Сторінка
2

Нервові процеси та їх динаміка. Збудження і гальмування

Він експериментально довів, що подразнення надмірної сили і частоти викликають у нервово-м’язовому з’єднанні особливий вид збудження, яке не здатне поширюватися і з подальшим поглибленням переходить у гальмування. Скорочення м’яза при цьому спочатку зменшується, а зі збільшенням сили і частоти дії подразника м’яз починає розслаблятися. Це означає, за висловом М. Є. Введенського, що існують оптимум і песимум частоти і сили подразника. Оптимальними (найкращими) є такі частота і сила подразнення, які викликають максимальне скорочення м’яза. Оптимальний ритм збудження у 2—3 рази менший за максимальний.

Частота і сила подразнення, які призводять до послаблення відповідної реакції тканини, називаються песимальними (найгіршими).

Песимум виникає в синапсах, оскільки нерв проводить значно більшу кількість імпульсів, ніж дозволяє лабільність нервово-м’язового з’єднання. Внаслідок цього змінюється провідність ділянки нерва, тобто виникає парабіоз.

Парабіоз — це особливий стан стійкого збудження в певній ділянці збудливої тканини, який змінює її провідність. Виявляється як гальмування.

Перехід збудження в гальмування під час дії подразнень надмірної сили і частоти є загальним законом життєдіяльності збудливих клітин і тканин, законом парабіозу. Парабіоз має три фази:

рівноважну, яка характеризується тим, що і сильні і слабкі подразники викликають однакову реакцію (наприклад, м’язове скорочення однакової сили);

парадоксальну, коли сильні подразники викликають слабку реакцію, а слабкі, навпаки, — сильне збудження;

гальмівну (ультрапарадоксальну), коли немає чіткої реакції ні на слабкі, ні на сильні подразнення.

Виникнення і розвиток усіх фаз парабіозу характеризує зниження лабільності і працездатності. У процесі роботи парабіоз виявляється в неадекватних діях працівника або у їх відсутності тоді, коли особливо необхідні активні дії. Отже, парабіоз може призводити до помилок та аварій на виробництві.

Методи вивчення властивостей нервової системи

Наукою доведено, що існує зв’язок основних властивостей нервових процесів (сили, рівноважності, рухливості) з важливими для діяльності психофізіологічними особистісними якостями людини. Так, із силою нервових процесів пов’язані довгочасна витривалість та витривалість до екстремального напруження, стійкість. Реакції на випадкові подразники зумовлюються рівноважністю нервових процесів. Швидкість перебігу розумових процесів і пам’яті залежить від рухливості, лабільності та сили нервових процесів.

Функціональний стан ЦНС можна розглядати як інтегральний показник працездатності людини, оскільки він безпосередньо пов’язаний зі станом окремих фізіологічних систем організму.

Для визначення загальних та окремих властивостей нервової системи існує багато методів [4; 19]. Однак більшість із них є досить складними, вимагають застосування відповідної апаратури, а тому в умовах виробництва доцільно використовувати спрощені методики.

1. Визначення сили нервової системи на основі показника часу реакції на подразник.

З цією метою пропонується шість фіксованих рівнів інтенсивності звуку з частотою 1000 Гц — від 45 до 120 дБ із кроком 15 дБ.

Сила нервової системи визначається за формулою:

,

де t1, t2 — час реакції відповідно на мінімальний та максимальний подразник.

Якщо К = 1,0—1,4, маємо ознаку слабкої нервової системи, якщо К = 1,5—2,0 — ознаку сильної нервової системи.

2. Вивчення стану нервової системи за допомогою буквених тестів.

Найбільш поширеними буквеними тестами є таблиці Анфімова, Коновалова та Іванова-Смоленського (додатки 1, 2, 3).

Працівникові ставиться завдання в коректурному тесті закреслити певну літеру, наприклад «а». Робота триває декілька хвилин (як правило, 5) з поміткою на тесті закінчення кожної хвилини вертикальною лінією. Після 2—3-хвилинного відпочинку дослідження повторюють 2—3 рази. Працездатність мозку оцінюється:

за якістю виконаної роботи. Підраховуються неправильно закреслені та пропущені букви і співвідносяться із загальною кількістю букв, які слід було закреслити;

за витратами часу на перегляд одного рядка. Обчислюється діленням часу виконання завдання на кількість переглянутих рядків.

Стан нервової системи оцінюють за такими показниками:

1. Усталення умовної реакції — характеризується спочатку зменшенням її прихованого періоду, а потім його стабілізацією на певному рівні.

2. Зовнішнє гальмування. Перші 2—3 хвилини літера закреслюється у звичайному порядку, а після паузи робота виконується на фоні звукового сигналу (5—10 раз за хвилину тривалістю 2—3 секунди). Показником є сповільнення і погіршення якості виконання завдання.

3. Умовне гальмування. Для цього працівникові пропонується закреслити одну літеру, наприклад «м», а після паузи продовжити цю роботу, але не викреслювати літеру «м», якщо перед нею стоїть літера «н». Кількість пропусків і помилок є показником сили внутрішнього умовного гальмування.

4. Диференціювальне гальмування. Працівникові пропонується одну літеру закреслювати, а другу підкреслювати. Можна ускладнити завдання: одну букву закреслювати зверху зліва вниз направо, другу — зверху справа вниз наліво, третю підкреслювати знизу, а четверту — зверху.