Сторінка
4

Середовище проживання людини

Матеріальне виробництво є основою суспільного розвитку, тому що саме воно задовольняє найрізноманітніші людські потреби. Провідну роль у системі матеріального виробництва відіграли: 1) аграрне виробництво, що домінувало у системі на Європейському континенті практично до початку XVIII ст.; 2) промислове виробництво, яке розпочалося з того моменту, коли пара й машина здійснили революцію в промисловості; 3) інформаційне виробництво – виробництво знань, що все більше перетворюється на визначальну форму праці. На третьому етапі виробництво ідей, знань, інформації виходить на перший план. Ми вступаємо в нову еру – інформаційний вік. Основним видом економічної діяльності є виробництво, збереження і розповсюдження інформації.

Виробниче середовище містить комплекс підприємств, організацій, установ, засобів транспорту, комунікації тощо. Виробниче середовище характеризується повними параметрами, які специфічні для кожного виробництва. Такими параметрами є: рівень шуму, вібрації, радіації, теплового та електромагнітного випромінювань, ступінь загазованості та ін. Перелічені параметри людина визначає сама, проектуючи і створюючи ті чи інші об’єкти, але вони не повинні перевищувати встановлених нормативів і зобов’язані створити безпечне комфортне середовище для здійснення трудової діяльності.

Життєдіяльність безпосередньо пов’язана з виконанням певного виду роботи та продуктивністю праці, яка визначається, перш за все, людським фактором, засобами виробництва, технічними та організаційними умовами праці, впливом навколишнього середовища.

Побутове середовище – це середовище проживання людини, що містить сукупність житлових будівель, споруд спортивного і культурного призначення, а також комунально-побутових організацій і установ. Параметрами цього середовища визначають: розмір житлової площі на людину, ступінь електрифікації, газифікації житла, наявність централізованого опалення, холодної та гарячої води, рівень розвитку громадського транспорту та ін.

За звичайних умов параметри побутового середовища підтримуються самими людьми, які проживають у регіоні. Але під впливом тих чи інших факторів, перш за все, природного чи військового характеру, параметри можуть вийти за межі встановлених норм, і тоді може виникнути загроза не тільки здоров’ю, а й життю людей.

Ноосфера

Тварини та рослини своєю діяльністю за життя та біомасою після смерті мільярди років створювали та вдосконалювали умови, сприятливі для життя, тобто біосферу, перш ніж з’явилася людина, яка через кілька сотень тисяч років стала руйнувати її своєю нерозумною діяльністю. У 1875 р. австрійський вчений Едуард Зюсс визначив біосферу як особливу оболонку Землі, утворену живими організмами, або, іншими словами, як сукупність живих тіл, що населяють Землю, як зону органічного життя, що охоплює взаємодію атмосфери, літосфери та гідросфери. Сучасне розуміння біосфери було запроваджено видатним українським вченим, організатором і першим президентом Всеукраїнської Академії наук Володимиром Івановичем Вернадським. На підставі праць В.І. Вернадського та його послідовників біосфера визначається як загальнопланетна оболонка, до складу якої належать нижні шари атмосфери, гідросфера та верхні шари лі-тосфери. Її склад і будова зумовлені сучасною і минулою життєдіяльністю всієї сукупності живих організмів. Вона є наслідком взаємодії живих і неживих компонентів, термодинамічно відкритою, самоорганізованою, динамічно урівноваженою, стійкою, глобальною системою.

Вернадський В.І. дав таке визначення біосфери: “Біосфера – це оболонка життя – область існування живої речовини”. Він зазначив, що жива речовина, так як і біосфера, має свою особливу організованість. Організованість не є механізмом, вона різко відрізняється від механізму тим, що безперервно знаходиться в становленні, у русі всіх її найдрібніших матеріальних та енергетичних частинок.

Земна оболонка, біосфера, що охоплює всю земну кулю, має різко уособлені розміри; значною мірою вона обумовлюється існуванням у ній живої речовини – заселена нею, та неживої. Між неживою частиною, неживими природними тілами і живою речовиною, що її населяє, постійно існує обмін. Цей обмін у часі виражається рівновагою, що закономірно змінюється і прагне до стійкості.

Організованість є однією з головних особливостей біосфери, і ця особливість визначається способом існування живого природного тіла. Живе виступає у біосфері організатором потоків речовини та енергії, що прагнуть до замкненості за принципами циклічності.

На думку Вернадського В.І., організованість біосфери повинна розглядатися як рухома рівновага. Важливою особливістю біосфери є її стабільність, підтримання динамічної рівноваги між різноманітними компонентами біосфери. Стабільність біологічних структур виражає не просто їх незмінність, а виступає у формі динамічної стабільності, що являє со-бою єдність стабільності і пластичності, причому остання – спе-цифічна умова гомеостазу системи в цілому. Стабільність стану характеризується деякою рівновагою системи, нестабільність – порушенням рівноваги певної системи у певному напрямі. Рів-новага виражає баланс сил, які намагаються вивести систему з рівноваги, і тих, які намагаються зберегти її.

Аналізуючи процеси у біосфері землі, Вернадський В.І. дійшов висновку, що еволюція видів переходить в еволюцію біосфе-ри, і відзначив, що спостерігається перехід біосфери в якісно новий стан – ноосферу. Вернадський В.І. зазначив, що біосфера еволюціонує, поява людини і зміни, внесені в біосферу людською діяльністю, є при-родним етапом цієї еволюції, внаслідок якого біосфера з необ-хідністю повинна докорінно змінитись і перейти у свій новий стан – ноосферу – сферу людського розуму, тобто в таку біосферу, в якій людська свідома діяльність стає визначальним фактором існування та розвитку. Він зазначав, що на наших очах біосфера різко змінюється: перебудова її наукою через організовану людську працю не є випадковим явищем, що залежить від волі людини, але є стихійним природним процесом, корені якого лежать глибоко, і готувала еволюційним процесом, тривалість якого вимірюється мільйонами років. З точки зору історичного часу, життя людського індивіда, ми можемо говорити лише про те, що ноосфера є своєрідним “світлим майбутнім” для людства, єдиною альтернативою вмиранню природи внаслідок людської діяльності щодо її перетворення, а також смерті самої людини як біологічної істоти, що буде позбавлена природних умов свого існування. Тому “переведення” біосфери в її якісно новий стан – ноосферу – є одним із найважливіших завдань, які стоять перед людством сьогодні. Чому ж перед людством “виникає питання про перебудову біосфери”? Проблема полягає в тому, що в силу специфіки свого способу існування людина, ставши істотою соціальною, перестає пристосовуватись до навколишнього природного середовища, як інші живі організми, а пристосовує його до своїх цілей і потреб.