Сторінка
2

Класифікація і характеристика методів валютного регулювання

Умовою ефективності дисконтної політики є переміщення капі­талів між країнами, яке викликане пошуком найприбутковішого їх розміщення. Якщо відплив капіталів зумовлений економічною та політичною нестабільністю, то підвищення облікової ставки не мо­же навіть призупинити цю втечу капіталів, не говорячи вже про сприяння новому їхньому припливу в країну. У зв'язку з цим даний інструмент далеко не завжди є ефективним. Негативним моментом використання дисконтної політики за цієї умови є також збільшення вартості кредитів у самій країні внаслідок підвищення облікової ставки, що негативно впливає на розвиток виробництва.

Важливим методом валютного регулювання є управління офіцій­ними валютними резервами. Валютні резерви — це запаси резерв­них активів, які перебувають на рахунках у центральному банку та в банках за кордоном і використовуються для сплати боргових зобов'язань, а також, уразі необхідності, для проведення валютних інтервен­цій з метою регулювання курсу національної грошової одиниці.

Офіційні валютні резерви складаються із золота, іноземних ва­лют, спеціальних прав запозичення (СПЗ), а також із внеску країни до капіталу Міжнародного валютного фонду, тобто з її квоти.

Рівень офіційних валютних резервів залежить від таких факторів:

стану зовнішньої торгівлі. За сприятливої кон'юнктури на світових ринках, яка зумовлює зростання прибутків від експорту та падіння цін на імпорт, а відповідно і падіння імпортних витрат, спо­стерігається збільшення обсягу офіційних валютних резервів країни. За протилежної ситуації, коли знижуються ціни на експорт, відпові­дно дорожчає імпорт та з'являється негативне сальдо торговельного балансу, що призводить до скорочення валютних резервів через не­обхідність витрачати значні кошти в іноземній валюті для фінансу­вання імпорту;

урівноваженості платіжного балансу. Погіршення платіж­ного балансу призводить до падіння курсу національної грошової одиниці, збільшення потреб країни у валютних резервах, які вико­ристовуються для регулювання курсу;

режиму валютних обмежень. В окремих країнах обмін наці­ональної грошової одиниці на іноземну валюту без обмежень може призводити до зменшення обсягів валютних резервів;

інвестиційного клімату. За сприятливого інвестиційного клі­мату спостерігається приплив у країну іноземного капіталу та зрос­тання масштабів купівлі національної валюти за іноземну, що сприяє збільшенню валютних резервів;

характеру політики інтервенцій. З метою стримування па­діння або зростання курсу національної грошової одиниці централь­ ний банк може здійснювати значні валютні інтервенції, що призво­дить до скорочення обсягів валютних резервів;

режиму валютних курсів (плаваючий, фіксований). Плаваю­ чий валютний курс зменшує потребу країни у валютних резервах, тому що вільні коливання курсу автоматично ліквідують дисбаланси платежів та перешкоджають рухові спекулятивних потоків капіта­лів. Фіксований курс може стати причиною підвищення потреби країни у валютних резервах, оскільки його підтримування на певно­ му рівні потребує значних коштів в іноземній валюті на проведення валютних інтервенцій.

Управління валютними резервами включає формування їхньої оптимальної структури та раціональне розміщення активів країни за кордоном, зокрема через визначення строкової структури валютних резервів та валютного кошика, з чим пов'язаний вибір інструмента­рію. Будь-який центральний банк, оцінюючи інструментарій управ­ління валютними резервами, керується такими основними критерія­ми: ліквідність, наявність державних гарантій, рентабельність.

Під час розміщення валютних резервів центральні банки, як пра­вило, використовують такі форми:

розміщення валютних коштів у депозити в закордонних банках;

здійснення валютообмінних (форексних) операцій;

розміщення вільних валютних коштів у цінні папери.

Вибір стратегічних напрямів управління валютними резервами залежить від конкретної економічної ситуації та цілого ряду факто­рів: напрямів грошово-кредитної політики, рівня інфляції, стану державної заборгованості тощо.

Валютні обмеження являють собою сукупність заходів та нор­мативних правил, установлених у законодавчому або адміністра­тивному порядку та спрямованих на досягнення рівноваги в пла­тіжному балансі, підтримання стабільності курсу національної грошової одиниці та досягнення інших цілей. Валютні обмеження застосовуються, зокрема, за умов хронічних і досить великих дефі­цитів торговельних балансів, що характерне на даний час для України. За таких умов країна змушена вводити певні валютні об­меження з метою досягнення збалансованості зовнішніх платежів та надходжень.

Форми валютних обмежень досить різноманітні. Вони виявля­ються у встановленні певного розміру продажу валютних надхо­джень експортерів, іноді в ліцензуванні продажу іноземної валюти імпортерам, а також у формі заборони на ввіз та вивіз валютних цінностей без спеціальних дозволів, в обмеженні прав фізичних осіб на володіння та розпорядження іноземною валютою. У сфері руху капіталів та кредитів регулюванню підлягають іноземні інвестиції, вивіз прибутків, а також залучення приватними компаніями зовніш­ніх позик і кредитів, переведення останніх у національну валюту.

Одним із методів валютного регулювання є обов'язковий продаж валютних надходжень резидентів від здійснення експортних операцій.

Вимога обов'язкового продажу валютних надходжень резиден­тами — одна із форм організації валютного ринку, яка значною мі­рою залежить від рівня розвитку ринкових відносин та форм органі­зації валютного ринку країни і має на меті підтримати стабільність обмінного курсу національної грошової одиниці та захистити офі­ційні золотовалютні резерви.

Правила обов'язкового продажу валютних надходжень на ко­ристь резидентів тісно пов'язані з механізмом курсоутворення та є однією зі складових системи валютних обмежень. Період реформу­вання економіки України за обмежених ресурсів держави, створення ефективного й керованого валютного ринку потребує на певному етапі збереження системи валютних обмежень, які б виконували функції інструментів для впливу на стан валютного ринку.