Сторінка
2

Роль Національного банку України в регулюванні готівкового обігу

Важливе місце в розрахунково-касових операціях посідають платіжні інструменти, під якими розуміють певних носіїв інформації, що слугують банкам правовою підставою для здійснення грошових переказів на рахунки чи виконання касових операцій (чек, вексель, платіжне доручення, різні види платіжних карток тощо).

Інколи до платіжних інструментів зараховують також паперові гроші, розмінну монету, безготівкові кошти на банківських рахунках. Це зумовлює надто широке їх трактування і призводить до стирання межі між платіжними засобами як різними видами грошей та платіжними інструментами, які є технічним знаряддям для здійснення платежів. Визнаючи реальність такої межі, водночас варто зауважити, що інколи важко визначити її на практиці. Так, вексель і чек при їх передаванні за індосаментом використовуються як засоби платежу, тобто як гроші, а при їх інкасації в банку — як платіжні інструменти, за допомогою яких здійснюється переказування грошей за рахунками чи видача готівки.

Розрахунково-касові операції банки здійснюють з урахуванням загальних принципів, на яких базується організація платіжних систем. Особливе значення для організації банками розрахунково-касового обслуговування клієнтів мають такі принципи:

• економічні агенти (юридичні особи) — власники коштів мають право вибирати форму платежу (готівкою чи безготівково) і банк, в якому вони зберігатимуть кошти і через який здійснюватимуть свої розрахунки у безготівковій формі;

• зберігання коштів у банках та переказування їх здійснюються на банківські рахунки, які відкриваються клієнтам на їхнє прохання за згодою банків. Кожний економічний агент має право відкрити кілька рахунків у різних банках;

• переказування коштів чи видача готівки з рахунка здійснюються банком за розпорядженням власника в порядку визначеної ним черговості та в межах залишку коштів на рахунку. За умови низької платіжної дисципліни, як, наприклад, в Україні в сучасний період, держава може сама визначати черговість платежів, щоб захистити інтереси певних учасників платежів, зокрема державного бюджету;

• форма переказування банком коштів за рахунком клієнта визначається самим клієнтом відповідно до форми безготівкових розрахунків, передбаченої в його господарському договорі (контракті) з контрагентом, без втручання банку в договірні відносини між ними. Економічні агенти, як правило, обирають ті форми розрахунків, які найкраще захищають їхні інтереси в кожній конкретній господарській операції;

• термін переказування банком коштів з рахунка визначається клієнтом відповідно до порядку його розрахунків з контрагентом, передбаченого в їхньому господарському договорі. Безготівкові платежі між господарськими агентами будуються на принципі строковості й можуть бути залежно від визначеного в договорі строку достроковими, строковими і простроченими. Стосовно господарської операції, що оплачується, платіж може бути: попереднім (авансовим); компенсаційним, тобто здійсненим негайно після господарської операції; відстроченим, тобто здійсненим через певний термін після такої операції;

• відносини між банком і клієнтом у процесі розрахунково-касового обслуговування будуються на засадах партнерства та взаємної вигоди і здійснюються на підставі договору про розрахунково-касове обслуговування. У договорі передбачаються права та обов'язки сторін, а також їхня відповідальність за невиконання взятих на себе зобов'язань з фіксацією розмірів штрафів за кожне з таких порушень.

Зазначені принципи організації грошових розрахунків зумовлені закономірностями функціонування ринку і найповніше виявляються у країнах з високорозвиненою ринковою економікою. У країнах з перехідною економікою, зокрема в Україні, ці принципи поступово утверджуються, на певних етапах спостерігаються істотні відхилення від їхніх вимог у практиці організації платіжних відносин і розрахунково-касових операцій банків.

Так, в Україні тривалий час обов'язковим є зберігання юридичними особами своїх коштів на рахунках у банках. До 1998 р. діяла вимога про здійснення розрахунків між господарськими агентами лише переказуванням коштів на рахунки в банках, причому підприємство могло мати лише один рахунок у національній валюті й один — в іноземній. З 1998 р. підприємства мали право на два такі рахунки, а з 1999 р. будь-які обмеження щодо кількості рахунків скасовано. Підприємства не можуть самостійно визначати черговість платежів зі своїх рахунків, оскільки банки зобов'язані переказувати кошти за цими рахунками у черговості, визначеній законодавчими актами. Підприємства при виборі форм розрахунків віддають перевагу попередній оплаті й майже не застосовують оплату з відстроченням платежу, тобто комерційний кредит у сфері розрахунків. Водночас набули поширення бартерні відносини, за яких взагалі немає потреби в розрахункових операціях банків.

Список використаної літератури

1. Закон України "Про підприємництво" від 26.02.91 № 785/ХП-ВР // Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 14.

2. Закон України "Про підприємства в Україні" від 27.03.91 № 887/ ХП-ВР // Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 24.

3. Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16.04.91 № 959/ХП-ВР // Відомості Верховної Ради України. -1991.—№29.

4. Закон України "Про цінні папери і фондову біржу" від 18.06.91 № 1202/ХП-ВР // Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 38.

5. Закон України "Про господарські товариства" від 19.09.91 № 1576/ХП-ВР // Відомості Верховної Ради України. — 1991. — №49.

6. Закон України "Про заставу" від 02.10.92 № 2654-ХП // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 47.

7. Закон України "Про страхування" від 07.03.96 № 85/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 18.

8. Закон України "Про лізинг" від 16.12.97 № 723/97-ВР // Відомості Верховної Ради України. — 1998. —№ 16.

9. Закон України "Про Національний банк України" від 20.05.99 № 679-XIV // Голос України. — 1999. — № 112 зі змінами, внесеними Законами № 1458-Ш від 17.02.2000 // ВВР. — 2000. — № 14-15-16. — ст. 121 № 1658-Ш від 20.04.2000 // ВВР. — 2000. — № 29. — ст. 230 № 1919-Ш від 13.07.2000.

10. Закон України "Про банки і банківську діяльність" від 07.12.2000 № 2121- Ш //Урядовий кур'єр. — 2001. — № 8.