Сторінка
2

Невідомі і маловідомі українські вчені-фізики

У 1902 році Пильчиков очолив кафедру фізики та фізичну лабораторію технологічного інституту. Саме тут починалися студії з радіофізики, ядерної та кріогенної фізики. Пильчиков мріяв перетворити лабораторію на фізичний інститут. Одначе тим планам, як і багатьом іншим, не судилося збутися: виснажений напруженою боротьбою за демократизацію інститутського життя у 1905-1907 роках проти реакціонерів-чорносотенців, Микола Пильчиков 19 травня 1908 року пострілом у серце обірвав своє життя. Так прогресивний вчений висловив протест, як писалось в одному некролозі, проти “тьми, крові, шибениць і сваволі умундированих дикунів”.

Понад 60 років тому в грудні 1930 року дійсним членом Наукового Товариства ім. Т.Г.Шевченка у Львові було обрано вже відомого на той час 30-річного фізика Олександра Смакулу. На жаль, наша громадськість про цього вченого донедавна нічого не знала. Народився О.Смакула 9 вересня 1900 року в селі Доброводи Збаразького району на Тернопільщині в селянській родині. Після закінчення сільської школи навчався в українській гімназії у Збаражі. Проте війна перервала навчання. Від 1912 по 1914 роки вдалося закінчити лише два класи гімназії. У 1922 році блискуче завершив навчання в українській гімназії в Тернополі. Того ж року самостійно виїхав на навчання до університету в Німеччині і склав вступні іспити до Гетингенського університету. У 1927 році склав докторський іспит і здобув науковий ступінь доктора філософії. В той самий час працює асистентом у фізичному інституті професора Роберта Поля.

Кінець 20-х років, як відомо проходив в науці під знаком становлення фундаментальної фізичної теорії – квантової механіки. Будучи у вирі таких епохальних подій, О.Смакула один з перших застосував поняття цієї науки для з’ясування механізмів взаємодії електромагнітного випромінювання з твердими тілами. 1930 рік в одному авторитетному європейському журналі з’являється його стаття, що зробила ім’я автора відомим у науці. Поняття і параметри квантових осциляторів були застосовані для опису радіаційного забарвлення кристалів. Було виведене кількісне математичне співвідношення відоме як “формула Смакули”. Вона загальновживана й донині. У 1937 році першим в світі він отримав патент за винахід способу просвітлення оптики. У 30-40-х роках інтереси О.Смакули були зосереджені навколо проблеми оптики і спектроскопії кристалів.

У 1951 році О.Смакулу запрошують до США на посаду професора Массачусетського технологічного інституту, при якому в 1964 році він заснував і очолив лабораторію фізики кристалів. 1962 року вийшла фундаментальна монографія професора Смакули “Монокристали. Ріст, виготовлення і застосування” обсягом близько 500 сторінок. Професор Смакула – автор багатьох патентів, понад 100 ґрунтовних наукових праць. Він є почесним членом Товариства Українських інженерів (США), Американського Оптичного Товариства.

Згадуючи українських фізиків, було б несправедливо обійти увагою нашого сучасника, відомого вченого в галузі теоретичної фізики, політичного діяча Ігоря Рафаїловича Юхновського. Це людина непересічного таланту. Серед основних його здобутків – розробка оригінальних теоретичних методів у фізиці конденсованої матерії, створення самобутньої школи зі статичної фізики. Добре знаний він і як серйозний політик, народний депутат.

Наукова діяльність Юхновського розпочалася циклом робіт, в яких був розвинений боголюбовський метод розкладу за плазмовим параметром для бінарної функції розподілу систем заряджених частинок. У другій половині 50 років Юхновський розробив новий оригінальний метод, який став методологічною основою і математичним апаратом для дослідження класичних і квантових систем багатьох частинок – метод колективних змінних. Разом із співробітниками він побудував послідовну мікроскопічну теорію розчинів електролітів, узагальнення якої на просторові неоднорідні системи дало змогу закласти основу сучасної теорії електролітних плівок і мембран. Разом з учнями він створив кількісну мікроскопічну теорію гелію-4. Принципово важливі результати здобув Юхновський в теорії фазових переходів. Значні успіхи досягнуті ним у дослідженні структурно-невпорядкованих систем, частково збуджених сумішей газів та нерівноважних процесів. Останнім часом під керівництвом Юхновського розпочато роботи, які є особливо актуальними для розвитку нашої держави. Це стосується, насамперед, створення і розвитку електронної інформаційної мережі з доступом до світових банків даних і повним набором послуг Internet, а також дослідження фізичних процесів, що відбуваються в ядерній магмі на зруйнованому четвертому енергоблоці ЧАЕС.

Нині у час національного відродження не забуваймо про наших звитяжців науки. Створені ними наукові школи, їхні вихованці та послідовники, сподіваємось, допоможуть нам у розбудові суверенної української держави.

Використана література

1. Головко М. Українській фізичній академічній науці – 80 // Фізика та астрономія в шк. – 1998.– №2. – С. 52-55.

2. Лень А. Відкриймо наші скарби // Рід. шк. – 1994. – №8. – С.15.

3. Гайда Р. Промені Івана Пулюя // За вільну Україну.– 1995.– 2лют.

4. Гривняк Ю. Винахідник Х-променів // Хроніка- 2000. – 2000. – №35-36. – С.307-331.

5. Влох О. Доля вченого в долі України // Аксіоми для нащадків: Українські імена у світовій науці.-Львів,1991.-С.121-143.

6. Долчук М., Палєк В. Попередник славнозвісного Рентгена // Дзвін. – 1996 – . №10-12. – С. 95-101.

7. Жук Ю. Український Едісон // Освіта. – 1997. – 21-28 трав.

8. Зорька О. Микола Дмитрович Пильчиков // Фізика та астрономія в шк. – 1998. – №4. – С. 53.

9. Бавер В. Біля витоків радіокерування // Наука і суспільство. – 1997. – №12. – С. 20-23.

1. Якель Р. Тріумф і трагедія Олександра Смакули // Дзеркало тижня. – 2002. – 20 квіт.