Сторінка
2
Завдання юридичної відповідальності – регулювати і охороняти існуючий лад і суспільний порядок. Це завдання визначає функції юридичної відповідальності.
Основна функція відповідальності – охоронна. Вона складається з кількох видів.
Штрафна (каральна) функція. Це реакція суспільства в уособленні держави на шкоду “заподіяну правопорушником. Покарання – це засіб самозахисту суспільства, що може виявлятися у вживанні до злочинця моральних, особистих, матеріальних санкцій. Покарання реалізує шляхом зміни юридичного статусу правопорушника, накладення на нього певних обов’язків.
Попереджувальна (превентивна) функція. Полягає у попередженні здійснення правопорушення, у дії на свідомість правопорушника в напрямі усвідомлення їм невідворотності покарання в разі нових правопорушень. Попереджувальне діяння впливає не тільки на правопорушника, а й на оточуючих.
Виховна функція. Ефективна боротьба з правопорушеннями, своєчасне і обов’язкове покарання винних створюють у громадіння про твердість існуючого правопорядку, зміцнюють віру у справедливість і міць державної влади, впевненість у захисті їх законних прав та інтересів. Це, у свою чергу, сприяє підвищенню рівня політичної та правової культури, відповідальність та дисципліні громадян, і зрештою, укріплення законності та правопорядку.
Компенсаційна (право відновлювана) функція. Найчастіше заходи юридичної відповідальності спрямовані не на формальне покарання винного, а на відновлення порушеного інтересу суспільства, особи, Найактивніше ця функція застосовується в цивільному праві, де передбачається така санкція, як відшкодування збитків.
Організаційна, або регулятивна, функція. Власне факт існування і обов’язковості покарання є організаційною засадою діяльності суспільства.
Юридична відповідальність неповнолітніх.
Підставою для законного залучення особи до відповідальності є необхідність вважати її суб’єктом для цього виду правопорушень. Однією з вимог до суб’єкта правопорушення вважається досягнення ним певного віку.
У кримінальному праві неповнолітніми вважаються особи віком до 18 років. За загальними засобами кримінальна відповідальність настає з шістнадцяти років, а за окремі види злочинів – з 14 років.
З чотирнадцяти років кримінальна відповідальність настає:
1. За всі види вбивства
2. Умисне заподіяння тілесних ушкоджень що спричинили розлад здоров’я
3. Зґвалтування
4. Крадіжку, грабіж, розбій.
5. Злісне й особливо злісне хуліганство
6. Умисне знищення або пошкодження державного майна, що спричинилося до тяжких наслідків.
7. Умисне вчинення дій, що можуть призвести до аварії поїзда.
Кримінальна відповідальність для неповнолітніх, що досягли 14 або 16 років. Настає з нуля доби, наступної за днем народження. Якщо є до моменту вчинення злочин особа не досягла встановленого законодавством віку відповідальності за певний злочин, вона або взагалі не підлягає кримінальній відповідальності, або буде звинувачена у скоєнні іншого злочину.
Для неповнолітніх, що не досягли 18 років, закон передбачає кілька положень, що пом’якшують їх відповідальність порівняно з відповідальністю дорослих злочинців.
Позбавлене волі неповнолітньому може бути призначене на термін не більше 10 років, якщо в конкретній статті. Особливої частини Кримінального кодексу України за споєння злочину передбачено суворіше покарання. Факт неповноліття винного повинен розглядатися судом як обставина, що відтягує (полегшує) вину.
Для неповнолітніх злочинців передбачені м’якіші порівняно з дорослими злочинцями умови для умовно-дострокового звільнення від відбування покарання.
У разі здійснення неповнолітнім злочину, що не має великої суспільної небезпеки, а також якщо неповнолітній зробив суспільно небезпечне діянні, але не досяг віку кримінальної відповідальності (14 років), до нього можуть бути застосовані примусові заходи виховного характеру до яких належать:
1. Зобов’язання привселюдно чи в іншій формі вибачитись перед потерпілим.
2. Попередження.
3. Передання неповнолітнього під нагляд батькам чи особам що їх замінюють, або під нагляд педагогічного чи трудового колективу з його згоди, а також окремим громадянам на їх особисте прохання.
4. Покладання на неповнолітнього, який досяг 15 років і має майно чи заробіток, обов’язку відшкодувати заподіяний збиток.
5. Направлення неповнолітнього у спеціальну навчально-виховну установу для дітей і підлітків до його виправлення, але щонайбільше на 3 роки.
Останній захід є найбільш суворим. Він здійснюється примусово незалежно від бажання неповнолітнього. До навчально-виховних установ належать загальноосвітні школи спеціального призначення (для правопорушників віком 11-14 років) і професійні училища соціальної реабілітації (віком від 14-18 р.).
Доцільно зауважити, що примусові заходи виховного характеру не є покаранням і не спричинюють характерних для покарання негативних наслідків, насамперед судимості. Але якщо ці заходи не мали на порушника належного впливу, суд може вжити до нього суворіші примусові заходи аж до направлення у спеціальні заклади чи засудити до передбаченого законодавством покарання.
В адміністративному праві юридична відповідальність настає з 16 років. Справа про адміністративні правопорушення неповнолітніх повноважені розглядати комісії у справах неповнолітніх при виконавчих комітетах місцевих рад.
Справи про адміністративні правопорушення, які розглядаються комісіями поділяються на три основні групи:
1. Справи про суспільно небезпечні дії, вчинені особами до досягнення ними 16 років (за них відповідають батьки).
2. Правопорушення, скоєні особами віком 16-18 років.
3. Скоєння дрібного розкрадання державного або громадського майна, дрібного порушення правил користування дорожнім рухом. Ця група справ розглядається комісією лише тоді, коли вони передаються їм органами внутрішніх справ або судами. Якщо такі правопорушення вчиняють неповнолітні віком до 16 років відповідальність за них несуть родичі.
До окремої групи належать справи про інші антигромадські вчинки неповнолітніх, які не вважаються адміністративними правопорушеннями, однак свідчать про певні відхилення від нормального розвитку підлітка, наприклад неналежна поведінка у школі, на вулиці, ранні статеві зв’язки, захоплення іграми, що свідчить про звички, які з часом можуть призвести до злочину.