Сторінка
3

Категорії правопорушення, причини їх виникнення

ні; д) в залежності від характеру цивільно-правового порушення – договірні і позадоговірні правопорушення; е) правопорушення у сфері суспільного життя (в сфері соціально-економічних відносин, в суспільно-політичній сфері, в сфері побуту і дозвілля).

Найбільш поширеною класифікацією правопорушень є їх поділ за ступе-

нем суспільної небезпеки, коли правопорушення поділяються на злочини і про-

ступки. Головними критеріями їх поділу являється, по-перше, характер і сту-

пінь суспільної шкідливості, яка , в свою чергу, визначається цінністю об’єкта протиправного посягання, змістом протиправного діяння, обстановкою, часом, способами (насильницькими чи ненасильницькими), розміром і характером зав-

даної шкоди, формою і ступенем вини правопорушника, інтенсивністю проти-

правних дій, їх мотивацією, особистими характеристиками правопорушника і інш.; по-друге, суб’єктивний фактор, який в значній мірі здійснює вплив на виз-

нання того чи іншого діяння в якості протиправного.

Злочинами визначаються правопорушення, з якими пов’язана найбільша небезпека для суспільства і особи, вони посягають на суспільний лад, власність, економічні, політичні, культурні і особисті права людини. Юридичним вира- зом особливої суспільної небезпеки злочинів є їх заборона кримінальним зако- ном і застосування за їх скоєння кримінального покарання. У кримінальному законодавстві наведено вичерпний перелік злочинів.

Правова система повинна володіти такими механізмами, при яких визнан-

ня того чи іншого діяння злочинним не знаходилось би виключно в залежності від законодавця. В зв’язку з цим поділом постає проблема розмежування кримі-

нальних злочинів і адміністративних проступків, оскільки провести межу між ними досить не просто.

Традиційно злочином визначається суспільно небезпечне винне діяння, що посягає на охоронювані кримінальним законом цінності і є забороненим під

загрозою покарання.1

Офіційне поняття злочину дається у ст. 7 ККУ, згідно з якою “злочином визначається передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність), що посягає на суспільний лад України, його політичну і економічну системи, власність, особу, політичні, трудові, майнові та інші права і свободи громадян, а так само інше передбачене кримінальним законом сус-

пільно небезпечне діяння, яке посягає на правопорядок. Не є злочином дія або бездіяльність, що хоч формально і містить ознаки будь-якого діяння, передба-

ченого кримінальним законом, але через малозначність не являє суспільної не-

безпеки.”2

Для того, щоб правопорушення вважалося злочином, воно повинно місти-

ти в собі такі ознаки: кримінальна протиправність; суспільна небезпечність; ви-

нність; караність.

Суспільна небезпека – оцінна категорія, що характеризується певними ді-

ями чи бездіяльністю, завдає шкоди чи створює загрозу спричинення такої шко-

ди об’єктам, що охороняються кримінальним законом.

Ступінь суспільної небезпеки визначається всією сукупністю ознак зло-

чину: цінністю того блага, на яке посягає злочин; шкідливістю наслідків, що настають через учинення злочину; способи діяння; мотивами діяння, формою та ступенем вини.

Друга ознака злочину – кримінальна протиправність – указує, що лише діяння, прямо передбачене кримінальним законом як злочин, може вважатися злочином.

Третя ознака – винність – указує, що діяння вважається злочинним, якщо воно здійснене умисно чи з необережності. Там, де нема вини, нема злочину. Діяння може бути суспільно небезпечним, але якщо нема вини – це не злочин.

Караність, як ознака злочину, вказує, що за будь-які злочини в законі іс-

нують певний вид і термін покарання.

Є різні позиції щодо відмежування злочинів від інших правопорушень. Одна з них базується на визначенні ступеня суспільної небезпеки. Злочином вважають найбільш суспільно небезпечні правопорушення. Якщо у правопору-

шенні наявні всі вище перелічені ознаки, кажуть, що в ньому є склад злочину, а отже, воно є злочином. Якщо ж у діянні відсутня якась із перелічених ознак, то воно не вважається злочином.

Кримінальним законодавством передбачено кілька видів злочинів:

1) Особливо тяжкі злочини (умисне вбивство, бандитизм, державна зрада та ін.);

2) Тяжкі злочини (умисне тяжке тілесне пошкодження, контрабанда, розголо-

шення державної таємниці та ін.);

3) Менш тяжкі злочини (втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність, злов-

живання владою або посадовим становищем тощо);

4) Злочини, що не становлять великої суспільної небезпеки (глум над держав- ною символікою, незаконне полювання тощо).

Правопорушення, що не настільки небезпечні, як злочини, і відповідаль-ність за які не передбачено кримінальним законодавством, належать до прос-

тупків. Якщо діяння охоплює всі ознаки, визначені в кримінальному законі, але позбавлене суспільно небезпечного характеру, воно не являється злочином, а може бути або протиправним проступком співвідносного виду (цивільного, ад- міністративного, дисциплінарного) або правомірним діянням.1

Види проступків за характером своєї суспільної значимості один від од-

ного не відрізняються: всі вони суспільно шкідливі, але не небезпечні для сус-

пільства. Однак проступки різних видів посягають на різні, більш чи менш са-

мостійні сторони правопорядку.

Якщо одне не суспільно шкідливе діяння одночасно торкається різних сторін правопорядку, воно являється проступком декількох видів (цивільним і адміністративним, адміністративним і дисциплінарним і т. д.). Наприклад, якщо власник автомобіля порушує правила дорожнього руху (не здійснюючи при цьому злочину) і спричинює майнову шкоду перехожому, діяння одночасно яв-

ляється і адміністративним, і цивільним проступком. В цих випадках особа мо-

же нести одночасно відповідальність різних видів: цивільно-правову і адмініст-

ративну, адміністративну і дисциплінарну, крім випадків, коли закон прямо це забороняє.