Сторінка
3
У випадках, коли особа була засуджена до позбавлення волі умовно (ст.45 КК), з відстрочкою виконання вироку (ст.46-1 КК), або була звільнена з місць позбавлення волі умовно-достроково (статті 52, 53 КК) чи їй було відстрочено відбування покарання (ст.46-2 КК , ст.405 КПК ) і в період іспитового строку, відстрочки виконання вироку чи відстрочки відбування покарання або строку умовно-дострокового звільнення з місць позбавлення волі вчинила новий злочин, суд зобов'язаний призначити остаточне покарання у вигляді позбавлення волі і тоді, коли за останнім вироком призначаються більш м'які види покарання, ніж позбавлення волі. Застосування статей 45, 46-1 КК в цьому випадку є неприпустимим.
При постановленні вироків суди мають враховувати, що в разі вчинення засудженим до чи під час відбування позбавлення волі за злісне ухилення від відбування виправних робіт нового злочину, за який йому призначено покарання у вигляді позбавлення волі, остаточне покарання визначається з урахуванням покарання у вигляді виправних робіт, призначених за першим вироком, за правилами, передбаченими ст.43 КК, тобто невідбута частина виправних робіт переводиться в позбавлення волі з розрахунку один день позбавлення волі за три дні виправних робіт, а потім проводиться складання покарань. При цьому до невідбутого строку виправних робіт зараховується час перебування засудженого в місцях позбавлення волі за злісне ухилення від відбування виправних робіт з розрахунку один день позбавлення волі за один день виправних робіт.
Якщо постановою судді, що набрала законної сили, засуджений направлений для відбування позбавлення волі, призначеного вироком, виконання якого чи відбування покарання за яким було відстрочено, суд, призначивши покарання за новий злочин, зобов'язаний остаточно визначити покарання за кількома вироками. Якщо ж засуджений звільнений від покарання, то правила ст.43 КК не застосовуються.
Призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом
Суд, враховуючи виняткові обставини справи та особу винного і визнаючи необхідним призначити йому покарання нижче від найнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин, або перейти до іншого, більш м'якого виду покарання, може допустити таке пом'якшення з обов'язковим зазначенням його мотивів.
Згідно з законом суд може призначити покарання в межах санкції статті, нижче від найнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин, або перейти до більш м'якого виду покарання.
Призначення покарання нижче від найнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин, або перехід до іншого, більш м'якого виду покарання, може мати місце лише за наявності виняткових обставин справи або виняткових даних про особу винного. У кожному такому випадку суд зобов'язаний в мотивувальній частині вироку зазначити, які саме обставини справи або дані про особу підсудного він визнає винятковими, а в резолютивній частині послатись на застосування ст.44 КК.
Строк покарання, призначеного судом із застосуванням ст.44 КК, не може бути нижчим за встановлену законом мінімальну межу відповідного виду покарання, тобто меншим трьох місяців позбавлення волі, двох місяців виправних робіт тощо.
При застосуванні більш м'якого покарання, ніж передбачено законом, до особи, винної у вчиненні декількох злочинів, суд може призначити таке покарання за один із них або окремо за кожний і остаточно визначити покарання за правилами ст.42 КК. Застосування ст.44 КК щодо покарання, визначеного за сукупністю злочинів, є неприпустимим. Це правило стосується як основних, так і додаткових покарань.
Коли згідно з законом, за яким засуджується винний, призначення додаткового покарання є обов'язковим, незастосування його можливе лише за наявності умов, передбачених ст.44 КК, з обов'язковим наведенням мотивів такого пом'якшення та з посиланням на цю норму закону в резолютивній частині вироку.
Література.
1. Кримінальний кодекс України
2. Постанова пленуму Верховного Суду України № 22 від 22.12.95
3. М. Й. Коржанський Уголовне право України; Київ 1996
4. Науково-практичний коментар Кримінальногокодексу України; ЮРінком; 1997
5. Практика судів України в кримінальних справах – Київ; 1993
6. Постанови Пленуму Верховного суду України в кримінальних та цівільних справах – Київ; 1995
Завантажити реферат