Сторінка
3

Методичні засади визначення інвестиційних ризиків і розроблення заходів щодо їх зменшення

Закінчення табл. 11.6

Умовні позначення: В — високий; С — середній; Н — низький.

З таблиці видно, що ризик втрати капіталу безпосередньо залежить від ринкового та бізнес-ризиків, а ризик втрати очікуваного доходу — від процентного та ризику зміни купівельної спроможності грошей.

Процентний ризик у цьому випадку пов’язаний з борговими цінними паперами й виникає в результаті зростання ставки процента (наприклад, якщо внаслідок державної політики вона підвищується, то вартість облігації підприємства знижується (і навпаки)). Якщо вартість облігації підприємства зростає, акціонерне товариство може випустити нові облігації з нижчою процентною ставкою.

Ризик зміни купівельної спроможності грошей визначається головними чином темпами інфляції в країні. Цей вид ризику впливає на заощадження громадян, що зберігаються в комерційних, ощадних банках або «у панчохах», а також на вартість цінних паперів із фіксованим доходом. Прості акції застраховані від інфляції, оскільки зі зростанням її темпів збільшується й прибуток, з якого виплачуються дивіденди. Крім того, дієвим засобом страхування (хеджування) від інфляції є виплата дивідендів у вигляді акцій.

За облігаціями й заощадженнями на рахунках у банках отримують менший дохід порівняно з простими акціями, однак набагато нижчий і ризик втрати вкладеного капіталу. Разом з тим для цих видів інвестицій дуже великим є ризик зменшення купівельної спроможності грошей унаслідок інфляційного впливу.

Отже, за складання фінансового плану доцільно звернути- ся до табл. 11.6 або аналогічної інформації та обрати ті категорії й види інвестицій, які найповніше задовольняють інтереси інвестора.

Мінімізація ризику сприяє диверсифікації інвестицій. Як уже йшлося в підрозділі 11.1, диверсифікація є свідомим підбором комбінацій інвестиційних інструментів, коли досягається не просто їх різноманітність, але й певна взаємозалежність динаміки ставок їх дохідності. Вона настільки важлива, що її називають першим пунктом у правилах управління інвестиційним портфелем. Сутність такого управління — це пошук ефективного портфеля — набору інвестицій, які у своїй сукупності забезпечують їх власнику мінімальний ризик за заданого рівня доходу й максимально можливий дохід за припустимого рівня ризику.

За допомогою диверсифікації можна знизити тільки несистематичний ризик, який називається диверсифікованим. Систематичний (недиверсифікований) ризик не можна подолати за допомогою диверсифікації.

Будь-який розумний інвестор може ухилитися від несистематичного ризику, забезпечуючи собі диверсифікований портфель цінних паперів. Дослідження довели, що, для того щоб уникнути диверсифікованого ризику, достатньо ретельно відібрати для портфеля активів 8—15 цінних паперів. Єдиним ризиком, на який потрібно зважати, залишається недиверсифікований. Він подібний до ринкового, і його неможливо уникнути.

Рис. 11.5 дає змогу простежити, як розмір портфеля впливає на портфельний ризик.

Як правило, для інвестиційного портфеля частина несистематичного ризику становить близько 15,1 % усього портфельного ризику. Як видно з рисунка, зі збільшенням кількості активів (диверсифікацією) гіпербола впритул наближається до цієї межі.

За диверсифікації рекомендується обмежити інвестиції в певний вид цінних паперів до 10 % загальної вартості всіх вкладень. З розширенням вкладень ця межа може знизитися до 5 % і менше.

Рис. 11.5. Вплив розміру портфеля на портфельний ризик

Залежно від рівня агресивності своєї стратегії інвестор обирає для себе метод диверсифікації. Інвестор, який віддає перевагу пасив­ній стратегії, прагне рівномірно розподілити інвестиції серед випусків паперів різної строковості (метод «щаблів»), або сконцентрувати інвестиції в паперах полярної строковості (метод «штанги»).