Сторінка
2

Культура Стародавнього Єгипту

Особливих успіхів єгипетські художники досягли в зображенні тварин: диких звірів, нільських чапель, гусей, котів, риб.

Реалістичні пошуки митців середньоєгипетських номів мали величезний вплив на подальший розвиток мистецтва впродовж усього періоду Середнього царства. Цей, віднос­но вільний від релігійних канонів, стиль був перейнятий фіванськими майстрами і знайшов втілення навіть у царсь­кому портреті.

Зміцнення в середині XX ст. до н.е. централізованої влади зумовлює значні зміни в архітектурі. Особливу ува­гу знову починають приділяти будівництву царських гроб­ниць і храмів.

Однією з найбільш відомих храмових споруд був так зва­ний Лабіринт з пантеону Аменемхета III, фараона XII ди­настії. Площа храму сягала 72 тис. м2 Його численні зали були оздоблені круглою скульптурою та рельєфом. Особли­ву роль в архітектурному стилі лабіринту відігравали колонади. Поряд з уже відомими з часів Стародавнього царства "рослинними" колонами, тобто колонами у вигляді стеблин лотоса чи папірусу, широко використовуються колони з канельованими стовпами, капітелі яких прикрашалися го­ловами богинь. Тут ми вперше зустрічаємо портики й тринефні зали, з яких найвищий — середній. Уперше в храмо­вому будівництві ворота оформляються двома пілонами.

Усі досягнення майстрів Середнього царства були ваго­мим внеском у загальноєгипетську культуру.

2. Культура розвинутої стародавньої єгипетської культури

(Нове царство)

У новому царстві розквітла архітектура храмів. У цей час широко провадилось будівництво святилищ, найвідомішими з яких є храми Амона-Ра в Карнаці і Луксорі поблизу Фів. Характерна особливість цих архітектурних споруд - маса різноманітних колон, які символізували ліс (наприклад, лише в гіпостильному залі храму в Карнаці було зведено 144 колони). Стелю покривали темно-синьою фарбою з золотими зірками, і складалося враження, ніби людина увечері в лісі спостерігає зоряне небо.

Надзвичайно цікаві розписи гробниць у Фівах, які вражають своєю пластикою, художньою оригінальністю. Стародавні єгиптяни ввели традицію зображення фігур у таки спосіб: голова і ноги - в профіль, а торс - розвернутим. Цього принципу вони дотримувались послідовно, лише в VІІ столітті до н.е. у єгипетському мистецтві зникає традиція такого зображення (рельєф в Мемфіса "Плакальник"), але це було вже на схилі староєгипетської культури, напередодні завоювання Єгипту персами.

Храми Нового царства прямокутні, оточені високими стінами. До храму вела широка дорога, з двох боків якої розміщені статуї сфінксів. Вхід у храм оздоблений двома пілонами з вузькими дверима між ними. За входом зна­ходився видовжений двір, обнесений колонадою, який переходить у великий широкий колонний, або гіпостільний, зал і святилище.

Видатними пам'ятками цієї доби стають Карнакський і Луксорський храми бога Амона поблизу Фів. Протягом кількох віків кожний наступний фараон добудовував ці храми, оздоблював їх гігантськими скульптурними зобра­женнями богів і царів, сфінксами, високими стелами, на­стінним живописом, рельєфами.

Оригінальним в архітектурі самих споруд є широке ви­користання різноманітних колон. Храм у Луксорі прикра­шено 151 колоною. Крім колон рослинного типу зустрічає­мо тут колони з капітелями у формі дзвона. В епоху Ново­го царства велич будов досягається не тільки монументальністю масивних колон, як це було у мистецтві Середнього царства, а й перспективою їхнього чергуван­ня. Повздовжня колонада вела погляд все далі й далі вглиб, підсилюючи ефект просторової перспективи.

Особливе місце серед архітектурних ансамблів Нового царства посідає храм цариці Хатшепсут, жінки-фараона (кінець XVI ст. до н.е.). Талановитий будівничий цього храму архітектор Сенмут розмістив на трьох терасах один на одному три прямокутники з таким розрахунком, щоб горизонталі терас чергувалися з вертикалями колон. Храм чудово вписується в навколишній пейзаж. На тлі сіро-ко­ричневих скель чітко вирізняються стрункі лінії колон. Багатству зовнішнього оформлення храму відповідало та­кож його внутрішнє оздоблення — золоті та срібні плити підлоги, численні двері, інкрустовані бронзою, скульпту­ра, стінопис. Для храму було виконано понад 200 статуй, серед яких чимало відтворювало образ самої Хатшепсут.

В історії Єгипетської держави особливу роль відігравав фараон Аменхотеп IV. Прагнучи підірвати авторитет фіванських жерців бога Амона, що протиставляли свою владу царевій, Аменхотеп ліквідував поклоніння усім бо­гам, почавши складати хвалу лише новому божеству — со­нячному диску — Атону.

Згідно з новим культом єдинобожжя фараон вважався улюбленим сином Атона. Він прийняв нове ім'я Ехнатон, тобто "блиск Атона". Ахетатоном, або "небосхилом Ато­на", було названо новозбудовану столицю. На цьому місці нині знаходиться селище Амарна, тому культуру цього періоду називають амарнською.

Мистецтву періоду правління Аменхотепа IV властиві реалістичні тенденції. Фараона, його дружину Нефертіті та їхніх дітей стали зображувати часом дуже реалістично.

Реформи Ехнатона зустріли шалений опір з боку жерців. Внаслідок двірцевої змови зійшов у "вічне царство" фара­он, і жерці Амона знову підняли голови. Новий бог був заборонений, а камені кладки храму Атона використали для подальшого будівництва храмів у Фівах. Ім'я Ехнатона було наказано викреслити з історії Єгипту.

У 1912 р. археологи відкопали майстерню Тутмоса, при­дворного скульптора Ехнатона. Всюди були сліди погрому, та серед уламків уціліли портрети Ехнатона і Нефертіті. Тутмос з геніальною майстерністю передав риси вродливо­го обличчя цариці: м'який овал, ледь помітну усмішку ніжних уст, лебедину стрункість шиї. Скульптурне зображен­ня Нефертіті увійшло до скарбниці світової культури як один з кращих реалістичних пам'яток мистецтва Стародавнього Єгипту.