Сторінка
2

Культура Київської Русі

На останній пам'ятці зупинимося докладніше. Вірогідно, що автор "Слова ." був грунтовно обізнаний з "Легендою про доньку Шана". У "Слово ." переходять Див, явний персонаж східного фольклору, алп Хурса — покровитель ковалів та зброї (принагідне зауважимо, що на Полтавщині й до сьогодні побутує прізвище Хурса), у язичників Русі — це Хоре. При аналізі обох творів стає зрозумілим, чому автор "Слова ." засуджує князя Всеслава Полоцького, коли той "великому Хръе-сови влълком путь пресыкаше". Адже у цьому випадку зброя втрачала силу, тому що це було порушенням давніх освячених традицій і дорівнювало злочину.

Віщий співець Боян також є героєм обох поем. У "Легенді ." він мав історичного прототипа — це аварський хан Бат-Боян (660— 680 pp.), відомий своїми походами на Візантію "тропою Траяна", тобто до "Трапеум Траяні", відомої колони римського імператора Траяна. Зрозумілою також стає любов до струнних інструментів, адже Боян "любив співати та грати на домрі". У "Слові ." наголошено на неслов'янському походженні Бояна, він онук Велеса, а слов'яни — онуки Дажбога. Оскільки за часом створення "Легенда ." передує "Слову .", відчутні запозичення, тобто це та першооснова, за якою ймовірно йшов слов'янський співець.

Тотожними є також міфологічні пласти про походження народів, їх пізніше увів Нестор до своєї "Повісті минулих літ", це вкотре потверджує тезу "мандрівного сюжету", виведену О. Веселовським. У Шам-сі — легенда про трьох ельбірів-богатирів, перших булгар, у Нестора — про трьох братів — засновників Києва.

Важливою у поемі, зокрема, є інформація про заснування Києва Шамбатом, братом Курбата І, про якого збереглося багато відомостей у візантійських хроніках VII ст., що не дивно, адже Курбат виховувався при константинопольському імператорському дворі, а походив із відомого роду Дуло, як і гунський вождь Атілла. "Легенда ." називає Курбата сином Аскала, який ходив з посольством до Константинополя у 563 p., що потверджується хронікою Менандра Протиктора. Константин Багрянородний у праці "Про управління імперією" згадує про те, що Київ звався Самбатос (Шамбат), це не ув'язувалося в істориків XIX—XX ст. у "струнку" теорію витоків і походження міста. Поема уточнює назви і час заснування міста, адже достеменно відомі роки правління Курбата І. Відповідно реконструюється і дата заснування Шамбатом міста — 631—642 pp. Після зіткнення булгар із фарангами (франками), смерті аварського хана Бояна (про що розповідає хроніка Фредегара, VII ст.) у Панонії починаються міжусобні війни аварів з булгарами-нутригурами. Король Дагоберт спочатку дозволив їм поселитися у Баварії, затим відмовив з невідомих причин. У хроніці Фредегара говориться, що булгари змушені були відступити до слов'ян, і ті прийняли їх; це відбулося в 631 р. Таким чином, згідно з інформацією, що міститься у поемі, можна ідентифікувати з певною вірогідністю рік заснування Києва — 631—632, а також його назви: Шамбат — Самбатос — Кий — Київ, що не суперечить тому міфологічно-семантичному пласту, що наведено в "Легенді про доньку Шана".

Окремі перегуки тем "Легенди про доньку Шана" спостерігаються у "Повісті минулих літ" Нестора-літописця, зокрема оповідь про чарівного коня Туянара, який після служби богатиреві Ату просить відпустити його на волю, він говорить: "Там, біля гори Кіянтау, хочу провести я дні останні". Ат виконує його прохання . Після смерті Туянара він виявив бажання побачити кості любимого коня — "На гору зійшов, і раптом тяжко йому зробилося, дихання сперло — життя полишило його". Майже дослівно Нестор описує смерть Олега.

Усі, хто вивчає давньоруські літописи і літературу, наголошують, що вони мали попередників, це, зокрема, потверджує пам'ятник, що входить в історичний та культурний обіг як в історії булгар, так і українського народу, — "Легенда про доньку Шана" славного сина булгарсь-кого народу Шамсі Башту, він дає можливість повніше осягнути славне минуле нашої країни та її зв'язки з іншими народами.

Список використаної літератури:

1. Аркас М. Історія України-Руси. — К., 1992.

2. Бокань В., Польовий Л. Історія культури України. — К., 1998.

3. Брайчевський М. Ю. Походження Русі. — К., 1963.

4. Греков Б. Д. Культура Киевской Руси. — М., 1953.

5. Грушевський М. Історія України-Руси: У 10 т. Львів—Відень. — К., 1898— 1937.

6. Дорошенко Д. Нарис історії України: В 2 т. — К., 1992.

7. Ефименко А. Н. История украинского народа. — К., 1990.

8. Каргер М. К. Древний Киев. Очерки по истории материальной культуры древнерусского города: В 2 т. — М.; Л., 1958. — Т. 1; 1961. — Т. 2.

9. Костомаров М. Твори: У 2 т. — К., 1967.

10. Крип'якевич І. Історя України. — Львів, 1992.

11. Крип'якевич І. Історія української культури / Видання І. Тиктора. — Львів, 1937.

12. Літопис Руський. — К., 1989.

13. Рыбаков Б. А. Ремесло древней Руси. — М., 1948.

14. Толочко П. П. Древняя Русь. — К., 1987.