Сторінка
2

Особливості підготовки репортерів для жанру “репортаж-розслідування"

Як відомо “метод маски” існує у двох варіантах. Перший – коли журналіст буквально змінює зовнішність (досвід німецького репортера Гюнтера Вальрафа). Другий варіант “методу маски” – коли журналіст збирає фактаж, удаючи з себе представника будь-якої соціальної групи населення чи професії: від пересічного обивателя на політичному мітингу – до асистента в групі представників адміністративних органів, лаборанта в лікарняній установі тощо.

Тому важливим і надзвичайно цікавим у практичних заняттях з “методу маски” є процес перевтілення студентів у представників інших соціальних груп і прошарків. Це так само актуально, як відпрацювання двох видів псевдоніму: постійного та одноразового з тим, щоб із метою дотримання особистої безпеки, вберегти журналіста від негавних наслідків публікації критичного матеріалу.

Одже, процес підготовки студентів, що працюють у жанрі репортажу-розслідування, включає в себе й елемент лицедійства, звісно, в суто професійному аспекті цього терміну.

Особливе значення під час підготовки репортерів приділяється забезпеченню індивідуальної безпеки молодих журналістів. Йдеться про ознайомлення студентів із системою “пулів”, а також зразками європейських страхових полісів на випадок нещастя чи професійної травми. Нагадаємо, що один раз на пўять років найбільше інформаційне агентство світу Ассошіейтед Прес збирає під Лондоном своїх репортерів, щоб ознайомити їх із новітніми методами виживання журналістів у локальних конфліктах, під час екстремальних ситуацій тощо.

Ця методика універсальна і стає в нагоді під час підготовки майбутніх репортерів і в Київському національному університеті.

Однак головним чинником, що примушує молодь працювати в жанрі репортажу-розслідування, є суто людські якості: честолюбство, бажання досягти успіху в журналістській карўєрі, ризикнути заради солідного гонорару.

Не заохочувати дух суперництва, боротьби та конкуренції серед студентів – отже, значить не готувати їх до практичної журналістської діяльності в умовах реальної, безкомпромісної, часом дуже жорстокої конкуренції. Тому сама стилістика ведення занять передбачає безапеляційну оцінку кожної індивідуальної роботи – незалежно від того, за яких умов її було виконано.

Практика засвідчує, що саме така стилістика практичних робіт найоптимальніша і дає користь. Більше того, студенти, які вже відчули “смак боротьби” за інформацію, не бажають, щоб до них висувалися інші, помўякшені вимоги.

Результати практичних занять даються взнаки вже після пўяти-шести місяців. Студенти виходять на виробничу практику і, маючи практичні навички репортера, який працює в жанрі розслідування, одразу виділяються серед інших працівників творчого колективу. Їм дають особливі завдання, що потребують негайної реакції преси. Підготовлені студентами-практикантами репортажі-розслідування негайно одразу потрапляють на шпальти газет та журналів, сюжети показують по телебаченню.

Своїм прикладом студенти заохочують товаришів, студентів молодших курсів, які охоче йдуть у спеціалізовані групи, де готують репортерів.