Сторінка
7
У літературі пропонується визнавати суспільне небезпечним посяганням, щодо якого допускається необхідна оборона, і таке посягання, яке здійснюється бездіяльністю особи. Як приклади такого посягання, що проти нього допустима необхідна оборона, наводиться застосування насильства до матері, яка відмовляється годувати свою новонароджену дитину, чи застосування насильства до нетверезого водія, який створює аварійну обстановку. Типовим прикладом необхідної оборони щодо посягання, яке вчиняється шляхом бездіяльності, називалося застосування насильства до стрілочника, який відмовлявся перевести стрілки, чим створювалася реальна загроза аварії потягу. У подібних випадках, коли застосовується насильство з метою примусити іншу особу вчинити певні дії, які вона зобов'язана вчинити, очевидно, мова має йти не про необхідну оборону, а про здійснення свого права або про виконання професійних чи службових функцій особою, яка застосовує насильство. Право на необхідну оборону надає лише суспільне небезпечне посягання, що виявляється в активних діях особи.
Необхідна оборона не допускається проти правомірних дій інших осіб, навіть якщо ними заподіюється шкода інтересам, що охороняються законом. Один із різновидів таких правомірних дій наводився раніше — знищення чи пошкодження майна його власником. Правомірність дій, якими об'єктивно допускається і проти об'єктивно суспільне небезпечних дій, що вчиняються душевно хворими особами (неосудними), особами, які не досягли віку кримінальної відповідальності, чи іншим особами, які з підстав, передбачених законом, не будуть нести відповідальності за вчинені ними об'єктивно суспільне небезпечні дії. Захист від подібних суспільне небезпечних дій допускається на загальних підставах. Проте очевидно, якщо особа, яка здійснює захист, усвідомлює, що суспільне небезпечне посягання здійснюється неосудною особою або особою, яка не досягла віку кримінальної відповідальності чи діє необережно або невинно, то до захисних дій мають висуватися підвищені вимоги щодо їх відповідності ступеню суспільної небезпечності посягання.
У літературі пропонується визнавати суспільне небезпечним посяганням, щодо якого допускається необхідна оборона, і таке посягання, яке здійснюється бездіяльністю особи. Як приклади такого посягання, що проти нього допустима необхідна оборона, наводиться застосування насильства до матері, яка відмовляється годувати свою новонароджену дитину, чи застосування насильства до нетверезого водія, який створює аварійну обстановку. Типовим прикладом необхідної оборони щодо посягання, яке вчиняється шляхом бездіяльності, називалося застосування насильства до стрілочника, який відмовлявся перевести стрілки, чим створювалася реальна загроза аварії потягу. У подібних випадках, коли застосовується насильство з метою примусити іншу особу вчинити певні дії, які вона зобов'язана вчинити, очевидно, мова має йти не про необхідну оборону, а про здійснення свого права або про виконання професійних чи службових функцій особою, яка застосовує насильство. Право на необхідну оборону надає лише суспільне небезпечне посягання, що виявляється в активних діях особи.
Необхідна оборона не допускається проти правомірних дій інших осіб, навіть якщо ними заподіюється шкода інтересам, що охороняються законом. Один із різновидів таких правомірних дій наводився раніше — знищення чи пошкодження майна його власником. Правомірність дій, якими об'єктивно заподіюється шкода, проти яких не допускається необхідна оборона, може зумовлюватися; 1) реалізацією особою прав, які належать їй чи надані законом, у тому числі, і вчинення дій за наявності обставин, що виключають їх суспільну небезпечність чи протиправність. Зокрема, не допускається необхідна оборона проти дій особи, які вчиняються нею в стані необхідної оборони, крайньої необхідності, при затриманні злочинця; 2) виконанням особою професійних чи службових функцій із дотриманням умов їх правомірності. Наприклад, не допускається необхідна оборона проти дій працівників міліції, якими проводиться обшук, вилучаються знаряддя вчинення злочину, вчиняються певні дії по охороні громадського порядку і громадської безпеки, по припиненню правопорушень, затриманню порушників тощо. Якщо особою у процесі виконання професійних чи службових функцій вчиняються явно незаконні дії, то проти таких дій необхідна оборона допускається на загальних підставах.
Дійсність (реальність) суспільне небезпечного посягання означає, що воно має існувати об'єктивно, реально, а не в уяві особи, яка здійснює захист. Для визнання посягання дійсним необхідно, по-перше, щоб ним або реально заподіювалася шкода інтересам, які охороняються законом, або ж створювалася загроза негайного заподіяння такої шкоди, і по-друге, посягання вже почалось і ще не закінчилось. Об'єктивна реальність посягання і його оцінка особою, яка захищається, можуть не співпадати. Найчастіше це має місце тоді, коли посягання уже закінчене, а особа, яка захищається, не усвідомлює цього факту.
Об'єктивно посягання повинне вважатись як таке, що вже розпочалося, коли особою виконуються дії, що входять до об'єктивної сторони відповідного складу злочину: з метою вчинення крадіжки особа розбиває вітрину магазину, зламує замок, проникає у приміщення, квартиру, намагається вдарити потерпілого тощо. Проте необхідна оборона допускається не тільки проти дій, якими заподіюється шкода, а й проти дій, котрі свідчать про те, що існує реальна загроза негайного початку посягання. У постанові Пленуму Верховного Суду від 28 червня 1991 р. № 4 дається роз'яснення, що "стан необхідної оборони виникає не лише в момент суспільне небезпечного посягання, але і за наявності реальної загрози заподіяння шкоди тому, хто обороняється". Про реальність загрози заподіяння шкоди, тобто про дійсність посягання, можуть свідчити, наприклад, наявність у руках особи зброї чи інших предметів, які можуть використовуватися для нанесення тілесних ушкоджень, загрозливі висловлювання, рухи, поведінка тощо, котрі дають підстави особі, яка захищається, вважати, що посягання може негайно розпочатися чи вже розпочалося.
Завантажити реферат