Сторінка
3

Вступ до мікробіології. Історія розвитку мікробіології. Морфологія мікроорганізмів.

розшифровано молекулярно-генетичну організацію багатьох вірусів;

вивчено механізм взаємодії вірусів із клітиною, загальні ме­ханізми перетворення вірусами нормальної клітини на пух­линну (Л. О. Зільбер);

у 1983 р. виділено ВІЛ (Монтаньє і Галло);

виділено та вивчено нові віруси (Ласса, Марбург, Ебола);

відкрито пріони.

У галузі імунології зроблено багато відкриттів:

запропоновано вчення про імунітет як захист організму від усіх генетичне чужорідних агентів, а не тільки від мікроорга­нізмів;

описано два різновиди лімфоцитів – В- і Т-лімфоцити, їх функції;

розшифровано структуру антитіл, відкрито різні класи імуноглобулінів;

виявлено гени, що контролюють утворення антитіл до всіх існуючих агентів, тобто доведено існування генетичної схиль­ності до інфекційних захворювань.

У цей же період відбувалося становлення генної інженерії. Розпочалося промислове виробництво вакцин нового поколін­ня – генно-інженерних. Д. Келєр та І. Мільстайн відкрили гібридоми, що дозволило отримати моноклональні антитіла заданої специфічності, які використовують з діагностичною метою.

Історія розвитку мікробіології – це героїчна та разом з тим драматична сторінка історії медицини. Адже дослідник завжди ризикує, тримаючи смерть у пробірці. Багато вчених у дослідах на собі довели:

заразність тієї чи іншої хвороби (Г. М. Мінх та О. О. Мочутковський довели заразність поворотного та висипного тифів, виявили переносників хвороби – вошей);

ефективність вакцин або сироваток (І. І. Мечников, І. Г. Сав­ченко, Д. К. Заболотний та інші дослідники після вакцинації випили культуру збудника);

безпечність вакцини (вірусологи лабораторії А. А. Смородинцева Інституту експериментальної медицини в Ленінграді та члени їх сімей прийняли великі дози поліомієлітної вакцини, а М. П. Чумаков приймав вакцину тричі, щоб довести безпеч­ність її для людей).

Винятковий гербїзм проявили І. О. Деминський, М. О. Лебедєва, А. І. Турчинович-Вижникевич, І. В. Мамонтов, Ріккетс і Провачек, які своє життя принесли в жертву науці.

Багато вчених стали лауреатами Нобелівської премії з мік­робіології. Серед них 1.1. Мечников, П. Ерліх, Р. Кох, А. Фле­мінг, Чейн та ін.

Розвиток мікробіологи в Україні. Центром розвитку мікро­біології в Україні була Одеса, де в 1885 р. у Новоросійському (Одеському) університеті вперше почали викладати мікробіо­логію 1.1. Мечников і Я. Ю. Бардах. У Московському універ­ситеті мікробіологію викладав з 1892 р. учень 1.1. Мечникова Г. Н. Габричевський. Після від'їзду Мечникова до Франції для роботи в Пастерівському інституті Одеську школу мікробіо­логів очолив М. Ф. Гамалія. Він у себе на квартирі разом з 1.1. Мечниковим ще у 1886 р. відкрив першу в Україні та дру­гу в світі бактеріологічну лабораторію і Пастерівську станцію, де виготовляли вакцину та робили щеплення проти сказу. М. Ф. Гамалія вперше використав хімічні вакцини, розробив методику виготовлення вакцини проти віспи. Цей дослідник спостерігав у 1898 р. явище бактеріофагії задовго до відкриття Д'Ерелем бактеріофага (1917). Випробував на собі безпечність вакцини проти сказу.

Наші співвітчизники зробили неоціненний внесок у розви­ток світової медицини. Вони відкривали бактеріологічні ла­бораторії й інститути в різних містах і країнах, розпочинали викладання і відкривали кафедри мікробіології, їх іменами названі наукові та навчальні заклади: ім. 1.1. Мечникова – у Санкт-Петербурзі, Харкові, Одесі та інших містах, ім. Д. К. За­болотного – у Києві, Санкт-Петербурзі, ім. В. А. Хавкіна – в Індії (Бомбей). Вдячні народи встановлювали їм пам'ятники (Хавкіну – у Бомбеї).

О. М. Безредка вивчав проблеми імунітету та анафілаксії, запропонував методику введення сироваток з метою профілак­тики анафілактичного шоку, яку використовують і нині (вона названа його ім'ям).

І. Г. Савченко встановив стрептококову етіологію скарла­тини. Разом з 1.1. Мечниковим вивчав механізм фагоцитозу та проблеми профілактики холери. Проводив досліди самозара­ження разом із Д. К. Заболотним. Заснував бактеріологічний інститут у Казані.

Великий науковий потенціал українського народу знайшов свою реалізацію в роботах Київської та Харківської шкіл мікробіологів, які виникли пізніше, їх плідна праця сприяла подальшому розвитку медицини (роботи М. П. Нещадименка, В. Г. Дроботька, Л. В. Громашевського, В. І. Недригайлова та ін.). Засновником кафедри Київського медичного інституту був М. П. Нещадименко. Першим директором і засновником Нау­ково-дослідного інституту мікробіології та вірусології в Києві був Д. К. Заболотний – визначний мікробіолог, основополож­ник епідеміології. Його роботи були присвячені боротьбі з чу­мою, холерою, сифілісом.

Більше як півстоліття на кафедрі мікробіології Київського медичного інституту працював С. С. Дяченко, який виховав ба­гато вчених-мікробіологів і вірусологів, а також лікарів-практиків, які і понині працюють на ниві охорони здоров'я українсько­го народу. Плідною стала робота В. Й. Білай та інших фахівців, які досліджували хвороботворні гриби та гриби-продуценти антибіотиків.

І нині мікробіологічна наука України стоїть на варті здоров'я народу. Розгорнута широка мережа бактері

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4 


Інші реферати на тему «Біологія, зоологія, ботаніка»: