Сторінка
3

Петрографія вугілля

У вугіллі низької стадії вуглефікації відбивна здатність спориніту набагато менше, ніж у вітриніту. Спориніт є найлегшим компонентом вугілля, в ряді вуглефікації його дійсна густина коливається в межах 1,18-1,28 г/см3.

У противагу вітриніту спориніт має високу абразивну твердість, яка із зростанням стадії вуглефікації стає такою ж як у вітриніту. При піролізі в реторті Фішера спориніт завдяки підвищеному вмісту водню виділяє підвищену кількість смоли і газу.

Мікрокомпонент кутиніт представляє речовину схожу на спориніт, але не ідентичну йому. Він утворився із залишків кутикул, що представляють кутинізований шар листя і молодих паростків. У вугіллі зустрічається у вигляді смуг різної ширини, одна з яких більш або менш рівна, а друга зубчата або волосиста.

Фізичні властивості кутиніту майже аналогічні таким у спориніту. Кутиніт звичайно трохи блідніший, ніж пов'язаний з ним спориніт, в ряді вуглефікації кутикули зникають раніше, ніж спори. У антрацитах кутикули ясніші, ніж вітриніт. Міцність кутиніта майже така ж, як у спориніту.

Основною речовиною в кутиніті є кутин, тісно пов'язаний з суберином. Обидві речовини являють собою складний гліцериновий ефір жирних кислот. Характерною його особливістю є високий вміст водню, який перевищує 5 % атомних процентів. Вихід летких речовин складає біля 80 % на горючу масу, вміст вуглецю 70,6-76,4 %, водню 7,6-11,8 %, кисню 11,8-21,7 %. Розчинність у суміші бензолу і спирту дуже мала або нульова, сумішшю хлороформу і спирту з нього можна витягнути невелику кількість воску.

Резиніт складається з різноманітних смоляних включень у вигляді окремих тілець, відмінних як за формою, так і за розмірами. Вони зустрічаються у вигляді зерен, овальних тіл неправильної форми, паличок, іноді резиніт заповнює порожнини клітин в телініті. Поширення у вугіллі карбону нерівномірне, місцями він зустрічається в третинному бурому вугіллі.

Відбивна здатність резиніту у вугіллі низького спупеня вуглефікації завжди нижче, ніж у відповідного вітриніту. У прохідному світлі він білувато-жовтого, лимонно-жовтого і жовтувато-червоного кольору. У аншліфах він має темно-сірий колір. Дійсна густина його змінюється від 1,0 до 1,2 г/см3. Резиніт не виявляє рельєф на полірованих поверхнях, що свідчить про його однакову абразивну твердість з вітринітом.

Резиніт у бурому вугіллі містить від 77 до 85 % вуглецю, від 8,8 до 11,0 % водню і від 2,7 до 13 % кисню на горючу масу. Велика частина резиніту бурого вугілля може розчинятися в суміші бензолу зі спиртом, тоді як екстракція зі спориніту і кутиніту дуже незначна або дорівнює нулю. Кількість і характер витягу залежить від ступеня вуглефікації, характеру розчинника і умов витягання. Кількість смоли, що екстрагується зростає з підвищенням температури. Резиніт здатний поглинати кисень, а по мірі окиснення гірше розчиняється і стає менш плавким при нагріванні.

Теплота згоряння резиніту бурого вугілля становить 39 мДж/кг. Відбивна здатність резиніту росте із збільшенням стадії вуглефікації.

Група альгініту включає мікрокомпоненти, що складають сапропеліти (кальгініт і тальгініт). У відбитому світлі колір і відбивна здатність альгініту аналогічні таким у мікрокомпонентів групи лейптиніта. Кальгініт представлений безструктурною сапропелевою основною масою, що цементує у вугіллі формені елементи і мінеральні речовини. Тальгініт представлений колоніями водоростей, що мають певну форму і розмір.

Мікстиніт являє собою тонку суміш компонентів групи вітриніту з мінеральними, в основному глинистими домішками або з мікринітом з розміром частинок до 2 мкм. Хоч він є літотипом, при підрахунку його враховують як мікрокомпонент.

Мінеральні домішки у вугіллі представлені глинистим матеріалом, сульфідами, кальцитом, кварцом і іншими мінералами, і їх визначають у відбитому світлі без імерсії при загальному збільшенні мікроскопа в 200-300 раз. У цих умовах вони у більшості випадків добре відрізняються від органічної речовини вугілля.

ЛІТЕРАТУРA

1. Саранчук В.И., Айруни А.Т., Ковалев К.Е. Надмолекулярная организация, структура и свойства углей.- К.: Наукова думка.

2. Саранчук В.И., Бутузова Л.Ф., Минкова В.Н. Термохимическая деструкция бурых углей.- К.: Наукова думка, 1984.

3. Нестеренко Л.Л., Бирюков Ю.В., Лебедев В.А. Основы химии и физики горючих ископаемых.- К.: Вища шк., 1987.-359с.

4. Бухаркина Т.В., Дигуров Н.Г. Химия природных энергоносителей и углеродных материалов.-Москва, РХТУ им. Д.И. Менделеева,-1999.-195с.

5. Агроскин А. А., Глейбман В. Б. Теплофизика твердого топлива.-- М. Недра 1980.-- 256 с.

6. Глущенко И. М. Теоретические основы технологии твердых горючих ископаемых.-- К. : Вища шк. Головное изд-во, 1980.-- 255 с.

7. Еремин И. В., Лебедев В. В., Цикарев Д. А. Петрография и физические свойства углей. -- М. : Недра, 1980. -- 266 с.

8. Касаточкин В. И., Ларина Н. К. Строение и свойства природных углей.-- М : Недра, 1975.-- 159 с.

9. Раковский В. Е., Пигулееская Л. В. Химия и генезис торфа.--М. : Недра, 1978.--231 с.

10. Саранчук В. И. Окисление и самовозгорание угля.-- К. : Наук. думка, 1982.-- 166 с.

11. Стрептихеев А. А., Деревицкая В. А. Основы химии высокомолекулярных соединений.-- 3-е изд., перераб. и доп.-- М. : Химия, 1976.-- 436 с.