Сторінка
2

Поняття структури

Він підійшов до суспільства не як до механічного об'єднання індивідів, а як організованої, упорядкованої системи. В рамках цієї системи формується людина, її потреби та здатності, цілі і завдання її діяльності. При такому підході виявляється, робиться доступним вивченню широке і складне коло суспільних, історичних зв'язків, у які включена людина. Тим самим стає більш насиченим, багатомірним і розуміння самого індивіда.

Цьому підходу до вивчення суспільства близька за прийомами і еволюційна теорія Дарвіна, яка також спирається на ідеї системності. Обидві ці ідеї дали потужний поштовх розвитку системного підходу, поширенню його на всі нові галузі пізнання та практики. Поступово почало наростати розуміння того, що практично в кожній сфері людської діяльності люди мають справу не з окремими, ізольованими об'єктами, а з їх складними, взаємопов'язаними комплексами. Затвердження системних уявлень зробило звичним такий хід дослідження, як "від цілого до частин". У цьому зв'язку виникла задача розробки та обгрунтування методів мисленного розділення об'єктів у процесі їх дослідження.

Насамперед потрібно було з'ясувати найзагальніші філософські позиції. Філософсько-методологічні принципи дослідження складних, динамічних об'єктів сформулював, спираючись на Гегеля, Маркс. В XX ст., за мірою все ширшого застосування ідей системного підходу розробляються більш конкретні концепції системності (теорія Богданова – 20-і рр., загальна теорія систем Л. Берталанфі – 50-і рр., системотехніка – 60-і рр. тощо). Поглиблено вивчаються також принципи системного підходу та методи системного дослідження. І все ж основою все більш конкретної розробки методології системного дослідження залишається діалектико-матеріалістична концепція системності. На філософському рівні осмислюються насамперед основні поняття (категорії) системного дослідження: система, елемент, структура.

Система – це упорядкована множина взаємопов'язаних елементів, які мають власну структуру і організацію.

Вже це коротке визначення показує, що поняття системи передбачає такі поняття, як елемент і структура. Елемент – це неподільний в контексті конкретної системи і конкретного її розгляду та аналізу компонент системи.[2]

Довгий час філософи та вчені дотримувалися думки, що при аналізі будь-якого предмета можна виділити його найпростіші складові: цеглинки світотворення, неподільні далі елементи почуттєвого досвіду, логічні "атоми". Із затвердженням навиків діалектичного мислення все в більшій мірі усвідомлювалося, що поняття "просте" і "складне" є відносними, що недоцільно говорити про деякі абсолютно прості елементи. Зараз в науці під елементами розуміють будь-які об'єкти, які пов'язані з іншими об'єктами у складний комплекс. Іншими словами, поняття "елемент" береться як відносне. В залежності від способу розгляду в одному і тому ж складному предметі можуть виділятися у якості його елементів цілком різні одиниці. Складовими живого організму можуть виступати органи, тканини, клітини або елементарні функції, функціональні системи тощо.

Структура – це відносно сталий спосіб (закон) зв'язку елементів того чи іншого складного цілого.

Структура відбиває упорядкованість внутрішніх і зовнішніх зв'язків об'єкту, що забезпечують його сталість, стабільність, якісну визначеність. Структурні зв'язки різного роду пронизують всі процеси, які відбуваються у системних об'єктах.

Об'єкт є системою, якщо його можна розбити на взаємопов'язані і взаємодіючі частини чи елементи. Ці частини, як правило, мають власну структуру, а тому можуть бути представлені як підсистеми вихідної, більшої системи. Виділені таким чином підсистеми в свою чергу можуть бути розбиті на взаємопов'язані підсистеми другого і наступних рівнів. На певному етапі їх поділу можуть бути виділені елементи, подальший поділ яких означатиме вихід за рамки дослідження даної системи.

В світі не може бути тіл без структури, без здатності до внутрішніх змін. Кожен матеріальний об'єкт має невичерпну кількість внутрішніх і зовнішніх зв'язків, здатність до переходу з одного стану до іншого. Завдяки багатоманітності структурних рівнів матерії кожна матеріальна система є поліструктурною. Наприклад, у суспільстві є економічна структура, політична структура, соціальна структура тощо. В системах природи кожному структурному рівню матерії відповідає певна структура об'єктів. В залежності від досягнутого рівня пізнання або мети дослідження в теорії можуть розкриватися то один, то інший компонент структури. При вивченні ступеня ізоморфізму систем виявляється насамперед такий компонент їх структури, як загальні закони функціональних відносин, дослідження яких являє собою одне з найважливіших завдань кібернетики. Якщо ж вивчаються специфічні особливості побудови систем, природа їх властивостей та взаємодій, то на перший план висувається матеріальний зміст структури, тобто сукупність складових системи елементів в їх взаємозв'язку один з одним. Структура системи більш стійка, ніж її окремі властивості. Проте, структура не є незмінною, інваріантним аспектом системи. Коли кількісні зміни в системі виходять за межі міри і викликають її якісні зміни, останні завжди виступають як зміна структури системи. Зв'язок елементів в системі підпорядковується діалектиці взаємовідносин частини і цілого. При поєднанні елементів в цілісну систему її властивості виявляються відмінними від алгебраїчної суми властивостей її компонентів.

Для системних об'єктів суттєвим є також те, що й сам об'єкт такого типу, і всі взаємодії та зв'язки між його підсистемами та елементами, підпорядковано специфічним для даного об'єкту законам, які визначають особливості його існування та зміни. Між підсистемами даної системами можуть бути різні відносини, зв'язки і взаємодії. Подібні, однотипні, стійкі відносини та взаємодії становлять структуру. Оскільки всередині однієї і тієї самої системи, особливо великої і складної. може бути велика кількість різноманітних зв'язків і відносин, то в ній можна виділити цілий ряд структур. Такі системи називають багатоструктурними, багаторівневими.