Сторінка
7
3. Культура і цивілізація. Сучасна цивілізація, її особливості і суперечності.
Наявність безлічі точок зору на суть культури, її місце і роль в життєдіяльності суспільства, безліч її визначень (їх нараховується вже більш трьохсот) свідчить про те, що вона являє собою складний і багатогранний феномен, викликає значний інтерес як об'єкт наукового дослідження, привертає до себе увагу фахівців самих різних профілів.
У основі розвитку поняття культури лежить потреба в осмисленні істотних зрушень в суспільному бутті людини, які сталися на рубежі середніх віків і нового часу і викликали глибокі зміни відносно людини, до природи і до самої себе, до свого безпосереднього соціального оточення. Не випадково зміст цього поняття формується в прямій опозиції до поняття "натура" (природа). Таке розуміння було запропоноване просвітником С.Пуффендорфом в 1684 р., однак їм користуються і в наш час. Під культурою стали розуміти всю сукупність створених людиною предметів, перетворений ним світ природи. Нарівні з таким розумінням культури з'явилося багато інших. Значне поширення отримав діяльнисний підхід, згідно з яким культура являє собою специфічний спосіб діяльності. Існують також технологічний, системний, структурно-функціональний, семіотичний і інші підходи до розуміння суті культури і її ролі в життєдіяльності суспільства. Кожний з цих підходів заслуговує уваги, оскільки в кожному з них звертається увагу на ту або іншу сторону культури. Вони доповнюють один одного, сприяють виробленню більш повного уявлення про неї як складний феномен. Разом з тим виникає потреба в формуванні узагальненого уявлення про культуру, в розкритті її суті, що дозволило б з'ясувати не тільки її власну специфіку, але і розкрити її взаємозв'язок з всіма сторонами суспільного життя.
Культура по своїй суті є процес становлення, функціонування, розвитку людської суті, процес виробництва і відтворювання людини як суспільної істоти, як суб'єкта соціальної діяльності. На відміну від тварини, людина активно бере участь в перетворенні природи для створення необхідних умов свого існування, формує саму себе. І як би прагматично вона не відносилася до навколишньої дійсності, прагнучи задовольнити свої життєві потреби, в її діяльності виявляється глибинна тенденція, що виражає необхідність піклуватися не тільки про безпосереднє забезпечення своєї життєдіяльності, але і вимогу виявляти турботу про майбутнє, про перспективи не тільки індивідуального буття, але і всього людства, а, отже, виявляти турботу про збереження і відтворювання навколишнього її природного середовища. Тому культура містить в собі позитивно-ціннісний аспект людської життєдіяльності, вона виступає як людинотворчий зміст суспільно-історичного процесу. У той же час, культура - це міра людського в людині, міра, що показує, в якій мірі людське втілилося в людині, в якій мірі в їй реалізовується людська суть.
Важливе значення набуває і питання про внутрішню структуру самої культури, яке необхідно вирішувати, виходячи з взаємозв'язку культури і суті людини. Відповідно, можна виділити основні структурні елементи культури. Першим її структурним елементом (стороною) є культура життєвих потреб і способів їх задоволення.
Культура життєвих потреб і способів їх задоволення охоплює весь спектр безпосередньої життєдіяльності людини: що і як людина їсть, що і як п'є, у що одягається, які її житлові умови і т.д. Цей рівень культури характеризується спадкоємністю в розвитку життєвих потреб і способів їх задоволення як в плані історичної послідовності розвитку даної соціальної спільності, так і в плані взаємозв'язків різних спільнот, їх взаємного впливу однієї на одну.
Другим структурним елементом культури (або другим її рівнем) є культура процесу виробництва, в якому виготовлення знарядь праці набуває значення особливої (соціальної) потреби. Реалізація цієї потреби є умовою створення за допомогою трудової діяльності предметів, необхідних для задоволення життєвих потреб і створення всього комплексу умов для забезпечення життєдіяльності. Цей рівень культури знаходить свій вияв і втілення в культурі виготовлення знарядь праці, культурі технологій, в культурі самої трудової діяльності, в результатах виробництва. Тому в узагальненому вигляді цей рівень культури з'являється як система способів і результатів виробничої діяльності, направленої на забезпечення життєдіяльності людини. З цим рівнем культури, з осмисленням людиною її значення в житті індивіда і суспільства пов'язана сама етимологія слова "культура", яке означало обробіток, обробку об’єктів природи. Однак тут культура не може бути обмежена тільки сферою матеріальної праці людини. Звичайно, сюди входять і знаряддя праці і створені людиною предмети, цінності. Але головним компонентом все ж є сама людина з її розумовими здібностями, з її пізнавальними і творчими можливостями, з її цілеспрямованістю. Тому весь процес виробництва знарядь праці, коштів задоволення життєвих потреб людини виступає як одна з сторін виробництва і відтворювання самої людини. У цьому процесі людина - головна продуктивна сила і споживач результатів свого труда.
Третім структурним елементом культури є культура суспільних відносин. Суспільні відносини - це складна система, що включає в себе економічні відносини, відносини історичної спільності людей (рід, плем'я, народність, нація), шлюбно-сімейні, побутові, особисті, відношення суспільства і особистості. Всі сфери суспільних відносин взаємопов'язані і взаємообумовлені один одним. Кожна з них впливає активним чином на життєдіяльність індивіда і суспільства. Культура суспільних відносин є сферою і показником, що характеризує специфіку виробництва і відтворювання людини як соціального суб'єкта, це система способів, засобів і результатів становлення і розвитку людської суті.
Завантажити реферат