Сторінка
4
З іншого боку, раціональне пізнання спирається на чуттєвий матеріал, відштовхуючись від нього. Мислення можливе лише в матеріальній чуттєво сприйнятій оболонці мови. Воно включає в себе деякі наочні компоненти, свого роду "схеми". Це найбільш характерно для інженерно-конструкторського, "шахового" та іншого мислення. Воно ж властиве й іншим його видам, не виключаючи й філософського. Застосовуючи гегелівську термінологію, можна сказати, що чуттєві моменти бувають і в абстрактно-логічному мисленні як "зняті", підпорядковані, тобто такі, що втратили живі та яскраві кольори безпосереднього враження, хоча й залишаються опорою для ідеальних розумових конструкцій, що відображають сутність речей.
Діалектико-матеріалістична філософія, вирішуючи проблему співвідношення чуттєвої й раціональної сторін пізнання, знімає однобічність сенсуалізму й раціоналізму, які різко відмежувались один від одного у філософії Нового часу. Сенсуалізм, відштовхуючись від факту, що відчуття створюють джерело й початок пізнання, визнає чуттєве пізнання його основною формою, а роль логічного мислення зводить до комбінування чуттєвих даних. Типовою в цьому є концепція Дж. Локка, однобічність якої полягає в перебільшенні, абсолютизації якісної специфіки чуттєвих форм пізнання. Протилежністю сенсуалізму і пов'язаного з ним емпіризму є раціоналізм, що абсолютизує раціональне, логічне пізнання. Чуттєве знання розглядалося рядом раціоналістів як нечітке, розмите. На їх думку, тільки розум сягає ясності й чіткості знань. Характеристики істинного й достовірного знань — всезагальність і необхідність — з точки зору раціоналізму, досягаються засобами розуму незалежно від чуттєвого досвіду. Ці характеристики закладені в природі розуму як такого, обумовлені притаманними йому властивостями й іманентними законами його діяльності. Раціоналісти мають рацію, визнаючи якісну специфіку розумового пізнання, наголошуючи на тому, що пізнання об'єктивної закономірності можливе лише в логічній, понятійній формі. Класичний раціоналізм (Декарт, Спіноза, Лейбніц, Гегель та інші) навіть у своїх ідеалістичних варіантах розвивав елементи теорії та методології наукового пізнання. Пізній раціоналізм, включаючи сучасну західну філософію, навпаки, заперечує наукове осягнення дійсності, веде до ірраціоналізму, нерідко поєднуючись з релігійною містикою.
Однобічність раціоналізму — в тому, що він відриває логічне пізнання від чуттєвого, від матеріально-предметної практики людства. У класичній філософії нерідко він поєднувався з ідеалізмом у розумінні природи, самого розуму (вчення Декарта про "вроджені ідеї", монадологія Лейбніца, трансценденталізм Канта тощо).
Подолати однобічність сенсуалізму й раціоналізму прагнув І. Кант. Особливо цікавими є його підходи до виявлення механізмів зв'язку між чуттєвістю й розсудком. Проте помилковість вихідних положень, агностицизм, спроба компромісу між матеріалізмом та ідеалізмом завадили Канту наблизитись до справжнього розв'язання цієї проблеми.
Діалектико-матеріалістична філософія засвоїла позитивні моменти сенсуалізму й раціоналізму, відкидаючи їх недоліки, обмеженість та однобічність. Вона пояснює діалектику чуттєвого й раціонального пізнання, визначає їх місце і роль у пізнавальному процесі, розкриває джерела цих рівнів та форм пізнання, що перебувають у площині практичної діяльності.
Список використаної літератури:
1. Алексеев П., В., Панин А. В. Теория познания и диалектика. — М., 1991.
2. Андрос Е. И. Истина как проблема познания и мировоззрения. — К., 1984.
3. Библер В. С. Мышление как творчество. — М., 1975.
4. Гносеология в системе философского мировоззрения. — М., 1983.
5. Гайденко П. П. Эволюция понятия науки (XVII—XVIII вв.). — М., 1987.
6. Диалектика. Познание. Наука. — М., 1988.
7. Т.Заботин П. С. Преодоление заблуждения в научном познании. — М., 1977.
8. Ильенков Э. В. Диалектическая логика. Очерки истории и теории. — М., 1984.
9. Кедровский О. И. Методы построения теоретических систем знания. — К., 1982.
10. Кукушкина Е. И., Логунова Л. Б. Мировоззрение, познание, практика. — М., 1989.
11. Коршунов А. М., Мантатов В. В. Диалектика социального познания. — М., 1988.
12. Кун Т. Структура научных революций. — М., 1975.
13. Ленін В. І. Матеріалізм і емпіріокритицизм. Повне зібрання творів. — Т. 18.
14. Ленинская теория отражения и современная наука. — Т. 1—2. — София, 1981.
15. Лекторский В. А. Субъект, объект, познание. — М., 1980.
16. Логика научного исследования. — М., 1965.
17. Материалистическая диалектика. Краткий очерк теории. — М., 1985.
18. Маркс К. До критики політичної економії. Передмова // Маркс К., Енгельс Ф. Твори. — Т. 13.
19. Маркс К. Тези про Фейербаха // Маркс К., Енгельс Ф. Твори. — Т. 3.
20. Поппер К. Логика и рост научного знания. — М., 1983.
21. Жариков Е. С. Научный поиск. — К., 1966.
22. Пономарев Я. А. Психология творчества. — М., 1976.
23. Субъективная диалектика. — М., 1982.
24. Субъект и объект как философская проблема. — К., 1979.
25. Современная западная социология. Словарь. — М., 1990.
26. Современная западная философия. Словарь. — М., 1991.
27. Теория познания. В 4 т. — М., 1991.
Завантажити реферат