Сторінка
4

Софісти та їх роль в античній культурі. Протагор та Горгій

Значення свідомості, суб'єктивного фактора постійно підкреслювалось, але недостатньо враховувалось. Особливе місце у філософії марксизму посідає проблема людини. Якщо найбільші досягнення матеріалістичної домарксистської філософії в розумінні людини, її призначення в світі зводились до того, що людина — частка природи, активна, свідома істота, має право на свободу і потребує гуманного ставлення до себе (французький матеріалізм XVIII ст. і вчення Л.Фейєрбаха), то К.Маркс розглядає людину не лише як продукт природи, а й як соціальний феномен. Причому акцент робиться на її соціальних характеристиках. Основні ідеї марксистського вчення з цього питання викладено у працях Ф.Енгельса "Роль праці в процесі перетворення мавпи в людину" (1876 p.), "Походження сім'ї, приватної власності та держави" (1884 p.), "Тези про Фейєрбаха" К.Маркса (1845 р.) та ін. Вказуючи на подвійну (біологічну і соціальну) природу людини, марксистська філософія зводить її сутність до соціальних рис і трактує як сукупність усіх суспільних відносин. Людина постає тут як носій соціальної активності, суб'єкт діяльності, творець матеріальних і духовних цінностей. Це вже не та абстрактна, поза історична і безособова істота, якою вона виступає у філософії Л.Фейєрбаха, а конкретно-історична і реальна.

Проблема людини у марксизмі органічно пов'язана з теоретичним осмисленням такого суспільного феномена як відчуження.

Під останнім розуміється складне явище, змістом якого є перетворення самого процесу людської діяльності і її результатів (творів, соціальних інститутів і організацій, грошей, духовних цінностей та ін.) в силу, що панує над людиною, тисне на неї, диктує певні вимоги, силу, протилежну її бажанням та прагненням.

Основоположники марксистської філософії прийшли до висновку, що причиною відчуження є експлуатація людини людиною, в основі якої лежить приватна власність на засоби виробництва. Вони запропонували і конкретний шлях виходу з ситуації, що склалася, — знищення приватної власності на засоби виробництва.

Це можна здійснити, на їхню думку, через утвердження нового типу власності — власності всіх і кожного водночас на ті засоби, якими створюються матеріальні цінності, власності, суспільної за своїм характером. Ідея знищення приватної власності та подолання відчуження проходить червоною ниткою через увесь марксизм.

Суспільством вільної праці, соціальної рівності, справедливості та гуманізму проголошується комунізм. У творах К.Маркса і Ф.Енгельса комунізм виступає у двох аспектах: як світле суспільство майбутнього, мета пригноблених і як дійсний, реальний рух, що послаблює стан відчуження. Вказується і соціальна сила, здатна кардинально змінити суспільні відносини, забезпечити перехід від приватної до суспільної власності. Такою силою у вченні марксизму виступає робітничий клас, пролетаріат.

Сьогодні можна сказати, що комуністичний суспільний ідеал так і не знайшов адекватної реалізації на практиці ні за життя фундаторів марксизму, ні після їхньої смерті, хоча спроб було немало. Теорія виявилась безсилою матеріалізуватись у реальних суспільних відносинах, а ті форми, в яких вона втілювалась, наприклад у СРСР, Болгарії, НДР, Угорщині та інших країнах, не відповідали її основним положенням. Причини цього потребують спеціального і неупередженого аналізу.

Однією з характерних рис марксистської філософії є її безпосередня спрямованість на захист потреб та інтересів пролетаріату. К.Маркс писав у 1844 p.: "Подібно до того, як філософія знаходить у 109 пролетаріаті свою матеріальну зброю, так і пролетаріат знаходить у філософії свою духовну зброю ." (В дійсності ця філософська теорія мала своєю соціальною базою не лише пролетаріат, а й більш широкий загал трудящого люду, який зазнавав експлуатації з боку буржуазії.) При цьому творці марксизму вважали, що їхній філософській теорії властиві також ознаки науки, оскільки вона, з їхньої точки зору, об'єктивно, істинно відображає тенденції розвитку дійсності. Важливим кроком у розвитку світової філософської думки стала розробка в рамках філософії марксизму проблеми практики. У цьому вченні практика займає одне з центральних місць і трактується як матеріальна предметно-чуттєва, цілеспрямована діяльність людини, завдяки якій змінюються природний і суспільний світ, у тому числі і сама людина. Вищим рівнем практики К.Маркс і Ф.Енгельс вважали революційну зміну суспільних відносин. Революційна практика пролетаріату і широких народних мас вважалася тим важелем, за допомогою якого ця філософська теорія могла реалізуватись. К.Маркс зазначав у "Тезах про Фейербаха": "Філософи лише по-різному пояснювали світ, а справа полягає в тому, щоб змінити його". По суті вся марксистська філософія — це спроба раціонально обґрунтувати шляхи зміни світу на кращий. Цій ідеї підпорядковані всі її складові — онтологія, гносеологія, діалектика та ін. Вона стала духовною зброєю в руках тих, хто бажав кардинальної зміни суспільного ладу. Але результати застосування цієї зброї виявились трагічними. Важлива характеристика марксистської філософії — її атеїзм. У цьому вченні релігія піддається нищівній критиці з використанням досягнень науки та надбань попередньої філософії, насамперед французьких просвітителів XVIII ст. та вчення Л.Фейєрбаха.

Список використаної літератури

1. Бережной Н.М. Проблема человека в трудах К.Маркса. – М., 1991.

2. Бондаренко Е.Л. Экономическое учение марксизма. – М., 1991.

3. Кравченко Л.В. Справедливість і вибір. – К., 1998.

4. Маркс К. Економічно-філософські рукописи 1844 року // Маркс К., Енгельс Ф. - Тв. - Т.42. - С.88-178.

5. Мир философии: Книга для чтения: В 2-х ч. Ч. І, разд. 1.— М., 1991.

6. Філософія. Підручник / За ред. Надольного І.Ф. – К., 1999.

7. Філософія. Курс лекцій: Навч.посібник. — К., 1995. — 576 с.

8. Філософський словник. 2-е вид. / За ред.ВЛ.Шинкарука. — К., 1986. — 800с.