Сторінка
2

Матеріальні основи розвитку суспільства

Суспільне виробництво з самого початку має соціальний характер, формується зусиллями всіх людей у конкретно-історичних умовах і здій­снюється за законами людського єднання, тобто за законами соціуму.

Дальше осмислення суспільства як системи зв'язане з аналізом її цементуючого ядра - способу виробництва. Спосіб суспільного ви­робництва - це спосіб створення і відтво­рення суспільної людини (індивіда) і людського суспільства, соціуму. За структурою - це система взаємодіючих елементів матеріального (тех­нологічного та економічного) і духовного суспільного способу вироб­ництва, їх єдність. Не зводячи всіх основних причин існування сус­пільства до матеріального виробництва, соціальна філософія вважає безсумнівним: матеріальне виробництво - системотворчий компонент соціуму, що інтегрує всі його компоненти в цілісність. Суспільство не може існувати без виробництва матеріальних благ, засобів існування людей, що здійснюється певним способом. На відміну від політичної економії, що вивчає економіку, до того ж у всіх її властивостях та відносинах, соціальна філософія використовує поняття спосіб ви­робництва і його складові - продуктивні сили та виробничі відно­сини - для дослідження суспільства і підходить до способу вироб­ництва як до загальносоціально-філософського поняття, що виражає взаємозв'язок внутрішніх елементів. Інакше кажучи, соціальна філосо­фія виражає світоглядну природу поняття способу виробництва, його складових та його методологічну роль у пізнанні суспільства як систе­ми. У такому аспекті спосіб матеріального виробництва виражає суть суспільного виробництва і його роль у розвитку суспільства.

Здійснюючи процес виробництва, люди змінюють навколишню при­роду і разом з тим змінюють свою власну природу, формуються як соціальні істоти. Виробляючи певним способом матеріальні блага, люди виробляють відповідний уклад свого життя, оскільки спосіб вироб­ництва є певний вид життєдіяльності індивідів, їх певний спосіб жит­тя. Вироблений у соціумі спосіб виробництва (поряд з природними умовами) забезпечує не лише соціальні умови життєдіяльності сус­пільства, але й соціальний спосіб життя й діяльності конкретного індивіда. Кожний індивід засвоює соціальний досвід, мову, культуру і відповідно з ними здійснює працю. Ось чому, навіть працюючи на­одинці, індивід діє як істота суспільна. Ніхто не вільний від тієї систе­ми суспільного виробництва, що індивід застає при народженні, оскільки у суспільному виробництві формується суспільство, тобто сама люди­на в її суспільних відносинах. Відомий соціолог Еміль Дюркгейм під­креслює, що суспільна праця забезпечує єдність суспільства, є джере­лом соціального зв'язку людей, джерелом життя і багатства людини.

Отже, спосіб виробництва - це матеріальна система, що, зреш­тою, функціонує як системотворчий елемент суспільства. Історія сус­пільства в певному розумінні є історією зміни способів виробниц­тва. Це добре видно на прикладі історії технологічного способу виробництва, як єдності матеріально-технічного способу виробниц­тва, як єдності матеріально-технічної основи та технологічних від­носин: в історії людського суспільства один іншого змінили чотири технологічні способи виробництва: привласнюючий, аграрно-реміс­ничий, індустріальний, інформаційно-комп'ютерний. І кожен з них характеризується специфічними знаряддями праці, характером пра­ці і системою організації праці. За привласнюючого способу вироб­ництва знаряддя праці були ручними; за аграрно-ремісничого - за­лізний плуг, худоба, вітряний та водяний млини, гончарний круг; за індустріально-комп'ютерного - автоматизована техніка.

3. Продуктивні сили суспільства

Механізм людської діяльності у способі вибництва виражається через категорії продуктивних сил та виробничих відносин сус­пільства. Продуктивні сили суспільства - це поняття, що вироблене для позначення змісту суспільного виробництва. Складовою части­ною продуктивних сил є люди, які здійснюють виробництво і засоби виробництва, за допомогою яких люди виробляють матеріальні засо­би до життя. Роль елементів продуктивних сил у процесі виробниц­тва не однакова. Головна продуктивна сила - люди. Без людей ніякі засоби праці не можуть функціонувати: машини ржавіють і руйну­ються, виробничі будівлі розвалюються. Щоб люди - учасники сус­пільного виробництва, могли успішно виробляти засоби до життя, мусять мати певний рівень знань виробництва, тобто знань конкрет­них засобів праці, технології виробництва, спілкування у виробничо­му колективі тощо. Для рішення виробничих завдань повинні володі­ти певними умінням та навичками використання засобів виробництва та організації виробництва на основі розподілу та кооперації праці. Все накопичується у процесі суспільного виробництва і у вигляді конкретно-історичного виробничого досвіду передається від поко­ління до покоління. Людина у виробничому процесі освоює необхідну їй міру досвіду. Отож, до складу продуктивних сил включаєть­ся і виробничий досвід. Тільки володіючи знаннями, уміннями, на­вичками та виробничим досвідом, людина може характеризуватися як продуктивна сила, як суспільна (соціальна) сила.

Засоби виробництва також складні за структурою. Це засоби пра­ці, що включають: знаряддя праці, якими людина безпосередньо впли­ває на природу, та умови праці - виробничі приміщення, склади, транспорт тощо. До складу продуктивних сил входить предмет пра­ці - природний матеріал, що підлягає обробці, земля, корисні копа­лини, метал тощо. Сукупність засобів та предметів праці утворює засоби виробництва. У структурі продуктивних сил є і жива праця (праця трудівників), і уречевлена праця (система засобів виробниц­тва). Ці компоненти взаємозв'язані. Недооцінка чи перебільшення ролі будь-якого з них приводить до тяжких наслідків. Особливо трагічними наслідками закінчується абсолютизація техніки і недо­оцінка людини, її виховання, освіти, духовної культури, соціальної сфери. Продуктивні сили, як змістовна сторона способу виробниц­тва, є інструментом впливу суспільства на природу, показником сту­пеня оволодіння людиною силами природи.