Сторінка
2

Культура спілкування й етикет

міжсуб'єктного спілкування, все частіше усвідомлює себе при цьому не просто окремим індивідом, а й членом певної спільноти або меншини, виразником її інтересів. З цієї обставини випливає ціла низка практичних моральних проблем, які потребують до­кладного етичного аналізу; йдеться про проблеми толерантності, рівності прав, самоідентифікації, спільнотної відповідальності тощо. Справжня культура спілкування передбачає неослабну увагу до подібних проблем, що в чималій кількості виникають сьогодні й, судячи з усього, виникатимуть і надалі.

Нарешті, головним показником і водночас основ­ною сферою реалізації моральної культури спілкування є актуальні процеси міжсуб'єктної взаємодії, актуальні стосунки між людьми. Вище досить докладно йшлося про глибинний моральний зміст цих стосунків – хоча вичерпати цю тему, звичайно, в жодному посібнику неможливо. Нині існує чимало збірок конкретних на­станов і рекомендацій щодо практичної організації міжлюдських взаємин; загальновідомий взірець подіб­ної літератури – популярні книжки Д. Карнегі (1888– 1955). Згаданого автора, як і інших метрів даного жанру, нерідко звинувачують – і не без підстав – у надмірному практицизмі, що узаконює маніпулювання людською моральною свідомістю. А проте деякі прави­ла спілкування, запропоновані американським фахів­цем, безперечно, заслуговують на увагу: «Щиро цікав­теся іншими людьми», «посміхайтеся», «будьте хоро­шим слухачем», «ніколи не кажіть людині, що вона не має рації» (себто не залишайте нікого у свідомості його повної неправоти) та ін.

Якщо перелічені правила, як і багато подібних до них, явно мають певний раціональний сенс, то поряд із ними в культурному спілкуванні ми дотримуємося й суто формальних, на перший погляд, настанов, так само як і чистісіньких умовностей. Сукупність таких формальних правил, що регулюють зовнішні прояви людських стосунків (поводження з людьми, формули звертання, вітання, вибачення, подяки, поведінка в місцях загального користування, манери, одяг тощо), називають етикетом (франц. еїіциеїїе – ярлик, ети­кетка, від фламандського аїеекеп – встромляти).

В недавній нашій історії траплялися часи цілкови­того нехтування будь-якими правилами етикету як на­чебто буржуазним або феодально-аристократичним пережитком, що приховує нещирість, відсутність реаль­ної поваги до людини. Проте наслідком такого презирливого відкидання етикету незмінно виявлялося поширення грубості, а то й відвертого хамства. І це аж ніяк не можна вважати якоюсь випадковістю.

По-перше, далеко не всі навіть формальні засади етикету мають суто конвенційний (умовний) характер, інколи за ними стоїть досить глибокий зміст, що стосується історії моралі або й її нинішнього актуаль­ного стану. Так, відомо, що рукостискання з'являються як знак неозброєності, взаємної довіри; цокатися кели­хами люди почали, аби засвідчити відсутність у них отрути. Глибоке розуміння суті людини, що залиша­ється актуальним і сьогодні, зумовлює різницю звер­тання на «Ви» і на «Ти». Адже, звертаючися на «Ви», ми, по суті, підкреслюємо цим свою повагу до наявної в людини свободи вибору, закріплюємо за нею право на множинність можливих утілень. Ви – такий, наче кажемо ми людині, а втім, коли Ваша ласка, можете бути й ще ось таким, і яким завгодно іншим. У той самий час коли ми говоримо малознайомій людині «Ти», ми тим самим вербальне «приковуємо» її суб'єк­тивне Я до якогось певного фактичного його вияву – наче хапаємо його за комір, перетворюємо на своєрід­ний об'єкт, річ. «Ти» – отже, людина кінчена.

В інших випадках, навпаки, «Ти» підносить людину, «Ви» – здатне глибоко її образити. Це тоді, коли практичне утвердження власної свободи й гідності не є для нашого партнера актуальним у стосунках з нами, коли свій вибір він уже зробив і дорожить саме обраним, зверненим до нас своїм волевтіленням. «Ти» в такому разі фіксує унікальність, незамінність даної людини, такої, яка вона є, так само як і незамінність нашого спілкування з нею. Воно натякає на те «бутгя-у-правді», котре, як ми бачили, є однією з внутрішніх прикмет любові. Що ж до звернення на «Ви», то воно в даному разі могло б видатися занадто холодним, байдужим, таким, що не рахується з неповторною інди­відуальністю нашого партнера.

Таким чином, суто формальні, здавалося б, мо­менти спілкування здатні містити досить-таки глибо­кий моральний смисл. Утім, і це по-друге, чисто умовні вимоги етикету теж мають свою вагу: дотримуючися їх, ми тим самим наче декларуємо узгоджуваність нашого способу поведінки й дії з поведінкою і діями наших партнерів по спілкуванню, наче заявляємо про свою

належність до єдиного з ними морального й смислово­го простору.

Тож, як бачимо, нехтувати навіть зовнішніми пра­вилами моральних взаємин не слід. Повага до них і творче засвоєння здатні зробити правила етикету діє­вим утіленням доброзичливого, уважного ставлення до людини, знаряддям тактовності, делікатності. Таке органічне засвоєння приписів етикету, включення їх до загальної системи людських моральних цінностей ста­новить необхідне опорядження ввічливості – важли­вого показника морального стану людської особистості в цілому.

Перейти на сторінку номер:
 1  2 


Інші реферати на тему «Філософія»: