Сторінка
3
ІІІ. Підсумки доповіді
Принципове значення розуміння правової волі як діалектичної єдності природно-правових і позитивістських цінностей має цінність для філософії права, загальної теорії права, діагностики сучасної правової ситуації. Насамперед це значення виявляється в розкритті співвідношення між законом і правом, розумінні правового закону. Першою й основною властивістю такого закону є те, що його зміст обумовлений природним правом, “правовою природою речей”. Сам же закон, з погляду його юридичної форми, трактується як щось вторинне. Іншими словами, правові властивості закону, його значення і місце в соціальному житті визначають те, наскільки він адекватний до самого життя, його соціальних, природних, суспільно-історичних, економічних, національних, психологічних і т.д. факторам і процесам.
Словом, юридичний закон виступає в ролі правового, “справжнього закону” тоді, “коли в його особі несвідомий природний закон волі стає свідомим державним законом”. Звідси зрозуміло, що для того щоб акт державної волі перетворився в правовий акт, законодавець повинний бачити право в дійсності, її природно-правовій сфері. Це означає необхідність всебічного обліку основного джерела права – особистості, її потреб і інтересів. У силу цього дійсний закон є закон, опосередкований природним законом волі.
Розмежування правового і протиправного закону має істотне значення у визначенні соціальної ролі і значення покарання. З погляду закону, що має тільки форму закону і лише зовні зв'язаний із самим життям, покарання є обмеження волі людини, воно чужо його природній природі. Принципово іншу характеристику має покарання як наслідок порушення правового закону.
З погляду правового закону покарання є не що інше, як визнання за людиною його власної волі. У звичайному, тобто позитивістському трактуванню це твердження – парадокс. Однак у рамках чинності правового закону воно природне і логічне. Вся справа в тому, що правовий закон виходить з визнання того, що воля внутрішньо присутня людини, а не дарована їй державою і законодавцем. Більш того, основним джерелом закону виступає вільна особистість, цивільне суспільство. Тому по своїй сутнісній природі закон є форма захисту й існування волі людини, нормального вільного суспільства і його інститутів. Порушення такого закону і є обмеження людиною (правопорушником) своєї власної волі. Покарання суть відновлення нормальної дії волі, у тому числі і волі окремого індивіда як носія і джерела свого права на волю.
Таким чином, пізнання наукою об'єктивно існуючої системи цінностей правової волі повинне служити тим компасом і методом, з яким необхідно звіряти свої дії - законодавцю і правореалізуючим органам при прийнятті ними рішень. Дотримання цієї умови створює гарантію ефективної чинності закону. Облік таких вимог особливо значимо як для правотворчості, так і для правозастосування.
Список використаної літератури
1. Загальна теорія прав людини / За ред. Лукашеві Е.А. – М., 1996.
2. Нерсесянц В.С. Філософія права. – М., 1997
3. Черненко А.К. Філософія права. – Новосибірськ, 1997
4. Петрова Л.В. Про природне і позитивне право: Критичні замітки з приводу підручника С.С.Алексєєва // Держава і право. – 1995. – № 2. – С.52.
5. Теоретичні проблеми формування правової системи / За ред.Чернетка А.К. – Новосибірськ, 1999.
6. Чічерін Б. Філософія права. – М., 1900. – С.84.
Завантажити реферат