Сторінка
2
Навіть неспеціалісту з гуманітарних наук впадає в очі вражаюча широта вживання термінологічного додатка “соціальне” у різних словосполученнях: “соціальна держава”, “соціальна структура”, “соціальна група”, “соціальна робота”, “соціальне страхування”, “соціальна політика”, “соціальна справедливість” тощо. Таких сполучень безліч, і більшість з них мають значення на рівні модної упаковки, не несуть ніякого смислового навантаження, або смисл цей дуже мізерний, будучи синонімом слова “суспільний”, а оскільки все в нашому суспільному житті є безумовно суспільним за походженням і наслідками, то такий додаток видається просто зайвим. Але коли “соціальному” надається особливий, винятковий смисл, котрий допоможе визначити поняття суспільства, тоді є резон про нього поговорити.
За довгі роки накопичилась колосальна кількість спеціальної наукової літератури з приводу особливого смислу «соціального», дискусії точились десятиліттями і продовжуються до сих пір. І все ж видатний іспанський філософ Хосе Ортега-і-Гассет (1883-1955) мав всі підстави журитися: «Ніколи не забуду, яким здивованим і зніяковілим я виявився, коли багато років тому, усвідомлюючи своє невігластво, я, сповнений надії, кинувся у відкрите море соціологічної літератури і зіткнувся з неймовірним фактом, а саме: у книжках з соціології нема нічого певного про те, що ж таке соціум, що таке суспільство. Більш того, прочитавши ці книги, ви не тільки не знайдете в них точного визначення соціального, але і виявите, що їх автори, добродії соціологи, навіть не спромоглися хоча б скільки-небудь серйозно з(ясувати природу елементарних явищ, що складають факти суспільного життя».1 (1Ортега-и-Гассет Х. Человек и люди//Ортега-и-Гассет Хосе. “Дегуманизация искусства” и другие работы. Эссе о литературе и искусстве. Сборник. – М., 1991. С. 230-231). І це здебільшого дійсно так.
Однак ми не будемо тут удаватись до різних відтінків дискусії стосовно «соціального». Розумно і виправдано з самого початку просто домовитись про значення терміна, яким ми будемо користуватись при визначенні поняття суспільства. Станемо розуміти під «соціальним» (якщо спеціально не буде застережене інше вживання) наступне: соціальне2- значить сумісне, спільне, сукупне, яке передбачає також зазначення видів сукупності з точки зору суб’єктів спільної діяльності, типів взаємодії, результатів діяльності, відображення вказаної сукупності в свідомості людей. [2 Від лат. socius – загальний, спільний; той, що знаходиться в союзі. Від цього латинського слова походить і назва науки соціології, а не від societās (товариство, об’єднання), як часто гадають.] Виходячи з цього, можемо удатися до такого визначення суспільства: суспільство є системною єдністю соціальних результатів діяльності людей. Наведена дефініція має, принаймні, те достоїнство, що вона ємна. Але зворотною стороною лапідарності завжди є деяка неповна ясність, яка походить від непоясненого смислу вжитих термінів і словосполучень. Тому додамо необхідні додаткові пояснення.
Люди відрізняються від інших природних істот зокрема тим, що мають свідомість. Це значить, що людські вчинки творяться свідомо. Проте з цього не випливає, неначе всі фактичні результати, наслідки вчинків наперед свідомо визначені людьми. Соціальні результати – як правило, опосередковані, побічні «продукти» людської діяльності, тої, яка безпосередньо цілеспрямована на зовсім інше - на забезпечення життя, відтворення його умов. Люди діють, будучи заклопотаними насамперед задоволенням своїх матеріальних потреб. Прямуючи до їх задоволення, вони менш за все замислюються про природу своєї соціальності (суспільності), про її підтримку, про її типи і форми, про те, як вона складається, під впливом яких факторів змінюється. Саме такий, здебільшого побічний, результат діяльності людей і цікавить соціальну філософію. Ближній соціальний результат може бути й заздалегідь спланованим, свідомо досягнутим, але більшість результатів (особливо віддалених) у вигляді форм, типів соціальності, механізму їх функціонування складались і складаються як побічні наслідки людської життєдіяльності.
Певного пояснення потребує вираз “системна єдність”, який походить від уявлення про “систему (з грец. σύστήμα – з’єднання.). Великий внесок у загальну теорію систем належить канадсько-американському вченому австрійського походження Людвігу фон Берталанфі (1901-1972), який вказував: “Теоретики системного аналізу згодні в тому, що поняття системи не обмежується матеріальними явищами і може бути пристосованим до будь-якого “цілого”, яке складене з “компонентів”, що взаємодіють.”1 (1 Людвиг фон Берталанфи. Общая теория систем – критический обзор//Исследования по общей теории систем. М., 1969. С. 61.) Тут згадано про такі складові характеристики системи як елементи (компоненти) об’єкта, їх взаємодію і результуючий ефект взаємодії - цілісність об’єкта. До цього можна додати не менш класичне загальне розуміння системи, яке наведено іншим американським вченим Расселом Акофом: “Термін “система” використовується для позначення широкого класу явищ. Ми говоримо, наприклад, про філософські системи, системи чисел, системи зв’язку, системи управління, системи освіти, системи зброї. Деякі з них є концептуальними конструкціями, інші – фізичними сутностями. Початково, в широкому смислі й не дуже точно систему можна визначити як усяку сутність, концептуальну або фізичну, яка складається з взаємозалежних частин.”2 (2 Рассел Л. Акоф. Системы, организации и междисциплинарные исследования//Исследования по общей теории систем. М., 1969. С. 145.) Базуючись на узагальненнях досягнень у сфері системних досліджень, зроблених свого часу Блаубергом І.В. і Юдіним Е.Г.3 (3Блауберг И.В., Юдин Э.Г. Становление и сущность системного подхода. М., 1973. С. 61-64.), виділимо характеристики, якими відзначаються об’єкти системної якості:
· Цілісність. Ця характеристика вказує на те, що система протистоїть своєму оточенню (середовищу), і що властивості й функції елементів системи визначаються їх місцем у межах цілого.
· Зв’язки. Цілісність забезпечується системотворчими зв’язками, тому при системному аналізі першочергову увагу звертають на вилучення таких зв’язків .
· Структура і організація. Цими поняттями виражається упорядкованість системи і її спрямованість, що забезпечується усталеністю зв’язків.
· Управління - різноманітні за формою і “жорсткістю” способи зв’язку рівнів системи, які забезпечують нормальне функціонування й розвиток системи.
· Ціль (цілеспрямований характер поведінки). Властива системам , які мають власний “орган” управління.
· Самоорганізація. Вона властива системам цілеспрямованого характеру поведінки.
Коротко кажучи, системні об’єкти відзначаються цілісністю, організованістю, наявністю інформаційних потоків, в них обов’язковими є зв’язки, що творять систему. Системи мають самостійність відносно середовища, але обмінюються з ним речовиною і енергією, абсолютно замкнених систем нема. Підхід до суспільства як специфічного системного утворення з названими загальними характеристики став нині найбільш поширеним у соціальній філософії.
Завантажити реферат