Сторінка
5

Філософська антропологія

Природа не передбачила механізмів, які могли б захис­тити істоту, що «взяла камінь» (озброєну неприродним чи­ном), саму від себе. Голими руками людині важко вбити людину: під час боротьби агресивність спадає, а відчайдуш­ні крики жертви «вмикають» у сильнішого психологічні механізми жалю. Каменем або ножем вбивають за мить.

Природні механізми погашення гальмування не всти­гають «увімкнутися». Сучасна техніка робить миттєвим акт знищення людей, дистанціює вбивцю й жертву. Од­ним натисненням кнопки можна приректи на смерть ти­сячі і навіть мільйони людей. І це може зробити навіть людина, яка не переносить на вигляд крові. Тому завдяки «знаряддю-зброї» первісна людина стала ворогом переду­сім сама собі, вона почала знищувати своїх родичів. Зна­ряддя створили загрозу її існуванню.

Людська спільнота істотно відрізняється від стада і щодо статевих стосунків. У стаді існує ендогамія, тобто потомство відтворюється на основі внутрішньостадних статевих зв'язків, а в суспільстві — екзогамія (зовнішні для роду зв'язки) або агамія (заборона шлюбів між близь­кими родичами). Етнографи спочатку вбачали в забороні інцесту здогад наших далеких предків стосовно неспри­ятливих наслідків кровозмішування. Однак згодом вони відкинули цю гіпотезу: первісна людина не завжди усві­домлювала навіть зв'язок між статевим актом і наро­дженням дитини.

В основі заборони статевих зв'язків між близькими родичами були постійні сутички за володіння особами жіночої статі у первісному стаді, які через застосування знарядь спричиняли непередбачувані наслідки, постійно тримали стадо в напрузі, руйнували його здатність про­тидіяти зовнішній агресії.

Регулювання статевих відносин зумовило до створен­ня шлюбу, завдяки якому людина окультурила оди;; із найсильніших своїх інстинктів. Завдяки цьому виник рід — спільнота, заснована на природних зв'язках (його члени споріднені по крові), але відношення в якій регулю­ються мораллю. У процесі розвитку роль першого чинни­ка (крові) у формуванні спільнот послаблювалася. На пе­редній план вийшли економічні та культурні чинники, а надприродні норми регулювання відносин, які започатку­вала мораль, зростали. Завдяки цьому почало формувати­ся суспільство.

Виміри сфери буття людини існують у нерозривній єд­ності. Тільки уві сні чи за психічного захворювання лю­дина перетворюється на біологічний організм. А в нормі будь-який вияв людини включає майже всі виміри буття. Так, споживання їжі є задоволенням біологічних потреб, але воно здійснюється за участю свідомості та культур­них норм; кохання є соціальним почуттям, але включає тілесність людини і культуру — один в коханій людині бачить вільну істоту, інший зводить її до речі.

Основою, на якій ґрунтуються інші сфери буття люди­ни, є тіло. Всі інші (свідомість, соціальність, культура) тіс­но пов'язані, й зумовлюють одна одну.

З усіх відношень, у які можуть вступати різні сфери буття людини, філософської антропології стосуються пе­редусім ті, в яких задіяна сфера тіла. Це відношення: тіло — психіка (свідомість), тіло — соціальність, тіло — культура. Інші відношення є предметом вивчення інших наук, які можна розглядати як відгалуження філософсь­кої антропології. Наприклад, відношення соціальності та свідомості вивчає соціологія.

Наприклад, особливістю молодої людини є те, що во­на статево (біологічно) дозріла (почувається дорослою), а соціально ще незріла — не має професії, не може матері­ально утримувати сім'ю, вкрай обмеженим є її життєвий досвід. Між статевою і соціальною зрілістю молоді в су­часному суспільстві існує розрив, якого не було (або він був невеликим) у традиційному суспільстві. Цим зумов­лена соціальна неусталеність молоді, вразливість її психі­ки, схильність до асоціальних дій. Дехто так зживається з роллю молодого, що до сивини не може вийти з неї. Це явище має назву «інфантилізм». Воно зумовлене неба­жанням молодої людини брати на себе соціальні обов'яз­ки, зумовлені її віковим статусом.

Іншим прикладом є так звана феміністична пробле­ма. Жінка, яка на рівні свідомості почувається вільною особою і, отже, рівноправною в чоловіком, яка більшість соціальних обов'язків виконує на рівні з чоловіком, роз­глядається суспільством як другорядна істота, зазнає дис­кримінації за статтю. Це виявляється в обмеженні до­ступу жінок до престижних занять (зокрема керівних), і в оцінці жіночої статі у культурі загалом. Так, в євро­пейській культурі, згідно з біблійною традицією, жіноча стать оцінюється як гріховна, оскільки через Єву гріх увійшов у цей світ.

Відношення тіла і соціальності має і зворотний ас­пект — підхід до тіла з позиції соціального. Під соціаль­ним кутом зору тіло постає насамперед як здоров'я люди­ни, тобто як здатність виконувати певні соціальні обов'яз­ки, здатність забезпечувати власне існування. Турбота про здоров'я, свідоме ставлення до власного тіла є ознакою ци­вілізованості суспільства.

Так, мистецтво —хореографія, скульптура, архітекту­ра, живопис, поезія, театр та ін. можливе завдяки тому, ідо тіло людини «вміє» рухатися, чути, бачити, говорити. На­віть особливості видів мистецтв зумовлені значною мірою різними тілесними здатностями людини.