Сторінка
3

Духовне життя

2. Духовне життя суспільства

Життя суспільства - складний, цілісний процес активно-творчої діяльності людей, яка спрямована на засвоєння та перетворення сві­ту, створення, збереження, примноження, засвоєння культури, у хо­ді чого задовольняються, виробляються, розвиваються людські по­треби. Світ культури - це світ предметів, наповнений ідеальним змістом та значенням, у яких закодована, акумульована соціальна інформація, досвід багатьох поколінь. У світ культури, в якому роз­гортається життя суспільства, входять цінності та норми, ідеї та об­рази, звичаї та традиції. У реальному суспільному житті щільно пе­реплетені та рівно необхідні матеріальне, речове та ідеальне, духовне. Духовне просякає усі сфери суспільного життя ~ економічну, соці­альну, політичну, суто духовну. Адже у будь-якому виді діяльності людина прагне задовольнити не тільки матеріальні, але й духовні потреби, переслідує ту чи іншу мету, реалізує конкретні плани, ви­користовує певні ідеальні схеми діяльності, спирається на ціннісно-нормативну інформацію, що закодована у ідеальних образах. Цей процес виробництва та використання закодованої інформації і є ду­ховним життям суспільства. Духовне життя суспільства ~ це активно-творча діяльність лю­дей ~ засвоєння та перетворення світу, яка е у виробництві, збері­ганні, розподілі, споживанні духовних цінностей та ідеального зміс­ту. Духовне життя суспільства зв'язане з задоволенням духовних потреб, функціонуванням свідомості (суспільної та індивідуальної), стосунками між людьми, багатоманітними формами їх спілкування. Духовне життя суспільства охоплює не тільки ідеальні явища, але й суб'єктів духовного життя, які мають певні потреби, інтереси, ідеа­ли, а також соціальні інститути, що займаються виробництвом. Роз­поділом та зберіганням духовних цінностей (клуби, бібліотеки, те­атри, музеї, навчальні заклади, релігійні та суспільні організації тощо). Ось чому не можна зводити духовне життя суспільства лише до функціонування суспільної свідомості. Стан духовного життя ви­значається усіма його складовими. Духовне життя суспільства має і другий аспект. Духовне життя суспільства виступає і як відносно самостійна сфера суспільного життя. Розподіл праці та соціальна диференціація суспільства при­вели до того, що духовна діяльність відокремилася в самостійний вид виробництва і стала заняттям окремих спільностей людей. Так ви­никла духовна сфера суспільного життя - один з рівнів духовного життя суспільства, що зв'язаний з спеціалізованим духовним вироб­ництвом, спрямованим на задоволення переважно духовних потреб, з функціонуванням спеціалізованих соціальних інститутів, що про­фесійно зайняті створенням, зберіганням та поширенням духовних цінностей. Зрозуміло, що і в таких умовах зберігаються непрофесій­на духовна діяльність та стихійна система розподілу, споживання духовних цінностей. Отже, духовна сфера - це духовне життя людей, яке цілеспрямо­вано організується суспільством. Духовна сфера має певну структу­ру та включає такі компоненти: духовне виробництво, духовні по­треби, духовне споживання, духовні цінності, суб'єкти духовного життя і соціальні інститути, що забезпечують його протікання.

Духовне виробництво визначають як духов­но-практичну та теоретичну діяльність, що спрямована на виробництво (зберігання, по­ширення та споживання) духовних цінностей. Але специфічним є не тільки результат духовного виробництва. Дійсно, якщо результат матеріального виробництва - матеріальні цінності, світ речей, то духовного виробництва - духовні цінності, світ ідей. Проте усі ідеї мають певних матеріальних носіїв, а усі матеріальні цінності мають певні ідеальні значення та зміст. Нова річ може народити і нове коло ідей. Тому специфіка духовного виробництва розглядається тільки виявленням особливостей усіх компонентів - не тільки ре- і зультатів, але й мети, засобів, самого процесу проходження вироб­ництва. Якщо матеріальне виробництво спрямовано на створення безпосередньо значущих утилітарних цінностей, то духовне - на ви­робництво самоцінних утворень, що тільки в кінцевому різі є сус­пільне корисними. Знаряддями духовного виробництва виступають певні розумові форми, і тільки як додаткові засоби — відповідні матеріальні предмети. Особливо специфічний сам процес проход­ження виробництва. Так, у матеріальному виробництві предмет ви­користовується з боку його речовинної форми: чи поглинається, чи додається до чогось, тобто зникає як самостійний ( це властиво і для матеріального споживання). У процесі ж духовного вироб­ництва та споживання триває інформаційне використання предме­та безвідносно до його матеріальної форми, тим самим не зникає, а навіть збільшується в обсязі. Ніяка діяльність, тим більше виробництво, не розпочнуться, якщо до того не має внут­ рішніх об'єктивних передумов. Такими пе­редумовами, внутрішніми збудниками активності виступають потреби. Фундаментальні духовні потреби, що викликають духовне вироб­ництво - пізнавальні, моральні.

Виникнення пізнавальних потреб зв'язано, необхідністю одержу­вати об'єктивну інформацію про навколишній світ, щоб мати мож­ливість адекватно у ньому орієнтуватися та його перетворювати. Напочатку пізнавальні потреби вплетені у матеріально-практичне життя людей і починають відокремлюватися із світу матеріальних потреб, набувати переважно духовний характер лише на достатньо високому рівні розвитку суспільства. Але ця можливість є вже у спе­цифіці людського існування. Людина живе у світі, що постійно розширюється, тому постійно зустрічається зі станом невизначеності, що є нестерпним для люди­ни, і вона прагне його подолати. Людина потребує передбачення май­бутнього, їй потрібні знання, що в даний момент можуть і не мати безпосередньої користі, і тим самим складається певний надлишковий запас знань. Разом з розширенням людського світу, розширюється і сукупність знань, що має системний характер. Утилітарне значущі у даний момент знання як би заціплюють інші, які такої значущості не мають, але без них неможливо було б побудувати систему знань. Пізнання поступово перетворюється на самостійний вид діяльнос­ті та свідомості, починає розвиватися за власними законами, а пі­знавальні потреби дедалі більше набувають духовного характеру. Людині потрібні не просто корисні, а вірні, точні, істинні знання, спираючись на які може раціонально будувати своє життя, більш-менш точно передбачати майбутнє та за допомогою наукових засо­бів наблизити його. Істина стає важливою духовною цінністю. На­решті в сучасному світі наука починає йти ніби попереду практики. А для суспільства задоволення пізнавальних потреб духовних, а не тільки матеріальних, стає необхідною умовою розквіту, але, зрозу­міло, не єдиною. Суспільство - надбіологічна форма організації спільного життя людей, тому і потребує надбіологічних форм його регулювання. Саме у якості таких форм виступають моральні принципи, норми, цінності, їх виникнення обумовлено природними потребами спіль­ного життя людей, а самі норми, цінності мають суспільно-історичний характер. Моральні цінності виступають також у формі певних ідеалів, законів, що передбачають світу досконалість. З розвитком людства розвиваються і потреби людини. Людина постійно спрямо­вує потреби у майбутнє, прагне перетворити світ, удосконалити йо­го. І в такому прагненні людина потребує конкретних орієнтирів, певних критеріїв для розрізнення і розпізнання Добра і Зла. Катего­рії Добра і Зла ~ найважливіші моральні категорії, що завжди ви­словлюють у формі моральних оцінок та наказів практичні завдання соціальних суб'єктів у сучасному та на майбутнє, формують, з одно­го боку, вимоги збереження того, що вже досягнуто у ході розвитку культури, та, з іншого - виражають незадоволення тим, що існує, та мету дальшого розвитку. Дехто вважає поняття Зла релігійною але­горією чи логічною абстракцією. Між тим, «зло є душевна схиль­ність людини, яка властива кожному з нас, - зазначав Іван Ільїн, -ніби певне пристрасне тяжіння до рознуздання звіра, яке живе у кож­ному з нас, тяжіння, що завжди прагне до розширення влади та повноти загарбання». Зло перемагає там, де «духовних неможливос­тей немає, а душевні можливості незчисленні». В сучасних умовах Зло набуває характеру Зла абсолютного як загрози існуванню людс­тва. Ось чому зведення духовно-моральних граней індивідуального та суспільного буття, які б перешкодили самовідданню Злу, форму­вання у людини потреби та здатності їх створювати та зберігати є необхідною умовою власного та соціального виживання, справжньо­го людського розвитку. Сучасне життя народжує потребу встановити гармонію між на­укою та мораллю, оскільки кожне наукове відкриття має в собі позитивний і негативний потенціал. Та гармонія між Істиною та Добром не буде повною без залучення до неї естетичних початків, мистецтва, оскільки ні наука, ні мораль ще не вичерпують повніс­тю усе духовне життя. Причина, за якою мистецтво збагачує лю­дей, вважав Нільс Бор, є у його здатності нагадувати гармонію, що недосяжна для системного аналізу. Мистецтво відкриває загадко­ве, ірраціональне, таке, що не піддатне раціональному науковому пізнанню. Тому мистецтво всебічно, цілісно розвиває індивідуаль­ність людини, її свідомість та почуття, творчий потенціал. Мистец­тво звернено до емоційного боку людської природи, розвиває по­чуття, а без людських почуттів та пристрастей немає діяльності, творчості, героїчних справ, немає і моральної величності. Людина, моральна свідомість якої складається лише з одних правил, яка живе, за висловом Льва Толстого, у світі відображеного життя, часто виглядає жалюгідною при реальній зустрічі з ним, з людсь­кими почуттями та пристрастями. Людина байдужа до людей, не вміє любити та ненавидіти, її правила не торкаються глибоких сфер життя, будучи, по суті, правилами зовнішньої доброчесності люди­ни, які нездатні допомогти знайти відповідний засіб поведінки у склад­ній ситуації. Людина, переживаючи твори мистецтва, залучається до творчості, діяльного початку особистості і одержує стимули, що спонукають наслідувати її ідеал. У такому розумінні мистецтво найбільш людяна форма спілкування та залучення до висот людсь­кого духу, важлива умова соціалізації індивіда, є самосвідомістю культури та її кодом у процесі спілкування з іншими культурами. Гармонізація естетичних, моральних та пізнавальних потреб - не­обхідна умова нормального проходження духовного життя суспіль­ства, розвитку духовності особистості.