Сторінка
3
“Сьогодні більшість астрономів користується теорією Фрідмана в трохи зміненій формі, у тім вигляді, у якому її незалежно представили два американських фізики, Говард П. Робертсон та Артур Уокер”, – пише сучасний дослідник Всесвіту Баррі Паркер.
Теорія Фрідмана відкриває найграндіозніше за масштабом явище природи – космологічне розширення. Вона витримує перевірку в дискусії з Ейнштейном, потім знаходить прямий доказ і підтвердження в астрономічних спостереженнях. Наукове співтовариство визнає теорію Фрідмана про Всесвіт, який розширюється, і відкриття Едвіна Хаббла, як найважливіший аргумент у її підтвердженні.
Висновки А.А. Фрідмана про нестаціонарний, замкнутий Всесвіт критично та глибоко аналізуються А. Ейнштейном. Він вважає результати Фрідмана правильними і такими, що проливають нове світло на космологічну проблему. Ейнштейн звертається до переосмислення своїх теоретичних результатів і, слідом за Фрідманом, визнає Всесвіт, що розширюється, тому що теорія вимагає розширення простору. Він також вважає, що світ можна розглядати в його просторовій протяжності як замкнутий континуум.
А. Ейнштейн та А. Фрідман затверджують у космології принципово нову модель світу, – замкнутий, пульсуючий Всесвіт.
Теорія відносності розкрила закономірності природи більш глибоко, ніж класична фізика. Ньютонівське уявлення про світ було багато в чому змінено під впливом фізичного вчення Ейнштейна. На його місці виросла картина світу, у якій виявилися об'єднаними Матерія, Рух, Простір, Час, що вважалися раніше роз'єднаними поняттями.
Таким чином, простір-час є уособленням найбільш загальних відносин матеріальних об'єктів і поза матерією існувати не може. Це кардинальне твердження загальної теорії відносності в розумінні природи простору-часу яскраво формулює А. Ейнштейн у бесіді з кореспондентом американської газети “Нью-Йорк Таймс” (1921). Відповідаючи на питання, у чому полягає сутність теорії відносності, великий мислитель сказав так: “Суть така: раніше вважали, що, якщо яким-небудь чином усі матеріальні речі раптом зникли б, то простір і час залишилися б. Відповідно до теорії відносності разом з речами зникли б і простір, і час”. Простіше і наочніше, мабуть, не можна сформулювати нерозривний зв'язок матерії, руху, простору і часу. Простір і час виступають способом існування фізичного світу. Ця теорія зробила величезний якісний крок в осмисленні структури Всесвіту.
Об'єктивність теорії відносності пояснюється також відповідністю її теоретичних висновків експериментальним показникам та фактам і застосуванням цих висновків на практиці. Дійсно, спеціальна теорія відносності є не тільки теоретичним фундаментом сучасної фізики. Без неї не можна сьогодні вирішувати багато конкретних науково-дослідних та інженерних завдань, зокрема атомної енергетики та прискорювальної техніки фізики елементарних частинок. Спеціальна теорія відносності успішно застосовується сьогодні у фізиці атома, ядра, елементарних частинок.
Теорія відносності різко підвищила імпульс дослідників до філософської проблематики. Вона показує необхідність методологічного і епістемологічного аналізу понятійного апарату фізичної науки. Ейнштейн зауважує в зв'язку з цим: “Спеціальна теорія відносності привела до значних успіхів. Вона примирила механіку з електродинамікою. Вона скоротила кількість логічно незалежних гіпотез в електродинаміці. Вона зробила неминучим методологічний аналіз основних понять. Вона об'єднала закони збереження імпульсу й енергії, виявила єдність маси й енергії”. Теорія відносності разом із квантовою механікою є новим етапом у революційній зміні понять класичної фізики. У полі зору теорії відносності виявилися не тільки поняття, безпосередньо пов'язані з матерією: поле, речовина, ефір, маса та ін. Вона кардинально переосмислює уявлення про простір, час, рух. Загальна теорія відносності торкається ряду глибоких космологічних проблем.
А. Ейнштейн надає великої уваги теоретико-пізнавальним, епістемологічним проблемам нового знання, пошукові шляхів побудови наукових теорій, виявленню місця і ролі теоретичних методів і принципів у цьому складному суперечливому процесі. Якщо вчений знаходиться в області достовірних фактів і емпіричних закономірностей, то найчастіше він зазнає великих труднощів у виробленні загальних тверджень і понять. Він мовби “застигає в безпомічному стані перед одиничними результатами емпіричного дослідження доти, доки не розкриються принципи, які він зможе зробити основою для своїх дедуктивних побудов”. Тому, підкреслює А. Ейнштейн, творча діяльність дослідника повинна бути спрямована на те, щоб відшукати у природі чітко сформульовані загальні принципи, що відбивають визначені загальні риси величезної кількості експериментально встановлених фактів”. При побудові теорії відносності вдається “вивідати в природи” такі принципи: принцип сталості швидкості світла, узагальнений принцип відносності, принцип еквівалентності. До таких загальних положень відноситься гіпотеза М. Планка про квант дії та ін. Вони відіграють евристичну роль, ведуть до більш глибокого і повного знання, розкривають нові сторони і грані фізичного світу.
Теорія відносності пов'язана з філософією. Результати, отримані нею, мають не тільки природничо-наукове, але і загальнофілософське значення. Вони збагачують наші філософські уявлення про світ, поглиблюють наші знання про властивості і закономірності матеріального світу. Усе це дає підставу стверджувати про значну методологічну цінність теорії відносності в розвитку наукового пізнання. Наукові досягнення А. Ейнштейна і його глибокі філософські міркування про закономірності розвитку науки вплинули на філософію науки і філософію ХХ століття в цілому.
Завантажити реферат