Визначальна роль валютного курсу в системі міжнародних фінансів. Конвертованість валют

Конвертованість валют

Найпоширенішим в економічній літературі визначенням кон­вертованості валюти є здатність валюти певної країни вільно обміню­ватись на валюти інших країн та міжнародні платіжні засоби за діючим курсом.

При такому спрощеному підході до поняття конвертованості ва­люти майже повністю ігнорується її економічна сутність, і вся про­блема практично зводиться до звичайної технічної акції обміну. Подібне трактування конверсії валюти породжує у свою чергу зов­нішню видимість її легкої реалізації.

Насправді ж досягнення і підтримка країною конвертованості своєї національної валюти — це досить складна економічна пробле­ма, пов'язана з глибокими якісними змінами як у самій економіці країни, так і в її економічних відносинах із зовнішнім світом. Саме тому введення режиму конвертованості національної валюти вима­гає від країни серйозної підготовки і створення цілого комплексу економічних передумов.

Так, обов'язковою передумовою конвертованості національної валю­ти є наявність у країні, яка хоче її запровадити, певних економічних і правових умов для прояву господарської самостійності власника гро­шей. Іншою обов'язковою умовою є наявність ринкового господарства, за якого всі учасники економічного обміну діють самостійно на свій страх і ризик. При цьому ринкове господарство має бути достатньо збалансованим, конкурентоспроможним і відкритим, з незначними тор­говельними валютно-фінансовими обмеженнями або взагалі без них.

Все це можливе при переході економіки країни до альтернатив­ного вибору між внутрішнім і зовнішнім ринками, коли внутрішня економіка стає органічною частиною світової, а світова економіка — природним продовженням внутрішньої.

Конвертованість валюти, органічно пов'язуючи внутрішній ри­нок зі світовим, дає можливість оперативно реагувати на зміни міжна­родної господарської кон'юнктури, що позитивно впливає на еконо­мічний розвиток країни. В економіці країни, на яку поширює свій вплив світовий ринок, відбуваються процеси пристосування і вирів­нювання національних умов виробництва зі світовими за всіма пара­метрами — затратами, цінами, якістю, технічним рівнем продукції і т. ін. Тільки такий режим може забезпечити повною мірою реалі­зацію відомого ринкового принципу: "Продавати на найдорожчих ринках і купувати на найдешевших", дає змогу найраціональніше використовувати засоби для інвестицій у світовому масштабі, а та­кож одержувати вигоди від міжнародного поділу праці.

Звідси конвертованість як економічну категорію можна ви­значити як такий стан і характер економічної і валютно-фінансової системи, за якого для власників засобів у національній валюті забез­печується свобода здійснення тих чи інших операцій як у даній країні, так і за кордоном.

За класифікацією форм конвертованості (оборотності) за видами та суб'єктами зовнішньоекономічних операцій розрізняють валюти вільно конвертовані, частково конвертовані і неконвертовані.

Вільно конвертованими валютами (ВКВ) є валюти країн, де немає ніяких обмежень як на поточні комерційні операції, так і на операції, пов'язані з рухом капіталів, а також на всі категорії вітчиз­няних (резидентів) й іноземних (нерезидентів) юридичних і фізич­них осіб — власників цієї валюти. Валюти цих країн можуть об­мінюватися на будь-яку іноземну валюту (долар США, німецька марка, швейцарський франк, канадський долар тощо).

Вільна конвертованість більшості національних валют країн світу на золото існувала до Першої світової війни. У роки світової економіч­ної кризи 1929—1933 pp. золотий стандарт було відмінено, конвертова­ність національних валют на золото в більшості розвинених країн прак­тично перестала існувати. Лише долари США, які належали централь­ним банкам та іншим офіційним органам зарубіжних країн, до серп­ня 1971 p. могли обмінюватися казначейством США на золото. Після серпня 1971 p., у зв'язку з кризою валютно-фінансової системи та знеціненням долара, було припинено конвертованість долара на золото.

Частково конвертовані валюти (4KB) — це валюти тих країн, які відмінили валютні обмеження не на всі валютні операції або тільки для нерезидентів. До них належать валюти більшості захід­ноєвропейських країн.

Неконвертованими валютами (НКВ) є валюти, що повністю зберегли валютні обмеження на всі валютні операції як для рези­дентів, так і нерезидентів. Це, як правило, валюти залежних і еконо­мічно слабо розвинених країн, які здебільшого прикріплені до ва­лют колишніх метрополій.

Під час і після Другої світової війни всі валюти, за винятком долара США, швейцарського франка та шведської крони, були не-конвертованими. Конвертованість валют фактично нейтралізує об­межувальний вплив національних кордонів на міждержавний рух товарів, послуг та переміщення капіталів. Експортеру, наприклад, забезпечується можливість перетворити одержану виручку в націо­нальні гроші, а для імпортера через механізм конвертованості здійсни­ти обмін його національної валюти на іноземні засоби платежу.

Залежно від місцеперебування суб'єкта, конвертованість може бути зовнішньою та внутрішньою.

При зовнішній конвертованості (оборотності) повна свобода обміну зароблених у певній країні грошей для закордонних розра­хунків надається лише іноземним фізичним і юридичним особам (нерезидентам), тоді як громадяни і юридичні особи цієї країни (ре­зиденти) такою свободою не володіють. Світовий досвід показує, що перехід до конвертованості, як правило, розпочинається із зовніш­ньої оборотності. Річ у тім, що саме зовнішня конвертованість сти­мулює активність іноземного капіталу, формує більш-менш стійкий міжнародний попит на валюту певної країни, зміцнює світовий пре­стиж національної валюти, завдає менше клопоту державі щодо пра­вопорушень, оскільки кількість нерезидентів, порівняно з контин­гентом вітчизняних власників валюти, незначна.

За режиму внутрішньої конвертованості свободою обміну на­ціональних грошей на іноземні валюти користуються лише рези­денти. Запровадження внутрішньої конвертованості вимагає від краї­ни більших зусиль, зокрема нагромадження валютних резервів, збли­ження структури цін на внутрішньому і світовому ринках тощо. Тому після її запровадження створюються необхідні умови для пе­реходу до часткової та повної конвертованості.

Отже, шлях до запровадження повної конверсії національної валюти лежить від зовнішньої до внутрішньої, кожна з яких є особ­ливою формою часткової конвертованості національної валюти.

Конвертованість валюти — це особливий характер взаємозв'яз­ку національного та світового господарства, що здійснюється через грошово-валютні канали, надає виробникам і споживачам певної країни можливість вільного вибору найбільш вигідних ринків збуту і закупок продукції та послуг; стимулює вплив іноземної конку­ренції на ефективність, гнучкість національних підприємств та їх

пристосованість до швидкозмінних світогосподарських умов; сприяє "підтягуванню" національного виробництва до міжнародних стан­дартів за цінами, затратами фінансовими і трудовими ресурсами.

За часів класичного золотого стандарту проблеми конвертованості не існувало, адже вільний розмін грошей на золото здійснював­ся безперешкодно. Так само вільно здійснювались міжнародні роз­рахунки з допомогою розмінних на золото платіжних документів. Золотий стандарт мав вмонтований механізм оборотності валют і вільна та безперешкодна конвертованість малася на увазі сама собою.

Ситуація кардинально змінилася після припинення вільного об­міну банкнот та інших фінансових документів на золото. Сучасні гроші мають кредитний характер, і сьогодні проблема конвертованості, — це проблема вільного обміну одних кредитних зобов'язань на інші. Вона не є і не може бути чисто технічною категорією обміну, оскільки вимагає існування ринкового типу економіки, заснованого на вільному волевиявленні всіх власників грошових засобів. Для безперешкодного здійснення повної конвертованості ринкова еко­номіка має бути достатньо зрілою для активного протистояння іно­земній конкуренції, повноправної участі у міжнародному поділі праці. Схему класифікації конвертованості валюти подано на рис. 13.2.

Рис. 13.2. Класифікація конвертованості валюти

Світова практика підтверджує, що потреба в конвертованості на­ціональних валют виникає як закономірний наслідок інтенсивного розвитку зовнішньоекономічних зв'язків, коли приймаються рішення про відкриття національної економіки світовому ринку для більш активного використання такого важливого фактора, як міжнародний поділ праці. Одержавши статус конвертованої, деякі національні валюти можуть набувати властивості виконувати зовнішні функції загально­го міжнародного платіжного і купівельного засобу. Але такою влас­тивістю володіють не просто конвертовані валюти, а лише резервні — грошові одиниці економічно сильних країн з могутнім фінансовим потенціалом, з розвиненою і розгалуженою по всьому світу банківською системою, де резервна валюта може бути обернена на будь-який товар. Інші ж країни в цих валютах створюють свої резерви. Нині налічується близько 70 конвертованих валют, а резервних — кілька:

долар СІЛА, німецька марка, японська єна, англійський фунт стерлінгів, швейцарський франк та деякі інші. Водночас функцію світових гро­шей значною мірою виконує лише одна валюта — долар США.

Конвертованість валюти не може бути зведена лише до актів купівлі-продажу (обміну) валют, що інколи створює враження про можливість існування так званої планової конвертованості, як, на­приклад, у колишньому СРСР. Конверсія однієї валюти в іншу в межах плану, різних нормативів та квот — це лише конкретна бан­ківська практика, що часто дуже далека від конвертованості веко-номічному розумінні. Конвертованість — рівнозначна свободі й ба­гатосторонності зовнішньоекономічного обміну, при якому зовсім не обов'язково, щоб певна валюта досить широко використовувалася за межами національних кордонів або щоб у ній виражалася світова ціна. Для цього досить легальної можливості використовувати цю валюту в міжнародних платежах як резидентами, так і нерезидента­ми, а також відносної свободи придбання за неї іноземної валюти на зовнішніх і внутрішніх ринках та обміну на будь-яку іншу валюту згідно з ринковим курсом.

Щодо конкретного питання про конвертованість української гривні, то всі названі об'єктивні закономірності повною мірою при­таманні й цій грошовій одиниці.

Загалом для досягнення істинної конвертованості необхідно до­тримуватись, принаймні, двох умов:

• по-перше, мати внутрішній ринок товарів, послуг, валюти і ка­піталів, до якого мали б вільний доступ нерезиденти;

• по-друге, створити всі необхідні умови для виникнення заці­кавленості в іноземних покупців до придбання гривні за іноземну валюту .

Рішення уряду про введення конвертованості замало. Необхідно, щоб ця валюта викликала довіру як у нашій країні, так і за кордоном, що може бути забезпечено високою якістю та багатим асорти­ментом товарів, які стоять за українською валютою. Адже перехід більшості країн до конвертованості своїх валют був здійснений лише після їх виходу на світові ринки з якісними товарами широкого асортименту.

Отже, конвертованість національної валюти — необхідний еле­мент розвинутої і відкритої ринкової економіки. Хоча слід заува­жити, що повної конвертованості в широкому економічному розумінні немає навіть у країнах, де відмінено всі валютні обмеження. Адже й у них залишається більш-менш інтенсивне регулювання зовнішньої торгівлі, порядку міжнародних розрахунків, внутрішнього економіч­ного життя. Тому, зрештою, ступінь і характер конвертованості ва­люти пов'язані із системою державного регулювання економіки кож­ної країни.

Конвертованість національної валюти ставить країну в якісно нові умови вільної багатосторонньої торгівлі й міжнародної конку­ренції. Економіка постійно відчуває на собі тиск світового ринку за рахунок коливання цін, валютних курсів, процентних ставок та інших елементів кон'юнктури під дією ринкових сил. Якщо до запрова­дження конвертованості товаровиробники працювали на внутрішній ринок під захистом торговельних і валютних обмежень, то тепер вони можуть стати перед фактом зростання припливу конкуренто­спроможних товарів з-за кордону. У цьому випадку країні необхід­но буде збільшувати обсяги виробництва, розширювати ринки збуту своєї продукції для покриття за рахунок доходів від експорту зрос­лих витрат з імпорту. Інакше режим конвертованості національної валюти може поставити під загрозу порушення рівноваги платіжно­го балансу.

Тому для нормального функціонування механізму конвертова­ності національної валюти країна повинна мати достатні валютні резерви, а також більш-менш вільний доступ до надійних джерел позикових коштів, за рахунок яких вона могла б витримувати фінан­сові напруження рівноваги свого платіжного балансу. Саме цим можна пояснити неодночасність переходу більшості розвинених країн Заходу до режиму конвертованості своїх валют, а також різні сту­пені та форми конвертованості, притаманні цим валютам.

Так, основна група західноєвропейських країн змогла взяти на себе зобов'язання утримуватися від застосування торговельних і платіжних обмежень за поточними комерційними операціями згідно зі Статутом Міжнародного валютного фонду (стаття VII) лише в лютому 1961 p. Це Велика Британія, Франція, Німеччина, Італія, Бель­гія, Нідерланди, Швеція, Ірландія і Люксембург. Тобто лише через 15 років після закінчення Другої світової війни цим країнам вдалося відновити конвертованість своїх валют.

Інші держави підійшли до цього ще пізніше. Японія, наприклад, запровадила конвертованість своєї валюти в 1964 p., Данія — у 1967, Фінляндія — у 1979, Іспанія — у 1986, Туреччина — у 1990 p. Біль­шість національних валют досягли режиму вільної конвертованості лише за поточними комерційними операціями, зберігаючи різні обме­ження на операції, пов'язані з закордонними інвестиціями та іншими міжнародними переміщеннями капіталу.

Лише приблизно 15 країн змогли поширити режим вільної кон­вертованості своїх валют на всі види зовнішньоекономічних опера­цій. Серед них — США, Німеччина, Велика Британія, Японія, Канада, Нідерланди, Австралія, Нова Зеландія, Гонконг, Сінгапур, Малайзія та деякі арабські нафтодобувні країни. І тільки нещодавно до них змогли приєднатися Франція та Італія, які до останнього часу збері­гали деякі обмеження на операції, пов'язані з рухом капіталів. Але й цим країнам притаманні певні обмеження у зовнішній торгівлі, міжнародних розрахунках, внутрішньому економічному житті.

Відповідно до класифікатора іноземних валют, затвердженого Головою правління Національного банку України (НБУ) 14 березня 1993 p., до вільно конвертованих валют (перша група) віднесено ва­люти 24 країн світу, до валют з обмеженою конвертацією (друга гру­па) — валюти 36 країн, всі інші валюти віднесено до неконвертова-них валют (третя група).

Таблиця 13.2. Класифікатор іноземних валют, затверджений постано­вою правління Національного банку України 04.02.98 № 34 (реєстр № 521 від 10.02.98)

Якщо згрупувати різні види валют країн світу за кількома кри­теріями і подати у таблиці класифікації, то вона матиме такий ви­гляд (табл.13.3).

Таблиця 13.3. Класифікація валют

Література

1. Бланк И. А. Стратегия и тактика управления финансами. — К., 1996.

2. Бланк И. А. Основы финансового менеджмента. — К.: Ника–Центр, Эльга, 1999.

3. Бланк И. А. Управление прибылью. — К.: Ника–Центр, Эльга, 1999.

4. Брігхем Е. Ф. Основи фінансового менеджменту. — К., 1997.

5. Беркар Коласс. Управление финансовой деятельностью предприятия. — М.: Финансы, 1997.

6. Василик О. Д. Державні фінанси України: Навч. посібник. — К.: Вища шк., 1997.

7. Джеймс Ван Хорн. Основы управления финансами. — М.: Финансы и статистика, 1996.

8. Ефимова О. В. Финансовый анализ. — М., 1996.

9. Ковалева А. М. Финансы в управлении предприятием. — М.: Финансы и статистика, 1995.