Кредитно-рейтингова оцінка органів місцевого самоврядування регіонів України

Розвиток ринкових відносин в Україні вимагає адекватного розвитку ринку капіталів. Проте для цього необхідна відповідна об’єктивна оцінка інвестиційної привабливості учасників ринку, рівня кредитного ризику щодо позичальників, окремих продуктів чи проектів, платоспроможності регіонів і держави.

Підвищення кредитно-інвестиційних рейтингів є індикатором зниження кредитних ризиків щодо певного позичальника чи боргового інструменту, а відповідно опосередковано впливає на вартість залученого капіталу, та є критерієм інвестиційної привабливості і платоспроможності. Надаючи незалежну, обґрунтовану та компетентну оцінку, кредитний рейтинг допомагає емітенту розширити доступ до позикових коштів та інших джерел капіталу, тим самим збільшуючи фінансову гнучкість емітента.

Кредитно-інвестиційні рейтинги розглядали у своїх працях такі вітчизняні економісти, як В.В. Лісовенко [1], О.І. Барановський, Н.Я. Кравчук [2], С. Марченко [3] та інші. Проте дане питання ще мало вивчене та проаналізоване, що в першу чергу пов’язано з недостатнім рівнем розвитку ринку капіталу і, як наслідок, низьким рівнем практичного застосування кредитного рейтингування вітчизняних емітентів. Крім того, значною мірою уповільнює такий розвиток відсутність відповідної нормативної бази та розробленої національної шкали кредитних рейтингів. Нормативно-правовою основою практичного запровадження кредитних рейтингів в Україні стали Указ Президента України від 07.07.2003 № 580 „Про додаткові заходи щодо залучення іноземних інвестицій в економіку України” [4], Розпорядження Кабінету Міністрів України від 18.12.2003 № 779-р „Деякі питання оцінювання роботи центральних і місцевих органів виконавчої влади щодо залучення інвестицій, здійснення заходів з поліпшення економічного клімату, проведення моніторингу інвестиційної діяльності та стану роботи із зверненнями інвесторів” [5] та від 01.04.2004 № 208-р „Про схвалення Концепції створення системи рейтингової оцінки регіонів, галузей національної економіки, суб’єктів господарювання” [6], Наказ Міністерства економіки та з питань Європейської інтеграції України від 25.03.2004 № 115 „Про затвердження Методики оцінювання роботи центральних і місцевих органів виконавчої влади щодо залучення інвестицій, здійснення заходів з поліпшення інвестиційного клімату у відповідних галузях економіки та в розрізі регіонів, рейтингової оцінки інвестиційної привабливості галузей, регіонів та суб’єктів господарювання і відповідної форми звіту” [7].

У міжнародному рейтинговому бізнесі домінує невелика кількість компаній. Ключовими факторами потужності компаній є загальне визнання їх рейтингів серед міжнародних інвесторів, емітентів і регулюючих органів. До когорти світових лідерів належать такі агентства, як Standard and Poor’s Corporation і Moody’s Investors Service, Inc., що займаються рейтинговою справою понад 50 років та історично орієнтовані на американський ринок США; Fitch Ratings Ltd. – створене на основі злиття трьох агентств: американських Fitch Investors Services і Duff&Phelps Credit Rating Co, які мали розгалужену мережу по всьому світу та потужні позиції в Латинській Америці, а також Британського IBCA, методологія якого більш прийнятна для європейських країн; Rating & Investment Information Inc., утворене злиттям провідних японських агентств „Nippon Investor Service” і „Japan Bond Reserch Institute”, рейтинг якого є індикатором стабільності та кредитоспроможності азіатського регіону. Кожне із зазначених агентств має власну шкалу та широко напрацьовану систему методів оцінки кредитних рейтингів. Саме з урахуванням досвіду міжнародних рейтингових агентств в Україні запроваджується система рейтингової оцінки кредитоспроможності регіонів, галузей національної економіки та суб’єктів господарювання. Використання результатів оцінки кредитних ризиків вітчизняної економіки дозволить інвесторам визначитися зі ступенем інвестиційної привабливості об’єктів.

Основною віхою розвитку вітчизняної системи кредитних рейтингів стало запровадження національної шкали, що дозволила оцінити кредитний ризик позичальника – регіону, органу місцевого самоврядування, суб’єкта господарювання, та окремих боргових інструментів – облігацій, векселів, позичок [6].

Кредитний рейтинг являє собою суб’єктивну якісну оцінку, якою інвестори керуються при визначенні рівня довіри до кредитора та допомагає приймати рішення про здійснення інвестицій. Фактично кредитний рейтинг позичальника характеризує рівень його спроможності своєчасно та в повному обсязі виплачувати відсотки і основну суму богу за борговими зобов’язаннями.

Основними напрямами використання кредитних рейтингів є: інформування про кредитоспроможність, визначення принципів управління ризиками, зниження вартості запозичень, оцінка кредитного ризику партнерів та визначення перспектив і стратегії співробітництва, порівняльна характеристика фінансового стану компанії та її місця на ринку та ін.

Метою даного дослідження є визначення переліку критеріїв та їх узагальнення при визначенні кредитоспроможності органів місцевого самоврядування для присвоєння їм кредитного рейтингу.

На нашу думку, при здійсненні рейтингової оцінки органів місцевого самоврядування необхідно здійснити сукупний аналіз економіки регіону, структури та якості менеджменту, функціонування податкової системи та фінансового стану.

Значний рівень уваги при проведенні рейтингового аналізу органу місцевого самоврядування приділяється економічній базі, зростанню та диверсифікованості економіки регіону чи муніципального утворення. Оскільки стан податкових надходжень прямо пропорційний до економічного добробуту регіону. Більшість джерел податкових і неподаткових надходжень залежить від темпів економічного зростання. Основними етапами аналізу стану економіки регіону є:

1. Оцінка демографічної ситуації регіону.

Така оцінка дозволяє спрогнозувати економічний розвиток регіону, умовно визначити обсяг надходжень до бюджету та розрахувати величину відрахувань на соціальні потреби. Аналіз демографічної ситуації в регіоні виявляє рівень залежності і можливі зв’язки між кредитним рейтингом регіону і тими чи іншими змінами демографічної ситуації.

Помірне та стабільне зростання чисельності населення з незначною часткою утриманців свідчить про оптимальну демографічну структуру. Чисельність населення (як абсолютний показник) не розглядається як вирішальний фактор, проте у певних випадках може слугувати непрямим індикатором диверсифікованості економіки.

2. Соціально-економічна ситуація.

На етапі дослідження аналізується глибина, ступінь диверсифікації і стан економічної бази регіону, що ставить за мету оцінку і прогноз стабільності зростання доходів органу місцевого самоврядування. Проводиться аналіз основних секторів зайнятості і виробництва – розрахунок на мале число передбачає значну їх залежність від ділових і товарних циклів, конкурентної позиції секторів економіки. Крім того, визначається вага основних роботодавців і платників податків по галузях промисловості, обсягу існуючих і очікуваних інвестицій та стану основних фондів. Рівні безробіття і неповної зайнятості оцінюються в контексті міграції та зміни питомої ваги економічно активного населення.

Наступним фактором, що береться до уваги, є економічний добробут регіону чи муніципального утворення. Чим вищий рівень доходу на душу населення, тим більше можливостей органу місцевого самоврядування для збільшення податкових ставок чи скорочення наданих послуг.

3. Динаміка економічного зростання.

При рейтинговому аналізі кредитоспроможності органу місцевого самоврядування розглядається підхід для оцінки економіки регіону, виходячи з останніх тенденцій у зайнятості, обсягах виробництва та інвестицій, також беруться до уваги останні політичні чи структурні зміни. Основна увага концентрується на довгострокових тенденціях структурних змін і їх впливі на майбутнє економічне зростання. Тенденції економічного зростання співвідносяться з демографічною характеристикою даного регіону чи муніципального утворення та його економічною структурою. Досліджується конкурентоспроможність промисловості, а також близькість її до об’єктів транспортної інфраструктури, ринків збуту, рівень забезпеченості виробничими ресурсами. Одними з характеристик економіки є існуючі та очікувані приватні та державні інвестиції, будівельна активність і зростання обсягів роздрібних продажів.

Важливою частиною рейтингового аналізу кредитоспроможності органів місцевого самоврядування є аналіз якості менеджменту такого органу. Складовими аналізу якості управління є:

1. Аналіз міжбюджетних відносин.

На даному етапі береться до уваги стабільність системи міжбюджетних відносин і взаємна підтримка влади різних рівнів. Зокрема, трансферти можуть бути як джерелом доходів, так і фінансовим тягарем, відповідно вони можуть як збільшувати, так і зменшувати фінансову гнучкість бюджету. Права влади вищого рівня встановлювати витрати чи передача прав на виконання власних повноважень органам місцевого самоврядування більш низького рівня, без урахування відповідної мережі бюджетних закладів, передачі міжбюджетних трансфертів чи податкових повноважень є негативним чинником. Міжбюджетні потоки аналізуються з погляду їхніх обсягів, передбачуваності і легкості, з яким вони можуть бути кореговані під обставини, що змінюються. В умовах економіки, що розвивається, подібні відносини є змінними, що створює менш передбачувані умови діяльності. При аналізі слід приділяти значну увагу таким складовим міжбюджетних потоків, як співвідношення між доходами, що враховуються при визначенні трансфертів та тими, що не належать до цієї категорії; цільове безоплатне перерахування (субвенції) і трансферти з фонду фінансової підтримки регіонів, призначення яких полягає у вирівнюванні рівня бюджетної забезпеченості регіону.

2. Оцінка балансу доходів і витрат.

Важливим фактором оцінки кредитоспроможності є питання, наскільки повноваження органу місцевого самоврядування з управління видатковою частиною бюджету співвідносяться з повноваженнями з управління дохідною частиною бюджету. Аналіз даного відносного балансу вимагає вивчення, якою мірою повноваження з отримання доходів збалансовані з зобов’язаннями по витратах, чи контролюються або регулюються вищими органами влади і наскільки місцевими підзаконними нормативними актами. Відповідність може бути визнано незадовільною, у випадку повноважень органів влади на витрати, рівень яких зростає швидше, ніж рівень доходів; ця ситуація може ускладнюватись, якщо джерела доходів місцевих бюджетів жорстко зафіксовані і нееластичні.

3. Структура керівних органів і політика органу місцевого самоврядування.

При оцінці даного критерію увага фокусується на стійкості та чіткості фінансової політики, проведених залежно від політичних і адміністративних змін в органі місцевого самоврядування.

Структура управління, методи управління і контролю є індикаторами майбутньої фінансової стабільності і відсутності залежності від кількох ключових посадових осіб у цьому органі місцевого самоврядування. Наявність затверджених правил випуску боргових зобов’язань і досягнення збалансованого бюджету слугує позитивним фактором кредитоспроможності. За відсутності подібних правових норм розгляду підлягають основні пункти політики, що проводиться, і відповідність їм методів управління. Прагнення органу управління до досягнення балансу поточних доходів і витрат оцінюється на основі аналізу попередньої практики. Також оцінюються системи моніторингу і прогнозування бюджету, включаючи контроль за витратами, процедури збору доходів і системи управління коштами. Контроль за витратами оцінюється за допомогою порівняння темпів зростання витрат і темпів економічного розвитку в середньостроковій перспективі. Аналогічно, важливим фактором кредитоспроможності є здатність органу місцевого самоврядування згладжувати бюджетні коливання.

4. Якісні фактори управління фінансами.

У першу чергу це аналіз інформації про основних працівників органу місцевого самоврядування, які займаються питаннями фінансів, інвестицій і управління. Серед таких осіб обов’язково повинні бути: члени місцевої ради, керівник місцевого органу виконавчої влади, керівник фінансового управління, та інші особи, робота яких безпосередньо впливає на кредитоспроможність регіону або муніципального утворення.

По-друге, аналіз напрямів бюджетної політики регіону, основними моментами якої є:

– чітко сформульовані цілі місцевої бюджетної політики, жорстко визначені рішенням сесії про відповідний місцевий бюджет;

– відкритість до залучення громадськості для вирішення місцевих проблем, що призводить до підвищення відповідальності, підзвітності і громадського контролю;

– встановлення принципів моніторингу виконання бюджету;

– наявність чіткого аналізу фінансовим управлінням звітності про виконання місцевого бюджету;

– оцінка частки бюджету розвитку в загальному обсязі коштів, спрямованих на видатки та ін.

По-третє, обов’язки і відповідальність за бюджетний процес – встановлення чітко розмежованих обов’язків фінансових працівників у бюджетному процесі є дуже важливим елементом управління фінансами. Це створює відчуття важливості роботи, що виконується, і стимулює працівників серйозно ставитися до своїх обов’язків.

По-четверте, внутрішній фінансовий контроль. Тобто орган місцевого самоврядування повинен мати документацію з описом процедур внутрішнього фінансового контролю для будь-яких видів діяльності.

З метою отримання реальної картини щодо рівня функціонування податкової системи та визначення рівня її гнучкості аналізується: динаміка доходів і видатків відповідних місцевих бюджетів в абсолютному відношенні; динаміка доходів і видатків з урахуванням інфляції; терміни ухвалення рішення про зміну бази місцевого оподаткування.

З метою визначення перспектив своєчасного погашення відсотків та основної суми боргу, а також з метою оцінки впливу запозичення на доходи і видатки бюджету, здійснюється аналіз виконання бюджету. До згаданого аналізу належить вивчення абсолютного та відносного зростання доходів і витрат, а також випадків і масштабів дисбалансу бюджету, відзначених протягом п’ятирічного періоду.

Таким чином, під час прогнозування витрат оцінюються перспективи їх зростання у зв’язку з отриманням запозичення і необхідністю сплачувати відсотки та основну суму боргу. Реалізація проектів, для здійснення яких робиться запозичення, також буде вимагати певних поточних витрат.

В оцінку структури доходів входить дослідження основних джерел, змін співвідношення цих джерел протягом часу та їхньої відповідності економічній базі. У першу чергу робиться порівняння власних доходів і міжбюджетних трансфертів. Особливо ретельно вивчаються власні доходи, оскільки вони найбільш повно контролюються безпосередньо місцевим органом самоврядування. Не менш важливими факторами є рівень диверсифікованості джерел доходів і залежність цих джерел від змін податкової політики. Крім того, проводиться визначення рівня податкового тягаря.

У дослідженні витрат робиться акцент на оцінці частки так званих дискреційних (чи необов’язкових) витрат, а також тенденції до підвищення витрат у періоди несприятливих економічних змін.

Необов’язкові витрати визначаються як несуттєві капітальні та поточні витрати. Для визначення рівня гнучкості оцінюється мінімальний рівень капітальних витрат, необхідних для підтримки існуючої інфраструктури і завершення нових істотних чи невідкладних проектів. Капітальні витрати можуть фінансуватися за рахунок кредитних коштів (наприклад, випусків облігацій) з урахуванням дозволеного рівня обслуговування боргу.

Видатки з обслуговування боргу, оплату енергоносіїв, соціальні виплати і витрати на службовців розглядають як захищені і їх зростання щодо обсягів бюджету ретельно досліджується. Тому стабільність погашення боргових зобов’язань і своєчасна оплата енергоносіїв поряд із трудовими відносинами є основним моментом. Вивчається процес установлення заробітної плати, регламентація робочого часу, продуктивність і результативність праці, а також значимість трудових суперечок.

Як і у випадку з доходами, залежність поточних витрат від економічних тенденцій оцінюється за співвідношенням змінної величини витрат протягом економічного циклу і рівня особистого доходу або обсягу виробництва.

Виконання бюджету, на нашу думку, є найважливішою частиною аналізу щодо оцінки кредитоспроможності органу місцевого самоврядування у довгостроковій та середньостроковій перспективі. При оцінці виконання бюджету найбільш важливим фактором є величина розбіжностей між плановими і фактичними показниками виконання бюджету. Значні та циклічні розбіжності піднімають питання про адекватність існуючої техніки прогнозування, методи бюджетного контролю, компетентності місцевих фінансових управлінь, уміння і бажання адміністрації органу місцевого самоврядування домагатися перегляду бюджету протягом року.

Частиною аналізу виконання бюджету є дослідження поточних доходів і витрат для визначення рівня консерватизму. Наприклад, при консервативному підході до витрат включаються витрати на капітальні вкладення і субсидії приватному сектору, навіть якщо такі платежі слугують для інвестиційних цілей.

Розумне керування капітальними витратами найкраще можна оцінити при розгляді обсягу інвестицій протягом середньострокового періоду з таких джерел, як вільний залишок коштів, поточний профіцит і безоплатні перерахування на капітальні витрати від вищих органів влади. Відношення чистих потреб у фінансуванні до загального доходу показує темпи акумулювання заборгованості щодо ресурсів, що використовуються для її погашення.

Надзвичайно важливим для рейтингової оцінки є питання про позики, кредит та інші боргові зобов’язання органу місцевого самоврядування, вплив яких (виплати відсотків, часток основної суми боргу тощо) буде тривати протягом років, які охоплює даний аналіз. Оцінка менеджменту боргових зобов’язань концентрується на вивченні структури і складу боргу, забезпеченого податковими зборами, з урахуванням строків погашення боргових зобов’язань, характеристик валюти, у якій були зроблені запозичення, і чутливості відсоткових ставок.

Аналіз фінансового стану регіону полягає в оцінці рівня ліквідності, боргового навантаження та позабалансових зобов’язань.

Під час оцінки ліквідності визначається відповідність параметрів внутрішньої ліквідності, інвестиційної політики, зобов’язань з існуючих банківських чи інших кредитних ліній, сезонної динаміки рівня доходів і витрат. Цей аналіз важливий для будь-якої непогашеної короткострокової заборгованості, заборгованості зі ставкою відсотка, що змінюється, чи для облігацій, що передбачають погашення всієї основної суми заборгованості наприкінці кредитного періоду.

Аналізується відношення середніх і мінімальних резервів бюджетних коштів і касової готівки до загальних витрат бюджету і витрат з обслуговування боргу. Велика залежність від короткострокової заборгованості чи заборгованості з нерегулярною схемою погашення може означати серйозний ризик за відсутності адекватних можливостей рефінансування. Ефективна система управління коштами і координування їх із довгостроковими позиками часто свідчить про добре бюджетне планування і контроль.

Боргове навантаження оцінюється шляхом порівняння щорічних виплат і суми боргових зобов’язань на кінець року з наявними в розпорядженні коштами. Для аналізу використовується кілька методів оцінки заборгованості, включаючи суму прямої і гарантованої заборгованості, а також загальне боргове навантаження (включаючи заборгованість комунальних підприємств), забезпечене податковим потенціалом. Так само, як і у випадку оцінки податків регіонального або муніципального утворення, заборгованість регіону не розглядається в ізоляції, а оцінюється з урахуванням відповідної частки заборгованості вищих утворень і загальнодержавних органів управління.

Основна увага приділяється таким співвідношенням: чиста пряма заборгованість у розрахунку до бюджету і чиста заборгованість суспільного сектора, забезпечена податками, у розрахунку до валового внутрішнього продукту, у тому числі з розрахунку на душу населення. У підсумку розраховується та уважно вивчається частка доходів, необхідна для обслуговування боргу, а також тенденції її зміни.

Отже, запровадження рейтингової оцінка кредитоспроможності позичальників в Україні дозволить мінімізувати кредитний ризик і використання її результатів надасть інвесторам можливість визначати інвестиційну привабливість об’єктів капіталовкладень.

Наведена система методів і критеріїв дозволяє повною мірою отримати якісну інформацію про рівень кредитоспроможності органів місцевого самоврядування на основі оцінки якісних і кількісних показників.

Література:

1. Лісовенко В.В. Кредитний рейтинг у системі управління державним зовнішнім боргом // Фінанси України. – 2000. – № 11. – С. 30–38.

2. Кравчук Н.Я. Інтегрований фінансовий потік та роль іноземного кредиту у реструктуризації економіки України // Фінанси України. – 1998. – № 1. – С. 43–47.

3. Марченко С. Міжнародна кредитно-рейтингова оцінка інвестиційної привабливості України // Банківська справа. – 2004. – № 1. – С. 48–57.

4. Про додаткові заходи щодо залучення іноземних інвестицій в економіку України: Указ Президента України від 07.07.2003 № 580.

5. Деякі питання оцінювання роботи центральних і місцевих органів виконавчої влади щодо залучення інвестицій, здійснення заходів з поліпшення економічного клімату, проведення моніторингу інвестиційної діяльності та стану роботи із зверненнями інвесторів: Розпорядження Кабінету Міністрів України від 18.12.2003 № 779-р.

6. Про схвалення Концепції створення системи рейтингової оцінки регіонів, галузей національної економіки, суб’єктів господарювання: Розпорядження Кабінету Міністрів України від 01.04.2004 № 208-р.

7. Про затвердження Методики оцінювання роботи центральних і місцевих органів виконавчої влади щодо залучення інвестицій, здійснення заходів з поліпшення інвестиційного клімату у відповідних галузях економіки та в розрізі регіонів, рейтингової оцінки інвестиційної привабливості галузей, регіонів та суб’єктів господарювання і відповідної форми звіту: Наказ Міністерства економіки та з питань Європейської інтеграції України від 25.03.2004 № 115.