Негрошові чинники інфляційних процесів: передумови та наслідки

Політика переходу економіки України до фази ринкових реформ сприяла загостренню багатьох проблем, які існували як відкрито, так і у прихованій формі.

Однією з форм недосконалості української економіки стала проблема неплатежів, яка за сво­­єю природою за певних умов дуже легко може перейти до стадії платіжної кризи. Так, у най­більш кризовому стані опинилась економіка України у 1992–1993 роках, роках відкритої де­централізації економіки та виходу вітчизняного ринку на принципово новий рівень розвитку. Са­ме платіжна криза стала головною перешкодою на шляху подолання економічної кризи в Ук­раїні, що у свою чергу вимагає наукового дослідження всіх чинників, які негативно впли­ва­ють на макроекономічну ситуацію у країні.

Питання щодо визначення особливостей розвитку інфляції в Україні та можливих шляхів її по­долання, особливо в аспекті впливу на неї з боку негрошових чинників, підіймалося в на­­укових працях багатьох відомих українських вчених: Гальчинського А. [1], Гейця В.М. [2], Ко­рабліна С. [3], Найдьонова В.С. [4], а також у публікаціях багатьох відомих і ще тільки по­чи­на­ючих економістів і науковців.

Як економічне явище, політична криза – це такий стан економіки, коли перш за все має мі­сце дисбаланс у напрямах руху виробничого, торговельного та фінансового капіталів. Інші не­гативні явища, такі як: загальний спад виробництва, дефіцит державного бюджету, підвищення рі­вня безробіття на фоні високого рівня інфляції, погіршення соціального стану населення, не­виправдане різке коливання грошової маси, що перебуває в обігу, зростання дебіторської та кредиторської заборгованості підприємств, інтенсивне падіння рівня купівельної спро­мо­ж­ності населення, тобто попиту, запровадження занадто високих ставок за кредит, експансія іно­земних валют на внутрішньому ринку, падіння загальних обсягів інвестицій у країну та ще ба­гато інших негативних явищ – все це є лише зовнішніми проявами глибинних протиріч між ф­о­рмами суспільного капіталу.

Але головним деструктивним і дестабілізуючим фактором виникнення та існування про­ти­річ між трьома формами суспільного капіталу, а саме виробничим, торговельним та фі­нансовим капіталами, фактором, який водночас є як причиною, так і наслідком кризового ста­ну економіки країни, є інфляція. Саме інфляція є найпершим симптомом та найчутливішим фак­тором загальної економічної хвороби у країні. Саме інфляція потребує детального нау­кового дослідження засобів і напрямів стримування темпів її зростання.

Історично обумовлена неможливість повного подолання інфляційних процесів не тільки не повинна стати перешкодою на шляху її стримування, а навпаки, повинна стимулювати по­шук нових форм і напрямів пристосування до неї за рахунок оптимального її рівня, який не ті­льки не заважатиме економічному прогресу, а, можливо, ще й сприятиме подальшому роз­витку економіки взагалі.

Головним серед функцій, які виконує держава, є регулювання розподілу та пе­ре­ро­з­по­ді­лу валового внутрішнього продукту між підрозділами виробництва, галузями еко­номіки, ад­міністративно-територіальними формуваннями та різними верствами населення.

У зв’язку з тим що рух валового внутрішнього продукту від створення до споживання від­бувається за допомогою грошових фондів, особливої уваги заслуговує процес мобілізації та використання бюджетних коштів та їх вплив на формування фондів споживання та на­гро­мад­ження. Саме це призводить до необхідності постійного удосконалення системи мобілізації до­ходів бюджету та їх раціонального використання, досягнення оптимального співвідношення між різними ланками бюджетної системи, а також забезпечення економічного та соціального роз­витку держави.

Запроваджені реформи в реальному секторі економіки України дозволили вже у 2000 ро­ці подолати негативну тенденцію щодо спаду реальних обсягів ВВП і досягти їх 6-від­соткового зро­стання. Це було наслідком підвищення внутрішнього попиту на продукцію вла­сного ви­ро­­бництва, зростання темпів експорту товарів та послуг, стримання темпів ін­фля­ції, збільшення об­сягів інвестицій в основний капітал та інших дій.

У 2000 році [5] обсяги промислового виробництва зросли на 12,9 % проти 4,3 % у 1999 році і склали 144,4 млрд грн. Високі темпи приросту мали місце в основних експортно-орієнтованих га­­лу­зях: чорна (20,7 %) та кольорова (18,8 %) металургія, хімічна та нафтохімічна про­мисловість (5 %).

Зростання обсягів інвестицій забезпечило приріст виробництва в галузях, які задовольняють ін­вестиційний попит, а саме машинобудування та металообробки – на 16,8 %. Збільшення ви­пуску продукції спостерігалось в автомобільній (на 61,4 %), авіаційній (на 51,9 %) та су­до­бу­дівельній (на 42 %) промисловості.

Позитивну роль в економічному розвитку відіграло також скорочення частки бартеру та збі­льшення грошових надходжень за відвантажену продукцію, яка спостерігалась в усіх ос­но­в­них галузях промисловості.

Ці результати позитивно вплинули також на фінансовий стан держави. Тільки за січень–ли­­­стопад 2000 року доходи зведеного бюджету становили 42,6 млрд грн. (27,7 % до ВВП), що скла­­ло 100,6 % від річних призначень. Це дозволило витратити на підтримку галузей економіки 5,8 млрд грн., або 14,4 % загального обсягу видатків.

Видатки на обслуговування державного боргу становили 4 млрд грн. (2,6 % до ВВП), або 9,9 % від суми видатків. На обслуговування зовнішнього державного боргу було витрачено 2,5 млрд грн. (1,6 % до ВВП), або 6,3 % від суми видатків.

Державний бюджет по доходах було виконано у сумі 31,4 млрд грн. (92,5 % річних при­з­на­че­нь), або 20,4 % до ВВП. На 56,4 % дохідну частину державного бюджету було сформовано за рахунок податкових надходжень, з яких тільки податок на додану вартість склав 48,1 % (8,5 млрд грн.). Державний бюджет України було зведено з профіцитом у 1,7 млрд грн. (1,2 % ВВП).

Саме детальний аналіз економічного розвитку України дозволяє дослідити вплив деяких не­грошових факторів, які безпосередньо впливають на рівень інфляції.

Розглянемо деякі економічні показники України протягом 1991–2001 років.

Таблиця 1

Деякі показники економічного розвитку України, 1991–2003 рр. [ 5, 6]

IСЦ – рівень інфляції (індекс цін споживчого ринку) / грудень до грудня попереднього ро­ку, %;

F 1 – темпи зростання ВВП до відповідного періоду попереднього року (у порівняних ці­­нах), %;

F 1.1 – темпи зростання ВВП до відповідного періоду попереднього року (у фактичних ці­нах), %;

F 2 – темпи зростання інвестицій в основний капітал (капітальні вкладення) до відповідного періоду попереднього року (у порівняних цінах), %;

F 3 – рівень безробіття (на кінець періоду), %;

F 4 – темпи зростання експорту товарів та послуг до відповідного періоду попереднього ро­ку, %;

F 5 – темпи зростання імпорту товарів та послуг до відповідного періоду попереднього ро­ку, %;

F 6 – доходи зведеного бюджету (у % до ВВП);

F 7 – видатки зведеного бюджету (у % до ВВП);

F 8 – дефіцит зведеного бюджету (у % до ВВП);

F 9* – коефіцієнт обслуговування довгострокового зовнішнього боргу (витрати на об­слу­говування зовнішнього боргу за графіком, відносно обсягів експорту товарів та послуг), %.

Скористаємось методом кореляційного аналізу [7] та встановимо рівень зв’язків між інфляцією та факторами економічного розвитку України, розглянутими в табл.1. Побудуємо матрицю парних кореляцій між розглянутими показниками з метою встановлення існування або відсутності між ними певних зв’язків.

Таблиця 2

Матриця парних кореляцій між зазначеними вище показниками, 1991–2001рр.

Якщо проаналізувати рядок коефіцієнтів кореляції між рівнем інфляції та темпами росту ек­спорту та імпорту товарів і послуг, бюджетних показників і коефіцієнтами обслуговування зо­внішнього боргу, то перш за все необхідно зазначити, що безпосереднього кореляційного зв’я­зку між ними практично не існує. Але це ще не означає, що такий зв’язок, а саме опо­се­ре­дкований, не існує взагалі.

Справа в тім, що деякі економічні показники, у даному випадку в першу чергу це стосується бю­джетного дефіциту, безпосередньо на рівень інфляції дійсно не впливають, а лише створюють для цього сприятливі умови.

Так, для покриття бюджетного дефіциту найзручнішим засобом є грошова емісія, яка, у свою чергу, перебуваючи у досить високому прямопропорційному кореляційному зв’язку, без­посередньо впливає на рівень інфляції, особливо коли темпи росту агрегатів грошової ма­си перевищують реальні обсяги, яких потребує економіка країни [8].

Саме це стало передумовою в межах ЄС виділення та відокремлення банківської системи від інших економічних і фінансових інститутів та покладанню на Європейський Центральний Ба­нк відповідальності за темпи росту цін з метою утримування їх на рівні 2 –2,5 % річних, що є основною метою його діяльності.

Тоді у контексті розглядання проблеми обмеження бюджетного дефіциту необхідно зве­р­ну­ти увагу на темпи росту реального ВВП та на економічні фактори, які на нього впливають. Дій­сно, зростання темпів росту реального ВВП (F1) сприяє зменшенню обсягів бюджетного де­фіциту (F8), про що свідчить отриманий досить суттєвий коефіцієнт кореляції:

r (F1, F8)1991–2001 = – 0,7142 (р = 0,020).

Встановлена тенденція зберігається і навіть посилюється, враховуючи наступні два роки:

r (F 1, F 8)1991–2003 = – 0,9136 (р = 0,000).

Тобто, обернено пропорційний зв’язок, високий рівень тісноти зв’язку та практично ну­льо­ва імовірність помилки в отриманих розрахунках підтверджують теоретичну концепцію зме­ншення обсягів бюджетного дефіциту за рахунок зростання темпів росту реального ВВП.

Очевидним є той факт, що цей процес у свою чергу повинен відбуватися через збільшення до­хідної частини зведеного бюджету.

Але у той же час маємо зовсім несподіваний результат:

r (F 1, F 6)1991–2001 = – 0,7500 (р = 0,012).

Виходить, що протягом 1991–2001 років в Україні зростання реального ВВП (F1) су­про­вод­жу­валось суттєвим зменшенням обсягів дохідної частини зведеного бюджету (F6), про що свід­чить високий рівень обернено пропорційного зв’язку, тим більше за умов практично ну­­льо­вої імовірності помилки в отриманих розрахунках.

Наступні два роки навіть за умов покращання соціально-економічного стану в Україні (при­наймні відповідно до офіційних статистичних даних) не тільки не виправили означену си­туацію, а й ще більше її поглибили:

r (F 1, F 6)1991–2003 = – 0,8808 (р = 0,000).

Не поспішатимемо з висновками і знову звинувачуватимемо у таких результатах тіньову еко­номіку. Припустимо, що у зв’язку з гіперінфляцією 1993 року в Україні дійсно в період 1991–2001 років могла мати місце досить значна розбіжність між реальними та фактичними по­казниками, у даному випадку це стосується ВВП.

Тоді розглянемо зв’язок між дохідною частиною зведеного бюджету (F6) та темпами росту фак­тичного ВВП (F1.1):

r (F 1,1, F 6)1991–2001 = 0,0902 (р = 0,804).

Цей результат вражає ще більше. Виходить, що навіть у фактичному виразі темпи росту ВВП не сприяли зростанню дохідної частини бюджету, бо зв’язок практично взагалі відсутній. То­ді дійсно не зрозуміло, куди надходили кошти, принаймні, в межах фактичних показників.

Відповідно до отриманих даних (коефіцієнт коеляції в абсолютному виразі наб-лижується до 1) збільшення обсягів реального ВВП (F1) не супроводжувалось збільшен-ням витрат зве­де­ного бюджету (F7):

r (F 1, F 7)1991–2001 = – 0,9225 (р = 0,000).

Не змінили ситуацію і наступні два роки:

r (F 1, F 7)1991–2003 = – 0,9256 (р = 0,000).

Розглянемо у графічному виразі, як змінювалися обсяги реального ВВП (F1), дохідна (F 6) і витратна (F 7) частини зведеного бюджету.

Як видно з графіка, починаючи з 1994 року в Україні з кожним роком все більше по­си­лю­єть­ся розбіжність між постійно зростаючими обсягами реального ВВП та обсягами дохідної та витратної частин зведеного бюджету України, що постійно зме­н­шу­ю­ться. Що ж стосується ос­­танніх двох років, то привертає увагу той факт, що темпи росту дохідної частини бюджету зна­­чно відстають від темпів росту ВВП.

У даному випадку мимоволі напрошується висновок, що така ситуація є досить вагомим до­­казом розширення сфери та збільшення обсягів тіньової економіки. Такий стан економіки – це поле діяльності не економістів, а представників влади та права. Будь-які теоретичні, практичні і навіть математичні дослідження за таких умов безсилі і потребують допомоги з боку від­по­ві­д­них владних структур.

Графік 1. Темпи росту реального ВВП, дохідна і витратна частини Зведеного бюджету Ук­раїни, 1991–2003 рр.

Не призводить, як виявилося, до збільшення реальних обсягів ВВП і до зростання коефіцієнта обслуговування зовнішнього боргу:

r (F 1, F 9)1991–2001 = 0,5584 (р = 0,150).

Прямо пропорційна залежність за умов такої значної імовірності помилки не є показовою.

І тільки обернено-пропорційна залежність між темпами росту реального ВВП (F 1) та тем­пами росту імпорту (F5) в Україну, навіть за умов досить високої імовірності помилки в от­риманих розрахунках, свідчить про досить позитивну тенденцію:

r (F 1, F 5)1991–2001 = – 0,6360 (р = 0,066),

що додатково доводить необхідність зосередження всіх зусиль у напрямі економічного зро­стання в Україні.

Не відрізняються суттєво від розглянутих результатів і коефіцієнти кореляції між темпами росту інвестицій в основний капітал (F 2) та розглянутими показниками.

Збільшення інвестицій в основний капітал не тільки не призводить до збільшення дохідної ча­стини зведеного бюджету (F 6), а, навпаки, простежується тенденція до зменшення таких на­дходжень:

r (F 2, F 6)1991–2001 = – 0,4435 (р = 0,199).

Ще менше із збільшенням інвестицій в основний капітал зростає витратна частина зве­де­но­го бюджету (F 7):

r (F 2, F 7)1991–2001 = – 0,7904 (р = 0,007).

І тільки бюджетний дефіцит (F8) дійсно скорочується із збільшенням інвестицій в основний ка­пітал:

r (F 2, F 8)1991–2001 = – 0,9039 (р = 0,000).

Позитивна тенденція зберігається і щодо збільшення коефіцієнта обслуговування зовнішнього боргу (F 9):

r (F 2, F 9)1991–2001 = 0,7675 (р = 0,026).

Досить логічними відповідно до отриманих розрахунків є зміни у рівні безробіття протягом пе­ріоду, що аналізується. Спостерігається тенденція до його падіння із зростанням обсягів ім­порту в Україну та збільшенням дохідної частини зведеного бюджету, хоча отримані ко­е­фі­ці­єнти кореляції між ними супроводжуються дещо завищеними рівнями імовірності помилки в розрахунках.

Але найбільш чутливим за умов обернено пропорційного зв’язку виявився показник рівня бе­з­­робіття до видаткової частини зведеного бюджету. Збільшення бюджетних витрат (F 7) при­­з­во­ди­ть до зменшення рівня безробіття (F 3), і навпаки, що безпосередньо і відбувається за ос­танні роки:

r (F 3, F 7)1991–2001 = – 0,8732 (р = 0,001).

Встановлена позитивна тенденція продовжилась і протягом 2002 та 2003 років:

r (F 3, F 7)1991–2003 = – 0,9254 (р = 0,000).

Навіть зростання бюджетного дефіциту (F 8), особливо за рахунок збільшення видаткової частини, сприяє зменшенню рівня безробіття (F 3):

r (F 3, F 8)1991–2001 = – 0 ,8307 (р = 0,003).

Відповідно:

r (F 3, F 8)1991–2003 = – 0,8701 (р = 0,000).

А ось збільшення коефіцієнта обслуговування зовнішнього боргу (F 9), яке певною мірою пе­редбачає зменшення витрат на розширення виробництва товарів та послуг, а також і на с­о­ціальну сферу, призводить до значного збільшення рівня безробіття:

r (F 3, F 9)1991–2001 = 0,7663 (р = 0,027).

Проаналізуємо між зазначеними економічними показниками коефіцієнти кореляції у ко­роткостроковому періоді.

Таблиця 3

Матриця парних кореляцій між зазначеними вище показниками, 1996–2003рр.

Отримані результати дещо відрізняються від відповідних у довгостроковому періоді. За умов досить високої імовірності помилки спостерігається тенденція щодо прямо про­пор­цій­но­го зв’язку між рівнем інфляції та дохідною і витратною частинами зведеного бюджету. В Ук­раїні протягом 1996–2003 років відбувалося одночасне зменшення як рівня інфляції, так і об­сягів дохідної та витратної частин зведеного бюджету.

Така залежність може бути зрозумілою лише в контексті класичної економічної теорії. Зро­стання дохідної і відповідно витратної частин бюджету, яке теоретично відбувається на ба­зі зростання обсягів ВВП, повинно супроводжуватися зростанням темпів інфляції, і навпаки.

Але в умовах української економіки спостерігається дещо інша ситуація. Зростання обсягів ре­ального ВВП та інвестицій в основний капітал супроводжуються зменшенням темпів ін­ф­ля­ції. Тобто зменшення обсягів дохідної та витратної частин Зведеного бюджету України, яке від­бувається на фоні інфляційної стабілізації та зростаючих темпів росту реального ВВП та інвестицій в основний капітал, є не протиріччям, а ще одним доказом поступового розширення об­сягів тіньової економіки.

Аналогічна ситуація спостерігається і щодо коефіцієнтів кореляції між темпами росту ре­ального ВВП (F1) та дохідною (F 6) і витратною (F 7) частинами Зведеного бюджету України у короткостроковому періоді:

r (F 1, F 6)1996–2001 = – 0,7338 (р = 0,097);

r (F 1, F 7)1996–2001 = – 0,8348 (р = 0,039).

Звернемось знову до таблиці 1, яка досить наочно демонструє, що починаючи з 1994 року в Україні відбувається щорічне зростання обсягів реального ВВП (відносно попереднього ро­ку) та зменшення обсягів дохідної та витратної частин зведеного бюджету. Тобто економічна ста­білізація у сфері виробництва, як виявилося, не має нічого спільного з наповненням дер­жав­ного бюджету.

Досить складно пояснити таке явище чимось іншим, тільки як тіньовою економікою.

Водночас поступові позитивні зміни, які спостерігаються протягом 2002 та 2003 років, при­звели також і до відповідної корекції стосовно статистичних показників. Відповідно:

r (F 1, F 6)1996–2003 = – 0,6858 (р = 0,060);

r (F 1, F 7)1996–2003 = – 0,8215 (р = 0,012).

Що ж стосується коефіцієнтів кореляції щодо темпів росту фактичного ВВП, а також обсягів ек­­спорту та імпорту, вони настільки непоказові, що немає сенсу у даному випадку на них зу­пинятися.

Привертають також увагу отримані коефіцієнти кореляції між темпами росту інвестицій в ос­новний капітал (F 2) і дохідною (F 6) та витратною (F 7) частинами Зведеного бюджету України про­тягом 1996–2001 років:

r (F 2, F 6)1996–2001 = – 0 ,7743 (р = 0,071);

r (F 2, F 7)1996–2001 = – 0 ,8941 (р = 0,016).

Це ще один доказ того, що інвестиції в основний капітал, які у свою чергу безпосередньо ма­ють призводити до збільшення обсягів реального ВВП, особливо у короткостроковому пе­ріоді:

r (F 2, F 1)1996–2001 = 0 ,9494 (р = 0,004),

на жаль, не сприяють наповненню Державного бюджету України. І знову це сфера ді­яль­но­сті не економістів, а в першу чергу представників влади та права.

Аналогічно до темпів росту реального ВВП зростання темпів росту інвестицій в основний ка­­пітал (F 2) супроводжується суттєвим зменшенням обсягів бюджетного дефіциту (F 8) та збі­льшенням коефіцієнта обслуговування зовнішнього боргу (F 9):

r (F 2, F 8)1996–2001 = – 0,8401 (р = 0,036);

r (F 2, F 9)1996–2001 = 0,8215 (р = 0,045).

Досить чутливим до аналізованих економічних показників у короткостроковому періоді ви­явився показник рівня безробіття. Обернено пропорційний зв’язок між рівнем безробіття (F 3) та дохідною (F 6) і витратною (F 7) частинами зведеного бюджету за умов практично ну­льової імовірності помилки свідчить про суттєвий вплив зменшення обсягів бюджетних до­ходів і витрат на процес збільшення рівня безробіття:

r (F 3, F 6)1996–2001 = – 0,9018 (р = 0,014);

r (F 3, F 7)1996–2001 = – 0,9792 (р = 0,001).

Щодо кореляційної залежності між рівнем безробіття і показниками бюджетного дефіциту та коефіцієнта обслуговування зовнішнього боргу, то у короткостроковому періоді вона пра­к­тично не відрізняється від аналогічного у довгостроковому.

Незважаючи на деякі негативні елементи, які спостерігаються в українській економіці, у ко­роткостроковому періоді чітко простежуються реальні напрями стримування інфляційних про­цесів ринковими засобами, а саме, в контексті даного аналізу, шляхом мобілізації зусиль що­до збільшення темпів росту реального ВВП (F1) та інвестицій в основний капітал (F 2):

r (ІСЦ, F 1)1996–2003 = – 0,6930 (р = 0,057);

r (ІСЦ, F 2)1996–2003 = – 0,5864 (р = 0,127).

Навіть за умов не досить високої щільності зв’язку, встановлені залежності певною мірою виз­начають першочергові напрями розвитку української економіки.

З викладеного можна зробити висновки:

1. Значний кореляційний обернено пропорційний зв’язок спостерігається у коротко-строко­во­му періоді між рівнем інфляції та темпами росту реального ВВП. Класична формула по­си­лен­ня інфляційних процесів в умовах економічного пожвавлення для української економіки не зберігається. У довгостроковому періоді цей зв’язок стає на- багато слабкіший, але тенденція що­до його характеру зберігається. У будь-якому разі, навіть якщо з перебігом часу цей зв’язок змі­нить свій характер, неприпустимо обмеження інфляційного росту за рахунок зменшення об­сягів реального ВВП. Тим більше, що у даному випадку можна послатися на висновок, зро­блений економістами Дж. Тобіном і Р. Манделлом та відомий під назвою „ефекту Ма­н­де­л­ла-Тобіна”, відповідно до якого переваги від росту економічної активності, навіть якщо він при­зводить до посилення інфляційних процесів, виправдовують та перевищують спричинені ін­фляцією збитки.

2. Обернено пропорційний зв’язок у короткостроковому періоді виникає між рівнем ін­фля­ції та темпами росту інвестицій в основний капітал у порівняних цінах. Незважаючи на те що тіснота зв’язку не дуже значна, а також досить велика імовірність помилки, можливість об­меження темпів інфляції за рахунок збільшення обсягів інвестицій в основний капітал робить інвестиційні процеси в економіку ще більш привабливими, тим більше, що вони сприяють зро­станню обсягів реального ВВП як у довгостроковому, так і ще більшою мірою у ко­ро­т­ко­стро­ковому періоді.

3. Існують економічні показники, які, не перебуваючи з рівнем інфляції у безпосередньому ко­реляційному зв’язку, не втрачають своєї актуальності щодо проблеми стримування ін­ф­ля­ці­й­них процесів, бо саме вони створюють умови для їх посилення. У першу чергу це стосується бю­джетного дефіциту, особливо враховуючи те, що для його покриття найлегшим шляхом за­лишається надлишкова грошова емісія. Остання у свою чергу перебуває у максимально ви­сокому прямопропорційному кореляційному зв’язку з рівнем інфляції. Тобто бюджетний де­­фіцит як негрошовий чинник інфляційних процесів залучає до дії грошові чинники, а саме гро­шову емісію. Безперечно, вирішення проблеми бюджетного дефіциту не обмежується сфе­рою бюджетної політики. Не менш важливим питанням є удосконалення податкової політи­ки та поступове обмеження обсягів тіньової економіки. Але досить актуальним аспектом що­до подолання бюджетного дефіциту є економічне зростання.

Таким чином, отримані розрахунки ще раз доводять, що існує досить багато економічних фа­кторів, які, якщо безпосередньо і не впливають на темпи інфляції, то, принаймні, створюють не­обхідні умови для такого впливу через інші економічні показники. І саме вони, внаслідок сво­єї прихованої природи впливу на інфляційні процеси, потребують подальшого, більш дос­коналого дослідження. Тим більше, що метод кореляційного аналізу тільки накреслює пе­вні тенденції розвитку у тому чи іншому напрямі, не враховуючи (так само, як практично бу­дь-який математичний метод) психологію поведінки населення щодо очікування інфляції (що впливає певною мірою на сукупний попит), політичні рішення (які так чи інакше ви­пе­ре­д­­жають економічні реформи) і, нарешті, фактор часу.

Література:

1. Гальчинський А. Теорія грошей: Навч. посібник. – К.: Основи, 1998. – 415 с.

2. Геєць В. Про політику економічного зростання в Україні // Банківська справа. – 1999. – № 2. – С. 3–8.

3. Кораблин С. Инфляция и экономический рост // Зеркало недели. – 2003. – № 10 (435). 15–21 марта.

4. Найденов В.С. Инфляция и антиинфляционная политика в Украине. – К.: Эксперт–Про, 2000. – 60 с.

5. Соціально-економічне становище України за 2001–2003 роки // www.me.gov.ua

6. www.bank.gov.ua

7. Боровиков. В. STATISTICA: искусство анализа данных на компьютере. Для профессионалов. – СПб.: Питер, 2001. – С. 115–120.

8. Шикіна Н.А. Грошово-кредитна політики та економічне зростання / Розвиток фінансово-кре­дитної системи України в умовах ринкових трансформацій: Збірник матеріалів першої Все­української науково-практичної конференції вчених, викладачів та практичних працівників, 26–27 лютого 2003 р. – Вінниця: Універсум – Ландо Лтд, 2003. – С. 124–129.