Податкова дисципліна як фактор фінансової стабілізації держави

Державні фінанси – це мистецтво передавати гроші з рук у руки до того часу, поки вони не зникнуть. Але витрачати кошти – це лише півсправи. Країна тільки тоді існує і розвивається стабільно, коли державні гроші витрачаються строго за призначенням, коли за цим процесом налагоджено контроль. Для стабілізації фінансової системи держави велике значення має податкова дисципліна, тобто своєчасне і в належних розмірах внесення фізичними та юридичними особами встановлених обов’язкових платежів і зборів у державний і місцеві бюджети. На жаль, за весь період існування незалежної України жодного разу не було виконано планові показники бюд­жету в його дохідній частині. Фактичні доходи бюджету у 1992–2000 рр. коливалися в межах 54–83 % від затвердженої парламентом величини. Лише у 2000 р. був профіцит Зведеного бюджету, він становив 969,3 млн. грн.(0,6 % до ВВП).

Україна проходить складний етап реформування економіки, наслідком якого повинно стати створення соціально орієнтованої ринкової моделі госпо­дарювання. Внутрішній ринок є її складовою частиною, тож повинен забез­печувати потреби суб’єктів госпо­дарювання всередині країни. Разом із зовнішнім ринком вони створюють національний ринок, який потребує по­стійного та системного дослідження і регулювання на користь національних інтересів. А внутрішній ринок повинен відігравати провідну роль у фор­муванні економічного потенціалу країни. Тому однією з важливих умов подальшого економічного зростання в Україні є стабільність законодавства, помірковане податкове навантаження та надійний захист прав платників податків. Питання реформування податкової політики для сучасної України є надзвичайно актуальним. І це зрозуміло, оскільки податки виконують фіскальну, регулюючу і соціальну функції в економічному розвитку держави та суспільства. У визначенні функцій податків єдиного загального підходу немає. Найважливіша функція податків – фіскальна. Вона спрямована на розв’я­зання такого завдання, як забезпечення стійкої дохідної бази бюджетів усіх рівнів. Основна ідея, яку необхідно реалізувати, – це відповідність обсягів бюджетних видатків податковим надходженням. Доходи Зведеного бюджету за 2000 р. становили 49,1 млрд. грн. (28,4 % до ВВП), а видатки Зведеного бюджету – 48,1 млрд. грн. (27,8 % до ВВП). Бюджет за 2000 р. був бездефіцитним –0,6.

Доходи Зведеного бюджету за 2001р. (за даними Державного каз­начейства) становили 53 993,0 млн. грн. Видатки Зведеного бюджету – 55 256,6 млн. грн.

На практиці виникає своєрідне замкнене коло. З одного боку, бюджет не поповнюється належним чином через неспроможність суб’єктів оподат­кування своєчасно і в повному обсязі сплачувати податки. З іншого – неплатоспроможність суб’єктів оподаткування, у свою чергу, виникає через надзвичайно великі розміри оподаткування, заборгованості з боку держави з соціальних виплат, тобто державного бюджету.

Ефективним шляхом поповнення державного бюджету повинен бути не всезростаючий рівень оподаткування, а налагодження і стабілізація в Україні сфери виробництва та послуг, дотримання податкової та бюджетної дисциплін.

За експертними оцінками фаза економічної стабілізації та зростання, в яку вступила економіка, почала формуватися у першій половині 1997 року. Її розвиток було частково припинено насамперед під впливом світової фінан­сової кризи (1997–1998 рр.) У другій половині 1999 року економічна стабі­лізація та зростання відновилися. Практично за всіма основними параметрами економічної динаміки статистикою зафіксовані позитивні результати. Відчутний вплив на ці процеси справило запровадження на основі указів Президента України системи економічних, у т. ч. податкових, стимулів, спрямованих на виведення з кризового стану металургійної, суднобудівної, переробної та легкої промис­ловості, виробництва сільгосптехніки, приско­рення житлового будівництва, реформуван­ня аграрних відносин. Синтезую­чим результатом стало помітне пожвавлення інвестицій­ного процесу. З 1998 року темпи зростання інвестицій в основний капітал почали випе­реджати динаміку ВВП та промислового виробництва. Так, у третьому кварталі 1999 р. порівняно з відповідним періодом 1998 р. інвестиції зросли на 11,1, а промислове виробництво – на 9,4 %, у четвертому кварталі 1999 р. – від­повідно на 11,4 і 9,8 %.

На цій основі і почало здійснюватися подолання спаду виробництва, а наприкінці 1999 р.практично у всіх галузях про­мисловості сформувалися так звані “точки зростання”. Було також здійснено реструктуризацію значної частини підприємств, відбулася їхня адаптація до ринкової кон’юнктури. Важливою ознакою позитивних зрушень у промис­ловості стало зростання продуктивності праці. За даними Держкомстату України, у 1997 році її індекс у промисловості становив 107,1%, у 1998 – 103,9 %, у 1999 – 109,6 %, у 2000 – 115,3 % (див. табл. 1).

Таблиця 1

Темпи приросту, зниження (-) обсягів промислової продукції та продуктивності праці у промисловості у 1997–2000 рр., % до попереднього року

-2

1997 1998 1999 2000 2001

загальний обсяг промислової продукції

продуктивність праці в промисловості

Підсумковим результатом стабілізаційних процесів у 1999 р. стало зростання промислового виробництва на 4 %, зокрема виробництва товарів народного споживання на 7,2 %. Показово і те, що позитивне сальдо зов­нішньої торгівлі товарами та послугами було досягнуто не лише у 2000 р., а й у 1999 р., коли воно становило 2,3 млрд. дол. США, та у 2000 році – 3,0 млрд. дол. США.

2000 рік став переломним у економічній динаміці. Після тривалої економічної кризи вперше вдалося досягти реального зростання української економіки. Це підтверджується, зокрема, основними економічними резуль­татами, а саме: зростання ВВП на 6 %, промислової продукції – на 12,9 % і сільськогосподарського виробництва – на 9,2 %. Досягнуто також позитивних зрушень у бюджетній сфері, активізації інвестиційної, у тому числі кредитної діяльності, підвищення рівня монетаризації економіки, її експортного потенціалу, зменшення зовнішнього боргу (див. табл. 2).

Таблиця 2

Частка податкових надходжень у ВВП та темпи зміни реального ВВП в Україні

* Статистичний збірник України. – 2000.

Дані результати стали логічним наслідком ряду важливих кроків, започаткованих ще у 1998–1999 роках, зокрема:

– перехід (починаючи з 1999 р) до грошової приватизації, запро­вадження стимулів розвитку малого підприємництва, зокрема зрозумілого та чіткого оподаткування, заходів щодо його дерегуляції, впорядкування си­стеми перевірок; зниження податкового наван­таження на товаровиробника, насамперед на фонд оплати праці, за рахунок скасування зборів до Чорнобильського фонду та інноваційного фонду;

– утворення мережі спеціальних економічних зон та територій зі спеціальним режимом інвестиційної діяльності;

– здійснення заходів щодо скорочення негрошових розрахунків та платежів. Вони підтвердили свою ефективність уже у січні 2000 року, коли рівень бартеризації у про­мисловості знизився порівняно з відповідним періодом 1999 р. з 34,8 до 18,8 %6. Але незва­жаючи на відповідні економічні зрушення, є ряд факторів, що негативно впливають на фінансовий стан підприємств, це, зокрема, несплата за борговими зобов’язаннями. Загальна сума дебіторської та кредиторської заборгованості на початку 2001р. досягла 109,0 % та 113,3 % відповідно. Отже, для вирішення проблеми своєчасної і у відповідних розмірах сплати податків необхідно не тільки зміцнити подат­кову дисципліну, а й оздоровити фінансовий стан підприємства, що може бути забезпечено тільки на основі стабілізації та розвитку виробництва.

В Україні в цілому податкове навантаження на економіку знижується, і воно не вище, ніж за кордоном, але доходи, з яких вони сплачуються, – мізерні. Наприклад, у кінці 80-х – на початку 90-х років у США частка по­датків у ВВП була у межах 30 %, у ФРН – близько 40 %, у Франції – 44 %, Італії – 38 %, Англії – 36 %, Данії – 54 %, у Швеції – 57 %. У середньому для Західної Європи ця величина коливалася від 40 до 42 %.

В Україні ж найбільшою частка ВВП у доходах Зведеного бюджету була у 1994 році 43,5 %, а у 2000 р. – не перевищувала 27,7 %. Але навіть таке значне скорочення не вплинуло позитивно на інвестиційний клімат у країні, не збільшило кількість робочих місць і обсяги випуску продукції. Це свідчить про те, що податкове послаблення наші товаровиробники використовують непродуктивно, не для розвитку виробництва і зміц­нення його матеріально-технічної бази, а для власного споживання, для отримання прибутків.

Подібна ситуація складається в нашій країні із податковими пільгами (їх існує багато, а результат мізерний). Якщо порівняємо рівень податкового тиску в Україні з ситуацією в інших державах, виявимо, що головний корінь нашого зла – не у високих податкових ставках, а в нерівномірності оподат­кування, спричиненій засиллям пільг, звільненням від оподаткування окре­мих галузей, регіонів та підприємств, появою вільних економіч­них зон.

У 2001 році співвідношення пільг до суми фактичних надходжень становило 1:1,35. Бюджет втратив 30 млрд. грн., або 46,5 % суми можливих надходжень, обчислених за повними ставками. Скасування неефективних пільг повинно стати першим кроком до зменшення податкового тиску та рівномірного його розподілу між господарюючими суб’єктами. Це створить рівні умови оподаткування, спростить адміністрування плате­жів. Потрібно залишити тільки пільги, що безпосередньо пов’язані із соціальним захистом малозабезпечених верств населення або мають інноваційне спрямування. Замість подат­ко­вих пільг необхідно цивілізовано застосовувати систему цільових бюджетних дотацій або адресних субсидій для підтримки найнезахищеніших верств населення, прискорення розвитку пріоритетних регіонів та галузей. Ситуація щодо ефективності використання пільгових коштів може змінитися на краще, коли владні структури здійснять від­повідний перегляд існуючих пільг. Ті з них, які не виконують своїх стимулюючих функцій, викори­сто­вуються не за цільовим призначенням, потрібно скасувати, а ті, які сприяють нарощу­ванню виробничого потенціалу, появі нових робочих місць, використанню передових технологій, збільшенню виробництва, товарів – залишити. Кошти, одержані завдяки пільгам, доцільно акумулювати на спеціальних інвестиційних рахунках підприємств і у випадку порушень вилучати в державний бюджет. Ці ресурси необхідно викорис­товувати централізованим порядком для розвитку пріоритетних галузей господарства, стимулювання НТП. Такий механізм використання одержаного завдяки податковим пільгам доходу існує в ряді країн Західної Європи.

Дотримання податкової дисципліни, виконання вимог закону повинні бути обов’яз­ковими не тільки для платників податків, а й для владних структур, які розпоряджаються зібраними ресурсами. Регулює ці процеси закон про державний бюджет, який щорічно розглядається і затверджується ВРУ. У ньому конкретно зазначається, як і на які цілі використовуються податкові надходження. Потрібно забезпечити прозорість у викори­станні бюджетних коштів і контроль громадськості за цим. У країнах з розвиненими рин­ко­вими відносинами контроль здійснюється громадянами в прямій формі, тобто відомості про доходи і видатки бюджету доступні кожному члену суспільства (принцип гласності). Влада періодично звітує про виконання бюджету перед представницькими органами, і у випадку порушення закону винні притягаються до адміністративної чи кримінальної відповідальності.

Щоб посилити прозорість бюджетної системи, зокрема її видаткової частини, було б доречно відновити громадський контроль за використанням бюджетних коштів на всіх рівнях органів влади, як це практикується у розвинених країнах. Платники податків повинні знати, куди йдуть їхні гроші.

Принципове значення в ефективному використанні податків має їх розподіл між центральною та місцевою владами. В Україні донедавна обстоювались дві протилежні думки щодо принципу розподілу між центром і місцевою владою, та з прийняттям Бюджет­ного кодексу країна наблизилась до європейських принципів демократії, законодавчо закріпивши механізм розподілу фінансових повноважень між центром і регіонами. Відчутним здобутком суспільства стало започаткування стабільних рівноправних відно­син між державою та місцевими органами влади, закладено основи зміцнення фінансового стану не лише центру, а й усіх без винятку територій. Формування різнорівневих бюджетів – це найкращий спосіб для того, щоб кожен рівень влади мав закріплені законом джерела доходів і дбав про їх наповнення. А якщо власних ресурсів регіону не вистачає, то держава надає їм дотації шляхом перерозподілу доходів між областями, але необхідно враховувати при такому перерозподілі також і відмінності соціально-економічного роз­витку кожного регіону окремо. Для цього потрібно розробити методику нормативного забезпечення соціальних потреб на душу населення. На жаль, дотепер їх ще немає. Наявність науково обґрунтованих нормативів виключила б суб’єктивний підхід до розподілу ресурсів між різними регіонами і областями та якнайповніше забезпечила принцип справедливого їх розподілу. Заінтересувати місцеві органи влади у сво­єчасному внесені податкових платежів до державного бюджету допомогла би система матеріаль­ного заохочення. Таким чином, зростатимуть і державний, і місцевий бюджети. Тому вкрай необхідно зміцнювати податкову та бюджетну дисципліни, потрібно також ство­рити нормативно-правове забезпечення статей Бюджетного кодексу щодо відповідальності за бюджетні правопорушення. Визначення механізму зупинення опера­цій з бюджетними коштами дасть змогу місцевим фінансовим органам влади, та органам Державного казна­чейства, Державної контрольно-ревізійної служби, головним розпоряд­никам бюджетних коштів застосовувати до розпорядників та одержувачів бюджетних коштів за вчинені ними бюджетні правопо­рушення заходи щодо призупинення бюджетних асигнувань. Тому щоб досягти податкової дисципліни, яка існує у цивілізованому світі, необхідно вирішити такі основні завдання:

– забезпечення відчутного послаблення податкового тиску;

– спрощення процедур податкового адміністрування;

– забезпечення надійного захисту прав платників податків;

– встановлення конструктивних, доброзичливих відносин між владою, податківцями, з одного боку, та господарюючими суб’єктами – з іншого;

– посилення контрольно-ревізійного режиму для несумлінних плат­ників;

– позбавлення силового фактора для тих підприємств, які працюють стабільно, сплачуючи своєчасно податки.

Щоб досягти невідкладних першочергових завдань, потрібно прийняти Податковий кодекс. Адже саме кодекс повинен бути уніфікованим, комплекс­ним, систематизованим податковим законодавчим документом, який уза­гальнив би в цілому сталу, відпрацьовану податкову систему України.