Боргова безпека держави

1. Поняття боргової безпеки держави та система індикаторів її оцін­ки

Аналіз зовніш­ньої заборгованості суверенних бор­жни­ків з позицій фі­нан­со­вої безпеки держави потре­бує ґрунтов­ного вивчення як можливих механізмів скорочення забор­го­ва­нос­ті, так і оцінки платоспроможності держави. Для цього у світі розробляються методологічні підходи та використовуються різні методики розрахунку еко­но­мічно без­печ­ного рівня зовнішнього боргу, розраховують­ся по­ро­гові значення основних інди­каторів, що харак­те­ри­зують, з одного боку, рівень платоспроможності дер­жа­ви і вплива­ють на її кредитний рейтинг на зовнішньому рин­ку, а з іншого – відо­бра­жа­ють стан боргової безпеки країни, як одно­го із най­впли­вовіших факторів фі­нан­сової ста­біль­нос­ті. При цьому платоспромож­ність держави та її кре­дит­ний рейтинг виступають свого роду індикаторами довіри кре­диторів до держави, виз­на­ча­ючи рівень суверен­ного ри­зи­ку як для кредитора, так і для боржника.

Боргову безпеку держави, як елемент національних інтересів, доціль­но розглядати з позицій комплексного підходу, як підсистему у складній, бага­то­рів­не­вій системі фінансово-економічної безпеки держави. Врахо­ву­ю­чи альтерна­тивні погляди на цю проблему, під борговою безпекою держави слід розуміти певний критичний рівень дер­жав­ної заборгованості, який дозволяє зберегти стійкість фінансової системи кра­їни до внутрішніх і зовнішніх загроз, забез­пе­чи­ти певний рівень відносної неза­леж­ності держави, зберігаючи при цьому еко­но­міч­ну можливість країни здій­сню­вати виплати на погашення ос­нов­ної суми і від­сот­ків (відповідно до зафік­со­ва­ного у кре­дит­ному контракті графіку платежів), підтримуючи на­леж­­ний рівень платоспро­мож­ності та кредитного рейтингу. Тоб­то, виконання умов боргової без­пе­ки спрямо­ву­єть­ся на задо­во­лення еко­но­міч­них потреб держави у фінан­со­вих ре­сур­сах із враху­ван­ням того, що перевищення цього кри­тич­но­го рівня може призвести до незво­рот­них процесів щодо мож­ли­вос­тей повернення боргів, їхнього обслуго­ву­ван­ня, до так званої боргової кризи або кризи ліквідності, чи одно­век­тор­ної фінан­сової, еко­номіч­ної і навіть полі­тич­ної за­леж­нос­ті від кредиторів.

Оцінюючи рівень боргового тягаря в державі, до­ціль­но, з точки зору мето­до­логії, чітко розмежовувати два по­нят­тя:

- платоспроможність у широкому розумінні (або за­галь­на пла­тоспро­мож­ність);

- платоспроможність у вузькому розумінні (або стан ліквід­нос­ті).

Перший термін, згідно загальноприйнятої у світі кон­цеп­­ції, оз­на­чає здатність країни-боржника залучати іноземні позичкові ресурси і обслуговувати свій зовнішній борг, не по­рушуючи при цьому нор­маль­ний хід відтворювального процесу, і передбачає підтримку пев­них стабільних темпів економічного зрос­тан­ня. Для характеристики за­галь­­ної пла­то­спро­можності країн в міжнародній прак­ти­ці ви­ко­рис­то­ву­ють­ся ті показ­ники, які порівнюють обсяг зовнішнього боргу з основними параметрами відтво­рювального про­цесу (динаміка ВВП, норма нагро­мад­жень, капіта­ло­від­да­ча та інші). Трактування пла­то­спро­можності у вузькому ро­зу­мінні, як стану ліквідності, перед­ба­чає наявність у країни в даний момент чи період часу певної суми між­на­род­них платіжних засобів, достатньої для по­га­шення поточних бор­го­­вих зобов’язань. Оцінка ліквідності, таким чином, базу­єть­ся на по­рів­нянні розмірів поточних (прогнозованих) плате­жів за зовніш­ні­м бор­гом з наявними (прогнозованими) об­ся­гами ліквідних ресурсів (ек­спор­тна виручка, золо­то­ва­лют­ні резерви, резервна позиція в МВФ, та інші). Отже, зміст двох категорій – загальної платоспроможності і лік­від­ності – до­сить відмінний. Відповідно, боргова криза як криза за­галь­­ної платоспроможності відрізняється від кризи лік­від­нос­ті, ос­кіль­ки ос­тання може бути як симптомом першої, так і виникнути самос­тій­но.

Якісною характеристикою боргової безпеки держави є визначення бор­го­во­го тягаря і рівня платоспроможності. Для оцінки цих параметрів світова практика вико­рис­то­вує близь­ко двох десятків показників-індикаторів і ще більшу кількість їх гранич­них (по­ро­гових) значень. Така кількість індикаторів та їх граничних значень зумов­ле­на різ­но­ма­ніт­­ністю методик, що зас­то­со­ву­ють­ся для їх роз­ра­хунку, а також спе­ци­фікою розрахунку та застосуванням певних макро­­­е­ко­­номіч­них показників кожною окремою державою, родом заборгованості (дер­жав­на, приватна, гарантована дер­жа­­вою) і джерелами її погашення.

Для аналізу боргової безпеки держави Світовий банк пропонує вико­рис­то­ву­ва­ти Мінімальну ста­ндар­тну модель (табл. 1) і, відповідно до неї, виз­на­чати основні боргові індикатори.

Таблиця 1

Мінімальна стандартна модель Світового банку

для оцінки боргової безпеки держави

На­ве­де­нні показники ха­рак­­те­ризують валютно-фінан­со­вий стан країни-бор­ж­ни­­ка, а також рівень її загальної пла­то­спроможності та тимчасової лік­від­ності. З ана­­лі­тич­ною метою ці показники прийнято обмежувати по­ро­говими або граничними значен­нями опти­маль­ного рівня зов­ніш­ньої заборгованості, оскільки до кон­крет­них меж си­ту­ація із впли­вом боргу на економіку і стан фі­нансово-кредитної сфе­ри країни в цілому може пере­бу­ва­ти під контролем держави, а перевищення меж веде до ство­рен­ня і поглиблення кризо­вих явищ в країні.

Оцінити безпечність дер­жа­ви за рівнем зовнішньої забор­го­ва­нос­ті можна шляхом експер­т­них оцінок, порів­ню­ючи боргові індикатори конкрет­ної дер­жави із їх граничними зна­чен­нями, що використовуються у світо­вій практиці. Однак, прог­нозна точність зазначених інди­ка­то­рів та методика їх розрахунку часто не спрацьовує і має виклю­чен­ня. Наприклад, Австралія у 30-х роках і Бразилія в 70-х роках ХХ ст. успішно ви­рі­шу­ва­ли проблеми обслугову­ван­ня зовнішнього боргу, не дивлячись на те, що кое­фі­ці­єнт обслуговування боргу у них помітно перевищував 20%, і, навпаки, Індонезія в кінці 60-х роках ХХ ст. і Заїр в 1975 році змирилися з банкрутством, хоча їх кое­фі­ці­єнт обслуговування боргу не перевищував відповідно 10% і 12%. Тому порогові зна­чен­ня бор­го­вих індикаторів не потрібно сприймати як дог­му. По-перше, такі показники мо­жуть відображати певний стабіль­ний рівень розвитку економіки держави і реальні перспективи її економічного зростання у майбутньому; натомість, в умовах кризового економічного стано­вища держави, від’ємному сальдо її торгового балансу і достатньо неодно­знач­них перс­пек­ти­вах економічного зростання, наведені індикатори і їх порогові значен­ня не можуть бути вичерпними і потре­бують постійного допов­нення і коректуван­ня. По-друге, подані спів­від­но­шення не дають ви­черп­ної інформації про важли­ві по­каз­ни­ки зовнішнього боргу. Вони не можуть, наприклад, адекватно аргументувати спро­мож­ність обслуговувати борг тих країн, в яких бюджетні обме­жен­­ня уряду є ключовими у погашенні заборго­ваності. Уря­ди можуть стикну­ти­ся з труднощами бюджету щодо обслу­го­­ву­ван­ня зов­ніш­­нього дер­жавного боргу (наприклад, пікові навантаження платежів щодо обслу­го­ву­вання зов­ніш­ньо­го державного боргу на Дер­жавний бюджет України у 2000р.), які необов’язково відображаються у зведеному ба­лан­сі зов­ніш­­ніх платежів. Незважаючи на зазна­че­ні недоліки, подані інди­ка­то­ри все ж таки використовуються для побу­до­ви (на певному часовому інтервалі) базової моде­лі гранично до­пус­тимого рівня зовнішньої заборгованості, що не загрожує безпеці держави у фі­нан­со­во-кредитній сфері.

Удосконалюючи систему індикаторів, що характеризують борговий тягар держави, Світовий банк розробив нову методологію[1], яка використовується з 1994 ро­ку для оцінки загальної платоспроможності країн-дебіторів та їх класифікації за рівнем заборгованості. Згідно нової методології, рівень заборгованості держави визна­чають за такими двома індикаторами дебіторської заборгованості:

1) співвідношення поточної (теперішньої) вартості обслуговування заборго­ва­нос­ті до ВНП;

2) співвідношення поточної (теперішньої) вартості обслуговування боргу до експорту.

Ці співвідношення оцінюють рівень заборгованості країн за двома важливими аспектами їх потенційної здатності обслуговування боргу:

- експорт (через те, що він забезпечує іноземну валюту для обслуговування боргу);

- ВНП (через те, що це узагальнюючий вимірник створення доходу в економіці).

Згідно з методикою Світового банку, якщо хоча б один із цих двох індикаторів перевищує критичний рівень – 80% (поточної вартості погашення заборгованості до ВНП) або 220% (поточної вартості погашення заборгованості до експорту), то країна відноситься до категорії країн з надмірною заборгованістю. У випадку, коли критичного рівня не досягнуто, але співвідношення складає 3/5 критичного показника (тобто 48% поточної вартості погашення заборгованості до ВНП і 132% поточної вартості погашення заборгованості до експорту), країна відноситься до категорій країн з помірною заборгованістю. Якщо ж обидва співвідношення менші за 3/5 критичного значення, рівень заборгованості країни вважається низьким[2].

Окрім цього Світовий банк також класифікує країни залежно від рівня ВНП на душу населення. Країна вважається з низьким рівнем доходу, якщо ВНП на душу населення не перевищує 765 дол. США і з середнім рівнем доходу, якщо ВНП на душу населення становить більше 765 дол. США, але менше 9 386 дол. США[3].Комбінація зазначених вище критеріїв дає змогу класифікувати країни за певними категоріями (див. Таблиця 2).

Таблиця 2

Класифікація країн за рівнем зовнішньої заборгованості

та рівним доходу

Боргова безпека України: критерії оцінки та проблеми забез­пе­чен­ня

Перш за все зазначимо, що до сьогодні в Україні не існує загальновизнаної мето­дики розрахун­ку боргового тягаря, яка б враховувала стан, а тим паче динаміку економічного розвит­ку в країні. Хоча, в принципі, уже зроблено перші кроки у цьому плані. Зокрема, у грудні 1999 року у пер­шому читанні прийнято законопроект “Про державний борг України”, клю­чо­вою особ­ли­­вістю якого є спроба визначити процедуру управління зовніш­нім бор­гом на основі переліку таких основних показників: відношення держав­но­го бор­гу до ВВП, відно­шен­ня валового зовнішнього боргу до обсягу експорту то­ва­рів і послуг, відно­шен­ня загальної суми річних боргових платежів до доходів від експорту товарів і послуг, а також відношення загальної суми річних бор­го­вих платежів до ВВП. Це, звичайно, не повний перелік індикаторів борго­вої без­пе­ки (вони можуть дати лише часткове уявлення про рівень обтяжливості борго­ви­ми зобов’­язан­нями, які покладенні як на бюджетну, так і платіжну систе­ми дер­жави), але це вже спроба переходу від не контро­льо­ва­ного нарощування дер­жав­них боргів до циві­лізованого управ­ління і контролю за динамікою зов­ніш­нього державного боргу.

У 2001 році набрав чинності Бюджетний кодекс, у якому статтею 18 “Граничний обсяг боргу” регламентовано, що величина основної суми державного боргу не повинна пере­ви­щу­вати 60 відсотків фактичного річного обсягу ВВП України.

Разом з тим зазначимо, що необхідно зва­жено підхо­дити до визначення граничних параметрів, оскільки не може існувати уні­вер­саль­них показників боргової безпеки держави, а їх гра­нич­ні значення можуть диференціюватися відповідно до ос­нов­них макроекономічних параметрів, що відображають розвиток держави. Зокрема, для різних країн, які відріз­ня­ють­ся за тем­па­ми розвитку економічної сис­те­ми, показники боргової безпеки також різні.

Враховуючи специфіку стану зовнішньої заборгованості України (левова частка зовнішнього богу України – державний, об­слу­го­ву­ван­ня якого проводиться з державного бюджету), дуже важливо розро­бити ком­плек­сну систему показників, які б окрім загальної платоспроможності та тим­ча­­сової лік­від­нос­ті включали б також індикатори гранично-безпечного боргового на­­ван­­таження на бюджет. У таблиці 3 наведено сис­те­му показ­ни­ків, які, на наш погляд, досить ґрун­то­в­но характе­ри­зу­ють стан боргової безпеки дер­жави, а також проведено розра­ху­нок системи індикаторів боргової безпеки України на кінець 1999, 2001, 2003 років.

Таблиця 3

Основні показники боргової безпеки держави[4]

Аналізуючи безпечність (небезпечність) ситуації із зов­ніш­ньою заборго­ва­ніс­тю в Україні, на основі поданих вище кіль­кісних та якісних параметрів, що харак­те­ризують макро­еко­но­мічну позицію зовнішнього боргу, можна зробити висновок про те, що сучасне становище України за зовнішнім борговим факто­ром достатньо специфічне. На перший погляд складається враження, що майже по всіх наведених у таблиці 5.1 показниках загальний обсяг зовнішнього боргу лише наближується до граничної позначки відповідних індикаторів боргової безпеки. А тому за кількісними параметрами Україна має помірне боргове наван­та­ження і не входить у групу найбільших країн-боржників. Але це далеко не так. Такі “оптимістичні” показники у період 2001-2003 рр. не можна вважати достат­ньо коректними, ос­кіль­ки вони розра­ховані за досить специфічних обставин. Перш за все, пік виплат за зовнішніми боргами пройдено у 1998-1999 рр., шля­хом їх реструктуризації. Із 12 поданих у таблиці 3.1 інди­ка­то­рів боргової безпеки порогові значення у 1999 р. перевищено по 6 з них, 3 з яких – показники, що ха­рак­теризують рівень бор­го­вого навантаження на бюджет. Така динаміка ще раз під­твер­джує те, що ключовою проблемою національ­ної безпеки Украї­ни та її фінансо­вої сфери, сьогодні і в найближчі роки, є пікові на­ван­та­ження платежів щодо повного і своєчасного обслу­го­ву­ван­ня і пога­шен­ня зовнішнього боргу в окремих періодах. А це - наслідок відсутності належної політики у сфері зовніш­ніх запо­зи­чень.

Більше того, наведена система показників боргової без­пе­ки не враховує низ­ку важливих факторів, до яких можна віднес­ти такі:

1. Навантаження нетто-боргових виплат на бюджет і ва­лютні надходження. Зокрема, за результатами дослідження, про­ве­де­но­го С. Корабліним, у 90-і роки у країнах, які розвиваються, на­ван­таження нетто-боргових виплат на бюджет у середньому не перевищувало 5% його доходів і валютних надходжень. Проведені розрахунки свідчать, що за по­каз­никами навантаження нетто-боргових виплат на державні фінанси, Україна перебуває у набагато гіршому становищі, ніж більшість країн, які розвиваються (див. таблицю 4). При аналізі даних таблиці необхідно враховувати те, що розрахунки прове­де­ні лише із врахуванням фактичних виплат у погашення і обслу­говування державного боргу України і не враховують того, що з 1998 р. Українська держава періодично вдавалася до рес­трук­туризацій заборгованості, які пролонгували виплати. Це не дозволяє об’єктивно оцінити критичність проблеми боргового тиску на її бюджет.

Таблиця 4

Навантаження нетто-боргових виплат на

Зведений бюджет України

(млрд. грн., якщо не вказано інше)*

2. Динаміка курсу національної грошової одиниці. Харак­тер­но, що навіть за умо­ви відсутності подальшого залу­чення іно­земних кредитів зовнішній держав­ний борг при суттєвих темпах деваль­вації грошової одиниці буде зростати як в абсо­лют­них показ­ни­ках (в національній валюті), так і у відносних (зокрема відносно до ВВП, доходів бюджету тощо). Зокрема, у 1999 ро­ці зовнішній борг України, з урахуванням девальвації гривні, виріс з 41,8% ВВП до 51,0% ВВП (хоча за підсумками 1997 року він становив значно менше – 22,9% ВВП). Отже, при визна­чен­ні стану боргової безпеки необхідно не тільки враховувати віднос­ні коефі­ці­єн­ти рівня державної заборгованості, але й аналізувати грошово-кредитну політику країни, яка має безпосередній вплив на рівень зовнішньої забор­го­ва­нос­ті. Дослідження цієї проблеми потребує окремої логічно закінченої роботи з комплексного ана­лі­зу грошо­во-кре­дит­ної політики держави.

3. Співвідношення державного богу і обсягів грошової ма­си. В Україні відно­шен­ня загальної суми державного боргу до “най­шир­шого” агрегату грошо­вої маси М3 на по­чат­ку 2000 року складало 296%. Таке спів­від­но­шен­ня держав­ного боргу до грошової маси призводить до позбав­лен­ня платіжними засобами реального сектора економіки, ос­кіль­ки грошова маса переважно спрямовується на обслу­го­вуван­ня державних бор­гів. За зазна­че­ним спів­відно­шенням Україна знаходиться у набагато гіршому стано­вищі у порівнянні з краї­на­ми, що мають розвинуту рин­ко­ву економіку. Так, наприклад, у Швейцарії відношення суми дер­­жавного боргу до гро­шової маси стано­вить 18%, в Японії – 75%, в Іспанії – 59%, у Вели­ко­бри­танії – 47%.

4. Співвідношення офіційних міжнародних резервів і зов­ніш­­ньо­го боргу показує, чи може країна використати свої ре­зер­ви (і чи достатньо їх) для пога­шен­ня зовнішнього боргу. Якщо мова ітиме лише про заборгованість України перед МВФ, то, безу­мов­но, ця заборгованість може бути повністю погашена. Однак, за підрахунками аналітиків, у разі повернення боргу МВФ, обсяг резервів опуститься нижче критичного рівня (в тиж­нях імпорт­у) – 13 тижнів (цей рівень Україна подолала лише у 2003 році при середньомісячних обсягах імпорту – 2 млрд. дол. США і сумарних золотовалютних резервах 6,9 млрд. дол. США). А це, у кінцевому результаті, може спровокувати не­ста­біль­ність національної валюти. Якщо ж звернутися до світової практики, то вона переконливо свідчить про те, що доволі “роз­ду­ті” за останні два роки валютні резерви НБУ є доволі мізер­ни­ми у порівнянні, наприклад з Польщею – 28,6 млрд. дол. США, Че­хі­єю – 23,7 млрд. дол. США, Росією – 64,3 млрд. дол. США.

5. Співвідношення валютних резервів і короткострокових зов­ніш­ніх зобов’язань. Значний обсяг короткострокових зовніш­ніх зобов’язань у поєднанні із недостатні­ми валютними резер­ва­ми, як правило, є першою ознакою валютної нестабіль­нос­ті і кри­зи тим­часової ліквідності. Остання, за таких умов, не обов’яз­ко­во пере­рос­тає у валютну кризу, але, зазвичай, є однією із пере­ду­мов її виник­нення. Зокре­ма, у трьох країн з перехідною еконо­мі­кою, що пережили ва­лют­ну кризу (Бі­ло­русь, Болгарія, Росія), валютні резерви, напередодні кризи, ледве пере­кри­ва­ли обсяг коротко­стро­кових зовнішніх зобов’язань; а зазначене співвідно­шен­­ня, відповідно, складало: у Білорусі – 122, Бол­га­рії – 111 і Росії - 155.

6. Питома вага зовнішнього боргу в загальній структурі держав­но­го боргу країни. В Україні питома вага зовнішнього боргу в загальній структурі держав­ного боргу на початок 2000 року складала 81%, на кінець 2004 року – 75,5%. Висока питома вага зовнішнього боргу має негатив­ний вплив на економічний розвиток країни, оскільки призво­дить до передачі частини на­ціонального доходу за межі країни, загострює проб­ле­ми з пла­тіж­ним балансом, сприяє розгортанню валютних криз, а також зумов­лює суттєву залеж­ніс­ть обсягів сум, що спря­мо­ву­ють­ся на обслуговування дер­жав­ного боргу від динаміки курсу на­ці­о­наль­ної грошової одиниці.

7. І ще один доволі важливий фактор, свого роду резюме. Як свідчить світовий досвід, у період економічної експансії, доцільно активізувати погашення боргу і закладати в бюджет відповідний профіцит. В Україні пройшло п’ять років еконо­міч­ного росту; упродовж двох останніх років досить агресивно нако­пи­чу­ють­ся золотовалютні резерви. І, разом з тим, натомість, щоб зменшувати бор­го­вий тягар прогресивними методами, Уряд традиційно вдається до нових зов­ніш­ніх запозичень (у 2004 році випуск облігацій зовнішньої державної позики – близько 633 млн. дол. США, позика ЄС – 130 млн. дол. США, програмна системна позика МБРР – 250 млн. дол. США). Загалом сума держав­ного боргу України у 2004 році зросла на 10,7%.

Отож, упродовж останніх років ситуація із зовнішньою заборгованістю складається вкрай неоднозначно. З одного боку, Міністерству фінансів уже четвертий рік поспіль вдається скорочувати обсяги державного боргу. Відношення державного боргу до ВВП знизилось в 2002 році до 33,6%, в 2003 році до 29,3%. А з іншого боку, в економіці України уже окреслилось декілька негативних тен­ден­цій, безпосередньо пов’язаних з управлінням державним бор­гом. По-перше, щорічне зниження розміру офіційно офор­мле­ного боргу супроводжується уже доволі відомим в Україні явищем – ростом прихованих боргів, наприклад, невід­шко­до­ва­но­го ПДВ (у першому півріччі 2003 року – 6 млрд. грн.). В основному це заборгованість перед експортерами. Конвертація такого боргу перед експортерами у цінні папери уряду призвела до того, що він з прихованої форми трансфор­му­єть­ся у борг Міністерства фінансів (ОВДП (ПДВ) – 355 млн дол. США). По-друге, ситуація усклад­ню­ється суттєвим перевищенням зовнішнього боргу над внут­ріш­нім. Зокрема, у 2003 році майже 75% загальних виплат за державним боргом (8,4 млрд. грн.) – платежі за зовнішнім бор­гом. Це явно свідчить про значне викачування коштів (що особливо небезпечно – валютних!) із вітчизняної економіки. По-третє, період реструктуризацій уже позаду; кредитори навряд чи погодяться на чергову реструктуризацію у випадку загострення пікових платежів, а тому вихід один – доведеться вчасно і за будь-яку ціну платити. Саме цим пояснюються доволі не прог­но­зовані дії уряду на передодні виплат зовнішнім кредиторам. Зокрема, в період “акумуляції” коштів для виплат у березні 2003 року фінансовий сектор був дестабілізований через брак ресур­сів і зниження ліквідності банківської системи. Причинами та­кого зниження, на думку експертів, стало різке зростання грошо­вих залишків на рахунках Держказначейства (загальний обсяг залишків зріс до 4,5 млрд. грн.), заморожених у Націо­наль­ному банку. Ці кошти утримувались до виплат на рахунках казначейства в НБУ і не працювали на економіку України. Враховуючи, що 2003 рік не останній рік значних платежів за державним боргом, (не менш складними є 2004-2005 рр.), мабуть досить непевно говорити про стабільність фі­нан­сової системи за такої схеми управління державним боргом. По-четверте, щоб підтримати рівень витрат бюджету на мінімально необхідному для забезпечення функціонування економіки та соціальної сфери країни рівні, бюджетом щороку передбачається чимале зовнішнє фінансування. Зокрема, наприклад, згідно Закону України “Про державний бюджет на 2004 рік”, зовнішнє фінансування загального фонду держбюджету складає 5,5 млрд. грн., що за фак­тич­ним курсом 5,33 грн./дол., становить більше 1 млрд. дол. США. Тут доцільно враховувати ще й те, що за поточними борговими зобов’язаннями, які нагромадила Україна, упродовж 2003-2010 рр. держава мусить ви­пла­тити близько 18 млрд. дол. США! І це не враховуючи нових запозичень, які “матимуть місце” в ці роки, і які також треба буде обслу­го­ву­ва­ти.

Недостатні можли­вості бюджету, при доволі вражаючих платежах щодо обслуговування зовнішньої заборгованості, за­ко­­но­мір­но провокують загострення проблеми надзвичайної ваги – загрози дефолту. Тим паче, що можливості зменшення боргового навантаження на вітчизняну економіку шляхом реструктуризації уже вичерпані, а існуючі на сьогодні проблеми з виплатою та обслуговуванням зовнішньої заборгованості Міністерство фінансів долає самостійно. Від­сут­ність проду­ма­ної, узгодженої різними гілками влади стратегії управління зов­ніш­нім дер­жав­ним боргом України і недалеко­гляд­ність політики у сфері зовнішніх запозичень поставили ще у 2000-2001 роках склад­ні завдання перед фінансовою системою держави щодо обслуговування держав­но­го боргу, поси­лив­ши “загрозу не тільки зовнішнього дефолту, але й втрати Україною мож­ли­вості проводити політику, яка б відповідала національним інтересам”.

Література

Барановський О.І. Фінансова безпека: монографія. Інститут еко­но­міч­но­го прогнозування. – К.: Фенікс, 1999. – 338с.

Экономическая безопасность: Производство – финансы – банки. / Под ред. В.К. Сенчагова. – М.: Финстатинформ, 1998. – 616с.

Мунтіян В.І. Економічна безпека України: монографія. – К.: КВІЦ, 1999. – 461с.

Козаченко Г.В., Пономарьов В.П., Ляшенко О.М. Економічна безпека підприємства: сутність та механізми забезпечення: монографія. – К.: Лібра, 2003. – 280с.

Глобалізація і безпека розвитку: монографія / За ред. О.Г. Білоруса. – К.: КНЕУ, 2001. – 733с.

Міжнародне оподаткування: навчальний посібник. – К.: Центр нав­чаль­ної літератури, 2003. – 550с.

Ведута Е.Н. Государственные экономические стратегии. – М., 1998. – 440с.

Качка Т. Боротьба з відмиванням грошей: Комплексний порівняльно-правовий аналіз відповідності законодавства України acquis Європейського Союзу в сфері боротьби та запобігання легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом. – К.: Реферат, 2004. – 288с.

Жаліло Я.А. Економічна стратегія держави: теорія, методологія, практика: Монографія. – К.: НІСД, 2003. – 368с.

Хасбулатов Р.И. Мировая экономика: В 2-х т. Т.1. – М.: Экономика, 2001. – Т.1 – 598с.; Т.2 – 674с.

[1] Нова методологія використовує поточну (теперішню), а не номінальну величину запланованого погашення заборгованості. Тобто платежі на погашення заборгованості оцінюються не по вартості боргу на момент підписання кредитного договору (як було до 1993 року), а на основі концепції чистої поточної вартості на певну дату по поточній відсотковій ставці (так звана чиста дисконтна вартість).

[2] Global Development Finance 1997. Volume 1. Analysis and summary tables. The World Bank. Washington, D.C., 1997.

[3] Порогові значення використовуються від 1995 року. (Global Development Finance 1997. Volume 1. Analysis and summary tables. The World Bank. Washington, D.C., 1997.)

[4] Розраховано і систематизовано автором на основі даних Міністерства фінансів, Національного банку, Державного комітету статистики.