Бюджетний дефіцит, його причин і наслідки, методи управління

П Л А Н

В С Т У П

І. ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ БЮДЖЕТНОГО ДЕФІЦИТУ.

1.1. Проблематика теорії і практики дефіциту фінансового плану держави.

1.2. Причини бюджетного дефіциту та його вплив на економіку.

ІІ.БЮДЖЕТНИЙ ДЕФІЦИТ ТА ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК КРАЇНИ.

2.1. Вплив бюджетного дефіциту на макроекономічні показники

2.2. Бюджетний дефіцит і національна безпека.

2.3. Управління зовнішнім боргом і його вплив на бюджетний дефіцит.

2.4. Побудова моделей бюджетного дефіциту України.

ІІІ.ПРОБЛЕМИ СКОРОЧЕННЯ ТА ЗБАЛАНСУВАННЯ БЮДЖЕТНОГО ДЕФІЦИТУ.

3.1. Доцільність використання внутрішнього боргу як джерела покриття бюджетного дефіциту: надії і реалії.

3.2. Бюджетний дефіцит - сутність та напрямки його скорочення. Питання збалансованості бюджетів.

В И С Н О В К И

Використана література

В С Т У П

Виникнення бюджету, бюджетних відносин, і як наслідок брак коштів держави (бюджетного дефіциту) – пов`язане з виникненням держави. Щоб здійснювати свої функції, державі необхідні фінансові ресурси, при чому перелік функцій держави в процесі історичного розвитку збільшився. Якщо при зародженні та становленні держави їй були притаманні суто політичні функції (утримання армії, державного апарату управління і влади), то на сучасному етапі переважна частина державних видатків, і видатків бюджету зокрема, пов’язана із здійсненням державою економічних і соціальних функцій - це видатки на державні інвестиції, на зовнішньоекономічну діяльність, на соціальні виплати населенню, на фінансування невиробничої сфери.

Попередній досвід проведення ринкових реформ в Україні свідчить, що перебороти кризові явища тільки політичними методами неможливо. Потрібні чіткі економічні важелі стабілізації економіки, до яких відносяться податки, кредит, ціни, тобто необхідна нова економічна політика. Головне місце в її розбудові належить фінансовій системі, яка проходить шлях становлення і розвитку в період економічної кризи та інфляції, що тяжким тягарем лягли на фінанси держави і зумовили появи бюджетних дефіцитів.

Спад виробництва, інфляція, криза неплатежів, неефективна і неадекватна сучасним вимогам структура народного господарства, бюджетний дефіцит, державний борг, недосконалості, а часом і протиріччя, у законодавстві з економічних питань - ось далеко неповний перелік гострих і взаємопов'язаних проблем, що стоять перед сучасниками і які необхідно вирішувати. Стан економіки відбивається і на бюджеті, тому і виникають труднощі у плануванні і виконанні бюджетів різних рівнів, отже треба виходити з реального стану економіки та керуватись принципом економічної доцільності та максимальної ефективності при формуванні бюджетного фонду країни.

ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ БЮДЖЕТНОГО ДЕФІЦИТУ.

1.1. Проблематика теорії і практики дефіциту фінансового плану держави.

Питанням дефіциту бюджету приділяється дедалі більше уваги як у науко­вій літературі, так і в практичній діяльності.

У науковій літературі піл дефіцитом бюджету розуміють такі об'єктивні економічні відносини, які виникають між учасниками суспільного виробниц­тва щодо використання коштів понад наявні закріплені джерела доходів бюд­жету в силу зростання граничних витрат виробництва. Бюджетний дефіцит, як правило, виникає внаслідок незбалансованості бюджету, тобто нестачі бюд­жетних коштів порівняно з потребою в них для фінансування необхідного об­сягу державних витрат.

За своєю природою бюджетний дефіцит, як і будь-яка інша економічна категорія, має конкретний інтервал дії, шо визначається, з одного боку, зако­нами зростання вартості (капіталу), з другого — законами інфляції. Якщо бюджетний дефіцит тяжіє до законів зростання вартості, він об'єктивно наби­рає активної економічної форми, якщо ж до законів інфляції — то пасивної Регулювання бюджетного дефіциту в тому й полягає, щоб за умов готівково-грошового потенціалу за допомогою фінансового маневру активною і пасив­ною формами бюджетного дефіциту ефективно адаптуватися до тенденції зростання граничних суспільних витрат виробництва. Водночас це означає і стимулювання розвитку продуктивних сил країни. Оволодіння такою політи­кою дає змогу суспільству залежно від рівня економічного розвитку і потенціалу грошового господарства знаходити прийнятний розмір дефіциту бюджету. Наприклад, до початку 90-х років бюджетний дефіцит у видатковій частині бюджету Франції становив 9,6%, США — 11.6%, ФРН — 14%, Японії–-15.6%, Італії — 25,2%. У США в 1997 році уперше за повоєнний період дохід­на частина бюджету перевищувала видаткову на 10 млн. дол.

Стихійно створюваний дефіцит бюджету в СРСР (у 1991 році він досяг майже 20% валового національного продукту), а потім і в Україні (у 1992 ро­ці становив 7.2%, у 1994 році — 9,6% ВВП України) набув традиційно пасив­ної форми, що тяжіє до законів інфляції. Тому здійснюваний державою фі­нансовий маневр зорієнтований насамперед на соціальну підтримку населен­ня, фінансове забезпечення освіти, охорони здоров'я, оборони, управління і підтримку ряду виробництв державного сектора.

Важливо зазначити, що в зарубіжній літературі розрізняють реально спос­тережуваний, структурний і циклічний дефіцити бюджету.

Під реально спостережуваним розуміють дефіцит, обсяг якого дорівнює за­гальним доходам (грошовим надходженням) від федеральних податків за міну­сом витрат на державні закупівлі й трансфертні платежі. (Наприклад, у США на кінець 80-х років дефіцит федерального бюджету становив близько 50% ва"( лового національного продукту, що стало максимальною величиною проти будь-якого попереднього періоду, не пов'язаного з економічним спадом.)

Структурний дефіцит — це обчислена різниця між федеральними дохода­ми і витратами за певної фіскальної політики (чинний рівень оподатковуван­ня і поточних витрат) і базового рівня безробіття (6%). Коли економічна сис­тема входить у період спаду, а рівень безробіття підвищується понад базовий, реально спостережуваний дефіцит бюджету перевищує рівень структурного дефіциту. що відбувається частково через зростання виплат допомоги по безробіттю й інших соціальних програмах, а також частково через падіння доходів населення. Різницю між реально спостережуваним дефіцитом бюджету і структурним дефіцитом прийнято називати циклічним дефіцитом бюджету.

Варто зазначити, що дефіцит бюджету не таке вже й "безневинне" явище. Бюджетні дефіцити значно посилюють напруження на ринку позичкових капіталів, спричиняють зростання позичкового відсотка, перешкоджають зни­женню високих процентних ставок. Резонанс від таких дій урядів багатьох країн виходить за межі національної політики. Наприклад, високий позичковий відсоток, встановлений у США в середині 80-х років, викликав значний відплив капіталів із Західної Європи. За оцінками західних економістів, нині США поглинає до 15% усіх нагромаджень капіталістичного світу.

Намагаючись перешкодити відпливу капіталу, західноєвропейські країни та­кож змушені підвищувати процентні ставки, що призводить до зменшення фінансової можливості національної промисловості щодо розширення виробни­цтва. Так, за даними Конференції британської промисловості, збільшення процен­тних ставок на 1% обходиться промисловості в 250 млн. фунтів стерлінгів на рік.

Високі процентні ставки, в свою чергу, негативно позначаються на валютній сфері, призводять до подорожчання товарів за кордоном, отже, ведуть до скоро­чення виробництва на експорт, збільшення пасивного торгового балансу, викли­кають негативні наслідки на ринку праці. За даними американських економістів. кожний мільярд доларів дефіциту зовнішньої торгівлі призводить до втрати 52 тис. робочих місць. Економічні збитки в експортних галузях негативно познача­ються на банківській системі, внаслідок чого деякі банки зазнають банкрутства.

Отже, бюджетний дефіцит перешкоджає розв'язанню економічних і соці­альних проблем не тільки в конкретній країні, але й впливає на економічну ситуацію в інших країнах.

Що ж до особливостей бюджетної політики в Україні, то слід звернути увагу на важливу особливість останніх років: скорочення обсягів бюджету, здійснюваного двома шляхами — скороченням дохідної частини бюджету у відсотковому відношенні до ВВП (частина відрахувань у бюджет від виробле­ного ВВП скоротилася від 43,5% у 1994 році до 27.8% за планом 1999 року) і скороченням дефіциту бюджету. Якщо в 1997 році дефіцит бюджету становив 6,7% ВВП, то в 1999 році (за планом) він мав становити 1% ВВП.

У разі фінансування дефіциту бюджету за рахунок внутрішніх позик і ви­пуску урядових цінних паперів кількість товарів і послуг у народному госпо­дарстві залишається незмінною; наслідки такої заборгованості залежать від економічної кон'юнктури, а також стану ринку праці і ринку капіталу.

За на­явності у населення вільних коштів і низького попиту на капітал з боку при­ватного сектора та високого рівня прихованого безробіття збільшення держав' них витрат, яке фінансується за рахунок внутрішніх позик, є чинником, що сприяє економічному розвитку країни. Якщо ж уряд України має можливість поширити серед населення і підприємств урядові цінні папери в розмірам достатніх для покриття бюджетного дефіциту, це означає, що збільшення державних витрат відбувається за рахунок скорочення особистого споживання населення.

Такий перерозподіл напрямків використання валового продукту є кращим і не становить небезпеки для економіки країни.

Проте результати емпіричних досліджень учених свідчать, що в Україні триває низька еластичність заощаджень за відсотковими ставками, а отже, іс­нує низька можливість збільшення добровільних заощаджень населення за бюджетного дефіциту. Наприклад, у 1997 році випущені облігації внутрішньої державної позики (ОВДП) номінальною вартістю 10,5 млрд. гри., що в 2,8 ра­зу перевищує їхній випуск у 1996 році. У результаті розміщення ОВДП у бюджет надійшло 8,3 млрд. грн., із яких на погашення і виплату прибутку по облігаціях минулих років витрачено 4,8 млрд. грн. На покриття дефіциту бюд­жету за рахунок операцій з ОВДП спрямовано 4,4 млрд. грн.

Фінансування бюджетного дефіциту за рахунок зовнішніх позик означає ви­никнення можливості здійснення додаткових державних витрат без обмеження поточного споживання і реальної інвестиційної діяльності приватного сектора. Водночас повернення боргу і його обслуговування будуть здійснюватися за раху­нок майбутнього виробництва, а це потребує в подальшому відповідного збіль­шення імпортних товарів і послуг. Важливо при цьому мати на увазі, що за кре­дитного фінансування державних витрат відбувається перерозподіл у часі фінан­сових витрат, частину з яких доведеться відшкодовувати наступним поколінням.

У сучасних умовах фінансування дефіциту бюджету характеризується та­кими даними (див. Табл 1.1.)

Таблиця 1.1

Фінансування дефіциту бюджету України в 2000—2002 роках

Млн.грн.

Як видно з наведеної таблиці, основний акцент у фінансуванні дефіциту бюджету змішено у бік внутрішнього фінансування за допомогою ОВДП, розміщених серед підприємств і банківських структур України. Все це призводить до необхідності повернення як внутрішнього, так і зовнішнього державного боргу. Наприклад, у 1998 році Мінфін України повинен був повернути майже 7 млрд. грн. За цієї ситуації внутрішній ринок державних цінних паперів не зможе забезпечити фінансування дефіциту в таких обсягах.

Зростає також і зовнішній борг держави. Тому, розглянувши можливі напрямки, які ведуть до скорочення дефіциту бюджету України, ми вважаємо найприйнятнішим другий напрямок — скорочення видаткової частини бюд­жету. Тим більше, що цей варіант збігається з основною вимогою МВФ — проведенням адміністративної реформи як основної за умов скорочення дефіциту бюджету і надання кредитів МВФ.

1.2. Причини бюджетного дефіциту та його вплив на економіку.

Незважаючи на загальноприйняте розуміння змісту бюджетного дефіци­ту як перевищення витрат держави над її доходами, багато що в теоретично­му з'ясуванні зв'язку названої ситуації з державними фінансами залишаєть­ся невстановленим. Полярність позицій починається з визначення взаємодії бюджетного дефіциту та інфляції. Так, існує думка, що " . Гіперінфляція завжди і скрізь явище бюджетне ."'. Інший автор вважає, що " . дефіцит є наслідком, а не причиною інфляції і в незначній мірі залежить від рівня державних витрат .". Згідно з іще однією точкою зору " . дефіцит феде­рального бюджету залишається найкрупнішим джерелом російської інфляції. Щоб ліквідувати його і відповідно інфляцію, слід зменшити дефіцит до такої величини, яку можна було б без великої фінансової напруги покрити з неін-фляційних джерел ." .

Зв'язок між бюджетним дефіцитом та інфляцією очевидний. Але первинною ланкою в цьому зв'язку є все-таки тривале перевищення державних витрат над доходами. У світовій практиці не спостерігалисьвипадки, коли б помітна інфляція мала місце при бездефіцитному бюджеті. Разом з тим, виникнувши як наслідок бюджетного дефіциту, інфляція посилює останній хоча б тому, що сильніше знецінює його доходи, ніж витрати. Адже основним джерелом доходів є податки, які сплачу­ються через певний час з початку року (через місяць чи квартал суб'єктами господарювання або навіть через рік фізичними особами - платниками податків зі своїх доходів), в той час як витрати здійснюються щоден­но.

Не все в теоретичному плані з'ясовано і щодо причин виникнення бюджетного дефіциту. На думку деяких авторів, " .Дефіцит бюджету . виникає внаслідок багатьох об'єктивних і суб'єктивних причин. Най­більш розповсюдженим явищем стає обмеженість фінансових можли­востей держави мобілізувати необхідні доходи ." і. В цьому твердженні проблема бюджетного дефіциту зводиться лише до одного його боку -доходів - і зовсім не береться до уваги інший - витрати держави.

Згідно з іншою позицією, " . дефіцит бюджету - наслідок немину­чості дотацій, обмеженої бази оподаткування, державних доходів і не­правильних орієнтирів фінансово-економічної політики ."2. Ця думка певною мірою конкретизує деякі причини бюджетного дефіциту, але не вказує на їх глибинні коріння і носить універсальний характер, тобто не орієнтує на встановлення передумов виникнення бюджетного де­фіциту в конкретній країні.

Ті ж автори, що намагаються це зробити, зводять проблему до зов­нішніх політичних факторів, які, звичайно, впливають на економіку, але не можуть бути визначальними у бюджетному дефіциті. Так, зус­трічається позиція, згідно з якою "однією з найбільш істотних причин (дефіциту бюджету в Україні. - 0.3) є розрив господарсько-економіч­них зв'язків країн, що входять до складу СНД" 3, або ж: "Найважливі­шою причиною дефіциту бюджету в Україні є . розпад фінансово-кредитної системи, зумовлений виходом із рубльової зони ." .

Звичайно, таким твердженням більш властиві емоції і ностальгія по бувшому СРСР, ніж тверезі аргументи. Адже протягом багатьох років існування радянської держави для неї був характерний дефіцит бюд­жету, який ретельно маскувався слухняною офіційною статистикою.

Та й зв'язки між підприємствами колишніх радянських республік при­пинились тільки ті, що не влаштовували одного з партнерів, вигідні ж для обох з них лише змінюються.

На нашу думку, в аналізі бюджетного дефіциту слід виділяти глибинне, загальне, що властиве будь-якій державі, в якій витрати стали перевищувати доходи, і більш поверхове, що має місце в окремій країні, тобто особливе. До загального необхідно віднести стан виробництва, його ефективність і політику державного впливу на доходи і витрати. Якщо це визначення застосувати до пояснення глибинних причин бюджетного дефіциту в Україні, то такими будуть спад виробництва і зростання витрат на виготовлення продукції, а також невиважена по­літика витрат у відношенні до державних доходів.

Щодо конкретних особливостей розвитку економіки України, які зумовлюють дефіцит бюджету, можна виділити:

- структурну дисбалансованість народного господарства в бік значного переважання виробництва засобів виробництва над виробництвом пред­метів споживання;

- збереження значної кількості нерентабельних державних підпри­ємств, що одержують дотації;

- неефективний механізм оподаткування суб'єктів господарюван­ня та стягнення з них податків;

- крупномасштабний оборот "тіньового" капіталу;

- збереження ситуації, за якої прибутковішими є вкладення капі­талу в торгово-посередницьку і фінансово-кредитну сфери;

- невиправдано "роздуті" соціальні програми;

- величезні державні невиробничі витрати;

- приписки, крадіжки, втрати виробленої продукції і багато чого іншого, що не піддається суспільному обліку і не стало об'єктом ефек­тивного контролю з боку держави.

Очевидно, що зменшення і повна ліквідація бюджетного дефіциту можуть бути забезпечені лише шляхом подолання причин, які його зумовлюють. Зрозуміло і те, що це справа багатьох років, протягом яких економіка буде функціонувати в умовах бюджетного дефіциту. Тому вплив його на народне господарство вимагає теоретичних до­сліджень.

Незважаючи на очевидність того, що бюджетний дефіцит негатив­но впливає на економіку, зокрема, стимулює в ній інфляцію, є й про­тилежні позиції. Так, на думку одного з авторів, " . само по собі існу­вання бюджетного дефіциту не справляє вирішального впливу на еко­номіку, не відображається на доходах населення, якщо сильно розви­ нутий приватний сектор .". Однак навіть у країнах із розвинутою економікою, основою економічної системи яких саме і є високорозвинений недержавний сектор, існування державного дефіциту визнаєть­ся гальмом економічного прогресу, не кажучи вже про його негативні соціальні наслідки. І зовсім непереконлива позиція, згідно з якою " . обмежений бюджетний дефіцит в принципі допустимий і при вмілому управлінні він може навіть сприяти деякому пожвавленню економі­ки ." .

Однак саме пожвавлення економіки і створює передумови для ско­рочення дефіциту державного бюджету, а не навпаки.

Звичайно, не можна однозначно оцінювати негативні наслідки пе­ревищення витрат над доходами навіть одного обсягу, що зафіксовані в різних соціально-економічних умовах. Крім того, для врахування впливу бюджетного дефіциту на економічну динаміку важливо також брати до уваги його тривалість, стабільність тенденцій (зростання чи скорочен­ня) тощо. Тому на нетривалий період можна і за нормальних умов розвитку допустити певний бюджетний дефіцит, але лише тоді, коли завищені в порівнянні з доходами бюджетні витрати спрямовуються на економічні чи соціальні проекти, що, безумовно, забезпечить зрос­тання (особливо шляхом економії) продуктивності праці. Саме наро­щування результатів виробництва, насамперед предметів споживання, і веде до скорочення бюджетного дефіциту. Негативний вплив на економіку, що зумовлюється дефіцитним фі­нансуванням бюджетних витрат, безумовно провідна роль дефіциту в стимулюванні інфляційних тенденцій зумовлюють постійну увагу до його витратної і доходної частин. Світова практика розрізняє два види бюджетного дефіциту: структурний, тобто такий, що позначається певним базовим станом економіки, і циклічний, який коливається під впли­вом економічної кон'юнктури в конкретний період.

В Україні, беручи до уваги, що економічний спад і інфляція є пря­мим наслідком кризового стану всього господарства, весь бюджетний дефіцит можна характеризувати як структурний. Тому навіть за наяв­ності на сучасному стані формування ринкових умов господарювання не слід було б покладатись на сили ринкового саморегулювання в по­доланні бюджетного дефіциту та інфляції. В цих обставинах вкрай не­обхідна політика уряду, спрямована на подолання вищенаведених негативних явищ. Це передбачає наявність чіткої і обгрунтованої кон­цепції виходу з кризового стану і розроблену у відповідності з нею бюджетну стратегію. На даний момент нічого цього немає.

ІІ.БЮДЖЕТНИЙ ДЕФІЦИТ ТА ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК КРАЇНИ.

2.1. Вплив бюджетного дефіциту на макроекономічні показники

Бюджетний дефіцит впливає на економіку не лише своїм розмі­ром, а й його співвідношенням з доходами і витратами та найважливі­шими макроекономічними показниками. В 1996 р. частка граничного розміру дефіциту в доходах бюджету становитиме 19,3%, а у видатках -16,1%. В 1995 р. частка фактичного дефіциту в доходній частині бюд­жету складала 29,4%, а у витратній - 22,7%. Зазначимо, що ці показни­ки є значно вищими за ті, що були встановлені внаслідок неодноразо­вих змін і доповнень до Закону України "Про Державний бюджет Ук­раїни на 1995 рік" і становили відповідно 25,2 і 20,1%.

Граничні величини бюджетного дефіциту в офіційних документах і між­народних зобов'язаннях перед МВФ визначаються іншим показником - від­ношенням розміру дефіциту до ВВП. На нашу думку, його застосування є не зовсім коректним, тому що оцінка ВВП на рік вперед, особливо в сучасних економічних умовах України, може бути лише дуже приблизною як у фізич­ному, так і, особливо, у вартісному виразі. Свідоме завищення оцінок ВВП, наприклад, у зв'язку з темпами інфляції дозволяє скоригувати показник час­тки закладеного в бюджет дефіциту ВВП до того рівня, який задовольняє МВФ. Однак для внутрішніх оцінок реального стану грошово-кредитної системи і перспектив досягнення фінансової стабілізації доцільно виходити з того, наскільки забезпечено покриття запланованих витрат і скільки грошей для цього не вистачає, а також намітити передбачувані шляхи покриття дефіци­ту.

Політика уряду і НБУ в цій галузі має визначати такі параметри фінансового ринку, як обсяг грошової маси в обігу та її структуру, курс національної грошової одиниці відносно вільно конвертованих валют, розміри реальних процентних ставок по кредитам, рівень інфляції тощо.

Важливе значення для встановлення зв'язку розміру бюджетного дефіциту з макроекономічними показниками має аналіз динаміки до­ходів і витрат бюджету за певний період часу. Дані про таку тенденцію наведені в таблиці.

Таблиця 2.1.

Співвідношення показників зведеного б'вджету України з валовим внутрішнім продуктом в 1990-1995рр, 2002 р.,

млрд.крб., млн.грн.

Незважаючи на певне скорочення у 1995 р. питомої ваги бюджетного дефіциту в порівнянні з 1994, його обсяг зріс за рік у 3,3 раза. В 1996 р. передбачається збільшення бюджетного дефіциту в 1.26 раза, хоча фактично воно може бути значно вищим. Тому однією з найважливіших проблем еко­номіки в поточному році залишається фінансувачня державного дефіциту.

Згідно із Законом України "Про Державній бюджет України на 1996 рік" визначено, що частка внутрішніх державні позик у фінансуванні де­фіциту складало 32,5%, кредитів Національного банку України - 23,2, зов­нішніх джерел фінансування - 44,3%. Зазначило, шо вперше при затвер­дженні державного бюджету названі конкретні зовнішні кредитори - Світо­вий банк. Європейське співтовариство та Ексімбаїїк Японії, які надали відповідно 55; 28,6 і 16,4 % коштів для фінансування Державного бюджету.

Встановлені обсяги залучення внутрішніх джерел можуть виявитися значно меншими, бо на це впливає соціально-економічна ситуація, відновлення довіри до зобов'язань держави. Та й одержання зовнішніх кредитів не є таким оче­видним, як здається, не кажучи вже про те, що в цьому разі посилюється залежність держави від волі зарубіжних політичних чи фінансових суб'єктів.

Очевидно, що посилюється значення обгрунтування різних внутрішніх та зовнішніх факторів, які впливають на бюджетний дефіцит, а через нього-на економічну динаміку і макроекономічні показники методологічних ос­нов дослідження бюджетного дефіциту. На нашу думку, це стосується, на­самперед, розрахунку його різних показників: сальдо бюджету по поточних рахунках; показник бюджетного дефіциту по операційних рахунках; дефіциту, скоригованого на інфляцію, на структурні зміни, циклічні коливання в економіці. Аналіз цих показників дозволяє точніше визначити, яким чином бюджетний дефіцит пов'язаний із внутрішніми та зовнішньоекономічними політичними факторами, який вплив економічна політика справляє на бюд­жет і в кінцевому підсумку на національну безпеку.

2.2. Бюджетний дефіцит і національна безпека.

Розробка системи національної безпеки включає декілька основних на­прямків - політичний, військовий, економічний, ідеологічний тощо. На жаль, ще не стала пануючою як в законодавчих сферах, так і в суспільстві думка, що рівень бюджетного дефіциту слід включити в сукупність оцінок націо­нальної безпеки.

Значною мірою це зумовлено тим, що при визначенні бюджетного дефі­циту його розглядають лише як економічну категорію. Однак він має вплив на всі аспекти життя суспільства, і не тільки на економіку, а й на політику. Тому важливо аналізувати політичні чинники створення системи збалансо­ваного бюджету, що є актуальною проблемою в розвинутих країнах. Так, Президент США Білл Клінтон підтримав ідею конституційної поправки і запропонував свій план збалансування бюджету країни до 2005 року. Ви­ступаючи 23 січня 1996 року перед обома палатами Конгресу із щорічним посланням "Про становище країни", він ще раз висловив думку, що збалан­сований бюджет має привести до зниження податків, процентних ставок'. Це, звичайно, зміцнить економіку, а значить, і національну безпеку.

В західних країнах державний бюджет не лише забезпечує акумулюван­ня коштів, необхідних для фінансування державної машини, використову­ється не тільки для часткового перерозподілу доходів з метою підтримання сприятливого соціального клімату в державі, але й не в меншій мірі для різноманітних форм впливу на економічні, соціальні, національні, регіо­нальні процеси для здійснення верховною владою відповідної національної стратегії розвитку, спрямованої на зміцнення державної безпеки. В Україні остання функція державного бюджету не лише практично не використову­ється, але й не розробляється теоретично.

Бюджетна політика держави, спрямована на забезпечення національної безпеки, має наступні основні виміри:

- встановлення частини валового внутрішнього продукту, яка перероз­поділяється через державний бюджет;

- співвідношення між основними статтями витрат державного бюджету;

- співвідношення між доходами і витратами держави. Для України зберігається кризовий економічний стан, вплинути на який можна, застосувавши три варіанти регулювання бюджетного дефіциту.

Перший варіант. Свідомо піти на збільшення державного боргу з тим, щоб використовувати класичний кейнсіанський інструментарій для стиму­лювання економічного росту. Негативний наслідок цього - гіперінфляція і все те негативне, що з нею пов'язане.

Другий варіант. Істотно скоротити державні витрати, що зумовить пов­ний крах невиробничої сфери, яка здебільшого знаходиться на бюджетному фінансуванні соціального захисту населення, масове банкрутство підприємств тощо.

Третій варіант. Знайти додаткові джерела доходів, насамперед, збільши­ти податки- Негативним наслідком цього буде дальше погіршення ділової активності, що неминуче призведе і до скорочення бази оподаткування.

Очевидно, що перераховані заходи державного впливу на бюджетний дефіцит не можуть не послаблювати національну безпеку. Тому вкрай актуальне дослідження впливу бюджетного дефіциту на економіку, з'ясування його змісту і причин, а також можливості зменшення його з якомога меншими негативними наслідками.

2.3. Управління зовнішнім боргом і його вплив на бюджетний дефіцит.

В офіційній практиці вважається, що використання зовнішніх джерел фінансування бюджетного дефіциту не відноситься до інфляційних засобів. Це вірно, але лише з позиції сьогоднішнього дня. Адже через певний час починається обслуговування зовнішнього боргу, витрати на яке зростають абсолютно і навіть можуть збільшитись відносно у структурі видатків державного бюджету, ускладнюючи можливості скорочення його дефіциту.

Таким чином, залучення зовнішніх джерел фінансування бюджетного дефіциту не є безпечним для країни і не може вважатись неінфляційним. Інфляція лише віддаляється до періоду, коли починають зростати затрати по обслуговуванню зовнішнього боргу.

Очевидно, що протягом багатьох років Україна в тій чи іншій мірі буде залучати зовнішні кошти. Вже на листопад 1995 р. було одержано від різних країн понад 6 млрд.дол. кредитів, причому віддачі від них поки надто мало. І вже в 1996 р. досить значна частина бюджетних витрат спрямовується на обслуговування міжнародних кредитів.

Але обслуговування зовнішнього боргу не зумовлюється лише вип­латою процентів по кредитах. На його обсяг негативно впливає і дина­міка зовнішньої заборгованості по товарному імпорту, яка у вирішаль­ній мірі зумовлена закупками енергоносіїв. У результаті цього набули тривожної тенденції і видатки по обслуговуванню зовнішнього боргу, які в 1994 р. складали 1,2% обсягу ВВП, а в 1995 р. наблизились до 6%. Така ситуація є закономірною тому, що згідно з оцінками і прог­нозами світового банку величина зовнішнього боргу України становила у 1994 р. 7,3% ВВП, у 1995 р. - 11,3 і зросте до 14,8% у 1996 р. і до 20,7% у 1997-2003 роках".

Зазначимо, що ця проблема стояла (і значною мірою зберігається і зараз) перед багатьма країнами, що починали економічні реформи. Так, чистий зовнішній борг Польщі в останній рік перед реформою стано­вив 44% ВВП, Чехословаччини - 16, Угорщини - 61, Болгарії - 63% ВВП2.

Існування значного зовнішнього боргу і витрат по його обслугову­ванню посилює актуальність вирішення проблеми вдосконалення його управління. Зазначимо, що ні в теоретичному, ні в практичному ас­пекті вона не розроблена.

Як свідчить досвід розвинутих країн, чим обтяжливіший для дер­жави нагромаджений зовнішній борг, тим все істотніше ного обслуго­вування включається у взаємодію з функціонуванням економіки та її фінансової системи. Управління боргом стає важливим фактором гро­шової і фінансової політики, її ефективним інструментом.

За наявності великого зовнішнього боргу стає проблематичним вирішення завдання зміцнення довіри до національної валюти, про­тидії інфляції, забезпечення необхідними валютними резервами і до­сягнення конвертованості національної грошової одиниці. Особливо гостро стоїть питання про можливі несприятливі наслідки у випадку надмірної девальвації національної валюти і збільшення внаслідок цього реального іягаря платежів по обслуговуванню зовнішнього боргу. Все це вкрай актуально і для України, що обумовлює необхідність розроб­ки концептуального підходу до управління обслуговуванням зовнішнього боргу. Його основними елементами, на нашу думку, мають стати: ре­гулювання обсягів боргових зобов'язань; умов одержання кредитних коштів у борг чи відстрочки в оплаті товарів і послуг; використання державного боргу перед іншими країнами для досягнення певних ці­лей фінансової, грошової чи в цілому економічної політики.

У процесі реалізації названого концептуального підходу необхідно передбачити декілька етапів здійснення програми використання бор­гів: розробка концепції одержання і використання боргових коштів; їх планування; обгрунтування їх цільового використання; оцінка ефек­тивності проектів, реалізованих із застосуванням боргових коштів. Можливе також використання елементів саморегулювання варіантного й індикативного планування процесу залучення і направлення бор­гових коштів.

Програма зовнішніх боргів має включати декілька розділів. По-перше, обгрунтування оптимального їх обсягу. По-друге, встановлення конкретних форм залучення боргових засобів, які б найповніше відповідали національним інтересам і національній безпеці. По-третє, застосування найраціональнішої структури кредитів. Здійснюючи планово-прогнозну роботу, важливо і вносити в неї певні корективи стосовно як тих чи інших аспектів залучення боргових коштів, так і загальних вимог щодо регулювання державного зовнішнього боргу.

При обгрунтуванні річного обсягу зовнішніх коштів і на перший (п'ятирічний) період доцільною є розробка декількох варіантів. Крите­рієм вибору найоптимальнішого мають стати граничні розміри зов­нішнього боргу з урахуванням зобов'язань по боргових платежах, за­безпечення критичного імпорту, додаткових потреб у валютних кош­тах для підтримки поточного платіжного балансу, непередбачених потреб. Важливо особливо виважено приймати рішення про одержання дер­жавою торгових та інвестиційних кредитів, які далеко не завжди за­безпечують очікуваний результат.

В залежності від конкретної ситуації можливе й дострокове залу­чення валютних коштів з метою використання їх у подальших періо­дах. Це пов'язано з прогнозом зміни в негативний бік пропозиції і попиту на ринку міжнародних кредитних ресурсів і дає змогу одержа­ти необхідні суми боргових засобів на вигідніших умовах, ніж через певний час.

Для поліпшення управління обслуговування зовнішнього боргу, його скорочення, а значить, і зменшення негативного впливу на бюджет­ний дефіцит необхідний державний контроль за показниками боргової залежності, що встановлюються шляхом співставлення обсягу забор­гованості і платежів по ній з величиною ВВП і розміром експорту. Тут слід враховувати, що Україні як державі з перехідною економікою об'єк­тивно властива низька питома вага експорту у ВВП. Очевидно, що ця причина, а також недостатня інтеграція вітчизняної економіки у сві­товий ринок роблять більш обгрунтованим використання як бази для встановлення рівня реальної боргової залежності не показника ВВП, а обсягу експорту.

Для якісного управління зовнішнім боргом і пом'якшення його впливу на бюджетний дефіцит слід також глибше аналізувати умови, на яких надаються зовнішні кредити. Очевидно, що більшу перевагу (якщо це можливо) доцільно віддавати довгостроковим позичкам, тому що це не обтяжує боржника подальшими турботами і додатковими затратами по пролонгації короткострокових кредитів. Це особливо актуально для України, яка вже й так має істотний зовнішній борг. Крім того, необ­хідно вивчати й розробляти підходи щодо інших умов одержання зов­нішніх коштів зокрема, враховувати, чи є ці умови ринковими чи не-ринковими, в якій валюті надаються кошти, чи є пільговий період, як іким (чим) фінансується кредит тощо.

З часом Україна вийде на світовий ринок з облігаційними позич­ками. Це вимагатиме врахування специфічних форм їх обороту на фон­довому ринку, умов емісії й розміщення, особливостей діяльності й впливу на ринок цінних паперів міжнародних і національних фінансо­во-кредитних інститутів.

Зміцнення вільного доступу України до міжнародних фінансових ринків дозволить використовувати нові облігаційні позички для до­строкового погашення іноземних кредитів, які одержані на менш ви­гідних умовах. Іншими словами, йдеться про можливість самостійно переглядати умови виплати зовнішніх позичок без погодження їх з кредиторами. Однак при цьому слід враховувати і вірогідні потенційні перепони та труднощі включення в світовий фінансово-кредитний ринок країн з істотним зовнішнім боргом і відсутністю достатнього досвіду розміщення облігаційних позичок на зовнішньому ринку кредитних ресурсів.

Раціональне управління зовнішнім боргом передбачає й аналіз ва­ріантів вибору кредитів. На практиці це не обов'язково виступає наче завершальною стадією розробки програми залучення зовнішніх борго­вих коштів. Орієнтація на певну структуру кредиторів нерідко є пере­важно визначальним моментом по відношенню до обсягів і умов одер­жання зарубіжних кредитних коштів. Ще далекий від оптимального механізм використання кредитів міжнародних фінансових організацій, які є особливо привабливими не лише внаслідок своєї пільговості, а ще й тому, що зміцнюють довіру інших кредиторів, особливо недер­жавних. Враховуючи серйозні труднощі нашої держави в обслугову­ванні зовнішнього боргу, іноземні кредитори можуть наполягати на забезпеченні нових позичок шляхом депонування валютних ресурсів на спеціальних рахунках у західних банках. Широкомасштабне засто­сування таких заходів негативно вплине на внутрішній валютний ри­нок і стабілізацію національної грошової одиниці.

В перспективі необхідно поступово відходити від практики одер­жання боргових коштів від імені уряду, що в принципі відповідає практиці країн з розвинутою економікою. Однак, слід мати на увазі й те, що в перехідних умовах відмова уряду від частини зарубіжних кредитних коштів на користь тих чи інших суб'єктів господарювання може зумо­вити й негативні наслідки. Адже уряд (державні органи) має вищий кредитний рейтинг, ніж підприємницькі структури. Тому за інших рів­них умов можливе залучення в економіку країни зовнішніх коштів на вигідніших умовах.

В організації ефективного управління зовнішнім боргом і виплата­ми по ньому перспективною є принципова відмова від практики по­дальшого перегляду контрактних умов по боргових зобов'язаннях. Такої лінії найбільш послідовно додержується Угорщина. Незважаючи на те, що вона має значний зовнішній борг, ця країна не намагається дома­гатися від кредиторів полегшення останнього шляхом зміни на свою користь його первісних умов. Таким чином, Угорщина зберігає довіру до себе основних західних кредиторів і може без обмежень користува­тися зовнішніми облігаційними позичками, а також мати вигоду від притоку в країну значних зовнішніх кредитних ресурсів. Багато хто з фінансистів вважають, що при цьому обслуговування зовнішнього боргу в тривалій перспективі не так обтяжливе, як за відсутності довіри до країни як боржника.

Сучасна і прогнозована ситуація в Україні із зовнішнім боргом і посиленням його тиску на бюджетний дефіцит нагадує період загос­трення кризи міжнародних платежів в багатьох країнах в першій по­ловині 80-х років. Особливо показова в цьому плані Мексика, яка при­пинила повернення боргів у 1992 році. Україна також поки що не може відмовитись від необхідності перегляду і відстрочки непосильних бор­гових платежів в умовах триваючої економічної та фінансової кризи. Тому, вдосконалюючи управління зовнішнім боргом та його обслуго­вуванням, доцільно врахувати зарубіжний досвід, зокрема труднощі в скороченні бюджетних витрат і нарощуванні доходів, посилення не­безпеки інфляційного фінансування бюджетного дефіциту, заниження курсу національної грошової одиниці щодо твердих валют, перепони на шляху розміщення державних позик та інших форм мобілізації внут­рішніх фінансових коштів.

2.4. Побудова моделей бюджетного дефіциту України.

Побудова моделі бюджетного дефіциту викликає водночас і теоретичну, і практичну цікавість. Вона передбачає врахування впливів численних макро-економічних чинників. Знаючи ці впливи, характер, зв'язку між певниііч мак-роекономічними показниками та дефіцитом бюджету, можна прогнозувати останній.

Необхідність такого прогнозування визнана й зафіксована Законом Ук­раїни "Про бюджетну систему України". У ньому, зокрема, є стаття, що передбачає такий аспект: "Складанню проектів бюджетів передує розробка основних прогнозних макропоказників економічного й соціального розвит­ку України на плановий рік із виділенням показників обсягу валового внутрішнього продукту, національного доходу, зведеного балансу фінансо­вих ресурсів, балансу доходів і витрат населення, платіжного балансу, ва­лютного плану".

Уточнення чинників, що впливають на дефіцит бюджету, визначення зв'язку між ними та дефіцитом сприятиме більшій обгрунтованості прогнозів.

Важливість прогнозування дефіциту бюджету для української економіки визначається, крім усього іншого, ще й тим, що дефіцит впливає на можли-ності економічного зростання. Існування такого зв'язку доведено на основі аналізу значного масиву даних (123 розвинуті країни та країни, що розвива­ються, за період із 1962 до 1994 р. та 31 країна перехідної економіки за 1988—1995 роки). У результаті аналізу встановлено закономірність: із зрос­танням часток дефіциту бюджету у ВВП та державних витрат у ВВП змен­шується темп економічного зростання.

Іншими словами, бюджетний дефіцит "пригнічує" економіку. Спираю­чись на цю закономірнісгь, можна, припустити, що в українській економіці бюджетний дефіцит є не лише наслідком кризового спаду, а й, до певної мі­ри, його причиною. Якщо це припущення обгрунтоване, то при прогнозу­ванні перспектив подальшого зростання (спаду) необхідно мати передбачен­ня і щодо дефіциту бюджету.

Над з'ясуванням впливових макроекономічних чинників останніми ро­ками працювало багато дослідників. Значний внесок у вивчення макроеко­номічних чинників дефіциту перехідних економік зроблено представниками управління з бюджетних питань МВФ та фахівцями Світового банку. Зокре­ма, у дослідженнях Віто Танзі враховані впливи на дефіцит бюджету таких макроекономічних чинників, як: характер політики держави у перехідній економіці, зокрема функції, які бере на себе держава; рівень інфляції; рівень безробіття; курс національної валюти.

Перелічені чинники є визначальними для країн із перехідною економі­кою, оскільки відображають особливості й причини можливого зростання державних витрат. Але серед наведених чинників немає тих, які викликають скорочення надходжень до бюджету. Певна річ, це також може спричинити появу дефіциту.

У доповіді Світового банку "Структурна перебудова: багатогранне яви­ще" увага акцентується саме на джерелах бюджетних надходжень. У підсум­ковій таблиці доповіді ("Вплив ринкової орієнтації на державний бюджет") наведено авторські міркування про макроекономічні чинники бюджетних надходжень. Вони зводяться ось до чого:

а) на формування бюджету через прямі податки впливають головним чи­ном обсяги виробництва і реальних доходів;

б) причиною збільшення непрямих податків стає в першу чергу зростан­ня цін;

в) неподаткові надходження змінюються під впливом тих самих чинни­ків, що й непрямі податки.

Цікавий підхід до моделювання дефіциту бюджету і, відповідно, до виз­начення його чинників запропоновано фахівцями Інституту економіки НАН України. Його особливість полягає у введенні до макромоделі економіки Ук­раїни дефіциту бюджету як частини грошово-кредитного блоку. Визначаль­ним у аналізованому підході є бюджетне обмеження уряду, економічний зміст якого полягає в тому, що уряд зобов'язаний фінансувати дефіцит трьо­ма шляхами: за рахунок зовнішніх позик, кредитів банківської системи або ж шляхом залучення коштів на ринку цінних паперів.

Бюджетне обмеження уряду (його можливості щодо фінансування різни­ці між надходженнями й видатками і власне ця різниця), на думку авторів, полягає в тому, що коли бюджетні можливості уряду чідрізняються від бюд­жетних намірів (різниця між надходженнями й видатками), уряд мусить вно­сити зміни в систему оподаткування та політику видатків. Отже, допустимий дефіцит бюджету "розкладено" за можливими джерелами його фінансуван­ня, які не спричиняють реального дефіциту бюджету, але призводять до то­го, що грошово-кредитні можливості уряду лімітують, визначають межі не­відповідності видатків уряду і надходжень, а також можливості подальшого збільшення або зменшення дефіциту бюджету. Його чинниками є зовнішня заборгованість, внутрішні кредити банківської системи та надходження від ринку цінних паперів.

Ще одне пояснення дефіциту бюджету (в межах дослідження динаміки рівноважних траєкторій) здійснено на замовлення Російського фонду фун­даментальних досліджень і подано у моделі, змінними якої на боці витрат бюджету є: обсяг державних закупівель, що залежить від державних зобов'я­зань і функцій; ціни одиниці продукції, при зростанні якої-'передбгчається збільшення видатків бюджету, а на боці надходжень бюджету —: ставки пря­мих і непрямих податків; обсяги реалізованого продукту, що залежать від взаємодії пропозицій та попиту.

Аналіз розглянутих чинників дефіциту бюджету дає підстави для таких висновків:

1) насправді наповнення бюджету та його видатки формуються під впли­вом багатьох чинників, тому пояснювальна модель бюджетного дефіциту обов'язково має бути багатофакторною;

2) вибір чинників, за допомогою яких пояснюється дефіцит бюджету, відбиває авторське розуміння їх важливості. Через те для забезпечення об'єктивності особливого значення набуває кількісний аналіз, побудова еко-нометричної моделі дефіциту.

Створенняеконометрнчної моделі дефіциту бюджету має починатися з розробки пояснювальної моделі, що передбачає врахування сукупності чинників, які з огляду на існуючі теоретичні уявлення можна вважати впливовими.

Українськими вченими аналізувався економічний зміст впливу причин, що можуть визначати дефіцит бюджету через державні видатки і через надход­ження. У складі тих, що впливають через видатки, — загальний рівень про­дукту (доходу), рівень цін, обсяги державних закупівель, рівень зайнятості (безробіття), ступінь диференціації доходів, проценти за державним боргом і курс національної валюти. У складі тих, які діють через надходження, — об­сяг реального продукту (доходу), ступінь залучення ресурсів (передусім пра­ці), агрегована податкова ставка, співвідношення прямих і непрямих подат­ків, динаміка грошової маси та ціни.

Другим етапом побудови економетричної моделі має бути відбір най-впливовішнх чинників. Такими в результаті розрахунків були визнані: обсяг ВВП; величина державних видатків; обмінний куос національної валюти; рі­вень безробіття; частка податкових надходжень у ВВП (агрегована податкова ставка); рівень диференціації доходів (частка пенсій, допомог і стипендій у структурі доходів домашніх господарств).

Економетричне рівняння, яке наводиться далі, одержане на основі кон­кретних розрахунків і об'єднує дефіцит бюджету з названими чинниками.

У моделі використані значення перелічених чинників (показників) за 20 кварталів: із III кварталу 1992 р. до II кварталу 1997 р. Усі розрахунки здійс­нені за даними Українсько-Європейського консультативного центру і пода­ються у "Тенденціях української економіки" ("ТУЕ").

Чинниками, які теоретично мали б визначати дефіцит бюджету, але при перевірці адекватності були вилучені з моделі, є такі: динаміка цін (Р); спла­та процентів за державним боргом; співвідношення прямих і непрямих податків; динаміка грошової маси .

Неврахування у результуючому рівнянні моделі згаданих чинників і від­повідно показників зумовлене такими причинами:

а) можливістю забезпечити адекватність багатофакторної регресійної мо­делі за рахунок певного обмеження кількості впливових чинників;

б) відносною недосконалістю пакета статистичної обробки інформації 5ТАТGRАРН, що був використаний для моделювання.

Розрахунок та оцінку параметрів сконструйованої моделі, що є рівнян­ням множинної лінійної регресії, здійснено за допомогою стандартного МНК (методу найменших квадратів) та класичного t-критерію Ст'юдснта.

Дослідивши величину дефіциту бюджету як результуючого показника з боку статики і динаміки, автори запропонували дваваріанти моделі дефіциту бюджету, кожен із яких має відносно самостійне значення: статичну та ди-намічну моделі.

Статична регресійна багатофакторна модель використовується для оцінки взаємозв'язку досліджуваних залежностей за вказаний ретроспективний пері­од і для побудови виносне спрощеного прогнозу. Цінність статичної багато-факторної моделі полягає у тому, що, по-перше, вона дає можливість відпо­вісти на питання: чи справді аналізовані чинники визначали результуючий показник — дефіцит бюджету в досліджуваному періоді.

По-друге, на грунті статичної моделі можуть бути розраховані факторні на­вантаження регресії, тобто визначені пріоритети впливу аналізованих чинників на дефіцит бюджету (ієрархія чинників за їх роллю у визначенні результату). Статична модель дає підгрунтя-для-.зідповіді на питання, які чинники у попе­редньому періоді визначали дефіцит»бюджету більшою мірою, а які — меншою.

Динамічна регресійна багатофакторна модель відображає вплив часу і бу­дуєтьсяз урахуванням статичної моделі, яка формується методом динамізації параметрів зв'язку і враховує кореляційні залежності самих чинників для щорічних рівнянь регресії. Дослідження динаміки результуючого показника — величини дефіциту бюджету — може бути досягнуто і простіше: через екстраполяцію часового тренду самого показника. Скоригувавши (за допомогою усереднення) прогно­зоване значення дефіциту бюджету на коефіцієнт перерахунку статистичних даних, можна побудувати песимістичний та оптимістичний варіанти прогнозу.

Адекватність розрахованих економетричних моделей (статичної і дина­мічної) визначалася за такими критеріями математичної статистики:

1) коефіцієнтом множинної детермінації, яким оцінюють дисперсію результуючого показника;

2) критерієм Дарбіна—Вотсона, який визначає наявність автокоре-ляційних залежностей, що існують між самими аналізованими чинниками;

3) критерієм Ст'юдента, що оцінює значущість (відмінність від нуля) коефіцієнтів регресії ( його значення наводяться в дужках під відповідними параметрами).

Динамічна модель, що використовується для прогнозування величини де­фіциту бюджету, побудована з урахуванням лише трьох чинників: обсягу ВВП; частки бюджетних надходжень у % до ВВП ( величини держав­них закупівель.

Такий відбір зумовлений, по-перше, намаганням досягти значного рівня адекватності динамічної моделі (саме ці чинники й забезпечили високу адек­ватність), по-друге, певними технічними й методологічними складностями. Запропонований відбір чинників для прогнозування величини дефіциту бюд­жету має значне підґрунтя у вигляді детального аналізу взаємозв'язків статич­ної моделі, поданої ррніше. Слід звернути увагу на той факт, що три макро-показники, які увійшли до динамічно''' моделі, входять до першої четвірки (за значимістю при формуванні: величини дефіциту бюджету у 1992—1997 роках) статичної моделі. Виняток становить лише курс валюти.

Щоб скористатися цією моделлю у прогнозних розрахунках, такі макро-показники, як обсяг ВВП певного періоду та обсяг державних закупі­вель, мають бути скориговані за допомогою базового коефіцієнта.

Підсумовуючи дослідження макроекономічних чинників дефіциту і по­будови моделі дефіциту бюджету, зробимо висновки.

Розрахунки, зроблені за статичною регресійною багатофакторною модел­лю, допомогли виявити чинники, що визначали дефіцит бюджету в 1992— 1997 роках. Це — обсяг ВВП, розмір державних закупівель, рівень безробіття, частка надходжень .іо бюджету у процентах до ВВП (агрегована податкова ставка), курс валюти, диференціація доходів.

Якщо визнати правильність розрахунків, то у майбутніх прогнозах дефі­циту бюджету доцільно використовувати ці макроекоиомічні показники.

Побудова динамічної моделі з урахуванням таких чинників, як обсяг ВВП, частка бюджетних надходжень до ВВП та величина державних закупівель, є спробою прогнозування з урахуванням аналізованих макроекономіч­них чинників. Наскільки обгрунтованими були ці підходи і прогноз, можна буде перевірити за результатами 2002 р., зіставивши фактично досягнуті й прогнозовані показники.

ІІІ. ПРОБЛЕМИ СКОРОЧЕННЯ ТА ЗБАЛАНСУВАННЯ БЮДЖЕТНОГО ДЕФІЦИТУ.

3.1. Доцільність використання внутрішнього боргу як джерела покриття бюджетного дефіциту: надії і реалії.

Використання внутрішнього боргу для фінансування бюджетного дефіциту практично однозначно визначається політиками й економіс­тами як неінфляціине джерело вирішення цієї проблеми, без якихось негативних наслідків. Однак це далеко не так.

Тією чи іншою мірою залучення заощаджень населення і підпри­ємницьких структур на бюджетні потреби держави під гаслом "антиінфляційної мети" і боротьби з бюджетним дефіцитом неодноразово використовувалось багатьма країнами. Однак в умовах високої інфляції довіра до цінних паперів держави не може бути великою. В результаті вона змушена буде залучати кошти на коротний строк і під особливо високі проценти, що приводить до виникнення класичної фінансової піраміди, коли виплата процентів і погашення попередніх випусків пок­риваються за рахунок доходів по попередніх. З часом піраміда стає все менш стійкою і в будь-який момент може впасти.

Особливо велика ймовірність цього при зниженні попиту на цінні папери, випущені державою. Так, у Росії у вересні 1994 р. по одному з випусків державних короткострокових облігацій (ДКО) прийшлося проводити повторний аукціон, а в жовтні уряд вперше опинився у ситуації, коли доходи від розміщення нового випуску ДКО не змогли покрити витрат по погашенню одного з попередніх випусків.

Якщо ж уряд занижує доходність цінних паперів, вільний ринок може їх не прийняти. В цьому випадку держава може вдатися до при­мусового їх розміщення серед юридичних і фізичних осіб, насамперед банків. Попередня історія бувшого СРСР є прикладом тривалого при­мусового вилучення заощаджень громадян та й вільного розпоряджен­ня коштами підприємств. Але чи не повторюється певною мірою та історія вже в незалежній Україні?

Цінні папери уряду України почали випускатись у нашій державі відповідно до постанови Кабінету Міністрів № 586 від 23 серпня 1994 року. 10 березня 1995 року вперше в історії нашої країни відбулись торги по розміщенню державних облігацій внутрішньої позики, на яких було виставлено 5 тис. облігацій, кожна номіналом 100 млн.крб., але продано лише 2 тис. 793.

На кінець 1995 р. було проведено понад 20 аукціонів, на яких про­дано державних облігацій більш як на 24 трлн.крб. Аукціони по пер­винному розміщенню таких цінних паперів стали щотижневими.

Розміщення облігацій проводилося з терміном обігу 3 місяці, що відповідало вимогам переважної більшості інвесторів щодо рівня ліквідності. Випущені й облігації з терміном обігу 6 і 9 місяців, хоча за зарубіжними стандартами державними облігаціями вважаються цінні папери зі строком обігу понад 5 років. Наприклад, у США термін обігу таких цінних паперів складає ЗО років. Звичайно, в сучасних вітчизня­них умовах не можна одержати точний прогноз на період понад 1 року.

За даними Міністерства фінансів України, у 1996 році на внутрішньому ринку країни було продано державних облігацій на суму 332,9 трлн.крб. Таким чином, протягом року до державного бюджету надійшли (з урахуванням виплати процентів за облігаціями та їх погашення) 150 трлн.крб. Це склало трохи більше 2,0% ВВП.

Зростання ролі державних цінних паперів в покритті бюджетного дефіциту зумовлює необхідність аналізу їх впливу на поточний і пер­спективний стан державних доходів і виплат.

Слід мати на увазі, що розширення масштабу використання дер­жавних облігацій (чи інших зобов'язань уряду, якими можуть бути, наприклад, як в Росії, казначейські зобов'язання, що не продаються за гроші, а розміщуються серед кредиторів держави в рахунок боргу) справляє неоднозначний вплив на економіку. По-перше, воно призводить до вилучення з ринку валових заощаджень фізичних осіб і прибутків юри­дичних і, як наслідок, до скорочення джерел фінансування інвестицій. Проблема ж відновлення інвестиційного процесу в Україні для подо­лання економічної кризи й подальшого економічного зростання зали­шається найактуальнішою.

По-друге, посилюється нестійкість фінансової системи (а фінан­сова стабілізація поки що не досягнута), тому що державні цінні папе­ри стають основним сегментом грошового ринку, який формує круго­обіг великих мас високодоходного, а частково й спекулятивного капіталу, не залишаючи можливостей для спрямування його в менш при­буткові, але вкрай необхідні для суспільства галузі.

Крім того, використання державних цінних паперів як інструмен­ту грошового ринку в умовах кризи економіки і фінансової системи справляє суперечливий вплив на бюджет, тому що зв'язування "гаря­чих грошей" юридичних і фізичних осіб вимагає зростання доходності зобов'язань держави, що, в свою чергу, підвищує витрати бюджету і посилює його дефіцит.

Зростаючі масштаби поточного (а не перспективного, що як правило, не береться до уваги) неінфляційного внутрішнього фінансування бюджетного дефіциту висувають нові вимоги, що весь час зростають і розширюються, до методів регулювання грошового ринку. Стосовно фінансування бюджетного дефіциту це означає, що Міністерство фінансів має регулярно відслідковувати динаміку і структуру покриття дефіциту, ступінь їх бюджетної ефективності й своєчасно вносити корективи в обсяги емісії різних видів державних бортових зобов'язань. Поки що це не стало практикою.

В нашій країні зараз склалась парадоксальна і досить дивна ситуація. Держава намагається забрати переважну частину грошових коштів з фінансового ринку і спрямувати їх на фінансування поточних витрат, тим самим закладаючи колосальний внутрішній державний борг із всіма його негативними наслідками. Відбувається емісія за емісією державних зобов'язань, що невигідно державі. Адже це ско­рочує можливості джерел для реальних інвестицій. Не дозволяє очікувати сприятливу перспективу й механізм обігу цінних паперів на фондовому ринку. Спочатку держава емітує гроші під викуп валюти, а в подальшому значну їх частину забирає через розміщення облігацій, потім прокручує через бюджет і знову викидає на ринок. Однак ця схема фінансування бюджетного дефіциту може дуже швидко зумовити різке зростання курсу твердих валют. Власне, грошова різниця, що одержана на грі з курсом конвертованих валют, і піде на фінансування вітчизняного бюджетного дефіциту. Така політика не може не мати руйнівного впливу на економіку.

Зазначимо, що перешкодою успішній реалізації програми розміщення державних зобов'язань є сама структура грошової маси в обігу, її "доларизація". Величезну масу іноземної валюти, в основному готівкою, не можливо ефективно контролювати, вона дуже погано піддається обліку. Однак ефективна кредитно-грошова політика передбачає, передусім, контроль за обсягом грошової маси в обігу.

Виходячи з цього, дійова кредитно-грошова політика передбачає, насамперед, постійний і ефективний державний контроль за обсягом і структурою грошової маси в обігу.

3.2. Бюджетний дефіцит - сутність на напрямки його скорочення. Питання збалансованості бюджетів.

Збалансованість бюджетів, які входять до складу бюджетної системи України, є необхідною умовою фінансово-бюджетної політики. Перевищення доходів над видат­ками становить надлишок бюджету (профіцит). Перевищення видатків над доходами становить дефіцит бюджету. При визначенні розміру дефіциту бюджету кредити та позики в джерело доходів не враховуються. Граничний розмір дефіциту та джерела його покриття визначаються відповідно Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радами народних депутатів під час затвердження відповідних бюджетів. Покриття дефіциту бюджету здійснюється за рахунок внутрішніх державних позик, позик іноземних держав та інших фінансових інститутів. Рішення про залучення позик до Державного бюджету України в кожному конкретному випадку приймає Верховна Рада України.

Розмір внутрішніх республіканських позик Автономної Республіки Крим встановлюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, а внутрішніх місцевих позик - обласними та міськими Радами народних депутатів, під час затвердження відповідних бюджетів і може уточнюватися під час внесення змін чи доповнень до них.

Регулювання загального обсягу випущених внутрішніх позик здійснюється Верховною Радою України в межах визначеного законом граничного розміру внутрішнього державного боргу.

В разі наявності дефіциту бюджету в першу чергу фінансуються поточні видатки. При затвердженні бюджету граничний розмір дефіциту бюджету не повинен перевищувати розмір видатків бюджету на розвиток.

За роки незалежності України Державний бюджет крім 1994 роки приймався з бюджетним дефіцитом.

Дефіцит бюджету традиційно рахується головною проблемою бюджетної політики країни. Зрозуміло, Україна не виключення. Більше того, складається думка, що в Україні цьому показнику приділяється найбільша увага. Не дивно, що в другому проекті Держбюджету на 1998 рік дефіцит значно скорочений в порівняні з першим: з 5,2 до 3,3 % від ВВП.

Практично новий перерахунок урядом бюджетних показників зроблений не випадково. Як відомо, парламент прийняв ряд рішень, які, з одного боку, потребують додаткових видатків, з другого боку - зменшують поступлення в бюджет.

Багато економістів вважають що, бюджетний дефіцит негативно впливає на платіжний баланс країни, призводить до значного збільшення процентних ставок за кредит і зниженню внутрішніх інвестицій. Одночасно росте зовнішній борг країни, знижується курс національної валюти, що обумовлює скорочення експорту і ріст імпорту. Але так рахують не всі. Наприклад неокейнсіанці відстоюють позицію, згідно якого бюджетний дефіцит корисно впливає на економіку країни.

Так чи інакше, якщо дефіцит бюджету - хвороба, то в вялотекучій формі вона супроводжує економіку багатьох країн. Наприклад, в країнах Західної Європи цей показник коливається від 2,5% до 6% ВНП. В Японії цей показник складає біля 4%. В США - 2-3%. І нічого страшного - економіка в цілому в усіх цих країнах успішно розвивається. Хоча чергові заперечення проти “безпорядку” обов’язково виказуються. Доречі, американський досвід боротьби з дефіцитом дуже показний. Із 40 фінансових років тільки два - 1960 і 1969 були відмічені невеликим профіцитом-перевищенням доходів над видатками, а інші з дефіцитом.

Дефіцит федерального бюджету США в 1982 році перевищив 127 млрд.дол., а в наступному році досяг 208 млрд.дол. (6,3% ВНП). В битву з новоявленим ворогом нації дружно ринулись і президент, і конгресмени, і сенатори.[1]

Розбіжності були виявлені після - особливо коли стало очевидним, що одною з головних причин стрімкого росту дефіциту можна рахувати воєнні видатки. Тут же почались і “оборотні” нападки-на систему соціального страхування. Масштаби соціальних видатків і справді виросли швидко, але “спихнути” на них зростання дефіциту не вдалося.

Таким чином, загальні дефіцити кожного року продовжували перевищувати 200 млрд.дол. Тривогу забила наука і суспільство. Конгрес від розмов круто перейшов до справи. Появився спільний проект закону представників обох палат про збалансування бюджету і надзвичайні заходи по контролю за зменшенням розмірів дефіциту, пізніше названий Законом Гремма-Радмена-Холлінгса. Він складався з вимог до органів виконавчої і законодавчої влади в процесі розробки і затвердження чергових проектів бюджету забезпечити до 1991 року повну ліквідацію бюджетного дефіциту за рахунок поступового зменшення його розмірів.

Були намічені конкретні цифри зниження і передбачений спеціальний механізм для цього процесу. В випадку, коли б намічений дефіцит перевищив контрольну цифру, починала діяти умова “автоматичного” скорочення видатків бюджету на дану суму, розділену порівно між воєнними і невоєнними видатками.

Однак даний закон визвав різкі протести і в адміністрації і в конгресі. Вже на наступний день після підписання закону президентом одним із членів палати представників подав протест спочатку в окружний, а потім і в Верховний суд про поняття “автоматичне” скорочення. Рішення суду було таке: закон порушує фундаментальне положення про розподіл повноважень між різними гілками влади, оскільки скороченням повинно займатися Адміністративно-бюджетне управління (АБУ) і Головне контрольно-фінансове управління (ГКФУ), а право скорочення видатків належить конгресу.

В результаті з закону був вийнятий механізм, який забезпечував точне виконання його вимог. Тому до кінця 1987 року прийшлося прийняти другий, більш реальний варіант цього ж закону, який планував ліквідацію бюджету до 1993 фінансового року шляхом скорочення планових видатків. Але закон в новій редакції так і залишився не виконаний - в першу чергу із-за небажання адміністрації Рейгана скорочувати воєнні видатки.

Тому в 1990 році конгрес прийняв ще один закон “Про виконання бюджету”. Його ціль була в законодавчому обмеженні росту видатків і зменшенні обмеженого росту доходів бюджету. Діяти він повинен був до 1995 року, потім його пролонгували до 1998 року.

Всі федеральні видатки почали ділитися на дві частини - прямі (обов’язкові) і дискреційні. Прямі видатки регламентуються постійно діючим законодавством (програми медичного обслуговування, допомога по безробіттю), дискреційні, тобто які залежать від конкретного положення в економіці, повинні кожний рік розглядатися і затверджуватися конгресам (наприклад видатки на зарплату державним службовцям). Обмеження накладались на дискреційні видатки. По дискреційним статтям кожний рік вводились ліміти.

В випадку, коли видатки по дискреційних статтях перевищують ліміт, приводиться в дію механізм секвестування - рівномірного зменшення видатків і асигнувань по цих статтям, за виключенням спеціально оговорених. АБУ повинно провести розрахунки, які б показували необхідність (або відсутність необхідності) секвесту, і представити про це доклад президенту і конгресу. Такі ж самі розрахунки повинно самостійно провести Бюджетне управління при конгресі, а при розходженнях в результатах директор АБУ повинен пояснити причини.

На основі розрахунків АБУ президент видає указ про секвестування, а ГКФУ провіряє відповідність проводимих дій законодавству. Кожний рік АБУ готовить три доклади про секвестування: попередній - в момент представлення бюджетного проекту в конгресі, поточний - в кінці серпня і заключний - до завершення сесії конгресу восени.

З трьох спроб конгресу (1985,1987 і 1990 рр.) створити дійовий законодавчий механізм зменшення розмірів бюджетного дефіциту тільки третя спроба була найбільш реальною. Правда і після 1990 року дефіцит продовжував рости. Потім настало різке скорочення бюджетного дефіциту в 1996 році, що пояснюється вмілим фінансовим плануванням адміністрації Клінтона, ну і, звичайно, зменшення воєнних видатків. А в даний час навіть прийнята програма скорочення дефіциту бюджету до нуля.[2]

Звичайно, Україні ще далеко до подібних успіхів. Але більш ніж очевидно: американський досвід боротьби з дефіцитом бюджету може бути дуже доречним в справі будівництва власної системи регулювання державних фінансів. Тому що дане явище ні в якій мірі не потерпить хаотичності, непрофесіоналізму і популізму при прийнятті таких рішень.

Що стосується збалансованості бюджетів, то доходна і видаткова частина бюджетів визначаються в основному затверджуваними парламентом нормами. Це означає, що державні органи створюють систему бюджетів, основною умовою існування якої має бути гармонія між доходною та видатковою сторонами бюджетів, тобто рівновага. Передача обов’язків і відповідальності місцевими органами влади має супроводжуватись забезпеченням цих органів відповідними фінансовими ресурсами. З правової точки зору про відповідність між зв’язками та фінансовими ресурсами можна говорити тоді, коли обов’язки супроводжуються правами та компетенціями на використання джерел доходів. Ці компетенції можуть визначатися по-різному - від прав на використання ресурсів до нормативних компетенцій, тобто прав щодо встановлення податків. Місцеві органи влади повинні мати юридично закріплені джерела доходів, достатні для покриття обов’язкових видатків. Це, звичайно, не означає, що місцеві органи влади можуть мати можливість виконувати тільки обов’язкові функції. Може бути ситуація, за якої місцеві органи влади мають на своїх рахунках необхідні фінансові кошти, але не мають відповідних прав щодо їх використання. Існує небезпека, що чіткий розподіл обов’язків і ресурсів зменшить самостійність місцевих органів влади. Однак така небезпека не означає зв’язку між збалансованим бюджетом та недостатньою самостійністю. Збалансована система доходів і видатків має забезпечувати відповідний рівень самостійності місцевих органів влади як у видатковій, так і в доходній частині.

Закладання в українському законодавстві принципів збалансованості бюджетів, зокрема, місцевих бюджетів було спричинено загальною складною фінансовою ситуацією та інфляцією. Однак за відсутності протягом років достатніх власних місцевих доходів прийняте положення фактично обмежувало самостійність регіонів, змушуючи їх скорочувати видатки. Цю ситуацію не можна вважати за правильну. В багатьох випадках намір самостійності місцевих органів влади може залишитися лише декларативним, підкреслюючи також теоретично визнану регіональну самостійність територіального планування.

За умови, що місцеві органи влади повинні мати у своєму розпорядженні гарантовані законом ресурси для виконання своїх обов’язків, треба прийняти тезу про необхідність вирівнювання фінансово-економічних можливостей регіонів країни. Якщо видатки в межах регіону, що надає послуги, та обсяг доходів неможливо врівноважити, координуючу роль можуть виконувати відповідні дотації. З метою забезпечення ефективності та справедливості це мають бути конкретні та доповнюючі дотації з урахуванням поділу коштів між рівнями влади відповідно до їх часток у доходах. Однак забезпечення ресурсами для ліквідації диспропорції в економічному розвитку та рівні життя не повинно зменшувати прагнення місцевих органів влади до економії видатків і заходів до пошуку нових і збільшення продуктивності існуючих джерел доходів. Збільшення ресурсів як результат діяльності місцевих органів влади ніколи не повинно призводити до автоматичного їх передавання вищому рівню або до зменшення дотації чи субвенції.[3]

Все це стосується збалансованості бюджетів, і зокрема, місцевих бюджетів. Крім структури доходної та видаткової сторін бюджету та прав місцевих органів влади у цій сфері, важливе значення мають питання процедури збалансування місцевих бюджетів, тому що правила складання та затвердження бюджету та інші суттєві норми визначають, хто і в якому обсязі затверджуватиме квоти доходів і видатків місцевого бюджету. Крім компетенції, неабияке значення тут має послідовність затвердження, тобто питання процедури. З огляду на принцип самоврядування найкращим є рішення, за якого органи держави заздалегідь затверджують обсяги дотацій і субвенцій, а місцеві органи влади, маючи певні права у визначенні обсягу видатків, остаточно затверджують доходну і видаткову частини бюджету. Таким чином, акт затвердження місцевого бюджету набуває реального значення. Розуміючи необхідність певних обмежень свободи діяльності місцевих органів влади, слід зазначити, що значення затвердження місцевих бюджетів залежить від того, чи мають місцеві органи влади права і які вони у визначенні доходної та видаткової сторін бюджету.

Таблиця 3.1.

Обсяги Державного бюджету та бюджетний дефіцит за 1992-19998 роки

ВИСНОВКИ

Існування ситуації, коли має місце перевищення витрат держави над ц доходами, зумовлює постійну її турботу про поліпшення цього співвідношення і в ідеалі збалансування витрат з доходами. Конкретні шляхи держави в цьому напрямі можуть бути різними, але у результаті зводяться до можливостей зростання доходів та їх скорочення. Наве­демо і досить "оригінальний" висновок: " . Якщо існує дефіцит бюджету, тоді держава повинна додатково друкувати гроші або отримува­ти їх в позику від населення.

Теоретично можна виділити чотири основних напрямки подолання дефіциту бюджету:

— збільшення дохідної частини бюджету;

— скорочення видаткової частини бюджету; . .

— здійснення внутрішніх і зовнішніх позик:

— проведення грошової і кредитної емісії.

Щодо економічної ситуації в Україні, то для неї нині прийнятні всі чотири названі напрямки.

Перший напрямок — збільшення дохідної частини бюджету — може бути пов'язаний з проведенням оптимальної податкової політики, яка б стимулюва­ла виробників до розвитку виробництва і збільшення його обсягів. Це стане пе­редумовою збільшення національного доходу як основного джерела поповнення бюджетних ресурсів. Сюди ж варто віднести проведення реформи заробітної плати, зростання доходів основної частини населення, що прямо пов'язано із заінтересованістю виробників у збільшенні випуску продукції, а також із підвищенням платоспроможного попиту населення і, як наслідок, зростанням обся­гів виробництва і бюджетних засобів за рахунок бюджетних відрахувань.

Другий напрямок — скорочення витрат державного бюджету. Сюди варто насамперед віднести скорочення витрат на народне господарство, зменшення до мінімуму участі держави у виробничих інвестиціях. Винятком повинні ста­ти лише окремі об'єкти інфраструктури, пріоритетні напрямки у структурі промислового виробництва, охорона навколишнього середовища, включаючи витрати, пов'язані з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Витрати ж, пов'язані з проведенням інноваційної політики та подаль­шим розвитком виробництва, повинні бути покладені переважно на самі під­приємства, які для цього можуть використовувати частину амортизаційних відрахувань, частину прибутку, а також частину дивідендів і прибутку від опе­рацій з цінними паперами, банківські кредити.

На сучасному етапі економічного розвитку скорочення видаткової части­ни бюджету може бути пов'язане зі скороченням військових витрат на оборо­ну за рахунок встановлення оптимальної чисельності військовослужбовців і скорочення закупівель військової техніки, тимчасовим скороченням витрат на соціально-культурні заходи (освіту, охорону здоров'я тощо) і, що особливо важливо, зі скороченням витрат на управління.

Скорочення видаткової частини бюджету може бути досягнуте за рахунок зменшення усіх видів дотацій, субвенцій. Мова йде насамперед про скорочен­ня дотацій підприємствам-виробникам і передачу дотацій споживачам.

Третій напрямок скорочення дефіциту бюджету — здійснення внутрішніх і зовнішніх позик, тобто пошук джерел фінансування дефіциту, що склався. Слід зазначити, що проблема подолання дефіциту бюджету в Україні е однією з найважливіших і найсуперечливіших фінансових проблем. Під час її обговорення нерідко розглядають досвід зарубіжних країн, економіка яких функціонує нормально і за п'яти-, і за десятивідсоткових рівнів бюджетного дефіциту щодо валового внутрішнього продукту. Однак тут слід мати на увазі, які джерела фінансування дефіциту бюджету існують у цих країнах, оскільки саме вибір джерел фінансування дефіциту бюджету, а не його розмір сам со­бою має принципове значення для функціонування економіки.

Список використаної літератури.

1. Конституція України.: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. - : Преса. Україна ., 1997.-80с.

2. Закон України “Про формування місцевих органів влади і самоврядування “( Відомості Верховної Ради України , 1994 р., №22 ,ст. 144, №26 ,ст217) .

3. Декрет Кабінету Міністрів України “Про місцеві позики і збори” від 20.05.1999р. - №56-93.

4. Бозарова Т.В., Толстинов А.И., Ахмеджанов Т.Ю. и др. Роль финансов в социально-економическом розвитии страни. – М: Финанси и Статистика, - 1986. – 230 с.

5. Белгавен Прес Місцеве самоврядування у новій Європі; Регульська Й. Реформування місцевого самоврядування у Центральній та Східній Європі (Лондон і Нью-Йорк, 1993)/Фонд Україна – США. Програма Сприяння Парламентові України, 13с.

6. Бутко І.П., Пухтинський М.О., Руденко В.М, Нравченко В.І. Місцеве самоврядування в Україні Історія. Проблеми. Пропозиції / Фонд сприяння становленню і розвитку місцевого та регіонального самоврядування України. – К.:1999. – 160с.

7. Василик О.Д. Державні фінанси України: Навчальний посібник. – К: Вища школа. 1997. – 383 с.

8. Васильева М.В. Местные бюджеты в современных условиях. – М.: Финанси и статистика, 1987. – 110 с.

9. Ролінова Т.Методологічні засади розмежування функцій державного управління і місцевого самоврядування // Економіка України. – 1996. - №4. – с.48-52.

10. Деркач М. Бюджетний дефіцит. // Економіка України.-1995.-№1.-с. 12-30.

11. Європейська Хартія про місцеве самоврядування. – Страсбург, Рада Європи, від вид і доп.- травень 1990.

12. Кириленко М., Татаренко В. Міське господарство і проблеми формування та використання бюджету. // Економіка України.-1996.-№8.-32-38с.

13. Кравченко В.І. Місцеві фінанси України: Навч. посібник. –К.: Знання., 1999.-487с.

14. Кравченко В.І. Місцеве самоврядування в історії України // Місцеве та регіональне самоврядування України.-1992. –Вип.1.-22-29с.

15. Кравченко В.І. Про компетенцію місцевих органів влади // Місцеве та регіональне самоврядування України. – 1994. Вип. 3(8).-66-69с.

16. Чумаченко Н.Г. Бюджетний дефицы /Ин-т эконом. Пром-ти.- Донецк,1994.-69с.

17. Юрій С.І., БескидЙ.М. «Бюджетна система» НІОС , Тернопіль,2000р.

[1] Фінанси зарубіжних корпорацій : Навчальний посібник. В.М.Сутормов, В.М.Федосов.-К.:Либідь,1993.-240с.

[2] Финансы : под ред. В.М.Родионовой.-М. : Финансы и статистика, 1993.-с.152

[3] Шевчук В.О.-Фіскальна політика і необхідність збалансованого бюджету //.Фінанси України.-1997.-№5.-с.94