Формування ресурсiв комерцiйних банкiв

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Теоретичні засади, зміст, значення і класифікація ресурсів комерційних банків, власний капітал.

1.1 Ресурси комерційних банків їх зміст, значення та класифікація.

1.2 Функції власного капіталу.

1.3 Класифікація власного капіталу.

Розділ 2. Залучені і запозичені кошти комерційних банків і порядок їх формування.

2.1 Основні поняття залучених та запозичених коштів комерційних баків.

2.2 Залучені кошти комерційних банків.

2.3 Запозичені кошти комерційних банків.

Розділ 3. Висновки та рекомендації

3.1 Приклад розвитку банку „Аваль”

3.2 Пропозиції що до формування ресурсів комерційних банків

Розділ 4. Розрахункова частина.

Список використаної літератури

ВСТУП

Управління банківськими ресурсами являє собою діяльність, пов'язану з залученням коштів вкладників і інших кредиторів, визначенням розміру і відповідної структури джерел коштів у тісному зв'язку з їх розміщенням.

Управління ресурсами комерційних банків можна умовно підрозділити на два рівні - рівень держави і рівень самого комерційного банку. При цьому на кожному рівні управління використовуються як економічні, так і організаційні методи. Самі ж методи прямо або побічно впливають на розмір ресурсів комерційних банків.

Встановлення економічних показників регулювання діяльності комерційних банків безпосередньо позначається на розмірі їхніх ресурсів. Мінімальний розмір статутного фонду не тільки прямо, але і побічно впливає на розмір власного капіталу комерційного банку, оскільки утворення інших його фондів взаємозалежно зі статутним фондом. Так, від розміру статутного фонду залежать розмір і порядок формування резервного фонду, утвореного за рахунок відрахувань від прибутку. Граничне співвідношення між розміром власних засобів комерційного банку і сумою активів, зважених з урахуванням ступеня ризику їхньої втрати, встановлює розгортання активних операцій комерційного банку, характеризує його платоспроможність.

Проблема управління ресурсами, залученими комерційними банками, має не тільки кількісну, але і якісну сторону. Залучати ресурси без пророблення питання про їхнє розміщення немислимо. Перед комерційними банками стоїть задача ефективного розміщення ресурсів, що відшкодувало би витрати і принесло банку прибуток, а також забезпечило виконання запропонованих Національним банком України вимог по ліквідності банку. Це можливо при здійсненні комерційним банком тісного взаємозвв’язку пасивних операцій з активними.

Таким чином, обрана тема для написання є актуальною.

Метою курсової роботи стало вивчення питань - рресурсів комерційних банків, їх змісту, значення і класифікації, формування власного капіталу: його функцій та значення, залучених і запозичених коштів комерційних банків і порядку їх формування.

Для досягнення мети використовувалася нормативно-правова база, а також деякі літературні джерела, підручники, монографії, періодична література.

Розділ 1. Теоретичні засади, зміст, значення і класифікація ресурсів комерційних банків, власний капітал.

1.1 Ресурси комерційних банків їх зміст, значення та класифікація

Ресурси комерційного банку — це сукуп­ність грошових коштів, що знаходяться у його розпорядженні і використовуються для виконан­ня активних операцій. Операції, завдяки яким комерційні банки формують свої ресурси, мають назву пасивних1.

Акумулюючи грошові накопичення, прибутки і заощадження юридичних і фізичних осіб, банки перетворюють їх у позичковий капітал, тобто грошовий капітал, наданий у позичку власниками на умовах повернення за плату у виді відсотка. Тому банківські ресурси називають банківським капіталом.

Діяльність комерційних банків полягає в залученні коштів і наданні їх у позичку або інвестування по більш високих процентних ставках. Вони виступають посередниками між тими, хто має у своєму розпорядженні тимчасово вільні кошти, і тими, хто в їх потребує. Метою здійснення такого посередництва є одержання банківського прибутку.

Операції, за допомогою яких комерційні банки формують свої ресурси, називаються пасивними. Суть пасивних операцій полягає в залученні різноманітних видів внесків у рамках депозитних і ощадних операцій, одержанні кредитів від інших банків, емісії різноманітних цінних паперів, а також проведенні інших операцій, у результаті яких збільшуються кошти в пасиві балансу комерційного банку.

Для зручності розгляду джерел банківських ресурсів звичайно прибігають до їхньої класифікації. Існує безліч різноманітних класифікацій ресурсів комерційних банків, побудованих на основі визначених критеріїв, проте усі вони не позбавлені визначених умовностей.

По своєму економічному змісту ресурси комерційних банків дуже різноманітні. Власні засоби комерційних банків складаються зі статутного фонду, а також утворених у процесі банківської діяльності резервного й інших фондів. До власних коштів прирівнюється прибуток, що до його розподілу знаходиться в обороті комерційного банку і використовується в якості банківського ресурсу.

Тимчасово вільні кошти бюджетів на рахунках у комерційному банку (якщо він залучається до касового виконання державного бюджету) утворяться в результаті їхнього поточного виконання, тобто від моменту надходження доходів на рахунки в банку до моменту їх використання.

Важливим банківським ресурсом є кошти клієнтів на рахунках у комерційному банку і кошти в розрахунках:

Þ залишки засобів на розрахункових і поточних рахунках підприємств, організацій і установ усіх форм власності;

Þ залишки фондів економічного стимулювання і спеціального призначення клієнтів, що зберігаються в банку на окремих рахунках;

Þ кошти, депоновані з метою забезпечення гарантії платежу при акредитивній формі розрахунків, розрахунках чеками й акцептованими платіжними дорученнями;

Þ кошти в розрахунках між установами одного комерційного банку;

Þ кошти бюджетних і громадських організацій;

Þ кошти спеціальних фінансово-кредитних інститутів.

До банківських ресурсів відносяться грошові заощадження населення, що формуються за рахунок скорочення поточного особистого споживання і призначаються для забезпечення його потреб у майбутньому.

Ресурсами комерційних банків є також кредити, надані іншими банками, включаючи іноземні, а також кошти інших банків, що знаходяться на їхніх кореспондентських рахунках у комерційному банку.

Нарешті, до ресурсів комерційних банків відносять інші кошти, що утворяться в результаті проведення ними інших видів пасивних операцій.

У залежності від місця мобілізації банківських ресурсів їх підрозділяють на ті, що мобілізуються самим комерційним банком і придбані в інших банків. На місці комерційними банками мобілізується велика частина ресурсів, наприклад, внески громадян і депозити підприємств і організацій. Для оперативного задоволення додаткових потреб у коштах комерційні банки залучають ресурси, мобілізовані іншими банками.

Ресурси комерційного банку можна класифікувати по можливості прогнозування їхнього розміру. При цьому виділяють ресурси, що піддаються прямому і непрямому прогнозуванню. До ресурсів прямого прогнозування відносять фонди банку і нерозподіленого прибутку. Непрямому прогнозуванню підлягають кошти в розрахунках, залишки тимчасово вільних коштів на розрахункових рахунках підприємств і організацій, деякі інші джерела банківських ресурсів.

У залежності від часу використання банківські ресурси підрозділяють на постійні і тимчасові. Постійні - це кошти, чия динаміка або оборотність комерційним банком може бути прогнозована і використана для здійснення активних операцій. Тимчасові банківські ресурси створюють кошти, що утворюються періодично в результаті здійснення деяких банківських операцій і динаміку яких важко спрогнозувати.

З погляду джерел створення ресурси комерційних банків поділяються на власні і запозичені. До складу власних ресурсів включаються кошти фондів комерційного банку, утворених при його створенні за рахунок коштів фундаторів (акціонерів), а згодом за рахунок відрахувань від прибутку і при необхідності додаткового випуску акцій. До них відноситься і нерозподілений прибуток комерційного банку. Власні ресурси - лише відправна точка для організації банківської справи і їхня роль у більшій мірі зводиться до гарантування прибутковості і фінансової стійкості комерційного банку.

Комерційний банк має можливість залучати кошти підприємств, організацій, установ і населення. Частина притягнутих ресурсів він мобілізує по своїй ініціативі, для чого як позичальник виходить на грошовий ринок. Для оперативного задоволення своїх потреб у додаткових ресурсах комерційний банк звертається до інших комерційних банків, Національного банку або здійснює емісію визначених цінних паперів. Суть цієї операції складається в мобілізації комерційними банками коштів замість видачі кредиторам визначених цінних паперів.

Іншу частину залучених ресурсів комерційний банк мобілізує за допомогою того, що клієнти самі пропонують йому свої кошти з метою забезпечення їхньої цілості й одержання прибутку.

Серед залучених ресурсів використовуються як традиційні для комерційних банків України, так і нові для них види ресурсів. До першого, зокрема, відносяться кошти підприємств, організацій, установ і населення на рахунках у комерційному банку, кошти бюджету й ін. Поява другого виду ресурсів пов'язано з залученням банків у нові для них сфери банківської діяльності - операції з цінними паперами, факторингові, лізингові й інші операції. Це спричинило за собою включення до складу банківських ресурсів не тільки коштів у національній і іноземній валюті, але і цінних паперів, майна і пов'язаних із ним майнових прав.

В даний час велика частина операцій комерційних банків грунтується на залучених ресурсах, що не знижує ролі власного капіталу1.

1.2 Функції власного капіталу.

Власний капітал комерційного банку займає невелику питому вагу у сукупному капіталі. Для суб'єктів підприємницької діяльності у сфері матеріального виробництва це відношення інше. Якщо для промислового підприємства нормою вважається, коли власний капітал становить 50 % від загального капіталу, для комерційного банку достатнім буде 8 %. Це обумовлено специфікою банківської діяльності. Банк користується, в ос­новному, чужими грошима, а власні кошти слу­жать передусім для страхування інтересів вклад­ників і кредиторів банку, а також для покриття поточних збитків від банківської діяльності. Інакше кажучи, власний капітал комерційного банку виконує захисну функцію, а функція забез­печення оперативної діяльності, яка для власних коштів підприємств сфери матеріального вироб­ництва постає головною, для власного банківсь­кого капіталу є другорядною. Незважаючи на це, досить відчутна роль власного капіталу як дже­рела забезпечення оперативної діяльності комер­ційного банку на перших кроках після його утво­рення. За рахунок власного капіталу фінансу­ється придбання меблів, організаційної та ком­п'ютерної техніки, будівництво або оренда бан­ківських офісів, впровадження систем банківсь­кого захисту, банківських технологій і систем зв'язку.

Для створення комерційного банку необхідний визначений власний капітал, що, має чітко виражену правову основу і функціональну визначенність, утворює фінансову базу розвитку банку. У порівнянні з іншими сферами підприємницької діяльності власний капітал комерційних банків займає невелику питому вагу в сукупному капіталі. Це пояснюється специфікою діяльності комерційного банку як установи, що здійснює мобілізацію вільних ресурсів на грошовому ринку і надання їх у борг. Тому власний капітал у банківській діяльності має дещо інше призначення, чим в інших сферах підприємницької діяльності. Якщо в останніх - це забезпечення платоспроможності і виконання більшості оперативних функцій підприємств і організацій, то в комерційних банків власний капітал служить насамперед для страхування інтересів вкладників (захисна функція капіталу) і в меншій мірі - фінансового забезпечення своєї оперативної діяльності. У цьому зв'язку розмір власного капіталу є важливим чинником забезпечення надійності функціонування банку і повинний знаходитися під жорстким контролем органів, що регулюють діяльність комерційних банків. Тому є підстави вважати, що власний капітал банків виконує і регулюючу функцію: через фіксування його розміру регулюючі органи впливають на діяльність комерційних банків у цілому.

Захисна функція власного капіталу банку включає страхування внесків і депозитів, що гарантує інтереси кредиторів комерційного банку у випадку його ліквідації або банкрутства, а також забезпечення функціонування банку навіть при появі збитків по його поточній діяльності. Ці збитки, як правило, покриваються з поточного прибутку. Якщо його недостатньо, а також для покриття непередбачених витрат використовується частина власного капіталу. Тому, якщо комерційний банк має достатній резервний капітал, він тривалий час може рахуватися надійним і платоспроможним навіть якщо з'являються збитки по поточній діяльності.

Роль захисної функції власного капіталу банків змінюється під впливом ряду чинників:

ü загальноекономічного і фінансового стану країни і стабільності грошової сфери;

ü розвитку в країні страхування депозитів і позичок;

ü стратегії і тактики банку.

Чим вище рівень розвитку в країні страхування внесків, депозитів і позичкових операцій комерційних банків, тим менше вимоги до захисної функції і тим меншою може бути частка власного капіталу в активах комерційних банків.

Хоча оперативна функція власного капіталу в банківській сфері значно слабше, чим в інших сферах підприємницької діяльності, усе ж недооцінювати її не можна. Особливо суттєва роль цієї функції спочатку діяльності комерційного банки. За рахунок власного капіталу фінансується придбання необхідних для комерційного банку будівель, їхнє будівництво або оренда, оснащення меблями, організаційною й обчислювальною технікою, забезпечення іншими матеріальними ресурсами, впровадження новітніх систем банківської охорони, банківських технологій і систем зв'язку. Розвиток ринкової економіки посилює потреби комерційних банків у використанні новітніх досягнень науки і техніки, вартість яких буде неухильно зростати, особливо в умовах інфляції.

Багатофункціональне призначення власного капіталу банку робить його неоднорідним по складу. Одна частина, призначена для забезпечення оперативної діяльності комерційного банку, є найбільш постійною і виступає у формі статутного фонду, частково резервного фонду, фонду амортизації, фондів економічного стимулювання. Друга частина призначена для страхування активних і інших операцій банку від збитків. Ця частина більш рухлива і виступає у формі страхового фонду, частково резервного фонду, резервів для покриття збитків, пов'язаних із непогашенням позичок. Третя частина призначена для цілей регулювання розміру власного капіталу банку, хоча може використовуватися як для забезпечення оперативної діяльності, так і для страхових потреб. Тому розмір цієї частини власного капіталу найбільш рухливий, може залежати як від зміни стратегічних і тактичних цілей самого банку, так і вимог регулюючих органів. Зазначена частина власного капіталу виступає у формі нерозподіленого прибутку.

Власний капітал комерційного банку може також використовуватися для участі у власності акціонерних та спільних підприємств.

1.3 Класифікація власного капіталу

(i) Таблиця 1

1) Власний капітал комерційних банків, що розташовані на території України, на кінець року (млн. грн.)1

Власний капітал комерційного банку поді­ляється на основний та додатковий. Основний капітал складається з статутного, резервного фондів, фондів економічного стимулювання та інших фондів, що утворюються за рахунок при­бутку. Додатковий капітал формується з неви­користаних резервів, що призначаються для стра­хування активних операцій комерційних банків та нерозподіленого прибутку.

У складі основного капіталу головна роль належить статутному фонду банку. Він форму­ється з акціонерного або приватного капіталу при організації нового банку шляхом внесків заснов­ників чи випуску і реалізації акцій. Розмір ста­тутного фонду визначається засновниками, однак він не може бути меншим мінімального розміру, встановленого Національним банком України.

Мінімальний розмір статутного капіталу на момент реєстрації банку не може бути менше:1) для місцевих кооперативних банків - 1 мільйона євро;2) для комерційних банків, які здійснюють свою діяльність на території однієї області, - 3 мільйонів євро;3) для банків, які здійснюють свою діяльність на території всієї України, - 5 мільйонів євро.Перерахування розміру статутного капіталу у гривні здійснюється за офіційним курсом гривні до іноземних валют, встановленим Національним банком України на день укладення установчого договору.За підсумками року на основі фінансової звітності банки зобов'язані коригувати розмір статутного капіталу на індекс девальвації чи ревальвації гривні за рахунок та в межах валових доходів або валових витрат банку відповідно до методики, встановленої Національним банком України1.

Порядок формування статутного фонду залежить від форми організації банку. Якщо ко­мерційний банк утворюється у формі акціонерно­го товариства (АТ) відкритого типу, то статутний фонд формується шляхом відкритої передплати на акції, а якщо у формі АТ закритого типу — у порядку перерозподілу усіх акцій серед заснов­ників банку згідно з розміром їх частки у статут­ному фонді.

При утворенні банку як товариства з обме­женою відповідальністю статутний фонд поділя­ється на частки, розмір яких фіксується в заснов­ницьких документах, а учасники банку несуть відповідальність за його зобов'язаннями у межах своєї частки.

Статутний фонд комерційного банку у фор­мі АТ створюється шляхом випуску та продажу двох видів іменних акцій — звичайних та привілейованих. Власники звичайних акцій бе­руть участь в управлінні банку і поділяють з ним усі його доходи, збитки та ризики. Якщо ко­мерційний банк не заробляє прибутку, власники звичайних акцій не отримують дивідендів, їм нічого не гарантується у випадку ліквідації банку. Однак збитки власників звичайних акцій не можуть бути більшими ніж первісна вартість їх інвестицій, а доход, у випадку прибуткової робо­ти банку, вони можуть отримувати значний, тому що розподіл залишку прибутку відбувається тільки між власниками простих (звичайних) акцій.

Власники звичайних акцій вкладають свій капітал на весь час функціонування комерційного банку. Вони, як правило, не можуть продати їх назад банку-емітенту. У виключних випадках, якщо збори акціонерів приймуть рішення про скорочення числа учасників банку, частка прос­тих акцій може бути викуплена банком-емітен­том. Звичайні акції вільно купуються та прода­ються на вторинному ринку цінних паперів (фон­довій біржі).

Привілейовані акції дають право їх влас­никам на отримання фіксованого розміру диві­дендів, який не залежить від отриманого банком прибутку. Власники привілейованих акцій, у ви­падку ліквідації комерційного банку та розподілу його майна, мають переваги у порівнянні з власниками звичайних акцій. Однак при лікві­дації комерційного банку власникам привілейо­ваних акцій повертається їх вартість після того, як будуть задоволені грошові вимоги кредиторів банку.

Власники привілейованих акцій не беруть участі в управлінні комерційним банком.

З розвитком операцій комерційних банків, а також необхідністю задоволення вимог НБУ щодо мінімального розміру статутного фонду, у комерційного банку виникає потреба в збільшен­ні розмірів цього фонду. Це відбувається шляхом проведення додаткової емісії акцій. Як правило, банк прагне при додаткових емісіях випускати в першу чергу привілейовані акції з тим, щоб запобігти розширенню кола власників звичайних акцій і ускладненню процесу управління банком.

Перший випуск акцій банку повинен пов­ністю складатися із звичайних акцій. Реєстрація та продаж банком-емітентом першого випуску акцій звільняється від оподаткування податком на операції з цінними паперами.

Всі випуски цінних паперів банками типу відкритого АТ, незалежно від розміру випуску та кількості інвесторів, підлягають державній реєстрації у Міністерстві фінансів України.

Для реєстрації випуску акцій банк-емітент складає проспект емісії. Проспект емісії готу­ється засновниками банку (при першій емісії) та Правлінням банку (при наступних емісіях). В проспекті емісії повідомляється про банк, його фінансове становище, вміщуються відомості про майбутній випуск цінних паперів. Проспект емісії повинен бути завірений незалежною аудиторсь­кою фірмою.

Емісія акцій, як форма створення та напов­нення статутного фонду комерційного банку, ре­гулюється Законами України: "Про господарсь­кі товариства"1 та "Про цін­ні папери та фондову біржу"2.

Резервний фонд комерційного банку при­значений для покриття можливих збитків від банківської діяльності, а також для сплати диві­дендів за привілейованими акціями, коли для цьо­го недостатньо прибутку. Наявність коштів в ре­зервному фонді забезпечує стійкість комерційно­го банку, зменшує вірогідність його банкрутства.

Резервний фонд комерційного банку ство­рюється у порядку, встановленому зборами акціо­нерів, а його розмір встановлюється, як правило, на рівні 50 % від розміру статутного фонду. Він формується за рахунок відрахувань з прибутку і повинен складати не менше 5 % від суми отрима­ного прибутку.

Крім резервного фонду в комерційних банках створюються спеціальні фонди, призна­чені для виробничого та соціального розвитку банку. Їх формування здійснюється за рахунок прибутку.

Одним з елементів додаткового капіталу банків постають невикористані резерви страху­вання банківських ризиків (кредитного, валют­ного, інвестиційного). Призначенням цих резер­вів є зниження негативних наслідків у зв'язку з неповерненням кредитів, виникненням збитків від операцій з валютою та цінними паперами, що знаходяться у розпорядженні банку. В Україні ці резерви створюються з прибутку, що залишається у банку після сплати податків. Такий порядок знижує фактичні можливості комерційних банків для створення необхідного розміру страхових резервів.

Нерозподілений прибуток, як елемент додаткового власного капіталу комерційного бан­ку, є ресурсом внутрішнього походження. Він створюється у вигляді залишку прибутку після сплати податків та відрахування до фондів банку.

За його рахунок сплачуються дивіденди акціоне­рам. Якщо після сплати дивідендів за ставкою, що встановлена зборами акціонерів, виникне їх залишок - ця сума може бути спрямована на поповнення статутного фонду банку. Ця операція (капіталізація) може бути здійснена і без сплати дивідендів акціонерам, але також за рішеннями, що приймаються загальними зборами акціонерів.

Банківський власний капітал поділяється на капітал-брутто та капітал-нетто. Власний капітал-брутто — це сума усіх фондів банку та нероз­поділеного прибутку за балансом. Власний капі­тал-нетто — це капітал-брутто за мінусом вкла­день банку в господарську діяльність підприємств та організацій, акції АТ, витрати майбутніх періо­дів, відвернених коштів. Тобто, капітал-нетто це та частина власних коштів банку, що може бути ви­користана як кредитні ресурси.

Розмір власного капіталу визначається кожним банком самостійно і залежить від бага­тьох факторів. До них належать:

— рівень мінімальних вимог НБУ до статутного фонду. Більш значні вимоги збіль­шують потребу у власному капіталі;

— специфіка клієнтури. При значній кіль­кості невеликих вкладників власних коштів потрібно буде менше ніж за наявності великих вкладників;

— характер активних операцій. Наявність значного обсягу ризикових операцій потребує відносно більшого розміру власного капіталу.

Таким чином, статутний фонд може створюватися тільки за рахунок власних коштів учасників (акціонерів) банку. Його формування за рахунок банківських кредитів не допускається. Статутний фонд комер­ційного банку не може формуватися за рахунок коштів організацій, які за статутом не мають право займатися комерційною діяльністю та мати прибуток (громадські, релігійні організації, фон­ди, та ін.).

Розділ 2. Залучені і запозичені кошти комерційних банків і порядок їх формування

2.1 Основні поняття залучених та запозичених коштів комерційних баків

Більша частина ресурсів комерційного банку формується за рахунок залучених та запозичених коштів, а не власних. Можливості комерційних банків у залученні коштів регулю­ються НБУ. Так, згідно з показником платоспро­можності банку, нормативне значення якого встановлено НБУ, залучені та запозичені кошти не повинні перевищувати розмір власного капіта­лу більше ніж у 12 разів.

Банки залучають вільні грошові кошти юридичних та фізичних осіб шляхом виконання депозитних операцій, у процесі яких використо­вують різні види банківських рахунків.

Депозит (вклад) — це грошові кошти в національній та іноземній валюті, що передані їх власником або іншою особою за його дору­ченням в готівковій або безготівковій формах на рахунок власника для зберігання на певних умовах. Операції, пов'язані з залученням гро­шових коштів на вклади, мають назву депозитних.

Практично усі клієнтські рахунки назива­ють депозитними. Депозитним може бути будь-який відкритий клієнту у банку рахунок, на яко­му зберігаються його грошові кошти. За формою використання рахунків вони поділяються на: де­позити (вклади) до запитання, термінові або строкові депозити, умовні депозити.

(ii) Таблиця 3

1) Кошти на рахунках підприємств, організацій та населення в банках України 1991-2001* роки1

* Без урахування коштів у банках, що перебувають на стадії ліквідації. 1 - залишки за депозитними зобов'язаннями на кінець періоду, млн. грн. 2 - темпи зростання до попереднього періоду, %.

Загальний облік довгострокових депозитних зобов'язань до 1998 року не вівся.

Проаналізуємо дані таблиці 3 з метою вивчення частки вкладів до запитання, строкових та довгострокових на депозитних рахунках підприємств, організацій та населення в банках України 1991-2001 роках.

Таблиця 4

Депозитні рахунки підприємств, організацій та населення в банках України 1991-2001 роки

1 - залишки за депозитними зобов'язаннями на кінець періоду, млн. грн. 2 - %.

З таблиці ми бачимо, що депозитні рахунки підприємств, організацій та населення в банках України за 1993-2001 роки у національній валюті коливаються у межах 55-75%, а в іноземців валюті – в межах 25-45% до загальної суми депозитних вкладів.

За 1994-2001 роки вклади до запитання у національній валюті коливаються у межах 60-80% і відповідно строкові вклади – 20-40%, з них довгострокові (1998-2001 рр.) у межах 15-30%.

За цей же період вклади до запитання у іноземній валюті коливаються у межах 37-62% і відповідно строкові вклади – 38-63%, з них довгострокові (1998-2001 рр.) у межах 15-28%.

2.2 Залучені кошти комерційних банків.

Вклади (депозити) до запитання розмі­щуються у банку на розрахунковому або поточно­му рахунку клієнта. Вони використовуються для здійснення поточних розрахунків власника ра­хунку з його партнерами. За вимогою клієнта кошти з розрахункового та поточного рахунків у будь-який час можуть вилучатися шляхом видачі готівки, виконання платіжного доручення, сплати чеків або векселів. До вкладів до запитання прирівнюються внески з попереднім повідом­ленням банку про намір зняти гроші з рахунку (за умови, що термін повідомлення не перевищує одного місяця). Вклади до запитання є нестабіль­ними, що обмежує можливість їх використання банком для позичкових та інвестиційних опера­цій, тому власникам поточних рахунків сплачу­ється низький депозитний процент або не сплачується зовсім. В умовах відсутності (як пра­вило) плати за депозити до запитання банки намагаються залучити клієнтів і стимулювати приріст поточних внесків за рахунок надання їм додаткових послуг та підвищення якості обслуго­вування.

Для покриття операційних витрат, пов'я­заних з веденням поточних рахунків, банк стягує з клієнта комісійну винагороду. Комісія може утримуватися з депозитного процента. Деякі бан­ки не стягують комісії з безпроцентних рахунків за умови зберігання на них стабільного залишку не нижче встановленого рівня. До депозитів до запитання можна віднести і кредитові залишки на контокорентних рахунках. На цьому рахун­ку знаходять

відображення усі операції банку з клієнтами, тобто видача позичок і проведення платежів за дорученням клієнта, а також над­ходження виручки від реалізації продукції та інших грошових переказів на користь клієнта і на погашення позичок. Інакше кажучи, контоко­рентний рахунок — це активно-пасивний раху­нок, що поєднує в собі ознаки розрахункового і позичкового. Кредитове сальдо по контокорент­ному рахунку означає, що клієнт має у своєму розпорядженні власні кошти, дебетове, — що у клієнта виникла заборгованість перед банком за позиками.

Одним із видів депозитів до запитання є залишок коштів на кореспондентських рахунках, відкритих у даному банку іншими банками.

Строкові вклади — це кошти, що розміщені у банку на певний строк і можуть бути знятими після закінчення цього терміну або після попе­реднього повідомлення банку за встановлений період (не менше 1 місяця). Вилучення строкових вкладів відбувається шляхом переказу грошей на розрахунковий (поточний) рахунок або готівкою з каси банку. Строкові вклади є для банків кра­щим видом депозитів, оскільки вони стабільні і зручні в банківському плануванні. За ними спла­чується високий депозитний процент, рівень яко­го диференціюється залежно від терміну, виду внеску, періоду повідомлення про вилучення, загальної динаміки ставок грошового ринку та інших умов.

Суперечності, що виникають між банком і вкладником, вирішуються у судовому порядку. Строкові вклади не використовуються для здійс­нення поточних платежів. Якщо вкладник бажає змінити суму внеску — зменшити або збільшити, то він може розірвати депозитну угоду і пере­оформити свій строковий вклад на нових умовах. При достроковому вилученні коштів з термі­нового депозиту власник, як правило, позбавля­ється передбачених угодою процентів. У цьому випадку проценти знижуються до рівня, перед­баченого по вкладах до запитання.

Комерційні банки можуть залучати вільні кошти юридичних і фізичних осіб за допомогою банківського векселя. Банківський вексель має депозитну природу і цим він схожий на серти­фікат. Проте, на відміну від сертифікату, банків­ський вексель може бути використаний його власником як платіжний засіб за товари і по­слуги, причому новий власник векселя може передавати його третій особі шляхом індосамента.

Ощадні вклади служать власникам для накопичення грошових заощаджень. Власнику ощадного вкладу видається іменне свідчення про внесок у формі ощадної книжки, у якій відби­ваються усі операції по рахунку. Зняття грошей з ощадного рахунка здійснюється за попереднім повідомленням власника внеску. Період завчасно­го попередження може бути закріплений законо­давче (як засіб державного регулювання) або встановлюватися за договором між банком і влас­ником рахунка. Отже, ощадні вклади передба­чають тривале існування на рахунках стабільних залишків коштів, що використовується в актив­них банківських операціях. По ощадних вкладах банки нараховують проценти.

Конкуренція на ринку позичкових капіталів змушує комерційні банки шукати нові форми і способи залучення депозитів. Значне поширення в банківській практиці дістав депозит, що відкри­вається клієнту при оформленні ним розрахун­кового рахунка. Депозит має обов'язковий харак­тер, а його величина і термін внеску коштів на рахунок визначаються банком. Якщо клієнт не виконує умови даного депозиту, банк може при­пинити його обслуговування. За своїм характером цей депозит можна віднести до умовного, оскільки вилучення коштів з нього можливе лише у випадку закриття клієнтом розрахунково­го рахунка. Він вважається безстроковим, що дозволяє банку використовувати його в якості довгострокового кредитного ресурсу. За аналогі­єю з вкладами до запитання по даному депозиту нараховуються мінімальні проценти або вони зовсім не нараховуються, якщо банк не бере з клієнта плату за ведення операцій по розрахун­ковому рахунку.

Комерційні банки використовують і такий метод залучення внесків, як встановлення залеж­ності між кредитуванням клієнта і накопиченням коштів на його депозитному рахунку. У цьому випадку між банком і клієнтом підписується договір, відповідно до якого банк бере на себе зобов'язання надати клієнту кредит за умовою накопичення і зберігання останнім протягом встановленого терміну визначеної суми коштів. Формування коштів на депозитному рахунку може відбуватися по-різному: або виходячи з можливості клієнта, або на основі планових регулярних внесків. Вигода клієнта при такому депозиті полягає в тому, що він має можливість безперешкодно одержати в банку кредит, при­чому чим меншим буде розрив між сумою депо­зиту і сумою кредиту, тим меншим буде встанов­лений процент за позичкою. У банку при такому кредитуванні значно меншим буде ризик непо­вернення позички, оскільки він має право спря­мовувати на погашення кредиту кошти, що збері­гаються на депозитному рахунку.

У роботі комерційних банків по залученню вкладів (депозитів) важливу роль відіграє про­цента політика, оскільки одержання прибутків вкладених коштів служить для клієнтів суттєвим стимулом до активізації внесків

Рівень прибутків за різноманітними видами депозитних рахунків різний. Найнижчі проценти комерційні банки сплачують по рахунках до запитання, оскільки вони характеризуються не­стабільністю залишків. За такими рахунками, відкритими юридичним особам, проценти зовсім можуть не нараховуватися. У цьому випадку з клієнтів, як правило, не стягується платня за розрахунково-касове обслуговування. Відсутність або незначні прибутки стимулюють власників рахунків до запитання скорочувати до мінімуму залишки коштів на них і вкладати їх у більш прибуткові операції (термінові депозити, цінні папери тощо), що для банків невигідно. Тому деякі з них намагаються стимулювати клієнтів до підтримки стабільних залишків на рахунках до запитання. Це робиться шляхом встановлення підвищених процентів або виплати клієнтам премій за значні залишки коштів.

Хоча за рахунками до запитання, відкри­тими для фізичних осіб, проценти нараховуються в обов'язковому порядку, прибуток по них наба­гато нижчий, ніж по термінових депозитах.

При встановленні розміру процентної став­ки по термінових депозитах визначальним чинни­ком є термін, на який розміщені кошти. Чим триваліший термін, тим вищі процентні ставки. Процентна ставка за терміновим депозитом може залежати і від частоти виплати прибутку: чим рідше здійснюються виплати, тим вищий рівень процентної ставки.

Банки можуть зацікавити вкладників шля­хом нарахування й сплати простих і складних процентів. Прості проценти є традиційним видом обчислення прибутку по вкладах. Відповідно до встановленої періодичності відбувається нараху­вання і виплата прибутку по внеску.

Наприклад. Станом на 1 лютого 1999 року депозит у сумі 500 тис. грн. розміщений у банку “Аваль” терміном до 1 року зі сплатою доходу щомісяця, з розрахунку 15% річ­них. У цьому випадку місячний доход по простому проценту складе 6,25 тис. грн. (500х15/12х100).

Доход за складними процентами (нараху­вання процента на процент) визначається так. Після закінчення розрахункового періоду на суму внеску нараховується процент і отримана величи­на приєднується до суми внеску; у наступному розрахунковому періоді процентна ставка засто­совується до нової вже збільшеної суми. Складні проценти доцільно використовувати в тому ви­падку, коли виплата доходу здійснюється по закінченні терміну дії внеску.

Наприклад. Станом на 1 лютого 1999 року депозит у сумі 500 тис. грн. розмі­щений на строк до 1 року зі сплатою доходу по закінченні строку дії договору, виходячи з 15% річних. Нарахування відсотків відбувається щомі­сячно. В цьому випадку доход, у разі обчислення його за складним процентом, складе: за перший місяць — 6.25 тис. грн., за другий місяць — 6.33 (506.25х15/12х100), за третій — 6.41, за четвер­тий — 6.49, і так далі до 12 місяців з щомісячним приростом в 0.08. За рік доход за складним від­сотком становитиме 80.28 тис. грн. (6.25х12+0.08+2х0.08+3х0.08+ .+11х0.08 6.25х12+11х12/2х0.08 або 6.25х12+66х0.08 = 80.28).

Одним із способів стимулювання внесків є застосування процентної ставки, що прогресивно зростає залежно від часу фактичного перебування коштів на вкладі.

Наприклад. Вклад у сумі 500 тис. грн. прий­нятий на строк 3 міс. під 12% річних. Якщо гроші не будуть зніматися з рахунка протягом 6 місяців, доход буде складати 15% річних, протягом 9 мі­сяців — 18% річних і одного року — 21% річних. Сплата процентів відбувається щомісячно. У цьо­му випадку доход вкладника буде щомісячно складати: у першому випадку 15 тис. грн. (500х12х3/12х100); в другому — 18.75 тис. грн. (500х15х3/12х100), в третьому — 22.5 тис. грн. (500х18х3/12х100), в четвертому — 26.25 тис. грн. (500х21х3/12х100).

2.3 Запозичені кошти комерційного банку.

До запозиченого капіталу комерційного бан­ку належать кошти, отримані від емісії та продажу облігацій, та кредити, отримані у інших банків, в тому числі НБУ.

На відміну від звичайних акцій облігації не дають права їх власникам на участь у керуванні комерційним банком. Якщо акції випускаються без встановлення терміну погашення, то по облігаціях встановлюється такий термін. Тому кошти, отримані комерційним банком за допомо­гою облігацій, не можуть вважатися власним капіталом. Вони свідчать про надання власни­ками облігацій зазначених коштів у розпоряд­ження емітента у формі довгострокової позики. Власник облігації набуває права на одержання фіксованого прибутку по ній протягом терміну дії позики. З настанням терміну погашення облігації банк повертає власнику номінальну вартість цього цінного паперу.

Якщо комерційний банк і надалі хоче утри­мувати у своєму обороті кошти, залучені за допо­могою облігацій, він вдається до рефінансування попередніх випусків. Це здійснюється шляхом викупу раніше випущених облігацій за рахунок коштів, отриманих від випуску нових незабезпечених боргових зобов'язань. Облігації, якщо це передбачено умовами емісії, можуть бути конвер­товані в прості акції. Тоді залучені з їх допомогою кошти переходять у власний капітал комерцій­ного банку. Конвертованість облігацій дозволяє підвищити їх привабливість у колі покупців, оскільки дає можливість останнім придбати акції банку в найбільш вигідний момент. Власники облігацій ризикують менше ніж власники акцій, оскільки у випадку банкрутства комерційного банку кредиторам кошти повертаються раніше ніж звичайним акціонерам. Необхідно відрізняти кошти, що мобілізовані комерційним банком за допомогою облігацій, від внесків і депозитів. Якщо перші називаються в банківській практиці позиковими або запозиченими, то другі — залуче­ними. При випуску облігацій банк відіграє актив­ну роль, ініціатива випуску належить йому, у той час як при залученні внесків роль банку пасивна.

Комерційний банк може випускати облігації для залучення позикових коштів лише за умови повної сплати усіх випущених ним акцій. Реалі­зація облігацій може відбуватися або на основі їх продажу за договорами з покупцями, або шляхом обміну на раніше випущені облігації та цінні папери. Погашаються облігаційні позики комер­ційними банками після закінчення терміну обігу облігацій за їх номінальною вартістю. Банківські облігації в Україні не дістали розвитку. Причи­нами такого становища є їх незабезпеченість, нездатність нових банків довести статутні капіта­ли до розмірів мінімальних вимог НБУ, фінан­сові труднощі, що виникли в більшості банків останнім часом, а також по суті відсутність вто­ринного ринку цінних паперів.

Одним із джерел поповнення ресурсів комерційного банку є міжбанківський кредит. Кредитними ресурсами торгують стійкі фінансо­ве комерційні банки, у яких завжди є надлишок ресурсів. Ці банки для одержання прибутку прагнуть розмістити вільні ресурси в інших банках. Крім фінансової вигоди банки-кредитори одержують можливість встановлення ділових партнерських стосунків.

Терміни міжбанківських кредитів можуть бути різними — від 1 дня до 3-6 місяців. Про­центна ставка за міжбанківськими кредитами, як правило, нижча ніж за кредитами, наданими господарникам, і пов'язана з обліковою ставкою НБУ.

Банки-позичальники залучають міжбан­ківський кредит для розширення своєї кредитної діяльності з клієнтами, а також у зв'язку з необ­хідністю регулювання банківської ліквідності. В Україні, в зв'язку з впровадженням електронних розрахунків, міжбанківське кредитування здій­снюється шляхом прямих контактів між банком-кредитором і банком-позичальником. Кредиту­вання здійснюється на договірних умовах на чітко визначений термін. Досить активно вико­ристовуються міжбанківські кредити терміном на 1 день, мета яких полягає у підтримці поточної ліквідності банку.

У договорі на міжбанківське кредитування, крім терміну, обумовлюється сума кредиту, рівень процентної ставки, порядок погашення. Звичайно при порушенні терміну погашення міжбанківського кредиту банк-кредитор передба­чає своє право на безспірне списання боргу. Якщо банк, що запозичив кредитні ресурси, не може їх повернути в термін, то він купує гроші в іншому банку.

При укладанні договору на міжбанківський кредит банк-позичальник повинен повідомити банку-кредитору значення своїх економічних нормативів (платоспроможності, ліквідності).

Про розвиток міжбанківського кредитуван­ня в Україні свідчать такі дані:

Купувати і продавати кредитні ресурси можуть не тільки комерційні банки, але і їх відділення та філії. Проте це право реалізується тільки в системі одного банку, що має філіальну мережу.

Комерційні банки можуть запозичити кош­ти в Національному банку України шляхом одер­жання кредитів через закриті кредитні аукціони. Загальне керівництво і відповідальність за прове­дення кредитних аукціонів покладені на Аукціон­ний комітет, персональний склад якого визна­чається і затверджується правлінням НБУ. Єди­ним продавцем кредитів на кредитному аукціоні є НБУ1.

Розділ 3. Висновки та рекомендації

3.1 Приклад розвитку банку „Аваль”

З метою забезпечення статутної діяльності акціонерний поштово-пенсійний банк “Аваль” формує статутний капітал, який може змінюватись у процесі діяльності Банку.

Статутний капітал Банку становить 120 000 000 (сто двадцять мільйонів) гривень і сформований за рахунок випуску акцій.

Статутний капітал Банку поділений на 1 200 000 000 (один мільярд двісті мільйонів) простих іменних акцій номінальною вартістю 10 (десять) копійок кожна.

Усі акції Банку є простими та іменними і випущені в документальній формі.

Банк, за рішення Правління Банку, може випускати привілейовані акції. Привілейовані акції не можуть бути випущені на суму, яка перевищує 10 відсотків статутного капіталу Банку. Права власників привілейованих акцій визначаються умовами випуску таких акцій.

Банк, на підставі банківської ліцензії, здійснює такі банківські операції:

Þ приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб;

Þ відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них;

Þ розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

На умові виконання вимог чинного законодавства України та нормативно-правових актів НБУ банк може здійснювати такі операції та угоди:

Ø операції з валютними цінностями;

Ø емісію власних пінних паперів;

Ø організацію купівлі та продажу пінних паперів за дорученням клієнтів;

Ø здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені (включаючи андеррайтинг);

Ø надання гарантій і поручительств та інших зобов'язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;.

Ø придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів ( факторинг);

Ø лізинг;

Ø послуги з відповідального зберігання та надання в оренду сейфів для зберігання цінностей та документів;

Ø випуск, купівлю, продаж і обслуговування чеків, векселів та інших оборотних платіжних інструментів;

Ø випуск банківських платіжних карток і здійснення операцій з використанням цих карток;

Ø надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських операцій.

За умови отримання, письмового дозволу НБУ Банк також має право здійснювати такі операції:

- здійснення інвестицій у статутні фонди та акції інших юридичних осіб,

- здійснення випуску, обігу, погашення (розповсюдження) державної та іншої грошової лотереї;

- перевезення валютних цінностей та інкасацію коштів,

- операції за дорученням клієнтів або від свого імені: з інструментами грошового ринку; з інструментами, що базуються на обмінних курсах та відсотках; з фінансовими ф'ючерсами та опціонами;

- довірче управління коштами та цінними паперами за договорами з юридичними та фізичними особами;

- депозитарну діяльність і діяльність з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів.

Головними задачами Банку “Аваль” у сфері залучення ресурсів у 2002-2003 рр. будуть:

1. Збільшення на ринку банківського обслуговування частки корпоративних клієнтів, формування у клієнтів відчуття довгострокових переваг у використанні послуг Банку.

2. Зміцнення власних позицій на ринку залучення заощаджень громадян, стимулювання ощадної й інвестиційної активності населення шляхом надання вкладникам Банку можливості вибору ефективних форм заощаджень, які, з одного боку, враховують вимоги до ліквідності, прибутковості і надійності, а з іншого, забезпечують приріст і накопичення вкладених коштів. Збереження пріоритетних цінових умов для вкладів найменш соціально захищених груп населення.

З метою створення ресурсної бази для збільшення кредитних вкладень та інвестицій у реальний сектор економіки і зниження власних процентних ризиків у якості основних пріоритетів при формуванні ресурсної бази Банк “Аваль” виділяє:

- подовження строків залучення коштів;

- зниження загальної вартості ресурсів;

- оптимізацію структури залучення ресурсів за параметрами “ціна - строк - ризик переоцінки або дострокового відкликання”.

Банк буде дотримуватися тактики залучення термінових коштів під конкретні кредитні та інвестиційні програми із зберіганням рівня фінансування кредитно-інвестиційного портфеля строковими коштами на постійному рівні.

З метою поліпшення структури залучених коштів і надання конкурентноздатних цінових умов для інвестицій у реальний сектор економіки, Банк “Аваль” ставить однією з основних задач в області залучення коштів зберігання і збільшення власної частки на ринку банківського обслуговування корпоративних клієнтів.

Поставлену ціль передбачається досягти на основі формування довгострокового і взаємовигідного співробітництва з клієнтами. Банк планує сформувати і тиражувати стандартний портфель банківських послуг для приватних підприємців, представників середнього і малого бізнесу, великих корпоративних клієнтів, доступний у всіх регіонах України. Обслуговування даних груп клієнтів буде розвиватися на основі гнучких технологій, що передбачають максимальну адаптацію технологічних можливостей Банку до вимог клієнта. Банк буде звертати особливу увагу на якість обслуговування, швидкість здійснення операцій, розвиток системи “Клієнт - Банк”, систем переказів безготівкових і готівкових коштів. При формуванні продуктового ряду, процентної і тарифної політики будуть враховуватися регіональні особливості.

Розвиток довгострокових партнерських відносин з клієнтами та комплексність у наданні послуг дозволять стабілізувати ресурсну базу, зроблять її більш передбачуваною і стабільною.

Економічна нестабільність, інфляційні очікування, низький рівень грошових доходів населення є основними чинниками, що перешкоджають збільшенню заощаджень.

Задачею Банку “Аваль” є досягнення високого рівня довіри населення в сполученні з доступністю і звичністю форм, що використовуються для збереження коштів.

Політика Банку “Аваль” в області залучення буде спрямована на зміцнення позицій на ринку вкладів фізичних осіб. Банк запропонує нові фінансові продукти для фізичних осіб, розроблені на основі оцінки макроекономічних параметрів, моніторингу регіональних ринків вкладів і послуг, рівня затребуваності визначених умов по вкладах. Запропоновані Банком продукти будуть враховувати потреби усіх соціальних і вікових груп громадян і будуть розраховані як на малозабезпечені верстви населення, так і на людей із середнім і високим рівнем доходів.

Процентна політика Банку “Аваль” стосовно строкових депозитів фізичних осіб буде спрямована на пропозицію процентних ставок, що враховують ринкові умови, фінансову і маржинальну вартість ресурсів Банку, резервні вимоги Національного Банку України. У числі пріоритетів процентної політики буде збільшення частки довгострокових депозитів.

Банк “Аваль” продовжить розробку і впровадження комплексу заходів, спрямованих на залучення до обслуговування всіх груп населення, стимулювання їх ощадної активності. Банк запропонує з'єднання вкладних послуг із кредитними і страховими, розробить послуги, спрямовані на задоволення потреб вкладників у житлі, придбанні товарів довгострокового користування, оплаті освіти, туризму і відпочинку, комунальних та інших видів послуг.

Поряд із тиражуванням стандартних конкурентноздатних банківських послуг, орієнтованих на широкі верстви населення, будуть запропоновані індивідуальне обслуговування і вкладні послуги для VIP - клієнтів.

Поряд із залученням коштів фізичних і юридичних осіб, з використанням традиційних депозитних інструментів, Банк “Аваль” буде здійснювати емісію власних боргових зобов'язань (в т.ч. депозитних сертифікатів і векселів). Банк планує довести частку ресурсів, залучених з використанням власних боргових зобов'язань, до 4% від загального обсягу залучених коштів.

Банк планує підтримувати частку цих інструментів, залучаючи ресурси на постійному рівні для диверсифікації ресурсної бази, буде підвищувати їх привабливість як засобів накопичення і розрахунків.

Банк “Аваль” буде сприяти розвитку вторинного ринку і підвищенню ліквідності своїх боргових зобов'язань за рахунок розширення кола операцій із використанням даних інструментів, проходження лістінгу інструментів у провідних фондових біржах і позабіржових фондових системах України.

3.2 Пропозиції що до формування ресурсів комерційних банків

Важлива роль у управлінні банківськими ресурсами належить самим

комерційним банкам. При цьому їм необхідно виконувати вимоги Національного банку України про дотримання комерційними банками встановлених економічних нормативів, а також проводити збалансовану пасивну й активну політику. Для того щоб мобілізувати тимчасово вільні кошти і перетворити їх у реальні кредитні ресурси, комерційні банки повинні здійснювати заходи, що стимулювали б залучення внесків і забезпечували б їх схоронність.

У розвитку операцій по залученню вільних коштів важливе значення має якість обслуговування клієнтів - наявність інформації про умови залучення коштів у внески, швидкість обслуговування, доброзичливе відношення до всіх клієнтів і т.п. Якість обслуговування клієнтів багато в чому залежить від кваліфікації апарату банку, що повинний враховувати не тільки свої власні інтереси, але й інтереси клієнтів, зокрема, виплачуваний вкладникам розмір прибутку. По своєму економічному призначенню відсоток повинний стимулювати концентрацію вільних коштів у комерційних банках, що можливо шляхом використання ними вільних і ринкових ставок депозитних відсотків.

Одним із напрямків роботи комерційних банків в області залучення ресурсів є використання різноманітних видів цінних паперів, зокрема, сертифікатів. Слід також розвивати спектр банківських послуг для вкладників, що буде стимулювати внесення коштів на рахунки у комерційних банках.

Більшість комерційних банків в області управління активами використовує метод загального фонду коштів, що припускає мобілізацію коштів із наступним направленням їх на потреби, що формуються у даний момент. При цьому відсутня чітка політика в розміщенні ресурсів у залежності від терміну і джерела їх утворення, ступеня ризику і прибутковості активів, що в значній мірі негативно позначається на стані ліквідності банку і його платоспроможності.

Ряд комерційних банків використовує у своїй діяльності метод наукового керування, в основу якого призначені економіко-математичні методи. Це дозволяє за допомогою математичних формул висловити ціль, переслідувану комерційним банком на конкретному етапі його розвитки в ув'язуванні з обмеженнями і вимогами, запропонованими або встановлюваними клієнтами і Національним банком України.

Комерційний банк повинний підтримувати визначене співвідношення між власними і залученими коштами. Надмірна наявність залучених коштів посилює ризик і підвищує потенційну загрозу неплатоспроможності комерційного банку, а також можливість залучення його під “контроль” інших комерційних банків і кредиторів, що може дозволити останнім впливати як на поточну діяльність, так і на проведення комерційним банком кредитної політики в цілому.

Переважне формування банківських ресурсів за рахунок власного капіталу - також не краща політика для комерційного банку. Це пов'язано, зокрема, із можливістю втрати визначеною групою акціонерів контролю над комерційним банком, зниженням рівня виплачуваних дивідендів і ринкової вартості акцій. Як наслідок, несбалансованість у структурі капіталу (значна питома вага власного капіталу або залучених коштів) може призвести до погіршення показників, що характеризують діяльність комерційного банки, до зниження його іміджу на ринку грошових ресурсів.

Отже, основна ціль комерційного банку - вибрати таку структуру банківського капіталу, що при найменших витратах на формування банківських ресурсів буде сприяти підтримці стабільного рівня дивідендів і прибутків, а також репутації комерційного банку на рівні, достатньому для залучення їм необхідних грошових ресурсів на вигідних умовах.

Таким чином, єдиними, хто має у розпорядженні порівняно великі фінансові ресурси в Україні, є комерційні банки. Проте й їхній обсяг є вельми незначним. За даними Асоціації українських банків, обсяг чистих активів 121 найбільшого українського банку (із 155 працюючих) становить лише 24,6 млрд. гривень., або 15,3 % ВВП, а залишок заборгованості за кредитами, наданими комерційними банками, на жовтень 2001 р. становив 17,1 млрд. гривень. Тому можливість здійснювати високодохідні операції на валютному та фондовому ринках абсорбує тимчасово вільні фінансові ресурси банків, і вони неохоче фінансують інвестиційну діяльність. Значну небезпеку відволікання дефіцитних кредитних ресурсів банків від реального сектору становить ринок ОВДП, обсяг продажу яких на 2001 р. було заплановано на рівні 5,17 млрд. гривень.

Проаналізувавши інші фактичні статистичні дані можна зазначити, що в Україні намітилася тенденція до збільшення ввласного капіталу комерційних банків, що розташовані на території України. Так, якщо у 1991 році він становив 0,057 млн. грн., то у 2001 році 9103 млн. грн. Сплачений статутний фонд діючих банків у гривневому еквіваленті (млн. грн.) зріс з 0,5 (у 1992 р.) до 2910 – у 1999 році.

Також зростають кошти на рахунках підприємств, організацій та населення в комерційних банках України, але знизилися кредити банків у економіку України.

Список використаної літератури

1. Конституція України, прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 30. — Ст. 141.

2. Закон України від 7 грудня 2000 р. № 2121-Ш «Про банки і банківську діяльність» // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 5-6. — Ст. 30.

3. Закон України від 7 лютого 1991 р. № 697-12 «Про власність» // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 20. - Ст. 249.

4. Закон України від 19 вересня 1991 р. № 1576-ХП «Про господарські това­риства» // Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 49. — Ст. 682.

5. Закон України від 27 березня 1991 р. № Ш-ХІІ «Про підприємства в Україні» // Відомості Верховної Ради України. — 1991. - № 24. — Ст. 272. 6. Закон України “Про цінні папери і фондову біржу” від 18 червня 1991 року // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1991. - №38. - ст.508.7. Постанова Правління Національного Банку України “Про затвердження Положення про порядок формування обов'язкових резервів для банків України” від 27 червня 2001 року / Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 11 липня 2001 р. за № 586/5777.

8. Інструкція про порядок відкриття та використання рахунків у національній та іноземній валюті, затв. постановою правління Національноro банку України від 18 грудня 1998 р. № 527 // Офіційний вісник України. - 1999. - № 1. - С. 98.

9. Банківське право України / За ред А. О. Селіванова. - К.: Ін Юре, 2000.

10. Вступ до банківської справи / Під ред. М. І. Савлука. – К.: Лібра, 1998.

11. Костюченко О.А. Банківське право. - К., 1998.

12. Кучерявенко М.П. Банківське право. - Харків, 1999.

13. Вісник Національного банку України. - №1. – 2002.

14. Васик Н.К. Проблеми формування банківських ресурсів / Галицькі контракти. - №2. – 2002.

15. Яровська Л.П. Кредитування банками економіки України / Галицькі контракти. – №7. – 2001.

16.

1 Вступ до банківської справи / Під ред. М. І. Савлука. – К.: Лібра, 1998. – С. 150-180.

1 Кучерявенко М.П. Банківське право. - Харків, 1999. – С. 34-38.

1 Закон України “Про банки і банківську діяльність” від 7 грудня 2000 року // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 2001. - №5-6. - ст.30. 1 Закон України “Про господарські товариства” від 19 вересня 1991 року // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1991. - №49. - ст.682. 2 Закон України “Про цінні папери і фондову біржу” від 18 червня 1991 року // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1991. - №38. - ст.508.

1 Вісник Національного банку України. - №1. – 2002.

1 Вступ до банківської справи / Під ред. М. І. Савлука. – К.: Лібра, 1998. – С. 150-180.