Здоров’я і хвороба як основні категорії, що визначають стан організму людини

ЗМІСТ

1. Загальне вчення про хворобу.

2. Здоров’я і хвороба – єдність протилежностей.

3. Вплив фізичних вправ на відновлення та покращення здоров’я школярів.

1. Загальне вчення про хворобу.

Здоров’я і хвороба є формами життя з усіма притаманними їм різноманітностями. Основною характеристикою здоров я є можливість пристосування організму до змін навколишнього середовища. Однак, адаптація організму до шкідливих дій на нього не є безмежною. Стан здоров я може переходити у передпатологічний стан. Якщо організм справляється з ним, то здоров я відновлюється. В тому випадку, якщо пристосувальні та захисні сили організму виявляються недостатніми, - його функції порушуються і виникає хвороба.

Головним біологічним призначенням хвороби є мобілізація захисних та пристосувальних механізмів організму. При захворюванні діє одночасно фактор, що його викликає та захисна реакція організму. Хвороба – це боротьба факторів, що пошкоджують організм з його захисними силами. Боротьба, в якій захисні сили перемагають хворобу, або тривалий час стримують розвиток патологічних процесів, чи капітулюють, тоді і хвороба розвивається поступово, або катастрофічно швидко.

Хвороба – це порушення нормальної життєдіяльності організму під впливом надмірних подразників, в результаті чого знижується його пристосувальні можливості.

Хвороби є основною причиною того, що більшість населення Землі помирає передчасно. Середня біологічна тривалість життя людини становить близько 90 років, тоді як середня фактична тривалість життя людей у розвинутих країнах – 74 роки, а в країнах, що розвиваються – 56 років. Отже ми не доживаємо 26 років до середньої біологічної тривалості життя.

Хвороб існує багато. На сьогодні відомо біля 10 тис. захворювань і більше 100 тисяч їх ознак. Для кожної епохи характерні свої захворювання. В наш час найбільшою проблемою є хвороби цивілізації – атеросклероз, ішемічна робота серця, ожиріння, діабет, нервово-психічні розлади. Психосоматичні захворювання є найбільш розповсюдженими в наш час, від яких передчасно старіють і помирають люди.

Виникнення захворювання пов’язано із комплексом причин. Для маніфестації захворювання має значення реактивність організму людини в даний момент, його спадковість, конституціональні особливості та шкідлива для організму дія зовнішнього середовища. Однак, в комплексі причин, що викликають захворювання завжди є одна – основна причина, наприклад туберкульозні бактерії являються основною причиною захворювання на туберкульоз. Однакові за силою причини не завжди викликають однаковий патологічний процес.

Причини захворювання діляться на дві групи: зовнішні і внутрішні. Зовнішніми причинами хвороби можуть бути: аліментарний фактор, що характеризується порушенням режиму харчування (переїдання, недоїдання); фізичні (дія високої чи низької температури; атмосферний тиск тощо); хімічні (отрути); механічні (рани, розтяжіння, переломи, струси тощо); біологічні (бактерії, віруси); психічні фактори, які лежать в основі неврозів, психічних розладів та психосоматичних хвороб (виразка шлунково-кишкового тракту, стійкі гормональні порушення; соціальні фактори які визначають суспільне середовище людини (забруднення зовнішнього середовища, гіпокінезія, падіння моральних підвалин).

Внутрішні причини захворювань пов’язані з: спадковістю - порушеннями хромосомного апарату, які характеризуються структурними або кількісними його змінами (дальтонізм, гемофілія); конституцією людини, яка визначає її генетичний потенціал і, таким чином, схильність до певного захворювання (цукровий діабет, гіпертонія); особливостями внутрішньоутробного розвитку, які обумовлюють вроджені хвороби (косолапість, дисплазія кульшового суглоба).

Відомо, що у 70% виникнення хвороб залежить від способу життя самої людини: шкідливих звичок, порушення санітарно-гігієнічних норм, режиму праці і відпочинку, харчування, забруднення довкілля тощо. Найбільш розповсюдженою причиною психосоматичних хвороб є переоцінка власних можливостей, спроба підняти соціальний вантаж, який закінчується “психічною грижею”. Отже, хвороба, як правило, є наслідком спотвореного, нездорового способу життя.

(Етіологія - вчення про причини та умови виникнення хвороби.)

Категорія «хвороба» має досить конкретний характер та визначається особливостями патологічного процесу, стадією його розвитку, характером протікання, симптомами тощо).

При захворюванні людини в її організмі відбуваються патологічний процес, який характеризується тривалими реакціями органів систем, які виходять за межі фізіологічних норм і можуть залишати структурно-функціональні їх порушення.

За швидкістю розвитку та тривалістю протікання розрізняють гострі і хронічні хвороби. Гострі хвороби характеризуються швидким розвитком та важким її протіканням. До них належать ряд інфекційних хвороб. Хронічні захворювання характеризуються поступовим розвитком, який може тривати роками з чергуванням періодів прогресування та загострення і періодами затухання та ремісії. Одне і те ж саме захворювання може мати гострий або хронічний характер, наприклад, бронхіт. Захворювання може розпочатися, як гостре, а потім перейти у хронічну форму. І, навпаки, хронічне захворювання може загостритись під дією негативних чинників зовнішнього середовища.

В розвитку захворювання розрізняють 4 стадії.

Перший період – скритий, або латентний - період між дією причини та проявом перших ознак хвороби.

Другий період – продромальний, який характеризується проявом неспецифічних симптомів, що властиві багатьом захворюванням, - головний біль, погіршення апетиту тощо.

Третій період – повного розвитку, який характеризується типовою клінічною картиною конкретного захворювання з проявом специфічних симптомів.

Четвертий період – завершення хвороби з: повним одужанням (організм переходить у стан, що був до захворювання); переходом у хронічну форму; одужанням із залишковими явищами (коли в організмі залишається тривалий патологічний слід функціонального характеру, наприклад запальний процес в нирках після грипу); стійкими патологічними змінами (змінами морфологічного характеру, наприклад, вада серця після ангіни).

Якщо до основного захворювання додається хвороба, яка відрізняється від нього своїми симптомами, то це називається ускладненням хвороби.

Патогенез – розділ патології, що вивчає механізми розвитку хвороби, їх протікання та завершення.

2. Здоров’я і хвороба – єдність протилежностей.

Про здоров’я та хворобу можна судити суб’єктивно і об’єктивно. У першому випадку висновок робить сама людина, у другому – лікар, що його обстежує. При цьому їх висновки можуть не співпадати. На ранніх стадіях багатьох не спадкових і деяких спадкових хвороб людина почуває себе цілком здоровою, хоча об’єктивно в організмі вже спостерігаються патологічні процеси. І, навпаки, людина може почувати себе погано, хоча об’єктивні ознаки захворювання відсутні. Небезпечно, коли людина знаходиться в стані передхвороби, а почуває себе цілком здоровою, ігноруючи рекомендації медиків.

Важко провести чітку межу між здоровою і хворою людиною. Хворою вважається людина, коли у неї порушена функція організму, фізіологічної системи або всього організму, чи втрачена їх взаємна узгодженість. В результаті хвороби порушується рівновага між організмом і зовнішнім середовищем. Як, наприклад, кваліфікувати стан організму в період статевого дозрівання. Чи свідчать про порушення здоров’я видалені зуби чи рубці після травм? Організм вже не є цілісним, але він не є хворим у звичному розумінні цього слова. Тому, при оцінці здоров я людини найчастіше користуються терміном: «практично здоровий», який означає, що незважаючи на деякі дефекти та порушення, стан організму задовольняє вимоги, що висуваються зовнішнім середовищем.

До того ж, світова статистика свідчить, що число дітей, які народжуються з різним ступенем фізіологічної незрілості наближається до 90%. Це означає, що абсолютно здоровою народжується лише 1 дитина з 10. В перші дні свого життя дитина виглядає здоровою, але фізіологічна незрілість може проявлятися пізніше у вигляді алергії, безкінечних застуд, сколіозу, діабету, астми, неврозу. А пізніше, ставши дорослими такі діти страждають від атеросклерозу, діабету; ішемічної хвороби серця, раку тощо.

В практиці медицини розрізняють декілька градацій здоров’я: абсолютно здоровий, здоровий, практично здоровий і хворий.

Для оцінки здоров’я дітей і підлітків у відповідності з існуючими сучасними уявленнями існує 5 критеріїв:

- рівень фізичного розвитку, ступінь його гармонійності, відповідність біологічного віку календарному (паспортному).

Оцінка фізичного розвитку є важливим прогностичним показником стану здоров’я людини. Така оцінка дозволяє виділити групи, що знаходяться в стані ризику, а це в свою чергу відіграє важливу роль для діагностики і профілактики різних захворювань. Часто низький фізичний розвиток вважають головною причиною захворювань. В свою чергу хронічні захворювання викликають погіршення фізичного розвитку.

Фізичний розвиток – це природній процес поступового становлення і зміни форм і функцій організму. З іншого боку – це ступінь дозрівання на кожному життєвому відрізку.

Існує три фази процесу фізичного розвитку:

- підвищення його рівня (до 25р.),

- відносна стабілізація (до 60р.)

- поступове зниження фізичних можливостей людини.

На фізичний розвиток впливають три групи факторів: біологічні (спадковість), кліматогеографічні (кліматичні і метеорологічні умови в різних кліматогеографічних зонах), соціальні (умови матеріального життя, трудової та навчальної діяльності, зміст фізичного виховання).

Окремі автори вважають, що фізичний розвиток визначається лише морфологічними показниками (довжина, маса тіла, об’єм грудної клітки). На думку інших авторів такий метод оцінки свідчить лише про біологічний розвиток дитини і не є ознакою міцності здоров’я. Підтвердженням тому – гетерохронність розвитку сучасних дітей, який характеризується прискореними темпами росту, збільшенням розмірів тіла та прискоренням статевого дозрівання при низьких показниках функціональних можливостей, що відповідають паспортному віку, або, навіть, є нижчим за їх стандарти. Отже, помилковою можна вважати характеристику фізичного розвитку тільки за лінійними та ваговими показниками. Його адекватна оцінка вимагає врахування результатів тестування функціональних можливостей організму.

В кожному класі можна виділити три групи учнів: акселерати (діти, у яких біологічний вік випереджує паспортний вік); медіанти (діти, у яких біологічний вік відповідає паспортному) та реторданти (діти, у яких паспортний вік випереджує біологічний). Цей факт необхідно враховувати при визначенні фізичного розвитку дітей та при підборі і дозуванні фізичних вправ (у акселератів спостерігається підвищена захворюваність).

- рівень функціонування основних систем організму.

Рівень функціонування основних систем організму – критерій, що характеризує здоров’я дітей і підлітків з позицій морфологічної та функціональної зрілості організму з врахуванням вікових особливостей. У окремих дітей можуть виявлятися функціональні порушення при відсутності захворювання. Причини таких відхилень дуже різноманітні: швидкий темп росту у певні вікові періоди (6-7р.; 11-13р.(дівчата) та 13-15р.(хлопці)), що призводить до невідповідності структури і функцій органів; несприятливі сімейно-побутові умови; надмірні розумові та фізичні навантаження тощо.

При оцінці функціонального стану велика увага приділяється визначенню функціонального стану серцево-судинної системи, дихальної та нервової систем. Оцінюється також сон, апетит, настрій, емоційний стан, спілкування з іншими дітьми, особливості засвоєння навчального матеріалу тощо.

- рівень фізичної підготовленості.

Виявлений значний рівень взаємозв’язку ( коефіцієнт кореляції від 0,541 до 0,897) показників соматичного здоров’я дітей і підлітків з результатами рухових тестів, що характеризують силу (кисті і станову), швидкість, загальну витривалість та швидкісно-силові можливості). Цей факт можна використовувати для покращення рівня здоров’я дітей шляхом дії на окремі складові фізичної підготовленості засобами фізичного виховання.

- ступінь опірності організму несприятливим факторам.

Ступінь опірності організму визначається кількістю і тривалістю перенесених дитиною гострих захворювань (або загострень хронічних) за рік. Гострі респіраторно-вірусні захворювання (ГРВІ) найбільш розповсюджені серед дітей дошкільного та молодшого шкільного віку. Слід виділити також гострі дитячі інфекції (вітряна віспа, краснуха, епідемічний паротит, кір тощо), гострі кишково-шлункові захворювання, алергічні реакції.

За статистикою найбільш розповсюдженими захворюваннями серед дітей є хвороби органів дихання (до 50%) і систематичні ГРВЗ (90%), що свідчить про зниження опірності організму несприятливим фактором навколишнього середовища.

За кількістю перенесених гострих захворювань за рік дітей ділять на три групи: 1 – ті, що жодного разу не хворіли; 2 – ті, що хворіли епізодично (1-3р. протягом року); 3 – ті, що хворіли часто (4р. і більше). Відсутність гострих захворювань протягом року, або їх епізодичний характер свідчить про хорошу опірність організму дитини.

- наявність або відсутність хронічних захворювань.

За даними Міністерства охорони здоров’я біля 90% дітей шкільного віку мають відхилення у стані здоров’я. За останні 5 років на 41% збільшилось дітей, які належать до спеціальної медичної групи

На основі всіх вищезазначених критеріях дітей і підлітків ділять на п’ять груп здоров’я.

До І групи здоров’я відносять здорових дітей, які не мають хронічних захворювань; фізичний і психічний розвиток яких відповідає їх віковим особливостям; тих, хто рідко хворіє.

До П групи належать здорові діти з морфофункціональними відхиленнями, але без хронічних захворювань; ті, хто часто хворіє. (Наприклад, з відхиленнями у фізичному розвитку, не пов’язані з ендокринною патологією; з порушеннями постави; плоскостопістю тощо).

До Ш групи – відносять дітей з хронічними захворюваннями в стадії компенсації. Це діти, які не зважаючи на хронічні захворювання, рідко хворіють ГРВЗ та мають високу працездатність.

До ІV групи належать діти, які мають хронічні захворювання в стадії субкомпенсації; ті, що часто хворіють, з пониженою працездатністю.

До V групи відносять дітей, що мають хронічні захворювання в стадії декомпенсації. Вони практично не відвідують дошкільні заклади та загальноосвітні школи, оскільки за станом здоров’я змушні знаходитися в спеціально-лікувальних закладах.

3. Вплив фізичних вправ на відновлення та покращення здоров’я школярів.

З різних причин, кількість хворих дітей в нашій державі зростає. Тому дуже важливо в шкільний період своєчасно виявити дітей з відхиленнями в стані здоров’я, які ще не мають не зворотного характеру, однак, в той же час знижують функції і працездатність дитячого організму, затримують його оптимальний розвиток.

Як правило, таких дітей дуже опікують дорослі, звільняючи їх від занять фізичною культурою. В першу чергу, це стосується батьків. Однак, необхідно зауважити і про відсутність єдиного підходу лікарів до визначення терміну звільнення від занять фізичними вправами та призначення занять у спеціальних медичних групах. Часто лікарі обмежують дітей у рухах лише на підставі діагнозу захворювання без врахування функціональних порушень та фізичного розвитку і підготовленості. Це призводить до того, що відсоток школярів з відхиленням в стані здоров’я в різних школах є різним і часто невиправдано (штучно) завищеним. Більшість вчителів фізичної культури, боячись не нашкодити здоров’ю ослаблених дітей (що є наслідком недостатніх знань) звільняють їх від занять.

Звільнення дітей від фізичної активності та вимушений спокій негативно позначаються на загальному стані хворої дитини і на протіканні локального патологічного процесу. Клінічні спостереження та практичний досвід показують, що контингент школярів з відхиленнями у стані здоров я особливо потребує застосування засобів фізичної культури при оздоровленні, а невиправдані звільнення від уроків фізичної культури лише шкодять здоров’ю дитини.

Звільнення школярів від занять фізичними вправами може носити лише тимчасовий характер. Звільненими можуть бути тільки діти, які не ходять до школи з причин значних патологічних відхилень у стані здоров’я.

Тимчасове звільнення від занять або їх обмеження бувають необхідними, коли небажано активізувати фізіологічні процеси в організмі: після перенесених гострих та загострень хронічних захворювань, при загальному важкому стані, високій температурі, сильних болях, інтоксикації.

Терміни відновлення занять фізичними вправами в цих випадках визначають індивідуально з врахуванням стану здоров’я і функціонального стану систем організму. в практиці лікарського контролю при визначенні термінів відновлення занять фізичними вправами після гострих та інфекційних захворювань керуються схемою (Табл.1).

Фізична активність є природною біологічною потребою організму на всіх етапах онтогенезу і тому фізичні вправи розглядаються, як природній метод лікування та зміцнення здоров’я

Лікувальний вплив фізичних вправ на організм хворої дитини відбувається через нервовий та гуморальний механізми.

Нервовий механізм характеризується підсиленням нервових зв’язків, які розвиваються між м’язовою системою, корою головного мозку і внутрішніми органами з утворенням моторно-вісцеральних рефлексів та формуванням нових динамічних стереотипів. Будь-яке скорочення м язів подразнює закладені в них чисельні нервові закінчення і потік імпульсів з них спрямовується е ЦНС. Вони змінюють її функціональний стан і через вегетативні центри забезпечують регуляцію і перебудову діяльності внутрішніх органів, а через центр ендокринної системи (гіпоталамус) – роботу залоз внутрішньої секреції.

Під дією фізичних вправ вирівнюється взаємодія основних нервових процесів – підвищується збудливість при збільшених гальмівних процесах, розвивається гальмівний вплив при вираженому патологічному подразненні.

Важливе значення у реакції хворої дитини на фізичні вправи грає гуморальний механізм. Продукти обміну речовин, що утворюються у м язах при фізичній роботі, потрапляють у крові діють на нервову систему безпосередньо на центри і через хеморецептори. Однак гуморальний механізм треба розглядати, як механізм другорядного порядку, що впливає на системи, які функціонують при безпосередньому регулюючому впливі нервових імпульсів.

Існує чотири механізми лікувальної дії фізичних вправ за В.К.Добровольським.

Тонізуюча дія – підвищення тонусу загального та тих органів, у яких він є пониженим за рахунок відновлення моторно-вісцеральних рефлексів.

Тонізуюча дія фізичних вправ виражається, перш за все, у стимуляції моторно-вісцеральних рефлексів. Спеціально підібрані вправи здатні посилювати процеси збудження чи гальмування у ЦНС і тим самим сприяють відновленню рухливості та врівноваженості нервових процесів. Це покращує регулюючі властивості, активізує діяльність ендокринних залоз, стимулює вегетативні функції та обмін речовин за механізмом моторно-вісцеральних рефлексів. Суттєвий тонізуючий вплив фізичних вправ на підкорку і кору головного мозку. Він виражається, перш за все, в активізації коркової динаміки. При цьому по механізму негативної індукції можуть пригнічуватись осередки постійного збудження, а за механізмом іррадіації – мобілізуватись порушена лабільність в окремих ділянках головного мозку.

При відповідному підборі фізичних вправ можна отримати вибіркову дію на моторно-судинні, моторно-кардіальні, моторно-шлунково-кишкові та інші рефлекси, підвищуючи тонус тих систем і органів, у яких він є пониженим. Тонізуючий вплив фізичних вправ тим вищій, чим більше м язів залучається у рухову діяльність і чим вище м’язове зусилля.

Трофічна дія – проявляється у прискоренні місцевого кровообігу і постачанні поживних речовин, внаслідок чого відбувається регенерація т.б. заміщення сформованого дефекту або патологічних змін у тканинах новими тканинними структурами. У працюючих м язах спостерігається розширення та збільшення кількості працюючих капілярів, посилюється приплив насиченої киснем артеріальної крові та відток венозної крові, покращується лімфообіг. Через це швидше розсмоктуються продукти запалення, попереджується утворення спайок та розвиток атрофій.

Однак, слід пам’ятати, що надмірна дія фізичних вправ може порушити нормальне протікання регенерації.

Компенсаторна дія – здійснюється при порушенні функцій організму. Компенсація - це тимчасове, або постійне заміщення порушеної, чи втраченої під впливом хвороби функції. Компенсації формуються довільно і негайно, якщо хвороба є небезпечною для життя людини. Якщо компенсації не потрібні для збереження життя, то їх слід формувати свідомо. Компенсації формуються, перш за все, за рахунок перебудови функцій пошкодженого органу. Однак, якщо цього недостатньо, то в цей процес залучаються інші органи та системи.

Компенсаторні можливості безмежні: людина може жити і працювати без шлунку, більшої частини кишечнику, з однією легенею, з половиною нирки. Значних спортивних результатів досягали навіть люди з вадами серця. Але хвороба завжди обмежує фізичні, психічні та соціальні можливості людини.

Фізичні вправи – основний засіб активного втручання в процес формування компенсацій. Наприклад, при гіпотонії, відповідний підбір вправ сприяє стійкому компенсаторному підвищенню тонусу судин.

Нормалізуюча дія – гальмування або повна ліквідація патологічних умовно-рефлексорних зв’язків та відновлення нормальної регуляції діяльності всього організму.

В основі нормалізації патологічних змін функцій лежить порушення сформованих нервових зв’язків і відновлення таких, які притаманні здоровому організму. Фізичні вправи підбирають у відповідності з порушеннями, які сприяють пригніченню патологічних умовних рефлексів і нормалізації протікання функцій.

Таким чином, фізичні вправи є могутнім засобом лікування захворювань та профілактики різних відхилень, що спостерігаються у дітей зі слабким здоров’ям. Вони укріплюють здоров’я цих школярів, підвищують захисні сили їх організму, сприяють усуненню або компенсації патологічних порушень і ліквідації вторинних функціональних зрушень, підвищують фізичну і розумову працездатність.

3. Отже, здоров’я є абсолютно-логічною категорією, яка може бути описана різноманітними моделями, що ускладнює діагностику здоров’я. Тривалий час традиційна діагностика медицини полягала лише у розпізнаванні ознак хвороби. Якщо вони є – людина хвора, а якщо їх немає – здорова, оцінка ж рівня здоров’я не проводилась.

Ліквідувати цей недолік допомогло введене академіком М.Амосовим в теорію здоров’я поняття «кількості –здоров’я», яке характеризується рівнем потенціальних можливостей до мобілізації резервів організму.

Найбільш розповсюдженою моделлю діагностики рівня (кількості) здоров’я за прямими показниками є оцінка енергопотенціалу (резервів біоенергетики) людини.

1) Одним з елементів сутності здоров’я є енергетичний потенціал людини, що проявляється у аеробній здатності (тобто кількості спожитого кисню за 1хвилину на 1 кг маси тіла) – МСК. Отже, показники енергетики людини, виражені у МСК, можуть повністю характеризувати фізичне здоров’я людини.

Дослідження (Амосова М.М., Я.А.Бендет, 1983) свідчать про те, що залежно від ступеня порушення здоров’я, знижується і рівень МСК (на 40-80%). Встановлено, що люди з високим аеробним потенціалом наділені високою стійкістю до негативних чинників (гіпоксії, радіації, змін внутрішнього середовища, у них високий коронарний, респіраторний і ендокринний резерви). Доведено, що фактори ризику захворювань формуються при зниженні МСК організму лише до певної межі. нагромаджений досвід дає змогу сформувати поняття «безпечного рівня здоров’я», який характеризується МСК – 42мл/кг/хв для чоловіків і 35 мл/кг/хв для жінок. У людей, які мають безпечний стан здоров’я спостерігаються високі резервні можливості, у них відсутні фактори ризику захворювань. У людей з низьким рівнем виникають передумови ризику і можливість розвитку хронічних соматичних захворювань.

Однак, інші дослідження (Дембо А.Г., 1984 та інші), свідчать про наявність факторів, які не вкладаються в енергетичну концепцію. Зокрема, у висококваліфікованих спортсменів, з дуже високим (граничним) рівнем МСК нерідко бувають порушення фізичного здоров’я: не лише порушення опорно-рухового апарату, але й внутрішніх органів (холецистит, органів травлення, дихання, дистрофія міокарду тощо). До речі, жінки характеризуються нижчим енергопотенціалом, але живуть довше. Отже, існує інша складова здоров’я, потужніша за енергетичний потенціал людини.

2) Це – біологічна організованість, що забезпечує оптимальний взаємозв’язок, тобто гармонійність між взаємозв’язаними органами та функціями. Висока біологічна організація спостерігається у довгожителів (навіть з низьким рівнем енергопотенціалу), у жінок. А у спортсменів при напружених тренуваннях спостерігається їх зниження (відсутність кореляційних зв’язків між РWC170, ЧСС у стані спокою, часом відновлення тощо). Найпростішим прикладом біологічної організації є взаємозв’язки між віком, зростом та вагою (таблиці) та «загублених» років життя у випадку надлишкової маси тіла.Отже, у фізичному здоров’ї розрізняють два компоненти: енергетичний та організаційний. Обидва компоненти здоров’я тісно зв’язані між собою і перебувають у постійній взаємодії: життя не можливе без припливу енергії із зовнішнього середовища, а організаційний компонент забезпечує взаємозв’язок, взаємне підпорядкування функцій і структур, необхідну «допомогу» з боку однієї функції в інтересах всього організму, або іншої функції. (Наприклад, якщо в організмі мало енергії, то спочатку «включається» забезпечення енергією зовнішня діяльність (зниження рухової активності); і лише потім діяльність внутрішніх органів. Або постільний режим – це не вимога лікаря, а самого організму, який скорочує витрати на зовнішню діяльність для забезпечення «внутрішніх» потреб.

Між станом здоров’я і хвороби виділяють перехідний, так би мовити третій стан, який характеризується «неповним» здоров’ям. Це передпатологічний стан, при якому регуляція психічних та фізичних функцій менш досконала, що вже характерно для хворобливого стану. Цей передпатологічний період супроводжується виникненням неприємних суб’єктивних відчуттів: роздратування, головні болі, слабкість, потемніння в очах при різних змінах положення тулуба, втрата апетиту, озноб, низька працездатність, задишка при помірному фізичному навантаженні, неприємні відчуття в ділянці серця тощо. Якщо організм подолає цей стан, то здоров’я поновиться. Об’єктивно можуть бути зареєстровані тенденція до тахікардії, нестійкий рівень АТ, похолодання кінцівок тощо.

В третьому стані знаходяться більше половини всієї популяції людей. Якщо хвороби тривають дні, тижні, місяці, то третій стан може зберігатися роками і навіть все життя.

Такий стан характерний для тих , хто веде малорухомий спосіб життя, неправильно харчується, вживає алкоголь, в періоди статевого дозрівання, старості, а також для тих, хто проживає на радіаційно забруднених територіях в нашій державі (синдром радіофобії). У школярів до третього стану також призводять розумова втома, перенапруження, хронічна інтоксикація, процес адаптації до школи.

Коли ж захисні можливості виявляться недостатніми, виникає біль, який свідчить про порушення життєдіяльності організму під впливом надзвичайних подразників, що обмежують її пристосування до зовнішнього середовища та знижують працездатність.

«Третій стан» не є однорідним і включає в себе два стани: передхвороба та маніфестація патологічного процесу.

Основною ознакою передхвороби є – можливість розвитку патологічного процесу без зміни діючого ззовні чинника при знижених резервних можливостях людини.

Основною ознакою маніфестації патологічного процесу є зниження або втрата здатності до виконання функцій і початок хвороби.

Таким чином межі «третього стану» є чітко окресленими. Однак, межа між передхворобою та маніфестацією патології на сьогоднішній день не є визначеною.