Класифікація моделей фінансових відносин у суспільстві. Бюджетний процес. Повноваження та функції Державної податкової адміністрації

Зміст

І. Теоретичні питання

1. Класифікація моделей фінансових відносин у суспільстві

2. Бюджетний процес

3. Повноваження та функції Державної податкової адміністрації.

ІІ. Тести

1. За суб’єктами фінансовий контроль поділяється на:

а) аналітичний

б) аудиторський

в) внутрішньогосподарський

г) податковий

д) громадський

є) казначейський

2. Децентралізовані фінанси не охоплюють рух грошових коштів:

а) на мікроекономічному рівні;

б) на мезоекономічному рівні

в) на макроекономічному рівні;

г) спеціальний позабюджетних фондів

д) централізованих фондів грошових коштів.

1. Класифікація моделей фінансових відносин у суспільстві

Вітчизняна теорія фінансів базується на єдиному комплексному підході до визначення суті фінансів. При цьому у більшості науковців увага акцентується не на особливостях прояву фінансів на макро- та мікрорівнях, а на їх характерних ознаках. У той же час, фінанси мають і певні риси, притаманні більшості економічних категорії. Так, фінанси є продуктом еволюції суспільних відносин. Однією з передумов їх виникнення є наявність інституту дер­жавності. А отже, вони с історичною категорією. Ще однією ознакою фінансів, яка є притаманною всім економічним поняттям, є те, що вони є об'єктивно існуючою категорією. Фінанси впливають па виробництво, розподіл, обмін і споживання і саме тому мають об'єктивний характер. Вони відбивають певну сферу виробничих відносин і належать до базисних категорій.

У той же час, як і будь-яка інша економічна категорія, фінанси мають певні особливості, притаманні лише їм. Так:

* Фінанси с грошовою категорією.

* Фінанси с розподільчою категорією.

* Фінанси беруть участь у формуванні та використанні фон­дів грошових коштів, а отже є ресурсоутворюючою категорією.

Фінанси як гротова категорія. Особливість фінансів як економічної категорії полягає в тому, що воші завжди мають грошову форму вираження. Про які б фінансові операції не йшла мова: формування доходів підприємств і держави, розподіл прибутку на підприємствах, внесення суб'єктами господарювання платежів у бюджет та позабюджетні фонди, - для всіх них характерним с рух грошей у готівковій та безготівковій формах.

Грошовий характер фінансових відносин - важлива визначальна ознака фінансів. Гроші, їх реальний рух служать обов'язковою умовою виникнення та існування фінансів. Однак самі по собі гроші, їх рух не визначають суті фінансів, їх змісту, суспільного призначення.

Слід зауважити, що хоча всі фінансові відносини г грошовими, не всі грошові відносини можна вважати фінансовими.

Наприклад: відносини купівлі-продажу - громадсько-прамові; постачання - господарсько-правові; штрафи за спричинення школи природному середовищу - адміністративно-правові.

Фінанси відрізняються від грошей не лише змістом, але і функціями, які вони виконують в процесі розширеного відтворення.

Гроші - це загальний еквівалент вартості, мі допомогою якого насамперед вимірюються витрати праці асоційованих працівників. Грошові відносиш) за своїм змістом і складом значно ширші фінансових. Грошовий обіг, кредит, ціноутворення, реалізація товарів через торгівельну мережу, грошова оплата праці - все це спирається на використання грошей як загального еквівалента, але не виражає фінансових відносин. Для визначення суті фінансів необхідне виділення інших специфічних ознак цієї економічної категорії.

Фінанси - економічний інструмент розподілу та перерозподілу валового внутрішнього продукту (ВВІ!) та національного доходу, засіб контролю за утворенням та використанням фондів грошових коштів. Головне призначення фінансів - через утворення грошових доходів та фондів забезпечити не лише потреби держави та підприємств в грошових коштах, але і контроль за використанням фінансових ресурсів.

Слід зазначити, що фінанси не с безпосередньо грошовими коштами, вони відтворюють відносини між людьми, державою, установами" та організаціями щодо утворення, розподілу та використання фондів грошових коштів. Фінанси безпосередньо пов’язані з функціонуванням суспільних економічних відносин в процесі перерозподілу її використання централізованих та децентралізованих фондів грошових коштів. Сукупність грошових відноснин, яка виникає у зв'язку із рухом коштів грошових фонді», утворює фінансові відносини.

* Фінанси відображають грошові відносини, що виникають між:

- підприємствами в процесі придбання товарно-матеріальних цінностей, реалізації продукції та послуг;

- підприємствами ти вищими інстанціями при утворенні централізованих фондів грошових коштів та їх розподілі;

- державою ти підприємствами при сплаті останніми податків у бюджетну систему і фінансуванні з боку держави витрат підприємств;

- державою та громадянами при сплаті ними податків та добровільних платежівв;

- підприємствами, громадянами та позабюджетними фондами при внесенні платежів та отриманні ресурсів;

- окремими ланками бюджетної системи;

- органами майнового та особистого страхування, підприєм­ствами, населенням при сплаті страхових внесків та від­шкодуванні збитків, при настанні страхового випадку;

- а також грошові відносини, що опосередковують кругообіг грошових фондів підприємств.

Такий характер взаємозв'язків те раз підкреслює те, що без участі фінансів національний дохід не може бути сформованим та розподіленим. Фінанси - невід'ємна зв'язкова ланка між утворенням та використанням національного доходу. Саме тому слід зауважити, то другою характерною рисою фінансів як економічної категорії с розподільчий характер фінансових відносин.

Фінанси як розподільча категорія. За допомогою фінансів відбувається виокремленим у складі виручки від реалізації продукції коштів для відшкодування матеріальних витрат, амортизаційних відрахувань, фонду оплати праці, прибутку, відрахувань на соціальне страхування тощо. Через податки, збори та інші фінансові платежі у розпорядження держави вилучається частина доходів суб'єктів господарювання і населення.

За допомогою фінансів здійснюється вторинний розподіл та перерозподіл національного доходу. У 1960-1990-х pp. частка національного доходу, що пройшла перерозподіл через фінансову систему значно збільшилася до 30-50% і більше. Перед першою світовою війною ця частка складала 9-18%.

Завдяки фінансам відбувається перерозподіл централізованих і децентралізованих доходів і надходжень через систему бюджетних та позабюджетних фондів, видатків підприємств, організації, установ.

♦ Централізовані фінанси - це економічні грошові відносини, які пов’язані з формуванням та використанням фондів грошових коштів держави, що акумулюються в державній бюджетній системі та централізованих грошових фондах цільового призначення.

♦Децентралізовані - це грошові відносини, що описередковують кругообіг грошових фондів підприємств.

Але слід зауважити, що розподільчі процеси відбуваються не лише через фінансові відносини, але і шляхом використання ціп, заробітної плати і кредитів.

♦ Ціпа - це грошовий вираз вартості товару.

Перед тим, як відбудеться перерозподіл національного доходу, товар мас бути реалізованим. Ціна передбачає величину грошових коштів, що надійдуть від реалізації продукції до її власників, та виступає вихідною базою для подальшого розподільчого процесу. Ціпи також регулюють попит та пропозицію на товари і тим впливають на процес виробництва. На відміну від фінансів, які відтворюють рух грошей і за своєю сутністю є динамічною категорією, ціна вимірює вартість товарів та послуг в грошовій формі у певний чітко визначений момент часу.

♦ Заробітна плата - інструмент вимірювання живої праці 1 працівників.

Вона в основному використовується як джерело особистого споживання.

Лише незначна частка заробітної плати може розглядатися як джерело виробничого інвестування, якщо фізична особа приймає рішення щодо акціонування або купівлі облігацій держави чи підприємства. Останнім часом, завдяки запровадженню зарплатних проектів та зарплатних карток, заробітна плата все більше наближається до фінансової категорії, бо дає можливість здійснювати більшість розрахунків у безготівковій (електронній) формі, а її частина залишається на рахунку і, відповідно, може використовуватися банківською установою як джерело дешевих кредитних ресурсів.

Великі перерозподільчі процеси відбуваються у сфері кредитних відносин. Фінанси і кредит - категорії, що дуже тісно пов'язані між собою. У сполученні вони забезпечують кругообіг грошових фондів підприємств на розширеній основі. В Україні кредитні ресурс» широко використовуються для покриття бюджетного дефіциту.

♦ Кредит - це рух позичкового капіталу, що здійснюється через банківську систему та спеціалізовані фінансово-кредитні, інститути на умовах платності, строковості, повернення, цільового використання та матеріальної забезпеченості.

Відмінність кредитних відносин від фінансових полягає в тому що кредит має в обумовлений термін бути поверненим кредитор) із сплатою за нього заздалегідь встановлених відсотків, у той час як фінанси відображають односторонній та безповоротний рух вартості (див. таб.1.1.).

Таблиця 1.1

Порівняльна характеристики фінансів та кредиту

Фінанси як ресурсоутворююча категорія. Третьою характер­ною ознакою фінансів є те, що фінансові підносний завжди пов'язані з формуванням та використанням фінансових ресурсів. Фінансові ресурси - грошові кошти, що утворюються в процесі розподілу та перерозподілу валового внутрішнього продукту, а також частини національного багатства.

Тобто, за своїм матеріалом складом фінанси с цільовими фондами грошових коштів, сукупність яких уявляє фінансові ресурси країни.

Основними елементами фінансових ресурсів є прибуток, амортизаційні відрахування, виторг від продажу акцій та облігацій, інші види грошових доходів, відрахувань і надходжень, а також частина національного багатства, створеного працею минулих поколінь. їх використання здійснюється в основному через фінансові фонди - відокремлені частини грошових доходів і надходжень, що відповідають псиному цільовому призначенню.

Фінансові фонди створюються на підприємствах, у галузевих органах управління, а також на загальнодержавному рівні. Цільове призначення таких фондів -- важлива умова їх ефективного використання. Використання фінансових ресурсів може відбуватися і в нефондовій формі (сплата і одержання штрафів, інвестування коштів в акції та облігації, одержання за ними дивідендів та відсотків тощо). Однак фондова форма використання фінансових ресурсів у порівнянні з нефондовою дозволяє більш тісно пов'язати задоволен­ня потреб суб'єктів господарювання і держави з їх економічними можливостями.

З урахуванням вищевикладеного можна дати таке визначення фінансів як економічної категорії:

♦ Фінанси - економічні відносини, що пов'язані з формування, розподілом ти використанням централізованих ти децентралізованих фондів грошових коштів для виконання функцій ти завдань держаки та забезпечення умов розширеного відтворення. Сутність фінансів знаходить прояв в їх функціях.

2. Бюджетний процес

Бюджетний процес - це регламентована законом діяльність органів влади та управління із складання, розгляду, затвердження та виконання бюджету.

Бюджетний кодекс визначає чотири стадії бюджетного процесу:

> складання проектів бюджету;

> розгляд та прийняття закону про Державний бюджет України, рішень про місцеві бюджети;

> виконання бюджету, в тому числі у разі необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України, рішень про місцеві бюджети;

> підготовка та розгляд звіту про виконання бюджету і прийняття рішення щодо нього.

Ефективний бюджетний процес - це значно більше, ніж підготовка юридичного документа, що асигнує фонди коштів за групами статей. Ефективне складання бюджету є загально визна­ченим процесом, який має політичний, управлінський, плановий, комунікаційний і фінансовий виміри.

us" Ефективний бюджетний процес:

У включає довгострокову перспективу,

> встановлює зв'язок із загальними організаційними цілями,

> зосереджує бюджетні рішення на результатах і наслідках,

> включає і заохочує ефективне спілкування із зацікавленими особами, надає стимули керівництву.

Ці основні риси складання бюджету вказують на те, що бюджетний процес є не просто вправою на збалансування доходів і видатків одного року, але стратегічною дією, яка охоплює багаторічний та оперативний фінансовий план з розподілу ресурсів відповідно до визначених цілей. Ефективний бюджетний процес виходить за межі традиційної концепції постатейного контролю видатків, даючи стимули і гнучкість головним розпорядникам коштів.

Учасники бюджетного процесу

Учасники бюджетного процесу визначені Бюджетним кодексом, де передбачені їх функції, повноваження та відповідальність. Окремі повноваження учасників бюджетного процесу визначені Кон­ституцією України та іншими правовими актами.

Розглянемо найбільш вагомі повноваження основних учасників бюджетного процесу.

Президент України:

* Підписує Закон Про Державний бюджет України на відповідний бюджетний рік.

* Уразі незгоди із Законом про Державний бюджет, прийнятий Верховною Радою, накладає вето.

* Вносить в установленому чинним законодавством порядку зміни та доповнення до державного бюджету.

* Вносить на розгляд Верховної Ради законопроекти, у тому числі в першочерговому порядку, які стосуються бюджетного процесу.

* Видає укази, які можуть регулювати окремі поточні питання, що стосуються бюджетного процесу.

Верховна Рада України:

* Розробляє пропозиції до проекту Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період з конкретних макроекономічних показників, визначених у Бюджетному кодексі.

* Приймає постанову про схвалення або взяття до відома Основ­них напрямів бюджетної політики.

* Розглядає проект бюджету в трьох читаннях.

* Ухвалює Закон про Державний бюджет України.

* Вносить зміни і доповнення в Закон про Державний бюджет України.

* Розглядає та приймає рішення щодо звіту про виконання Закону про Державний бюджет України.

Комітет Верховної Ради з питань бюджету:

Бере участь практично в усіх стадіях бюджетного процесу, а саме:

* розглядає і вносить пропозиції стосовно основних напрямів бюджетної політики;

* бере участь у підготовці, розгляді, уточненні, узагальненні пропозицій, доповіданні на всіх трьох читаннях проекту Закону про Державний бюджет при його проходженні у Верховній Раді;

* розглядає звіт про проведені таємні видатки;

* розглядає ситуації, пов'язані із перевиконанням дохідної частини Державного бюджету;

* готує співдоповідь, з якою виступає Голова комітету, про виконання Державного бюджету України.

Рахункова палата:

* Здійснює зовнішній контроль та аудит фінансової та госпо­дарської діяльності бюджетних установ у частині контролю за використанням коштів Державного бюджету.

* Після закінчення бюджетного року готує висновки щодо використання коштів Державного бюджету.

* Здійснює контроль за проведенням таємних видатків.

* Готує співдоповідь про виконання Державного бюджету, з якою виступає Голова Рахункової палати.

Кабінет Міністрів України:

* Подає на розгляд Верховної Ради проект Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період.

* Розробляє проект Закону про Державний бюджет.

* Доопрацьовує проект Закону про Державний бюджет України після першого та другого читання у Верховній Раді.

* Приймає рішення про виділення коштів із резервного фонду Державного бюджету.

* Забезпечує виконання Державного бюджету України.

* Подає річний звіт про виконання Державного бюджету Верховній Раді.

* Доводить до відома Ради міністрів АРК, місцевих держав­них адміністрацій та виконавчих органів відповідних рад положення та показники міжбюджетних відносин (обсяги міжбюджетних трансфертів, текстові статті).

Міністерство фінансів:

* Погоджує єдині правила бухгалтерського обліку всіх фінансо­вих операцій, активів і фінансових зобов'язань.

* Розробляє і доводить до головних розпорядників бюджетних коштів інструкції щодо підготовки бюджетних запитів.

* Проводить аналіз бюджетного запиту, поданого головним розпорядником бюджетних коштів на будь-якій стадії бюджетного процесу.

* Визначає основні організаційно-методичні засади бюджетного планування, які використовуються для підготовки бюджетних запитів, і розробляє пропозиції щодо проекту Державного бюджету.

* У період підготовки пропозицій до проекту Державного бюд­жету розглядає та вживає заходів щодо усунення роз­біжностей з головними розпорядниками бюджетних коштів.

* Подає проект Закону про Державний бюджет України на розгляд Кабінету Міністрів України.

* Допрацьовує проект Державного бюджету після першого та другого читання у Верховній Раді України.

* Здійснює загальну організацію та управління виконанням Дер­жавного бюджету України, координує діяльність учасників бюджетного процесу.

* Міністерство в особі Міністра фінансів затверджує та кон­тролює розпис, за яким виконується Державний бюджет Украй їй.

* Здійснює прогнозування та аналіз доходів бюджету протягом поточного бюджетного року.

* Установлює факт перевиконання дохідної частини бюджету.

* При суттєвому невиконанні (більш ніж: 15 %) доходів бюд­жету готує пропозиції про внесення змін до Закону про Державний бюджет.

* Здійснює контроль (разом з Рахунковою палатою) за проведен­ням таємних видатків.

* Доводить до відома Ради міністрів А РК, місцевих державних адміністрацій та виконавчих органів відповідних рад особли­вості складання розрахунків до проектів бюджетів на наступний бюджетний період.

* Забезпечує опублікування проекту Закону про Державний бюд­жет, даних про виконання Закону по кварталах і за підсумками року, показників зведеного бюджету, іншої відкритої інформації Про виконання Державного бюджету.

Державне казначейство:

* Визначає (за погодженням із Міністерством фінансів) єдині правила бухгалтерського обліку всіх фінансових операцій, активів і фінансових зобов'язань держави.

* Здійснює операції за коштами Державного бюджету та місце­вих бюджетів.

* Здійснює розрахунково-касове обслуговування розпорядників бюджетних коштів.

* Контролює бюджетні повноваження при зарахуванні надход­жень, прийнятті зобов'язань та проведенні платежів.

* Веде бухгалтерський облік та складає звітність про виконання Державного та місцевих бюджетів.

* Здійснює безспірне списання коштів з рахунків згідно з порядком, yen поновленим Бюджетний кодексом rha іншими юридичними актами.

Розпорядники бюджетних коштів:

> На підставі плану своєї діяльності розробляють проекти кош­торису та бюджетні запити і подають їх Міністерству фінансів чи місцевому фінансовому органу.

> Отримують бюджетні призначення і доводять у встановле­ному порядку до розпорядників нижчого рівня.

> Головні розпорядники затверджують кошториси розпорядників нижчого рівня.

> Головні розпорядники контролюють хід виконання кошторисів та аналізують ефективність використання бюджетних коштів у розпорядників нижчого рівня.

Національний банк України:

Подає до Верховної Ради та Кабінету Міністрів:

* проект основних засад грошово-кредитної політики на наступ­ний бюджетний рік;

* проект кошторису доходів та видатків НБУ на наступний бюджетний рік.

Державні органи місцевого самоврядування:

> Місцеві фінансові органи розробляють і доводять до відома головних розпорядників бюджетних коштів інструкції з підготовки бюджетних запитів.

> Виконавчі органи сільських, селищних, міських (міст районного підпорядкування) рад, районні державні адміністрації в містах Києві та Севастополі подають відповідно районним чи міським фінансовим органам пропозиції щодо показників проектів відповідних бюджетів, визначених з урахуванням вимог Бюджетного кодексу.

> Рада міністрів АРК, місцеві державні адміністрації та виконав­чі органи рад готують проекти рішень про відповідні місцеві бюджети.

> Верховна Рада APK та відповідні ради затверджують бюд­жети та звіти про їх виконання.

> Рада міністрів АРК, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад забезпечують виконання відповідних місцевих бюджетів.

Основним завданням бюджетного процесу с допомога суб’ктам що приймають у часть у бюджетному процесі:

-----► встановити загальні цілі для ухвалення рішень;

-----► розробити підходи до досягнення цілей;

-----► розробити бюджет, що узгоджується з підходами для досягнення цілей; необхідно підготувати і затвердити фінансовий план і бюджет, що ведуть до досягнення цілей, зважаючи на обмеження наявних ресурсів;

-----► оцінювати ефективність і корегувати її: програму і

фінансову ефективність необхідно постійно оцінювати і коре­гувати, щоб заохочувати наближення до цілей.

Також слід зазначити, що стадійність бюджетного процесу може бути розширеною і поглибленою. Отже бюджетний процес передбачає, що в процесі його реалізації необхідно:

*Оцінити потреби, пріоритети, ускладнення і фінансові мож­ливості громади.

* Визначити можливості й ускладнення щодо послуг, основних фондів та управління.

* Розробити та розповсюдити загальні цілі.

* Затвердити фінансову політику.

* Розробити програмну, оперативну та інвестиційну політику і плани.

* Розробити програми і послуги, що узгоджуються з політикою і планами.

* Розробити управлінські стратегії.

* Розробити бюджет, що узгоджується з підходами до досяг­нення цілей.

* Розробити процес підготовки і затвердження бюджету.

* Розробити і оцінити фінансові варіанти.

* Ухвалити варіанти, необхідні для затвердження бюджету.

* Оцінювати ефективність та робити поправки.

* Наглядати, вимірювати та оцінювати ефективність.

* Вносити відповідні зміни та крективи.

З поняттям бюджетного процесу щільно пов'язане поняття бюджетного циклу.

♦ Бюджетний цикл - підготовка бюджетних запитів, затвердження бюджетних запитів представницьким органом, виконання бюджету і звітування про фактичні бюджетні операції.

Бюджетний кодекс запроваджує процедуру парламентських слухань з питань бюджетної політики на наступний бюджетний період. Проект Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період ґрунтується на основних макропоказниках економічного та соціального розвитку України на наступний бюджетний період, аналізу виконання бюджету у поточному періоді, пріоритетів та програми уряду. Верховна Рада України або схвалює, або бере до відома зазначений документ.

На підставі інструкції з підготовки бюджетних запитів за типовою формою, яких зобов'язані дотримуватися головні розпорядники коштів, власне і розробляються бюджетні запити. Місцеві фінансові органи на основі результатів аналізу приймають рішення про включення цих запитів до проекту бюджету.

Бюджетний кодекс чітко встановлює граничні терміни прийняття відповідних рішень, що може бути вираженим у бюджетному календарі (табл.2.1)

Виходячи з бюджетного календаря, для пропозиції проекту Державного бюджету України Міністерство фінансів розробляє і доводить до головних розпорядників бюджетних коштів інструкції щодо підготовки бюджетних запитів.

♦ Бюджетний запит - це документ, підготовлений розпорядником бюджетних коштів. Він містить пропозиції з відповідними обґрунтуваннями щодо обсягу бюджетних коштів, необхідних для діяльності розпорядників на наступний бюджетний період.

♦ Розпорядники бюджетних коштів - це бюджетні установи в особі їх керівників, уповноважені на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов'язань та здійснення видатків з бюджету.

За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Кошти бюджету, які отримують фізичні і юридичні особи, що не мають статусу бюджетної установи (одержувачі бюджетних коштів), надаються їм лише через розпорядника бюджетних коштів.

Таблиця 2.1.

Бюджетний календар

♦ Бюджетна установа - орган, установа чи організація, визначена Конституцією України, а також установа чи організація, створена у встановленому порядку органами державної або місцевої влади, яка повністю утримується за рахунок відповідно державного або місцевих бюджетів. Бюджетні установи є неприбутковими.

Бюджетна установа не має права здійснювати запозичення у будь-якій формі або надавати за рахунок бюджетних коштів позички юридичним або фізичним особам, крім випадків, передбачених законом про Державний бюджет України.

Важливим елементом є те, що головні розпорядники бюджетних коштів можуть брати зобов'язання та витрачати бюджетні кошти лише в межах відповідних бюджетних асигнувань.

Розмежування доходів кожної з ланок бюджетної системи здійснюється на основі статей 63-68 Бюджетного кодексу України, який регламентує здійснення бюджетного регулювання.

♦ Бюджетне регулювання - це щорічний перерозподіл загальнодержавних централізованих фінансових ресурсів між різними ланками бюджетної системи з метою збалансування бюджетів на рівні, необхідному для виконання місцевими органами їх функцій.

Бюджетне регулювання здійснюється відповідно кожним представницьким органом щодо бюджетів нижчого рівня.

Розмежування та перерозподіл доходів у процесі бюджетного регулювання здійснюється з урахуванням економічного, соціаль­ного, демографічного, екологічного, природного стану відповідних адміністративних територій з метою подолання нерівностей між ними.

Основними методами бюджетного регулювання є:

* Дотація (dotatio - (лат.) - дар) - це певна сума грошових коштів, яка виділяється на безповоротній основі з бюджету вищого рівня до бюджету нижчого рівня з мстою покриття бюджетного дефіциту.

* Субвенція - це сума грошових коштів, яка виділяється з бюд­жету вищого рівня до бюджету нижчого рівня і має цільове призначення для здійснення сумісного фінансування певного заходу і підлягає поверненню у випадку порушення її цільового призначення.

* Субсидія (subsidium (лат;) - допомога, підтримка) - сума гро­шей, яка виділяється з бюджету вищого рівня до бюджету нижчого рівня, має цільове призначення, підлягає поверненню у випадку порушення цільового призначення.

Відмінність між субвенцією і субсидією полягає в тому, що субвенція передбачає неодмінне виділення коштів на спільне фінансування у бюджеті нижчого рівня поряд з сумою субвенції.

Дослідники бюджетних проблем виділяють сьогодні два головні завдання при аналізі бюджетного процесу:

* збільшення сум бюджетних надходжень;

* ефективне використання коштів.

Розв'язання другого завдання вважається важчим через відсутність загальноприйнятих вартісних показників оцінки ефективності державних витрат.

Обрані офіційні особи при здійсненні бюджетного процесу повинні визначити такі напрями використання бюджетних коштів, які найкраще відповідали б державним цілям, з максимальною віддачею використовували обмежені державні фінансові ресурси. Тобто, розробники процедури і методів складання бюджетів різних рівнів повинні нести відповідальність за їх ефективне виконання.

На наш погляд, одним із головних недоліків роботи урядових інститутів, які беруть участь у бюджетному процесі, є відсутність системи оцінки прийнятих рішень.Означені недоліки бюджетного процесу можуть бути усуненими в ході бюджетної реформи.

3. Повноваження та функції Державної податкової адміністрації.

Податкова система являє собою сукупність податків, що стягуються в державі, форми та методи їх побудови, методи розрахунку податків та податковий контроль. З іншого боку податкова система - це сукупність правових норм, що регулюють розміри, форми, методи і терміни стягнення податків і платежів, які носять податковий характер і необхідні державі для виконання її функцій.

Вона ґрунтується на принципах гласності; загальності; обов'язковості; соціальної справедливості; фіскальної та економічної ефективності.

Комплекс податкових заходів істотно впливає на економічну діяльність господарюючих суб'єктів, стимулюючи економічну й інвестиційну активність.

Практика свідчить, що наслідком збільшення ставок і маси стягнення державою податків завжди є збільшення інфляційних тенденцій. Збільшення маси або напрямів оподаткування призво­дить до зростання цін, або через скорочення попиту внаслідок зростання цін веде до погіршення фінансового стану госпо­дарюючих суб'єктів, що характеризується подальшим поглибленням кризи і спадом виробництва у загальноекономічному масштабі.

Іноді підприємства штучно утримують низькі ціни на свою продукцію з метою зниження абсолютної маси податків, - з одного боку; а з іншого - шляхом створення штучного дефіциту здійснюють кінцеву реалізацію своїх товарів завдяки посередництву тіньових комерційних структур. У кінцевому підсумку спрацьовує ринковий механізм - споживач сплачує за продукт ринкову ціну. У той же час для держави стає безглуздим збільшення податків, оскільки основна маса прибутку привласнюється виробником і посередниками безконтрольно.

* Система оподаткування в Україні являє собою сукупність податків, зборів-платежів до бюджету та внесків до державних цільових фондів, що стягуються у визначеному чинним законо­давством порядку.

Сьогоднішній стан системи оподаткування в Україні можна охарактеризувати як процес створення основ. За відносно короткий термін було здійснено перехід до системи формування доходів бюджету на податковій основі, реформовано саму податкову систему, але оскільки ця система базується на системі доходів бюджету, заснованій на принципах значної централізації, на сучасному етапі гостро постає питання наповнення нових форм оподаткування ринковим змістом.

Табл. 3.1.

Система оподаткування в Україні

Податки є формою фінансових відносин між державою і членами суспільства з метою створення загальнодержавного центра­лізованого фонду грошових ресурсів, необхідних для здійснення державою її функцій.

♦ Податки і збори - це обов'язкові платежі до бюджету і державних цільових фондів, що здійснюються платниками в порядку і на умовах, визначених законодавчими актами України.

У залежності від різних ознак податки поділяються на такі групи:

> за об'єктом оподаткування - на прямі та непрямі;

> за органом, що здійснює стягнення та розпорядження податком - на загальнодержавні та місцеві;

> за порядком використання - на загальні та спеціальні.

іш= Прямі податки встановлюються на дохід та майно фізичних та юридичних осіб, що сплачують податки.

m-До непрямих належать податки на товари та послуги, сплата яких передбачена в ціні товару або які включені в тариф. Власник товару при їх реалізації перераховує до бюджету отримані податкові суми.

Прямі податки поділяються на податки на доходи та податки на власність. У нашій країні до цього виду податків належать: прибутковий податок з громадян; податок на прибуток юридичних осіб; податок на доходи від банківської діяльності; податок на землю; лісовий податок тощо.

До непрямих податків належать податок на додану вартість; акцизний збір; митні збори тощо.

Компетенції органів влади в сфері податкового регулювання

розподіляються в різних країнах у залежності від типу госпо­дарювання, федеративного устрою, особливостей територіально-адміністративного розподілу.

Перший тип - федеральний орган влади має провідне значення щодо податкової ініціативи.

Такий підхід є характерним для США, де Конгрес разом з Адміністрацією Президента веде основну роль у прямому оподатку­ванні фізичних та юридичних осіб.

Наприклад, ставки прямих податків з населення та корпорацій визначаються федеральною владою і цілком спрямовуються до федерального бюджету, при цьому місцеві органи влади хоча і можуть самостійно встановлювати податкові ставки, змушені підлаштовуватись під федеральну податкову політику.

Другий тип - передбачає принцип пайової участі органів влади. Він є характерним для бюджетної системи Німеччини, де заздалегідь у межах розподілу компетенції фіксується частка кожного рівня влади в податках.

Так, заздалегідь розподіляються частки в податках на прибуток корпоративних господарських організацій. Частка федерального бюджету складає 42,5%, бюджету землі - 42,5%, місцевого бюджету - 15%. Цей принцип використовується в більшості країн Європи.

У зв'язку з інтенсивним розвитком інтеграційних процесів, створенням міждержавних регіональних об'єднань все більшого значення набувають міждержавні податки.

Так, основним міждержавним податком у країнах ЄЕС виступає податок на додану вартість. Відрахування від цього податку в розмірі 1,6% незалежно від країни або підприємства, платників податків надходять у дохід Комісії Європейської співдружності. Жодна країна не має права накласти вето на процес його стягнення.

В Україні стягуються:

О загальнодержавні податки і збори (обов'язкові платежі); О місцеві податки і збори (обов'язкові платежі).

До загальнодержавних належать такі податки і збори (обов'язкові платежі):

> податок на додану вартість;

> акцизний збір;

> податок на прибуток підприємств;

> податок на доходи фізичних осіб;

> мито;

> державне мито;

> податок на нерухоме майно (нерухомість) ;

> плата (податок) за землю;

> рентні платежі;

> податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;

> податок на промисел;

> збір за геологорозвідувальні роботи, що здійснюються за ра­хунок державного бюджету;

> збір за спеціальне використання природних ресурсів;

> збір за забруднення навколишнього природного середовища;

> збір на обов'язкове соціальне страхування за тимчасовою непрацездатністю;

> збір на обов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття;

> збір на обов'язкове державне пенсійне страхування;

> збір до Державного інноваційного фонду;

> плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяль­ності.

Загальнодержавні податки і збори (обов'язкові платежі) встановлюються ВРУ і стягуються на всій території України.

Порядок зарахування загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів) до Державного Бюджету України, Державного бюджету АРК, місцевих бюджетів і державних цільових фондів визначається відповідно до законів України.

До місцевих податків належать:

■ податок з реклами;

■ комунальний податок.

До місцевих зборів (обов'язкові платежі) належать:

> готельний збір;

У збір на паркування автотранспорту;

> ринковий збір;

> збір за видачу ордера на квартиру;

> курортний збір;

> збір за участь у бігах на іподромі;

> збір за виграш у бігах на іподромі;

> збір з осіб, що беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі; У збір за право використання місцевої символіки;

> збір за право проведення кіно- і телезйомок;

> збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного роз­продажу і лотерей;

> збір за проїзд територією прикордонних областей авто­транспорту, що прямує за кордон;

> збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі й сфери послуг;

У збір з власників собак.

Відповідно до нового Закону України "Про систему опо­даткування" важливі зміни зачепили ст. 14 "Загальнодержавні податки і збори (обов'язкові платежі)". Так податок на нерухоме майно в новій редакції Закону об'єднав два податки із старої редакції - податок на майно підприємств і податок на нерухоме майно громадян.

Із переліку загальнодержавних податків і зборів (обов'язкові платежі) виключені: відрахування і збори на будівництво, ремонт і утримання автомобільних доріг; внески до фонду зайнятості. У той же час, до обов'язкових платежів зараховані: 1) збір до Державного інноваційного фонду; 2) плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності.

Тепер обов'язковими платежами місцевих податків і зборів є:

- комунальний податок;

- збір на паркування автотранспорту;

- ринковий збір;

- збір за видачу ордера на квартиру;

- збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі і сфери послуг;

- збір з власників собак.

ш- В залежності від характеру ставок розрізняють:

О регресивні,

■ пропорційні,

■ прогресивні податки.

При регресивних податках відсоток стягнення доходу зменшується при збільшенні доходу. Регресивними є непрямі податки, податки на власність.

При пропорційних податках незалежно від розміру доходу діють однакові ставки.

При прогресивних відсоток стягнення доходу зростає в залеж­ності від збільшення доходу. За прибутковим податком з громадян застосовуються ставки двох різновидів: пропорційні та прогресивні.

Податки в залежності від їх використання поділяються на загальні та спеціальні.

Загальні призначені для фінансування поточних та капіталь­них видатків державного та місцевого бюджетів без закріплення за будь-яким певним видом доходів.

Спеціальні мають цільове призначення. Наприклад, кошти соціального страхування практично у всіх державах використо­вуються лише на соціальне забезпечення та соціальне страхування.

Внесення платежів, відрахувань та податків до бюджету пов'язано з такими поняттями як:

- платник,

- об'єкт та одиниця оподаткування,

- методи розрахунку,

- нормативи і ставки,

- термін сплати,

- порядок розрахунку,

- пільги,

- відповідальність платників за правильність стягнення та своєчасність сплати,

- джерело сплати.

Об'єкт оподаткування - це дохід, майно, по відношенню до якого розраховуються податки та платежі.

У залежності від об'єкта оподаткування податки можуть поділятися на прибутковий, майновий, земельний, подушний.

Одиницею оподаткування називають одиницю виміру об'єкта оподаткування, по відношенню до якої визначаються нормативи і ставки оподаткування. Вони можуть бути встановленими в сталих розмірах (грн, на одиницю оподаткування) і в %.

Джерелом сплати податків виступає дохід, від якого відбуваються платежі, відрахування та податки (прибуток, дохід, зарплата).

У залежності від встановлених одиниць виміру, нормативів та ставок розробляється методика розрахунку того чи іншого виду доходу бюджету, яка знаходить своє відображення у відповідній інструкції. В інструкціях вказуються термін сплати та порядок розрахунків з бюджетом.

Сплата відбувається, як правило, у децентралізованому порядку, тобто окремими підприємствами. Внесення доходів до бюджету може відбуватися через планові внески з наступним пере-розрахунком або за фактичними даними. Розрахунок платежів, відрахувань, податків може бути покладеним на самих платників або на податкові органи. Контроль за правильністю та своєчасністю розрахунків з бюджетом здійснюють податкові органи за місцем знаходження платника.

Платниками податків і зборів (обов'язкових платежів) є юридичні та фізичні особи, на які відповідно до законодавчих актів, покладено обов'язок сплачувати податки.

Платники податків і зборів зобов'язані:

*вести бухгалтерський облік, складати звітність про фінансово-господарську діяльність та забезпечувати її зберігання протягом терміну, встановленого законами;

* надавати до державних податкових органів та інших держав­них органів у відповідності із законами декларації, бухгалтерську звітність та інші документи і відомості, що пов'язані із обчисленням та сплатою податків та зборів;

* сплачувати відповідні суми податків та зборів у встановлені законами строки;

* допускати посадових осіб державних податкових органів до обслідування приміщень, які використовуються для отримання доходів або пов'язані з утриманням об'єктів оподаткування, також для перевірок з питань обчислення та сплати податків та зборів.

Обов'язки юридичної особи по відношенню до сплати податків припиняються після сплати податку або його скасуванням.

Те саме стосується і фізичних осіб з доповненням "а також у випадку смерті платника".

Платники податків і зборів миють право:

-----► надавати державним податковим органам документи, що підтверджують права на пільги з оподаткування у порядку, який встановлений законами України;

-----► отримувати та ознайомлюватись з актами перевірок, які провадять державні податкові органи;

-----► оскаржити у встановленому законом порядку рішення державних податкових органів і дії їх посадових осіб.

Відповідальність за правильність нарахування та своєчасність сплати податків покладається на платників податків.

ІІ Тести

1. б, г, д, е

2. в, д

Використана література

1. Ковальчук С.В., Фарку І.В. «Фінанси» навчальний посібник. Львів, 2006.

2. Українсько-фінансовий інститут менеджменту і бізнесу «Фінанси» Київ 1998 р.

3. Василик О.Д. «Державні фінанси України» 1997 р.