Рідна мова – основа психічного розвитку дитини

“Мова – це не тільки простий символ розуміння, бо вона витворюється в певній культурі, в певній традиції. В такім разі мова – це найясніший вираз нашої психіки, це найперша сторона нашого психічного Я…

І поки живе мова – житиме й народ яко національність. Не стане мови – не стане й національності: вона геть розпорошиться поміж дужчим народом” [3, c.22].

Так І.Огієнко яскраво продемонстрував взаємозв'язок між мовою і психікою людини: мова як засіб вираження психіки і як охоронець її психічної індивідуальної неповторності. Складна психіка (від грец. foxz – душа) людини, бо вона є продуктом складних фізіологічних процесів, які проходять у мозку, і тісно пов’язана з її гено- і фенотипами. З-поміж основних психічних процесів (відчуття, сприймання, пам'ять, уявлення, уява, мислення, мовлення, почуття, увага, воля) центральне місце відводиться мовленню. “Поки жива мова народна в устах народу, доти живий і народ”, – стверджував видатний український педагог К.Ушинський. А ще він доводив, що “мова народу – кращий, що ніколи не в'яне й вічно знову розпускається, цвіт усього його духовного життя, яке починається далеко за межами історії” [5, c.270].

Духовне життя людини тісно пов'язане з відчуттями і почуттями, сприйманням і запам'ятовуванням, мисленням і уявленням. Усі названі психічні властивості виражаються і супроводжуються мовленням. І якщо почуття ще якось можна зображати жестами чи мімікою, то мислення невіддільне від мови, оскільки немає інших засобів, щоб виразити результат мислительної діяльності. Зароджуючись у чуттєвому пізнанні і спираючись на нього, мислення виходить далеко за його межі і являє собою перехід суб'єкта від наявних до нових знань у формі наукових понять, законів і закономірностей.

Мислення здійснюється за допомогою логічних операцій аналізу і синтезу, конкретизації і абстрагування, порівняння і співставлення, узагальнення і класифікації тощо. Усі мислительні операції здійснюються з допомогою мови. Без слова практично неможливо здійснити аналіз чи синтез об'єктів, перейти від конкретного до абстрактного. Зрештою, без мови не можна сформувати судження й умовиводи, які є основними формами і результатами мислительної діяльності.

Проблема психічного розвитку дитини привертала увагу багатьох відомих вчених і педагогів, оскільки високий психічний розвиток дитини є основою результативного навчання, а навчання, у свою чергу, є основним засобом психічного розвитку. В розвитку дитини розглядається суперечність між спадковими задатками організму і зовнішніми умовами його життєдіяльності, між генотипом і фенотипом. Дитина народжується із природними можливостями психічного розвитку (задатками), які є основою генотипних здібностей. Дитина може успадкувати не лише великий розум чи високу вченість, а й “щасливу і сильну нервову організацію, яка могутньо сприятиме набуванню знань і утворенню великого розуму, але такий щасливий спадкоємець може скористатися своєю спадщиною, а може і зовсім не скористатися з неї або змарнувати її на дрібниці” [8, c.294].

“Виховання і взагалі життя з усіма своїми впливами на людину, – писав видатний український педагог К.Д.Ушинський, – може сильно змінити вроджені особливості її психічної діяльності” [8, c.122]. Він вважав, що психічний розвиток дитини відбувається у нерозривному зв’язку із навчанням і вихованням, бо поза навчанням і вихованням розвитку немає.

“Навчання тільки тоді добре, коли воно йде попереду розвитку…”, – обґрунтовував відомий російський психолог Л.С.Виготський.

Отже, кожна дитина, народжуючись, має генетичні підстави сподіватися, що суспільство створить належні умови для розвитку всіх її психічних якостей і розумових сил. У своєму розвитку дитина проходить певні періоди: немовлячий, дитячий, отрочий і юнацький. І кожен період найбільш сприятливий (сенситивний) до розвитку тієї чи іншої психічної якості. Наприклад, на другому і третьому роках життя дитина швидко оволодіває мовою. Щоб мовлення дитини розвивалося успішно, потрібно:

- виділяти і акцентувати увагу дітей на окремих словах і словосполученнях, співвідносити виділені слова з тими чи іншими предметами;

- навчати дітей механізму вимови (артикуляції);

- проводити з дітьми звукобуквенний аналіз слів, вчити об'єднувати однорідні предмети одним словом;

- стимулювати дітей об’єднувати групу слів (спочатку з двох, трьох), щоб виразити певну думку.

Дитина, яка народилася, застає рідну мову в готовому вигляді. Мама разом з молоком передає своїй дитині перші звуки і слова, пестощі, любощі і колискові пісні. Очевидно, що від того, які слова використовує мама, розмовляючи із своїм малюком, з якою тональністю і пестливістю промовляє до нього, залежать перші паростки розвивальної взаємодії. Розвиток чутливості (нюх, смак, колір, температура) проходить спонтанно з перших хвилин життя дитини, однак лише із розвитком мовлення воно набуває цілеспрямовано-осмислених форм. Так, уже на другому році життя рефлекс дитини на колір, позначений словом, виробляється у 7 – 8 разів швидше, ніж на той самий колір, даний лише як сигнал першої сигнальної системи. До предмета, який сприймають, колір приєднується не механічно, а вступає з ним у складні відносини, що зміцнюються. Лише у дітей середнього шкільного віку слово, яке означає колір, ніби зливається з його сприйняттям, тобто має місце справжня єдність першої і другої сигнальних систем [2, с.122 – 124].

Таким чином, позначення подразнень, які надходять через ознаки чуттів, словом не лише посилює, поглиблює і прискорює розвиток відчуттів, а й сприяє істотній перебудові пізнавальної діяльності дитини, надає їй усвідомленого характеру.

У дітей різні види пам’яті починають функціонувати в різні періоди дитинства: пам'ять на рухи помітна вже на першому місяці дитинства, емоційна пам’ять проявляється з шести місяців, а після першого року життя з’являється образна пам’ять. На другому році життя дитини особливо починає функціонувати й розвиватися вербальна пам’ять (пам’ять на слова). Засвоєння розмовної мови сприяє швидкому розвитку змістової пам’яті. Уявлення (образи) раніше сприйнятих предметів становлять основний зміст пам’яті дитини. Щоб відтворити образ у думці, дитина має оволодіти мовою. Особливу роль у зображенні і відтворенні дитиною образу відіграє спеціально дібране слово.

“Ой, яка чудова українська мова!

Де береться все це, звідкіля і як?

Є в ній ліс-лісок-лісочок, пуща, гай, діброва,

Бір, перелісок, чорноліс. Є іще й байрак.

І така ж розкішна і гнучка, як мрія.

Можна “звідкіля” і “звідки”, можна і “звідкіль”.

Є у ній хурделиця, віхола, завія,

Завірюха, хуртовина, хуга, заметіль…” [4, c.77].

Словесна пам’ять дитини досягає найбільшого розвитку у 7 – 8-річному віці. У підлітка вона слабшає, а потім знову підсилюється.

Швидкість і міцність запам'ятовування залежать:

- від змісту запам'ятовуваного матеріалу і задіювання оптимальної кількості органів чуттів;

- від вміння використовувати раціональні способи і прийоми заучування та відтворення матеріалу;

- від вчасного повторення.

Таким чином, мова відіграє велике значення в розвитку пам’яті: між розвитком мови і розвитком пам’яті в дітей існує тісний взаємозв’язок. “Дар слова… має величезне значення для здатності пам’яті” [7, c.149].

Мислення – стрижень будь-якої розумової діяльності дитини, воно розвивається від практичних до теоретичних (словесних) форм і передбачає оперування знаннями.

Конкретна образність дитячого мислення чітко виявляється в процесі розвитку словесних форм мислення, які виражаються у поняттях, судженнях, умовиводах. Усі форми мислительної діяльності виражаються словом. Тому з розвитком мислення у дитини тісно пов’язаний розвиток її мови, бо “мова не щось відірване від думки, а, навпаки, – органічний її витвір, який у ній корениться й безперестанно з неї виростає, отже, той, хто хоче розвивати в учня здібність мови, повинен розвивати в нього насамперед здібність мислити. Розвивати мову окремо від думки неможливо; але навіть розвивати її переважно перед думкою зовсім шкідливо” [6, c.262].

Феномен зв'язку мовлення і мислення полягає в тому, що неможливо відокремити мовлення від мислительної діяльності і навпаки. Ці процеси тісно взаємопов’язані і зінтегровані. Знайомлячись із першими словами, дитина сприймає їх у вигляді асоціативних зв'язків із конкретними образами. Власне з цього починаються перші елементарні мислительні операції співставлення звукових образів із конкретними предметами. Тільки з допомогою мови послідовно ускладнюється вид мислительних операцій, а успішність мислення залежатиме від вміння дітей ставити запитання, шукати взаємозв’язки між відомими й невідомими величинами, які дають можливість знайти рішення; точно і цілеспрямовано відбирати потрібні для розв’язання даної конкретної задачі поняття, правила й прийоми, правильно їх використовувати.

Розвиток мислительної діяльності передбачає не лише засвоєння готових форм знань, а й формування розумових вмінь на їх базі, тобто тих мислительно-операційних знань, за допомогою яких можна самостійно поставити і розв’язати проблемну задачу.

І саме тут важливою є мовленнєва підготовка дитини, вміння відчути суперечність і на цій основі, правильно й лаконічно сформулювати проблемну задачу.

Не менш важливо, якою мовою послуговується дитина: рідною мовою своїх батьків чи мовою чужинецькою. Генетично батьки передають своїм дітям у спадок словесні коди, за допомогою яких архівується інформація рідною мовою. Перехід одного з поколінь на чуже мовлення не лише розриває генетичні мовленнєві коди, а й спонукає дитину переборювати неймовірні психічні труднощі переходу від коду предків до чужинецьких кодів. В таких умовах дитина несе непоправні втрати у розвитку всіх психічних властивостей, надто розумових якостей, національно-ментальних рис. Недарма ж К.Д.Ушинський стверджував, що “Рідне слово є основою всякого розумового розвитку й скарбницею усіх знань: з нього починається всяке розуміння, через нього проходить і до нього повертається” [6, c. 262]. “Не умовних звуків тільки вчиться дитина, вивчаючи рідну мову, а п’є духовне життя й силу з рідної груді рідного слова” [5, c.270].

Рідна мово, без тебе ніхто я,

Мов відірваний вітром листок.

(Петро Перебийніс)

До організації навчання рідною мовою закликав і перший президент Української держави, видатний історик Михайло Грушевський: “… Треба доконче вчити дітей рідною мовою, щоб наука добре йшла, – значить на Україні треба вчити по школах українською мовою. Інакше український народ, не вийде з теперішньої темноти, убожества і поневіряння” [1, c.17]. Побажання М.Грушевського звучить актуально й сьогодні, на 14 році незалежності.

З уст щойно обраної проукраїнської влади звучать дивні декларації, то щодо надання російській мові статусу офіційної (О.Мороз), то щодо створення російськомовних груп у ВНЗ України (П.Порошенко), то щодо створення спеціальних російськомовних теле- і радіоканалів.

Їм найкраще відповісти поетичними рядками прекрасного поета Василя Діденка (автора безсмертної пісні “На долині туман”):

Гей проповіднику, стривай!

Твої слова – старенька ряса.

Я не піду в твій тихий рай,

Я – син великого Тараса.

Як Прометей не вмер від ран,

Не вмре і мова – гарна зроду.

Я – не останній з могікан,

Я – син великого народу!

За останнім переписом українці складають 77,8% від всього нашого народу (етнічні росіяни – 17,3%). В той же час серед зареєстрованих друкованих засобів масової інформації на одне українське видання припадає чотири російськомовних, на 100 українців припадає близько 50 примірників газет рідною мовою, а на 100 росіян – у вісім разів більше. В системі вищої освіти, залежно від професійного спрямування на один український підручник припадає від 4 до 100 підручників російською мовою. Катастрофічно для всього українського народу й українства загалом виглядає ситуація в телерадіопросторі, який майже повністю окупований російськомовними програмами. Українською мовою ведуть передачі лише державні телерадіокомпанії, які становлять близько 4% від чинних телерадіокомпаній. У вищих навчальних закладах півдня і сходу України викладання ведеться переважно російською мовою.

Таким чином, новим можновладцям слід добре спланувати і зреалізувати низку заходів для всебічного розвитку і функціонування не чужинецької, а своєї рідної, української мови.

І у цьому потрібно беззастережно спиратися на наукову спадщину К.Ушинського, який разом з передовими людьми свого часу боровся за навчання дітей рідною мовою, а також за школи з українською мовою навчання. Він психологічно обґрунтував необхідність навчання рідною мовою. Дитина входить у духовне життя свого народу за допомогою його мови. “Мало успіху матиме та школа, в яку дитина переходить з дому, наче з раю в пекло, і з якої вона біжить додому, мов з темного пекла, де все темне, чуже й незрозуміле, у світлий рай, де все ясне, зрозуміле й близьке серцю” [6, c.52 – 53].

Література:

1. Грушевський М. Про українську мову і українську школу. – К.: Веселка, 1991. – 46 с.

2. Люблінська Г.О. Дитяча психологія. К: Вища школа, 1976. – 354 с.

3. Огієнко І. Українська культура. – К., 1919.

4. Підсуха О. Вибрані твори. Т.1. – К., 1978.

5. Ушинський К.Д. Твори. Т.1. – К.: Рад.шк., 1952.

6. Ушинський К.Д. Твори. Т.2. – К.: Рад.шк., 1952.

7. Ушинський К.Д. Твори. Т.4. – К.: Рад.шк., 1952.

8. Ушинський К.Д. Твори. Т.5. – К.: Рад.шк., 1952.