Страховий ринок України

В Україні часом створення страхового ринку вва­жають початок 90-х років XX ст. Саме тоді виник­ли перші приватні страхові компанії, які поклали край тотальній монополії Держстраху. Серед них: "Омета Інстер", "Ризик", "Скайд", "Саламандра", "Скайд-вест", "АСКО-Прометей" — філіал Російської акціонерної компанії, "Росток", "Славія" і т. д. На страховий ринок України починають приходити провідні та досить відомі іноземні страхові компанії, що діють переважно через спільну страхову діяль­ність. Так з'явився альянс "Омета Інстер" — "Ллойд" (Англія), Українсько-ізраїльське товариство "Стра­хова компанія "Система резервних фондів", пряме представництво відкрила австрійська фірма "Safe invest".

Закон України "'Про страхування" (1996 р.) за­хищає вітчизняного страховика, обмежуючи частку іноземних юридичних осіб та громадян у статутно­му фонді страхових спільних компаній 49% та піднімаючи планку статутного фонду для спільного підприємства до 500 тисяч ЕКЮ.

Фактично на ринку України діють два види стра­хових компаній:

а) кептивні — створені міністерствами, відомства­ми, потужними фінансово-промисловими союзами для обслуговування ризиків своїх підприємств;

б) створені на приватному капіталі, що функціо­нують на конкурентній основі.

За масштабами своєї роботи, обсягом відповідаль­ності недержавні страхові компанії несумірні з організаціями колишнього Держстраху, економічна база яких формувалась впродовж 70 років, завдяки чому їх представництва було створено практично в усіх населених пунктах України.

З метою формування конкурентного середовища на страховому ринку та приведення організаційної ([юрми державної та комерційної страхової діяльності у відповідність до страхового законодавства України створено Національну страхову компанію відкрито­го типу "Оранта", головним засновником якої з боку держави виступив фонд державного майна.

В Україні Комітетом з страхового нагляду було зареєстровано близько 800 страховиків, але за пе­ріод з 1994 по 1996 р. відкликано ліцензії у 280 із них. Найгрубіші порушення страхового законодав­ства виявлено в компаніях: "Укар" (Харків), "Альбі-на" (Львів), "Аспек" (Чернігів), "Херсон-Аско" (Хер­сон), "Укрін і К°" (Київ).

Головна причина — нездатність значної частини страховиків виконувати взяті на себе зобов'язання перед страхувальником. Важливим кроком для звільнення страхового ринку від фірм, які дискре­дитують страхову діяльність, стало підняття суми статутного фонду до рівня 100 тис. ЕКЮ та зобов'я­зання внести 60% його грошима. Такі умови далеко не всім страховикам були під силу. У зв'язку з цим виникає проблема захисту інтересів страхувальників, котрі довірили захист своїх інтересів страховим ком­паніям, яким держава надала право здійснювати цей захист, а потім справедливо позбавила їх цього пра­ва. Механізм захисту інтересів страхувальників, відповідальність за який (захист) покладено на Ко­мітет у справах нагляду за страховою діяльністю, може включати:

— створення товариств взаємного страхування;

— примусове приєднання страхових компаній з тяжким фінансовим станом до стійких конкуренто­спроможних компаній з передбаченням відповідаль­ності за їхніми зобов'язаннями;

— поручительство держави (з відпрацюванням

певних механізмів) тощо.

У зв'язку з необхідністю дотримання вимог Зако­ну України "Про страхування" (1996 р.) на кінець 1997 р. на страховому ринку нашої країни залиши­лись 240 страхових компаній.

В останні роки відбувається динамічний розви­ток вітчизняного страхового ринку. Вдосконалюється нормативно-правова база цієї галузі, що знаходить своє відображення у введенні в дію Закону України "Про внесення змін та доповнень до Закону Украї­ни "Про страхування" від 4 жовтня 2002 р.

До найважливіших змін, внесених до Закону Украї­ни "Про страхування", належить вимога про те, щоб страховики, які були зареєстровані, до 7 листопада 2001 p., формували свої статутні фонди в такому порядку:

— страховики, які займаються видами страхуван­ня іншими, ніж страхування життя, протягом двох років з дня набрання чинності цього Закону повинні формувати статутний фонд у сумі 500 тис. евро, а протягом трьох років — 1 млн евро;

— страховики, які займаються страхуванням жит­тя, відповідно 750 тис. евро протягом двох років з дня набуття чинності цим Законом та 1,5 млн евро — протягом трьох років.

Для новостворених страховиків, які займаються видами страхування іншими, ніж страхування жит­тя, мінімальний розмір статутного фонду встанов­люється в сумі, еквівалентній 1 млн евро. Для стра­ховиків, які займаються страхуванням життя — 1,5 млн евро за валютним обмінним курсом валю­ти України.

Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про страхування" передбачає:

— скасування обмежень на частку іноземних інвес­торів у статутних капіталах українських страховиків;

— необхідність здійснення внесків у статутний фонд винятково у грошовій формі;

— детальне регламентування формування стра­хових резервів;

— встановлення конкретних нормативів оцінки

платоспроможності страховиків;

— розширення асортименту страхових послуг з обов'язкового страхування тощо.

Сучасний стан страхового ринку характеризуєть­ся зростанням чисельності страхувальників знач­ною мірою за рахунок юридичних осіб. Пояснюєть ся така ситуація досить низьким рівнем доходів населення України. Приблизно 3% громадян Украї­ни є достатньо платоспроможними, щоб користува­тися страховими послугами.

Страховий ринок України пропонує все ширший асортимент страхових послуг, про що свідчить, зокрема, значно ширший перелік форм страхового захисту як обов'язкового, так і добровільного стра­хування.

Найбільшим попитом на страховому ринку Украї­ни користуються послуги з добровільного страху­вання майна. Його частка в загальному обсягу стра­хових послуг становить 71%. Але, як свідчать екс­перти, застрахованими в Україні є всього близько 10% _ ризиків, тоді як у більшості розвинених країн світу їх частка становить 90—95%.

Найуразливішу позицію на страховому ринку нашої країни серед страхових послуг займає страху­вання життя. Його частка в загальній структурі стра­хових послуг постійно зменшується. У розвинених країнах світу на страхування життя припадає 25— 60% від загального обсягу страхових премій. В Украї­ні ця частка становила у 1993 р. — 44,4% , у 1994 р. — 42,5%, у 1995 р. — 24,9%, у 1997 р. — 4,8%, а в 2001 р. — 0,4%.

Це тривожна тенденція розвитку страхового ринку України. Вона свідчить про низьку платоспроможність . населення, про те, що і сьогодні переважна більшість громадян України стурбовані проблемами виживан­ня, а не турботою про майбутнє. Втрачаючи страху­вальників за цим видом страхування, країна втрачає надійне джерело довгострокових інвестиційних ре­сурсів. Переламати цю тенденцію поки що не вдається. Незважаючи на номінальне зростання обсягів страхових послуг, страхування як галузь економіки забезпечує перерозподіл всього 1,2% ВВП, тоді як у розвинених країнах світу цей показник коливаєть­ся в межах 8—12%.

В Україні проживає приблизно 7% населення Європи, а частка вітчизняного страхового ринку в загальноєвропейському обсязі страхових послуг ста­новить усього 0,06%.

Станом на 31 березня 2001 р. на ринку України пропонували страхові послуги 291 страховик. Тільки 50 із них мали сплачений статутний фонд, еквіва­лентний 500 тис. евро. Більше 70% страховиків мають статутний фонд менший, ніж 500 тис. грн.

У середньому в Україні сплачений статутний фонд страхової компанії становить близько 2,3 млн грн, а власний капітал — 4,3 млн грн. Ці дані свідчать про низький рівень платоспроможності самих страховиків, що знижує довіру до них потенційних страхувальників.

Із сказаного вище можна зробити такі висновки:

1. Розвиток страхового ринку України є нагаль­ною потребою, зумовленою зростанням рівня неви­значеності та ризиковості економічних, політичних, соціальних та екологічних процесів.

2. Можливості стрімкого розвитку ринку страхо­вих послуг в Україні обмежені такими чинниками:

— низький ріве'нь доходів у суспільстві;

недовіра до страховика, яка посилюється низь­ким рівнем платоспроможності страхових компаній;

— недосконалість не тільки власне страхового, а й у цілому законодавства;

неузгодженість страхового законодавства з Ци­вільним кодексом України тощо;

— відсутність державних преференцій на страхо­вому ринку;

— недостатній розвиток інструментів фондового рин­ку для ефективного розміщення страхових резервів;

відсутність надійних механізмів розвитку стра­хування життя, медичного та пенсійного страхуван­ня тощо;

— відсутність незалежної системи підготовки ви­сококваліфікованих фахівців зі страхування і т. ін.

Страховий ринок — частина фінансового ринку, де об'єктом купівлі-продажу виступає стра­ховий захист, формуються попит і пропозиція на нього. Головною функцією страхового ринку є акумуля­ція та розподіл страхового фонду з метою страхово­го захисту суспільства.

Об'єктивна необхідність виникнення та розвит­ку страхового ринку зумовлюється наявністю суспіль­ної потреби у страхових послугах та наявністю стра­ховика, здатного їх задовольнити.

Залежно від критерію, покладеного в основу кла­сифікації страхового ринку, розрізняють інституціо-нальну, територіальну, галузеву та організаційну

структури.

Інституціональна структура ґрунтується на розмежуванні приватної, публічної або комбінова­ної форм власності, на якій створюється страхова організація. Вона може бути представлена акціонерними, корпоративними, взаємними, державними стра­ ховими компаніями. Закон України "Про господарські товариства" регламентує конкретніше вико­ристання різноманітних організаційно-правових форм господарських об'єднань.

У територіальному аспекті виділяють місцевий (регіональний), національний (внутрішній) та світовий (зовнішній) страхові ринки. Місцевий (ре-

гіональний) ринок задовольняє страхові інтереси регіону; національний — інтереси, що переросли межі регіону і розширились до рівня нації (держави), світовий — задовольняє попит на страхові послуги в масштабі світового господарства.

За галузевою ознакою виділяють ринки особис­того та майнового страхування. Кожна з названих ланок має свою структуру (сегментацію).

Організаційна структура страхового ринку може бути представлена так.

1. Страхове товариство або страхова компанія, де відбувається формування страхового фонду і пе­реплітаються індивідуальні, колективні та групові

інтереси.

Свої стосунки з іншими страховиками економіч­но відокремлені страхові товариства будують на ос­нові співстрахування та перестрахування.

2. Страхові товариства можуть об'єднуватись у спілки, асоціації, пули та інші об'єднання для коор­динації діяльності, захисту інтересів своїх членів та здійснення спільних програм, якщо їх утворення не суперечить законодавству України. Вони не мають права займатися страховою діяльністю.

3. Товариства взаємного страхування — юри­дичні особи — страховики, створені відповідно до За­кону України "Про страхування" з метою страхуван­ня ризиків цього товариства. Сплата страхового пла­тежу здійснюється за рахунок чистого прибутку, що залишається у розпорядженні членів товариства, крім випадків, передбачених законодавством України

Кожний член товариства за умови використання ним усіх зобов'язань перед товариством взаємного страхування, незалежно від суми страхового внеску, має право отримати повністю необхідне страхове від­шкодування у разі настання страхового випадку.

4. Страхові агенти та страхові брокери — страхові посередники,— через яких страховики здій­снюють страхову діяльність. Страхове законодавство визначає їхні функції таким чином:

—консультування;

—експертно-інформаційні послуги;

—підготовка, укладення та супровід договорів страхування (перестрахування), в тому числі щодо врегулювання збитків у частині одержання та пере­ рахування страхових платежів, страхових виплат та страхових відшкодувань відповідно із страхуваль­ ником або перестрахувальником;

— інші посередницькі послуги у страхуванні та перестрахуванні за переліком, встановленим Упов­ новаженим органом.

Страхові агенти — громадяни або юридичні осо­би, які діють від імені та за дорученням страховика і виконують частину його страхової діяльності (укла­дання договорів страхування, одержання страхових платежів, виконання робіт, пов'язаних з виплатами страхових сум і страхового відшкодування). Стра­хові агенти є представниками страховика і діють в його інтересах за комісійну винагороду на підставі договору із страховиком.

Страхові брокери — громадяни або юридичні особи, які зареєстровані у встановленому порядку як суб'єкти підприємницької діяльності і здійсню­ють посередницьку діяльність на страховому ринку •за винагороду від свого імені на підставі доручень страхувальника або страховика. Страхові брокери — громадяни, які не мають права отримувати та пере­раховувати страхові платежі, страхові виплати та виплати страхового відшкодування.

У деяких країнах через страхових брокерів здій­снюється переважна більшість усіх видів страхуван­ня, в інших — тільки страхування великих, нових та маловідомих ризиків. Найбільшого розвитку інститут брокерів досяг у Великій Британії.

Посередницька діяльність страхових агентів і страхових брокерів на користь іноземних страхо­виків на території України не допускається, крім договорів перестрахування (див. ст. ЗО Закону Украї­ни "Про внесення змін до Закону України "Про стра­хування").

5. Перестраху вальні компанії (перестрахови-ки) — організації, які не виконують прямих страхових операцій, а приймають у перестрахування ризи­ки інших страховиків і можуть передавати частину з них в ретроцесію.

6. Перестрахові брокери — юридичні особи, які здійснюють за винагороду посередницьку діяльність у перестрахуванні від свого імені на підставі бро­ керської угоди із страховиком, який має потребу у перестрахуванні як посередник.

7Моторне (транспортне) страхове бюро — юридична особа, яка утримується за рахунок коштів страховиків, котрим дозволено займатися страхуван­ ням відповідальності власників транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам, та за умовами, пе­редбаченими міжнародними договорами. України щодо вказаного виду страхування

1)ведення єдиного державного реєстру страхови­ків (перестраховиків) та державного реєстру стра­хових та перестрахових брокерів;

2) видача ліцензій страховикам на здійснення страхової діяльності та проведення перевірок її від­ повідності виданій ліцензії;

3) видача свідоцтв про включення страхових та перестрахових брокерів до державного реєстру стра­хових та перестрахових брокерів та проведення пе­ ревірки додержання останніми законодавства про посередницьку діяльність у страхуванні та перестра­хуванні і достовірності їх звітності;

4) проведення перевірок щодо правильності за­стосування страховиками (перестраховиками) тастраховими посередниками законодавства про стра­хову діяльність і достовірність її звітності;

5) розроблення нормативних та методичних до­кументів з питань страхової діяльності, що віднесе­ на до компетенції Уповноваженого органу:

6) узагальнення практики страхової діяльності і посередницької діяльності на страховому ринку, розробка і подання у встановленому порядку пропо­ зицій щодо розвитку і вдосконалення законодавства України про страхову і посередницьку діяльність у страхуванні та перестрахуванні;

7) прийняття у межах своєї компетенції норма­тивно-правових актів з питань страхової і посеред­ницької діяльності у страхуванні та перестрахуванні;

8) проведення аналізу додержання законодавства об'єднаннями страховиків і страхових посередників;

9) здійснення контролю за платоспроможністю страховиків відповідно до взятих ними страхових зобов'язань перед страхувальниками;

10) забезпечення проведення дослідницько-мето­дологічної роботи з питань страхової і посередни­цької діяльності у страхуванні та перестрахуванні, підвищення ефективності державного нагляду за страховою діяльністю;

11)встановлення правил формування обліку і роз­міщення страхових резервів та показників звітності;

12)проведення і координація у визначеному за­конодавством порядку навчання, підготовки і пере­підготовки кадрів та встановлення кваліфікаційних вимог до осіб, які проводять діяльність на страхово­му ринку, організація нарад, семінарів, конференцій з питань страхової діяльності;

13)участь у міжнародному співробітництві у сфері страхування і посередницької діяльності у страху­ванні та перестрахуванні; вивчення, узагальнення, поширення світового досвіду; організація виконан­ня міжнародних договорів України з цих питань;

14)здійснення організаційно-методичного забез­печення проведення актуарних розрахунків.

Уповноважений орган може здійснювати й інші функції, необхідні для виконання покладених на ньо­го завдань.

Права Уповноваженого органу у справах нагля­ду за страховою діяльністю (cm. 37):

1) одержання в установленому порядку від стра­ховиків звітності про страхову діяльність, інформації про їх фінансовий стан та необхідні пояснення щодо звітних даних, а від підприємств, установ і грома­дян — інформації, необхідної для виконання покла­дених на нього завдань;

2)проведення перевірки стосовно правильності за­стосування страховиками законодавства України про страхову діяльність та достовірності їх звітності за по­ казниками, що характеризують виконання договорів страхування; не частіше одного разу на рік призначати проведення за рахунок страховика додаткової обов'яз­кової аудиторської перевірки з визначенням аудитора;

3)видача приписів страховикам про усунення ви­явлених порушень вимог законодавства про страхо­ву діяльність, а у разі їх невиконання — призупи­нення чи обмеження дії ліцензії цих страховиків до усунення виявлених порушень або прийняття рі шення про відкладення ліцензій та виключення з державного реєстру страховиків (перестраховиків);

4) проведення тематичних перевірок діяльності страховиків у разі необхідності перевірки фактів, ви­кладених у скаргах, заявах, зверненнях страхуваль­ників, достовірності показників звітності, виконання вимог раніше наданих приписів, за дорученням пра­воохоронних органів державної влади, зустрічних пе­ревірок достовірності і правильності укладених дого­ворів страхування та перестрахування та у разі над­ходження інформації від страхувальників про пору­шення;

5) одержання від страхових та перестрахових бро­керів установленої звітності про їхню діяльність та інформації про укладені договори, а також необхід­них пояснень стосовно даних;

6) видача приписів страховим посередникам про усунення виявлених порушень законодавства, а у разі їх невиконання — прийняття рішення про виклю­чення страхового або перестрахового брокера з дер­жавного реєстру страхових і перестрахових брокерів;

7) одержання в установленому порядку від аварійних комісарів інформації, необхідної для ви­конання покладених на нього завдань, в тому числі інформації про обставини і причини настання стра­хового випадку та заподіяну шкоду,

8)створення комісій та робочих груп для прове­дення перевірок діяльності страховика та страхо­вих посередників;

9)здійснення контролю за достовірністю та пов­нотою інформації, що надається учасниками страхо­вого ринку;

10)отримання безоплатно від органів виконавчої влади інформації та статистичної звітності, необхід­ної для виконання покладених на нього завдань;

11)звернення до суду з позовом про скасування дер­жавної реєстрації страховика (перестраховика) або стра­хової посередника у випадках, передбачених законом.

2. Внутрішня система та зовнішнє середовище страхового ринку

До внутрішньої структури страхового ринку від­носять:

— страхові продукти (послуги за конкретними видами договорів страхування);

—систему організації продажів страхових полісів та формування попиту на страхові продукти;

—гнучку систему тарифів (ціни, пільги, знижки,націнки, штрафи, пеня тощо);

—власну інфраструктуру страховика (агентства, контори, філіали, представництва, канали комерцій­ного зв'язку);

—матеріальні та фінансові ресурси, що визнача­ють становище страховика;

—людські ресурси страхової компанії;

— фінансове становище страхової компанії та довіру до неї з боку фінансових інститутів;

— ліквідність страхового фонду. Розглянемо детальніше деякі із цих елементів. Страхові продукти — специфічні послуги, що

пропонуються на страховому ринку. Ціна їх відобра­жається у. страховому тарифі. Формується вона на основі конкуренції при порівнянні попиту і пропозиції. Нижня межа ціни визначається умовами рівно­ваги між надходженнями платежів до страхового фонду та виплатою страхового відшкодування і стра­хових сум, верхня — потребами страховика.

Ціна послуги конкретного страховика залежить від величини і структури його страхового портфеля, якості інвестиційної діяльності, величини управлін­ських витрат та очікуваного прибутку. Якщо ціна його страхової послуги виявиться надмірно високою, страховик може опинитися у невигідному становищі порівняно зі своїм конкурентом і втратити клієнтів Купівля-продаж страхових послуг оформляється страховим договором, а підтвердженням цього акту є страхове свідоцтво (поліс), виданий покупцеві (стра­хувальнику) продавцем (страховиком).

Перелік видів страхування є асортиментом страхового ринку.

Система організації продажу страхових полісів:

—безпосередньо у представництвах та агентствах страхових компаній;

—через страхових агентів;

—через альтернативну мережу розповсюдження;

—комбіновані форми.

Так, в Італії та Франції страхові поліси розпо­всюджують на 50% банки. У Великій Британії 50% контрактів із клієнтами укладається через телефонну мережу, в Німеччині 80% контрактів укладають служ­бовці філіалів та представництв, 13% — маклери та посередники, а безпосередньо страховики — тільки 2%.

Власна внутрішня структура страховика;

представництва — підрозділи страхової ком­панії, які не мають статусу самостійної юридичної особи і займаються, як правило, збиранням інфор­мації, рекламою, репрезентаціями, пошуком клієнтів, але не здійснюють комерційної діяльності;

агентства — підрозділи, які мають право викону­вати всі функції представництва, а також здійснюва­ти операції з укладання та обслуговування договорів;

філіали (відділення) страхової компанії — підроз­діли, які теж не мають права юридичної особи і здійснюють свою діяльність, керуючись законодав­ством, нормативними актами, статутом та рішення­ми загальних зборів акціонерів, ради директорів та президента компанії. Результати роботи філіалу (від­ділення) відображаються у послідовному балансі страхової компанії. Управління системою страху­вання здійснюється страховиком.

Усі елементи внутрішньої структури страхового

ринку взаємоповязані. Вплив на один із них спричиняє дію в інших. Тому управлінському складу стра­хової компанії важливо враховувати взаємодію цих елементів і узгоджувати їх із зовнішнім середо­вищем.

Зовнішнє середовище страхового ринку — це сис­тема факторів, що взаємодіють, які оточують вну­трішню систему ринку і впливають на неї.

Зовнішнє середовище страхового ринку скла­дається з елементів, якими страховик може управ­ляти, та з тих, на які він впливати не може, але пови­нен враховувати їх у своїй діяльності.

До складових, на які страховик може впливати, належать:

—ринковий попит;

—конкуренція;

—ноу-хау страхових послуг тощо;

—інфраструктура страхового ринку (правове і нормативне забезпечення, інформаційна та аудитор­ська мережа, наукове обслуговування, кадри, систе­ ма організації професійної освіти, наукове обслуго­вування, професійна етика і мова).

До складових, на які страховик впливати не може, входять:

—чисельність населення, його вікова та статева структури;

—сезонні міграції;

— купівельна спроможність населення і т. ін. Отже, страховий ринок — це відкрита система, здатна до розширення та звуження, залежна як від загальної економічної ситуації в країні, так і від активності страховика.

3. Ліцензування страхової діяльності

Ліцензування — видача страховим організаці­ям ліцензій (дозволів) на право проведення тих чи інших видів страхування. В Україні ліцензування страхової діяльності здійснює спеціальний Уповно­важений орган.

Для отримання ліцензії страховик повинен пода­ти до Уповноваженого органу:

—заяву;

—копії установчих документів;

—копію свідоцтва про реєстрацію;

— довідки банків або висновки аудиторських фірм (аудиторів), що підтверджують розмір сплаче­ного статутного фонду);

—довідку про фінансовий стан засновників стра­ховика, підтверджену аудитором (аудиторською фір­мою), якщо страховик створений у формі повного чи командитного товариства або товариства з додатко­вою відповідальністю;

—правила (умови) страхування;

— економічне обґрунтування запланованої стра­хової (перестрахувальної) діяльності;

— інформацію про учасників страховика, голову виконавчого органу та його заступників, копію дип­лома керівника про вищу освіту, інформацію про наявність відповідних сертифікатів у випадках, пе­редбачених Уповноваженим органом у справах на­гляду за страховою діяльністю.

Уповноважений орган у справах нагляду за стра­ховою діяльністю зобов'язаний розглянути заяву страховика про видачу йому ліцензії у термін, що не перевищує ЗО днів з часу одержання всіх пере­лічених належних документів.

У разі внесення страховиком змін у документи, необхідні для отримання ліцензії, він зобов'язаний повідомити у встановленому порядку Уповноваже­ний орган у справах нагляду за страховою діяльні­стю в десятиденний термін з часу реєстрації цих змін.

Страховики, які отримали ліцензію на страхуван­ня життя, не мають права займатися іншими видами Ліцензії на проведення страхування життя вида­ються без зазначення в них строку дії.

Кабінет Міністрів України встановлює розмір пла­ти за видачу ліцензій на проведення конкретних видів страхування. Керівниками страхової компанії мають бути дієздатні фізичні особи Голова виконав­чого органу страховика або його перший заступник повинен мати вищу економічну або юридичну осві­ту, а головний бухгалтер страховика — обов'язково вищу економічну освіту.

Уповноважений орган у справах нагляду за стра­ховою діяльністю може відмовити у видачі ліцензії.

Підставою для відмови у видачі юридичній особі ліцензії на проведення страхової діяльності може бути невідповідність документів, що додаються до заяви, вимогам чинного законодавства України.

Про відмову у видачі ліцензії Уповноважений орган у справах нагляду за страховою діяльністю повідомляє юридичну особу в письмовій формі із за­значенням причини відмови.

Спори про відмову у видачі ліцензії розглядає суд або арбітражний суд.

При виявленні порушень страховиком вимог за­конодавства України про страхову діяльність Упов­новажений орган мусить видавати приписи про їх усунення, у разі невиконання яких приймається рі­шення про призупинення або обмеження дії ліцен­зії цих страховиків аж до відкликання ліцензії і вилучення таких страховиків та перестраховиків із державного реєстру. Спори про відкликання ліцен­зії розглядає суд або арбітражний суд.