Правове регулювання страхування

ПЛАН

ВСТУП

1. ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ СТРАХУВАННЯ

1.1. ПОНЯТТЯ СТРАХУВАННЯ

1.2. ВИДИ І ФОРМИ СТРАХУВАННЯ

1.3. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНА СУТЬ СТРАХУВАННЯ ТА ЙОГО ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ

2. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СТРАХОВИХ ВІДНОСИН

2.1. СТРАХОВЕ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ.

ОСНОВНІ СТРАХОВІ ПОНЯТТЯ

2.2. ЗОБОВ'ЯЗАННЯ З ДОБРОВІЛЬНОГО СТРАХУВАННЯ

2.3. ДЕЯКІ ВИДИ ДОГОВОРІВ ДОБРОВІЛЬНОГО МАЙНОВОГО СТРАХУВАННЯ

2.4. ДЕЯКІ ВИДИ ДОГОВОРІВ СТРАХУВАННЯ

2.5. ЗОБОВ'ЯЗАННЯ З ОБОВ'ЯЗКОВОГО СТРАХУВАННЯ

3. ОСОБЛИВОСТІ УКЛАДЕННЯ ДОГОВОРУ СТРАХУ­ВАННЯ, ЙОГО ХАРАКТЕРИСТИКА

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Тема даної курсової роботи: “Правове регулювання страхових відносин” є вкрай цікавою і необхідною для сучасних реалій в Україні.

Актуальність теми: Сьогодні здійснення страхування — не монополія держави. Тому страхування в Україні не є винятково державним, а здійснюється також великою кількістю недержавних страховиків. У ЦК 2003 р. страхування регулює гл.67.

Страхувальники мають право укладати із страховиками договори про страхування третіх осіб (застрахованих осіб) лише за їх згодою, крім випадків, передбачених чинним законодавством. Застраховані особи можуть набувати прав і обов'язків страхувальника згідно з договором страхування.

Страхувальники мають право при укладанні договорів особистого страхування призначати за згодою застрахованої особи громадян або юридичних осіб (вигодонабувачів) для отримання страхових виплат, а також замінювати їх до настання страхового випадку, якщо інше не передбачено договором страхування.

Страхування може бути добровільним або обов'язковим.

Добровільне страхування здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок проведення добровільного страхування встановлюються пра­вилами страхування, що їх встановлює страховик самостійно. Конкретні умови страхування встановлюються при укладенні договору страхування. Добровільне страхування не може бути обов'язковою передумовою при реалізації інших право­відносин, не пов'язаних зі страхуванням.

Види, умови і порядок проведення обов'язкового страху­вання встановлюються відповідними актами законодавства України. При цьому страхувальник вільним у виборі стра­ховика, якщо інше не передбачено актами законодавства.

Поряд із цивільно-правовими нормами інституту страху­вання існує інститут державного соціального страхування. Головна відмінність між ними полягає в тому, що при держав­ному соціальному страхуванні за робітників, службовців, чле­нів кооперативних та інших організацій внески до фонду соціального страхування, якими відають профспілки, вносять підприємства або кооперативи без будь-яких відрахувань з їхньої заробітної плати, тоді як страхування за нормами ци­вільного законодавства засноване, як правило, на майновій участі у створенні страхових фондів самих громадян.

Страхування виконує ряд функцій: а) компенсаційну, оскільки страхові фонди використовуються насамперед для відшкодування страхувальникам заподіяних збитків; б) пре­вентивну, бо з цих фондів фінансуються профілактичні заходи по відверненню шкідливого впливу стихійних сил природи та Інших негативних наслідків; в) функцію сприяння розвиткові економіки, тому що частина прибутку страхових організацій перераховується у доход державного бюджету.

Важливе місце в правовому регулюванні страхових відносин займає договір страхування.

Договір страхування — це договір, за яким одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (ст.979 ЦК).

В курсовій роботі ставимо перед собою мету дослідити загальні особливості та соціально-економічну роль страхування, правові особливості його регулювання.

При написанні роботи були використані різноманітні нормативно-правові акти та спеціалізовані видання, посібники.

1. ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ СТРАХУВАННЯ

1.1. ПОНЯТТЯ СТРАХУВАННЯ

Глава 31 ЦК 1963 р., що регулювала страхування, мала назву "Державне страхування". Однак нині здійснення страхування — не монополія держави. Тому страхування в Україні не є винятково державним, а здійснюється також великою кількістю недержавних страховиків. У ЦК 2003 р. страхування регулює гл.67.

Крім ЦК, нормативно-правовими актами, що регулюють страхування в Україні, зокрема, є:

- Закон України від 7 березня 1996 р. "Про страхування" (в редакції Закону від 4 жовтня 2001 р.);

- Положення про порядок здійснення страхової діяльності відокремленими підрозділами страховиків, затверджене наказом Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю від 12 березня 1994 р. №П;

- Положення про порядок здійснення операцій з перестрахування, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 24 жовтня 1996 р. №1290;

- Положення про єдиний державний реєстр страховиків (перестраховиків) України, затверджене наказом Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю від 9 грудня 1996 р. №129;

- Положення про порядок провадження діяльності страховими посередниками, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 1996 р. №1523;

- Положення про впорядкування діяльності страхових брокерів, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 1999 р. №747;

- Ліцензійні умови провадження страхової діяльності, затверджені наказом Державного Комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва і Міністерства фінансів України від 16 липня 2001 р. №98/343.

У Законі "Про страхування" страхування визначене як вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Страховики — фінансові установи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю з урахуванням особливостей, передбачених

Законом "Про страхування", а також одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності. Страхова діяльність в Україні здійснюється виключно страховиками — резидентами України.

Предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування і фінансова діяльність, пов'язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням.

Страхувальники — юридичні особи та дієздатні громадяни, які уклали із страховиками договори страхування або є страхувальниками відповідно до законодавства України.

Страхувальники мають право укладати із страховиками договори про страхування третіх осіб (застрахованих осіб) лише за їх згодою, крім випадків, передбачених чинним законодавством. Застраховані особи можуть набувати прав і обов'язків страхувальника згідно з договором страхування.

Страхувальники мають право при укладанні договорів особистого страхування призначати за згодою застрахованої особи громадян або юридичних осіб (вигодонабувачів) для отримання страхових виплат, а також замінювати їх до настання страхового випадку, якщо інше не передбачено договором страхування.

Страхувальники мають право при укладанні договорів страхування інших, ніж договори особистого страхування, призначати громадян або юридичних осіб (вигодонабувачів), які можуть зазнати збитків у результаті настання страхового випадку, для отримання страхового відшкодування, а також замінювати їх до настання страхового випадку, якщо інше не передбачено договором страхування.

Основні страхові поняття визначені у Законі "Про страхування" [1].

Страховий ризик — певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.

Страховий випадок — подія, передбачувана договором страхування або законодавством, що відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Страхова сума — грошова сума, у межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов'язаний провести виплату при настанні страхового випадку.

Страхова виплата — грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку.

Страхові виплати за договором страхування життя здійснюється в розмірі страхової суми (її частини) та (або) у вигляді регулярних, послідовних виплат, обумовлених у договорі страхування сум (ануїтету).

Розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством.

Страхове відшкодування — страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.

Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник. Непрямі збитки вважаються застрахованими, якщо це передбачено договором страхування.

Франшиза — частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.

Страховий платіж (страховий внесок, страхова премія) — плата за страхування, яку страхувальник зобов'язаний внести страховику згідно з договором страхування.

Страховий тариф — ставка страхового внеску з одиниці страхової суми за визначений період страхування.

Страхові тарифи при добровільній формі страхування обчислюються страховиком самостійно. Конкретний розмір його визначається в договорі страхування за згодою сторін.

Співстрахування -- предмет договору страхування може бути застрахований за одним договором страхування та за згодою страхувальника декількома страховиками з визначенням прав та обов'язків кожного із страховиків [1].

За погодженням між співстраховиками і страхувальником один із співстраховиків може представляти всіх інших співстраховиків у відносинах із страхувальником, залишаючись відповідальним перед ним у розмірах своєї частки. У практиці співстрахування не одержало поширення, оскільки не дуже бажано для страховиків і не зовсім зручно для страхувальника.

Перестрахування — страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання всіх або частини своїх обов'язків перед страхувальником у іншого страховика (перестраховика) резидента або нерезидента, який має статус страховика чи перестраховика, згідно із законодавством країни, у якій він зареєстрований.

Згідно зі ст.987 ЦК за договором перестрахування страховик, який уклав договір страхування, страхує у іншого страховика (перестраховика) ризик виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником. Це - - передача на договірній основі частини обов'язків за договором страхування одним страховиком іншому. В світовій практиці це застосовується у транспортному страхуванні і страхуванні від пожеж.

Страховик (цедент, перестрахувальник), який уклав з перестраховиком договір про перестрахування, залишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі згідно з договором страхування.

Страховики можуть здійснювати страхову діяльність через страхових посередників — страхових агентів і брокерів. Страховими посередниками можуть бути страхові або перестрахові брокери, страхові агенти.

Страхові брокери — юридичні особи або громадяни, які зареєстровані у встановленому порядку як об'єкти підприємницької діяльності та здійснюють за винагороду посередницьку діяльність у страхуванні від свого імені на підставі брокерської угоди з особою, яка має потребу в страхуванні як страхувальник. Страхові брокери — громадяни. зареєстровані у встановленому порядку як суб'єкти підприємницької діяльності, не мають права отримувати та перераховувати страхові платежі, страхові виплати та виплати страхового відшкодування.

Перестрахові брокери — юридичні особи, які здійснюють за винагороду посередницьку діяльність у перестрахуванні від свого імені на підставі брокерської угоди із страховиком, який має потребу в перестрахуванні як перестрахувальник.

Страхові агенти — громадяни або юридичні особи, які діють від імені та за дорученням страховика і виконують частину його страхової діяльності, а саме: укладають договори страхування, одержують страхові платежі, виконують роботи, пов'язані із здійсненням страхових виплат та страхових відшкодувань. Вони є представниками страховика і діють у його інтересах за винагороду на підставі договору доручення із страховиком

Особливі умови діяльності страхових брокерів, що передбачають їх сертифікацію і включення до державного реєстру страхових брокерів, встановлені у Положенні про впорядкування діяльності страхових брокерів. Діяльність філій і представництв страховиків регулюється Положенням про порядок здійснення страхової діяльності відокремленими підрозділами страховиків [10].

1.2. ВИДИ І ФОРМИ СТРАХУВАННЯ

Види страхування:

1) особисте страхування -- страхування, пов'язане з життям, здоров'ям, працездатністю та додатковою пенсією страхувальника або застрахованої особи;

2) майнове страхування — страхування, пов'язане з володінням, користуванням і розпорядженням майном;

3) страхування відповідальності — страхування, пов'язане з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі.

Форми страхування: добровільне та обов'язкове.

Добровільне страхування — це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком.

Загальні умови і порядок проведення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог Закону "Про страхування" [1]. Конкретні умови визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.

Видами добровільного страхування можуть бути:

1) страхування життя;

2) страхування від нещасних випадків;

3) медичне страхування (безперервне страхування здоров'я).

4) страхування здоров'я на випадок хвороби.

5) страхування кредитів (у тому числі відповідальності позичальника за непогашення кредиту);

6) страхування інвестицій;

7) страхування фінансових ризиків;

8) страхування виданих гарантій (порук) та прийнятих гарантій:

9) інші види добровільного страхування.

Так, морське страхування передбачене у розд.УІІІ КТМ.

За договором морського страхування страховик зобов'язується за обумовлену плату (.страхову премію) у разі настання передбачених у договорі небезпечностей або випадковостей, яких зазнає об'єкт страхування (страхового випадку), відшкодувати страхувальнику або іншій особі, на користь якої укладено договір, понесені збитки (ст.239 КІМ).

Об'єктом морського страхування може бути будь-який пов'язаний з мореплавством майновий Інтерес, як-от: судно, у тому числі і таке, що будується, вантаж, фрахт, плата за проїзд, орендна плата, очікуваний від вантажу прибуток і вимоги, що забезпечуються судном, вантажем І фрахтом, заробітна плата, інші види винагороди капітана, інших осіб суднового екіпажу, цивільна відповідадьність судновласника і перевізника, а також ризик, взятий на себе страховиком (перестрахування).

Обов'язкове страхування. Згідно зі ст.999 ЦК законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, шо випливають з обов'язкового страхування, застосовуються положення ЦК, якщо Інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Види обов'язкового страхування (особистого, майнового і страхування відповідальності) встановлені Законом "Про страхування".

У ньому міститься вичерпний перелік 33 видів обов'язкового страхування. Це, зокрема:

1) медичне страхування;

2) страхування спортсменів вищої категорії:

3) особисте страхування від нещасних випадків на транспорті;

4) авіаційне страхування від нещасних випадків на транспорті,

5) страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів;

6) страхування засобів водного транспорту;

7) страхування врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень державними сільськогосподарськими підприємствами, врожаю зернових культур і цукрових буряків сільськогосподарськими підприємствами всіх форм власності;

8) страхування цивільної відповідальності суб'єктів космічної діяльності.

Для здійснення обов'язкового страхування Кабінет Міністрів України встановлює порядок та правила його проведення, форми типового договору, особливі умови ліцензування обов'язкового страхування, розміри страхових сум та максимальні розміри страхових тарифів або методику актуарних розрахунків. Одним з видів обов'язкового страхування є страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів.

Положення про порядок і умови проведення обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 28 вересня 1996 р. №1175. Воно здійснюється з метою забезпечення відшкодування збитків, завданих третім особам внаслідок дорожньо-транспортної події (ДТП).

Суб'єктами обов'язкового страхування є страхувальники, страховики (страхові організації - - Моторне (транспортне) страхове бюро) і треті особи — юридичні і фізичні особи, яким завдані збитки транспортним засобом внаслідок ДТП. Об'єктом обов'язкового страхування цивільної відповідальності є цивільна відповідальність власників транспортних засобів за збитки, завдані третім особам внаслідок ДТП, тобто життю і здоров'ю фізичних осіб, їх майну та майну юридичних осіб.

За збитки, завдані здоров'ю третьої особи внаслідок ДТП, страховик здійснює виплату страхового відшкодування у межах страхової суми:

- у разі загибелі під час ДТП або смерті внаслідок останньої -спадкоємцю третьої особи в розмірі страхової суми;

- у разі встановлення третій особі інвалідності І групи — у розмірі 100 відсотків, II групи — 80 відсотків, III групи — 60 відсотків страхової суми;

- у разі тимчасової втрати третьою особою працездатності за кожну добу -- в розмірі 0,2 відсотка, але не більше 50 відсотків страхової суми.

1.3. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНА СУТЬ СТРАХУВАННЯ

ТА ЙОГО ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ

У житті кожної людини та діяльності орга­нізацій можуть настати моменти, коли внаслідок дії стихійних сил природи чи допущеної ким-небудь помилки або нещасно­го випадку завдається шкода майну, ушкоджується здоров'я або настає навіть смерть громадянина. Досить назвати такі трагічні події наприкінці 20 ст., як Чорнобильська катастрофа, землетрус у Вірменії, загибель теплохода "Адмірал Нахімов", внаслідок яких загинули тисячі людей. На компенсацію або зменшення шкідливих наслідків цих подій спрямовані норми різних галузей права, в тому числі цивільно-правові норми інституту страхування. Соціально-економічна суть страху­вання полягає в тому, що за рахунок внесків, здійснюваних юридичними особами та громадянами, створюються страхові фонди, що використовуються для компенсації особам, які постраждали внаслідок стихійних лих, нещасних випадків або Інших передбачених у законі подій.

У ст. 1 Закону України "Про страхування" від 7 березня 1996 р. поняття страхування визначено як вид цивільно-пра­вових відносин по захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків) за рахунок грошових фондів, що формуються шля­хом сплати ними страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) [1].

Об'єктами страхування можуть бути майнові інтереси, що не суперечать законодавству України. Залежно від об'єктів страхування поділяється на: особисте — страхування майнових інтересів, пов'язаних із життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням страхувальника або застрахованої особи; майнове — страхування майнових інтересів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпо­рядженням майном; страхування відповідальності пов'язане з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або майну громадянина, а також шкоди, заподіяної юридичній особі.

Страхування може бути добровільним або обов'язковим.

Добровільне страхування здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок проведення добровільного страхування встановлюються пра­вилами страхування, що їх встановлює страховик самостійно. Конкретні умови страхування встановлюються при укладенні договору страхування. Добровільне страхування не може бути обов'язковою передумовою при реалізації інших право­відносин, не пов'язаних зі страхуванням.

Види, умови і порядок проведення обов'язкового страху­вання встановлюються відповідними актами законодавства України. При цьому страхувальник вільним у виборі стра­ховика, якщо інше не передбачено актами законодавства.

Поряд із цивільно-правовими нормами інституту страху­вання існує інститут державного соціального страхування. Головна відмінність між ними полягає в тому, що при держав­ному соціальному страхуванні за робітників, службовців, чле­нів кооперативних та інших організацій внески до фонду соціального страхування, якими відають профспілки, вносять підприємства або кооперативи без будь-яких відрахувань з їхньої заробітної плати, тоді як страхування за нормами ци­вільного законодавства засноване, як правило, на майновій участі у створенні страхових фондів самих громадян [12].

Страхування виконує ряд функцій: а) компенсаційну, оскільки страхові фонди використовуються насамперед для відшкодування страхувальникам заподіяних збитків; б) пре­вентивну, бо з цих фондів фінансуються профілактичні заходи по відверненню шкідливого впливу стихійних сил природи та Інших негативних наслідків; в) функцію сприяння розвиткові економіки, тому що частина прибутку страхових організацій перераховується у доход державного бюджету.

Майнові та особисті немайнові відносини, що виникають внаслідок страхування, регулюються нормами статей 369— 373 ЦК України, Законом України "Про страхування", прави­лами окремих видів страхування, що встановлюються відпо­відними чинними нормативними актами законодавства України. Відносини з морського страхування суден, вантажів та інших об'єктів регулюються нормами, що містяться у Ко­дексі торговельного мореплавства і правилах про окремі види морського страхування.

2. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СТРАХОВИХ ВІДНОСИН

2.1. СТРАХОВЕ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ.

ОСНОВНІ СТРАХОВІ ПОНЯТТЯ

Учасниками страхового зобов'язання, які пов'язані між собою правами та обов'язками, є, з одного боку, страховик, а з другого — страхувальник. Страховиками визнаються юридичні особи, які створені у формі акціонер­них, повних, командитних товариств або товариств з додат­ковою відповідальністю з метою здійснення страхової діяль­ності в Україні, а також одержали у встановленому порядку ліцензії на здійснення цієї діяльності.

Загальна частка іноземних юридичних осіб та іноземних громадян у статутному фонді страховика має не перевищу­вати 49 відсотків.

Предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування і пов'язана з ними фінансова діяльність. Іншими видами діяльності страховик може займатися лише у випадках, передбачених чинним за­конодавством.

В Україні серед страхових об'єднань одне з перших місць займає Національна акціонерна страхова компанія "Оранта". Вона здійснює на території України: а) усі види державного обов'язкового страхування майна підприємств, організацій і громадян, добровільного особистого й майнового страхуван­ня, а також інші види державного обов'язкового страхування відповідно до чинного законодавства України; б) проведення запобіжної та інвестиційної діяльності, перестрахувальних операцій, утому числі в іноземній валюті; в) розвиток ділового співробітництва із страховими організаціями інших країн, ве­дення спільної страхової діяльності. З метою створення умов для конкуренції у сфері страхової діяльності та підвищення якості страхових послуг визнано за доцільне відмовитися від монополії держави на страхову справу. Отже, на страховому ринку в міру його формування діятимуть конкуруючі між собою державні, акціонерні, взаємні, кооперативні товарист­ва та асоціації, що мають право залучати до своєї діяльності страхові організації іноземного капіталу.

Страховики можуть утворювати спілки, асоціації та інші об'єднання для координації своєї діяльності, захисту інтересів своїх членів і здійснення спільних програм, якщо їх утворення не суперечить чинному законодавству України. Проте ці об'єднання не мають права безпосередньо займатися стра­ховою діяльністю.

Об'єднання страховиків діють на підставі статутів і набувають прав юридичної особи після їх державної реєстрації. Дер­жавна реєстрація об'єднань страховиків проводиться в порядку, передбаченому для реєстрації страховиків. Орган, що здійснює реєстрацію об'єднань страховиків, у десятиден­ний строк з дня реєстрації повідомляє про це Комітет у спра­вах нагляду за страховою діяльністю [16].

Страховики, яким дозволено займатися страхуванням відповідальності власників транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам, та за умовами, передбаченими міжнародними договорами України щодо зазначеного виду страхування, повинні утворити Моторне (транспортне) стра­хове бюро, яке є юридичною особою, що утримується за рахунок коштів страховиків.

Договори морського страхування із страхувальниками-резидентами і договори обов'язкового страхування пасажи­рів від нещасних випадків, що виникають під час морського перевезення, укладаються страховиками, які визнані такими відповідно до законодавства України, одержали у встановле­ному порядку ліцензії на здійснення цього виду страхування і є членами Морського страхового бюро. Морське страхове бюро координує діяльність страховиків у галузі страхування морських ризиків та представляє їх інтереси у міжнародних об'єднаннях страховиків. Утворення Морського страхового бюро та його державна реєстрація здійснюються в порядку,

визначеному Кабінетом Міністрів України (частини 3 і 4 ст. 242 Кодексу торговельного мореплавства).

Для випадків авіаційного страхування передбачається створення Авіаційного страхового бюро (частини 2 і 3 ст. 103 Повітряного кодексу України).

З метою страхового захисту своїх майнових інтересів гро­мадяни та юридичні особи можуть створювати товариства взаємного страхування.

Страховики здійснюють страхову діяльність через стра­хових посередників — страхових агентів та брокерів.

Страхові агент — громадяни чи юридичні особи, які діють від імені та за дорученням страховика і виконують частину його страхової діяльності (укладення договорів страхування, одержання страхових платежів, виконання робіт, пов'язаних з виплатами страхових сум і страхового відшкодування). Страхові агенти є представниками страховика і діють у його інтересах за комісійну винагороду на підставі договору із страховиком.

Страхові брокера— громадяни або юридичні особи, що за­реєстровані у встановленому порядку як суб'єкти підприєм­ницької діяльності та здійснюють посередницьку діяльність на страховому ринку від свого імені на підставі доручень страху­вальника чи страховика.

Страхові брокери зобов'язані повідомити Комітет у спра­вах нагляду за страховою діяльністю про свої наміри здійсню­вати посередницьку діяльність на страховому ринку за десять днів до початку цієї діяльності, а також надіслати копію свідоцтва про їхню реєстрацію як суб'єктів підприємницької діяльності.

Посередницька діяльність страхових брокерів від імені іно­земних страховиків на території України не допускається, якщо інше не передбачено/міжнародними договорами України [10].

Страхувальниками визнаються дієздатні громадяни або юридичні особи, які уклали із страховиками договори страху­вання свого майнового інтересу і вносять страхові платежі. Громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, мають право застрахувати себе або своє майно. Страхувальниками з майнового стра­хування, крім громадян, виступають кооперативи, орендні, колективні, приватні та інші підприємства. Державні організації страхують закріплене за ними майно лише у випадках, зазначених у законі.

Учасником зобов'язання за особистим страхуванням є за­страхована особа, в житті якої може трапитись подія, що породжує обов'язок страхової організації виплатити їй (чи в разі Ті смерті іншій особі) страхову суму.

Застрахованою особою може бути як сам страхувальник, так і інша фізична особа. В договорах страхування дітей, стра­хування до шлюбу та деяких інших страхувальниками можуть бути батьки або родичі, опікуни чи піклувальники, а застрахо­ваною особою — дитина, вік якої на день подачі страхуваль­ником заяви про страхування не може перевищувати певної кількості років. Страхувальники мають право при укладенні договорів страхування призначати громадян чи юридичних осіб для одержання страхових сум або страхового відшкоду­вання (вигодонабувачів}, а також замінювати їх до настання страхового випадку. Це договори на користь третьої особи (ст.-ІбОЦК).

Наприклад, у договорі змішаного страхування життя зазна­чається особа, якій має бути виплачена страхова сума в разі смерті страхувальника в період дії договору. Проте якщо ця особа померла раніше або в один день зі страхувальником, страхова сума виплачується спадкоємцям страхувальника.

Страхові правовідносини виникають та існують за наяв­ності у страхувальника страхового інтересу, тобто тих імовір­них збитків, яких він може зазнати внаслідок настання певної страхової події (загибель майна, смерть чи втрата працездат­ності тощо). Страховий інтерес може бути не тільки у влас­ника майна, айв іншої особи, зокрема орендаря, зацікавле­ного у збереженні майна та відповідального за його цілість і схоронність.

Страховий ризик — це ймовірність настання певної події, у зв'язку з якою проводиться страхування.

Від ступеня ймовірності настання певної страхової події за­лежать розміри страхових внесків з конкретного виду страху­вання. Наприклад, страхові внески за договором змішаного страхування життя зростають у міру зростання віку страху­вальника на день подачі ним заяви про страхування, адже з віком збільшується ймовірність його смерті.

Страховий випадок — це передбачена законодавством або договором подія, з настанням якої виникає обов'язок страхової організації виплатити страхову суму чи страхове відшкодування страхувальникові або іншій третій особі. У мо­мент виникнення страхового зобов'язання сторонам не відо­мо, настане чи не настане страховий випадок (наприклад, загибель врожаю від засухи, граду тощо). Проте у разі неми­нучості настання події (наприклад, смерть страхувальника при змішаному страхуванні) сторони все одно не знають, коли саме вона настане. Однак це не означає, цю договір страхуван­ня є угодою, укладеною з відкладальною умовою (ч. 1 ст. 61 ЦК). У договорі страхування виникнення обов'язку страховика за­лежно від настання певної страхової події є неодмінною істот­ною умовою, що визначає суть страхування, тоді як відкла-дальна умова в інших угодах є випадковим елементом.

До страхових подій належать: травма, одержана страху­вальником внаслідок нещасного випадку, випадкове гостре отруєння недоброякісними харчовими продуктами, загибель тварини від транспортної події, закінчення строку за догово­ром змішаного страхування життя тощо.

Страховий платіж (внесок, премія) — плата за страхуван­ня, яку страхувальник зобов'язаний внести страховикові згідно з договором добровільного страхування або з умовами обов'язкового страхування.

Страховий тариф — ставка страхового внеску з одиниці страхової суми за певний період страхування. Страхові тари­фи при добровільній формі страхування обчислюються стра­ховиком самостійно. Конкретний розмір страхового тарифу визначається у договорі страхування за згодою сторін. Актами законодавства України про обов'язкове страхування встановлюються максимальні розміри страхових тарифів та мінімальні розміри страхових сум (ст. 9 Закону України "Про страхування") [1].

Страхові внески страхувальник може сплачувати стра­ховикові одноразово (наприклад, у випадку страхування вихованців дитячих інтернатних закладів) чи періодичними платежами. За договорами особистого або майнового стра­хування внески сплачують громадяни: а) безготівковим шля­хом — через бухгалтерію підприємства або з рахунку по вкладу в ощадному банку; б) готівкою — сплатою грошей страховому агентові чи поштовим переказом. Розміри стра­хових платежів з окремих видів страхування залежать від страхової суми, строку страхування та інших обставин.

Страхова оцінка — це визначення вартості майна з метою його страхування. Так, страхова оцінка будівель, устаткуван­ня та іншого майна сільськогосподарських підприємств визначається за балансовою (інвентарною) вартістю за вира­хуванням амортизації. У межах страхової оцінки встанов­люється сума, на яку застраховано майно (страхова сума).

Страхова сума — встановлена законодавством чи догово­ром майнового страхування грошова сума, в межах якої страхова організація відповідно до умов страхування зобов'я­зана виплатити відшкодування при настанні страхового ви­падку. За договором особистого страхування страхова сума визначається за угодою сторін або в нормативному порядку. При страхуванні майна страхова сума встановлюється у межах вартості майна за цінами і тарифами, що діють на мо­мент укладення договору, якщо інше не обумовлено догово­ром страхування чи умовами обов'язкового страхування.

Страхове відшкодування (або забезпечення) — це грошо­ва сума, яку виплачує страховик за умовами майнового страхування при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник. Непрямі збитки вважа­ються застрахованими, якщо це передбачено договором страхування. Якщо майно застраховане у кількох страховиків і загальна страхова сума перевищує дійсну вартість майна, то страхове відшкодування, що виплачується усіма страховика­ми, не може перевищувати дійсної вартості майна. При цьому кожен страховик здійснює виплату пропорційно до розміру страхової суми за укладеним ним договором страхування.

Страхове відшкодування не може перевищувати страхову оцінку, оскільки вона визначає розмір страхового інтересу. Визначення розміру страхового відшкодування здійснюється за пропорційною системою чи за системою першого ризику.

За пропорційною системою страхове відшкодування здійснюється за формулою х : а = в : с, де х — сума страхо­вого відшкодування, а — сума збитків, в — страхова сума, на яку застраховано майно, с — страхова оцінка об'єкта. Отже, якщо майно застраховано на повну суму страхової оцінки, то всі збитки в межах цієї суми будуть повністю відшкодовані. Проте якщо його застраховано у частині страхової оцінки, то й збитки відшкодовуються частково, тобто у відсотковому відношенні страхової суми до страхової оцінки. Ця система діє при страхуванні сільськогосподарських культур та добровіль­ному страхуванні будівель.

За системою першого ризику збитки у межах страхової суми відшкодовуються страхувальникові повністю. Таким чином, ці збитки є тим "першим ризиком", який несе страхова організація. Збитки в тій частині, яка виходить за межі стра­хової суми, називаються "другим ризиком", що падає на стра­хувальника. За цією системою виплачується відшкодування при добровільному страхуванні домашнього майна і засобів транспорту.

Страховик має право перестрахувати частину ризику в іншої страхової організації. Перестрахування — це страху­вання одним страховиком на визначених договором умовах ризику виконання всіх або частини своїх обов'язків перед страхувальником у іншого страховика (перестраховика). Страховик, який уклав з перестраховиком договір про пере­страхування, залишається відповідальним перед страху­вальником у повному обсязі згідно з договором страхування.

З метою забезпечити повноту страхового фонду, прове­дення профілактичних заходів та виконання обов'язків перед страхувальниками страховики намагаються застрахувати якомога ширше коло об'єктів. Максимальна їх кількість, яка може бути охоплена страхуванням, називається страховим полем.

Навантаження страхової премії — частина страхового платежу, що Ті використовує страховик на покриття видатків по веденню справи.

Франшиза — визначена договором або умовами страху­вання частина збитків, яку страховик не відшкодовує страху­вальникові і яка припадає на страхувальника (наприклад, при страхуванні засобів транспорту).

2.2. ЗОБОВ'ЯЗАННЯ З ДОБРОВІЛЬНОГО СТРАХУВАННЯ

Відповідно до установчих документів та одержаної ліцензії страховики можуть здійснювати такі види страхування: 1) особисте — страхування життя від нещасних випадків; медичне страхування; 2) майнове — страхування засобів наземного, повітряного, водного транспорту; страху­вання вантажів; інших видів майна; фінансових ризиків;

3) відповідальності; 4) перестрахування; 5) інші види страху­вання, визначені в ліцензії.

Державний нагляд за страховою діяльністю в Україні здійснює Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю.

Однією з тенденцій удосконалення страхового законодав­ства є пріоритетний розвиток різних видів добровільного страхування. Підставами виникнення зобов'язань з добро­вільного страхування виступають договори майнового чи особистого страхування або перестрахування. За загальни­ми правилами, договір страхування є реальним, бо до вне­сення першого страхового платежу він не вступає в силу, якщо інше не передбачено умовами страхування. Він укла­дається в письмовій формі шляхом видачі страхувальникові страхового свідоцтва (сертифіката), а в морському страху­ванні — поліса.

Поняття договору страхування визначено в ст. 15 Закону України "Про страхування". Договір страхування — це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку виплатити страхову суму або відшкоду­вати завдані збитки у межах страхової суми страхувальникові чи іншій особі, визначеній страхувальником, або на користь якої укладено договір страхування (надати допомогу, вико­нати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачу­вати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Для укладення договору страхування страхувальник подає страховикові письмову заяву за формою, встановленою страховиком, або іншим чином заявляє про свій намір укласти договір страхування. Факт укладення договору посвідчується видачею страхового свідоцтва (поліса, сер­тифіката). Договір страхування має містити: назву документа;

назву та адресу страховика; прізвище, ім'я, по батькові громадянина або назву юридичної особи — страхувальника та його адресу; зазначення об'єкта страхування; розмір стра­хової суми; вказівку на страховий ризик; строк дії договору та порядок його зміни чи припинення; інші умови за згодою сторін; підписи сторін (ст. 15 Закону України "Про страху­вання").

Договір страхування — двосторонній, адже права та обов'язки мають обидві сторони договору — страхувальник і страховик. Зокрема, страховик за договором страхування зобов'язаний:

1) ознайомити страхувальника з умовами і правилами страхування;

2) протягом двох робочих днів, як тільки стало відомо про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлен­ня всіх необхідних документів для своєчасної виплати стра­хової суми або страхового відшкодування страхувальникові;

3) при настанні страхового випадку виплатити страхову суму або страхове відшкодування у передбачений договором строк. Страховик несе майнову відповідальність за несвоє­часну виплату страхової суми шляхом сплати страхувальни­кові неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умо­вами страхування або згодою сторін;

4) відшкодувати витрати, що їх зазнав страхувальник при настанні страхового випадку щодо запобігання або зменшен­ня збитків, якщо це передбачено умовами договору;

5) за заявою страхувальника у разі проведення страхови­ком заходів щодо зменшення страхового ризику або збіль­шення вартості майна переукласти з ним договір страху­вання;

6) тримати в таємниці відомості про страхувальника і його майновий стан, за винятком випадків, передбачених законо­давчими актами України.

Умовами договору страхування можуть бути передбачені також інші обов'язки страховика, які є одночасно правами страхувальника у двосторонньому зобов'язанні (ст. 19 Закону України "Про страхування") [1].

Обов'язкам страхувальника відповідають права стра­ховика у договорі страхування. Страхувальник за цим дого­вором зобов'язаний;

1) своєчасно вносити страхові платежі;

2) при укладенні договору страхування надати страховико­ві інформацію про всі відомі йому обставини, що мають істот­не значення для оцінки страхового ризику, і надалі інформу­вати його про будь-яку .зміну страхового ризику;

3) вживати заходів щодо запобігання та зменшення збит­ків, завданих внаслідок настання страхового випадку;

4) повідомити страховика про настання страхового випадку в строк, передбачений умовами страхування. У дого­ворі можуть також передбачатися й інші обов'язки страху­вальника (ст. 20 Закону України "Про страхування") [1].

Якщо обов'язок страхувальника своєчасно вносити стра­хові платежі є безумовним, то обов'язок страховика випла­тити страхову суму або страхове відшкодування виникає за умови настання страхового випадку. Проте виплата цих сум є виконанням страховиком свого обов'язку за договором, а не формою цивільно-правової відповідальності перед стра­хувальником.

Тому невірно тлумачити страхову відповідальність як обов'язок страховика виплатити страхове відшкодування. Майнова відповідальність страховика може настати за несвоєчасну виплату страхової суми, страхового відшкоду­вання, інші порушення договору або умов страхування, визначених законом чи правилами страхування (ст. 19 Зако­ну України "Про страхування").

За несвоєчасну виплату страхової суми, страхового відшкодування чи за інші порушення договору настає майно­ва відповідальність у вигляді неустойки (штрафу або пені).

Відповідно до ст. 24 Закону України "Про страхування" виплата страхових сум і страхового відшкодування про­водиться страховиком на підставі заяви страхувальника і страхового акта (аварійного сертифіката). Страховий акт складається страховиком або уповноваженою ним особою. У разі потреби страховик може робити запити про відомості, пов'язані із страховим випадком, до правоохоронних органів, банків, медичних закладів та інших організацій, що володіють інформацією про обставини страхової події, а також може самостійно з'ясовувати причини та обставини страхового випадку.

Підприємства, установи та організації повинні надсилати страховикові відповіді на запити про відомості, пов'язані із страховим випадком, у тому числі й дані, які є комерційною таємницею. При цьому страховик несе відповідальність за їх розголошення у будь-якій формі, за винятком випадків, передбачених чинним законодавством України. Наявність у страховиків сплаченого статутного фонду, створення стра­хових резервів, а також системи перестрахування — це умови забезпечення платоспроможності страховиків. Вони повинні дотримуватися нормативних співвідношень між сумою власного статутного фонду із страховим резервом та обсягом прийнятих на себе страхових зобов'язань.

У ст. 25 Закону України "Про страхування" визначено за­гальні для усіх видів страхування підстави для відмови стра­ховика у виплаті страхових сум (страхового відшкодування). Такими підставами є:

1) навмисні дії страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, спрямовані на настання стра­хового випадку (крім дій, пов'язаних з виконанням цими осо­бами громадянського обов'язку щодо захисту майна, здоров'я, життя, честі та гідності). Кваліфікація дій страху­вальника або особи, на користь якої укладено договір страху­вання, встановлюється відповідно до чинного законодавства України;

2) вчинення страхувальником-громадянином або іншою особою, на користь якої укладено договір, умисного злочину, цю призвів до страхового випадку;

3) подання страхувальником свідомо неправдивих відо­мостей про об'єкт страхування;

4) отримання страхувальником відповідного відшкодуван­ня збитків за майновим страхуванням від особи, винної у заподіянні їх. За договорами особистого страхування виплати страхових сум здійснюються незалежно від суми, яку має отримати одержувач за державним соціальним страхуван­ням, соціальним забезпеченням, і суми, що має бути йому сплачена як відшкодування збитків (ч. 2 ст. 371 ЦК; ч. 2 ст. 8 Закону України "Про страхування");

5) несвоєчасне повідомлення страхувальником про на­стання страхового випадку без поважних на це причин або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, ха­рактеру та розміру збитків.

Законодавчими актами або умовами договору страхуван­ня можуть бути передбачені й інші підстави для відмови у виплаті страхових сум. Рішення про відмову у виплаті цих сум приймає страховик і повідомляє страхувальнику в письмовій формі з обгрунтуванням причин відмови. Це рішення страху­вальник може оскаржити у судовому порядку.

У період дії договору страхування може статися зміна осіб у страховому зобов'язанні. Зокрема, в разі смерті страху­вальника-громадянина його права та обов'язки переходять до спадкоємців. В інших випадках права та обов'язки страху­вальника можуть перейти до іншого громадянина чи юри­дичної особи лише за згодою страховика, якщо інше не перед­бачено договором страхування. У разі смерті страхуваль­ника, який уклав договір особистого страхування на користь третіх осіб, його права та обов'язки можуть перейти як до цих осіб, так і до осіб, на яких відповідно до чинного законодавст­ва покладено обов'язки з охорони прав і законних інтересів застрахованих. Якщо в період дії договору страхування стра­хувальника-громадянина суд визнав недієздатним або таким, у якого обмежена дієздатність, то права та обов'язки страху­вальника переходять до його опікуна або піклувальника. При цьому дія договору страхування цивільної відповідальності припиняється з часу втрати або обмеження дієздатності. Внаслідок реорганізації юридичної особи, яка є страхуваль­ником, її права та обов'язки, що випливають з договору стра­хування, переходять до правонаступника за згодою стра­ховика (статті 21—23 Закону України "Про страхування") [1].

Зобов'язання зі страхування припиняється за таких підстав:

— за згодою сторін;

— закінчення строку, на який був укладений договір;

— виконання страховиком зобов'язань перед страхуваль­ником у повному обсязі;

— несплата страхувальником страхових платежів у вста­новлені договором строки;

—ліквідація страхувальника— юридичної особи або смер­ті страхувальника-громадянина, за винятком випадків, передбачених законодавством України;

— ліквідація страховика або страхувальника — юридичної особи в порядку, встановленому законодавством України;

— прийняття судового рішення про визнання договору страхування недійсним;

— наявність інших випадків, передбачених законодавст­вом України.

Зобов'язання зі страхування може бути достроково припинене на вимогу страхувальника або страховика, якщо це передбачено умовами договору страхування. Про намір достроково припинити страхове зобов'язання будь-яка сто­рона повинна повідомити іншу не пізніше як за 30 днів до дати припинення дії договору страхування, якщо інше ним не передбачено.

У разі дострокового припинення зобов'язання на вимогу страхувальника страховик повертає йому страхові платежі за період, що залишився до закінчення дії договору, з вираху­ванням витрат, яких він зазнав (викупна сума). Якщо вимога страхувальника обумовлена порушенням страховиком умов договору страхування, то останній повертає страхувальни­кові сплачені ним страхові платежі повністю. У разі достроко­вого припинення страхування на вимогу страховика страху­вальникові повертаються повністю сплачені ним страхові платежі. Якщо вимога страховика обумовлена невиконанням страхувальником умов договору, то страховик повертає стра­хувальникові страхові платежі за час дії договору з вираху­ванням витрат, яких він зазнав (ст. 27 Закону України "Про страхування").

Договір страхування може бути визнаний у судовому порядку недійсним (крім загальних підстав, передбачених статтями 48—57 ЦК) у разі:

а) якщо він укладений після настання страхового випадку;

б) якщо об'єктом договору страхування є майно, яке підля­гає конфіскації на підставі судового вироку або рішення, що набуло законної сили.

2.3. ДЕЯКІ ВИДИ ДОГОВОРІВ ДОБРОВІЛЬНОГО МАЙНОВОГО СТРАХУВАННЯ

Існують такі види договорів добровільного майнового страхування: майна, тварин і сільськогосподар­ських культур, що належать кооперативним та громадським організаціям; морського; домашнього майна, що належить громадянам; транспортних засобів; будівель і домашніх тварин, що належать громадянам; вантажів; ризику непога-шення кредитів і відповідальності позичальників за непога-шення кредитів та інших фінансових ризиків тощо.

За договором страхування майна, тварин і сільськогос­подарських культур, що належать кооперативним та громадським організаціям, страхова сума визначається угодою сторін, але вона не може бути меншою 50 відсотків від вартості основних та оборотних засобів, по страхуванню будівель дачно- і житпово-будівельних кооперативів — найнижчою її межею є заборгованість за виданими коопе­ративу кредитами банку. Застрахованим може бути не лише власне майно страхувальника, а й прийняте ним від інших осіб на комісію, зберігання, переробку тощо. У добровільному порядку страхують тепер своє майно колективні сільськогосподарські підприємства, а також орендарі, се­лянські (фермерські) господарства.

Договори морського страхування. Об'єктом морського страхування може бути будь-який майновий інтерес, пов'я­заний з торговельним мореплавством, а саме: судно, вантаж, фрахт, прибуток, очікуваний від вантажу, заробітна плата та інші види винагороди капітана, інших осіб, які належать до суднового екіпажу, а також ризик, прийнятий на себе стра­ховиком (перестрахування). Об'єкт страхування зазна­чається у договорі морського страхування (ст. 242 Кодексу торговельного мореплавства). За відповідною угодою (гене­ральним полісом) мають бути застраховані всі або певного роду вантажі, які страхувальник одержує чи відправляє про­тягом певного строку. Проте на вимогу страхувальника по окремих відправках вантажів, охоплених дією генерального поліса, страховик видає поліси або страхові сертифікати. Страховик не несе відповідальності за збитки, що виникли внаслідок умислу чи грубої необережності страхувальника, одержувача та їх представників, однак він відповідає за легку необережність цих осіб (ст. 256 Кодексу торговельного мо­реплавства).

Договори страхування домашнього майна, що нале­жить громадянам. Майно, що належить громадянам на праві приватної власності, може бути застраховане: за загальним договором — усе домашнє майно, що є у даному госпо­дарстві, крім виробів з дорогоцінних металів, коштовних каменів, колекцій картин, унікальних та антикварних речей (вони страхуються за окремим договором); певні предмети домашнього майна; окремі групи речей або усі речі домаш­нього майна в даному господарстві, які поділяються на групи.

Страхування домашнього майна на вибір страхувальника проводиться за одним із трьох варіантів: перший варіант — від стихійного лиха, нещасного випадку, крадіжки, від будь-якого іншого випадку; другий варіант — усі випадки, вказані у першому варіанті, крім крадіжки; третій варіант — тільки на випадок крадіжки.

В разі зміни страхувальником постійного місця проживан­ня перевезене у зв'язку з цим домашнє майно вважається застрахованим за новим місцем проживання страхувальника (без переоформлення страхового свідоцтва) до кінця строку, передбаченого договором. Майно, яке тимчасово залиши­лось за попереднім місцем проживання страхувальника, вважається застрахованим тільки протягом місяця з дня переїзду страхувальника на нове місце проживання. До­машнє майно може бути застраховане на строк від одного до одинадцяти місяців і від одного до п'яти років включно. Стра­хова сума за договором страхування домашнього майна встановлюється за бажанням страхувальника. Картини, ко­лекції, унікальні та антикварні речі беруться на страхування тільки у повній їх вартості, вказаній у відповідному документі компетентної організації. За бажанням страхувальника під час дії договору можна збільшити страхову суму, уклавши до­датковий договір на строк, що залишився до кінця дії основ­ного договору.

Договори страхування транспортних засобів. Страху­вальниками за цим видом страхування можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. На страхування приймаються:

транспортні засоби, що підлягають реєстрації в органах держ-автоінспекції; інші транспортні засоби з двигунами, що вико­ристовують власне джерело енергії; причепи, напівпричепи, човнові двигуни тощо; тролейбуси; трамваї. Предметом угоди із страхувальником можуть бути й інші засоби транспорту (човни, катери, яхти тощо). Водночас із транспортним засо­бом за бажанням страхувальника можуть бути застраховані:

водій та пасажири транспортного засобу (водії транспортних засобів, що належать підприємствам та установам, страху­ються тепер в обов'язковому порядку); додаткове обладнан­ня та устаткування, що не входить до комплекту транспорт­ного засобу згідно з інструкцією заводу-виробника; предмети багажу. Проте страхування багажу не поширюється на антикварні та унікальні предмети, вироби з дорогоцінних

металів, коштовних каменів, предмети релігійного культу, ко­лекції, рукописи, цінні папери тощо.

Договір страхування транспортного засобу можуть укла­дати власник, орендар чи особа, яка користується ним на основі нотаріально посвідченої довіреності власника. Сторо­нам за взаємною згодою надається широка свобода у визна­ченні страхової суми. Такий договір укладається, як правило, строком на один рік за місцем постійного проживання чи роботи страхувальника, за місцем реєстрації, купівлі, техніч­ного огляду або стоянки транспортного засобу. Перед укла­денням договору представник страховика зобов'язаний огля­нути об'єкт страхування у присутності страхувальника, пере­вірити відповідність номерів кузова, двигуна, рами, шасі даним, зазначеним у технічному паспорті.

Страхування транспортних засобів проводиться в одному з трьох варіантів відшкодування збитків, завданих внаслідок пошкодження, знищення чи втрати транспортного засобу. Перший варіант (повне відшкодування) — в разі настання будь-якої події, за винятком пошкодження шин, якщо при цьому самому транспортному засобу не завдано інших по­шкоджень. Другий варіант (часткове відшкодування) — якщо пошкодження або втрата є наслідком будь-якої події, крім викрадення (угону) або спроби викрадення (угону), в тому числі окремих частин, деталей і приладдя транспортного за­собу. Третій варіант (часткове відшкодування) — на випадок викрадення чи спроби викрадення (угону), включаючи викра­дення окремих частин, деталей і приладдя.

Особливість страхування автомобіля полягає в тому, що страхувальникові надається можливість укласти договір за умови особистої участі страхувальника у відшкодуванні збит­ку (франшизи). Франшиза встановлюється у вигляді фіксова­ної суми страховиком залежно від зміни цін на автомобілі, вартості ремонтних робіт та автозапчастин. У цьому разі страховий внесок сплачується у зменшеному розмірі. В разі укладення договору з франшизою збиток, завданий автомо­білю, додатковому обладнанню і предметам багажу в розмірі, меншому за встановлену суму франшизи, не виплачується (він залишається на ризику страхувальника), а збиток, що перевищує встановлену суму франшизи, відшкодовується у повному обсязі. Договір страхування автомобіля може вклю­чати умови про відшкодування шкоди, пов'язаної з втратою

його товарного вигляду внаслідок настання страхових подій. Страхувальник, який обирає цю умову, додатково до страхо­вого платежу вносить суму в розмірі 50 відсотків нарахованої суми платежу. Страхове відшкодування виплачується страху­вальникові і тоді, коли транспортний засіб пошкоджено під час його експлуатації членом родини страхувальника.

Договори страхування будівель, що належать громадя­нам. Добровільне страхування будівель, що належать грома­дянам на праві приватної власності, застосовується щодо житлових будинків. Проте за цим договором можна застра­хувати також дачу, садовий будинок, гараж, огорожу тощо. Добровільне страхування будівель проводиться на випадок знищення чи пошкодження їх внаслідок будь-яких причин, крім навмисних дій страхувальника або члена його родини, військових дій, екологічних катастроф тощо. Договори укла­даються строком від одного до 11 місяців чи від одного до п'яти років включно. За бажанням страхувальника будівлі мо­жуть бути застраховані на договірну страхову суму.

Договір страхування укладається як на всі будівлі, що зна­ходяться на відведеній страхувальникові земельній ділянці, так і на деякі з них, і навіть на окремі їхні конструктивні еле­менти, як правило, з оглядом будівель або на підставі доку­ментів, що підтверджують наявність будівель. При переході у встановленому порядку будівлі у власність інших осіб вона вважається застрахованою до кінця строку, встановленого договором, без переоформлення страхового свідоцтва. Стра­хувальникові, який протягом трьох і більше календарних років підряд укладав договори, надається пільговий місячний строк для поновлення договору. Такий договір незалежно від дня сплати страхових платежів вважається поновленим і набирає чинності з дня закінчення дії попереднього договору.

Договори страхування вантажів можуть укладатись юридичними та фізичними особами, які користуються послу­гами різних видів транспорту: морського, залізничного, внут­рішнього водного, автомобільного та повітряного. За цими до­говорами страхувальникам відшкодовуються збитки, що виникають від випадковостей та небезпек під час перевезен­ня вантажів. Договір страхування може бути укладений на основі однієї з умов: з відповідальністю за всі ризики чи без відповідальності за пошкодження.

За договором, укладеним на умовах відповідальності за всі ризики, відшкодовуються збитки від пошкодження, повної загибелі всього або частини вантажу, що сталися з будь-яких причин (за деякими винятками), а також всі необхідні і доціль­но здійснені витрати по рятуванню та збереженню вантажу.

При укладенні договору з умовою без відповідальності за пошкодження, названі збитки і витрати підлягають відшкоду­ванню страхувальникам, якщо вони зумовлені лише певними подіями: пожежею, бурею чи іншими стихійними лихами;

зіткненням транспортних засобів тощо.

За обома видами страхування вантажів не відшкодовують­ся збитки, що виникли внаслідок будь-якого роду військових дій або військових заходів, впливу атомного вибуху чи радіоактивного зараження тощо. За договором страхування, укладеним з умовою без відповідальності за пошкодження, не відшкодовуються збитки від підмокання вантажу атмос­ферними опадами, крадіжки, недоставки вантажу та з деяких інших причин.

Договори страхування ризику непогашення кредитів і відповідальності позичальників за непогашення кредитів. Крім майна, об'єктом страхування може бути й інший май­новий інтерес, зокрема ризик підприємницької діяльності. З 1 червня 1990 р. запроваджено добровільне страхування ризику непогашення кредитів. Договори добровільного стра­хування ризику непогашення кредитів страховики укладають з банками. Об'єктом страхування за цими договорами є відповідальність усіх чи окремих позичальників (фізичних чи юридичних осіб) перед банком за своєчасне та повне пога­шення кредитів і відсотків за користування кредитами протя­гом строку, встановленого у договорі страхування. Відпові­дальність страховика виникає, якщо страхувальник (банк) не одержав обумовлену кредитним договором суму протягом 20 днів після настання строку платежу, передбаченого кредит­ним договором, або строку, встановленого банком при неви­конанні позичальником умов кредитного договору.

У договорах добровільного страхування відповідальності позичальників за непогашення кредитів страхувальниками виступають уже підприємства та організації різних форм власності. За цими договорами страховик виплачує банкові, який видав кредит, відшкодування в обумовленому догово­ром розмірі (від 50 до 90 відсотків суми непогашеного позичальником кредиту, включаючи й відсотки за користування ним). Після виплати банкові страхового відшкодування до страховика переходять у межах виплаченої суми всі права банку-кредитора до підприємства-страхувальника за кредит­ним договором.

Страховими подіями при страхуванні інших страхових ризиків можуть бути: зупинення або скорочення виробництва внаслідок обумовлених договором обставин; банкрутство;

непередбачені витрати; невиконання або неналежне вико­нання договірних зобов'язань контрагентами страхувальни­ка; видача гарантій (порук) тощо.

2.4. ДЕЯКІ ВИДИ ДОГОВОРІВ СТРАХУВАННЯ

Існують такі види договорів особистого страхування: змішаного страхування життя; страхування дітей; до шлюбу (весільне); вихованців дитячих інтернатних закладів; від нещасних випадків; страхування робітників і службовців за рахунок організації та інші.

Договори змішаного страхування життя об'єднують кілька зобов'язань страхової організації, що зумовлюються різними страховими подіями, якими є: 1) закінчення строку страхування; 2) травма, одержана внаслідок нещасного випадку, а також випадкове гостре отруєння, випадкові пере­ломи, вивихи тощо; 3) смерть страхувальника. Страхова сума визначається угодою сторін. За умови сплати підвищених страхових платежів страхувальникові може бути виплачена подвоєна чи потроєна страхова сума у момент настання певних страхових подій (травма, опіки тощо). Укласти договір змішаного страхування життя мають право особи віком від 16 до 77 років строком на 3, 5,10, 15 або 20 років за умови, що на момент закінчення договору страхувальникові буде не більше як 80 років. У разі смерті страхувальника страхова сума виплачується особі, на користь якої укладено договір, або спадкоємцям страхувальника.

Договори страхування дітей, до шлюбу (весільне), вихо­ванців дитячих інтернатних закладів. Особливість цих дого­ворів особистого страхування полягає в тому, що застрахованими особами тут виступають діти віком до 15 років, а стра­хувальниками — їхні батьки, родичі, опікуни чи інші грома­дяни, а також трудові колективи (щодо вихованців дитячих закладів). Страхові внески за договорами страхування дітей та до шлюбу сплачуються страхувальниками щомісячно чи одноразово, а при страхуванні вихованців інтернатних закладів — тільки одноразово. Причому тарифні ставки з весільного страхування визначаються залежно від віку стра­хувальника, а не застрахованого, що посилює гарантованість одержання страхової суми навіть на випадок смерті страху­вальника під час дії договору. Названі договори передбача­ють нагромадження грошових сум до моменту закінчення строку страхування, тобто досягнення застрахованим певно­го віку або часу одруження. Якщо внаслідок нещасного випад­ку або певного захворювання (поліомієлітом тощо) вихова­нець інтернатного закладу буде визнаний інвалідом, стра­ховик приймає рішення про виплату йому страхової допомоги за інвалідністю.

Договори страхування від нещасних випадків. За цими договорами кожен громадянин може застрахувати як себе особисто, так і своїх дітей від нещасних випадків, що призво­дять до травм або смерті застрахованої особи. Страхова сума визначається угодою сторін. Не відносяться до страхових випадків травми чи смерть застрахованого віком від 14 років, якщо вони сталися внаслідок дій, у яких слідчими органами або судом встановлено ознаки навмисного злочину чи у разі управління автомобілем або іншим транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного сп'яніння.

2.5. ЗОБОВ'ЯЗАННЯ З ОБОВ'ЯЗКОВОГО СТРАХУВАННЯ

Обов'язковому страхуванню підлягає майно, зазначене у законі на встановлених ним умовах (ч. 1 ст. 370 ЦК). Обов'язковість страхування полягає в тому, що воно виникає на підставі закону незалежно від волі його учасників. Обов'язкове страхування здійснюється відповідно до законо­давчих актів, у яких встановлюються: види майна, цю підлягає обов'язковому страхуванню; події, з приводу яких проводиться страхування; обсяг (норма) страхового забезпечення;

визначаються права та обов'язки сторін страхових право­відносин; порядок встановлення тарифних ставок страхових платежів; передбачаються санкції за прострочення платежів тощо.

Юридичним фактом, з яким пов'язане виникнення зобов'я­зання з обов'язкового майнового страхування, є факт наяв­ності у громадянина, організації на правах власності, повного господарського відання чи оперативного управління майна, яке відповідно до законодавства підлягає обов'язковому страхуванню. Таким фактом є прийняття на баланс будівель або споруд, вивезення продукції з поля, її скиртування, опри­буткування за первинними документами тощо. Майно вва­жається застрахованим незалежно від волі страхувальника І від сплати ним страхових платежів. Підставами для виникнен­ня зобов'язання з обов'язкового страхування пасажира є ук­ладення ним договору перевезення та оголошення посадки на відповідний транспортний засіб.

За зобов'язанням з обов'язкового страхування майна страхова організація у разі настання передбаченої законом події (страхового випадку) відшкодовує страхувальникові або іншій особі, якій належить застраховане майно, заподіяну шкоду: за повної загибелі майна — у повній сумі страхового забезпечення, за часткового пошкодження — у розмірі відповідної частини страхового забезпечення. Страхуваль­ник зобов'язаний вносити встановлені страхові платежі (ч. 2 ст. 370 ЦК).

Існують такі види обов'язкового майнового страхування:

а) основних виробничих фондів, що належать державним підприємствам та організаціям; б) державного майна, здано­го в оренду або інший вид користування; в) документів Національного архівного фонду, які мають особливу історико-культурну цінність (унікальних документальних пам'яток);

г) пам'яток Музейного фонду України, які тимчасово виво­зяться за межі України для експонування на виставках або для реставрації; д) майна, прийнятого ломбардом під заставу (заклад), тощо.

Обов'язкове страхування майна, що належить до основних виробничих фондів державних підприємств та організацій, здійснюється на випадок його пошкодження або знищення внаслідок техногенних аварій чи стихійного лиха. Це майно страхується на основі договору зі страховиком, який одержав відповідну ліцензію в Укрстрахнагляді і визначений за пого­дженням зі страхувальником. Об'єкт вважається застрахо­ваним у повному обсязі з моменту укладення договору, але не раніше сплати першого платежу.

Страхування державного майна, зданого в оренду, здій­снюється відповідно до ст. 10 Закону України "Про оренду державного і комунального майна". Зокрема, в обов'язко­вому порядку страхуються будівлі церков, мечетей, костьолів та інших культових споруд, що передаються в оренду релі­гійним організаціям. Страхування здійснюється за рахунок орендарів.

Обов'язкове особисте страхування пасажирів та водіїв від нещасних випадків проводиться на транспорті. Воно сто­сується пасажирів повітряного, залізничного, морського, внутрішнього водного, автомобільного та електротранспорту під час поїздки (польоту) або перебування на вокзалі, в порту, на станції, пристані, а також водіїв, машиністів, провідників поїздів, членів команди літаків і суден, працівників бригад медичної допомоги — на час керування транспортним засо­бом. Страхування не поширюється на пасажирів повітряного і внутрішнього водного транспорту на прогулянкових та екскурсійних лініях, внутрішнього водного транспорту, внутрішньоміського сполучення і переправ, автомобільного та електротранспорту на міських маршрутах. Пасажири вважа­ються застрахованими з моменту оголошення посадки в повітряне, морське або річкове судно, в поїзд, автобус або інший транспортний засіб до моменту завершення поїздки.

Страхувальниками у цих зобов'язаннях є юридичні особи або громадяни — суб'єкти підприємницької діяльності, які володіють транспортними засобами чи експлуатують їх та уклали із страховиком договори страхування, а пасажири і водії є застрахованими особами. Проте страхування пасажи­рів здійснюється за їх рахунок, бо у вартість квитка входить страховий збір. Страховими випадками у цьому виді страху­вання є: а) загибель або смерть застрахованого; б) травма застрахованого при встановленні йому інвалідності; в) тимчасова втрата працездатності внаслідок нещасного випадку на транспорті.

Законом України "Про страхування" та підзаконними нор­мативними актами передбачаються випадки обов'язкового особистого страхування певних категорій осіб (насамперед, працівників державних установ), умови праці яких пов'язані з підвищеним ризиком для їх життя і здоров'я. Це стосується військовослужбовців і військовозобов'язаних, які призвані на збори; медичних і фармацевтичних працівників; службових осіб державних податкових адміністрацій; суддів; працівників прокуратури тощо. Так, наприклад, державному обов'язко­вому особистому страхуванню підлягають працівники митних органів, які займають посади, що підлягають атестації (застраховані). Національна страхова компанія "Оранта" (страховик) виплачує страхові суми у разі: а) загибелі або смерті застрахованого, що сталася при виконанні або у зв'язку з виконанням ним службових обов'язків, його спад­коємцям у розмірі, визначеному шляхом ділення десятиріч­ного грошового утримання застрахованого за останньою посадою на мінімальну заробітну плату на день страхової події і множення одержаного результату на мінімальну заро­бітну плату на день подачі заяви про виплату страхової суми;

б) втрати застрахованим працездатності в результаті пора­нення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, що сталися при виконанні або у зв'язку з виконанням службових обов'язків — у розмірі, що залежить від ступеня втрати пра­цездатності, при встановленні інвалідності 1-ї групи — п'яти­річного, 2-ї групи — чотирирічного, 3-ї групи — трирічного грошового утримання за останньою посадою. Виплата зазна­чених сум у зв'язку з настанням страхової події провадиться за вирахуванням раніше виплачених страхових сум за цю саму страхову подію.

3. ОСОБЛИВОСТІ УКЛАДЕННЯ ДОГОВОРУ СТРАХУВАННЯ, ЙОГО ХАРАКТЕРИСТИКА

Договір страхування — це договір, за яким одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (ст.979 ЦК).

Характеристики договору — консенсуальний, двосторонній, сплатний.

Для укладення договору страхування страхувальник подає страховику письмову заяву за формою, встановленою страховиком, або іншим чином заявляє про свій намір укласти договір страхування. Закон не встановлює для акцепту страховика обов'язкової письмової форми.

Факт укладення договору страхування може посвідчуватися страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом), що є формою договору страхування. Договір страхування набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором страхування. Договір страхування може бути укладений як шляхом складання одного документа (договору страхування), підписаного сторонами, так і шляхом обміну листами, документами, підписаними стороною, яка їх надсилає.

Істотними умовами договору страхування є предмет договору страхування, страховий випадок, розмір грошової суми, у межах якої страховик зобов'язаний провести виплату в разі настання страхового випадку (страхова сума), розмір страхового платежу і строки його сплати, строк договору та інші умови, визначені актами цивільного законодавства (ст.982 ЦК).

Обов'язки сторін договору страхування.

Обов'язки страховика:

1) ознайомити страхувальника з умовами та правилами страхування;

2) протягом двох робочих днів, як тільки стане відомо про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасного здійснення страхової виплати страхувальнику;

3) у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату в строк, встановлений договором.

Страхова виплата за договором особистого страхування здійснюється незалежно від сум, що виплачуються за державним соціальним страхуванням, соціальним забезпеченням, а також відшкодування шкоди.

Страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо інше не встановлено договором.

Страхова виплата за договором майнового страхування здійснюється страховиком у межах страхової суми, яка встановлюється у межах вартості майна на момент укладення договору;

4) відшкодувати витрати, понесені страхувальником у разі настання страхового випадку з метою запобігання або зменшення збитків, якщо це встановлено договором;

5) за заявою страхувальника у разі здійснення страховиком заходів, що зменшили страховий ризик, або у разі збільшення вартості майна переукласти з ним договір страхування;

6) не розголошувати відомості про страхувальника та його майнове становище крім випадків, встановлених законом.

Договором страхування можуть бути передбачені також інші обов'язки страховика (ст.988 ЦК). Обов'язки страхувальника:

1) своєчасно вносити страхові платежі (внески, премії) у розмірі, встановленому договором;

2) при укладанні договору страхування надати страховикові інформацію про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику, і надалі інформувати його про будь-які зміни страхового ризику;

3) при укладенні договору страхування повідомити страховика про інші договори страхування, укладені щодо об'єкта, який страхується. Якщо страхувальник не повідомив страховика про те, що об'єкт уже застрахований, новий договір страхування є нікчемним:

4) вживати заходів щодо запобігання збиткам, завданим настанням страхового випадку, та їх зменшення;

5) повідомити страховика про настання страхового випадку в строк, встановлений договором.

Договором страхування можуть бути встановлені також інші обов'язки страхувальника (ст.989 ЦК).

Відмова від здійснення страхової виплати. Страховик мас право відмовитися від здійснення страхової виплати у разі:

1) умисних дій страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, якщо вони були спрямовані на настання страхового випадку, крім дій, пов'язаних з виконанням ними громадянського чи службового обов'язку, вчинених у стані необхідної оборони (без перевищення її меж), або щодо захисту майна, життя, здоров'я, честі, гідності та ділової репутації;

2) вчинення страхувальником або особою, на користь якої укладено договір страхування, умисного злочину, що призвів до страховою випадку;

3) подання страхувальником завідомо неправдивих відомостей про об'єкт страхування або про факт настання страхового випадку;

4) одержання страхувальником повного відшкодування збитків за договором майнового страхування від особи, яка їх завдала;

5) несвоєчасного повідомлення страхувальником без поважних на те причин про настання страхового випадку або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків;

6) наявності інших підстав, встановлених законом. Договором страхування можуть бути передбачені також інші

підстави дії я відмови здійснити страхову виплату, якщо це не суперечить закону.

Рішення страховика про відмову здійснити страхову виплату повідомляється страхувальникові у письмовій формі з обгрунтуванням причин відмови.

У разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов'язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом.

До страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

У разі смерті страхувальника, який уклав договір майнового страхування, його права і обов'язки переходять до осіб, які одержали не майно у спадщину. В інших випадках права та обов'язки страхувальника можуть перейти до третіх осіб лише за згодою страховика, якщо інше не встановлено договором страхування.

У разі смерті страхувальника, який уклав договір особистого страхування на користь третьої особи, його права та обов'язки можуть перейти до останньої або до осіб, на яких відповідно до закону покладено обов'язки щодо охорони прав та інтересів застрахованої особи.

Здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування або законодавством на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

У разі необхідності страховик або Моторне (транспортне) бюро можуть робити запити про відомості, пов'язані із страховим випадком, до правоохоронних органів, банків, медичних закладів та інших підприємств, установ, організацій, що володіють інформацією про обставини страхового випадку, а також можуть самостійно з'ясовувати причини та обставини страхового випадку.

Право регресу у страховика до винної особи виникає на тій підставі, що страховик попередньо здійснив виконання за страховим зобов'язанням, тобто сплатив страхове відшкодування страхувальникові.

Припинення договору страхування. Згідно зі ст.997 ЦК договір страхування припиняється у випадках, встановлених договором та законом.

Відповідно до Закону "Про страхування" договір страхування припиняється та втрачає чинність за згодою сторін, а також у разі:

1) закінчення строку дії;

2) виконання страховиком зобов'язань перед страхувальником у повному обсязі;

3) несплати страхувальником страхових платежів у встановлені договором терміни;

4) ліквідації страхувальника -- юридичної особи або смерті страхувальника-громадянина чи втрати ним дієздатності, за винятком зазначених випадків:

5) ліквідації страховика;

6) прийняття судового рішення про визнання договору страхування недійсним;

7) в інших випадках, передбачених законодавством України. Дію договору страхування може бути достроково припинено за

вимогою страхувальника або страховика, якщо це передбачено умовами договору страхування.

Стаття 997 ЦК детально встановлює підстави та наслідки відмови від договору страхувальником або страховиком. Якщо страхувальник прострочив внесення страхового платежу і не сплатив його протягом 10 робочих днів після пред'явлення страховиком письмової згоди про сплату страхового платежу, страховик може відмовитися від договору страхування, якщо інше не встановлено договором. Страхувальник або страховик може відмовитися від договору страхування і в інших випадках, встановлених договором.

Страхувальник або страховик зобов'язані повідомити другу сторону про намір відмовитися від договору страхування на пізніш як за ЗО днів до припинення договору, якщо інше не встановлено договором. Страховик не має права відмовитися від договору особистого страхування без згоди на це страхувальника, який не допускає порушення договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо страхувальник відмовився від договору страхування (крім договору страхування життя), страховик повертає йому страхові платежі за період, що залишився до закінчення строку договору, з вирахуванням нормативних витрат на ведення справи, визначених при розрахунку страхового тарифу, та фактично здійснених страховиком страхових виплат.

Якщо відмова страхувальника від договору обумовлена порушенням умов договору страховиком, останній повертає страхувальникові сплачені ним страхові платежі повністю.

Якщо страховик відмовився від договору страхування (крім договору страхування життя), він повертає страхувальникові сплачені ним страхові платежі повністю. Якщо відмова страховика від договору обумовлена невиконанням страхувальником умов договору страхування, страховик повертає страхувальникові страхові платежі за період, що залишився до закінчення строку договору, з вирахуванням нормативних витрат на ведення справи, визначених при розрахунку страхового тарифу, та фактично здійснених страхових виплат.

Наслідки відмови від договору страхування життя встановлюються законом. Якщо страхувальник або страховик відмовився від договору страхування, договір припиняється.

Недійсність договору страхування. Згідно зі ст.998 ЦК договір страхування є нікчемним або визнається недійсним у випадках, встановлених ЦК. Договір страхування також визнається судом недійсним, якщо:

1) його укладено після настання страхового випадку;

2) об'єктом договору страхування є майно, яке підлягає конфіскації.

Наслідки недійсності договору страхування визначаються відповідно до положень про недійсність правочинів, встановлених ЦК.

ВИСНОВКИ

Отже, підсумовуючи все, що розглядалося, можна зробити наступні висновки:

У ст. 1 Закону України "Про страхування" від 7 березня 1996 р. поняття страхування визначено як вид цивільно-пра­вових відносин по захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків) за рахунок грошових фондів, що формуються шля­хом сплати ними страхових платежів (страхових внесків, страхових премій).

Добровільне страхування здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок проведення добровільного страхування встановлюються пра­вилами страхування, що їх встановлює страховик самостійно. Конкретні умови страхування встановлюються при укладенні договору страхування. Добровільне страхування не може бути обов'язковою передумовою при реалізації інших право­відносин, не пов'язаних зі страхуванням.

Види, умови і порядок проведення обов'язкового страху­вання встановлюються відповідними актами законодавства України. При цьому страхувальник вільним у виборі стра­ховика, якщо інше не передбачено актами законодавства.

Поряд із цивільно-правовими нормами інституту страху­вання існує інститут державного соціального страхування. Головна відмінність між ними полягає в тому, що при держав­ному соціальному страхуванні за робітників, службовців, чле­нів кооперативних та інших організацій внески до фонду соціального страхування, якими відають профспілки, вносять підприємства або кооперативи без будь-яких відрахувань з їхньої заробітної плати, тоді як страхування за нормами ци­вільного законодавства засноване, як правило, на майновій участі у створенні страхових фондів самих громадян.

Майнові та особисті немайнові відносини, що виникають внаслідок страхування, регулюються нормами статей 369— 373 ЦК України, Законом України "Про страхування", прави­лами окремих видів страхування, що встановлюються відпо­відними чинними нормативними актами законодавства України. Відносини з морського страхування суден, вантажів та інших об'єктів регулюються нормами, що містяться у Ко­дексі торговельного мореплавства і правилах про окремі види морського страхування.

Учасниками страхового зобов'язання, які пов'язані між собою правами та обов'язками, є, з одного боку, страховик, а з другого — страхувальник. Договір страхування — це договір, за яким одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (ст.979 ЦК).

Для укладення договору страхування страхувальник подає страховику письмову заяву за формою, встановленою страховиком, або іншим чином заявляє про свій намір укласти договір страхування. Закон не встановлює для акцепту страховика обов'язкової письмової форми.

Факт укладення договору страхування може посвідчуватися страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом), що є формою договору страхування. Договір страхування набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором страхування. Договір страхування може бути укладений як шляхом складання одного документа (договору страхування), підписаного сторонами, так і шляхом обміну листами, документами, підписаними стороною, яка їх надсилає.

Істотними умовами договору страхування є предмет договору страхування, страховий випадок, розмір грошової суми, у межах якої страховик зобов'язаний провести виплату в разі настання страхового випадку (страхова сума), розмір страхового платежу і строки його сплати, строк договору та інші умови, визначені актами цивільного законодавства (ст.982 ЦК).

Слід зазначити, що страхування в Україні, як і в світі, постійно вдосконалюється, зазнає змін, що, в свою чергу, зумовлює нові підходи в правовому регулюванні страхових відносин.

При проведнні дослідення були використані такі нацкові методи, як порівняльний синтези та аналізи, метод узагальнення та інші. Також при написанні роботи були використані різноманітні нормативно-правові акти та спеціалізовані видання, посібники.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Нормативно-правові акти:

1. Закон України від 7 березня 1996 р. "Про страхування" (в редакції Закону від 4 жовтня 2001 р.);

2. Положення про порядок здійснення страхової діяльності відокремленими підрозділами страховиків, затверджене наказом Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю від 12 березня 1994 р. №П;

3. Положення про порядок здійснення операцій з перестрахування, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 24 жовтня 1996 р. №1290;

4. Положення про єдиний державний реєстр страховиків (перестраховиків) України, затверджене наказом Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю від 9 грудня 1996 р. №129;

5. Положення про порядок провадження діяльності страховими посередниками, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 1996 р. №1523;

6. Положення про впорядкування діяльності страхових брокерів, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 1999 р. №747;

7. Ліцензійні умови провадження страхової діяльності, затверджені наказом Державного Комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва і Міністерства фінансів України від 16 липня 2001 р. №98/343.

8. Цивільний кодекс України. – К., 2003.

9. Цивільний кодекс України: Коментар. — Харків, 2003.

Підручники, періодичні та спеціалізовані видання:

10. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право. — М., 1997.

11. Зобов'язальне право: теорія і практика / За ред. О.В. Дзери. — К., 1998.

12. Луць В.В. Контракти у підприємницькій діяльності. — К., 1999.

13. Луць А.В. Свобода договору в цивільному праві України: Автореф. дис. канд. юрид. наук. — К., 2001.

14. Луць В. Кодифікація договірного права // Українське право. 1997. - №3. - С.142-143.

15. Красавчиков О.А. Гражданско-правовой договор: понятие, содержание, функции // Антология уральской цивилистики. 1925-1989: Сборник статей. — М., 2001. — С.166-182.

16. Притыка Д.Н., Карабань В.Я., Ротань В.Г. Договорное пра­во: общая часть. Комментарий к гражданскому законодательству Украины. — К. — Севастополь, 2002.

17. Страхування в Україні: 36. нормативних актів, методичних та інформаційних матеріалів. — К., 1996. — С. 8.

18. Харитонов Є., Харитонова О. Деякі зауваження щодо систе­ми договірного права у проекті Цивільного кодексу України // Ук­раїнське право. — 1997. — №3. — С. 144-145.

19. Хохлов С.А. Техника договорной работы //Антология ураль­ской цивилистики. 1925-1989: Сборник статей. — М., 2001. — С.203-227.

20. Цивільне право України : Підручник / Є. О. Харитонов, Н. О. Саніахметова. - К.: Істина, 2003. - 776 с.

21. Шиминова М.Я. Страхование: история, действующее законодательство, перспективьі. — М., 2002. — С. 57.