Соціально-педагогічна діяльність з сім’єю

ПЛАН

1. Соціальний статус сім’ї.

2. Форми соціально-педагогічної допомоги сім’ї.

Сім’я – це мала соціальна група людей, об’єднаних шлюбом або споріднених по крові, члени якої виконують один по відношенню до одного певні функції. Згідно Конституції України: “Шлюб ґрунтується на добровільній згоді жінки і чоловіка, вони обоє повністю рівноправні в сімейних стосунках.”

Сім’я має довгий історичний шлях розвитку. Перші сім’ї формувалися ще в неоліті (15-20 тисяч років тому). Основна проблема, яка залишилась до сьогодні ще з тих часів є проблема адаптації членів сім’ї у сім’ї та адаптація самої сім’ї в суспільстві. Основною характеристикою адаптації членів сім’ї у сім’ї є їх соціальний статус, а сім’ї у суспільстві – соціальний статус сім’ї.

Для визначення соціального статусу необхідними є:

1. Структурна характеристика сім’ї до якої входить:

а) наявність шлюбних партнерів (повна, формально-повна, неповна сім’я);

б) стадія життєвого циклу сім’ї (молода, зріла, стара сім’я);

в) порядок вступу у шлюб (первинний, повторний);

г) кількість поколінь у сім’ї (проста, складна);

д) кількість дітей (бездітна, малодітна, багатодітна).

2. Функціональна характеристика, яка пов’язується з функціями членів сім’ї.

3. Індивідуальні психолого-педагогічні особливості членів сім’ї.

Розрізняють 4 основні статуси сім’ї:

1. Соціально-економічний (рівень доходів, житлові умови, предметне оточення, соціально-демографічні характеристики членів сім’ї).

2. Соціально-психологічний (подружні відносини, стосунки батьки-діти, сім’я-оточення).

3. Соціально-культурний (освітній та культурний рівень членів сім’ї).

4. Ситуативно-рольовий статус (роль батьків, дітей, глави сім’ї).

Виходячи з вищесказаного, соціальну адаптацію сім’ї, з врахуванням її соціального статусу, можна подати у вигляді наступної схеми.

Соціальний статус сім’ї буває:

а) низький – існують значні відхилення від норми у тій чи іншій сфері адаптації.

У більшості випадків призводить до руйнування сім’ї.

б) середній – задовольняються базові потреби членів сім’ї.

в) високий – задовольняються усі потреби.

В залежності від соціального статусу, сім’ї поділяються на:

а) асоціальні;

б) сім’ї групи ризику;

в) соціальні.

Причини, що зумовлюють необхідність діяльності соціального педагога з сім’єю:

1) кризи сім’ї.

2) конфлікти сім’ї.

3) сімейне виховання.

Найбільш поширеними кризами в сім’ї є кризи пов’язані з народженням та вихованням дітей:

– сім’я яка очікує народження дитини;

– сім’я з новонародженим;

– сім’я з дитиною дошкільного віку;

– сім’я з дитиною шкільного віку;

– сім’я з дитиною старшого віку;

– сім’я з диною дорослого , що виходить в світ;

– сім’я “пусте гніздо”;

– стара сім’я.

Основними причинами конфліктів в сім’ї є відсутність взаєморозуміння між батьками і дітьми:

– відсутність чітких етапів переходу від дитячої залежності до дорослої незалежності;

– відмінність досвіду дітей і дорослих, особливо в період становлення особистості;

– психологічні і соціальні відмінності між батьками і дітьми;

– перегрузки, як результат соціальних і культурних змін у сім’ї та суспільстві. Найбільш поширений невірний спосіб вирішення усіх цих причин конфліктів – втеча.

Розрізняють три типи деструктивного (невдалого), невірного сімейного виховання:

– емоційновідторгнене виховання (байдужість);

– гіперсоціалізація (надмірна опіка батьків над дітьми у певному напрямку – здоров’я, навчання, або в усіх напрямках навчання, без врахування можливостей та побажань самої дитини);

– егоцентричний тип (концентрація уваги на дитині членів усієї родини, виховання “кумира сім’ї”).

Ось що говорили про стосунки у сім’ях відомі особистості:

“Живучи тісно разом, люди дуже близько підходять один до одного, бачать один одного надто детально, надто відкритими і непомітно зривають по пелюстці усі квіти того вінка, що поезією і грацією оточують особистість” (О.Герцен). “На відміну від статевого інстинкту, чи навіть від пристрасті подружнє кохання, як морально-естетичне почуття, має своїм предметом не просто істоту іншої статі, а людину в якій тою чи іншою мірою розвинута особистість, що має не тільки фізичну але й інтелектуальну і емоційну цінність.” (А.Харчев).

Виходячи з вищезазначеного, можна сформулювати такі основні правила функціонування сім’ї:

1) ніколи не підвищувати голосу;

2) терпляче і з розумінням ставитись до недоліків одне одного;

3) враховувати вікові і статеві особливості у світосприйнятті та інтимних стосунках. “ .Найчесніші жінки звичайно найбільше і зберігають владу над своїми чоловіками; завдяки розумній і тонкій стриманості, не вдаючись ні до вередування , ні до відмов, вони уміють в найніжнішому союзі тримати чоловіка на певній відстані і не дозволити ніколи пересититись собою” (Ж.Ж. Руссо).

4) розумно розподілити обов’язки у сім’ї. “Досвідом доведено: дружина і мати, яка обмежила свій кругозір лише домашніми справами, меншою мірою здатна зрозуміти і розділити позасімейні турботи чоловіка та дітей” (К.Маркс, Ф.Енгельс).

5) проявляти шанобливе ставлення до старших поколінь.

Об’єктами діяльності соціального педагога в сім’ї виступають: батьки, дитина, сім’я в цілому, оточення сім’ї.

Ролі соціального педагога в сім’ї:

а) порадник: інформує сім’ю про можливості налагодження взаємодії між об’єктами діяльності; розповідає про розвиток дитини та дає поради стосовно її виховання та навчання;

б) консультант: консультує з питань сімейного законодавства, міжособистісних стосунків, інформує про наявність методів виховання, корисних даній сім’ї;

в) захисник: захищає права членів сім’ї у випадку, коли доводиться зустрічатися як з деградацією окремої особи, так і усієї сім’ї.

У цілому діяльність соціального педагога з сім’єю поділяється на такі види:

– освітня (інформування, допомога у навчанні та вихованні);

– психологічна (підтримка , корекція та реабілітація);

– посередницька (організація, координація, інформування).

У якості освітньої діяльності соціальний педагог усі свої дії спрямовує на запобігання проблем, пов’язаних з навчанням і вихованням дітей та формуванням педагогічної культури батьків. Типовими помилками батьків у вихованні дітей є: недостатня уява про завдання і методи виховання; відсутність єдиних вимог у вихованні; сліпа “любов до дитини; надмірна строгість, вимогливість; передовіра навчання і виховання дітей органам освіти; сварки або конфлікти у сім’ї; відсутність педагогічного такту; застосування насильства стосовно дітей.

Освітня діяльність соціального педагога полягає також у навчанні батьків з питань: педагогічної і соціально-психологічної готовності до виховання майбутніх або вже існуючих дітей; ролі батьків у формуванні у дітей адекватної поведінки по відношенню до різних категорій населення; значення особистого прикладу і авторитету батьків у вихованні дітей; атрибутів ролі матері і батька; відносини між дітьми; взаємовідносин різних поколінь у сім’ї; врахування вікових та статевих особливостей у вихованні; психологічних і педагогічних проблем виховання “важких дітей”; сутність самовиховання і його організація; заохочення і покарання у вихованні; найбільш поширені помилки у вихованні; виховання дітей з відхиленнями у розвитку; організації режиму праці, навчання і відпочинку; фізичного, морального, естетичного та статевого виховання дітей у сім’ї; трудового виховання; підготовки дітей дошкільного віку до занять у школі; основ спілкування у дитячому та підлітковому віці; причин та наслідків дитячої девіантності.

Основними методами освітньої діяльності соціального педагога є: формування умінь та навичок через вправи, рольові ігри, тренінги, лекції та бесіди.

Виховна діяльність соціального педагога сприяє формуванню у батьків готовності до виховання дітей, а також до організації нормального співіснування або співжиття. Основний метод виховної діяльності соціального педагога – створення виховуючих ситуацій.

Психологічна діяльність соціального педагога полягає у створенні сприятливого мікроклімату в сім’ї та допомозі сім’ї в період кризи. При цьому, залежно від ситуації, використовується комплекс педагогічних і психологічних методів.

Посередницька діяльність передбачає використання найрізноманітніших організаційних методів які сприяють існуванню та розвитку сім’ї.

На сьогоднішній день існують чотири основні форми державної соціальної допомоги сім’ї, що має дітей:

1. Грошові виплати сім’ям на дітей у зв’язку з їх народженням, утриманням та вихованням (допомоги і пенсії).

2. Трудові, податкові, житлові, кредитні, медичні пільги.

3. Безкоштовна видача малозабезпеченим сім’ям матеріальної допомоги у вигляді: дитячого харчування, ліків, одягу та взуття, а також харчування вагітним жінкам.

4. Соціальне обслуговування сімей (надання конкретної психологічної, юридичної, педагогічної допомоги, соціальної допомоги, консультування).

Основними завданнями соціального захисту сім’ї на сьогоднішній день є:

1) реалізація встановлених законодавством соціальних прав і мінімальних соціальних гарантій (перш за все в галузі соціального обслуговування та матеріальної підтримки сімей);

2) адаптація системи соціального захисту сім’ї до змінних соціально-економічних умов;

3) вдосконалення системи соціального захисту на основі впровадження інноваційних технологій;

4) широке використання активних форм соціальної підтримки сім’ї (адаптація та реабілітація, допомога в саморегуляції та в самозабезпеченні, професійна орієнтація).

Основними формами соціально-педагогічної допомоги в сім’ї є:

1. Екстрені, спрямовані на виживання сім’ї (екстрена психологічна та педагогічна допомога, негайне усунення дітей з сім’ї, якщо існує загроза їхньому життю; негайне усунення інших членів сім’ї, якщо їм або вони є джерелом небезпеки).

2. Соціальна робота з сім’єю, спрямована на підтримку стабільності сім’ї.

3. Соціальна робота спрямована на розвиток сім’ї та її членів.

Основні види соціально-педагогічної допомоги сім’ї:

1) короткочасна (здійснюється в термін до чотирьох місяців).

2) довготривала (від чотирьох місяців і більше).

Короткочасна допомога може надаватися будь-яким соціальним педагогом.

Короткочасна соціально-педагогічна допомога буває двох типів:

а) проблемно-орієнтована (наприклад, стосується статевого виховання підлітків);

б) кризово-орієнтована.

Довготривала допомога проводиться соціальним педагогом сім’ї або, за яким закріплена дана сім’я і здійснюється через консультації, тренінги, патронаж.

“Жити в сім’ї все життя – це велика, ні з чим не зрівняна праця, духовна праця, напруження . Для цього потрібна велика духовна культура, моральна підготовка, школа мудрості” (В.О.Сухомлинський).

Виходячи із вищезазначеного, розглянемо корисні поради для організації сімейних стосунків:

1) кожен член сім’ї повинен мати свій життєвий простір;

2) пам’ятати про необхідність поважати іншого;

3) впливати на оточення і самому попадати під його вплив (доцільно не ухилятися від цього впливу, а навчитися керувати ним);

4) виконувати кілька ролей у сім’ї.

Відомий американський психолог, Вірджинія Сатір у книзі“Как строить себя и свою семью” розглядає “Шість смертних гріхів”, які можуть звести радість спільного життя нанівець:

1) Коли ви забагато чекаєте від супутника чи супутниці, роблячи його чи її відповідальним за власне щастя;

2) Неправильно ставитесь до сексуальності подружжя;

3) Заздрите успіхам супутника чи супутниці;

4) Несерйозно ставитесь до його чи її турбот, проблем;

5) Забудькуватістю або зневажливим ставленням даєте зрозуміти йому чи їй – ти не багато для мене значиш;

6) Даєте зрозуміти йому чи їй : “Ти мене більше не приваблюєш”.

Література:

1. Азаров Ю.П. Семейная педагогика. – М., 1989.

2. Актуальные проблемы социального воспитания. Науч.-метод.бюллетень (Спец.выпуск к международному семинару) №6. –М.: Запорожье: Госкомитет СССР, 1990.

3. Алмазов Б.Н. Профилактика конфликтов в работе с педагог. запущеными учащимися. – М., 1988.

4. Антология социальной работы. – Т.1. – М., 1994.

5. Галагузова М.А. и др. Социальная педагогика: Курс лекций. –М., 2000. –С.212-227.

6. Гребенников И.В. Основы семейной жизни. – М., 1991.

7. Гурски С. Внимание, родители: наркомания. – М., 1989.

8. Дети с отклонениями в развитии. Под ред. М.С.Певзпер. – М., 1966.

9. Социальная педагогика под ред. Галагузовой М.А. – М. – 2000.

10. Социальные отклонения. –М., 1984.

11. Турчапинова Ю.И. Педагогическая техника и мастерство учителя. – М., 1987.

12. Ушинский К.Д. О значении отечественного языка в первоначальном обучении. //Педагогические сочинения. В 6-ти т. Т.4. –М.: Педагогика, 1989. –С.39-40.