Зернове господарство України. Основні проблеми та перспективи розвитку

План

Вступ

1) Умови та фактори розвитку і розміщення зернового господарства України:

a) природні передумови;

b) економічні фактори;

2) Сучасний стан розвитку і характер розміщення зернового господарства України

3) Основні проблеми та перспективи розвитку та розміщення зернового господарства України

Висновки

Література

ВСТУП

Агропромисловий комплекс України - потужний сегмент виробництва, що значною мірою визначає соціально-економічний розвиток країни, рівень життя населення, забезпечення держави продуктами харчування та відповідною сировиною. Даний сектор економіки об’єднує велику кількість галузей, що економічно, технологічно та організаційно взаємопов’язані між собою.

Серед галузей агропромислового комплексу України найважливішою є зернове господарство. Це основа всього сільськогосподарського виробництва. Зернове господарство країни формує продовольчий фонд, забезпечує тваринництво фуражним зерном, створює резервні державні запаси зерна, формує певну частку експорту.

Зерновий комплекс входить в агропромисловий комплекс як під комплекс, і включає в себе машинобудівні заводи, що забезпечують комплекс засобами виробництва та засобами праці; хімічні заводи, що постачають хімічні компоненти, необхідні для неперервного технологічного циклу; безпосередньо галузі сільського виробництва, що вирощують зернові культури: виробництво пшениці, ячменя, проса, риса, вівса, гречки, рапсу, сої. В Україні ці культури складають основу зернового виробництва. Транспортування, зберігання, переробка, реалізація продукції зернового комплексу, науково-дослідницьке забезпечення є важливими і необхідними умовами функціонування та розвитку зернового комплексу.

В даній роботі була зроблена спроба стислого оглянути складові зернового комплексу України, окреслити його історичні та економічні основи формування, проаналізувати сучасний стан розвитку зернового виробництва та визначити перспективи розвитку цієї галузі агропромислового комплексу нашої країни.

При написанні були використані спеціалізовані підручники, наукові видання та періодика.

1. Умови та фактори розвитку і розміщення зернового господарства України:

a) природні передумови;

b) економічні фактори;

Зерновий комплекс України є галуззю агропромислового комплексу (дивитися таблицю 1 та 2), що включає наступні підгалузі:

· машинобудівні заводи, які забезпечують комплекс засобами виробництва та предметами праці;

· хімічні заводи, що постачають необхідну для комплексу хімічну сировину;

· підприємства сільського господарства виробляють та вирощують зернові культури: пшеницю, ячмінь, просо, рис, овес, гречку, рапс, сою;

· транспортні підрозділи і підприємства, які займаються транспортуванням зернових та продукцію переробки; підприємства, які займаються переробкою та зберіганням зернових: мельниці, пекарні, крупоружки, підприємства по виробництву макаронних продукції, комбікормові заводи; приватні та державні компанії, які займаються оптовими продажами зернових культур та продукції їх переробки; ряд підприємств харчової промисловості, що переробляють і використовують переробну зернову продукцію (борошномельні, хлібопекарські, макаронні, кондитерські, виробництва харчових концентратів, спиртові, крохмале-патокові та пивоварні);

· підприємства, які займаються соціальним забезпеченням підкомплекс: вузи, науково-дослідницькі інститути, дослідницькі станції та інші підприємства і організації, які забезпечують розвиток підкомплексу;

· підприємства торгівлі, які займаються продажем продуктів переробки та самих зернових кінцевому споживачу.

ТАБЛИЦЯ 1.Структура валової продукції сільського господарства України.

ТАБЛИЦЯ 2.Посівні площі України. [1]

Зернові культури унікальні своїми біологічними властивостями, вони накопичують велику кількість висококалорійних органічних сполук – білків, вуглеводів, жирів, макро- та мікроелементів; містить різноманітні ферменти – амілази, ліпази, пероксидази, оксидази та ін.; а також вітаміни: В1(тіамін), В2(рибофлавін), В6(піродиксин), С(аскорбінову кислоту), Е(токоферол), провітамін А(каротин) тощо.

Для харчових галузей, що виробляють хлібобулочні, макаронні та борошняні кондитерські вироби, потрібне зерно твердих і сильних пшениць з підвищеним вмістом кількості клейковини. У зв’язку з цим зусилля агропромислового під комплексу, що займається виробництвом продовольчого зерна, спрямовані на поліпшення його якісних показників (вміст у сировині і харчових продуктах біологічно активних, корисних для харчування продуктів). Цього можна досягти за рахунок збільшення виробництва зерна твердих і сильних пшениць з підвищеним вмістом білка та клейковини. Крім того, це зерно можна використовувати в різних районах країнах для виведення місцевих сортів. За останні п’ять років заготівля твердих пшениць у середньому становила близько 40 тисяч тон при потребі (для виготовлення високоякісних макаронних виробів і круп) 250-300 тисяч тон.

Зерновий комплекс України базується на вирощуванні, переробці та споживанні наступних культур: пшениці, ячменя, проса, риса, вівса, гречки, рапсу та сої.

Пшениця – основа зернова культура, що вирощується на території України. В структурі виробництва пшениці більше половини припадає на озиму пшеницю. Її посіви займають 6-7 млн. га, що становить 43% посівів усіх зернових культур. Озима пшениця характеризується високою врожайністю – 30-40 ц/га. Яра пшениця використовується як страхова культура, коли доводиться пересіювати пошкодженні ділянки озимини. Озиму пшеницю висівають восени, вегетує вона до наставання холодів, а потім відновляє свій ріст навесні. Цей вид пшениці раніше дозріває і має вищу врожайність, проте не витримує сильних морозів. Вегетаційний період – 220-250 днів, потребує мінімальної суми температур –1200-1500°. Вибаглива до ґрунтів, дає кращі врожаї на багатих поживними речовинами чорноземах, а також на сірих лісових грунтах

Природно-кліматичні умови більшої частини України сприяють вирощуванню озимої пшениці. Її посіви зосередженні в степу, де розміщено більше половини її посівної площі в Україні – 3,5 млн. га, 1/3 – Лісостепу – 2,5 млн. га і найменше в Поліссі – близько 10% і в районах Карпат. Значна концентрація посівів озимої пшениці в Дніпропетровській, Запорізькій, Донецькій, кіровоградській, Харківській, Полтавській, Вінницькій, Одеській, Миколаївській, Херсонських областях Україні та Автономній Республіці Крим.

Озиме жито - друга важлива продовольча культура, менш вимоглива до грунтово-кліматичних умов, ніж пшениця. Це морозостійка та посухостійка культура, з коротким вегетаційним періодом (80-120днів), невисокою сумою активних температур (1000-1250°). Вона дає хоч і невисокий, проте стабільний врожай і росте непогано на кислих, бідних поживними речовинами дерно-підзолистих грунтах. Основні її посіви зосереджені в Поліссі , в Карпатах і в деяких (переважно північних) районах лісостепу. Під озиме жито зайнято близько 0,5-0,7 млн. га земельного фонду країни, при середній врожайності 20 ц/га Україна отримує близько 1,3 млн. т цієї культури щорічно.

Основними продовольчими круп’яними культурами, що вирощуються в Україні, є гречка, просо і рис. Посіви гречки в Україні порівняно невеликі (0,3-0,4млн. га), що викликано низькою врожайністю (7-10 ц/га), складністю очищення тощо. Валовий збори гречки у 1997 р. становили 0,4 млн. т. Гречка тепло- і вологолюбива рослина, що має короткий вегетативний період (76-85 днів). Добре витримує кислі, піщані та торфоболотні грунти. Найбільш сприятливі умови для її вирощування – північні райони лісостепу та Полісся, де й зосередженні основні її посіви. Значно менше її вирощують у степу. В Україні виділяють два ареали з високою концентрацією посівів гречки:

1. Чернігівська та Сумська області, центральні і північні райони Полтавської та Черкаської областей.

2. Південь Житомирської області та північно-східні райони Вінниччини.

Просо вирощують переважно в степу завдяки його посухостійкості. Ця культура має короткий вегетативний період (90-120 днів) з сумами активних температур 1400-1800°. Посівна площа становить 0,2-0,4 млн. га, валові збори – 0,3 млн. т.

Рис – нова для України круп’яна культура, яку почали вирощувати в 30-х роки. Росте на зрошуваній землях Автономної Республіки Крим, Херсонської, Одеської та Миколаївської областях України. Посівна площа –23 тис. га. Валові збори у 80-х років становила 159 тис. т, а в 90-х роках – 63 тис. т.

Основними зернофуражними культурами в Україні є ячмінь, овес, кукурудза на зерно та зернобобові.

Ячмінь – основна фуражна та частково продовольча зернова культура. Це скоростигла, посухостійка, невибаглива культура. Має короткий вегетативний період (60 - 90 днів) з невеликими сумами активних температур (950 - 1450°). Переносить кислі грунти, але найкращій врожай дає на чорноземах, темно-каштанових ґрунтах. Найсприятливішими для неї і грунтово-кліматичні умови західного та північного степу та лісостепу. В Україні вирощується озимий та яровий ячмінь. Переважають посіви ярового ячміню, більш в степу , менше – в лісостепу та поліссі, передгір’ях Карпат. Озимий ячмінь дає високий врожай в південних степових районах. За площею (3-4млн. га) і валовими зборами поступається лише озимій пшениці. Валові збори протягом 80-х роках та на початку 90-х років становила 10-13 млн. т, а в 1997 році – 7, млн т.

Кукурудза – цінна продовольча та фуражна культура, посухостійка, тепло- та світлолюбива. Має короткий вегетативний період (90 – 150 днів), для дозрівання зерна сума активних температур становить 2500 - 2900°, а у фазі молочно-воскової стиглості 1800 - 2500°. Одночасно вона вибаглива до грунтів, добре реагує на внесені добрива. Найкращі грунтово-кліматичні умови для її вирощування в лісостеповій та степовій зонах. Особливо сприятливі для вирощування гібридного насіння склалися в Дніпропетровській, Одеській та Миколаївській областях; менш сприятливі – в Поліссі, в Карпатах. Кукурудза дає високі врожаї на зерно – 70 ц/га при середній врожайності по Україні – 30 – 35 ц/га. Під посівними кукурудзи на зерно в 1985р. було зайнято 2,5 млн. га.

Овес – фуражна та продовольча культура. Це холодостійка, вологолюбива і невибаглива до грунтів культура. має короткий вегетативний період (90 – 120 днів), потребує 1000 - 1600° активних температур. Найбільшу частку в структурі посівних площ овес займає в Поліссі і в районі Карпат. Посівна площа цієї культури – 0,5 – 0,6 млн. га. Її валові збори протягом 90-х років становили біля 1 – 1,3м млн т.

Зернобобові культури мають велике фуражне і частково продовольче значення. Посіви зернобобових мають і агротехнічне значення, збагачуючи грунти азотом. До особливо зернобобових культур належіть горох, віка, кормовий люпин, а також квасоля, соя, сочевиця та ін. Посівна площа під зернобобовим спочатку 90-х років становила 1,4 млн. га; у 1997 р. – 0,7 млн. га; валові збори – відповідно 3,2 млн. т і 1млн.т.

Зернове господарство розміщене у відповідності з особливостями природно-економічних зон України. В Поліссі зернові займають 2,1 – 2,3 млн. га, або 40-45% посівної площі цієї зони. Тут більше всього вирощують жита (60 –65% його валового збору в Україні) та зернобобових культур; виробляється 6% товарного зерна, 1/6 валового збору гречки та ячміню, 10% пшениці.

В лісостепу зернові вирощується на площі близько 5 млн. га, що становить 40 – 50% всієї посівної площі. Особлива зернова культура лісостепу - озима пшениця, площа якої становить більш як 2 млн. га; вирощують також кукурудзу на зерно, ячмінь та зернобобові. Лісостепова зона виробляє близько 40% пшениці, 35% кукурудзи, 40% ячміню, 40% проса, 64% гречки, 27% жита.

В степовій зоні площа під зерновими дорівнює 6,5 – 7 млн. га, що становить 55% всієї посівної площі зони. Основні зернові культури степу – озима пшениця і кукурудза на зерно, ячмінь, просо, рис. В степу вирощують 50 – 48% всього зерна України, 50% пшениці, 60% кукурудзи, 43% ячміню, 53% проса, 100% рису.

2. Сучасний стан розвитку і характер розміщення зернового господарства України

Україна здавна має репутацію європейської житниці, але її зернове господарство на протязі нинішнього століття зазнало великих структурних змін. У 1913 році площа посіву зернових культур в Україні становила 24696,7 тисяч гектарів, середня урожайність – 9,4 центнера/гектар, а валове виробництво – 23156,9 тис. т. Згодом зменшились посівні площі (1950 році – 20047,2, 1960 році – 13729,1, 1970 році – 15517,8, 1980 році – 16473,3, 1990 році – 14583,4, 1995 році – 13900 гектара.), але збільшились урожаї (10,2 центнера/гектар , - у 1950, 22,8 – у 1970, 24,3 – у 1995, максимальний – у 1990 році 34,9 центнера/гектар).

Тривалий час зернове господарство країни було зорієнтоване в основному на виробництво продовольчого зерна, а в 1940 – 1945 роках значно зросли потреби у кормовому зерні.

Впровадження інтенсивних індустріальних технологій вирощування сільськогосподарських культур у 80-х роках вивело Україну по валовому виробництві зерна (52 –53 млн. т.) і з розрахунку на душу (1 тонна) на третє місце в світі після США та Канади.

Протягом останніх років посівна площа під зерновими коливалася від 16 млн. га у 1998 до 13,2 млн. га в 1996 та 15 млн. га в1997р. Національною програмою “Зерно України” передбачається стабілізувати площу посіву зернових культур в межах 15 млн. га, що при урожайності 30-32 ц\га дасть змогу забезпечити валові збори зерна близько 50 млн. т. (дивитися таблиця 3)

Таблиця 3.ВАЛОВИЙ ЗБІР І СТРУКТУРА ВИРОБНИЦТВА ЗЕРНА В УКРАЇНІ у 1990 – 1997рр.тис. т.

Попередні прогнози щодо врожаю зернових в 2000 році себе не виправдали. Відповідно оцінкам спеціалістів Департаменту сільського господарства США виробництво зерна в Україні в 2000 році скоротилося в порівнянні з минулим роком на 14% - до 22 млн. т (дивитися таблицю 4), що є самим низьким рівнем, починаючи з 1940 року.

ТАБЛИЦЯ 4. Посівні площі та валові збори зернових культур по зонах.

Причинами зниження виробництва аналітики Департаменту назвали скорочення посівних площ, зменшення використання мінеральних добрив та засобів захисту рослин, а також несприятливі природні умови. Для забезпечення внутрішньої потреби в продовольчому зерні потрібен імпорт продукту в розмірі 500 тис. т., тому що внутрішні потреби країни складають 6 млн. т, при вироблених 4 млн. т. Імпортувати в цьому році Україна буде вимушена з Росії, Казахстану, Східної Європи та Турції. При цьому експорт фуражного зерна з Україні складе 1,2 млн. т. Основними покупцями української продукції є Саудівська Аравія, Південна Корея та Білорусь.

За оцінками Мінагрополітики та Держкомстату, загальний валовий збір ранніх зернових склав біля 21 млн. т (з них пшениці - 10 млн. т). 54-55% зібраної пшениці складає зерно 3-го та 4-го класу (“повноважне” продовольче зерно), (дивитися таблицю 5).

Таблиця.5 ВАЛОВИЙ ЗБІР СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬИХ КУЛЬТУР В УРКАЇНИ.

Тобто на Україні слід очікувати зменшення внутрішньої пропозиції сировини паралельно зі зростанням цін на зернові (дивитися таблицю 6).

Таблиця 6.Потенціальні попит і пропозиція зерна в Україні, тис. т.

Крім цього, треба мати на увазі прогнози трейдерів щодо очікуваного врожаю 2001 року: падіння врожаю буде продовжуватися завдяки значному погіршенню якості посівного матеріалу при низькому рівні забезпечення сільських господарств хімічними добривами (26% від загальної потреби в пестицидах). Спеціалісти провідних оптових компаній прогнозують зниження валового збору зерна в 2001 році на 10-15% в порівнянні з поточним роком, полярна думка закладена в державній програмі “Зерно України – 2001” – прогнозується ріст валового збору зерна до 35-40 млн. т.

Зміна структури посівних площ, обумовлена несприятливими погодними умовами для окремих зернових культур, справляє великій вплив на структуру валового збору, суттєво змінює співвідношення обсягів продовольчого та фуражного зерна. Так, по Україні середня за 1995-1998роки питома вага озимої пшениці у валовому зборі зерна становила 49,4% з коливання від 47% (1986) до 55,7% (1999). У 1995-1998роки частка озимої пшениці сягала 61%. У роки, сприятливі для вирощування продовольчого зерна, коли його питома вага підвищується, то фуражного – знижується. Зменшення питомої ваги продовольчого зерна у валовому зборі супроводжується недоодержання прибутку від реалізації, зниженням рентабельності виробництва зернових культур. При підвищенні частки продовольчого зерна і, відповідно, при зменшенні питомої ваги зернофуражу у валовому зборі зернових частина фуражних фондів у господарства може покриватися за рахунок сортів м’якої озимої пшениці. Але використання пшениці для годування худоби недоцільне з господарської точки зору.

Для нашої країни хліб і хлібопродукти є основою харчування. За останні роки споживання хлібних продуктів на душу населення зросло з 138кг. у 1985р. До 145кг. у 1994р. При фізіологічній нормі його споживання 101кг. у раціоні харчування мешканця нашої країни хліб та картопля становить 46%, у той час як у американця – 22%. У цілому продовольчим зерном ми забезпечуємо свої потреби, але не вистачає якісного зерна, сильної і твердої пшениці, круп’яних культур. В зв’язку з цим у вирішенні зернової проблеми пріоритетне значення надаватиметься збільшенню виробництва високоякісного зерна твердих і сильних пшениць, посівні площі під якими мають збільшуватись в степових і лісостепових областях України.

Важлива особливість організації виробництва зерна створення приблизно однаково однакових економічних умов для господарств усіх районів її вирощування за допомогою цінового механізму. При цьому закупівельні ціни мають стимулювати виробництва зерна в різних зона, зацікавлюючи господарства збільшувати цього валові збори. Ціни повинні забезпечувати рівень рентабельності виробництва зерна не нижче 35-40%. Наприклад, для Львівської, Сумської, Хмельницької, Волинський областей України у 1992-1995роках рівень рентабельності зерна по областей з різними закупівельними цінами становив 20,1-24,2% рентабельність виробництва зернофуражної кукурудзи –70,7%, ячменю – 29%. Ці дані свідчать, що закупівельні ціни на зерно не заохочували господарства збільшувати виробництво озимої пшениці – основної зернової культури України.

Виробництво зерна в Україні зазнає суттєвих змін у зв’язку з розвитком нових форм господарювання, розвитком присадибного сільського господарства, особливостями формування ринку зерна в умовах багатоукладної економіки.

Перед зерновою галуззю Агропромислового комплекс України на найближчі часи поставлено завдання забезпечити стабільне зростання зерна, необхідне співвідношення його складу по виду, що задовольнить усі потреби країни, високу якість усього асортименту зерна.

3. Основні проблеми та перспективи розвитку та розмішення зернового господарства України

Перспективи розвитку основної ланки агропромислового комплексу – зернового господарства – окреслюються тими заходами, що будуть негайно застосовані щодо поліпшення загального стану фінансування та забезпечення необхідною сировиною та транспортними засобами даного сектору сільського господарства країни.

За умов дотримання оптимальних параметрів насичення сивозмін відповідними зерновими культурами та раціонального розміщення після попередників урожайність зернових у цілому залежить від співвідношення у групі різних за біологічними властивостями і агротехнікою вирощування культур, тобто від утримання основного принципу побудови сівозміну – принципу плодозмін. За узагальненими даними досліджень у різних грунтово кліматичних умовах України, оптимальний рівень насичення сівозмін зернових, беручи до уваги і необхідність вирощуванні інших культур (технічних, кормових) у степу та лісостепу становить до 60% (30% озимої пшениці, 30% ярих зернових, бобових, кукурудзи), на Поліссі – до 50-55% (30-35% озимих і 20% ярих зернових, бобових, кукурудзи).

Збільшення питомої ваги у сівозміні однієї культури або групи культур, близьких за біологічними властивостями, понад оптимальні параметри призводить до помітного зниження їхньої продуктивності. Це пояснюється зменшення площі кращих попередників, скорочення строків повернення культури на колишнє місце вирощування, у зв’язку з чим погіршується фітосанитарний стан грунту і посівів. За даними Кіровограцької державної сільськогосподарської дослідної станції, при насиченні сивозмін озимої пшениці від 10-50% середня врожайність зерна у сприятливі за кількості вологи роки знижувалася на 8,7 центнера за гектар (з 48,4 до 39,7), а в посушливі 7,8 (з 40,1 до 39,7).

Про зниження ефективності виробництва зернових культур при надмірні її концентрації свідчить досвід багатьох господарств Вінницької, Сумської, Дніпропетровської та інших областей України. Однак і надзвичайно вузька спеціалізація, особливо у виробництві зерна , не ефективна. Це пояснюється тим, що для виробництва зернових культур потрібні певні умови. Так, колосові зернові культури необхідно розміщувати у сівозмінах після пару, бобових, просапних, пласта багаторічних трав та обороту пласту. На полях з колосовими попередниками, після яких висівають озиму пшеницю більш ніж два роки підряд, різко знижується її врожайність через розвиток шкідників та хвороб. Це не дає змоги сконцентрувати посівні площі озимої пшениці у сприятливій для її вирощування в районах, незважаючи на те, що вона значно врожай ніша, ніж ярові колосові. Тому необхідно науково обґрунтувати чергування зернових культур у сівозмінах.

Особлива роль землі, як головного засобу сільськогосподарського виробництва, комплекс природних та економічних умов підвищення її родючості, нерівномірність використання трудових ресурсів і основних виробничих фондів, інші фактори викликають необхідність більш доцільного поєднання галузей, раціонального добору культур і сортів.

У господарствах, які мають надмірні площі колосових культур у сівозмінах, можливе зниження ефективності виробництва озимої пшениці, якщо колосові були її попередниками більш ніж два роки. При надлишках вологи, високої вологості повітря та незбалансованому азотному живленні посіви озимої пшениці можуть постраждати від масового ушкодження листовими хворобами, що знижує врожайність на25-30%. Крім погіршення фітосанітарного стану полів, перенасичення сівозмін озимої пшениці обумовлює розміщення її після просапних попередників, які зривають, а отже, посів проводиться у гірші агропромислові строки.

За умов прискореного розвитку хвороб та шкідників при порушенні сівозмін, строків посіву та незбалансованому застосуванні мінеральних добрив необхідне масове використання пестицидів, однак це веде до непередбачених екологічних наслідків. Коли врахувати, що в Україні від 20-30% посівів зернових культур знаходяться у санітарно-охоронних зонах (поблизу жилих селищ, тваринницьких ферм, водойм, водних джерел та ін.), де застосування хімічних засобів захисту різко обмежене або заборонене, подальше нарощування виробництва зерна в цих зонах можливе лише в разі запровадження комплексної системи агротехнічних та біологічних засобів захисту зернових культур від шкідників, хвороб та бур’янів, а також проведення відповідних організаційно-господарських заводів.

Найважливішими напрямками інтенсифікації виробництва зерна є широке використання досягнення генетики і біотехнології, селекції і насінництва, виведення та впровадження нових сортів та гібридів рослин, що характеризується підвищеною засухостійкістю, несприятливістю до хвороб, більш високою потенційною врожайністю порівняно з їхніми попередниками, підвищеним вмістом у зерні біологічно активних речовин, які становлять особливу цінність як для харчування людині, так і для скота.

Збільшення виробництва твердих та сильних пшениць стримується недостатньою кількістю її районованих сортів.

На початку 90-х років посівна площа під кукурудзою зменшувалась і становить 0,7 млн. га в 1996р. в 1997р намітилось значне зростання площі посівів під зерно кукурудзи до 1,7 млн. га, що відповідно привело і до значного зростання її валового збору: від 4,7 млн. т на початку 90-х років, 1,5 млн. т в середині 90-х років до 5,3 млн. т в 1997. Різкий спад валового збору кукурудзи на зерно на початку і всередині 90-х років стримував виробництво комбікормів, що негативно вплинуло на розвиток тваринництва. Велику потрібність в зерні кукурудзи відчуває також харчова, мікробіологічна промисловості, медична та інші галузі народного господарства. Несприятливі природні умови останніх років та погіршення забезпечення господарств добривами, гербіцидами, пально-мастильними матеріалами, морально застаріле технічне забезпечення галузі – ось ті головні причини, що призвели до різкого зменшення валового збору кукурудзи в країні. У зв’язку з цим у розробленні Національної програмі “Зерно України” передбачається в наступні роки збільшити посівні площі під кукурудзою до 2,3 млн. га і створити всі умови для доведення валових зборів цієї культури до 8 млн. т у 2005р.

Що стосується фуражного зерна, то його частка становить лише 42% валового збору зерна. Ми ще недостатньо збираємо ячменю, зерна кукурудзи, вівса, зернобобових, використовується в найближчі роки довести його питому вагу у валовому зборі всього зерна до 60-65%.

Основне виробництво продовольчого зерна озимої пшениці і надалі буде концентруватись в степовій та лісостеповій зонах, де природні умови сприяють вирощування зерна високої якості. Обсяги виробництва пшениці в Поліссі мають визначатися внутрішніми потребами регіону та країни. Передбачається на півдні степової зони та в господарствах Автономної Республіки Крим створення зони товарного виробництва твердої озимої пшениці, де щорічно виробляється до 300-350 тис. т зерна. Це дасть змогу забезпечити цією сировиною вітчизняну макаронну та круп’яну промисловість. Значна частина цього зерна може бути реалізована на світовому ринку.

За експертними оцінками Україна може збирати щорічно не менш 1 тони зернових на чоловіка. Такий врожай був зафіксований лише один раз – в 1989 році. Після цього спостерігався постійний спад виробництва зернових.

Для відновлення росту збору зернових потрібно провести комплекс заходів, перш за все економічного та організаційного характеру:

1. Пониження рівня цін на фінансові ресурси та надання можливості ліквідувати диспаритет ціню

2. Земля повинна стати товаром та є предметом залога при фінансуванні конкретного підприємства.

3. Повинно впровадити рівність всіх форм власності та законодавчо це задекларувати.

4. Створення умов для конкуренції в галузі.

5. Впровадження економічно обґрунтованої державної підтримки підприємств як зернового господарства, так і агропромислового комплексу взагалі.

Слід підкреслити, ці міри можуть витягнути весь сільськогосподарській комплекс із кризи.

ВИСНОВКИ

Аналізуючи стан зернового господарства з точки зору вирішення цих завдань, необхідно виявити фактори, які не тільки стримують підвищення темпів зростання виробництва зерна, а й завдають шкоди під час його збереження, переробки і використання.

Важливою технологічною особливістю вирощування зернових культур є науково обґрунтоване застосування добрив і засобів захисту рослин. Так, при використанні мінеральних добрив необхідно враховувати дані агрохімічного аналізу про наявність поживних речовин у ґрунті в засвоюваній рослинами формі і раціональне їх співвідношення. Високі врожаї неможливі без мікроелементів, потреба в яких не задовольняється у повному обсязі. Засоби захисту рослин слід застосовувати виходячи з економічного порога шкідливості хвороб, бур’янів та шкідників, а також із міркування безпеки для здоров’я людей і навколишнього середовища. Враховуючи те, що з 1992 року в сільському господарстві у 4,5раза зменшення мінеральних добрив і в1,5-2рази засоби захисту рослин, головною умовою подальшого розвитку виробництва зерна є формування інтенсивних технологій, які постійно вдосконалюються й доповняються новими елементами. При цьому велике значення мають обґрунтування машин, створення їх комплексів для без – і маловідхідних технологій, які повинні забезпечувати економію енергії і матеріальних ресурсів.

Для високоефективної організації виробництва зерна необхідна добре розвинена матеріально-технічна база. У тих господарствах, де було досягнуто високого рівня розвитку матеріально-технічна бази і інтенсивності зернового господарства, врожайність зернових культур на 10-25% перевищувала середні показники інших держав . Наприклад, у господарствах з фондозабезпеченістю 380-600карбованців за гектар орних земель (1990-1995 роках) врожайність зернових була на 11-16 центнера на гектар більше ніж у господарствах, гірше забезпечених основними фондами.

Поки що зернові господарства знаходяться в кризових положеннях, але уряд намагається допомогти: реформування колективних сільськогосподарських підприємств на засадах приватної власності на землю та майно; запровадження обов’язкового укладання підприємствами, установами, організаціями, які використовують землю для сільськогосподарських потреб, договір оренди земельної частки; було затверджено закон “Про Національну програму розвитку агропромислового виробництва і соціального відродження села на 1999 - 2010 роки”, а також був складений прогноз виробництва зернових культур на 2001р.(дивись таблицю 7) та багато іншого.

Таблиця 7.

ЛІТЕРАТУРА

1. Заставний Ф. Д.Географія України. – Львів : видавництво “Світ”, 1997

2. Качан Е. Розміщення продуктивних сил України. – К., 1997

3. Ковалевський О. Л. Розміщення продуктивних сил: підручник. – К.: Т-во “Знання”, 1998. – 546 с.

4. Коломійцев В. Структурна трансформація промислового комплексу України. – Київ , 1998

5. Крючков В. Г. Зерновое хозяйство : териториальная организация и эффективность производства. – Москва, 1990

6. Лисецький А. Стратегічні проблеми зерно-промислового комплексу України // Економіка України. – 1997. – №5

7. Луканьов І. Невикористані резерви збільшення виробництва зерна і шляхи його вдосконалення // Економіка України. – 1998. – №10

8. Пістун М. Д., Провотар Н.И. Географія агропромислових комплексів. – К.: Либідь. – 1997. – 198с.

9. Розміщення продуктивних сил Україги: Навч.-метод. Посібник для самост. Вивч. Дисц. / С. І. Дорогунцов, Ю. І. Пітюренко, Я. Б. Олійник та ін. – К.: КНЕУ, 2000. – 364 с.

10. Сайко В. Ф. Перспектива виробництва зерна в Україні // Вісник аграрної науки. – 1997. – №9

11. Сільське господарство України . – К.: Мін статистики України, 1996. – 201 с.

12. Ситник В. П. Економічні проблеми виробництва зерна в Україні // Економіка АПК. – 1996. – №5

13. Статистичний щорічник України за 1997 рік. – К.: Українська енциклопедія, 1998. – С.165

14. Україна в цифрах у 1997р. – Київ, 1998

15. Худолій Л. М. Розвиток ринку зерна в Україні // Економіка АПК. – 1997. – №9

16. Шабля О. І. Соціально – економічна географія України: навчальний посібник. – Львів : Світ, 1994. – 608 с.

[1] Статистичний щорічник України за 1997 рік. – К.: Українська енциклопедія, 1998. – С.165