Національна програма “Діти України”

ПЛАН

1. Поняття і завдання національний програми “Діти України”

2. Головні напрямки реалізації національної програми

“Діти України”

Висновки

Список використаної літератури

1. Поняття і завдання національний програми “Діти України”

Національна програма "Діти України" — це комплексний документ, в якому відповідно до положень Конвенції ООН про права дитини, ратифікованої Україною, визначено основні напрями державної політики стосовно дітей та заходи щодо її реалізації центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, установами, організаціями, суспільними інститутами.

Захист людини в дитячі роки, коли відбувається духовне, моральне, фізичне становлення особистості, засвоєння національних та загальнолюдських культурних цінностей і коли навіть тимчасові нестатки й помилки дорослих здатні заподіяти шкоду і деформувати її розвиток, має бути одним із головних завдань при формуванні стратегії розвитку нашої держави.

Виконання основних заходів Національної програми "Діти України" активізувало процеси практичного розв'язання проблем поліпшення становища дітей, а також реалізації положень Конвенції ООН про права дитини, сприяло частковому вирішенню питань захисту материнства і дитинства, розвитку нормативно-правової бази щодо забезпечення прав та законних інтересів дітей, удосконаленню якості медичних та освітніх послуг, виявленню таких негативних соціальних явищ як дитяча безпритульність і бездоглядність, зростанню кількості державних закладів і установ, що надають соціальну та психологічну допомогу дітям, які її потребують, розширенню мережі фондів і організацій, що займаються питаннями сімей із дітьми. Тіснішим стало співробітництво України з Дитячим фондом ООН (ЮНІСЕФ), іншими міжнародними організаціями.

2. Головні напрямки реалізації національної програми

“Діти України”

Значна частина заходів Національної програми "Діти України" має довгостроковий характер, і їх виконання триває. Проте в ході реформування економічних і соціальних засад нашої держави виник ряд несприятливих факторів, які негативно вплинули на становище дітей і сімей із дітьми. Аналіз стану справ щодо захисту прав та інтересів дітей в Україні свідчить про загострення низки проблем. Це стосується, зокрема, соціального захисту дітей, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, захворюваності дітей, які проживають на радіаційно забрудненій території, що в 2,35 раза вища ніж захворюваність дітей у цілому в Україні. Збільшилося число дітей-інвалідів, дітей із вадами розвитку, які потребують соціального захисту держави.

Незважаючи на певні позитивні результати у вихованні підростаючого покоління в Україні та здобутті ним освіти, суспільне виховання дітей, позбавлених батьківського піклування, в цілому не зазнало змін. Сирітство та дитяча безпритульність, бездоглядність, жебрацтво - це наслідок недостатньої уваги суспільства, насамперед органів опіки та піклування, до соціальних проблем сімей із дітьми. Невчасне виявлення проблемних сімей, зволікання з вилученням дітей із таких сімей, недостатній контроль суспільства за вихованням дітей у неблагополучних сім'ях призводить до того, що дедалі більше дітей не мають адекватного соціального захисту.

Недосконалість державної системи соціального захисту позначається й на дітях, особливо тих, які проживають у сільській місцевості, хоча традиційно село відзначалося суворішим суспільним контролем над дітьми-сиротами і дітьми, позбавленими батьківського піклування. Поширення в сільській місцевості такого явища, як "діти вулиці", є незаперчним доказом ослаблення виховної ролі сільської громади, проявом руйнування традиційних форм громадського самоврядування на селі.

Існування дитячої злочинності свідчить про необхідність удосконалення виховної роботи, зокрема правового виховання учнів, пошуку ефективних форм взаємодії всіх заінтересованих організацій, спрямованих на запобігання втягненню підлітків у протиправну діяльність.Потребує вдосконаленна робота, пов'язана із забезпеченням права кожної дитини на гуманне ставлення і повагу до її гідності. Нерозв'язаними залишаються проблеми адаптації неповнолітніх після звільнення з місць позбавлення волі.

У сучасних умовах проблема поліпшення становища дітей набуває особливої значущості. Її розв'язання залежить не тількі від сім'ї, а й від діяльності суспільних інститутів, які беруть участь у вихованні та навчанні дітей, сприяють їх соціалізації. Таким чином формується державна політика стосовно дітей як особливої соціально-демографічної групи суспільства, що має специфічні потреби та запити. У зв'язку з цим потребує активізації розроблення економічних, соціальних та правових заходів щодо створення умов для повного задоволення потреб і запитів дітей.

Специфіка та головна спрямованість соціальної політики стосовно дітей у сучасних умовах має сприяти, насамперед, зменшенню впливу на них негативних явищ, що виникають у ході реформування суспільства.

У зв'язку з викладеним виникла потреба в розробленні додаткових заходів щодо забезпечення виконання Національної програми "Діти України" в 2001 — 2005 роках, метою та основними завданнями яких є:

• створення умов для фізичного, інтелектуального і духовного розвитку дітей, забезпечення їх соціального захисту та належного виховання, яке грунтується на здобутках українського національного та світового культурно-історічного розвитку;

дальше вдосконалення законодавства щодо соціального захисту дітей;

удосконалення механізмів соціальної підтримки дітей, які перебувають у скрутних та надзвичайних умовах;

• розвиток мережі та підвищення ефективності діяльності спеціалізованих закладів і служб соціального захисту дітей;

• поліпшення здоров'я матерів та дітей, запобігання інвалідності, створення умов для інтеграції в суспільство дітей з вадами розвитку;

• удосконалення таких форм сімейного виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, як дитячі будинки сімейного типу, прийомні сім'і;

• своєчасне виявлення функціонально неспроможних сімей та забезпечення здорового розвитку дітей, які в них виховуються;

• урегулювання дитячої праці та створення ефективних механізмів контролю за додержанням норм законодавства про працю дітей.

Основними завданнями Програми є:

створення сприятливих умов для фізичного, психічного, соціального і духовного розвитку дітей, забезпечення їх правового та соціального захисту;

формування гармонійно розвиненої особистості, громадянина, здатного до повноцінної життєдіяльності в усіх сферах виробництва, науки, освіти і культури;

профілактика захворюваності та забезпечення дітей найбільш досконалими видами медичної допомоги, засобами лікування і відновлення здоров'я;

проведення радикальних заходів щодо запобігання інфекційним і паразитарним захворюванням;

створення умов для ліквідації недоїдання дітьми, а також запобігання хворобам, пов'язаним з неповноцінним харчуванням;

здійснення заходів щодо профілактики злочинності, наркоманії, алкоголізму і куріння серед дітей;

реалізація наукових розробок, спрямованих на вирішення актуальних проблем дитинства;

удосконалення системи інформації населення щодо забезпечення здорового розвитку дитини.

Національна програма "Діти України" реалізується у комплексі з програмами, затвердженими урядом, зокрема Довгостроковою програмою поліпшення становища жінок, сім'ї, охорони материнства і дитинства, Національною програмою імунопрофілактики населення, Державною національною програмою "Освіта" (Україна ХХI століття), Національною програмою планування сім'ї, Комплексною програмою розв'язання проблем інвалідності, за такими напрямами:

поліпшення умов розвитку, виховання і освіти дітей;

поліпшення стану здоров'я підростаючого покоління шляхом профілактики захворювань жінок і дітей та вдосконалення системи охорони здоров'я;

сприяння повноцінному харчуванню дітей та розвитку індустрії дитячого харчування;

поліпшення умов життя дітей, які перебувають в особливо складних і надзвичайних умовах;

удосконалення правового законодавства щодо захисту материнства і дитинства.

У подоланні кризи, що склалась, у справі забезпечення виживання, захисту і розвитку дітей основну роль мають відігравати сім'я, держава, суспільство.

Основними методами збереження та зміцнення здоров'я в умовах сім'ї має стати профілактика захворювань та дотримання певних гігієнічних правил у повсякденному житті, оптимальна фізична активність, загартування організму, повноцінне харчування, запобігання шкідливим явищам - курінню, алкоголізму тощо. Усі державні та суспільні інституції мають підтримувати зусилля батьків або осіб, які їх замінюють, спрямовані на забезпечення відповідних умов для виховання, освіти, розвитку здорової дитини.

Держава сприяє правовому і соціальному захисту дітей, створенню належних умов для всебічного розвитку молодого покоління. Предметом особливої уваги держави є:

зменшення негативного впливу навколишнього природного середовища на стан здоров'я дітей, розвиток служб планування сім'ї, генетичних центрів, закладів амбулаторно-поліклінічної мережі та забезпечення спеціалізованої медичної допомоги кожній дитині, яка цього потребує;

забезпечення збереження та оптимізація мережі закладів освіти, розвиток і створення нових типів навчально-виховних закладів для дітей різного віку, організація їх повноцінного дозвілля, сприяння розвитку психолого-педагогічних служб, основним завданням яких має бути діагностико-психологічне обстеження, профілактика, корекція, консультативно-методична допомога всім учасникам навчально-виховного процесу, просвітницька робота, психологічна експертиза нових технологій навчання та виховання.

Під особливою увагою і турботою держави повинні бути діти, які з тих чи інших причин перебувають у скрутних умовах існування. Державна опіка щодо цих дітей має стати одним з пріоритетних напрямів соціальної політики. На зміну ізольованому інтернатному вихованню має прийти інтегроване навчання та виховання.

Реабілітаційні заходи стосовно хворих дітей та дітей-інвалідів розширюватимуться за рахунок розвитку сфери соціальної реабілітації.

Держава всіляко підтримуватиме розвиток усіх форм благодійності та спонсорства стосовно дітей.

Суспільство повинно забезпечити дітям повнокровну участь у всіх сферах діяльності, що їх стосуються. Головні зусилля суспільства та його інституцій мають бути спрямовані на створення розвинутої системи патронажу сімей трудовими колективами та громадськими організаціями, що сприятиме наданню адресної допомоги дітям з особливо неблагополучних, уразливих сімей.

Висновки

Одним з найважливіших завдань соціально орієнтованої держави є сприяння розвитку молодого покоління, задоволення його потреб та виконання обов'язків, передбачених Конвенцією ООН про права дитини, Всесвітньою декларацією про забезпечення виживання, захисту і розвитку дітей та Планом дій щодо її виконання. Втілення в життя вимог цих документів потребує від Української держави невідкладних дій, спрямованих на пріоритетне ефективне вирішення проблем дитинства.

Ситуація, що склалась у сфері розвитку дітей, - складова демографічної кризи, яка характеризується погіршенням не лише кількісних, а й якісних характеристик населення, зокрема загостренням проблеми здоров'я дітей.

Вже вступаючи до школи 60 відсотків дітей мають ті чи інші порушення соматичного та психічного характеру. Зростає кількість дітей, які мають психоневрологічні захворювання (328,8 тисячі), хвороби нервової системи і органів чуття (1,3 мільйона). 10 відсотків від загальної кількості дітей, які вступають до першого класу загальноосвітньої школи, мають затримку психічного розвитку. У значної частини школярів спостерігається недорозвиненість емоційно-почуттєвої, інтелектуальної та вольової сфери. Почастішали випадки порушення імунної системи, хронічних запальних захворювань бронхолегеневої системи, органів травлення, сечових шляхів та захворювань щитовидної залози.

Загострюється проблема соціального сирітства. Серед дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків (близько 90 тисяч), лише 7 відсотків - круглі сироти. Серед підлітків та молоді поширюється куріння, алкоголізм, наркоманія, токсикоманія, венеричні захворювання, посилюється загроза епідемії СНІДу. Частішають випадки вагітності неповнолітніх. Помітно зростає дитяча бездоглядність, злочинність, проституція, кількість самогубств.

У духовному розвитку спостерігається розпливчатість життєвих цілей, девальвація загальнолюдських і культурно-національних цінностей, для значної частини дітей властивий стан соціальної інфантильності. Актуалізуються проблеми культури спілкування, адаптованості дітей і підлітків до навчально-виховних колективів.

Список використаної літератури

1. Державні програми соціально-економічного спрямування / За ред. Боровика В.І. – К., 2000.

2. Указ Президента від 18.01.1996 № 63/96 “Про Національну програму "Діти України"”

3. Соціальні програми України. Методичний збірник. – К., 2004.