Інші послуги сучасних фінансових посередників

План

1. Сутність фінансового консультування і послуги консалтингових фірм, рейтингових агенцій, бюро кредитних історій

2. Поняття фінансової оцінки і послуги аудиторських фірм, фірм з оцінки майна

3. Роль фінансового менеджера як посередника. Послуги з антикризового управління компанією

4. Послуги, пов’язані з реструктуризацією підприємства

Становлення інформаційної (або як її ще називають електронної, цифрової або нової) економіки, яка на відміну від індустріальної епохи, характеризується пріоритетною роллю знань, перевагою інтелектуальної складової у формуванні доданої вартості, стрімким скороченням життєвого циклу інновації, які забезпечують ринковий успіх компанії. За таких умов функціонування підприємств нагадує спринтерські змагання за набуттям конкурентних переваг. Сьогодні перемогу у конкурентній боротьбі важко забезпечити тільки матеріальними ресурсами компанії, основу її стратегічних переваг формують передусім нематеріальні активи, інтелектуальна складова бізнесу.

Продиктовані вимогами часу, в останні роки з’явились нові види фінансових послуг, а, отже, й нові «гравці» фінансового ринку – фінансові посередники, що виконують передусім інформаційні функції: інвестиційне консультування, рейтингову оцінку підприємств, фінансовий моніторинг і діагностику, фінансовий менеджмент і антикризове управління тощо. Діяльність таких посередників, чиє існування є відносно новим для України, є предметом розгляду нашої лекції.

Варто відмітити, що більшість вітчизняних підручників і посібників з фінансового посередництва обходять увагою інформаційно-консалтингову складову діяльності фінансових посередників. Подібну інформацію можна прочитати або в перекладних виданнях (але вони не враховують специфіки діяльності таких фірм в Україні), або на спеціалізованих веб-сторінках. Власне, сьогоднішня лекція представляє собою «концентрат» з найважливіших відомостей з даної тематики, що їх можна знайти у друкованих виданнях або в Інтернеті.

1. Сутність фінансового консультування і послуги консалтингових фірм, рейтингових агенцій, бюро кредитних історій

Започаткування консалтингового бізнесу було пов'язане з бажанням колишніх успішних підприємців і керівників, які за різних причин відійшли від справ, передати свій досвід іншим компаніям. Так була створена перша консалтингова фірма ("Служба ділових досліджень"), яка з'явилась на початку ХХ ст. в Чикаго і пропонувала клієнтам проведення робіт з підвищення ефективності функціонування промислових підприємств.

Консалтинг початку XXI століття характеризується системним і ситуаційним підходом при вивченні і розв'язанні управлінських проблем підприємств, розробкою інтелектуальних продуктів, що розробляються на стиках функціональних аспектів менеджменту, міжгалузевої взаємодії, розвитку кластерної економіки.

Продуцентами консалтингового продукту, що визначають пропозицію на консалтинговому ринку, є консалтингові фірми.

На управлінському ринку консалтингові послуги пропонують:

• консалтингові транснаціональні корпорації (McKinsey & Co, Deloitte & Touch Tohmatsu int., PriceWaterhouseCoopers, Ernst & Young, KPMG, Booz-Allen & Hamilton,), що мають розгалужену мережу регіональних представництв, об'єднаних єдиною корпоративною стратегією та культурою;

• великі багатофункціональні фірми, в яких працює близько сотні професійних консультантів, що спеціалізуються на обслуговуванні великих компаній та пропонують весь спектр управлінських послуг і вирішення найскладніших проблем. Як правило, такі фірми займаються також і дослідницькою діяльністю, що дозволяє їм постійно удосконалювати запропонований продукт;

• вузькоспеціалізовані фірми, як правило, надають консалтингові послуги дрібним і середнім фірмам та пропонують свої послуги в обмеженому секторі управлінського консультування, що дозволяє їм досягти високої якості обслуговування. Переважно вони намагаються працювати в установленому територіальному просторі;

• університети, учбові центри, проводячи серйозну підготовку спеціалістів, можуть здійснювати тренінги, ініціюючи тих, хто навчається, до отримання консалтингових послуг з різних питань бізнесу;

• незалежні окремі консультанти – висококваліфікованих спеціалістів, що володіють серйозним досвідом роботи, і, як правило, виступають або в ролі експертів з будь-яких проблем, або постійними консультантами невеликих фірм.

Ринок фінансового консалтингу внаслідок впливу багатьох факторів важко назвати ринком у класичному розумінні. Його складно розділити на сегменти за ціновими та якісними характеристиками і ще важче визначити для кожного сегмента мінімальний набір аксіом та правил, за якими відбувається коливання попиту та пропозиції, а в остаточному підсумку формування ціни (або хоча б коридору цін).

Сьогодні ринок фінансового консалтингу в Україні розвивається і росте. Щорічно консалтингові компанії, що мають на ринку статус надійних і стабільних, збільшують свої портфелі замовлень і регулярно рапортують про вдало реалізовані проекти. Розширюється список наданих послуг: аудит і податковий консалтинг, консалтинг побудови систем фінансового управління, консалтинг оцінки активів, консалтинг залучення позикових коштів, ІРО, консалтинг з управління структурою капіталу – і це далеко не повний перелік. З'являються нові компанії, у тому числі представництва фірм із країн ближнього і далекого зарубіжжя, що декларують цілі для завоювання провідних позицій у фінансовому консалтингу.

На практиці часто зустрічаються випадки, коли підприємство вирішує звернутися до консультантів з метою постановки системи управління. Як правило, компанії, що ініціюють подібні внутрішні зміни, являють собою систему з усталеною організацією основних процесів: постачання, виробництво, збут. Фінанси у таких компаніях є сполучним елементом та індикатором основних процесів. Коли керівництво компанії бачить, що фінансова функція в ній здійснюється не завдяки, а усупереч їхнім діям і очікуванням, воно розуміє, що домогтися підвищення ефективності існуючої структури неможливо без проведення змін. Усвідомлення проблеми стає причиною звернення до фінансового консультанта.

Сьогодні таке звернення можна порівняти з відвіданням дантиста. Процес «лікування» – затяжний і болісний. Спочатку аналізуються внутрішні резерви і ставки у вирішенні проблем робляться на власних спеціалістів. У ролі рятувальників найчастіше є фінансисти та економісти. І без того занадто завантажені роботою, вони не мають достатньо часу, щоб виявити і «вилікувати» проблему. До того ж, будучи працівниками одного з підрозділів підприємства, не завжди можна розраховувати на достатню лояльність колег з інших відділів, без чого скласти цілісну картину існуючих процесів досить проблематично.

Навіть коли проблему знайдено, запропоновані шляхи її вирішення можуть так і залишитися на папері. Адже в них будуть задіяні інтереси тих чи інших менеджерів, що брали участь у прийнятті рішень. У кінцевому результаті менеджери або дають відбій на впровадження змін, або, дотримуючись вольового рішення керівника (власника), залучають консалтингову фірму. На цьому етапі дехто намагається заощадити. Але потрібно чітко розуміти, що вирішити серйозну проблему, на яку вже було витрачено чимало внутрішніх ресурсів, може лише фірма, що володіє висококваліфікованими спеціалістами, а процес знайдення рішень займе якийсь час.

Джерелами надання інформації для формування кредитних історій законопроектом передбачені відомості, які надаються самими учасниками кредитних бюро, а також відомості загальнодоступних реєстрів та інших публічних баз даних, зокрема, відомості щодо заборгованості суб’єкта кредитної історії за податками, рішення судів, що стосуються виникнення, виконання та припинення зобов’язань за укладеним кредитним правочином.

Зрозуміло, що інформація, яка надається учасникам кредитного бюро, не є гарантією повернення кредиту або сплати товарів та послуг, наданих у кредит. Інформація з кредитних історій є одним із джерел інформації для прийняття виваженого рішення про надання відповідної послуги учасником бюро кредитних історій.

Отримати інформацію з бюро мають можливість тільки організації, які уклали з ним угоду на передачу кредитних історій своїх позичальників (за їх згодою) і стали учасниками кредитного бюро.

Якщо кредитна організація не є учасником бюро і не надає інформації по власних клієнтах, то вона, відповідно, не має доступу до кредитних історій, які надані іншими організаціями-учасниками. У результаті кредитор, який не бажає надавати інформацію по своїх позичальниках, не має можливості доступу до кредитних історій, які надані іншими організаціями-учасниками бюро і опиняється в так званому “інформаційному вакуумі”.

Починаючи з 1993 року, кредитні бюро створені в Естонії (1993 р.), Іспанії (1994 р.), Бразилії (1996 р.), Польщі (1997 р.), Мексиці (1997 р.), Туреччині (1999 р.), Чехії (2002 р.). Продовжується робота з розробки законодавства і створення кредитних бюро в Узбекистані, Казахстані та Росії.

Досвід країн, де діють кредитні бюро, свідчить, що добровільне формування кредитної історії змінює психологію позичальника, оскільки формування позитивного іміджу буде вигідно з економічного погляду, а для невеликих підприємств – це безкоштовна реклама їх ділової репутації та кредитоспроможності. Відмова позичальника від формування власної кредитної історії ставить його у невигідне становище у порівнянні з тими, хто дав згоду, та, крім того, дає змогу оцінити його готовність щодо своєчасного повернення кредиту.

Так, наприклад, завдяки рейтингам Standard & Poor’s, Moody’s та Fitch інвестор вивчає перспективність капіталовкладень у той чи інший проект. Трапляється, що будівничі рейтингів помиляються, й інвестор програє. Порте це не привід нехтувати оцінками «аналітичної трійки», адже альтернативи цим впливовим агенціям наразі не існує.

Найстарішою міжнародною рейтинговою агенцією є Standard & Poor’s, яка веде свою історію з 50-х років XIX ст. У ті часи ще не було спеціалізованих агенцій, не існувало й Standard & Poor’s, а був Генрі Пур – головний редактор журналу American Railroad Journal, що розповідав про будні американської залізниці. Американські магістралі були на той час об’єктом підвищеної уваги з боку європейських банків. Однак не кожен банкір зі Старого Cвіту ризикував укладати капітали в США: до залізничних концесій нерідко долучалися шахраї, і знайти надійного партнера за океаном європейцям було вельми складно.

Генрі Пур вирішив допомогти потенційним інвесторам: провів анкетування серед гравців американського залізничного ринку. Адекватні, на думку Пура, фінансові звіти було надруковано в American Railroad Journal. «Закритим» компаніям на сторінках журналу було присвячено гнівну публікацію. Компанії, інформація про які з’являлася у пурівських виданнях, швидше отримували кредити від британських, німецьких і французьких банків, натомість «закриті» американські залізничні фірми мали значно менший доступ до іноземних інвестицій.

Між трьома рейтинговими «китами» складно знайти серйозні відмінності. Наймолодшу – Fitch IBKA прийнято вважати найменш впливовою. Найстарша – Standard & Poor’s – має репутацію найконсервативнішої. У своїх рейтингових класифікаціях усі троє дуже схожі між собою. Принцип розподілу залишився незмінним з часів Джона Муді: зобов’язання інвестиційного гатунку, спекулятивні та зобов’язання країн, що перебувають у стані дефолту. Відповідно рейтингові позиції мають свою літеру: А – найкраща, С – найгірша. Існує чимало проміжних підвидів, що у рейтингах Standard & Poor’s і Fitch IBKA позначені знаками «плюс» та «мінус», а в рейтингах Moody’s – цифрами від 1 до 3 (див. табл. 2). За цими рейтингами можна визначити кілька макроекономічних показників: за методологією Standard & Poor’s рейтинг ААА відповідає рівню інфляції від 0 до 10%, АА – 4-15%, А – 7-25%, ВВВ – 10-50%, ВВ – 25-100%. Дохідність облігацій за стандартами Moody’s визначається так: Ааа – 6,7% річних, Аа — 6,9%, А – 7,1% і Ваа – 7,3%.

Для банків агенції розробили окрему систему класифікації — рейтинг внутрішньої фінансової стійкості (категорії A, B, C, D, E). Завдяки цьому рейтингу інвестор має можливість оцінити фінансову політику установи поза зовнішніми економічними та політичними ризиками.

Інвестор, який шукає місце для капіталовкладень за кордоном, здебільшого вивчає два рейтинги: оцінки надійності свого потенційного партнера (якщо його діяльність оцінена фахівцями «трійки») і так званий суверенний рейтинг країни (див. табл. 9), в економіку якої він збирається вкладати кошти. Фахівці провідних рейтингових агенцій, зазвичай виставляють свої оцінки так, щоб рейтинг кредитоспроможності окремої компанії не був вищим за суверенний рейтинг держави, в якій її зареєстровано.

Таблиця 9.

Україна у міжнародних рейтингах

Таблиця. 10.

Шкала кредитних рейтингів агенцій Moody’s, Standard&Poor’s і Fitch

2. Поняття фінансової оцінки і послуги аудиторських фірм, фірм з оцінки майна

Діагностичний аналіз підприємства дозволяє охарактеризувати проблеми підприємства з погляду персоналу, устаткування, технології, ефективності виробничої діяльності, збуту, керування, планування й інших напрямків. Щоб успішно провести діагностику, її необхідно ретельно спланувати. Для цього варто відповісти на ряд поставлених питань: ціль проведення діагностичного аналізу, які ресурси виділяються для проведення діагностичного аналізу залучати – чи незалежних консультантів, який час приділяється для проведення діагностичного аналізу тощо.

Відповіді на ці питання дозволять спланувати проведення діагностичного аналізу і, при необхідності, залучити зовнішніх експертів для спільного складання плану діагностичного аналізу.

Система діагностики фінансово-економічної діяльності підприємства базується на використанні алгоритмів, технологій, методів і показників економічного аналізу. Умови будь-якої господарської діяльності змінюються чи не щодня, і в такій динамічній ситуації фінансові або ділові показники орієнтують керівництво стосовно тих найбільш важливих питань, що вимагають першочергової уваги. За визначенням, показники (коефіцієнти) показують зв’язки та залежності між різними сторонами бізнесу. Вони висвітлюють значущі взаємовідносини та необхідність гармонійної співпраці між окремими підрозділами економічної системи (табл. 11).

Таблиця 11

Зведена таблиця коефіцієнтів ліквідності (платоспроможності), фінансової стійкості, ділової активності підприємства

За певних умов доцільним є проведення фінансового аналізу підприємства за відкритими даними (рис. 22). В процесі подібного моніторингу враховуються не дані фінансової звітності суб’єкта, а числові показники, розраховані за допомогою так званих “відкритих даних”: ЗМІ, Інтернет, експертних оцінок, опитувань, тестувань і т. ін.

Рис. 22. Методика фінансового аналізу за відкритими даними у загальному вигляді

За основу береться інформація щодо приблизної вартості сировини або матеріалів у даному регіоні, розрахованої шляхом знаходження середнього у якнайбільшому масиві даних (прайс-листи, об’яви, дані газет, журналів, Інтернет-видань). Враховуються усі сезонні знижки та націнки, а також максимальні та мінімальні можливі транспортні витрати при відомій середній вартості пального в регіоні та наявних маршрутах. Встановлюється середня вартість оренди приміщень у тому районі міста, де знаходиться підприємство, а також основного обладнання, необхідного для виробництва товару або послуги. Оцінюється розмір середньої заробітної плати по регіону для працівників потрібної кваліфікації (на основі даних кадрових агентств). Аналізуються затрати на рекламу – вимірюється площа рекламних матеріалів у центральній та регіональній пресі і помножується на вартість 1 кв. см. реклами у даному засобі масової інформації, тривалість рекламних оголошень на ТБ і радіо (помножується на вартість 1 хвилини ефірного часу), розраховується приблизна кількість і вартість рекламних постерів і бігбордів фірми у регіоні. Враховуються амортизація на основні фонди, нарахування на заробітну плату та існуючі в даній місцевості податки.

Одержані дані порівнюються з оцінкою собівартості виробленої продукції (наданих послуг), даною групою авторитетних незалежних експертів, після чого виводиться середня. Ціни на аналогічну продукцію в даній місцевості можна встановити шляхом спостереження за ринком регіону (знов-таки, за допомогою прайс-листів, ЗМІ, експертних даних).

Можливо також задіяти на даному етапі соціологічні методи дослідження: опитування деякої вибірки з групи потенційних споживачів, щодо того, товарами та послугами яких компаній вони користуються, а також щодо середніх цін на ці товари (послуги) та їх якості. В окремих випадках можливе проведення експрес-опитувань споживачів безпосередньо після виходу з даного закладу (коли йдеться про сервісні підприємства або заклади торгівлі).

Далі дані вибірки поширюються (екстраполюються) на весь масив, і, таким чином, встановлюються не тільки середні ціни, а й приблизна кількість покупців (клієнтів). На заключному етапі аналізу, підбиваються підсумки з усіх показників, одержаних методом “відкритих даних”, та порівнюються з офіційними показниками (дані звітності підприємства). У випадку, коли підприємство не фальсифікує інформацію і дані його звітів є об’єктивними, суттєвих розбіжностей між отриманими показниками виникнути не має.

3. Роль фінансового менеджера як посередника. Послуги з антикризового управління компанією

Фінансовий менеджмент представляє собою систему управління фінансовими ресурсами, що поєднує в собі фінансову політику, методи, інструменти, а також людей, що приймають управлінські рішення і перетворюють їх на практику з метою досягнення поставлених цілей фінансової стабільності і зростання. Фінансовий менеджмент охоплює всі ланки фінансової системи і виступає найважливішою складовою частиною структури управління в умовах ринку.

З огляду на це, найманого менеджера підприємства іноді розглядають як фінансового посередника. Таку ідею висловлюють, наприклад, Р. Брейлі та С. Майєрс у книзі «Принципи корпоративних фінансів». На їх думку, фінансовий менеджер діє як посередник між фірмою та ринком капіталів, де відбувається купівля-продаж цінних паперів. Роль фінансового менеджера показано на рис. 23, де схематично зображені потоки грошових коштів від інвесторів до фірми і назад до інвесторів. Потік виникає, коли фірма випускає цінні папери з метою залучення грошових коштів (стрілка 1 на рисунку). Гроші йдуть на придбання реальних активів, що використовуються в діяльності фірми (стрілка 2). Пізніше, якщо фірма діє вдало, реальні активи дають більший приток грошових коштів, аніж необхідно для покриття первісних інвестицій (стрілка 3). І, нарешті, грошові кошти або реінвестуються (стрілка 4), або повертаються інвесторам, які придбали цінні папери первинної емісії (стрілка 5).

Рис. 23. Потоки грошових коштів між ринками капіталів та фірмою.

Фінансовий менеджмент як управлінська система характеризується й наявністю певних суб’єктів управління. Сучасна практика фінансового менеджменту дозволяє виділити три основні групи таких суб’єктів (рис. 24):

Рис. 24. Склад основних суб’єктів фінансового менеджменту

Зі зростанням обсягів фінансової діяльності та її диверсифікацією потреба в фінансових менеджерах всіх рівнів буде зростати, а їх спеціалізація – постійно розширюватись.

Відмітимо, що в якості фінансового посередника можна розглядати лише найманого менеджера. У Європі поширена не акціонерна, а приватна власність, коли компанія належить певній сім'ї і переходить від батька до сина. Якщо тамтешній власник намагається диверсифікувати свій капітал, вкладаючи гроші в кілька бізнесів, або отримує у спадок фірму, не маючи при цьому спеціальних фахових знань, він наймає професіонала. Це норма.

Частина ж українських підприємців досі переконана, що найкраще свій бізнес очолювати самому. На найманого топ-менеджера наш бізнесмен згоджується лише в разі, коли:

• підприємство розрослося і бракує кваліфікації розкручувати його далі самому;

• хоче вкласти гроші в новий прибутковий бізнес, не втрачаючи старого;

• бізнес занепадає і потрібно підлити "нового вина в старі міхи";

• стає депутатом або держслужбовцем (може мати частину акцій) i мусить за законом призначити іншого директора. А собі вигадати посаду на громадських засадах, на зразок почесний президент, почесний голова, фактично лишаючись керівником підприємства.

Компанія GР group дослідила співвідношення співвітчизників-управлінців та іноземців-управлінців на вищих керівних постах у 100 компаніях.

До цієї сотнi потрапили чотири вітчизняні компанії та дев'ять компаній з іноземними інвестиціями. У цих компаніях всі управлінські посади обiймають наші співвітчизники-найманці.

Інші 87 компаній виявилися представництвами великих мультинаціональних корпорацій. Наймані українські топ-менеджери обiймають перші посади в 49 з них і, відповідно, у 38 компаніях керівні посади займають менеджери-іноземці. З'ясувалося, найбільший ефект зусилля найманих топ-менеджерів приносять у банківській, інвестиційній та промисловій сферах. У той час, як у сфері торгівлі, поліграфічного, консультаційного та аудиторського сервісу, страхування лідирують ті компанії, де важелі управління перебувають у руках безпосередніх власників.

Антикризове управління базується на використанні усього потенціалу засобів і методів сучасного менеджменту з урахуванням ресурсних і часових обмежень антикризового процесу. Основними етапами (складовими) процесу антикризового управління є діагностика кризи розвитку суб'єкта підприємницької діяльності, яка охоплює: діагностику кризових явищ і загрози банкрутства; перспективну оцінку наслідків порушення справи про банкрутство; експертизу можливостей (потенціалу) виживання; розроблення та реалізацію спеціальної антикризової програми спираючись на власні сили та можливості або із залученням стороннього інвестора (санатора), здійснення контролю за процесом її реалізації; розроблення та впровадження системи запобігання кризових явищ у майбутньому.

Ці функції можуть виконувати:

• функціональний антикризовий менеджер-працівник підприємства, який спеціалізується тільки на антикризовому управлінні та має відповідну підготовку;

• функціональний антикризовий менеджер-працівник консалтингової фірми, який залучається на підприємство на платній основі для реалізації завдань антикризового управління;

• арбітражний керуючий, затверджений постановою суду в разі порушення справи про банкрутство підприємства, який є сертифікованим фахівцем, пройшов відповідну спеціальну підготовку та акредитований у судових органах;

• представники кредиторів або фахівці з антикризового управління, залучені ними для мінімізації збитків внаслідок банкрутства боржника;

• представники інвестора (санатора), залучені ним для підвищення ефективності участі в санації та результативності реалізації програми санації тощо.

4. Послуги, пов’язані з реструктуризацією підприємства

Послуги по реструктуризації підприємств передбачають:

• діагностику поточного стану підприємства;

• розробку проектів реструктуризації;

• оптимізацію та регламентацію оргструктури та системи відповідальності;

• впровадження систем планування, контролю та аналізу діяльності;

• аналіз доцільності об’єднання або формування окремих бізнес-одиниць та розробка бізнес-планів розвитку;

• розробку й впровадження систем ефективного управління групами підприємств (холдингами).

Слід врахувати, що робота з реструктуризації потребує значних витрат часу, чіткої інформації та високої кваліфікації консультанта. Її, як правило, не можуть здійснити самі працівники підприємства. Причина полягає в тому, що найдосвідченіше керівництво не може мати високого рівня кваліфікації у всіх вузькоспеціалізованих сферах. Цілісне бачення проблем підприємства, що потребує реструктуризації, може сформувати лише зовнішній консультант.

У зв'язку із цим провідні українські консалтингові фірми пропонують для життєздатних, але малоприбуткових фірм, а також тих, що мають тенденцію до згасання виробничого циклу, комплексні консалтингові послуги з реструктуризації. Такі фірми потребують запровадження технологічних, організаційних та управлінських змін. За своїм характером роботи з реструктуризації передбачають:

• реорганізацію;

• реінжиніринг;

• антикризове управління;

• здійснення ліквідаційних заходів.

У рамках реструктуризації ці роботи можуть здійснюватися і як самостійні комплексні послуги, і в певному поєднанні.

Як правило, підприємства, які потребують антикризового управління, мають цілий комплекс невирішених проблем: заборгованість перед бюджетом, із зарплат працівникам, суміжникам і енергетикам; непридатний чи неукомплектований для випуску конкурентоспроможної продукції технологічний парк, зруйнована система збуту, низько професійний і малоініціативний кадровий склад тощо.

Терміни здійснення робіт із забезпечення виведення підприємств із важкої економічної ситуації також значною мірою залежать від глибини проблем, які необхідно вирішити, загального стану галузі і ступеня готовності команди самої фірми до спільної роботи.

Для забезпечення робіт з антикризового управління на підприємстві створюється робоча група з фахівців підприємства й експертів консалтингової фірми, які володіють високим рівнем кваліфікації для вирішення специфічних проблем підприємства. У процесі роботи здійснюється навчання експертами консалтингової фірми фахівців, які надалі забезпечуватимуть роботу підприємства у післякризовий період і запобігатимуть виникненню нових кризових ситуацій.

Зараз українські консалтингові фірми також проводять роботу, пов'язану із зовнішнім супроводженням підприємств у кризовий і післякризовий період шляхом створення середовища, що полегшує вирішення тих чи інших проблем. До послуг зовнішнього антикризового консалтингу належать: інформаційне забезпечення, залучення різних експертів для вирішення специфічних завдань, системна робота з потенційними інвесторами і кредиторами, лобіювання законодавчих і підзаконних актів, що дають змогу отримувати економічні вигоди тощо.

Іноді для підприємств економічно доцільним є процедура банкрутства з наступною зміною власників чи ліквідацією юридичної особи.

Здійснення ліквідаційних заходів може передбачати і ліквідацію виділених з реструктуризованого підприємства підрозділів, і здійснення процедури банкрутства підприємства в цілому.

Ліквідаційні послуги надаються в тих випадках, коли методами реорганізації, реінжинірингу й антикризового управління неможливо забезпечити рентабельну роботу підприємства чи окремих його підрозділів. У цьому разі завдання консультантів - виробити механізми продажу чи зміни власника з мінімальними втратами.

Ліквідація юридичної особи спричинює припинення його діяльності без переходу прав і обов'язків у порядку правонаступництва до інших осіб. Ліквідація може бути ініційована за рішенням власників підприємства або за рішенням суду. Власники приймають рішення про ліквідацію фірми після отримання висновку консультантів або своїм вольовим рішенням. У разі, якщо вже існує намір про прийняття такого рішення, консультанти повинні запропонувати до його прийняття ефективні заходи після проведення всебічного аналізу ситуації.

Процедура ліквідації вимагає бездоганних бухгалтерських документів, тому що за подання заяви про ліквідацію майже напевно (як показує практика) буде призначена податкова перевірка за весь період діяльності підприємства. Всі угоди повинні бути завершені, і документи приведені у відповідність з порядком, встановленим законами і підзаконними актами. У підприємства не повинно залишатися жодних заборгованостей, включаючи комунальні платежі і розрахунки з фондами. Усі кредити, видані підприємству, повинні бути повернені.

Окрім перерахованих вище реорганізації, реінжинірингу, антикризового управління і ліквідації термін «реструктуризація підприємства» включає також такі поняття як злиття і поглинання.

Історично рейдерами (від англ. Raid – набіг, наліт) називали військові кораблі або озброєні торгівельні судна, що ведуть самостійні бойові дії на морських або океанських комунікаціях зі знищення військових транспортів і торговельних суден суперника. Нині цей термін застосовують для позначення фірм, що займаються поглинанням чужого бізнесу.

Проте важливо не сплутати два суттєво різних поняття: «недружнє поглинання» та «поглинання із застосуванням незаконних методів», яке часто іменують просто «захопленням». Це – абсолютно різні речі.

Класичний приклад недружнього поглинання, схваленого як керівництвом Європейського Союзу, так і суспільною думкою всіх розвинених країн, продемонстрував власник найбільшого у світі сталелитейного концерну «Mittal Steel» Лакшмі Міттал, поглинувши найбільш крупного конкурента – концерн «Arcelor».

«Захопленнями» ж називають поглинання із застосуванням протизаконних методів, силових ресурсів, адміністративного тиску, інших дій, наприклад, грінмейлу.

В нашій країні грінмейл – поняття більш ємне. Воно охоплює й такі дії як, наприклад, корпоративна розвідка, інформаційний тиск тощо.

Загалом рейдерські фірми пропонують такі послуги у наступному порядку:

1. Збір інформації – найважливіший підготовчий етап для атаки рейдера на підприємство, звичайно займає від двох місяців і проводиться приховано. Рейдер аналізує ситуацію всередині АТ, розклад сил і оцінює ресурси, що маються у розпорядженні компанії.

2. Скупка акцій у дрібних акціонерів (міноритаріїв). Ті, як правило, легко розлучаються з акціями, тому що дивідендів по ним ніколи не отримували. Паралельно рейдери починають компрометувати підприємство у ЗМІ, щоб дезорганізувати керівництво і продемонструвати акціонерам, що коливаються, «проблемність» їхніх акцій.

3. Пошук союзників – для практично легального відбору підприємства рейдеру достатньо 30% + 1 акція. Серйозні шанси дає йому наявність пакету в 10%. Для досягнення своїх цілей рейдери прибігають до тактики інтриг і заколотів, щоб змінити співвідношення на свою користь.

4. Створення паралельного органу управління і перехват управління – кульмінація атаки на акціонерне товариство. Далі відбувається власне поглинання і подальший перепродаж активів.