Фінансове планування в умовах ринкової економіки

Кризовий стан економіки України і неготовність працювати в умовах ринкової економіки спричинились до погіршення фінансового стану багатьох господарюючих суб'єктів. До їх числа відноситься і спо­живча кооперація, яка ще на початку 1992 р. характеризувалась як фі­нансово стабільна громадсько-господарська організація з багатогалузе­вою господарською діяльністю і достатньо розвинутою інфраструктурою. Але впродовж 1992-97 pp. різко знизились обсяги діяльності і рентабе­льність в основних її галузях, особливо в торгівлі. Як наслідок зросла кількість збиткових організацій і підприємств, а в багатьох з них відсут­ні власні оборотні кошти, статутний фонд не покриває залишкової вар­тості основних засобів. У цьому певну роль відіграла недооцінка фінан­сового планування і прогнозування на мікроекономічному рівні. Саме те­пер цим питанням необхідно приділити особливу увагу.

Ефективність господарсько-фінансової діяльності, динамічний розвиток багатогалузевого господарства споживчої кооперації вимагає від організацій і підприємств чіткої стратегії, що зумовлює необхідність розробки і виконання планів економічного і соціального розвитку (бізнес-планів) на поточний рік (квартал) і перспективу.

Стратегія планування повинна підпорядковуватися здійсненню основної мети - розвитку споживчої кооперації та поліпшенню економі­чного і соціального стану її членів. Плани економічного і соціального розвитку мають передбачати економічну стабільність і розвиток, бути соціально орієнтованими.

Видатки, пов'язані зі здійсненням простого чи розширеного процесу відновлення, вимагають ресурсного покриття. Це зумовлює не­обхідність фінансового планування, в якому поєднується матеріально-речова і вартісна сторони процесу відновлення як двоєдиний процес. З допомогою фінансового планування забезпечуються фінансові передумо­ви безперервного і ритмічного процесу крутообороту продуктивних фон­дів і фондів обігу та виконання планів основної діяльності, нарощування економічного потенціалу і вирішення проблем соціального значення. Ефективне використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, постійне нарощування прибутку на вкладений капітал сприяє досягнен­ню основної мети діяльності організацій і підприємств споживчої коопе­рації.

У 50 - 80-х роках стратегія планування була скерована на роз­виток торгівлі, громадського харчування, заготівель, виробництва та ін­ших видів діяльності; будівництво соціально-культурних закладів, жит­ла; розвиток зовнішньо-економічних зв'язків тощо. Це сприяло значно­му зростанню економічного потенціалу споживчої кооперації України. Вона була організацією з багатогалузевою спрямованістю господарської діяльності, розвинутою інфраструктурою, яка налічувала понад чотири тисячі статутних організацій і підприємств, мала власний автотранс­порт, будівельну індустрію, машинобудівні заводи, вищі навчальні за­клади, санаторії, профілакторії тощо. Господарська діяльність зосере­джувалась, в основному, на забезпеченні населення, насамперед сільсь­кого, товарами і послугами; закупівлі і переробці сільськогосподарських продуктів; розвитку промисловості; пошуку шляхів підвищення ефекти­вності господарювання.

Для вказаного періоду характерною була командно-адміністративна система господарювання, при якій планування носило директивний характер. Розроблялись комплексні плани економічного і соціального розвитку споживчої кооперації на макроекономічному рівні, доводились основні показники до безпосередніх виконавців на мікроеко-номічному рівні і здійснювався контроль за їх виконанням. Таке страте­гічне планування забезпечувало спілкам споживчих товариств основу для управління підпорядкованими їм організаціями і підприємствами, включаючи управління фінансовими ресурсами. Ресурсне збалансування планів економічного і соціального розвитку на мікроекономічному рівні досягалося як за рахунок власних ресурсів підприємтсва та банківських кредитів, так і за рахунок внутрігосподарського і внутрісистемного пе­рерозподілу власних коштів споживчої кооперації. Це породжувало утриманство, негативно відбивалося на рівні економічної роботи в осно­вній ланці споживчої кооперації і спричинило до того, що комплексне економічно обгрунтоване планування господарсько-фінансової роботи на мікроекономічному рівні практично було відсутнє.

З переходом до ринкових відносин кооперативним організаціям і підприємствам надана повна господарсько-оперативна самостійність, отже свою діяльність вони здійснюють на засадах самоокупності і самофінансування. В цих умовах господарюючі суб'єкти повинні орієнтува­тися не на кимось встановлені планові завдання, чи директиви, а само­стійно вивчати кон'юнктуру ринку, ціни, платоспроможний попит, пра­цювати в умовах конкуренції, на засадах ринкового механізму. Тому стратегія планування переноситься з макроекономічного на мікроеконо-мічний рівень.

На макроекономічному рівні повинен визначатися регіональний ринок товарів і послуг, створюватися необхідний інформаційний банк даних, прогнозуватися основні напрями розвитку господарської діяльно­сті споживспілки, плануватися і здійснюватися розвиток міжрегіональ­ної інфраструктури. Плани-прогнози, розроблені спроживспілками, ра­зом з інформаційним забезпеченням повинні доводитися до підзвітних господарюючих суб'єктів і бути основою для складання комплексного бізнес-плану. На договірних засадах споживспілки можуть надавати ме­тодичну і консультативну допомогу з їх розробки.

Бізнес-план господарюючого суб'єкта повинен відбивати всі сто­рони фінансово-господарської діяльності: проблеми виробництва, еконо­мічного і соціального розвитку. В ньому чітко визначається мета, якої прагне досягти господарюючий суб'єкт, і комплекс дій в часі у поєднанні з фінансовими можливостями.

Складовою частиною бізнес-плану є фінансовий план, тобто план формування і використання фінансових ресурсів у взаємоузгодже-ності з потребами поточної виробничої і невиробничої діяльності, а та­кож економічного і соціального розвитку.

Об'єктом фінансового планування є господарсько-фінансова дія­льність, пов'язана з грошовими відносинами, що виникають в процесі кругообороту виробничих фондів, утворенням і використанням грошових доходів і фондів грошових ресурсів. Фінансове планування насамперед повинно забезпечити фінансову стійкість, платоспроможність і кредито­спроможність господарюючому суб'єкту продовж планового періоду та ресурсне збалансування передбачуваних бізнес -планом видатків з усіх напрямів його діяльності.

Фінансовий план розробляється на основі матеріалів аналізу фі­нансово-господарської діяльності організації (підприємства) за останні 2-3 роки, передбачуваних бізнес-планом обсягів діяльності, з врахуванням основних напрямків економічного і соціального розвитку споживспілки, чинного законодавства з питань ціноутворення, податкових і неподатко­вих платежів до бюджету і позабюджетних цільових фондів держави, складу витрат, діючих норм, Тарифів та інших нормативних актів, а та­кож з дотриманням умов щодо забезпечення фінансової стійкості, пла­тоспроможності і кредитоспроможності.

У процесі фінансового планування необхідно виконати таку ро­боту:

• визначити межу беззбитковості споживчого товариства, вихо­дячи з передбачуваних обсягів поточної діяльності, та оптимальні кінце­ві фінансові результати, які забезпечать самоокупність і самофінансу­вання прогнозованих видатків;

• обчислити потребу в оборотних коштах, необхідних для вико­нання передбачуваних обсягів діяльності, та визначити оптимальну структуру джерел їх формування в балансовій погодженості з поточни­ми активами, яка відповідала б основним критеріям високої (задовільної) оцінки фінансової стійкості, кредитоспроможності і плато­спроможності;

• вирахувати можливий ризик невиконання передбачуваних планом обсягів діяльності, сповільнення оборотності оборотних засобів, зниження темпів приросту власних оборотних коштів тощо;

• розробити альтернативні варіанти використання матеріаль­них, трудових і фінансових ресурсів з урахуванням можливого ризику, а також змін кон'юнктури ринку;

• визначити загальну потребу в коштах на капітальні вкладен­ня та ув'язати її з економічно обгрунтованими джерелами покриття на засадах високоефективного їх використання;

• визначити фінансові можливості і основні напрями викорис­тання коштів соціально-культурного призначення.

Фінансовий план слід складати поквартально на рік. Доцільно також розробити альтернативні варіанти використання капіталу і скла­сти пакети економічно обгрунтованих рішень на випадок невиконання планових завдань з об'єктивних причин з тим, щоб оперативно вносити необхідні корективи до фінансового плану.

Форма і зміст фінансового плану залежать від характеру госпо­дарсько-фінансової діяльності, фінансових можливостей щодо економіч­ного і соціального розвитку та кінцевої мети. Вони повинні випливати з основного завдання фінансового планування, враховувати конкретні умови господарювання, спиратись на чинні нормативні документи, вико­ристання вітчизняного і зарубіжного досвіду фінансового планування в умовах ринкової економіки. Це результат творчого пошуку шляхів фі­нансової стабілізації з врахуванням кон'юнктури ринку та зміни ситуа­ції з матеріальними і фінансовими ресурсами.

У фінансовому плані доцільно виділити такі основні розділи:

1. План доходів і витрат.

2. Баланс грошових ресурсів.

3. Кошториси використання коштів спеціальних фондів.

4. Прогноз активів і пасивів балансу.

План доходів і витрат передбачає взаємоув'язку показників валового доходу, витрат і прибутку. Він складається з метою визначен­ня межі беззбитковості основних галузей діяльності та пошуку шляхів збільшення валового і чистого доходу для забезпечення самоокупності і самофінансування господарюючого суб'єкта. В цьому плані повинні вра­ховуватися:

• план витрат виробництва і обігу (в розрізі галузей діяльності);

• план валового доходу (в розрізі галузей діяльності);

• план відрахувань ( в цільові фонди, на утримання апарату управління тощо) за рахунок прибутку поточного року;

• прогнозовані доходи і видатки від позареалізаційних операцій.

У процесі збалансування витрат з доходами і пошуку шляхів збільшення кінцевих фінансових результатів необхідно враховувати те, що діяльність організацій і підприємств споживчої кооперації повинна бути соціально орієнтованою. Тому основний наголос необхідно робити не на ріст цін і надбавок, а на економію витрат, налагодження комплек­сного обслуговування.

Баланс грошових ресурсів - це погодження планової потреби в грошових ресурсах для виконання прогнозованих обсягів діяльності з реально можливими джерелами їх покриття за умов забезпечення фі­нансової стійкості, платоспроможності і кредитоспроможності організа­ції (підприємства).

Баланс грошових ресурсів доцільно складати поквартально на рік з врахуванням прогнозованих обсягів діяльності. В умовах економіч­ної нестабільності прогнозовані грошові ресурси необхідно визначати щоквартально, оскільки під впливом зовнішніх факторів (інфляція, спад виробництва, зміна нормативних актів, що регулюють доходи і прибуток тощо) вони можуть суттєво змінюватись. В той же час структуру гро­шових ресурсів за джерелами їх надходження і напрямами використан­ня слід прогнозувати на весь плановий період (поквартально) як про­грамне завдання щодо забезпечення фінансової стабільності. Після за­кінчення кожного кварталу на основі фактично досягнутих показників, прогнозованих обсягів діяльності і структури грошових ресурсів визна­чають загальну величину необхідних грошових ресурсів, їх склад і на­прями використання на наступний квартал. При цьому важливо реально оцінити можливості залучення в оборот банківського і комерційного кредитів.

Структура грошових ресурсів за джерелами їх формування і напрямами використання характеризує фінансову стійкість підприємст­ва, його здатність раціонально розмістити грошові ресурси в господар­ському обороті з метою одержання високих кінцевих фінансових ре­зультатів.

Прогнозування структури грошових ресурсів за джерелами їх формування не може бути довільним. Слід враховувати реальний стан справ, можливості приросту власних грошових ресурсів та прибутку, банківських і комерційних кредитів. В ринковій економіці надійним і стабільним джерелом покриття видатків за напрямами вкладення гро­шових ресурсів є насамперед власні кошти. Від вагомості їх частки зна­чним чином залежить можливість залучення інших джерел грошових ресурсів і кінцеві фінансові результати. Але ця можливість стає реаль­ністю лише при ефективному використанні грошових ресурсів (їх раціо­нальному розміщенні). Тому при зміні величини використовуваних гро­шових ресурсів у плановому періоді важливо не погіршувати їх струк­туру, а шукати шляхи збільшення власних коштів та ефективнішого господарювання.

В балансі грошових ресурсів можуть об'єднуватися два само­стійні напрями використання коштів: формування оборотних активів і покриття капітальних затрат. А тимчасово вільні кошти, які призначені на капітальні вкладення і використовуються в обороті, є додатковим резервом збільшення власних оборотних коштів і в балансі їх величина наочно проглядається.

Збалансування поточної потреби в грошових ресурсах з джере­лами їх покриття слід проводити з врахуванням критеріїв оцінки фінан­сової стійкості і кредитоспроможності. Для цього необхідно знаходити можливості, щоб поточні планові запаси і затрати не менше як на 50 відсотків формувались за рахунок власних оборотних коштів, а планові грошові кошти і кошти в розрахунках за своєю величиною наближалися до суми стійкої кредиторської заборгованості. Тоді будуть створені не­обхідні передумови фінансової стійкості і платоспроможності. Підприєм­ство зможе при необхідності користуватися короткостроковими креди­тами банку на загальних умовах кредитування і забезпечити нормаль­ніш кругооборот виробничих фондів.

Доцільно складати альтернативні варіанти балансу, в яких пе­редбачити збільшення частки власних оборотних коштів за рахунок зменшення загальної потреби в грошових ресурсах шляхом прискорен­ня оборотності оборотних засобів (товарів, готівки в касі і дорозі, коштів розрахункового та інших рахунків в банку, коштів в розрахунках з де­біторами тощо). Альтернативні варіанти необхідні для оперативного управління фінансами, на випадок непередбачуваних змін з незалежних від господарюючого суб'єкта причин, щоб мати можливість маневруван­ня.

Ув'язку капітальних вкладень з джерелами їх покриття доціль­но проводити з розрахунком створення перехідного залишку коштів у розмірі, не менше двомісячної потреби в них у наступному періоді. Це дасть можливість ресурсно забезпечити своєчасне виконання робіт, пе­редбачених планом, та запобігти ризику іммобілізації власних оборотних коштів в капітальні вкладення.

При значному обсязі капітальних вкладень, затрати яких по­криваються з багатьох джерел грошових ресурсів, що вимагає підвище­ного контролю за своєчасністю надходження коштів і цільовим їх вико­ристанням, доцільно цей розділ виділити в окрему таблицю фінансового плану - баланс капітальних вкладень.

Складовими розділами фінансового плану є кошториси (баланси) використання коштів спеціальних фондів. Вони повинні складатися по кожному спеціальному фонду.

При складанні кошторисів необхідно керуватися положеннями про фонди споживчої кооперації України, затвердженими у встановле­ному порядку. В кошторисах треба передбачити джерела надходження жоштів і напрями їх використання в балансовій взаємоув'язці.

Завершальним розділом фінансового плану є розрахунок про­ гнозу активів і пасивів. Йото доцільно складати для оцінки очікуваних змін в структурі балансу на кінець планового періоду, які відбудуться під впливом виконання бізнес-плану, з тим, щоб запобігти погіршенню фінансового стану підприємства, забезпечити йому фінансову стабільність. При необхідності слід приймати рішення щодо коригування біз­нес-плану.

Прогноз активів і пасивів можна складати в розрізі укрупнених статей бухгалтерського балансу, з допомогою яких дається оцінка фі­нансової стійкості. Основою для його складання є бухгалтерський баланс на початок планового періоду, матеріали аналізу фінансового стану під­приємства за останні 2-3 роки, показники плану господарсько-фінансової діяльності (бізнес-плану) на поточний рік.

Прогноз активів і пасивів зводиться до розрахунку очікуваних основних статей бухгалтерського балансу за такою методикою. В активі балансу враховуються передбачувані планом зміни основних засобів, незавершеного капітального будівництва, зростання (зниження) запасів планових оборотних засобів. Непланові (ненормовані) оборотні засоби визначають пропорційно плановим оборотним активам. В пасиві балансу враховуються зміни статутного фонду у відповідності до руху основних засобів та планового приросту статутного фонду за рахунок інших дже­рел (відрахування від розподілюваного прибутку, вступні внески пайо­виків, реалізація цінних паперів та інші). Зміни залишків пайового, ре­зервного і спеціальних фондів прогнозуються відповідно до плану пає­нагромадження, розрахунку розподілу прибутку, кошторисів (балансів) використання коштів спеціальних фондів. Довгострокові і короткостро­кові кредити і позикові кошти та стійка кредиторська заборгованість прогнозуються відповідно до балансу грошових ресурсів на кінець пла­нового періоду з врахуванням тенденцій, що спостерігаються за останні 2-3 роки. Статтею збалансування можуть бути інші кредитори. Слід за­значити, що прогнозовані статті активів і пасивів підлягають попередньо критичній оцінці з врахуванням інфляційних процесів, ведуться пошуки оптимальних рішень.

Прогноз активів і пасивів балансу на кінець планового періоду дає можливість передбачувати зміни фінансового стану, виробляти від­повідну стратегію поведінки. Так, різке погіршення структури активів і пасивів є сигналом можливого банкрутства, вимагає глибокого аналізу і вжиття радикальних заходів щодо фінансового оздоровлення. Відносно стійка структура засвідчує стабільність обраного шляху економічного і соціального розвитку. Якщо прогнозована структура активів і пасивів задовольняє господарюючого суб'єкта, то вона може бути прийнята ним за програму-мінімум. Впродовж планового періоду фактичні дані слід порівнювати з прогнозованими та не допускати відхилень в сторону по­гіршення їх структури. Прогноз активів і пасивів балансу є завершаль­ним розділом фінансового плану.

Фінансовий план, розроблений у взаємоузгодженості з іншими розділами бізнес-плану, орієнтує господарюючого суб'єкта на беззбитко­ву діяльність і отримання прибутку. Його виконання, в разі потреби і коригування, - це шлях до фінансової стабільності.

Використана література

1. Фінанси: Підруч. / За ред. Л. К. Воронової. — X.: Консул, 2008.

2. Фінансовий менеджмент: Навч. посіб. /1. А. Чепурнов, Л. Т. Мостенська, М. А. Міненко, Я. П. Квач. —К., 1997.

3. Чирка Д. М. Напрямки збалансування місцевих бюджетів // Фінанси України. — 1998. —№ 1. — С 25-31.

4. Шевчук В. О. Розвиток системи суб'єктів фінансового контролю//Фінанси України. — 1998. — № 8.— С 30.

5. Юрій С. І. Дивергенція фінансів при розгортанні ринкових відносин // Фінанси України. — 1996. — № 9. — С 5-12.

6. Бурда М., Виплош Ч. Макроекономіка. Європейський контекст. — К.: Основи, 1998.

7. Василик О. Д. Державні фінанси України: Навч. посіб. — К.: Вища шк., 1997.

8. Василик О. Д. Теорія фінансів: Підруч. — К.: Вид-во НЮС, 2000.

9. Вахненко Т. Фінансова стійкість держави // Економіст. — 1999. — № 7. — С. 22-28.