Збори на формування цільових державних фондів

Закон України «Про систему оподаткування» встановлює участь суб'єктів господарювання у формуванні централізованих державних цільових фондів. Ця участь здійснюється у вигляді обов'язкових збо­рів, внесків, порядок обчислення яких визначений окремими нор­мативними документами.

Відрахування в цільові державні фонди сьогодні становлять значні за обсягом суми коштів, що суттєво впливає на фінансово-господарську діяльність підприємств. Цей вплив виявляється в та­кому.

• По-перше, через формування валових витрат, які виключаються із суми скоригованого валового доходу. Відтак відрахування в ці­льові державні фонди зменшують оподаткований прибуток, а отже, і суму податку на нього.

• По-друге, через формування собівартості (витрат). Указані відрахування збільшують собівартість, що відповідно може змен­шити прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг) або збільшити їхню вартість, а отже, створити проблеми зі збутом продукції.

• По-третє, через використання прибутку. Це має місце тоді, коли відрахування (збори) здійснюються за рахунок прибутку під­приємства.

Рис. 1 Структурно-логічна схема участі підприємств у формуванні цільових державних фондів

Схему участі підприємств у формуванні цільових державних фондів показано на рис. 1

Збір на обов'язкове державне пенсійне страхування. Порядок визначення відрахувань встановлений Законом України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» від 26 червня 1997 року.

Платниками такого збору є:

• суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форми вла­сності, їх об'єднання, бюджетні, громадські установи й організації, фізичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності, що викорис­товують працю найманих працівників;

• філії, відділення й інші відособлені підрозділи платників збору, зазначених вище, що не мають статусу юридичної особи та розмі­щені на іншій території;

• фізичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності, які не використовують працю найманих працівників, адвокати, приватні нотаріуси;

•фізичні особи, що працюють за трудовим договором (коні-рактом), виконують роботи (послуги) згідно з цивільно-правовими договорами.

Є певні особливості визначення об'єкта оподаткування для обчис­лення суми збору щодо окремих суб'єктів підприємницької діяльності.

Суб'єкти підприємницької діяльності (юридичні і фізичні особи), які використовують працю найманих працівників для визначення суми збору, беруть фактичні витрати на оплату їхньої праці, що підлягають оподаткуванню прибутковим податком: витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати, інших видів заохочень і виплат, виходячи з тарифних ставок; премії, заохочення, у тім числі в натуральній формі.

Не беруть у розрахунок для обчислення збору витрати на випла­ту доходів у вигляді дивідендів, відсотків, інші витрати, що не вра­ховуються за обчислення середньомісячної зарплати з метою при­значення пенсій.

Фізичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності, що не використовують найманої праці, для обчислення збору беруть суму свого оподаткованого доходу (прибутку).

Суб'єкти підприємницької діяльності — платники збору зо­бов'язані зареєструватися в органах Пенсійного фонду України. Слід звернути увагу, що інформації про таку реєстрацію вимагають комерційні банки у разі відкриття банківських рахунків.

Ставки збору встановлено і диференційовано за категоріями платників. Для суб'єктів підприємницької діяльності — юридич­них і фізичних осіб, що використовують працю найманих праців­ників, затверджено ставку 32% від згадуваного вище об'єкта опо­даткування.

На підприємствах, де працюють інваліди, ставку збору диферен­ційовано. На заробітну плату й інші виплати інвалідам, що є об'єктом оподаткування, збір нараховується у розмірі 4%. Щодо інших працівників використовується ставка 32%.

Суб'єкти підприємницької діяльності — фізичні особи, що не користуються найманою працею, зобов'язані нараховувати 32% збору від суми оподаткованого доходу (прибутку).

Слід звернути увагу на особливість визначення джерела сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування. Як відомо, оплата праці найманих працівників суб'єктами підприємницької ді­яльності здійснюється за рахунок двох джерел:

— собівартість (основна й додаткова заробітна плата, інші види заохочень, виходячи з тарифних ставок);

— прибуток (премії, заохочення).

Тому сума збору на ту частину витрат на оплату праці, що відне­сена на собівартість, також відноситься на собівартість. Сума збору на другу частину витрат на оплату праці, що здійснюється за раху­нок прибутку, перераховується за рахунок прибутку.

Отже, обсяг витрат на оплату праці і структура джерел вказаних витрат впливатимуть на формування собівартості, а значить, і на прибуток суб'єктів господарювання.

Із суми сукупного оподаткованого доходу фізичних осіб, які працюють за трудовими договорами (контрактами), виконують ро­боти (послуги) згідно з цивільно-правовими договорами, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування нараховується у розмірі 2%. Цей збір здійснюється за рахунок нарахованого доходу (за­робітної плати). Відповідальними за утримання цього збору (по­датку) є суб'єкти підприємницької діяльності (юридичні і фізичні особи), що використовують працю найманих працівників.

Збір на державне обов'язкове пенсійне страхування сплачується одночасно з отриманням коштів в установах банків на оплату праці.

Пенсійний фонд не включається до державного бюджету. Забо­роняється використання коштів фонду не за цільовим призначенням, у тім числі на кредитні, депозитні операції, надання позичок. Тим­часово вільні кошти фонду, за відсутності заборгованості у виплаті пенсій, можуть бути використані Пенсійним фондом на придбання державних цінних паперів.

Збір на обов'язкове соціальне страхування. Порядок визначен­ня збору встановлений Законом України «Про збір на обов'язкове соціальне страхування» від 26 липня 1997 p.

Особливість збору полягає в тім, що він включає і збір на обов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття. У зв'язку з цим скасовано відрахування підприємств у Фонд сприяння зайня­тості населення, що здійснювались згідно із Законом України «Про систему оподаткування» від 2 лютого 1994 p.

Склад платників збору на обов'язкове соціальне страхування і об'єкт оподаткування такі самі, як і щодо обов'язкового державного пенсійного страхування.

Для суб'єктів підприємницької діяльності — юридичних і фізич­них осіб, що використовують працю найманих працівників, ставку збору передбачено в розмірі 5,5% від об'єкта оподаткування, визна­ченого Законом. У складі загального нормативу 1.5% становить збір на обов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття.

Для підприємств, установ, організацій, де працюють інваліди. збір на обов'язкове соціальне страхування встановлений окремо: 1% від об'єкта оподаткування для інвалідів, які працюють; 5,5% від об'єкта оподаткування для інших працівників підприємства. При цьому збір у розмірі 1% в повному обсязі зараховується у Фонд со­ціального захисту інвалідів.

Суб'єкти підприємницької діяльності, що використовують працю найманих працівників, збір на обов'язкове соціальне страхування включають до складу валових витрат під час обчислення оподатко­ваного прибутку, а також відносять на собівартість.

Із суми сукупного оподаткованого доходу фізичних осіб, які пра­цюють за трудовим договором (контрактом) чи виконують роботи (послуги), згідно з цивільно-трудовими договорами, збір нараховуєть­ся у розмірі 0,5% тільки на обов'язкове соціальне страхування на ви­падок безробіття. У цьому разі утримання збору здійснюється за ра­хунок нарахованого доходу (заробітної плати). Відповідальність за утримання цього збору покладено на суб'єктів підприємницької дія­льності, що використовують працю найманих працівників.

Збір на обов'язкове соціальне страхування (у тім числі на обов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття) перера­ховується в державний бюджет платниками збору. Це здійснюється одночасно з отриманням грошей у банках на оплату праці. Кошти від збору зараховуються на окремі рахунки державного бюджету:

обов'язкового соціального страхування, обов'язкового соціального страхування на випадок безробіття. Забороняється використання цих коштів не за цільовим призначенням.

Для фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності, які не використовують працю найманих працівників, збір визначено у розмірі 0,5% від об'єкта оподаткування тільки на обов'язкове соці­альне страхування на випадок безробіття.

Збір на формування Фонду для здійснення заходів з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи і соціального захисту на­селення. Порядок відрахувань у цей Фонд було визначено Законом України «Про формування Фонду для заходів по ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи і соціального захисту населення» від 20 липня 1997 p.

Платниками збору (податку) були визначені:

• резиденти — суб'єкти підприємницької діяльності, незалежно від форм власності, спільні підприємства, інші установи й організа­ції, що здійснювали діяльність, спрямовану на отримання прибутку. і виплачували заробітну плату;

• нерезиденти — юридичні і фізичні особи будь-якої організа­ційно-правової форми власності, що отримували прибутки, джерело яких знаходилося в Україні, і здійснювали оплату праці;

• філії, відділення, інші відособлені підрозділи платників збору, що не мали статусу юридичної особи, але здійснювали оплату праці.

З 1 січня 1999 p. вказаний збір було відмінено. В бюджеті на 1999 p. передбачено надходження вказаного збору як погашення відповідної заборгованості суб'єктами господарювання за 1998 p.

Для фінансування заходів з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи і соціального захисту населення в 1999 році передба­чено виділення коштів з державного бюджету.

Внески в державний інноваційний фонд. Державний іннова­ційний фонд почав створюватися згідно з Постановою Кабінету Міністрів від 18 лютого 1992 р. № 77 «Про утворення державного інноваційного фонду».

Для формування вказаного фонду підприємства, об'єднання, ор­ганізації здійснюють спеціальні відрахування у розмірі 1% від обся­гу реалізації продукції (робіт, послуг). Посередницькі, оптові, постачальницько-збутові організації, банки ці відрахування здійс­нюють від обсягу валового доходу. Указані відрахування включаю­ться в собівартість продукції (робіт, послуг).

Згідно з указаною постановою із загальної суми відрахувань 30% в обов'язковому порядку треба було перераховувати в Державний інноваційний фонд. Інші 70% перераховувалися підприємствами, об'єднаннями, організаціями в галузевий спеціальний фонд позабю­джетних коштів, якщо такий фонд утворювався міністерством або відомством. Кошти відрахувань, віднесені на собівартість продукції (робіт, послуг), але не перераховані міністерствам, відомствам, мали вилучатися податковими органами в державний бюджет.

В окремих випадках за письмової згоди керівного органу, який утворював галузевий спеціальний фонд позабюджетних коштів, державні підприємства, об'єднання, організації могли залишати у своєму розпорядженні частину коштів з відрахувань, що належали галузевому позабюджетному фонду.

Підприємства, об'єднання, організації, котрі не мали галузевого спеціального фонду позабюджетних коштів для фінансування інно­ваційної діяльності, могли залишати у своєму розпорядженні 70% відрахувань. Це було можливо за умови, що вони вели науково-дослідні роботи і здійснювали заходи щодо освоєння нових техно­логій і виробництва нових видів продукції. У такому разі залишені в підприємств кошти не можна було спрямовувати на фінансування капітальних вкладень (будівництво, придбання основних фондів, обладнання, приладів), не зв'язаних зі здійсненням науково-дослідних робіт, заходів щодо освоєння нових технологій і вироб­ництва нових видів продукції.

Кошти цих відрахувань залишались у розпорядженні підпри­ємств. Якщо вони не були використані протягом року, то й далі за­лишались у розпорядженні підприємства і використовувались за ці­льовим призначенням у наступному році.

Якщо підприємство не проводило науково-дослідних робіт, не вживало заходів для освоєння нових технологій і виробництва но­вих видів продукції, відрахування здійснювались тільки в Держав­ний інноваційний фонд у розмірі 0,3%. Решта 0,7% не нараховува­лась.

Згідно із Законом «Про Державний бюджет України на 1998 рік» у бюджеті було сконцентровано всі відрахування підприємств на ін­новаційну діяльність. Таке саме рішення прийнято на 1999 рік.

Збори і відрахування на фінансування автомобільних доріг

Чинний порядок визначення відрахувань і зборів на фінансуван­ня автомобільних доріг регулюється такими основними норматив­ними документами: Закон України «Про джерела фінансування на­родного господарства України» 1991 p Постанови Кабінету Мініс­трів України від 1.07.93 p. № 390 і від 4.04.94 p. № 367, Закон України «Про внесення змін в Закон України "Про систему оподат­кування"» від 19.04.97 p.

Чинний порядок відрахувань і зборів коштів підприємств на фі­нансування автомобільних доріг передбачає використання трьох їх різновидів. Схему відрахувань і зборів, які здійснюють суб'єкти го­сподарювання, показано на рис. 1

Відрахування коштів підприємств і організацій. Здійснюють про­мислові, транспортні, будівельні та інші підприємства, кооперативи й го­сподарські організації. Для них розмір цих відрахувань встановлено від 0,4 до 1,2% обсягу виробництва продукції, виконаних робіт (послуг).

Заготівельні, торгові (в тому числі оптові), постачальницько-збу­тові організації відрахування здійснюють в розмірі від 0,03 до 0,06 % річного обороту (без обороту громадського харчування).

Фондові й товарні біржі, страхові компанії, інвестиційні фонди та компанії, комерційні банки та інші кредитні установи, підприєм­ства, що займаються посередницькою діяльністю, відрахування здійснюють у розмірі 0,4 — 1,2 % від суми валового доходу, отри­маного від наданих послуг.

Підприємства з іноземними інвестиціями ці відрахування здійснюють на загальних підставах.

Уточнений розмір відрахувань, але в межах встановлених норма­тивів, визначають обласні Ради народних депутатів, Верховна Рада Автономної Республіки Крим.

Фактичний обсяг виробництва продукції визначається з ураху­ванням всіх видів діяльності за даними статистичних бухгалтерсь­ких звітів.

Підприємства й господарські організації відрахування (збір) на фінансування автомобільних доріг включають до складу валових витрат, обчислюючи оподаткований прибуток, а також у собівартість продукції (робіт, послуг).

Збір від продажу паливно-мастильних матеріалів. Цей збір встановлений для підприємств, об'єднань, організацій, а також під­приємців незалежно від форми власності, що реалізують споживачам і населенню бензин, дизельне пальне, автомобільне дизельне масло, зріджений і стиснений газ для заправки транспортних засобів.

Збір становить 7 відсотків вартості реалізованих матеріалів без податку на додану вартість. Отже, реалізація названих матеріалів здійснюється за цінами, збільшеними на суму збору.

Слід звернути увагу на те, що до споживачів паливно-мастиль­них матеріалів належать підприємства, організації, підприємці, які використовують їх для власних потреб.

Продаж дизельного пального і мастил сільськогосподарським під­приємствам (для яких виробництво сільськогосподарської продукції є основною діяльністю), а також сільським (фермерським) господарст­вам не обкладається збором. Тому відпускні ціни для них на суму збору не збільшуються. Джерелом сплати збору для підприємств є виручка, отримана від реалізації паливно-мастильних матеріалів.

Відрахування доходів від експлуатації автомобільного транс­порту. Ці відрахування здійснюють: автотранспортні підприємства та організації незалежно від форми власності, які перебувають на самостійному балансі і здійснюють перевезення за вільними, держав­ними регульованими і фіксованими цінами. Такі самі відрахування встановлено для підприємств, організацій (крім колективних сільсь­когосподарських підприємств), що мають автомобільні господарс­тва, які хоч і не перебувають на самостійному балансі, але здійсню­ють перевезення за тарифними цінами.

Указані відрахування проводяться на спеціально відкриті субра­хунки дорожніх організацій до 15 числа кожного місяця.

Норматив відрахувань — 2% від суми доходів від експлуатації автомобільного транспорту за попередній місяць.

Підприємства та організації, що мають автомобільні господарст­ва, які не перебувають на самостійному балансі і не ведуть окремого обліку прибутків від експлуатації автомобільного транспорту, від­раховують 2% від собівартості автомобільних перевезень.