Кругооборот коштів підприємств та необхідність залучення кредитів

Діяльність підприємства в системі ринкової економіки неможли­ва без періодичного використання різноманітних форм залучення кредитів.

З економічного погляду кредит — це форма позичкового капіта­лу (в грошовій або товарній формах), що надається на умовах повер­нення і обумовлює виникнення кредитних відносин між тим, хто надає кредит, і тим, хто його отримує.

Загальноекономічною причиною появи кредитних відносин є то­варне виробництво. Основою функціонування кредиту є рух вартос­ті у сфері товарного обміну, в процесі якого виникає розрив у часі між рухом товару і його грошовим еквівалентом, відбувається відо­кремлення грошової форми вартості від товарної. Якщо рух товар­них потоків випереджає грошовий, то підприємства — споживачі товарів із настанням моменту плати за них не завжди мають достат­ні кошти, що може зупинити нормальний процес відтворення. Коли рух грошових потоків випереджає товарні, то на підприємствах на­громаджуються тимчасово вільні кошти.

Виникає суперечність між безперервним вивільненням грошей у кругооборот оборотних коштів і потребою в постійному викорис­танні матеріальних і грошових ресурсів.

Таким чином, виникнення і функціонування кредиту пов'язане з необхідністю забезпечення безперервного процесу відтворення, із тимчасовим вивільненням коштів у одних підприємствах і появою потреби в них у інших. При цьому виникнення кредитних відносин зумовлюється не самим фактом незбігу в часі відвантаження товару і його оплати, а узгодженням між суб'єктами кредитних відносин умови щодо відстрочки платежу шляхом укладання кредитної уго­ди. Але оборот товарів є не єдиною причиною появи кредитних вза­ємовідносин. Нині кредитні відносини виникають за будь-якої еко­номічної чи фінансової операції, що пов'язана із заборгованістю од­ного з учасників такої операції.

Рис. 1 Причини виникнення кредитних відносин

Для розвитку кредитних відносин необхідні певні умови. По-пер­ше, учасники кредитної угоди — кредитор і позичальник, мають бу­ти юридичне самостійними суб'єктами, які матеріально гарантують виконання зобов'язань. По-друге, інтереси суб'єктів кредитної уго­ди повинні збігатися.

Для забезпечення всього процесу відтворення необхідно, щоб підприємства мали необхідні оборотні кошти, які вони використо­вують для придбання оборотних виробничих фондів. Із стадії виро­бничих запасів оборотні кошти переходять у незавершене виробни­цтво, а потім у готову продукцію. У свою чергу, готова продукція, призначена для продажу, стає товаром і реалізується. Виручка від реалізації поступає на рахунок підприємства.

За браком власних оборотних коштів підприємства залучають банківські кредити, кошти інших кредиторів та комерційний (товар­ний) кредит. Кредит дає змогу доцільніше організувати оборот кош­тів підприємств, не витрачати значних фінансових ресурсів на ство­рення зайвих запасів сировини й матеріалів.

У процесі кредитування підприємств насамперед ураховуються ін­дивідуальні особливості кругообороту їхніх оборотних коштів. Особ­ливості індивідуального кругообороту коштів підприємств про­являються у розбіжності в часі між вивільненням з обороту вартості в грошовій формі та авансуванням коштів у новий оборот. Такі розбіжності відбуваються, передусім, через сезонність виробництва. Сезон­ність виробництва зумовлює в одні періоди випереджаюче зростання виробничих витрат порівняно з надходженням коштів і спричиняє до­даткову потребу в коштах понад ті, що є в розпорядженні підприємст­ва. В інші періоди витрати виробництва зменшуються або зовсім при­пиняються, збільшується вихід готової продукції та надходження грошової виручки, частина якої виявляється тимчасово вільною.

Таке чергування зростання додаткових потреб у коштах і ство­рення тимчасово вільних залишків їх на тому самому підприємстві створюють реальну економічну основу для використання кредитів на формування виробничих і оборотних фондів та погашення їх че­рез певний час.

Взагалі особливості індивідуального обороту коштів підприємства зумовлюються багатьма об'єктивними і суб'єктивними факторами.

До об 'єктивних факторів належать:

• галузева належність підприємства;

• характер виробничого процесу;

• сезонність виробництва.

До суб 'єктивних факторів належать:

• рівень організації виробництва;

• рівень організації збуту й постачання;

• інші фактори.

Розрізняють два види кругообороту коштів підприємства: відно­сно рівномірний і переважно нерівномірний.

Перший вид властивий підприємствам нафтової, вугільної, мета­лургійної та інших галузей промисловості. Для підприємств цієї групи характерна відсутність тривалого лагу (періоду) між надхо­дженням і витрачанням коштів.

Другий вид характерний для підприємств легкої, харчової, лісової промисловості, сільськогосподарських підприємств. У них завжди виникає певна невідповідність між витратами коштів і надходженням коштів від реалізації продукції. У підприємств з нерівномірним кру-г ооборотом коштів додаткова потреба в кредиті пояснюється сезонні­стю виробництва, значною тривалістю обороту оборотних коштів. Тривалість виробничого циклу може коливатися від кількох днів (ви­робництво деяких харчових продуктів) до кількох місяців і років (ви­робництво сільськогосподарської продукції, суднобудування).

Суб'єктами кредитних відносин можуть бути будь-які самостійні підприємства. Кредитні відносини характеризуються тим, що їх суб'єктами є дві сторони: одна з них у рамках конкретної кредитної угоди називається кредитором, інша — позичальником. Грошові чи то­варно-матеріальні цінності, витрати або виконана робота та надані по­слуги, щодо яких укладається кредитний договір, є об'єктом кредиту.

Основними і 5 'сктами короткострокового кредитування в обо­ротні кошти є:

• виробничі запаси (сировина, основні й допоміжні матеріали, запасні частини, паливо, інструмент);

• незавершене виробництво та напівфабрикати власного вироб­ництва;

— витрати майбутніх періодів (сезонні витрати, витрати на осво­єння випуску нових виробів тощо);

— готова продукція і товари;

— платіжні та розрахункові операції з постачальниками й покупцями.

На підприємствах виникає потреба в кредитах під виробничі за­паси, якщо їх розміри перевищують власні кошти, тобто якщо ство­рюються наднормативні запаси. Причиною таких можуть бути се­зонність завезення, нерівномірна або дострокова поставка мате­ріальних ресурсів постачальниками та ін.

Наднормативні запаси сільськогосподарської сировини є основним об'єктом банківського кредиту на підприємствах, які переробляють цю сировину і працюють сезонно (цукрові заводи, консервні комбінати, інші підприємства харчової та легкої промисловості), або створюють великі сезонні запаси сировини на рік, тобто до нового врожаю.

Наднормативні запаси незавершеного виробництва і готової про­дукції можуть створюватися на підприємствах у зв'язку з приско­ренням темпів зростання обсягів виробництва, некомплектністю постачання, транспортними утрудненнями щодо відправлення про­дукції споживачам, припиненням відвантажень продукції спожива­чам через їхню неплатоспроможність тощо.

У складі витрат майбутніх періодів банки видають підприємствам позики на покриття сезонних витрат, оскільки в періоди сезонного зменшення обсягів виробництва або міжсезонного простою витрати на виготовлення продукції тимчасово не покриваються виручкою від реалізації. Так, цукровий завод навіть у період міжсезонного простою (лютий—серпень) потребує коштів на ремонт обладнання, утримання постійного персоналу, проведення всіх підготовчих робіт до сезону цукроваріння. Ці витрати він покриває за рахунок банківських позик, а розраховується за них з виручки від реалізації цукру.

Витратами майбутніх періодів є також витрати, пов'язані з осво­єнням випуску нових видів продукції, пусконалагоджувальні витра­ти. Якщо ці витрати кредитує банк, то в кредитних угодах називає­ться конкретна продукція і витрати включаються в її собівартість.

За допомогою кредитів підприємство, коли йому тимчасово бра­кує власних коштів, може розрахуватись зі своїми постачальниками.

Отже, кредит необхідний і для підтримування кругообороту фондів діючих підприємств, що обслуговують процес реалізації продукції.

Об'єктами довгострокового та середньострокового кредитування є капітальні вкладення, пов'язані з реконструкцією підприємства, його технічним переозброєнням, упровадженням нової техніки, удос­коналенням технології виробництва, та інші витрати, що приводять до збільшення вартості основних засобів. До таких кредитів підпри­ємства вдаються, якщо відчувають брак власних коштів, приз­начених на ці цілі, а саме: прибутку й амортизаційних відрахувань.

Використання різноманітних форм кредитування підприємства прискорює рух грошових і матеріальних ресурсів та сприяє підви­щенню ефективності фінансово-господарської діяльності.

Визначаючи потреби в кредитах, підприємства виходять із за­гальної потреби у коштах і наявності таких.

Приклад 1.

Підприємству необхідно закупити сировини та півфабрикатів для організації виробництва продукту х у сумі 1870 тис. гри. Власних джерел воно має лише 1270 тис. гри. Відтак підприємство відчува­тиме додаткову потребу в оборотних коштах у сумі 600 тис. грн., яка може бути задоволена іа рахунок кредиту.

Планування потреби в кредиті для формування оборотних коштів підприємства здійснюється таким чином. На першому етапі розра­ховується потреба в оборотних коштах у цілому та за окремими на­прямками: формування виробничих запасів, незавершеного вироб­ництва, готової продукції.

На другому етапі визначається необхідний розмір залучення кре­дитів банку на покриття збільшення потреби в оборотних коштах. Для цього можна користуватися формулою:

Ко.б=ОК-ОКн-ОКпр+КЗ,

де Ко.б — необхідний розмір кредитів, які залучаються в оборо­тні кошти;

OK — потреба в оборотних коштах;

ОКн — власні оборотні кошти на початок періоду;

ОКпр — поповнення оборотних коштів за рахунок прибутку підприємства;

КЗ — зменшення кредиторської заборгованості.

Потреба підприємства в кредитах під інвестиційні проекти ви­значається на основі інвестиційної програми за окремими етапами її реалізації та з урахуванням власних джерел фінансування.

Власні кошти для фінансування інвестиційних програм складаю­ться з амортизаційних відрахувань, частини прибутку, яка спрямовує­ться на реконструкцію, технічне переоснащення, нове будівництво.

Після проведення розрахунків потреби підприємства в кредитних ресурсах визначають період їх залучення. Період залучення кредитів — це час з моменту надання банківського кредиту до моменту його пов­ного погашення та виплати відсотків за користування. Період залучен­ня кредиту визначається банком. Практика свідчить, що нині в Україні у зв'язку з високою інфляцією цей строк не перевищує З місяців.

У банківській практиці для визначення розмірів кредиту викори­стовується метод, коли позика видається не в повному обсязі, а за мінусом визначеної частини у відсотках до заявленої величини кре­диту. Ця величина для кожного підприємства може бути різною, ви­ходячи з його кредитоспроможності і ступеня ризику кредитування.

Класифікація кредитів, що надаються підприємствам

Кредити, що їх можуть отримати підприємства, класифікуються за такими ознаками:

— за кредиторами;

— за формами та видами;

— за метою використання;

— за терміном надання;

— за забезпеченням;

— за порядком надання.

Кредиторами підприємств можуть бути:

• банки та спеціалізовані фінансово-кредитні інститути (бан­ківський, лізинговий кредити);

• підприємства (комерційний кредит);

• держава (державний кредит, який надається через уповнова­жені банки);

• міжнародні фінансово-кредитні установи (відкриття кредитних ліній через уповноважені банки).

Форми та види кредитів зображено на рис. 2

Рис. 2 Форми та види кредитів, що надаються підприємствам

До видів кредитів належать:

• банківський;

• комерційний;

• державний;

• лізинговий.

Банківський кредит — це економічні відносини між кредитором та позичальником з приводу надання коштів банком підприємству на умовах терміновості, платності, повернення, матеріального забезпе­чення. Банківський кредит надається суб'єктам господарювання всіх форм власності на умовах, передбачених кредитним договором.

Комерційний кредит — це економічні, кредитні відносини, які виникають між окремими підприємствами.

Державний кредит — це економічні, кредитні відносини між державою та суб'єктами господарювання. Джерелом державного кредиту є кошти державного бюджету, які спрямовуються в уповно­важені банки для здійснення кредитування підприємств.

Лізинговий кредит — це стосунки між суб'єктами господарю­вання, які виникають за орендування майна (майновий кредит або лізинг-кредит).

Банківський та державний кредити надаються підприємствам у грошовій формі, лізинговий та комерційний — у товарній. Банківсь­кий та державний кредити погашаються у грошовій формі. Комер­ційний кредит також повертається переважно в грошовій формі. У період становлення ринкових відносин можлива його сплата як у товарній, так і у змішаній формах (товарній і грошовій одночасно). Лізинговий кредит може погашатися в грошовій, товарній та змішаній формах.

Слід зазначити, що традиційно в країнах з розвинутою ринковою економікою факторингові та лізингові кредитні послуги підприємс­твам надаються переважно спеціалізованими фінансово-кредитними інститутами — факторинговими та лізинговими компаніями.

В Україні кредитні послуги у вигляді факторингу надають тільки комерційні банки. Лізингові послуги надають переважно лізингові компанії. У зв'язку з цим лізинговий кредит умовно віднесений до групи небанківських кредитів.

Залежно від мети використання розрізняють кредити, що спря­мовані на фінансування:

• оборотних коштів;

• основних засобів.

Підприємство має можливість отримувати кредити на придбання товарно-матеріальних запасів, обладнання, інших активів, розши­рення та модернізацію виробничих потужностей, викуп окремих ви­робничих комплексів або цілих підприємств.

За терміном надання розрізняють короткострокові, середньо-строкові, довгострокові кредити.

Короткострокові кредити підприємства можуть отримувати у ра­зі фінансових труднощів, які виникають у зв'язку з витратами виро­бництва та обороту. Термін короткострокового кредиту не переви­щує одного року.

Середньострокові кредити (від одного до трьох років) надаються на поточні витрати, оплату обладнання та фінансування капітальних вкладень.

Довгострокові кредити (понад 3 роки) можуть надаватися для формування основних фондів. Об'єктами кредитування є капітальні витрати на реконструкцію, модернізацію, розширення вже діючих основних фондів, нове будівництво, приватизацію та корпоратиза-цію підприємств тощо.

В Україні кредити за терміном надання можна поділити на дві групи: короткострокові та довгострокові. Кредити, термін надання яких перевищує один рік, уважаються довгостроковими.

Сьогодні в Україні перевагу віддають короткостроковим кредитам.

Залежно від забезпечення кредити поділяють на 2 групи:

• забезпечені;

• бланкові.

Забезпечені кредити гарантуються певними видами активів, зокрема:

• нерухомістю;

• цінними паперами;

• товарно-матеріальними цінностями;

• дебіторською заборгованістю тощо.

Забезпечення кредитів може також здійснюватись: правами під приємств на інтелектуальну власність, землю; гарантіями (банків. коштами чи майном третьої особи); іншим забезпеченням (поручи­тельство, поліс страхової компанії).

В Україні як кредитне забезпечення використовують, головним чином, товарно-матеріальні цінності та нерухомість.

Кредити, які надаються банками підприємствам під заставу державних цінних паперів називаються ломбардними. У міру розвитку ринку державних цінних паперів значення цього кредиту в діяльно­сті українських підприємств зростатиме.

Бланкові кредити отримують тільки фінансове стійкі підприєм­ства на короткий термін (1-10 днів). У вітчизняній практиці бланко­ві кредити практично не використовуються.

Порядок надання кредиту передбачає такі види позик:

• прямі;

• консорціальні;

• позики участі.

Надання прямих позик передбачає кредитування підприємства безпосередньо одним кредитором.

Консорціальні позики надаються тоді, коли підприємству-пози­чальнику потрібні кошти в обсязі, який не може бути забезпечений одним кредитором. У цьому разі кілька кредиторів об'єднуються, і кожен з них надає частину загального кредиту.

У консорціальній угоді можуть брати участь не тільки кілька банків, а й кілька підприємств-позичальників, яких стосується конк­ретний кредитний проект.

Підприємство-позичальник, що бажає отримати кредит у вели­кому розмірі, може самостійно визначити банк, який бере на себе зобов'язання з організації банківського консорціуму та виконання функцій головного банку у кредитній угоді. Як правило, головним банком визначають один із великих банків, який має досвід прове­дення великомасштабних кредитних операцій.

Для отримання консорціумного кредиту підприємство-позичаль­ник готує і надає головному банку, як правило, таку інформацію:

1) клопотання на отримання кредиту, із зазначенням характеру діяльності, фінансового стану підприємства;

2) дані про мету та направленість кредиту, термін надання, періоди його погашення;

3) техніко-економічне обгрунтування проекту;

4) інші документи, що потрібні для прийняття рішення про кредитування.

Кредитні взаємовідносини між консорціумом та підприємством-позичальником регулюються кредитною угодою, яку підписують усі учасники.

Головний банк акумулює кошти банків-учасників і кредитує підприємство відповідно до кредитної угоди.

За настання строків погашення зобов'язань підприємство повертає кредиторам не тільки позичені кошти та відсотки за кредит, а й відшкодовує всі витрати, пов'язані з організацією та здійсненням кредитної операції у тій сумі та строках, які обумовлені в кредитно­му договорі.

Консорціальне кредитування в Україні не набуло розвитку. За останні роки було укладено лише кілька консорціальних угод.

Позики участі — банки передають (переуступають) частини по­зики іншим кредиторам. Домовленість про таку позику можна укла­сти навіть без відома підприємства-позичальника, а умови такої по­зики відрізняються від умов надання початкового кредиту.

У зв'язку із низькою кредитоспроможністю більшості українсь­ких підприємств у вітчизняній практиці позики участі не практику­ються.