Ринок факторів виробництва: праця

План

1. Особливості функціонування конкурентного ринку факторів виробництв. Попит на ресурси.

2. Пропозиція факторів виробництва. Особливості індивідуальної пропозиції праці.

3. Рівновага на ринку факторів виробництва.

4. Рівновага на ринку праці. Монополія і довгострокова монополія.

5. Диференціація ринків праці. Теорії “людського капіталу”.

1.

Конкурентний ринок факторів виробництва - це ринок, на якому існує велика кількість продавців і покупців фактора виробництва, при­чому окремий продавець або покупець не може вплинути на вартість фактора виробництва. На цьому ринку об'єктом купівлі-продажу є праця, земля, капітал. Тому такі ринки називають факторними або ресурсними.

Особливостями функціонування ринку факторів виробництва є те, що:

1. Фірма виходить на ринок як покупець, а домогосподарство – як продавець. Така заміна ролей ринкових агентів зумовлює те, що на ринках факторів індивідуальна пропозиція виводиться з максимізації функції корисності, а індивідуальний попит – із максимізацї прибутку або інших цільових благ, навпаки, попит пов’язаний з максимізацією корисності, а пропозиція – з максимізацією прибутку.

2. Деякі види ресурсів продають самі підприємці (сталь, вугілля, устаткування тощо). Товари і послуги подібного роду прийнято виділяти як проміжний продукт. Щодо землі, праці та грошового капіталу, то прийнято вважати, що їх продають домогосподарства.

3. Витрати фірми стають доходами ломогосподарств (заршив, відсоток, рента). Тобто від цін факторів виробництва залежать рої-міри доходів їх власників. Тому ціноутворення на ресурси пов'ї-зане з розподілом національного доходу і заторкує сферу еконо­мічної політики;

4. У процесі ціноутворення на фактори виробництва вирішуепа проблема, як виробляти і для кого виробляти. Ціни на блага значають проблему, щ6 виробляти;

5. Попит на ресурси є похідним від попиту на товари і послуги для споживацького сектора.

З урахуванням ознак ринку вільної конкуренції визначають основ­ні умови конкурентного ринку ресурсів:

1. Значна кількість конкуруючих продавців ресурсів протистоїть не менш представницькій армії покупців (наймачів) ресурсів.

2. Кожний покупець (наймач)споживає тольки невелику частину обсягу пропозиції і вирішально не впливає на ринковий попит і ціни.

3. Кожний із продавців реалізує лише незначний обсяг ресурсів і не в змозі помітно вплинути на умови чи ціни пропозиції, на пере­творення того чи іншого ресурсу на дефіцитний.

4. Продавці й покупці ресурсів можуть вільно ввійти на будь-який ринок і так само вільно вийти з нього.

5. Ресурси вільно переміщаються з одног напряму використання до іншого, з одног регіонального ринку на інший.

Отже для окремого покупця чи продавця ресурсів ринкова ціна на економічний ресурс є величиною заданою.

Першим кроком до теорії попиту на ресурси є визначення обме­жена, що стоять перед фірмами. До них належать: 1) виробнича техно­логія (коли існує один змінний ресурс, технологічні обмеження можуть бути подані у вигляді кривих граничного фізичного продукту); 2) по-на товари та послуги (який визначає попит на ресурси); 3) вартість ресурсів (на конкурентних ринках витрати на придбання дорівнюють повій ціні ресурсів).

Розкриємо зміст обмежень.

1. Згадаємо, що граничний фізичний продукт ресурсу визначається як збільшення випуску продукції внаслідок збільшення застосування якого-небудь ресурсу, в той же час як кількість всіх інших ресурсів залишається незмінною. Зокрема, якщо кількість якогось ресурсу зростає, а кількість всіх інших ресурсів незмінна, може бути досягнуто такий рівень, за якого граничний фізичний продукт змінного ресурсу знижуватиметься. Цей принцип називають “Законом спадної доходності”.

2. Оскільки попит на виробничий ресурс є похідним попитом, фірма повинна розраховувати виручку від продажу продукції, що вироб­лена за допомогою додаткових ресурсів, так само, як і граничний фізичний продукт. Зміна доходу, який отримують в результаті про­дажу додаткової одиниці продукції, називають граничною доходністю цього ресурсу (MRK). Іноді цей показник ще називають грошовою формою граничного продукту. Для досконало конкурентної фірми гранична доходність ресурсу дорівнює вартості граничного продукту, тобто граничному фізичному продукту, по­множеному на ціну продукції, що випускається:

MRP = VMR= MP*P. Якщо Р=МR, то МRP=МР*МR

Верхня крива являє собою криву MRPС для досконало конкурентної фірми. Нижня крива— є кривою MRPM для фірми-монополіста. Ос­тання може знизити ціну на готову продукцію, щоб збільшити обсяг реалізації. У підсумку, граничний доход завжди менший, ніж ціна (МR<Р). Крива MRPM завжди крутіша крива MRPC і лежить нижче.

Математично це можна записати так:

MRPM=MP*MR<MR*P=MRPC

Один із наслідків даного результату виражається в тому, що наприклад, за будь-якої заданої заробітної плати фірми-монополісти ринку готової продукції наймуть менше робітників, ніж аналогічні фірми, які не мають монопольної влади.

3. Третє обмеження, яке повинна враховувати фірма при визначені кількості споживання кожного ресурсу, - це витрати на придбань кожної додаткової одиниці даного ресурсу, тобто граничі витрати ресурсу (MIC). На конкурентному ринку граничні витрати ресурсу дорівнюють його ринковій ціні.

Фірма, яка прагне максимізувати прибуток, порівнює MIC і додаткові витрати МІС, пов'язані з придбанням додаткової одиниці ресурсу. Прибуток максимізується залученням ресурсу аж до тієї точки, в якій доход від граничного продукту ресурсу дорівнює граничним витратам на нього:

МRP = МІС.

Існує обернена обмеженість між ціною на ресурс та кількість ресурсу що купується. Чим вища ціна на ресурс що купується, тим у менших обсягах можна очікувати купівлю і використання ресурсу. Останнє твердження правильне тому, що необхідно більше грошового капіталу, щоб

Організувати виробництво . Впливає і дія закону спадної граничної продуктивності. Чим вищою є ціни, тим швидше відчувається дія цього закону.

Як і для звичайних товарів, при аналізі попиту на ресурс слід відрізняти зміну попит і зміщення попиту.

Якщо ціна зростає, то попит на ресурс знижуватиметься і на­впаки. Водночас на величину еластичності попиту на ресурс від ціни .Впливають декілька чинників:

цінова еластичність попиту на продукт;

- частка ресурсу в загальних витратах;

- взаємозамінність ресурсів;

- продуктивність фактора виробництва.

Динаміка або зміщення власне попиту зумовлюється деякими особливими чинниками:

- явищем «похідного попиту» або зміною попиту на продукт, що виробляється за допомогою певного ресурсу. Серед чинників, що спричиняють зміну попиту на продукт, виділяють мікроекономічні (переваги, смаки, ціни тощо) та макроекономічні (фаза циклу тощо);

- зміною цін на інші ресурси;

- зміною ціни на однотипні види матеріалів.

- зміною технології.

Слід розрізняти індивідуальний, галузевий і ринковий попит на економічний ресурс за кожної ціни Окрема фірма самостійно приймає рішення щодо обсягу індивідуального попиту на ресурс, і її дії можуть залишитися непомітними для інших покупців.

Галузевий попит на ресурс є сумою індивідуальних попитів. Його обсяг змінюється зі зміною обсягу галузевого продукту. Так, зростання пропозиції зумовлює зниження ціни реалізації і спричиняє зменшення прибутковості. Зміна прибутковості буде супроводжуватися зниженням доходності граничного продукту. Внаслідок цього відбудеться зменшення обсягів виробництва і зниження попиту на відповідні економічні ресурси.

Попит на ресурси в довгостроковому періоді більш еластичний, ніж у короткостроковому. Крім того, більш еластичним є попит на предмети праці, а також на робочу силу, бо організувати роботу додаткової зміни, наприклад, простіше, ніж змонтувати ще один складальний конвеєр.

Ринковий попит на ресурс - це сума попиту на ресурс з біт всіх суб'єктів господарювання, що функціонують у національні економіці, тобто з боку всіх її галузей. Еластичність ринкового попиту за ціною визначається: еластичністю попиту за ціною в окропі галузях національної економіки; пропорцією розподілу ресурсу в різних галузях національної економіки.

Лінію сукупного попиту на ринку факторів виробництва можна побудувати у два етапи: додаванням функцій попиту всіх фірм, що виробляють однорідний вид продукції в галузі (так утворюють галузеві функції попиту); додаванням галузевих функцій попиту, утворюють ринкову функцію попиту. При побудові галузевої функції попиту на фактор необхідно враховувати, що збільшення закупівель фактора всіма фірмами галузі у відповідь на зниження його ціни збільшує обсяг галузевої пропозиції. За заданого попиту на благо ціни на них знизяться, що, у свою чергу, знизить граничну виручку від граничного продукту фактора, тобто змістить криву попиту окремої фірми ліворуч .

<

Для отримання галузевої кривої попиту фактор виробництва необхідно здійснювати горизонтальне додавання ліній L0D.

2.

У цьому параграфі вивчення пропозиції праці проводиться водночас з аналізом попиту на нього для пояснення того, яким чином визнається заробітна плата. Хоча ми переважно будемо використовувати приклади з трудовими ресурсами, значна частина аналізу може пуги застосована і для інших факторів виробництва. Однак, коли мова Гіде про пропозицію на ринках ресурсів, ми не можемо робити таких узагальнень, тому що обставини, які впливають на пропозицію, різні для різних факторів виробництва.

Пропозиція ресурсу на галузевому ринку залежить від рішень власників: якщо ціна на ринку вища від альтернативних доходів, ресурс продається на даному ринку. Перевищення отримуваними доходами альтернативних витрат утворює ренту власників ресурсу. Альтернативні витрати продавців ресурсу визначають мінімальну ціну, за якою ресурс може бути запропонований на даному галузевому ринку. Якщо ціна буде нижчою за мінімальну ціну пропозиції, то власники ресурсу нададуть перевагу або пропозиції його на інших ринках, або взагалі утримаються від продажу. Тому таку ціну називають ціною відмови (reservation price).

Крива ринкової пропозиції ресурсу в короткостроковому періоді, як правило, має крутий висхідний вигляд. Якщо галузь або галузі національної економіки почнуть різко збільшувати попит, то не уникнути зростання цін на ресурс за обмеженого збільшення пропозиції.

На перший погляд здається, що пропозиція факторів виробництва в суспільстві фіксована і визначається в кожний даний момент часу чисельністю населення, територією, виробничими фондами. Проте існує різниця між сукупними запасами фактора виробництва та його пропозицією на ринку.

Розглянемо індивідуальну функцію пропозиції праці. Будемо виходити з того, що при визначенні обсягу пропозиції праці індивід Уводиться так само, як при визначенні обсягу попиту на блага, тобто прагне максимізувати свою функцію корисності.

Вільний від роботи час індивід розглядає як благо хоча б тому, що воно необхідне для споживання всіх інших благ. Оскільки загальний час обмежений, то кожна година праці скорочує вільний час, а отже , і добробут суб’єкта. Щоб наочно уявити вплив вільного часу на добробут індивіда, побудуємо його карту байдужості в просторі двох благ: вільного часу (F) і грошей (M), які виражають усі інші блага .

Карта байдужості характеризує переваги суб’єкті щодо різних комбінацій вільного часу і грошей. Випуклість кривих байдужості до початку координат вказує на те, що збереження добробуту індивіда додаткової години вільного часу повинно компенсуватися всезростаючою сумою грошей. Чим далі знаходиться крива байдужості від початку координат, тим вищий рівень добробуту вона зображає.

Якщо задана ціна праці, тобто кількість грошей, яку отримують за її одиницю, то можна дізнатися, скільки праці захоче продати індивід. Позначимо ставку погодинної зарплати й-. Тоді грошовий заробіток індивіда визначатиметься за формулою W = - (24 - F) w.

Денний заробіток індивіда поданий графічно, утворює пряму заробітної плати. Кожна точка цієї прямої показує доступні індивіду за даної ставки заробітної плати варіанти поєднання вільного часу і грошей.

Кожна точка кривих байдужості показує бажані для індивіда поєднання цих же благ (вільного часу і грошей). Наклавши пряму заробітної плати на карту байдужості індивіда , яку кількість, праці він запропонує (від якої кількості вльного часу відмовитися) за ціни праці.

На графіку зображено реакцію індивіда на підвищення ціни праці. Підвищення парці, що збирається поворотом лінії зарплати за годинниковою стрілкою, спонукала індивіда збільшити пропозицію праці за рахунок скорочення вільного часу на величину F2-F1.

Реакція індивіда на зміну ціни праці, як і на зміну ціни блага, може бути поділена на дві складові - ефект заміщення і ефект доходу.

Щоб виділити ефект заміщення, необхідно до початкової кривої байдужості провести дотичну, паралельну новій лінії зарплати. На графіку ефект заміщення виражається у збільшенні робочого часу на F2-F0 годин. Підвищення ціни праці за інших різних умов збільшує її привабливість, і індивід в загальному бюджеті свого часу збільшує частку робочого часу. Ефекти заміщення завжди виявляються однаково: із зростанням ставки зарплати пропорція праці збільшується, а з зниженням ціни парці скорочує її пропозицію.

Підвищення ціни праці означає зростання добробуту суб'єкта, який має певну кількість праці. На графіку це виражається в пере­воді на більш віддалену від початку координат криву байдужості. Із зростанням добробуту цінність вільного часу для індивіда зростає, і він замінює частину робочого часу дозвіллям. Тому ефект доходу при збільшенні ставки зарплати виражається у зменшенні пропозиції праці. У випадку, зображеному на графіку , ефект доходу дорівнює різ­ниці F1-F0 . Коли ефект доходу за абсолютною величиною перевищує ефект заміщення, підвищення ставки зарплати супроводжується зниженням пропозиції праці. Це має місце за високих ставок зарплати. Тому індивідуальна пропозиція парці має вигляд кривої, що вигинається назад.

Зростання оплати праці до W0 збільшує пропозицію парці. Коли зарплата знаходиться між W0 та W1, ефект доходу точно компенсує ефект заміщення, і пропозиція праці зовсім не еластична. Коли погодинна оплата стає більшою ніж W1, то зростання зарплати призводить до зменшення пропозиції послуг праці на ринку, і крива пропозиції вигинається назад

3.

На ринках факторів виробництва, як і на ринках благ, рівновага встановлюється внаслідок взаємодії попиту і пропозиції в умовах різних ринкових структур. Візьмемо як приклад ринок праці.

Розглянемо досконалу конкуренцію. Якщо на ринку паную доконала конкуренція, то ставка заробітної плати і рівень зайнятості визначаються точкою перетину кривих ринкового попиту і ринкової пропозиції. Рівноважна комбінація w*, L* виражає стан повної і ефективної зайнятості.

У даній ситуації зайнятість повна в тому розумінні, що всі бажаючі запропонувати за існуючої ціни певну кількість праці можуть, реалізувати це бажання. Наявний обсяг трудових ресурсів може перевищувати L* і дорівнювати, наприклад, L1. Але це означає, що існує безробіття: просто за ціни w* люди не хочуть запропонувати праці більше, ніж L*.

Зайнятість в обсязі L* є ефективною тому, що за такої зайнятості гранична виручка від граничного продукту праці дорівнює граничним витратам на працю. Це випливає із того, що в основі DL лежать криві MRPL окремих фірм. Якщо б певним чином вдалося умовити людей продати за існуючої ціни кількість праці L1-L*, що залишилось, то ефективність виробництва знизилась б, оскільки доход, отриманий від додаткової кількості праці, був би меншем від затрат на їх придбання. Площа EAB на графіку показує втрати суспільства, що при цьому виникають. У ситуації, зображеній на графіку 12.8, рівноважна ціна праці перевищує ціну пропозиції всіх одиниць використаної праці, крім останньої. Внаслідок цього утворюється економічна рента, що дорів­нює площі w0Ew*. Економічна рента є різновидом надлишків виробництва (продавця), оскільки вона виникає при продажу факторів. Але оскільки ренту отримує споживач (а не фірма), то її можна трактувати як надлишок споживача.

Величина економічної ренти залежить від еластичності пропо­зиції фактора: за досконалої еластичності пропозиції рента відсутня, а за досконалої нееластичності пропозиції вся виручка від продажу послуг фактора є рентою.

Структура заробітної плати та умов праці, що формуються під впливом ринкових сил, визначають рівень добробуту працівників та їх сімей. Не випадково, що у всіх країнах держава бере активну участь у регулюванні ринку праці.

Працю і капітал можна розглядати як безпосередньо «конкуруючі фактори виробництва». Раніше було встановлено, що фірма прагне поєднати ці фактори виробництва таким чином, щоб співвідношення граничного продукту до витрат на придбання кожної одиниці ресурсу було однаковим:

За такої умови фірма забезпечує мінімальні витрати виробництва. Прагнучи до цього, вона здійснює переливання коштів між факторами виробництва, що зумовлює відповідну зміну попиту на фактори виробництва.

Існує багато варіантів, коли фірми можуть виробляти продукт з найменшими витратами виробництва. Але можна виділити тільки єдиний рівень обсягу виробництва, за якого досягається максимальний прибуток. Як було встановлено, в такому випадку реалізується правило: MC= MR

Ця умова на ринку ресурсів перетворюється на таке правило для кожного ресурсу:

Інакше цю умову можна записати так:

4.

Монополія на ринку праці виникає тоді, коли з боку пропозиції праці від імені всіх бажаючих найнятися на роботу виступають профспілки. В цьому випадку, як на всякому монополізованому ринку ціна залежатиме не тільки від виду функцій попиту і пропозиції, а й від цілей профспілки.

З точки зору профспілки крива ринкового попиту на працю є кривою середнього доходу, оскільки кожна її точка показує, за якої ставки заробітної плати фірми згодні найняти відповідну кількість праці крива ринкової пропозиції праці уявляється профспілкам як крива граничних витрат, оскільки кожна її точка показує, яку ціну вимагають робітники за додаткову одиницю праці. Якщо профспілка прагне максимізувати свій «прибуток», тобто різницю між сумою грошей, яку згодні заплатити за працю фірми, і сумою цін пропозиції кожної одиниці праці, то до кривої середнього доходу (кривої ринкового попиту) монополіст-профспілка добудує криву граничної виручки. Точка її перетину з кривою пропозиції праці (кривою граничних витрат профспілки) визначить рівноважну комбінацію в ринковій що розглядається. Процес визначення ставки зарплати, що максимізує «прибуток» профспілки, показано на графіку.

Оскільки крива граничної виручки і спілки має більш крутий нахил, ніж крива попиту на працю, то ставка зарплати в нашому випадку вища, а зайнятість нижча, ніж за досконалої конкуренції на ринку праці. Внаслідок цього виникає безробіття: не всі бажаючі за існуючої ставки зарплати працювати за наймом зможуть знайти роботу. Безробіття відображає відрізок LNPLI

Монопсонія – це ситуація на ринку з багатьма продавцями і лише одним покупцем. Монопсонія виникає на ринку праці, коли великому числу неорганізованих робітників, що пропонують працю, протистоїть єдиний покупець у вигляді фірми або спілки підприємців. На такому ринку кривою попиту є крива доходу монопсонії від граничного продукту праці. Крива ринкової пропозиції для монопсонії виступає у вигляді кривої середніх витрат на закупівлю праці. Добудована до неї крива граничних витрат в точці її перетину з кривою попиту визначать кількість праці, яка необхідна для максимізації прибутку монопсонії в короткому періоді. Це означає, що монопсоніст може придбати ресурс за меншу ціну, ніж в умовах досконалої конкуренції.

Для монопсоніста. (MICL) і середніх (ACL) витрат. Крива пропозиції праці збігається з кривою ринкової пропозиції (SL = ACL). Крива се­редніх витрат має нахил вгору, тому що монопсоніст повинен заплатити вищу ціну. як­що хоче купити більшу кількість фактора. Для фірми, що максимізує прибуток, обсяг купівлі визначається кривою граничних витрат. Кількість праці, що максимізує прибуток монополії. – IMH, за ціною – wmh .

Спілка підприємців, що протистоїть неорганізованим робітникам, найме менше праці і встановить нижчу ставку зарплати, ніж в умовах досконалої конкуренції. Однак безробіття не буде, оскільки за існуючої ставки зарплати пропонується лише LMH праці. Зайнятість в умовах монопсонії не є ефективною, адже гранична виручка від граничного продукту праці перевищує граничні витрати на працю. Отже, з позицій суспільства збільшення зайнятості стає економічно доцільним.

З тієї ж причини, за якої у монополії, що максимізує прибуток, відсутня функція пропозиції, монопсонія, що прагне до максимуму прибутку, не має функції попиту. В точці Курно монопсонії можуть одночасно перетинатися декілька кривих граничних витрат на фактор, який купують, що відповідають різним кривим його пропозиції .

Перпендикуляр, що проведений з точки Курно, вкаже на декілька різних цін, , якими можна купити одну і ту ж кількість фактора, який максцмізує прибуток. Отже тут не існує однозначної залежності між ціною і обсягом попиту монопсонії.

Можливі також ситуації, коли різні кількості факторів вироб­ництва, що забезпечують максимальний прибуток, монопсонія може купувати за однаковою ціною. Таким чином, однозначної залежності між ціною і обсягом попиту за монопсонії не існує.

Двостороння монополія, або монополія-монопсонія, виникає на ринку праці при укладанні трудового договору між профспілками і спілкою підприємців. Тобто це ринок, на якому монополіст торгується з монопсоністом. Графік відображає типову двосторон­ню модель торгів.

На ринку двосторонньої монополії ціни однозначно не визначається. Замість точки рівноваги існує область можливої угоди: за­лежно від сили кожної зі сторін рівноважна ціна встановиться в інтервалі між ціною яку замовляє профспілка (WПР), і ціною, яку пропонує монопсонія (WМН). Ціна, яку замовляє профспілка, завжди вища від ціни, яку пропонує монопсонія. Щодо обсягів праці, що замовляються і пропонуються, то їх співвідношення однозначно не визначене. Залежно від нахилів кривих попиту і пропозиції обсяг пропозиції може бути біль­шим. меншим або дорівнювати обсягу по­питу

У більшості випадків «переговорний процес» щодо укладання або перегляду колективних угод жорстко регулюється законом. При цьому держава може стати на бік або роботодавця, застосувавши проти профспілки відповідні санкції, або профспілки, надавши їй фінансову допомог, щоб посадити протилежні сторони за стіл переговорів.

5.

Ринок робочої сили дуже диференційований: працівники різняться рівнем підготовки і кваліфікації. Робочі місця також різняться ступенем монополізації. Ринок робочої сили складається з різних неконкуруючих груп певних професій. В особливу групу можна виділити некваліфіковану працю, яка не потребує спеціальної підготовки.

Як наслідок, на ринку виникають окремі зони співвідношення попиту і пропозиції кваліфікованої і некваліфікованої робочої сили.

Більш високий доход від граничного продукту кваліфікованих працівників (MRP), більш висока ціна робочої сили, до того ж обмежена пропозиція таких видів праці обумовлюють дуже високу (wA) рівноважну зарплату. Навпаки, доход від граничного продукту праці некваліфікованого працівни­ка, більш низькі витрати на його підготовку, більша пропозиція призводять в сукупності до того. що рівноважна зарплата буде значно нижчою (wb)

Сучасна економічна теорія розглядає витрати на навчання і освіту як одну з форм інвестицій. Всі персоніфіковані інвестиції в “людський капітал” у перспективі повинні бути компенсовані. Ті професії, які вимагають більш тривалої й дорожчої підготовки, повинні оплачуватися вище. Компонентами освіти є професійні знання , інтелект, освіченість дисциплінованість та інтелігентність.

Від інвестицій у “людський капітал” виграють ті хто отримує роботу, так і роботодавці за рахунок підвищення кваліфікації й продуктивності праці.

Теорія ефективної зарплати наголошує на тому, що підвищення заробітної плати само по собі сприяє отриманню позитивного результату: зменшується плинність кадрів, створюється економія па етапі підготовки робочої сили, стимулюється продуктивність праці, стає зайвим складний внутрішньофірмовий контроль.

Лiтература

1. Хайман Д.Н. Современная микроэкономика: анализ и применение.- М., 1992.

2. Ястремський О., Грищенко О. Основи мікроекономіки. – К.: Знання, 1999.

3. Р.Барр. Политическая экономия: в 2-х томах/ Перевод в фр. – М., 1995.

4. Овчинников Г.П.Микроэкономика.–С.Пб., 1992.

5. Микроэкономика.// Под ред. Яковлевой. – М.: Изд-во МГУ им. Ломоносова, 1997.

6. Вернан Х.Р. Микроэкономика. Промежуточный уровень. Современный подход: Учебник для вузов. – М.: ЮНИТИ, 1997, с. 767.

7. Алексеева В.Е., Арфеева М.В., Овчинников Г.П. Микроэкономика. Макроэкономика. Санкт-Петербург:Михайлова В.А.,1997, с.447.

8. Будаговська С., Кілієвич О. Мікроекономіка і макроекономіка. Київ: Основи, 1998, с.518.

9. Гальперин В.М., Игнатьев С.М., Моргунов В.И. Микроэкономика. Санкт-Петербург: Экономическая школа, 1998, с.348, с.503.

10. Гребенников П.И., Леусский А.И., Тарасевич Л.С. Микроэкономика. С-Пб.: С-Пб. УЭФ, 1998, с.447.

11. Долан Э. Дж., Линдсей Д. Микроэкономика. С-Пб.,: Литера плюс, 1997, 448 с.

12. Емцов Р.Г., Лукин М.Ю. Микроэкономика. Москва: МГУ, Издательство «ДИС», 1997, с.320.

13. Задоя А.О. Мікроекономіка. Київ: Т-во “Знання”, КОО, 2000, с.176.

14. Кара гадова О.О., Черваньов Д.М. Мікроекономіка. Київ: Четверта хвиля, 1997,с.208.

15. Кириленко В.І. Мікроекономіка. Київ: Таксон, 1998, с.334.

16. Максимова В.Ф. Микроэкономика. Москва: Сомитэк, 1996, с.328.

17. Наливайко А.П., Євдокимова Н.М., Задорожна Н.В. Мікроекономіка.Київ: КНЕУ,1999, с.208.

18. Нуреев Р.М. Курс микроэкономики. Москва: НОРМА – ИНФРА*М, 1998, с.572.

19. Овчинников Г.П. Микроэкономика. Макроэкономика. Санкт-Петербург: Михайлов В.А., 1997, с.750.

20. Огибин Ю.А. Микро-, макроэкономика. С-Пб.: Литера плюс, 1997, с.512.

21. Рябикина А.А., Быкова Т.В. Основы микроэкономики. С-Пб., Лань, 1997, с.304.

22. Семюельсон,Пол А., Нордгауз,Вільям Д. Мікроекономіка. Київ: Основи, 1998, с.676.

23. Слухай С.В. Довідник базових термінів та понять з мікроекономіки. Київ: Лібра. 1998, с.256.

24. Яковлева Е.Б. Микроэкономика.- М.-С.-Пб.: Поиск, 1998, с.358.