Приватні аптеки

План.

1. Принципи підприємництва.

2. Загальні риси підприємницької діяльності.

3. Типи підприємств.

4. Державна реєстрація підприємництва.

5. Права підприємств.

6. Ліцензія – дозвіл на підприємницьку діяльність.

Основним змістом ринкових відносин є підприємницька діяльність, пов’язана із здобуванням прибутки вільно і самостійно господарюючими суб’єктами – юридичними і фізичними обов’язками.

Підприємництво – це самостійна, ініціатива, постійна діяльність, що здійснюється на свій страх і ризик щодо виробництва продукції, виконання роботі, надання послуг і торгівлі з метою отримання прибутку.

Як особлива форма господарювання підприємництво здійснюється на підставі таких принципів:

- вільний вибір форм діяльності;

- вільне наймання працівників;

- вільне розпорядження прибуками, що залишився після внесення платежів, установлених законодавством;

- самостійне здійснення підприємцем – юридичною особою зовнішньо-економічної діяльності, використання частки виручки, що йому належить на свій розсуд.

Метод ведення господарства підприємництво має декілька загальних рис:

- мобільність, динамічність, тобто пошук нових способів дій, які повинні привести до успіху, тому що пов’язані зі зміною продукції, технології, якостних товарі, рівня цін;

- підприємство належить до відносно короткочасних тактичних способів дій і не є економічною стратегією, розрахованою на довготерміновий період;

- підприємництво здійснються в умовах високого рівня невизначеності, тобто великі непередбаченості, проміжних і кінцевих результатів;

- ризик і відповідальність, загроза втрат.

Згідно з законом України “Про підприємництво” суб’єктами підприємницької діяльності можуть бути:

- громадяни України, інши держав, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності;

- юридичні особи всіх форм власності, установлених законом України “Про власність”.

Приватні особи виступають як суб’єкти підприємницької діяльності переважно організацій одноосібного виробництва (сімейні підприємства).

Підприємницька діяльність може здійснюватись групою осіб, пов’язаних між собою договірнимим зобов’язаннями та економічним інтересом.

Суб’єктами колективного підприємництва виступають різного роду асоціації, акціонерні товариства, орендні колективи, кооператив та інше.

В Україні відповідно до форм власності, що встановлені законом України “Про власність” можуть діяти підприємства таких типів:

- індивідуальне підприємство, засноване на приватній власності фізичної особи і виключно на її праці;

- сімейне підприємство, засноване на власності і праці громадян України – членів однієї сімї, котрі мешкають разом;

- приватне підприємство, засноване на власності окремого громадянина України, з правом наймання робочої сили;

- спільне підприємство, засноване на базі по’єднання майна різних власників (змішана форма власності);

- державне підприємство, засноване на загальнодержавній (республіканській власності);

- підприємство, засноване на власності юридичних осіб і громадян союзних республік та інших держав, створення таких підприємств регулююється окремим законодавством України.

Офіційний статус підприємця набувається через його державну реєстрацію як учасника індивідуальної трудової діяльності або як підприємства.

Державна реєстрація підприємства проводиться у виконавчому комітеті районної міської Ради народних депутатів за місцем діяльності або проживання, якщо інше не передбачено законодавчими актами України.

Для державної реєстрації підприємництва до виконавчого комітету відповідної Ради народних депутатів подаються такі документи:

- заява підприємця;

- рішення засновника і стату, якщо це необхідно для створюваної організаційної форми підприємництва;

- ініші документи (у випадках, передбачених чинним законодавством для окремих організаційних форм підприємництва).

Свідоцтво про реєстрацію видається органом, який здійснює реєстрацію, у місячний термін. Одночасно ним подаються до податкової інспекції і органу державної статистики відомості про зареєстрований суб’єкт підприємництва.

Свобода підприємницької діляьності передбачає невтручання органів державного і місцевого управління до комерційної діяльності підприємця. Він сам планує обсяг діяльності, спираючись на попит ринку, сам розпоряджається прибутком, що залишився після сплати полатків та інших обов’язкових платежів, формує фонд заробітньої плати.

Самостійність підприємця не безмежна, вона є під впливом регулючої і контролюючої дії орагнів державного (місцевого) управління на підставі і в межах повноважень, передбачених законодавством.

З метою створення сприятливих організаційних та економічних умов для розвитку підприємництва держава:

- передає підприємцеві землю і державне майно, необхідне для підприємницької дільності;

- сприяє організації матеріально-технічного забезпечення та інформаційного осблуговування підприємців, підготовці і перепідготовці кадрів;

- стимулює за допомогою економічних важелів (цільових субсидій, податкових пільг і т.д.);

Держава надає гарантії господарчим суб’єктам:

- збереження їх власності;

- створення для всіх учасників ринкових відносин рівних прав.

Підприємці мають право без обмежень приймати рішення і здійснювати самостійно будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству. У цьому зв’язку закон України “Про підприємництво” передбачає два сопособи здійснення підприємницької діяльності: явочно-нормативний і дозвільний.

При явочно-нормативному порядку ініціатива походить від підприємця. Ніякого спеціального дозволу для здійснення зазначеної діяльності не потрібно, тому що відповідні умови сформульвані в законі.

При дозвільному порядку ініціатива також походить від підприємця. Проте для здійснення цієї діяльності необхідно отримати дозвіл (ліцензію), котрий видається правомочним органом. Дозвіл потрібен на такі види діяльності, котрі потребують постійного контролю з боку держави. У законі України “Про підприємництво” наведений перелік видів підприємницької діяльності, здійснення яких можливо лише при наявності ліцензії. Сюда відноситься виготовлення і реалізація лікарських засобів, за вийнятком наркотичних, що підлягають виготовленню, зберіганню і реалізації лише державними аптечними підприємствами.

Ліцензії на роздрібну реалізацію лікарських засобів видаються Міністерством охорони здоровя України відповідно до заяви суб’єкта підприємницької діяльності. До заяви додаються:

- нотаріально засвідчені установчі документи (статут, установчий договір або рішення власника, свідоцтво про державну реєстрацію);

- документ (договір) про право володіння (користування приміщенням для роздрібної реалізації медикаментів);

- висновок органу державного санітарно-епідеміологічного нагляду за місцезнаходженням приміщення. Повинен бути санітарний паспорт аптеки (аптечного закладу). Все повинно відповідати санітарним вимогам та будівельним нормам.

- договір з контрольно-аналітичною лабораторією про державний контроль за дотриманням діючих вимог і правил щодо якості медикаментів, їх збереження і реалізації;

- нотаріально засвідчене свідоцтво органу статистики;

- документ про правовідносини між керівниками аптечного закладу та фахівцем-провізором;

- нотаріально засвідчені копії документів, які підтверджуюь рівень освіти і кваліфікації фахівця, а також копія трудової книжки;

- згода місцевого органу державної влади на створення аптечного закладу;

- згода обласного (міського) управління охорони здоров’я держадміністрації на отримання ліцензії.

Ліцензії на виготовлення і оптову реалізацію медикаментів видає Державний комітет України з медичної та мікробіологічної промисловості.

Для отримання ліцензії на потову реалізацію медикаментів разом із заявою до ліцензійної комісії Держкоммедбіопрому потрібно додати:

- нотаріально засвідчені копії засновницьких документів;

- довідку обласного (міського) управління статистики;

- документ, який підтверджує право володіння (користування приміщенням для зберігання і оптової реалізації медикаментів не менше 3-х років;

- висновок органу державного санітарного нагляду;

- документ про правовідносини з фахівцем;

- копії документів, що засвідчують рівень освіти і кваліфікації.

Для отримання ліцензії на промислове виробництво лікарських препаратів необхідно додатково подати:

- дозвіл на початок роботи органу державного пожежного нагляду;

- копії пускових або промислових регламентуючих стандартів (ДСТ 42 У-2-92) на вид фармацевтичної продукції, що ліцензується;

- довідку підприємця про метрологічне забезпечення виробництва;

- довідку підприємця про можливість здійснення контролю якості продукції і виробнитцва;

- довідку про укомплектованість виробництва спеціально підготовленими кадрами, а також копії документів, що підтверджують їх освіту.

При відсутності перелічених документів матеріали до розгляду не приймаються.

Загальний термін розгляду документів – 1 місяць, час дії ліцензії – до 3-х років.

Відмова у видачі ліцензії може бути оскаржена в суд.

При порушенні підприємцем правил і вимог формацевтичної діяльності, орган який видав ліцензію може її анулювати.