Назва реферату: Економічне зростання
Розділ: Макроекономіка
Завантажено з сайту: www.refsua.com
Дата розміщення: 21.01.2012
Економічне зростання
ПЛАН
1. Суть економічного зростання: типи, ресурси, темпи
2. Фактори економічного зростання. “Залишок Солоу”. Графічний аналіз економічного зростання
3. Сучасні тенденціїї в економічному зростанню. Проблема переходу до інноваційного типу економічного розвитку
4. Моделі економічного зростання
Суть економічного зростання: типи, ресурси, темпи.
Економічне зростання – це зміна результатів функціонування економіки і спожитих (використаних) ресурсів. Кінцевою метою економічного зростання є споживання.
Економічний розвиток – це перехід від одного стану економіки до іншого, коли в новому періоді не лише збільшується виробництво товарів і послуг, але й впроваджується виробництво нових з використанням нових технологій.
Економічне зростання становить зміст економічного розвитку, є його складовою частиною.
Економічне зростання відбиває кількісні зміни в економіці, а економічний розвиток – якісні зміни.
Основні типи економічного зростання:
- екстенсивний,
- інтенсивний.
Основні показники економічного зростання:
- реальний ВНП,
- структура реального ВНП,
- реальний ВНП на душу населення,
- темпи економічного зростання.
Темп зростання ,
За темпами економічного зростання розрізняють:
- високі,
- низькі,
- нульові,
- від’ємні.
Суть економічного зростання розкриває така модель:
1) ізокванти показують комбінації праці і капіталу, необхідні для виробництва 50 і 100 одиниць продукту;
2) лінія оу показує лінію економічного зростання, що проходить через точки В2 і В1. Перехід від В1 до В2 означає, що зміна комбінації праці і капіталу K1L1 на K2L2 викликає приріст продукту від 50 до 100 одиниць;
3) відношення та
називається продуктивність праці;
4) відношення та
називається капіталовіддача або коефіцієнт капіталу;
5) між темпами зміни праці і капіталу та темпами росту ВНП (у) існує певна пропорційність
- якщо темпи зміни L, K, y є однаковими, то має місце постійна віддача за рахунок масштабів виробництва;
- якщо темпи зміни L та K вищі за темпи зростання у, то має місце спадаюча віддача від масштабів виробництва;
- якщо темпи зростання L та К нижчі за темпи зростання у, то має місце зростаюча віддача від масштабів виробництва.
Ресурси економічного зростання:
- природні ресурси,
- трудові ресурси,
- основний капітал,
- НТП.
Показниками ефективності використання ресурсів є відповідно:
- ресурсомісткість,
- продуктивність праці,
- фондо (капітало) віддача,
- підвищення ефективності суспільного виробництва.
Фактори економічного зростання. Графічний аналіз економічного зростання.
Макроекономічні фактори економічного зростання можна поділити на три групи:
1) фактори попиту,
2) фактори пропозиції,
3) фактори розподілу.
До факторів пропозиції включають фактично ресурси економічного зростання:
- кількість і якість природних ресурсів,
- кількість і якість трудових ресурсів,
- обсяг основного капіталу,
- нові технології – НТП.
Ці фактори визначають спроможність до економічного зростання. Реальне зростання по суті виражають два наступних фактори:
Фактори попиту – сукупний попит суспільства, який складається із:
- споживчих витрат населення,
- інвестиційних витрат підприємств,
- державних витрат.
Фактори розподілу – рівень розподілу зростаючих обсягів ресурсів між галузями та комплексами економіки з метою отримання максимальної кількості корисної продукції.
Взаємодію факторів виробництва відображає крива виробничих можливостей, яка показує поєднання варіантів випуску різноманітної продукції, яка може бути виготовлена при даній кількості і якості природних, трудових ресурсів та основного капіталу за даного рівня технологічного потенціалу.
А – інвестиційні товари.
В – споживчі товари.
Реальна ситуація в економіці може відображатись такими графіками :
1) Темпи виробництва інвестиційних товарів вищі за темпи виробництва споживчих товарів:
2) Темпи виробництва споживчих товарів вищі за темпи виробництва інвестиційних товарів:
3) Пріоритет віддано інвестиційним товарам, які забезпечують більші виробничі потужності у майбутньому і більше економічне зростання:
4) Пріоритет віддано споживчим товарам і темпи економічного зростання знижуються, хоча а мають місце.
Отже, криву виробничих можливостей можна використати для:
- аналізу поточного стану економіки,
- визначення стратегії економічної політики держави.
Економічне зростання можна також охарактеризувати за допомогою моделі AD – AS.
Економічне зростання характеризується зміщенням кривої AS вправо вниз, що супроводжується одночасним зниженням цін від Р до Р1 і ростом обсягів реального ВНП від у до у1 .
Сучасні тенденції та джерела економічного зростання. “Залишок Солоу”. Проблема переходу до інноваційного типу економічного розвитку.
Як уже відомо, факторами і ресурсами ЕЗ є:
- праця,
- капітал,
- земля (природні ресурси).
Аналіз зроблений рядом вчених, дозволив виявити внесок кожного із факторів у економічне зростання, виявивши основні тенденції економічного зростання, характерні для розвинених країн.
1. Чисельність населення і робочої сили зростала повільнішими темпами, ніж основний капітал, що означало підвищення капіталоозброєності виробництва;
2. Відчутна виразна тенденція до зростання заробітної плати, що випливає з росту капіталоозброєності та постійного технічного прогресу;
3. Частина заробітної плати в національному доході змінювалась дуже повільно у довгостроковому періоді;
4. Значні коливання мали місце у реальних % ставок і нормі прибутку, особливо протягом ділового циклу, але чіткої тенденції до підвищення чи до зниження в цьому столітті не спостерігалось;
5. Капіталомісткість (відношення капіталу до обсягу продукту) мала більшу тенденцію до падіння, ніж до росту, як можна було б сподіватися з моделі нагромадження капіталу;
6. Відношення національних заощаджень та інвестицій до ВНП протягом більшої частини ХХ ст. було стабільним. Проте з 1980р. в розвинутих країнах почалося падіння норми національних заощаджень;
<7. Національний продукт (ВНП) зростав у середньому на 3% щороку (якщо згладити ділові цикли). Зростання обсягу національного виробництва було вищим, ніж зважена середня зростання капіталу, праці та ресурсів. Це означає, що технологічні інновації відіграли провідну роль в економічному зростанні.
Але, з другого боку, немає теоретичних підстав вважати, що технічні нововведення залишаться високими, щоразу підносячи життєвий рівень. Протидіючими факторами до економічного зростання є:
а) екологічне забруднення,
б) глобальні проблеми навколишнього середовища, які можуть зупинити НТП.
В світовому господарстві з 1973р. відчутно уповільнились:
- темпи зростання обсягу виробництва;
- темпи росту реальної заробітної плати;
- темпи виробітку на зайнятого.
Сучасні американські економісти Роберт Солоу, Джон Кендрик, та Едвард Денісон детально проаналізували джерела економічного зростання, що дозволяє зрозуміти, а чому саме відбувається економічне зростання країн.
Приріст обсягу виробництва () може бути досягнутий за рахунок трьох окремих джерел:
- приросту праці (),
- приросту капіталу (),
- технічних нововведень (Т. Н.).
Трансформація виробничих факторів у продукт спирається на такі показники як:
- гранична продуктивність капіталу (МРК),
- гранична продуктивність праці (MPL).
Вплив окремих факторів.
Вплив капіталу:
1)
Вплив праці:
2)
Вплив обох факторів:
3)
Загальний приріст обсягу виробництва за рік визначається таким рівнянням:
4) , де
- темп приросту ВНП,
- темп приросту праці,
- темп приросту капіталу,
Т. П. – фактор НТП,
- відносний вклад фактора праці в економічне зростання,
- вклад фактора капіталу в економічне зростання.
Вплив НТП на економічне зростання.
Його визначити непросто і, як правило, його визначають як залишкову величину, тобто відніманням від загального темпу приросту того внеску, що роблять капітал і праця:
5)
Вплив НТП можна представити також як сукупну продуктивність факторів, показник якого модифікує виробничу функцію таким чином:
, де
А – сукупна продуктивність факторів.
Відповідно:
6)
Величину називають “залишок Солоу”.
Для характеристики економічного зростання використовують ряд показників, за допомогою яких вимірюється результативність застосування окремих факторів виробництва.
1) Продуктивність праці - - відношення обсягу випуску продукції до затрат живої праці.
обернене відношення – трудомісткість продукції - ,
2) Продуктивність капіталу (капіталовіддача) - - відношення обсягів продукції до витрат капіталу праці,
обернене відношення – капіталомісткість продукції.
3) Продуктивність природних ресурсів - - відношення обсягів продукції до затрат природних ресурсів,
обернене відношення - - ресурсомісткість продукції.
Показники, що характеризують продуктивність відповідних факторів виробництва.
Крім вказаних відношень між випуском продукції і окремими факторами виробництва використовують і співвідношення між самими факторами виробництва для характеристики зв’язків між ними.
4) Таким показником є відношення між затратами капіталу і затратами праці (- капіталоозброєність праці).
5) Для аналізу економічного зростання важливе значення мають і показники граничної продуктивності, які визначають розмір приросту випуску продукції в залежності від приросту кожного окремого фактора при незмінності решти факторів виробництва.
а) - гранична продуктивність праці – відношення додаткового продукту до додаткової праці;
б) - гранична продуктивність капіталу – відношення додаткового продукту до додаткового капіталу;
в) - гранична продуктивність природних ресурсів – відношення додаткової продукції до додаткового використання ресурсів.
Показники граничної продуктивності (праці; капіталу і природних ресурсів) виражають певний внесок кожного фактора виробництва в збільшення загального обсягу випуску продукції.
Отже, загальний обсяг випуску являє собою суму добутків величини кожного із використаних факторів виробництва на його граничну продуктивність.
Вплив сукупного попиту.
Важливим фактором економічного зростання є сукупний попит. Від факторів сукупного попиту залежить реалізація зрослого ВНП і ВВП , тобто всі елементи сукупного попиту (C+I+G+NX) повинні забезпечувати повну зайнятість всіх ресурсів, що зросли.
В таблиці подано вклад різних компонентів сукупного попиту в темпи росту ВВП США, Японії, Німеччини, Франції в 1992р.
Країни |
Всього |
С |
G |
І |
Вкладення в запаси |
NX |
США п. п.% |
2,1 100,0 |
1,5 72,1 |
-0,1 -3,2 |
0,8 36,6 |
0,3 14,3 |
-0,4 -19,8 |
Японія п. п. % |
1,5 100,0 |
1,0 64,5 |
0,2 13,0 |
-0,4 -22,7 |
-0,2 -14,7 |
0,9 59,9 |
Німеччина п. п. % |
1,5 100,0 |
0,55 37,2 |
0,45 30,0 |
0,35 22,8 |
0,1 7,5 |
0,05 2,5 |
Франція п. п.% |
1,3 100,0 |
1,0 78,0 |
0,5 36,7 |
-0,3 -18,1 |
-0,3 -19,3 |
0,4 30,3 |
Джерело: “Мировая экономика и международные отношения”, 1993, № 11, с. 87.
Моделі економічного зростання.
а) Неокенсіанські моделі.
Модель Є. Домара
Мета – постоновка проблеми повної зайнятості довгостроковому періоді.
Домар запропонував систему із трьох рівнянь пропозиції ,попиту та рівноважного зростання.
1. РІВНЯННЯ ПРОПОЗИЦІЇ. Побудова рівняння будується на передумові що інвестиції, що здійснюються в поточному періоді, збільшують капітал (К) в наступному періоді.
It-1=∆K1=Kt-Kt-1
При даному рівні техніки і відсутності взаємозамінюваності факторів виробництва середня продуктивність капіталу δ= y/k= const (не змінюється зі зміною розмірів капіталу).
(1)
∆Qf= In· δ , де
∆Qf – приріст потенційного рівня ВНП, ЧНП, НД;
In – обсяг капіталовкладень;
δ – середня продуктивність капіталу.
2. РІВНЯННЯ ПОПИТУ.
∆y=k · ∆In ( з рівняння мультиплікатора інвестицій:
Мy=k=∆y/∆In)/
Темпи приросту виробництва (∆y) визначаються змінами в інвестиціях, помножених на мультиплікатор. Mу=1/ГСЗ=1/S’=k, відповідно:
∆y=1/S’·∆In=∆In/S’,
замість S’ Домар ввів поняття α, звідки:
∆y = ∆In/α. (2)
3. РІВНЯННЯ РІВНОВАГИ.
Передбачае збалансування попиту і пропозицій на основі рівності приросту доходів і приросту виробничих потужностей.
∆ грошового доходу (попит) = ∆виробничих потужностей( пропозицій на основні інвестицій).
∆Qf=∆АД, звідки:
In· δ= ∆I· 1/α, де (3)
In – чисті інвестиції,
∆I – щорічний приріст чистих інвестицій.
Перетворивши формулу (3) отримаємо вираз норми інвестицій:
∆In/In= α· δ, або In’=∆In/In
Норма інвестицій (In’), яка забезпечує пропорційний приріст виробничого потенціалу і сукупного попиту ( тобто динамічної рівноваги при повній зайнятості) дорівнює граничній схильності до заощаджень (α) помноженій на середню продуктивність інвестицій (δ). При рівності In’= α· δ забезпечується повне завантаження виробничих потужностей.
Модель Домара є простою, в ній діють лише домогосподарства і фірми.
Модель Р. Харрода .
Модель Харрода теж є простою, в ній діють лише домашні господарства і фірми.
Ця модель включає такі положення:
1) ∆I= в·∆у – ріст доходів та об’єктивного попиту є прискорювачем інвестицій
в – акселелатор
2) S(t)= s· y(t) S – заощадження, s – Частина заощаджень в НД (ССЗ)
Частина нагромаджень в НД є постійною величиною.
3) ∆I=C·[ y(t)- y(t-1)] – обсяг інвестицій залежить від приросту доходу та інвестиційного попиту. Інвестиційний попит є функція доходу між двома періодами часу.
4) Загальна економічна рівновага в динаміці.
S· y(t)= C·[ y(t)- y(t-1)] (2=3)
Модель Харрода базується на рівновазі І=S, і на її базі виведено умови статичної та динамічної рівноваги.
Умова статичної макрорівноваги:
5) G· C=s, де G=∆Y/y; s=S/y; C= I/y
G – темпи росту національного доходу.
s – частина заощаджень в національному доході (ССЗ).
C – капіталоміскість (обернено до капітало віддачі
Умова динамічної макрорівноваги.
6)Gw· Cr=S, де
S – заощадження минулого періоду часу.
Gw – гарантований темп росту, який забезпечує динамічну рівновагу між динамічними заощадженнями та інвестиціями, які передбачаються.
Cr – капіталоміскість ( потрібна величина капітального )
Гарантований темп росту – це такий, що гарантує повне використання діючих виробничих потужностей і повне використання всього приросту капіталу.
Обидві моделі – І. Домара, і Хоррода – ілюструють нестабільність економічного розвитку і обгрунтовують необхвдність державного втручання.
Моделі Домара – Харрода.
1. Односекторна модель Домара – Харрода.
yt=y0 (1+αβ)t, або y=αβ? Lt
y0 і yt – обсяги національного продукту (ВНП чи ЧНП) в початковому і кінцевому роках періоду, що аналізується,
y – темп приросту продукту,
α – норма нагромадження,
β – ефективність нагромадження (коофіцієнт капітоловіддачі).
2. Модефікована модель Домара – Харрода.
ynt=yn0 (1-αβ-n)t , або yn= αβ-n, де
yn – темп зростання доходів на душу населення;
yn0 – доход на душу населення;
n – темп приросту населення.
Модель визначає залежність темпів зростання продукту від темпів зростання населення.
За допомогою цієї моделі можна обчислити:
а) темп зростання продукту в розрахунку на душу населення;
б) виявити норму нагромадження яка необхідна для підтримання бажаних темпів зростання продукту в розрахунку на душу населення.
3. Односекторна модель Домара – Харрода.
Модифікована з врахуванням зміни норми нагромадження:
yt=y0[1+αc) 1/ αc{1+βrβ)t –1}, де: αc – середня норма нагромадження в
передпрогнозний період;
αr – гранична норма нагромадження,
βr – граничний кофіцієнт капіталовідачі.
Β – кофіцієнт капіталовіддачі – показує, якою мірою капіталовкладення відображаються в прирості продукту. Величина β залежить від капіталоміскості продукту, рівня завантаження виробничих потужностей, тривалості інвестиційного циклу, НТП.
β = ΔПП/ΔК, де
ΔПП – зміна продуктивності праці,
ΔК – зміна капіталоозброєності.
Або: β= П – φ , це
φ – темп зростання продуктивності праці;
П – темп зростання капіталоозброєності праці;
β – темп зростання кофіцієнта капіталовіддачі.
б) Неокласичні моделі
Поняття виробничої функції є основоположним в макроєкономіці класичного напряму.
Початковий вигляд виробничої функції, виведений в 1928р. амерекансьм монополістом П.Дугласом і математиком Ч.Коббом:
Y=A·Kα Lβ (статична модель)
У-ВНП,
А – кофіцієнт пропорційності,
К – капітал,
L – праця,
α і β – коефіцієнти еластичності ВНП за затратами праці та капіталу
Проаналізувавши статистичні дані про динаміку основного капіталу, відпрацьовані людино-години та фізичні обсяги обробної промисловості США за 1899-1922рр., Кобб і Дуглас емпіричним шляхом вивели параметри виробничої функції:
у=1,01 · K0,25 L0,75.
На основі статичної моделі виробничої функції можна оцінити, скільки конкретно коштує технологічна заміна праці капіталом. Зокрема, при значеннях α =0,25 і β = 0,75 одна одиниця праці взаємозамінювана трьома одиницями капіталу.
Початковий варіант не враховував фактора НТП. Динамічну модель виробничої функції з врахуванням НТП запропонував в 1942р. голандський економіст, Нобелівсьеий лауреат Ян Тінберген.
Y=A·Kα Lβ ert, де
t – час,
e – основа натурального логарифма,
r – коофіцієнт єластичності який відображає сукупну економічну єфективність всіх факторів виробництва на основі НТП.
За допомогою виробничої функції можна розв’язувати ряд практичних задач:
І. Визначення вкладу факторів праці та капіталу у створеному продукті (винагорода факторів виробництва залежно від вкладу у створений продукт):
y= f (K,L). (1)
Поділимо (1) на L, отримаємо:
y=y/L – продуктивність праці;
k=K/L – капіталоозброєність праці (обсяг використовуваного капіталу на одного працівника).
OM – капітал суспільства на одного зайнятого у виробництві;
WN – частка капіталу у суспільному виробництві і створеному продукті;
OW – частка зарплати в продукті;
ON – весь продукт суспільства на одного зайнятого у виробництві.
ІІ. Друга важлива задача – вибір технологічної комбінації факторів фиробництва із множини можливих варіантів за даних конкретних макроекономічних умов.
Висновок:
1) виробнича функція дає можливість більш – менш реально оцінити конкретно, чого коштує суспільству технологічна заміна одного фактора на певну величину іншого.
2) Один і тойже обсяг ВНП може бути отриманий або за рохунок розширення капіталовкладень, або за рахунок збільшення числа працюючих.
Виробнича функція використовувалась для розрахунків вкладу факторів виробництва у створений продукт в СРСР.
Модель Р.Солоу.
Риси моделі:
1) в ній враховано вплив трьох чиників: капіталу, населення, НТП;
2) за моделлю існує стійкий рівень капіталоозброеності (К*), який визначає економічну динаміку і обраховується за формуломю:
s/δ = K*/f(K*)
s – норма заощаджень
δ – норма амортизації
K* - стійкий рівень капітало озброєності
f(K*) – продуктивність праці за стійкою рівня капіталоозброєності.
3) джерела Е3 за Солоу:
а) зростання капітало озброєності k=K/L яке залежить від зростання норми заощадження (S);
б) зростання населення ΔL – впливає на Е3 через динаміку капіталоозброеності;
ΔK = I/L – (δ + tl ) K
K – капіталоозброєність
I/L – інвестиції на одного працюючого
tl - темп зростання населення.
в) технологічний прогрес – впливає на ВНП, так і на продуктивність праці,
y = ( tl + g) y0L
y0 – базова продуктивність праці
tl + g – темп зростання загального обсягу виробництва
g – темп зміни виробництва під впливом НТП.
4) Серед чинників зростання виділяють короткотермінові (запас капіталу та зростання населення) і довготермінові (НТП);
5) Роль ключової детермінанти капіталу надано заощадженням, що споріднює її з моделлю Харода – Домара.
6) За основу аналізу взято не ріст продукту як такого (у), а зростання продуктивності праці у=Y/L.
7) За основу взято виробничу функцію y=f(k), яка показує, що продукт з розрахунку на одного працюючого є функцією капітало озброєності і з’ясуємо чинники, які визначають капіталоозброєність праці.
Залежність капіталу від інвестицій та амортизації.
1. визначаємо,які чинники впливають на капіталоозброєнність праці - це амортизація та інвестиції .
1) графік 3 є поєднанням графіків 1 та 2.
2) Графік 1- зображена виробнича функція y =f(K) та фунукція інвестицій i=S f(K) принято,що норма заощаджень (S) є постійною I = S. Отже саме норма заощаджень визначає позиція продукту на споживання (С) та інвестицій (і)
3) Графік 2 – зображена функція вибуття капіталу (амортизація). Чим більший капітал , тим більшою є амортизація (лінійна зайнятість).
4) Графік 3 – показує,що є стійкий рівень капіталоозброєнності праці К*, за якою досягається рівність між величиною інвестицій та величиною амортизацій ( в точці Е)
I =δK
Стійкий рівень капіталоозброєнності.
1) На графіку показано три точки капіталоозброєності праці.
- точка К* визначає стійкий стан, за якого величина капіталу, що вибуває (δΚ) дорівнює капіталу, що інвестується (і=s f(K)) точка Е;
- точка К1 означає, що капіталу інвестується більше, ніж вибуває
- (І> δΚ) – відрізок АС;
- точка К2 означає, що капіталу інвестується менше, ніж вибуває (І> δΚ) – відрізок ВД.
2) якщо рівень інвестицій перевищує рівень вибуття (І> δΚ), то це означає нарощування запасу капіталу ( рух йде від К1 доК*)
3) якщо рівень інвестицій є меншим (І> δΚ), то це означає абсолютне зменшення запасу капіталу ( йде рух від К2до К*).
Стаціонарний стан економіки.
ОА – динаміка валових інвестицій
ОВ – динаміка амортизації
ОЕ – заштрихований – динаміка чистих інвестицій
Точка Е – стаціонарний стан економіки (в точці К1), який відповідає існуючій нормі заощаджень
ОР – більш висока траєкторія розвитку економіки при зросемій нормі заощаджень
Точка Е1 – точка стаціонарного стану при більш високому рівні капіталоозброєності (К2).
Динаміка розвитку економіки в зв’язку з ростом капіталоозброєнності та заощаджень
Лінія ОА – розвиток економіки в її посякденому русі до кожного нового стаціонарного стану з відновідним рівнем капіталоозброеності.
Лінія ОВ – динаміка вибуття капіталу у всіх стаціонарних точках (С,Д,M,N,) де А=ВІ=S (ВІ – валові інвестиції)
Сектор ОСДMNF – динаміка споживання.
Д F – максимальне споживання при К0 і Y0.
Очевидно, що оптимальною слід визнати таку норму заощаджень і, відповідно, такий рівень капіталоозброеності та обсягів виробництво при яких величина споживання максимізується.
К0 - оптимальний рівень капіталоозброеності.
Y0 - оптимальний рівень виробництва.
Що буде з економікою, коли вона пройде точку К0?
- до точки К0 – нарощування норми заощаджень супроводжується ростом капітало озброеності і веде одночасно як до економічного зростання так і до росту споживання, яке максимізується при К0;
- після точки К0 кожний новий приріст обсягів виробництва виявляється меньшим, ніж приріст розмірів капіталу (внаслідок дії закону спадної граничної продуктивності). Це означає скорочення розмірів споживання. Фактично економіка в точках, що лежать справа від К0, характеризується надлишковими заощадженнями.
Економічне зростання супроводжується спадом життевого рівння.
- точка Кn досягнуто 100% норми заощаджень де С = 0 (суспільство без споживання існувати не може і розвиток зупиниться).
Критерій досягнення економікою точки максимому споживання – це рівність граничної продуктивності капіталу розмірам його амортизації.
MPK = δ
MPK = δ = 0 – золоте правило Солоу.
Якщо МРК> δ, то норма заощаджень може бути збільшена, якщо МРК< δ – то зменшена (за умови, що ставиться завдання збільшення споживання).
І. Вплив зростання населення.
n – приріст населення
n1<n2
1) На графіку показано 2 лінії, що відображають зростання населення та вибуття (амортизацію) капітал:
( δ+n1)K та (δ+n2)K (причому, n1<n2).
2) прискорене зростання населення відображається зміщенням лінії ( δ+n1)K вліво на (δ+n2)K.
3) Внаслідок росту населення капіталоозброєність зменшується від К1* до К2*( К2*<K1*).
Вплив населення на економічне зростання здійснюється через динаміку капіталоозброеності.
ΔК = і - ( δ+n)K
ΔК = i – gk -nk
ΔК = s f(K) - ( δ+n)K
( δ+n)K – критична величина інвестицій
ІІ. Вплив НТП
Під впливом НТП співвідношення капітал – праця змінюється на користь праці.
У= f (К, L E)
E – ефективність одного працівника
L E – робоча сила, вимірана в одиницях праці з незміною ефективністю.
Формули капітало озброєності і продуктивності набуваютьвиду ( з врахуванням приросту єфективності праці):
k = K/L E y = Y/L E
k – капітал на одиницю праці з постійною ефективністю
y – обсяг виробництва на одиницю праці з постійною ефективністю.
Рівняння зміни капіталоозброєності.
k= i –( δ+n +g)k= s f(k) –( δ+n+g)K.
Отже, приріст капіталоозброеності тим вищий, чим зменьшим темпом зростає ефективність праці.
Значення моделі Солоу
Можливості моделі дуже великі, вона дозволяє:
1) вести пошук і знаходититраекторії макроекономічного розвитку ( за зростаючої чи стаціонарної- постійної- капіталоозброєнності );
2) знаходити оптимально постійну норму нагромадження при стаціонарній капіталоозброєності;
3) визначити оптимальну змінну норму виробничого нагромадження;
4) моделювати види технічного прогресу ( автономний ,нейтральний,матеріалізований тощо);
5) гнучка капіталоозброєнність виступає в моделі вмонтованним стабілізатором, який забезпечуе динамічну рівновагу.
ЛІТЕРАТУРА
1. Современная экономика / Под ред. Мамедова О.Ю. –Ростов-на-Дону, 1996. - С.169-176.
2. Базилевич В.Д. та ін. Макроекономіка, опорний конспект лекцій. –К., 1997.
3. Баликоев В.В. Общая экономическая теория –Новосибирск. 1997.- С. 338-346.
4. Барр Раймон. Политэкономия. – М., 1995.
5. Будаговська С. та ін. Мікроекономіка і макроекономіка. – К., 1998.
6. Введение в рыночную экономику / Под ред. А.Я. Лифшица. –М., 1994.
7. Вечканов Г.С., Вечканова Г.Р. Макроэкономика – СПб, 2000.
8. Гальперин В.М. и др. Макроэкономика. – СПб, 1997.
9. Гальчинський А. Теорія грошей. – К.: Основи, 1998.
10. Дадаян В.С. Макроэкономика для всех. – Дубно, 1996.
11. Долан Эдвин Дж. Макроэкономика. – СПб, 1994.
12. Дорнбуш Р., Фишер С. Макроекономіка. - К.: Основи, 1996.
13. Економіка України / За ред. Б.Ф. Заболоцького. – Львів, 1997.
14. Казаков А.П., Минаев Н.В. Экономика. – М., 1996.
15. Кондратьев Н.Д. Проблемы экономической динамики. – М., 1989.
16. Костюк В.Н. Макроэкономика. – М., 1998.
17. Курс економической теории / Под ред. М.Н. Чепурина. – Киров, 1994.
18. Лившиц А.Я. Инфляция: краткий курс. // Российский экономический журнал, 1992.
19. Луссе А. Макроэкономика: ключевые вопросы. –СПб., 1999.
20. Любимов Л.А., Раннева Н.А. Основы экономических занний.-М., 1997. – С. 254-268.
21. Макконнел К.Р., Брю С.Р. Экономикс: принципы, проблемы и политика. – М., 1992.
22. Макроекономіка / За ред. А.Г. Савченка. - К.,1995,1999.
23. Макроэкономика / Под ред. Е.Б. Яковлевой. – СПб, 1997.
24. Макроэкономика / Под ред. И.П. Николаевой. - М., 1998.
25. Макроэкономическая теория // Российский экономический журнал, 1994. - №12; 1995. -№8.
26. Мэнкью Г. Макроэкономика. – М., 1994.
27. Основы экономической теории / Под ред. В.Д. Камаева. - М., 1996.
28. Петюх В.Н. Рыночная экономика. – К., 1995.
29. Пухтаєвич Г. О. Макроекономічний аналіз. – К., 2000.
30. Савченко А.Г. Макроекономіка. –К., 1999. – Глава 12, 1995.- Глава 13.
31. Радионова І. Макроекономіка та економічна політика. – К., 1996.
32. Савченко А.Г. Макроекономіка. Навчально-методичний посіб-ник для самостійного вивчення дисципліни. - К., 2000.
33. Сакс Дж Д., Ларрел Ф.Б. Макроэкономика. Глобальный под-ход. – М., 1996.
34. Самуельсон П., Нордгауз В. Макроекономіка. – К., 1995.
35. Соболев В.М. Макроэкономика. – Харьков, 1997.
36. Современня экономика / Под ред. О.Ю. Мамедова. - Ростов-на-Дону, 1996.
37. Сучасна економічна теорія і стабілізаційні моделі у відкритому суспільстві. Навчальний посібник. – К.: видавництво УАДУ при Президентові України. – 1998.
38. Теоретическая экономика. Политэкономия / Под ред. Г.П. Жу-равлевой и Н.Н. Мильчаковой. – М., 1997.
39. Учебник по основам экономической теории / Под ред. В.Д. Ка-маева. –М., 1995.
40. Фишер С., Дорнбуш Ф. Экономика. – М., 1993.
41. Черников Д. Макроэкономическая теория // Российский экономический журнал. - 1992.