Макроекономіка як наука

Предмет і метод

Макроекономіка — галузь економічної науки, яка вивчає функціонування економіки в цілому з погляду забезпечення умов стійкого економічного зростання, повної зайнятості ресурсів та мінімізації рівня інфляції.

Основна економічна проблема, з якою стикається наше суспільство, — це суперечність між необмеженими людськими потребами та обмеженими ресурсами, які використовуються для задоволення цих потреб. Ефективність економіки полягає у використанні суспільством обмежених ресурсів з максимальним результатом. Зростання ефективності ми розглядаємо за допомогою кривої виробничих можливостей.

Виділяють сім ключових проблем макроекономіки: 1. ВВП. 2. Економічний цикл. 3. Зайнятість (безробіття). 4. Інфляція. 5. Макроекономічна політика держави. 6. Економічне зростання. 7. Макроекономічні процеси відкритої економіки: торговельний баланс, платіжний баланс, валютний курс.

На відміну від мікроекономіки макроекономіка використовує для аналізу процесів агреговані величини. Агреговані параметри — це сукупність специфічних економічних одиниць як єдиного цілого (наприклад, ВВП — у макроекономіці, випуск фірми — в мікроекономіці, середній рівень цін — у макроекономіці, ціна конкретного товару — в мікроекономіці).

Методологія вивчення економіки, як і методології вивчення інших наук, розробляє теорію, накопичує фактичні дані, а потім аналізує їх з метою підтвердження або спростування запропонованої наукової гіпотези. Основні знаряддя економістів — теорія та спостереження. Однак головною відмінністю економіки від точних наук є те, що практично неможливо провести дослід, який підтвердив би або спростував розроблену теорію. Економічний аналіз оперує даними, що їх дає нам дійсність.

Макроекономіка використовує загальнонаукові та специфічні методи дослідження.

Загальнонауковими є методи: 1) наукової абстракції; 2) аналізу та синтезу; 3) єдності історичного та логічного; 4) позитивний і нормативний. До специфічних методів належать: 1) агрегування; 2) моделювання; 3) принцип рівноваги.

Нормативна економіка — напрям в економічній науці, який оцінює цілі економічного розвитку, тобто міркування про те, якою повинна бути економіка. Нормативна економіка має рекомендаційний характер. Наприклад, інфляцію потрібно зменшити. Позитивна економіка констатує факти і залежності між ними, не використовуючи суб'єктивні судження. Позитивні твердження мають описовий характер. Наприклад, рівень безробіття становить 10 %.

Об'єктом макроекономічного аналізу виступає економічна система в цілому та її агреговані параметри. Існує три типи економічних систем: командна, ринкова та змішана. У командній економіці на перше місце ставиться централізоване планування. Держава вирішує, що, як і для кого виробляти, розподіляє ресурси між галузями. У такій економіці ефективний розподіл ресурсів є неможливим. Тому суто командних економік не існує. У ринковому господарстві економічний вибір визначає ринок. Суто ринкових економік також не існує. Держава втручається в діяльність ринків багатьма способами і з різних причин. Тому в усіх країнах існують змішані економічні системи. У змішаній економіці поєднуються ринкові відносини та централізовані рішення.

З позицій макроекономіки народне господарство складається з чотирьох суб'єктів:

• сектор домогосподарств (сектор споживання) — С — Consume;

• сектор інвестицій (сектор підприємництва) — І — Investment;

• державний сектор (державні закупки товарів і послуг) — G — Government;

• сектор чистого експорту (сектор закордон) — NX — Net Export.

Сектор домогосподарств формує пропозицію робочої сили та попит на блага; частину одержаного доходу споживає, а іншу — заощаджує. Головна мета домогосподарства — досягти максимального споживання за мінімальних витрат.

Сектор підприємництва об'єднує усі фірми в країні, здійснює попит на ресурси, створює пропозицію благ, провадить інвестування. Основною метою кожної фірми є максимізація прибутку.

Державний сектор надає особливі блага (наука, охорона здоров'я, безпека, державне будівництво), створює умови для оптимального функціонування народного господарства. Держава, як суб'єкт макроекономіки, виробляє і закуповує блага, збирає податки, виплачує трансферти та формує пропозицію грошей.

Сектор закордон об'єднує економічні суб'єкти за кордоном та іноземні інститути в країні, визначає стан національного платіжного балансу та валютного курсу.

Експорт (Е) — це потік грошових платежів, спрямований на внутрішні ринки продуктів, продаж зарубіжним покупцям вироблених в Україні товарів і послуг. Імпорт (І) — потік грошових платежів, який спрямований з внутрішньої національної економіки за кордон. Різницю між величиною грошових надходжень від експорту і величиною грошових платежів по імпорту називають чистим експортом:

NX=E-M.

Історія розвитку

Перші паростки макроекономіки сягають в глибину віків. У XVI ст. француз Жан Боден обґрунтовує зміну рівня цін як невідповідність між кількістю грошей і товарів. Ця теорія стає основою сучасної монетарної теорії.

У XVII ст. англійські учені В. Петті та Г. Кінг уперше здійснюють розрахунки національного доходу Англії та Франції.

У XVIII ст. проблемами макроекономіки займаються французькі фізіократи. Франсуа Кене (1694-1774) розробив макроекономічну модель господарського кругообігу — "Економічну таблицю" (1758). Засновники школи фізіократів Ф. Кене та Анн Тюрго (1727-1781) вважали, що тільки земля є продуктивною і тільки праця зайнятих у сільському господарстві створює дохід, який перевищує витрати. Усі інші види діяльності є вторинними.

На зміну економічному лібералізму Ф. Кене прийшла класична теорія, яка пояснювала процеси саморегулювання ринку дією механізмів ціноутворення. Представник класичної теорії Адам Сміт (1723-1790) аналізує дві ціни: природну та ринкову. В основі класичної економічної теорії лежить концепція трудової вартості, за якою багатство створюється не тільки землеробами, а й працею інших класів, усіх націй. Представниками цієї теорії є видатні економісти

англійці Вільям Петті (1623-1687), Давид Рікардо (1772-1823) і француз Жан Батіст Сей (1767-1832).

Наприкінці XIX ст. термін "політична економія" замінюється терміном "економікс". У 1890 р. виходить праця англійського економіста, керівника кембриджської школи, родоначальника неокласичного напряму Альфреда Маршалла (1842-1924) "Принципи економічної науки". Саме тепер під "економікс" розуміють науку, яка досліджує поведінку людей у процесі виробництва, розподілу і споживання рідкісних благ та послуг серед обмежених ресурсів, а також способи найефективнішого використання цих ресурсів. Представники неокласицизму Артур Пігу (1877-1959), Леон Вальрас (1834-1910), Вільфредо Парето (1848-1923), Карл Менгер (1840-1921) у своїх працях сформулювали основні принципи маржиналізму (marginal— граничний), теорії граничної корисності. Неокласики створили інструментарій макро- та мікроекономічного аналізу: еластичність попиту, граничний аналіз, коротко- та довгостроковий періоди, взаємозалежність ринків.

Одночасно з класичною теорією розвивається марксистська теорія. К. Маркс (1818-1883) розробляє моделі простого й розширеного відтворення капіталу. Марксистські ідеї обмежуються теренами соціалістичних країн. На підґрунті трудової вартості Карл Маркс створює вчення про експлуататорський характер ринкового господарства.

Після світової кризи 1929-1933 pp. англійський економіст Джон Мейнард Кейнс (1883-1946) розробляє нову теорію на грунті гострої критики класичної теорії. У кейнсіанській теорії основними стають такі постулати: 1) у ринковій економіці може існувати рівновага за неповної зайнятості; 2) для усунення неповної зайнятості необхідне втручання держави; 3) держава втручається в економічні відносини через грошову і бюджетно-податкову політику; 4) держава впливає на сукупний попит. Фундаментальною є праця Дж. Кейнса "Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей" (1936).

Дж. Кейнс уперше виділяє мікро- та макроекономіку, доводить, що країна — це не фірма і її економіку не можна описувати термінами, що ними пояснюють звичайні ринкові відносини. Він вважається творцем системи державного регулювання економіки. Бачення Кейнсом міжнародної валютної системи втілилось у створенні Міжнародного валютного фонду. Яскравими представниками кейнсіанської макроекономічної теорії є англійський учений К. Кларк,

американські економісти українського походження С. Кузнець та російського походження В. Леонтьев.

Популярною нині є монетарна теорія, яка пов'язана з іменем американського економіста Мілтона Фрідмана (нар. 1912р.). Як головний важіль у регулюванні економіки розглядається грошово-кредитна, а не бюджетно-податкова політика. І здійснити це держава може, збільшуючи або зменшуючи пропозицію грошей. Талановитий учений М. Фрідман запропонував свою доктрину монетаризму на початку 60-х років і вже через десять років став керівником Чиказького економічного центру. У 1976 р. йому присуджено Нобелівську премію. Монетаризм вважають теорією здорового підприємництва. Мета теорії — забезпечення стабільності завдяки оздоровленню грошового обігу, відмова від регулювання ринку, економічна свобода для людини.

Висунуті монетаристами положення щодо неефективності грошової політики в короткостроковому періоді зазнали критики з боку прихильників нової класичної макроекономічної теорії (поч. 70-х років), яка сформувалася як наслідок застосування принципів мікроеко-номічного аналізу до макроекономіки. Нові класики висунули гіпотезу раціональних очікувань. Автор її — Роберт Лукас (нар. 1937 p.), професор Чиказького університету — одержав Нобелівську премію з економіки у 1995 р. За цією гіпотезою майбутні цінові очікування є найважливішими мотивами поведінки для всіх, хто приймає економічні рішення, — фірм, організацій і окремих родин. До цього вважалося, що подібні рішення економічних суб'єктів будуються на довільній або статичній основі.

Американські вчені М. Фельдштейн, Г. Гільдер, А. Лаффер, представники ще однієї сучасної теорії — теорії економіки пропозиції, критикують кейнсіанців за односторонність, віддання переваги сукупному попиту та недооцінювання сукупної пропозиції. Прихильники теорії економіки пропозиції вважають, що бюджетно-податкова політика через податковий механізм впливає і на сукупну пропозицію. Вони пропонують обмежити втручання держави в економічні процеси і стимулювати приватні ініціативи та підприємництво, збільшити роль державних фінансів: зменшити податки, скоротити державні витрати, зменшити кількість грошей в обігу за допомогою відповідної політики в царині державного кредиту.

У межах неоінституціоналізму, одного із сучасних напрямів в економіці, виникли теорії економічної організації та суспільного вибору, представниками яких є відповідно Рональд Коуз (США) і Джеймс Б'юкенен (США). У теорії суспільного вибору досліджуються взаємозв'язки політичних та економічних явищ, зокрема, аналізується політичний ринок. Приватний інтерес у цій теорії розглядається як основний мотив діяльності особи, фірми та суспільного життя людей.

Список використаної та рекомендованої літератури

1. Агапова Τ. Α., Серегина С. Φ. Макроэкономика: Учебник / Под общ. ред. А. В. Сидоровича. — Μ.: Дело и сервис, 2000. — Гл. 1.

2. Курс экономической теории: Учебник / Под общ. ред. Μ. Η. Чепу-рина. — Киров: АСА, 1999. — Гл. 2.

3. Маяків Η. Грегорі. Макроекономіка: Підруч. для України. — К.: Основи, 2000. — Розд. 1.

4. Панчишин С. Макроэкономика. — К.: Либідь, 2001. — Т. 1.

5. Семюелъсон П., Нордгауз В. Макроекономіка. — К.: Основи, 1997.— Ч. 2.— Розд. 5.