Апаратні засоби та операційна система персональних комп'ютерів фірми IBM

ЗМIСТ

Вступ

Історія розвитку ПК фірми IBM та його клонів

Організація та складові частини ПК

Дані в ПК

Символи в ПК

Системний блок

Монітори

Клавіатура

Принтери. Паралельний порт

Лінії зв'язку. Послідовний порт

Маніпулятор "миша"

Звук

Стримери

Сканери

Операційна система MS-DOS

Команди DOS

Внутрішні (резидентні) команди DOS

Зовнішні (транзитні) команди DOS

Пакетні файли (batch-файли)

Спеціальні команди batch-файлів

Приклад файла AUTOEXEC.BAT

Файл конфігурації (CONFIG.SYS)

Команди CONFIG.SYS

Приклад файла CONFIG.SYS

Обхід команд CONFIG.SYS та AUTOEXEC.BAT

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

Вступ

Одним з найяскравіших винаходів людства за останні два десятиріччя, який проник у всі сфери його діяльності, є безперечно персональний комп'ютер (ПК). Зараз ПК є одним з найпоширеніших засобів обчислювальної техніки (ОТ), використання якої бурхливо розвивалося, починаючи з 40-х років, на базі великих та середніх електронно-обчислювальних машин (ЕОМ). Серед останніх слід згадати американські ЕОМ типу IBM 360/370, PDP та їх радянські аналоги ЕОМ серії ЄС, СМ тощо. Мабуть, в жодній сфері своєї діяльності людство не знало таких темпів розвитку, як у виробництві та використанні ОТ. Ще в 1982 році американський журнал "Scientific American" писав: "Якщо б за останні 25 років авіаційна промисловість розвивалася так же стрімко, як і обчислювальна техніка, то Боінг-767 можна було б придбати за 500 доларів і облетіти на ньому земну кулю за 20 хв, витративши при цьому 19 л пального".

Перший ПК було створено у 1976 р. американцями, тоді ще студентами, Стівом Возняком та Стівом Джобсом. Цей комп'ютер був названий поетичним іменем "Apple" ("Яблуко"). Саме це ім'я було використано і в назві фірми, яку згодом заснували С.Возняк та С.Джобс. Зараз фірма "Apple" одна з найпотужніших, всесвітньо відомих фірм, яка займається виробництвом ПК. Щоправда, найбільш популярний продукт фірми носить сьогодні назву "Macintosh", або просто "Mac", можливо, з деякими добавленнями ("Power Macintosh").

В серпні 1981 р. в комп'ютерному світі сталася визначна подія: свій перший ПК випустила славнозвісна фірма IBM (International Business Machines). З того часу IBM-сумісні комп'ютери, або, як ще кажуть, клони IBM PC, які почали випускатися десятками, а то і сотнями інших фірм, заполонили весь світ. Головними причинами цього стало те, що ПК фірми IBM був першим 16-розрядним ПК з "відкритою архітектурою" (про значення цих факторів мова буде йти далі), та безперечне лідерство IBM у галузі виробництва ОТ в попередні роки.

Історія розвитку ПК фірми IBM та його клонів

1980 Початок розробки IBM PC (останні дві літери є абревіатурою слів Personal Computer).

1981 Початок випуску IBM PC. Цей комп'ютер базувався на процесорі i8088 (модифікація процесора i8086) фірми Intel з частотою роботи 4.77МГц, мав 64К оперативного запам'ятовуючого пристрою (ОЗП), вбудований інтерпретатор мови BASIC, файли можна було зберігати на магнітній стрічці або на односторонньому гнучкому диску ємністю 160К.

1982 Персональний комп'ютер, сумісний з IBM PC, випустила фірма Compaq, продукція якої зараз є своєрідним стандартом серед усіх IBM-подібних ПК.

1983 Початок випуску IBM PC XT (eXTended version розширена версія). Цей комп'ютер, як і його попередник, базувався на процесорі i8088 з частотами 4.77МГц або 10МГц, було вилучено магнітофон, але добавлено другий дисковод, з'явилась можливість установки жорсткого диска (в подальшому обов'язково) ємністю 1030М. В тому ж році фірма IBM випустила ПК IBM PCjr (junior молодший), на який покладала великі надії, що потім не виправдалися.

1984 Початок випуску IBM PC AT (Advanced Technology передова технологія). Цей комп'ютер базувався на принципово новому процесорі i80286, що міг працювати у Turbo-режимі з частотою до 16МГц, дозволяв встановлення до 16М ОЗП, мав жорсткий диск ємністю 40М і більше, обладнувався дисководом гнучких дисків ємністю 1.2М.

Після випуску IBM PC AT фірма IBM почала проводити нову політику. Відтепер її продукт PS/2 (Personal System/2 Персональна система/2) був апаратно несумісний з IBM PC XT/AT внаслідок того, що була застосована нова шинна архітектура мікроканальна (Micro Chanel Architecture MCA). Всі додаткові пристрої для PS/2 випускаються тільки фірмою IBM.

1986 З появою нового процесора i80386 фірми Compaq, Zenith, AST, Apricot і сотні інших (але не IBM) випустили нові IBM-сумісні ПК 386.

1989 Фірми-виробники IBM-сумісних комп'ютерів переходять на випуск нового ПК 486, який базується на процесорі i80486.

Основні параметри ПК 386 та ПК 486 стануть зрозумілими, коли ми розглянемо особливості процесорів, що використовуються в них.

1993 На ринку з'являються перші ПК Pentium. Вони використовують новий процесор Pentium фірми Intel, яка перейшла на нову назву замість очікуваної i80586 (але ж Pentium то п'ятий латинською мовою).

1995 На ринку з'являються перші ПК Pentium Pro. Вони використовують новий процесор 6-го покоління фірми Intel Pentium Pro.

Організація та складові частини ПК

На малюнку, що наводиться нижче, дається схема, де фізичні пристрої ПК об'єднані в єдину систему.

Зауважимо, що інколи пристрої введення/виведення об'єднують в один блок.

Розглянемо, які функції виконують окремі блоки наведеної схеми.

Пам'ять, або запам'ятовуючий пристрій (Memory Unit), призначена для зберігання даних та програм, які необхідні комп'ютеру для роботи.

Пристрій введення (Input Unit) здійснює введення до комп'ютера всіх даних та програм.

Пристрій виведення (Output Unit) виконує виведення інформації.

Пристрій управління (Control Unit) здійснює управління процесами, що відбуваються в комп'ютері.

Арифметико-логічний пристрій (Arithetic Logical Unit) реалізує арифметичні та логічні операції.

Блок центрального процесора (Central Processing Unit) фактично поєднує в собі два попередніх пристрої і фізично виконується у вигляді однієї мікросхеми. Цей блок звичайно зветься мікропроцесором, або просто процесором (дивись згадувані вище процесори i80x86 фірми Intel).

Конструктивно ПК має наступні три обов'язкові блоки.

Системний блок. Містить всі основні компоненти електроніки ПК.

Монітор. Є універсальним стандартним пристроєм виведення інформації.

Клавіатура. Є універсальним стандартним пристроєм уведення інформації.

Крім цих трьох обов'язкових блоків до ПК можна в разі потреби підключати периферійні пристрої (принтер, плоттер, сканер, стример, миша, модем, дигитайзер і т.д.).

Дані в ПК

При всьому розмаїтості даних, якими ви можете користуватися при роботі з ПК, насправді комп'ютер "не розуміє" нічого, крім нулів (0) та одиниць (1). Зауважимо, що в інформатиці нуль позначається як , щоб не сплутати цей символ з літерою "O".

Основою даних в комп'ютері є біт (bit, що є скороченням англійських слів binary digit двійкова цифра). Біт може приймати лише два значення 0 або 1. Фізично цим значенням відповідають стани електронних елементів увімкнений/вимкнений, намагнічений/ненамагнічений і т.п. Біт це найменший квант інформації, не дуже зручний у використанні. Значно частіше використовують байти. Байт (byte) це 8 біт, що розглядаються як одне ціле. Вони відіграють основну роль при вимірюванні інформації в комп'ютері. Так, розмір пам'яті, об'єм диска вимірюються у байтах (або кілобайтах, мегабайтах, гігабайтах, терабайтах). Подивимося, скільки існує всього байтів. Перелічимо їх:

У наведеній таблиці в кожному байті на кожному з 8-ми місць (бітів) може стояти 0 або 1. Всього таких комбінацій 28= 256. Взагалі, якщо маємо сукупність n комбінацій 0 або 1, то число всіх можливих таких комбінацій дорівнює 2n. Наведемо таблицю функції 2nдля деяких значень n. Це буде потрібно нам у подальшій роботі.

Тепер повернемось до термінів кілобайт, мегабайт, гігабайт, терабайт. Звичайно термін "кіло" означає 103, "мега" 106, "гіга" 109, "тера" 1012. В інформатиці, оскільки комп'ютер має справу насамперед з двійковими числами (складеними з 0 та 1), термін "кіло" означає 210=1024 найближча до 1000 степінь двійки. Так само, термін "мега" це 220, "гіга" 230, "тера" 240. Кілобайти позначаються літерою К, що стоїть за відповідними цифрами, мегабайти літерою М, гігабайти літерою Г, терабайти літерою Т. Наприклад, якщо дискета має ємність 360К, то у байтах це число означає 368640, якщо ОЗП комп'ютера має 640К, то у байтах це означає 655360 і т.п. Зрозуміло, що М це К разів по К, Г це К разів по М, а Т це К разів по Г. З використанням наведених конструкцій перепишемо таблицю, яку ми щойно розглянули.

Щоб дати уявлення про введені поняття, наведемо приклади. Як буде сказано нижче, терміни байт та символ в інформатиці позначають практично одне й те ж саме. Нехай на стандартному аркуші паперу міститься 2000 (2К) символів. Тоді на дискеті ємністю 1.2М можна записати книгу об'ємом 600 сторінок, а на жорсткому диску ємністю 40М 40 книжок об'ємом по 500 сторінок у кожній.

В інформатиці поряд з двійковою системою числення (вона використовує тільки цифри 0 та 1) часто застосовують також восьмеричну та шістнадцятеричну системи числення. У 8-ричній системі числа утворюються за допомогою цифр 0, 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, а у 16-ричній цифр 0, 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, A, B, C, D, E, F (тут символи A, B, C, D, E, F розглядаються саме як цифри). В загальному випадку для кожного числа треба ще додавати інформацію, в якій системі числення воно записане. Після цього, у разі потреби, нескладно перевести запис числа з однієї системи в іншу. У таблиці, що наводиться нижче, наведені деякі приклади. Тут Dec означає десяткове число, Bin двійкове, Oct восьмеричне, Hex шістнадцятеричне.

Але ж врешті-решт людина спілкується з комп'ютером не за допомогою двійкових чисел!

Символи в ПК

Коли ви спілкуєтесь з комп'ютером, ви вводите якісь команди, інформацію з клавіатури рідною (українською) мовою, або англійською (оскільки комп'ютер придумали американці), і одержуєте повідомлення на екрані монітора тими ж самими мовами. А як же здійснюється перетворення з двійкових чисел до загально прийнятої мови? Для цього існує декілька стандартів переведення байтів (послідовностей восьми 0 та 1) у зрозумілу людині мову. Один з них зветься ASCII (American Standard Code for Information Interchange Американський стандартний код для обміну інформацією). Цей стандарт є одним з найпоширеніших для ПК. У ньому кожному байту відповідає якийсь символ. Історично склалося, що ASCII-коди записуються у дві таблиці: основну та розширену. Ці таблиці наводяться нижче. У кожній клітинці таблиць даються символи та їх десяткові коди.

Перша з таблиць є стандартною для всiх IBM-сумiсних ПК, i, взагалi кажучи, власно стандарт ASCII має лише 128 символiв, якi наведенi тут. У другiй, розширенiй таблицi наведенi наступнi 128 кодiв, значна частина яких використовується для зображення символiв нацiональних алфавiтiв. Крiм того тут розмiщенi символи так званої "псевдографiки", якi дають можливiсть утворювати рiзноманiтнi рамки, таблицi тощо в текстовому режимi роботи екрана монiтора, а також деякi математичнi символи.

Основна таблиця ASCII

Розширена таблиця ASCII (альтернативне кодування)

Зауважимо, що раніше існувало декілька способів кодування кирилиці у розширеній таблиці ASCII-кодів (main, alternative, bulgarian та ін.). Це призводило до багатьох незручностей у роботі, тому врешті-решт стали використовувати один варіант alternative (альтернативний).

Якщо подивитись на першi 32 символи основної таблицi ASCII, то можна побачити, що вони мають цiкаве зображення. В деяких випадках цi символи дiйсно використовуються як графiчнi. Однак, основне призначення цих символiв iнше. А саме, вони є керуючими при роботi з принтером, модемом тощо.

Бiльшiсть символiв, що мiстяться в таблицях, вводяться беспосереднiм натисканням вiдповiдних клавiш клавiатури. Iснує багато способiв введення кожного з символiв ASCII-таблицi. Можливо найпростiший з них пов'язаний з використанням програми ASCII.COM. Ця програма пiсля виконання стає резидентною в пам'ятi ПК i може бути викликана натисканням клавiш Alt+Del, пiсля чого ви можете вибрати будь-який iз символiв у таблицi, що з'являється на екранi. Другий iз способiв так зване "Alt-введення", про яке ми скажемо далі при вивченнi клавiатури ПК.

Системний блок

Як ми вже казали ранiше, системний блок мiстить всi основнi компоненти електронiки ПК. Розглянемо їх бiльш докладно.

Блок живлення. Вiн перетворює змiнний електричний струм у постiйний, забезпечуючи чотири стабiлiзованих напруги: +12В, 12В, +5В та 5В. Потужнiсть блока живлення у IBM PC становила 65Вт, у IBM PC XT 130Вт, у IBM PC AT 200Вт.

Системна (материнська) плата. На нiй розташована бiльшiсть основних елементiв, мiкросхем, що забезпечують роботу ПК. До них входять:

блок центрального процесора (процесор, сопроцесор);

постiйний запам'ятовуючий пристрiй (ПЗП) Read Only Memory (ROM пам'ять тiльки для читання);

оперативний запам'ятовуючий пристрiй (ОЗП) Random Access Memory (RAM пам'ять довiльного доступу);

генератор тактової частоти;

програмуємий внутрiшнiй таймер (Programmable Internal Timer);

шинний контролер (Bus Controller);

контролер переривань (Interrupt Controller);

контролер прямого доступу до пам'ятi (Direct Access Memory Controller);

роз'єми розширення системи та iншi.

Всi компоненти, про якi йшла мова, з'єднуються один з одним за допомогою системи провiдникiв, що зветься шиною (Bus).

Дисководи (Drive) гнучких (Floppy) та жорстких або фiксованих (Hard, Fixed) дискiв.

Печатнi плати контролерiв (адаптерiв) пристроїв: вiдеоконтролер, контролер дисководiв, порти введення/виведення.

Розглянемо характеристики та функцiї, якi виконують вказанi вище компоненти бiльш докладно.

Процесори (сопроцесори)

Як ми вже казали, в IBM-сумiсних ПК використовуються (мiкро)процесори фiрми Intel i86(88), i286, i386, i486 та Pentium. Найважливiшi характеристики цих процесорiв наводяться у таблицi.

Зауважимо, що процесор i88 вiдрiзняється вiд процесора i86 тим, що по шинi даних i88 передається за один такт роботи комп'ютера лише один байт (8бiт), в той час як по шинi даних i86 два байти (16бiт). Звичайно, процесор i88 у цьому розумiннi працює повiльнiше, але на той час, коли сторювався IBM PC, дешевше було використання саме процесора i88, оскiльки тодi були вже добре розробленi схеми, якi забезпечували передачу за 1 такт саме одного байта.

Відмітимо також, що розряднiсть адресної шини повнiстю визначає об'єм пам'ятi ПК, до якої можна адресуватися (див. таблицю iз степенями двiйки).

Вiдзначимо нарештi, що продуктивнiсть роботи процесора вимiрюється в деяких умовних одиницях MIPS (Million of Instructions Per Second мiльйон iнструкцiй за секунду). Тут пiд iнструкцiєю розумiється деяка елементарна дiя процесора, а такi операцiї як множення, дiлення чисел тощо можуть включати навiть десятки таких iнструкцiй. В одній з останніх моделей Pentium, що працює на частоті 150МГц, зафіксована продуктивність у 250MIPS.

Фірма Intel планує випуск наступного покоління свого процесора під назвою P7 з 25млн транзисторів у своєму складі.

За прогнозом президента компанії Intel Енді Гроува на 2011 рік (40 років з моменту випуску фірмою першого мікропроцесора) процесор буде містити у своєму складі близько 1млрд транзисторів і працюватиме на частоті 10ГГц!

Як уже відзначалось, в IBM-подібних ПК використовуються процесори фірми Intel. Інші фірми випускають не менш відомі процесори Motorola, PowerPC, Alpha та інші.

Якщо на ПК виконується багато арифметичних (математичних) розрахункiв, то вельми бажано, щоб такий комп'ютер мав так званий арифметичний (математичний) сопроцесор. Таким сопроцесором обладнуються не всi ПК, але мiсце для його розташування на системнiй платi завжди є, i ви можете встановити його у будь-який час. Сопроцесор дозволяє з високою щвидкістю та точнiстю виконувати математичнi розрахунки (десь у 10 раз швидше). Для процесорiв i86, i286, i386 сопроцесорами є вiдповiдно i87, i287, i387. Процесори i486 та Pentium мають вбудованi сопроцесори, щоправда, деякi варiанти i486 (а саме i486SX) не мають такої властивостi. До речі процесор i386SX відрізняється від процесора i386 тим, що шина даних i386SX має тільки 16 розрядів.

Вiдмiтимо нарештi, що процесор це, як кажуть американцi, "дуже поважна персона" (VIP Very Important Person), а це означає, що вiн виконує тiльки найголовнiшi дiї, а решту по можливості вiддає для виконання iншим пристроям, зокрема, контролерам.

Синхронiзацiя роботи ПК

За синхронiзацiю роботи всiх компонент комп'ютера вiдповiдають двi мiкросхеми: генератор тактової частоти та програмуємий внутрiшний таймер. Перша з них використовує кварцевий кристал для точного фiксованого вiдлiку часу. Друга може змiнювати темп сигналiв синхронiзацiї у великих межах. Зауважимо, що перша модель процесора фiрми Intel i86(88) працювала на частотi 4.77МГц, одна з останніх моделей Pentium на частотi 150МГц (1Гц один такт за секунду, 1МГц один мiльйон тактiв за секунду).

Контролер шини

Як ми казали, iнформацiя мiж окремими компонентами ПК передається по шинi. Задача контролера шини полягає в тому, щоб забезпечити при цьому надiйну передачу сигналiв.

Контролер прямого доступу до пам'ятi

Цей контролер призначений для обмiну iнфомацiєю мiж окремими пристроями (зокрема, дисководами та пам'яттю), минуючі процесор. Це значно прискорює роботу ПК.

Контролер переривань

Пiд час роботи ПК багато пристроїв потребують уваги з боку процесора у той час, коли вiн зайнятий iншою роботою. Контролер переривань виконує функцiю "секретарки", яка стежить за цим процесом, встановлює вiдповiдну чергу i "допускає вiдвiдувачiв", коли це буде можливо.

Відеоконтролер, контролери дисководів

Ці контролери забезпечують необхідний зв'язок між процесором та відповідним пристроєм. Існує багато типів моніторів та дисководів (на деяких з них ми зупинимось пізніше) і їх контролери повинні узгоджуватися з тими типами, що встановлені у вашому ПК.

Пам'ять ПК

Як вже вказувалось, однією із заслуг фірми IBM було те, що об'єм адресуємої пам'яті в її ПК становив 1М. Це означає, що в комп'ютері була закладена можливість звернутися до кожної з мільйона (точніше, 1048576) комірок пам'яті з тим, щоб прочитати звідси, або записати туди 1байт інформації. На той час це був величезний об'єм пам'яті для ПК і забезпечувався він насамперед тим, що адресна шина мала 20 розрядів (220=1048576=1М).

Розглянемо більш докладно організацію адресуємої пам'яті у перших ПК фірми IBM. Ця пам'ять поділяється на 16 блоків по 64К кожний. Блоки нумеруються цифрами шістнадцятеричної системи числення, а саме: 0, 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, A, B, C, D, E, F. Перші десять з них це ОЗП (оперативний запам'ятовуючий пристрій) або RAM (Random Access Memory пам'ять довільного доступу). За термінологією фірми IBM вона звалась: base (conventional) memory. Зрозуміло, що в такому об'ємі (64К10=640К) ця пам'ять може бути доступною, якщо на системній платі повністю встановлено відповідну кількість мікросхем пам'яті, що зараз і робиться, коли ці мікросхеми значно подешевшали.

В ОЗП завантажується насамперед дискова операцiйна система (ДОС) та програми користувача (текстовий редактор, система управлiння базою даних, комп'ютерна гра i т.д. i т.п.). Важливо запам'ятати, що в разi відключення ПК від електромережi всi данi, що знаходяться в ОЗП, втрачаються! В разi потреби всi данi необхідно зберiгати на дисках.

Блоки пiд номерами A, B, C, D, E, F носять назву блокiв верхньої пам'ятi (UMB Upper Memory Blocks) i були зарезервованi фiрмою IBM пiд технiчнi потреби. У блоцi F знаходиться так званий ROM-BIOS (Read Only Memory Basic Input-Output System) ПЗП-БСВВ (Постiйний запам'ятовуючий пристрiй Базова система введення-виведення). ПЗП БСВВ є невiд'ємною складовою частиною ДОС, в якому по сутi на апаратному рiвнi записанi основнi програми роботи окремих пристроїв ПК по обмiну iнформацiєю.

Блоки E та D були вiльними. В блоцi C з появою комп'ютера IBM PC XT розташували розширення БСВВ, в якому мiстилися програми роботи з жорстким диском. В блоцi B була розташована вiдеопам'ять (пам'ять дисплея монiтора), яка спочатку займала всього 4К. В подальшому на цi потреби не вистачило всього блока i тому в блок A було помiщено розширення вiдеопам'ятi.

Хоча спочатку об'єм пам'ятi в 1М здавався дуже значним, швидко прийшли до висновку, що для багатьох реальних задач це далеко не так. Тому фiрми Lotus, Intel, Microsoft розробили стандарт (LIM), за яким була створена так звана Expanded Memory (мабуть, найкращий переклад цього термiну, який вiдповiдає сутi справи, є сторiнкова пам'ять). Цю пам'ять дозволяється встановлювати навiть у ПК, що обладнанi процесором i86(88), вона може мати об'єм у декiлька мегабайт, але до неї неможливо адресуватися безпосередньо. Крiм того, тiльки невелика кiлькiсть програм може користуватися нею. Зокрема одна з так званих електронних таблиць Lotus 1-2-3 фiрми Lotus може використовувати сторiнкову пам'ять для збереження даних.

Починаючи з ПК, що обладнанi процесором i286, з'явилась можливiсть адресуватися до пам'ятi з адресами бiльшими за 1М (див. таблицю з характеристиками процесорiв Intel). Ця пам'ять дiстала назву розширеної (Extended Memory). На жаль, до цих пiр одна з найпоширенiших ДОС фiрми Microsoft (MS-DOS), про яку ми ще будемо говорити, практично не використовує цю пам'ять за призначенням. Зауважимо нарештi, що починаючи з ПК, обладнаних процесором i386, можна перетворювати розширену пам'ять на сторiнкову в разi потреби.

Роз'єми розширення системи

Цi роз'єми приєднуються безпосередньо до шини. В деякi з них вже вставленi печатнi плати контролерiв (адаптерiв) дисководiв та монiтора. Декiлька роз'ємiв порожнi. В будь-який iз них ви можете вставити печатну плату контролера додаткового пристрою (наприклад, сканера), а до нього вже пiдключити сам пристрiй (в цьому i полягає принцип вiдкритої архiтектури).

Дисководи, дисковi накопичувачі (диски)

Для довгострокового зберiгання iнформацiї (програм, даних тощо) використовуються рiзнi засоби. Один з найпоширенiших це дисковi магнiтнi накопичувачi, або просто диски. З фiзичної точки зору всi вони мають одну спiльну рису: намагнiченiй дiлянцi диска вiдповiдає 1, ненамагнiченiй 0.

Диски бувають рiзних типiв. В першу чергу їх можна подiлити на гнучкi (floppy) та жорсткi (hard) диски.

В IBM-сумісних ПК застосовуються два типи гнучких дисків (дискет diskett), що відрізняються розмірами: 5.25" (символ " позначає дюйми) або 133 мм та 3.5" або 89 мм. Запис інформації ведеться на дві сторони (side) дискети (був час, коли використовувалась лише одна сторона). Кожна сторона поділяється на доріжки (track), а доріжки в свою чергу на сектори (sector). В кожний із секторів можна записати 512 байт інформації. Кількість сторін, доріжок, секторів визначає об'єм інформації (у кілобайтах або мегабайтах), яку може містити дискета. Для 5.25-дюймових дискет стандартна ємність (формат) може набувати значень: 160К, 180К, 320К, 360К, 1.2М. Щоб зрозуміти звідки беруться ці числа, приведемо формулу для обчислення ємності (C) дискети в залежності від числа сторін (s), доріжек (t) на кожній із сторін та секторів (n) на кожній доріжці: C=stn512(байт). Нижче наводяться відповідні розрахунки для вказаних форматів 5.25-дюймових дискет:

160 К = 1 40 8 512 байт, 180 К = 1 40 9 512 байт,

320 К = 2 40 8 512 байт, 360 К = 2 40 9 512 байт,

1.2 М = 2 80 15 512 байт.

3.5-дюймові дискети мають такі стандартні формати: 720К, 1.44М, 2.88М. Ці величини також пов'язані відповідним чином із числом доріжок та секторів на доріжці.

Суттєво, що нові дискети потребують форматування (ініціалізації). Цю операцію проводять за допомогою системної утиліти FORMAT (докладніше про це буде йти мова нижче). Зауважимо, що формат дискети повинен відповідати її "паспортним даним": дискету високої щільності (high density) можна форматувати, наприклад на 1.2М, але дискету звичайної щільності (single density) тільки на 360К. При цьому комп'ютер повинен мати відповідний дисковод. Так, наприклад, дисковод для 5.25-дюймових дискет, який підтримує формат 1.2М, дозволяє працювати також із дискетами меншої ємності, але не навпаки; на IBM PC XT, який обладнаний дисководом тільки для 360-кілобайтних дискет, не можна використовувати дискети на 1.2М.

Жорсткi (hard), фіксовані (fixed) диски або вінчестери (winchester) фізично мало чим відрізняються від гнучких дисків. Ви завжди можете вставити в дисковод та вийняти з нього гнучкий диск. В той же час жорсткий диск вмонтований в дисковод і знімають його в разі невідкладної потреби: при ремонті, заміні тощо. Існує принаймні дві версії походження назви "вінчестер" для жорсткого диска. За однією з них цей диск уперше було зроблено в англійському місті з однойменною назвою, за другою в специфікації жорсткого диска були присутні цифри 3030 такі ж самі, як у славнозвісної рушниці.

З точки зору користувача жорсткий диск набагато зручніший у роботі, ніж гнучкий. По-перше, він дозволяє записувати набагато більше інформації. Це пов'язано головним чином з тим, що жорсткий диск має більше сторін (пластин), доріжок та секторів, ніж дискета. По-друге, жорсткий диск обертається разів у 10 швидше ніж гнучкий, що становить близько 3600 обертів за хвилину у вінчестера проти 300 у дискети. Зауважимо, що деякі сучасні типи вінчестерів обертаються зі швидкістю до 10000 обертів за хвилину.

На відміну від дискет існує набагато більше типів вінчестерів. Їх дані наводяться у їхніх паспортах. Ви можете також довідатись про характеристики жорсткого диска за допомогою найрізноманітних програмних засобів. Зауважимо, що вінчестер, встановлений у комп'ютері, як правило, вже форматований.

Сучасний комп'ютер має у стандартній конфігурації два дисководи для гнучких дисків та один жорсткий диск. Прийнято іменувати дисководи для гнучких дисків іменами A: та B:, жорсткий диск іменем C:.

Пізніше при розгляді організації файлів операційної системи ми познайомимось з так званими системними областями дисків.

Монітори

Як ми вже казали вище, монітор є універсальним стандартним пристроєм виведення інформації. Інформація, що виводиться на екран (дисплей) монітора, посилається у відеопам'ять, а звідси за допомогою відеоконтролера (відеоадаптера) відображується на екрані. Підкреслимо, що тип монітора та тип відеоадаптера повинні відповідати один одному.

Розглянемо, які типи моніторів (відеоадаптерів) використовувала фірма IBM в своїх персональних комп'ютерах.

В перших IBM PC було встановлено монохромний дисплейний екран (IBM Monochrome Display Screen), робота якого підтримувалась монохромним дисплейним адаптером (IBM Monochrome Display Adapter MDA). Цей адаптер забезпечував тільки текстовий режим роботи екрана в одному кольорі (зеленуватому, блакитному або оранжевому). В той же час якість відображення символів була досить високою. Крім того, символи могли виводитися на екран підкресленими, підвищеної інтенсивності та у негативному зображенні. При виведенні на екран текст міг розміщуватися у 25 рядках та 80 (40) колонках.

Наступним типом відеоадаптерів, що використовувався в IBM PC, був кольоровий графічний адаптер фірми IBM (IBM Color Graphic Adapter CGA), який міг працювати з чотирма типами екранів: із звичайним телевізійним екраном, так званими композитними моніторами (Composite monitors) монохромними та кольоровими, а також із RGB-моніторами. Останній з моніторів був найпоширенішим. Його назва пов'язана з тим, що при формуванні кольорів були використані три основні компоненти: Red (червоний), Green (зелений) та Blue (блакитний) кольори. Адаптер CGA крім текстового режиму підтримує також і графічний режим роботи екрана. В текстовому режимі роботи (25 рядків 80 (40) колонок) були доступними 8 основних кольорів, ще 8 одержувалися з основних підвищенням яскравості (bright), з цих 16 ще 16 за допомогою мерехтіння (blinking). В графічному режимі існує два підрежими: високої та середньої розрізнюючої здатності. В першому підрежимі роботи є можливість доступу до будь-якої з 640200 точок екрана (пікселів: pixel picture element елемент картинки), але при цьому не можна використовувати кольори (монохромний підрежим). В другому підрежимі (320200 точок) можна використовувати тільки 4 кольори із 4 кольорових палітр. Слід зауважити, що за якістю CGA значно поступався своєму попереднику і працювати з RGB-монітором було утомливо.

Невдовзі після CGA з'явився графічний адаптер фірми Hercules (Hercules Graphics Adapter Herc card), який підтримував роботу монохромного дисплея фірми Hercules (Hercules Monochrome Display). На відміну від CGA він працював тільки у монохромному режимі, але забезпечував значно вищу якість зображення. До того ж у графічному режимі було доступно 720 348 точок.

Суттєвим просуванням уперед в порівнянні з CGA став покращений графічний адаптер фірми IBM (IBM Enchanced Graphics Adapter EGA), який забезпечував роботу покращеного кольорового дисплея (IBM Enchanced Color Display). В графічному режимі (640 350 точок) можна використовувати 16 кольорів із палітри у 64 кольори.

Наступним вдосконаленням був адаптер фірми IBM під назвою відеографічний масив (IBM Video Graphics Array VGA), що працював разом з відеокольоровим дисплеєм (IBM Video Color Display). В графічному режимі (640 400 точок) можна використовувати 16 кольорів із палітри у 4096 кольорів.

Нарешті, для професійних цілей застосовуються ще кращі, ніж VGA адаптери, які підтримують у графічному режимі більше 640 400 точок і більшу кількість кольорів. Такі адаптери дістали назву SuperVGA.

В портативних ПК (Laptop, Notebook) замість окремих моніторів використовуються так звані рідинно-кристалічні дисплеї (LCD Liquid-Crystal Display), які монтуються на внутрішній стороні кришки комп'ютера.

У разі потреби звертання до монітора використовується ім'я CON.

Клавіатура

Вже відмічалося, що клавіатура є універсальним стандартним пристроєм уведення інформації.

Хоча клавіатура (keyboard) вашого ПК дуже нагадує клавіатуру звичайної друкарської машинки, існують і суттєві відмінності, пов'язані в першу чергу з тим, що це складний багатофункціональний електронний пристрій.

IBM-подібні ПК обладнуються двома типами клавіатур: PC-keyboard (ПК-клавіатура) та Enchanced PC-keyboard (покращена ПК-клавіатура). Перша має 84, друга 101/102 клавіші. Покращеною клавіатурою почали обладнуватися IBM PC AT. Ця клавіатура відрізняється від звичайної в першу чергу більш зручним розташуванням клавіш. Крім того добавлені нові клавіші, більшість з яких дублює деякі інші клавіші. Врешті-решт будь-який допустимий символ можна ввести з обох клавіатур.

Всі клавіші клавіатури ПК умовно можна підрозділити на 4 групи.

До першої з них відносяться функціональні клавіші: F1F10 в звичайній та F1F12 в покращеній клавіатурі. Вони використовуються в багатьох програмних продуктах з різноманітними цілями. Наприклад, клавіша F1 найчастіше використовується для викликання допомоги (Help), інші приклади будуть наведені далі.

До другої групи відносяться стандартні керуючі клавіші: Enter (Return, ), Ctrl, Alt, Shift, CapsLock, Esc, Tab, BackSpace (), PrintScreen, ScrollLock, Break/Pause. В кожному з програмних продуктів ці клавіші можуть використовуватися по-різному. В той же час багато з них мають одні і ті ж функції. Наприклад, якщо ви вводите якусь команду, то завершується вона натисканням клавіші Enter. Клавіші Ctrl (Control), Alt (Alternate), Shift (вони звуться регістровими), як правило, самі по собі не виконують ніяких дій їх треба натиснути і, не відпускаючи, натиснути якусь іншу клавішу (ми будемо позначати цю дію так: регістрова_клавіша+інша_клавіша, наприклад, Alt+F1). З регістрових клавіша Shift застосовується як перемикач між малими та великими літерами. Якщо ви хочете, щоб при натисканні самих клавіш з відповідними літерами вони друкувалися як великі (без натискання Shift), натисніть спочатку і відпустіть клавішу CapsLock. Повторне натискання останньої клавіші поверне вас до малих літер. Клавіша Esc (Escape) застосовується, як правило, для відміни деякої дії, повернення на попередній рівень тощо. Клавіша Tab (Tabulate) використовується для табуляції під час введення тексту, або для переходу між вікнами, полями тощо. Ми не будемо наводити інші приклади, зауважимо тільки, що пояснення щодо призначень вказаних клавіш, як правило, дається в самих програмах.

Третю групу становлять алфавітно-цифрові клавіші. Немає потреби пояснювати їх. Зауважимо тільки, що крім основного (латинського) тут доступний і український алфавіт. Перемикання між алфавітами здійснюється за допомогою визначеної комбінації клавіш. Наприклад, в українізованій версії операційної системи MS-DOS клавіші Ctrl+ПравийShift перемикають клавіатуру на український алфавіт, Ctrl+ЛівийShift на латинський.

Останню, четверту групу складають клавіші керування курсором і цифрові клавіші (на малій цифровій панелі праворуч). Зауважимо, що на покращеній клавіатурі клавіші керування курсором дублюються. Перемикання на вказаній панелі між клавішами керування курсором та цифровими клавішами здійснюється клавішею NumLock. Цифрові клавіші на панелі, що розглядається, відіграють окрім основної ролі (введення відповідних цифр) ще одну важливу допоміжну роль у так званому Alt-введенні. Якщо ви натиснете клавішу Alt та, не відпускаючи її, наберете десятковий ASCII-код будь-якого символа, то після відпускання клавіші Alt цей символ відобразиться на екрані. Клавіші , , , , Home, End, PageUp, PageDown використовуються, як правило, у текстових редакторах для переміщення по тексту, а клавіші Insert та Delete в тих же програмах для увімкнення режиму вставки та вилучення символу із тексту.

Відмітимо нарешті деякі стандартні комбінації клавіш. По-перше, це комбінація Ctrl+Alt+Del. Вона викликає перезавантаження операційної системи (в деяких особливих випадках не діє). Клавіші Ctrl+Break або Ctrl+C або Ctrl+ScrollLock у більшості випадків переривають виконання програми, а клавіші Ctrl+NumLock або Pause призупиняють її виконання (продовження слідує після натискання будь-якої клавіші).

І останнє зауваження. Якщо тримати клавішу натиснутою деякий час, то відбудеться так зване автоповторення відповідний символ буде виводитись доти, поки ви не відпустите клавішу.

Принтери. Паралельний порт

Принтери використовуються для виведення текстової та графічної інформації на папір. Щоправда, для побудови високоякісних графіків краще мати графопобудовувач (плоттер).

Сучасні принтери підрозділяються на чотири типи: матричні, лазерні, струйні та термодрукуючі.

Матричні принтери мають друкуючу головку, яка обладнана 9-ма або 24-ма голками, що розташовані вертикально. Ці голки, ударяючи по барвній стрічці за командами комп'ютера, формують відповідне зображення (символу або малюнка). Позитивна якість матричних принтерів їх порівняльно невелика вартість, недолік не дуже висока якість зображення.

Останнім часом все більш популярними стають лазерні принтери. Хоча вони і значно дорожче від матричних, але забезбечують найвищу якість і швидкість друку. В лазерних принтерах застосовується так званий електростатичний метод друку, коли зображення формується за допомогою лазера та спеціального барвного порошка на металевій пластині під дією сигналів від комп'ютера, а потім це зображення переноситься на папір.

Струйні принтери дають якість друку майже таку ж саму як і лазерні, хоча і коштують значно дешевше від них. Недоліком струйних принтерів у порівнянні з лазерними є те, що вони працюють відчутно повільніше і крім того потребують папір високої якості. Принцип дії струйного принтера майже такий самий, як і у матричного, але на відміну від останнього тут у друкуючій головці використовуються не голки, а сопла, через які на папір наноситься спеціальний рідкий барвник, що швидко висихає.

Термодрукуючі принтери використовують термічний метод, при якому зображення формується за допомогою підігріваючого друкуючого елемента на попередньо обробленому хімічними речовинами папері. Ця технологія дуже проста у реалізації, але при цьому якість друку не дуже висока і крім того потрібен спеціальний папір. В силу сказаного термодрукуючі принтери використовуються, як правило, з переносними ПК.

Відмітимо, нарешті, що майже всі принтери підключаються до ПК через паралельний порт, який завжди є в комп'ютері і виконує тільки роль каналу зв'язку між ПК та принтером. Назва цього порту пов'язана з тим, що через паралельний порт передається одразу цілий байт інформації (передаються паралельно одночасно всі 8 біт одного байта). Деякі з принтерів можуть підключатися також і до послідовного порту (дивись нижче).

У разі потреби звертання до паралельних портів використовуються імена LPT1 (PRN) для першого порту, LPT2 для другого.

Лінії зв'язку. Послідовний порт

Паралельний порт, який ми щойно розглянули, є одностороннім каналом зв'язку, по якому дані передаються від комп'ютера до принтера. Послідовний порт за своєю природою повністю двосторонній. Через цей порт дані передаються послідовно біт за бітом в обох напрямках. З цієї причини послідовний порт використовується у цілях зв'язку комп'ютерів у мережу, зокрема через телефонні лінії. В останньому випадку на ПК, що підключені до комп'ютерної мережі, повинні встановлюватися так звані модеми, які забезпечують перетворення комп'ютерних сигналів у телефонні і навпаки. Зауважимо, що слово модем складається з початкових літер слів "модулятор" та "демодулятор", які є назвами фізичних пристроїв спеціального перетворення сигналів. В сучасних ПК встановлюється принаймні два послідовних порти в силу їх важливості.

У разі потреби звертання до послідовних портів використовуються імена: COM1 для першого порту, COM2 для другого.

Маніпулятор "миша"

Маніпулятор миша є нестандартним, дуже зручним у деяких випадках, пристроєм введення інформації. Миша підключається до одного з послідовних портів. Для підтримки її роботи необхідне завантаження у пам'ять комп'ютера так званого драйвера миші. З цією метою треба просто запустити програму MOUSE.COM (можливі й інші імена), що постачається разом з мишею.

Якщо перемістити мишу по столу (або іншій поверхні), аналогічне переміщення здійснить на екрані курсор миші. На своєму корпусі миша має дві або три кнопки (як правило, використовується тільки ліва кнопка), натискаючи на які ви можете виконувати деякі дії (вказувати, відмічати об'єкт, запускати програму і т.д.). Зауважимо, що при цьому програмний продукт повинен підтримувати роботу миші, що зараз є практичним стандартом для серйозних систем. Крім того деякі програми не можуть взагалі працювати без миші, робота з іншими набагато простіша, якщо використовується миша, а не клавіатура.

Звук

На ПК фірми IBM із самого початку їх випуску встановлювалися невеличкі динаміки, які були в змозі відтворювати звуки заданої частоти із визначеною тривалістю. Ця можливість використовувалась раніше тільки для подання сигналу про початок або кінець деякого процесу, щоб привернути увагу користувача. Зараз створені програмні засоби, за допомогою яких можна відтворювати не тільки якусь музику, але навіть і мову, щоправда з невисокою якістю.

Стримери

Резервне копіювання (збереження) інформації має надзвичайно важливе значення при розробці програмних продуктів, веденні баз даних і т.п. З цією метою поруч із гнучкими дисками широко застосовують також і магнітні стрічки, на які записують інформацію за допомогою стримерів. Контролер стримера підключається у вільний роз'єм системної плати, а до нього приєднується стример. Для керування роботою стримера треба запустити відповідну програму, яка входить у поставку разом з вказаним пристроєм.

Сканери

Сканер призначений для введення до комп'ютера графічної інформації з рисунків, фотографій, документів тощо. Контролер сканера підключається у вільний роз'єм системної плати, а до нього приєднується сканер. Для керування роботою сканера треба запустити відповідну програму, яка входить у поставку разом з вказаним пристроєм.

Операційна система MS-DOS

Що таке операційна система

Операційна система персонального комп'ютера це комплекс програм, які в першу чергу забезпечують роботу всіх пристроїв ПК, дозволяють виконувати різноманітні команди по керуванню комп'ютером та запускати на виконання прикладні програми. Однією з найпоширеніших операційних систем для IBM-сумісних ПК є MS-DOS (MicroSoft Disk Operation System дискова операційна система фірми Microsoft). Ця система була спеціально розроблена за замовленням фірми IBM у 1981 р. і з того часу зазнала значних змін і вдосконалень. Як і кожний програмний продукт серйозних фірм, нові розробки MS-DOS мають так звані версії (version). До теперішнього часу випущено 6 версій цієї операційної системи: 1.0, 2.0, ., 6.0. Якщо система не зазнає суттєвих змін, а виправляються, наприклад, лише помилки (буває і таке!), то у номері версії це відображається додаванням порядкових цифр після крапки. Так, розвитком версії 3.0 були версії 3.1, 3.2, 3.3. Надалі ми будемо говорити тільки про основні версії (16).

Свого часу фірма IBM придбала у фірми Microsoft ліцензію на MS-DOS і почала продавати її разом із своїми комп'ютерами під назвою PC-DOS (Personal Computer Disk Operation System дискова операційна система персонального комп'ютера). Між згаданими операційними системами є деякі відміни, але вони настільки незначні, що ми майже не будемо казати про них.

Складові частини операційної системи

Операційна система MS-DOS складається із таких шести частин.

Базова система введення-виведення (BIOS), як ми вже казали, являє собою комплекс програм, що записаний у ПЗП (ROM) ще при виготовленні комп'ютера, і забезпечує найпростіші операції по підтримці роботи всіх компонент ПК. Перш за все BIOS здійснює перевірку працездатності головних пристроїв ПК після його вмикання (POST Power On Self Testing). Потім він проводить ініціалізацію ПК та передає управління на так званий Boot Sector.

Завантажувач операційної системи (Boot Sector) це коротка програма (512 байт), що знаходиться у першому секторі кожного системного диска (гнучкого або жорсткого), і основна задача якого полягає у завантаженні в пам'ять ПК програм операційної системи, які містяться у файлах (точне означення цього поняття буде дано нижче) IO.SYS та MSDOS.SYS. Під системним диском ми будемо розуміти спеціальним чином підготовлений під час форматування диск, на якому містяться вказані два файли та файл COMMAND.COM.

Файл IO.SYS є розширенням BIOS і змінюється (вдосконалюється) від версії до версії, в той час як BIOS залишається консервативною, незмінною частиною системи.

Файл MSDOS.SYS реалізує основні послуги DOS на вищому рівні. Після завантаження файлів IO.SYS та MSDOS.SYS в оперативну пам'ять ПК вони залишаються там аж до вимкнення комп'ютера і повністю забезпечують його роботу. Зауважимо, що файли IO.SYS та MSDOS.SYS в операційній системі PC-DOS мають назви IBMBIO.COM та IBMDOS.COM, відповідно.

Командний процесор COMMAND.COM обробляє (інтерпретує) команди, які одержані з клавіатури або з так званих batch-файлів, та виконує їх, завантажує та виконує прикладні програми. Командний процесор містить у собі так звані внутрішні (резидентні) команди DOS, про які мова піде далі. У разі необхідності значна частина COMMAND.COM вивільнює оперативну пам'ять, дозволяючи зайняти її прикладним програмам. Після того як останні завершать свою роботу, резидентна частина командного процесора відновлює COMMAND.COM у пам'яті.

Утиліти DOS це службові програми, що поставляються у складі операційної системи. Вони ще звуться зовнішніми (транзитними) командами DOS. Їх ми також розглянемо нижче. Зауважимо лише, що з широкої точки зору всі прикладні програми можуть розглядатися як утиліти DOS.

Файлова система MS-DOS

Програми, дані, які потрібні при роботі комп'ютера, зберігаються у файлах. Файл це поіменоване місце на диску, в якому знаходиться інформація. Кожен файл має назву, що складається із імені та розширення. Ім'я файла може містити від 1 до 8 символів. Розширення може містити до 3 символів, а може бути і відсутнім. Деякі із символів ASCII заборонено вживати в іменах та розширеннях файлів. Ми не будемо говорити про них, скажемо тільки, що всі літери латинського алфавіту (великі чи малі) та цифри дозволені. Між іменем та розширенням ставиться крапка. Прикладами можуть служити назви розглянутих системних файлів: IO.SYS, MSDOS.SYS, COMMAND.COM.

Розширення файлів задає, як правило, їх тип, належність до певного класу. Багато програмних систем при створенні файла автоматично установлюють його розширення і по ньому ви можете судити, що то за файл. Наприклад, розширення BAS свідчить про те, що відповідний файл містить текст програми на мові Basic, розширення PAS файл містить текст програми на мові Pascal, розширення BAK файл є копією іншого файла, що утворюється при редагуванні останнього, розширення TXT, DOC мають, як правило, тексти, документи тощо.

Серед усіх файлів особливе місце займають так звані виконувані файли. Ці файли мають розширення COM (Command командний), EXE (Executable виконуваний) та BAT (Batch пакетний). Файли з першими двома розширеннями це програми, які можна запускати на виконання. З точки зору користувача між COM- та EXE-програмами немає різниці. Файл з розширенням BAT (надалі будемо звати його batch-файлом) то текстовий файл, у якому записана послідовність виконуваних програм або команд DOS. Нижче ми ще повернемося до batch-файлів.

Починаючи з версії 2.0 (в той час саме з'явився комп'ютер IBM PC XT із жорстким диском), DOS підтримує так звану ієрархічну, деревовидну структуру файлової системи. Це означає, що є можливість створювати на диску директорії (каталоги), у яких зберігаються групи файлів, споріднених за якоюсь ознакою. Це певною мірою є аналогом зберігання книг у бібліотеці, де література знаходиться у кімнатах, шафах, на полицях тощо. Директорії, як і файли, мають ім'я та розширення (останнє необов'язкове). У назві директорії можна використовувати ті ж самі символи, що і в назві файла. Допустимі вкладені директорії. Перша, головна з них, зветься кореневою. В ній розташовані файли і директорії, в яких у свою чергу можуть бути файли і директорії і т.д. Якщо директорія X розташована в директорії Y, то кажуть, що X є піддиректорієм Y, а Y є наддиректорією або батьківською директорією для X. Наведемо приклад введених понять (див. рисунок).

Тут C: коренева директорія, DOS, UTILS, WINDOWS директорії першого рівня, що є піддиректоріями C:, ANTIVIR, DOC, DRIVERS, директорії другого рівня, що є піддиректоріями UTILS. В кожній із вказаних директорій може бути розташована та чи інша кількість файлів.

Існують команди DOS, за допомогою яких можна створювати, видаляти директорії та переходити з однієї директорії до іншої (про це мова буде йти далі). Директорія, з якою ви працюєте зараз, зветься активною або поточною. Саме в цій директорії DOS шукає задані вами файли. Якщо ви хочете вказати файл, що розташований в іншому місці, ви повинні вказати шлях або маршрут до цього файла, який задається послідовністю директорій, що розділені символом "\" (backslash обернена похила), наприклад, C:\UTILS\ANTIVIR\AIDSTEST.EXE.

У багатьох командах DOS при вказанні групи файлів з однієї директорії можна використовувати символи ? та для задання так званих масок або шаблонів. Ці символи використовуються в імені та/або в розширенні файлів. Символ ? замінює будь-який символ, а символ будь-який залишок імені або розширення файлів. Наприклад, якщо у директорії є файли doc1ku.txt, doc2ku.txt, ., doc9ku.txt, то всі вони можуть бути задані за допомогою однієї маски doc?ku.txt. Якщо ви задасте шаблон a., то будуть вибрані (селектовані) всі файли, назва яких починається з літери a. Зауважимо, що після символа неприпустимі ніякі інші символи в імені та розширенні.

Тепер повернемося до вже згадуваної системної області диска. Крім Boot-сектора сюди входять також коренева директорія (Root Directory) та таблиця розміщення файлів (File Allocation Table FAT). У кореневій директорії записані назви файлів та директорій нижнього рівня, дата та час їх утворення, розміри та деяка інша інформація. У FAT-таблиці записані ланцюжки кластерів, в яких розміщуються файли. Кластер (Cluster гроно, пучок, група) це група секторів (як правило, 2 на дискеті та 4 на вінчестері), які розглядаються операційною системою як одне ціле при запису та зчитуванні інформації. DOS записує та зчитує інформацію не бітами і навіть не байтами, а цілими кластерами.

Відмітимо також, що DOS дозволяє поділяти фізичний жорсткий диск на так звані логічні диски, які мають назви C:, D: і т.д. в залежності від того, скільки логічних дисків ви вибрали при підготовці вінчестера. Інформація про розподіл жорсткого диска на логічні диски зберігається у таблиці розділів (Partition Table), яка також входить до системної області диска.

Завантаження DOS та діалог з операційною системою

Завантаження DOS відбувається у трьох випадках:

при вмиканні електроживлення комп'ютера за допомогою розташованого праворуч або на передній панелі системного блока вмикача Power;

при натисканні клавіші Reset, що розміщена на передній панелі системного блока;

при одночасному натисканні клавіш Ctrl, Alt, Del на клавіатурі (не діє, коли, як кажуть, комп'ютер або система "зависає").

Додамо, що у деяких моделях ПК необхідно ще вмикнути монітор.

Завантаження DOS відбувається або з системної дискети, що вставлена у дисковод A:, або з жорсткого диска. В останньому випадку дисковод A: має бути вільним. Під час завантаження DOS перевіряє працездатність окремих пристроїв ПК, після чого записує в оперативну пам'ять комп'ютера системні файли IO.SYS, MSDOS.SYS та COMMAND.COM і видає на екран запрошення DOS (системну підказку) у вигляді A:> у разі завантаження з дискети, C:> у разі завантаження з вінчестера. У кінці запрошення DOS стоїть символ _ , що зветься курсором. Курсор вказує місце на екрані, де буде з'являтися інформація, яку ви вводите. Після появи запрошення ви можете вводити команди DOS або імена виконуваних файлів (в останньому випадку не обов'язково набирати розширення COM, EXE, BAT) для керування роботою комп'ютера. Команди набирають на клавіатурі великими або маленькими літерами (це несуттєво) і завершують натисканням клавіші Enter. Якщо ви помилилися при набиранні команди до натискання клавіші Enter, використовуйте клавішу BackSpace () для видалення символів ліворуч від курсора та Esc для відміни всієї команди. Якщо ви неправильно набрали команду чи ім'я виконуваного файла (або цього файла немає в активній директорії) і натиснули клавішу Enter, то з'явиться повідомлення: Bad command or file name (Неправильна команда або ім'я файла) і ви можете повторити свої дії вірно.

Нижче наводяться команди MS-DOS. Вони поділяються, як ми вже казали, на внутрішні (резидентні) та зовнішні (транзитні) команди. Останні ще звуться утилітами DOS. Внутрішні команди "вмонтовані" у файл COMMAND.COM і тому доступні у будь-якому випадку після завантаження операційної системи. Зовнішні команди можуть бути виконані лише тоді, коли на диску є відповідні файли (утиліти).

Кожна з команд містить, як правило, декілька параметрів. Якщо параметр необов'язковий, то він береться у квадратні дужки "[ ]". Знаком "|" розділяються альтернативні варіанти.

Команди DOS

Внутрішні (резидентні) команди DOS

BREAK

Вмикає або вимикає розширену перевірку натискання клавіш CTRL+C.

Ви можете використовувати BREAK у командному рядку або у файлі CONFIG.SYS. У деяких випадках при натисканні клавіш CTRL+C (або CTRL+Break) робота програми, що виконується, завершується. Щоб збільшити число таких випадків, команду BREAK встановлюють в режим ON.

BREAK [ON|OFF]

ON|OFF Вмикає або вимикає розширену перевірку натискання клавіш CTRL+C.

У файлі CONFIG.SYS записується рядок BREAK=ON|OFF.

Щоб вивести поточне установлення команди, виконайте BREAK.

CHDIR (CD)

Виводить ім'я поточної директорії або змінює поточну директорію.

CHDIR [drive:][path] або CD [drive:][path]

CHDIR[ ] або CD[ ]

[drive:][path] Визначає диск (якщо він відмінний від поточного) та директорію, до яких ви хочете перейти.

Визначає, що ви хочете повернутися до батьківської директорії.

Щоб вивести ім'я поточної директорії, виконайте CHDIR або CD.

CHCP

Виводить або змінює номер активної множини символів (code page кодову сторінку), яка визначається другою половиною ASCII-таблиці.

CHCP [nnn]

nnn Визначає множину символів, підготовлену командою COUNTRY у файлі CONFIG.SYS. Зокрема, MS-DOS забезпечує множини символів для США: 437, для України: 866.

Щоб вивести номер активної множини символів, виконайте CHCP.

Перед використанням команди CHCP ви повинні встановити програму NLSFUNC.

CLS

Очищає екран.

Очищений екран містить тільки підказку DOS та курсор.

COPY

Копіює один або декілька файлів у визначене місце.

COPY [/A|/B] source [/A|/B] [+ source [/A|/B] [+ .]][destination [/A|/B]] [/V]

source Визначає місцеположення та ім'я файла або множини файлів, що копіюються. Source може містити літеру дисковода з двокрапкою, імя директорія та ім'я файла або їх комбінацію.

destination Визначає місцеположення та ім'я файла або множини файлів, куди відбувається копіювання. Destination може містити літеру дисковода з двокрапкою, імя директорія та ім'я файла або їх комбінацію.

/A Вказує текстовий ASCII-файл.

/B Вказує бінарний файл.

/V Перевіряє, чи вірно відбувся процес копіювання.

CTTY

Змінює пристрій, що використовується для керування комп'ютером.

CTTY device

device Визначає пристрій, з якого вводяться команди MS-DOS. Цей параметр може бути одним з наступних: PRN, LPT1, LPT2, LPT3, CON, AUX, COM1, COM2, COM3 або COM4.

Використовуйте команду CTTY, якщо ви хочете вводити команди не з клавіатури, а з іншого пристрою.

DATE

Виводить або змінює системну дату.

DATE [mm-dd-yy]

mm-dd-yy Встановлює визначену вами дату. Значення місяця (mm), дня (dd), року (yy) повинні відокремлюватися крапками (.), рисками (-) або похилими (/). Формат дати залежить від встановлення команди COUNTRY в файлі CONFIG.SYS. Нижче наводяться можливі значення параметра mm-dd-yy.

mm від 1 до 12,

dd від 1 до 31,

yy від 80 до 99 або від 1980 до 2099.

DEL (Erase)

Видаляє вказані вами файли.

При використанні вказаної команди файл насправді не видаляється, а лише позначається спеціальним чином, як видалений. Якщо ви не запишете на його місце інших файлів, то цей файл може бути відновлений утилітою UNERASE системи MS-DOS.

DEL [drive:][path]filename [/P] або ERASE [drive:][path]filename [/P]

[drive:][path]filename Визначає місцеположення та ім'я файла або множини файлів, що видаляються.

/P Виводить підказку про підтвердження перед видаленням файла.

DIR

Виводить список файлів та піддиректорій, що містяться у вказаній директорії.

DIR [drive:][path][filename] [/P] [/W] [/A[[:]attributes]][/O[[:]sortorder]] [/S] [/B] [/L] [/C]

[drive:][path] Визначає дисковод та директорію, для яких виводиться список.

[filename] Визначає окремі файли або групи файлів, для яких виводиться список.

/P Призупиняє (Pause) дію команди після заповнення екрана. Для продовження натисніть будь-яку клавішу.

/W Виводить список у широкому (Wide) форматі, тобто 5 імен файлів або директорій у кожному рядку без розміру та дати.

/A[[:] attributes] Виводить імена тільки тих директорій та файлів, які мають вказані атрибути. Якщо DIR використовується без цього параметра, то виводяться імена всіх файлів за винятком прихованих та системних. Якщо DIR використовується з цим параметром без вказання атрибутів, то виводяться імена всіх файлів, в тому числі і прихованих та системних. Двокрапка (:) необов'язкова. У наступному списку описуються можливі значення параметра attributes. Можна використовувати будь-яку комбінацію цих значень, не відокремлюючи їх пропусками. Знак "" перед літерою означає протилежне.

H Приховані (Hidden) файли,

S Системні (System) файли,

D Директорії,

A Архівні (Archive) файли,

R Файли тільки для читання (Read-only).

/O[[:] sortorder] Керує порядком, у якому DIR сортує та виводить імена директорій та файлів. Якщо DIR використовується без цього параметра, то імена виводяться у тому порядку, у якому вони розташовані на диску. Якщо DIR використовується з цим параметром без вказання порядку сортування, то виводяться імена директорій у алфавітному порядку, а потім імена файлів також у алфавітному порядку. Двокрапка (:) необов'язкова. У наступному списку описуються можливі значення параметра sortorder. Можна використовувати будь-яку комбінацію цих значень, не відокремлюючи їх пропусками. Знак "" перед літерою змінює на зворотний порядок сортування (тобто від Z до A та від 9 до 0).

N В алфавітному порядку за ім'ям (Name),

E В алфавітному порядку за розширенням (Extension),

D За датою (Date) та часом (Time), більш пізні файли раніше,

S За розміром (Size), менші файли раніше,

G З директоріями, що згруповані перед файлами,

C За відношенням компресування (Compression ratio), з меншим відношенням раніше.

/S Розповсюджує дію команди на піддиректорії.

/B Виводить тільки імена директорій та файлів без попередньої та сумарної інформації (Bare голий).

/L Виводить несортовані імена директорій та файлів маленькими літерами.

/C[H] Виводить відношення компресування файлів, що компресовані утилітою Doublespace.

MKDIR (MD)

Створює директорій.

MKDIR [drive:]path або MD [drive:]path

drive: Визначає диск, у якому ви хочете створити нову директорію.

path Визначає місцеположення та ім'я нової директорії. Максимальна довжина шляху (path) від кореневої директорії до нової директорії дорівнює 63 символам, включаючи символи "\".

PATH

Вказує альтернативні шляхи пошуку для виконуваних файлів (програм). За умовчанням MS-DOS шукає такі файли тільки у поточній (активній) директорії.

PATH [[drive:]path[; .]]

[drive:]path Визначає диск, директорію та піддиректорії, що додаються до альтернативних шляхів пошуку.

; Розділяє альтернативні шляхі пошуку.

Щоб вивести встановлені шляхи пошуку, виконайте PATH.

Щоб вилучити встановлені шляхи пошуку, виконайте PATH ;.

PROMPT

Змінює підказку MS-DOS у командному рядку.

PROMPT [text]

text Визначає будь-який текст та інформацію, яку ви хочете включити до системної підказки. У наступному списку наводяться символи, комбінації яких ви можете використовувати у системній підказці, та їх значення.

$Q = (знак рівності),

$$ $ (знак долара),

$T Поточний час,

$D Поточна дата,

$P Поточні диск та шлях,

$V Номер версії MS-DOS,

$N Поточний диск,

$G > (знак більше),

$L < (знак менше),

$B | (потік),

$_ Переведення_каретки-повернення_рядка (ENTER-LINEFEED),

$E ASCII-код Escape (27-й код),

$H Пропуск назад (Backspace) забивання попереднього символу.

RENAME (REN)

Зміна імені файла (файлів), що задані, перейменування.

RENAME [drive:][path]filename1 filename2 або

REN [drive:][path]filename1 filename2

[drive:][path]filename1 Визначає місцеположення та ім'я файла або множини файлів, що перейменовуються.

filename2 Визначає нові імена файла, або множини файлів, якщо використовуються шаблони (маски) MS-DOS. (Ви не можете визначити новий диск або шлях.)

RMDIR (RD)

Видаляє (знищує) порожню директорію.

RMDIR [drive:]path або RD [drive:]path

[drive:]path Визначає місцеположення та ім'я директорії, що видаляється.

SET

Виводить, встановлює або видаляє змінні оточення (environment variables) MS-DOS.

Змінні оточення використовують всі програми, що працюють під управлінням MS-DOS, якщо тільки в них є посилання на ці змінні. При цьому змінні приймають задані командою SET значення. Команда SET найчастіше використовується у файлах AUTOEXEC.BAT або CONFIG.SYS.

SET [variable=[string]]

variable Визначає змінну, яку ви хочете встановити або модифікувати.

string Визначає рядок, який ви хочете пов'язати із заданою змінною.

Щоб вивести поточні установлення оточення, виконайте SET.

TIME

Виводить або змінює системний час.

TIME [hours:[minutes[:seconds[.hundredths]]][A|P]]

hours Визначає години (hours). Можливі значення: 023.

minutes Визначає хвилини (minutes). Можливі значення: 059.

seconds Визначає секунди (seconds). Можливі значення: 059.

hundredths Визначає соті частки (hundredths) секунд. Можливі значення: 099.

A|P Визначає A.M (опівдні) або P.M (ополудні) для 12-годинного формату часу.

Щоб вивести поточний час, виконайте TIME.

TYPE

Виводить вміст текстового файла (проглядає файл).

TYPE [drive:][path]filename

[drive:][path]filename Визначає місцеположення та ім'я файла, що проглядається.

VER

Виводить номер версії MS-DOS.

VERIFY

Перевіряє правильність при записі файлів (режим ON), або виводить стан перевірки (ON увімкнений, OFF вимкнутий).

VERIFY [ON|OFF]

ON|OFF Вмикає (ON) або вимикає (OFF) перевірку.

Щоб вивести стан перевірки, виконайте VERIFY.

VOL

Виводить мітку тому (volume label) диска та серійний номер диска, якщо він є.

VOL [drive:]

drive: Визначає диск, для якого ви хочете вивести мітку тому та серійний номер диска.

Зовнішні (транзитні) команди DOS

APPEND

Дозволяє програмам відкривати файли даних у визначених директоріях так, начебто вони знаходяться у поточній директорії. Аналогічна за дією команді PATH для виконуваних файлів (програм).

APPEND [[drive:]path[; .]] [/X[:ON | :OFF]] [/PATH:ON | /PATH:OFF] [/E]

APPEND ;

[drive:]path Визначає дисковод та директорію, що додаються до альтернативних шляхів пошуку.

/X:ON Застосовує додані директорії при пошуку та виконанні файла.

/X:OFF Застосовує додані директорії лише при потребі відкрити файли. Параметр /X:OFF встановлюється за умовчанням.

/PATH:ON Застосовує додані директорії до файлів, для яких вже визначений шлях. Параметр /PATH:ON встановлюється за умовчанням.

/PATH:OFF Протилежне за дією до параметра /PATH:ON.

/E Зберігає копію списку доданих (appended) директорій у змінній оточення під іменем APPEND. Параметр /E може бути використаний лише один раз після завантаження системи.

Виконайте APPEND ; для видалення списку додаваємих директорій.

Виконайте APPEND без параметрів для проглядання списку додаваємих директорій.

ATTRIB

Виводить на екран або змінює атрибути файлів.

ATTRIB [+R | R] [+A | A] [+S | S] [+H | H] [[drive:][path]filename] [/S]

+ Встановлює атрибут.

Знімає атрибут.

R Атрибут файла "Тільки для читання" (Read-only).

A Атрибут файла "Архівний" (Archive).

S Атрибут файла "Системний" (System).

H Атрибут файла "Прихований" (Hidden).

/S Росповсюджує дію команди на всі піддиректорії вибраного шляху.

CHKDSK

Перевіряє диск та виводить на екран звіт про його стан.

CHKDSK [drive:][[path]filename] [/F] [/V]

[drive:][path] Визначає диск та директорію, що перевіряються.

filename Визначає файл(и) для перевірки їх фрагментації.

/F Виправляє помилки на диску.

/V Виводить на екран повний шлях та ім'я кожного файла на диску.

Виконайте CHKDSK без параметрів для перевірки поточного диска.

COMMAND

Запускає нову копію командного інтерпретатора MS-DOS.

COMMAND [[drive:]path] [device] [/E:nnnnn] [/P] [/[C|K] command] [/MSG]

[drive:]path Визначає директорію, що містить файл COMMAND.COM.

device Визначає пристрій, що використовується для введення та виведення команд.

/E:nnnnn Встановлює розмір оточення (environment) у nnnnn байтів.

/P Робить новий командний інтерпретатор незмінним, постійним (вихід з нього за командою EXIT неможливий).

/C command Дозволяє виконати обрану команду та повернутися до старого командного інтерпретатора.

/K command Дозволяє виконати обрану команду та продовжити.

/MSG Зберігає всі повідомлення про помилки у пам'яті (потребує також параметра /P).

DBLSPACE

Створює або конфігурує компресовані диски з подвоєнням їх об'єму (DoubleSpace compressed drives).

DBLSPACE /CHKDSK [/F] [drive:]

DBLSPACE /COMPRESS drive: [/F] [/NEWDRIVE=drive2:] [/RESERVE=size]

DBLSPACE /CREATE drive: [/NEWDRIVE=drive2:] [/SIZE=size | /RESERVE=size]

DBLSPACE /DEFRAGMENT [/F] [drive:]

DBLSPACE /DELETE drive:

DBLSPACE /FORMAT drive:

DBLSPACE [/INFO] drive:

DBLSPACE /LIST

DBLSPACE /MOUNT[=sss] [drive:] [/NEWDRIVE=drive2:]

DBLSPACE /RATIO[=r.r] [drive: | /ALL]

DBLSPACE /SIZE[=size | /RESERVE=size] [drive:]

DBLSPACE /UNMOUNT [drive:]

Щоб встановити DoubleSpace або використати програму DoubleSpace для керування компресованими дисками, наберіть DBLSPACE у командному рядку DOS.

Для додаткової інформації про параметри команди DoubleSpace наберіть HELP DBLSPACE або HELP DBLSPACE /параметр у командному рядку.

DEBUG

Запускає програму Debug, яка дозволяє продивлятися, редагувати та тестувати (відлагоджувати) програми користувача.

DEBUG [[drive:][path]filename [testfile-parameters]]

[drive:][path]filename Визначає файл, який ви хочете тестувати.

testfile-parameters Визначає інформацію, що потребує файл, який ви хочете тестувати.

Після запуску Debug, наберіть ?, щоб побачити список команд тестування.

DEFRAG

Усуває фрагментацію файлів на диску.

При видаленні та записуванні файлів часто виникає така ситуація, що окремі файли фрагментуються, тобто розбиваються на частини, розміщені у різних областях диска. Це уповільнює роботу комп'ютера. Для оптимізації доступу до файлів необхідно дефрагментувати їх, зробити неперервними.

DEFRAG [drive:] [/F] [/Sorder] [/B] [/SKIPHIGH] [/LCD | /BW | /G0]

DEFRAG [drive:] [/U] [/B] [/SKIPHIGH] [/LCD | /BW | /G0]

[drive:] Визначає літеру, що задає диск, який оптимізується.

/F Виконати повну оптимізацію вибраного диска.

/U Дефрагментувати тільки файли, проміжки між ними залишаються.

/S Сортувати файли за встановленим порядком.

order N За ім'ям (Name) (за алфавітом),

E За розширенням (Extension) (за алфавітом),

D За датою та часом (Date & Time) (більш ранні першими),

S За розміром (Size) (менші першими).

Суфікс, який обертає порядок сортування.

/B Перезапустити комп'ютер після оптимізації.

/SKIPHIGH Завантажити Defrag до базової (conventional) пам'яті.

/LCD Запустити Defrag на комп'ютері з LCD-монітором.

/BW Запустити Defrag на комп'ютері з чорно-білим монітором.

/G0 Заборонити використання графіки.

/H Переміщувати приховані файли.

DELTREE

Видаляє директорію та всі піддиректорії та файли у ньому.

Щоб видалити один або декілька файлів та директорій:

DELTREE [/Y] [drive:]path [[drive:]path[ .]]

/Y Не виводити підказку про підтвердження при видаленні піддиректорій.

[drive:]path Визначає ім'я директорії, яку ви хочете видалити.

Зауваження: Використовуйте DELTREE обережно! Кожний файл чи піддиректорія у вибраній директорії будуть видаленими!

DISKCOMP

Порівнює вміст двох гнучких дисків.

DISKCOMP [drive1: [drive2:]] [/1] [/8]

/1 Порівнює перші сторони дисків.

/8 Порівнює тільки перші вісім секторів кожної доріжки.

DISKCOPY

Копіює вміст одного гнучкого диска на іншій.

DISKCOPY [drive1: [drive2:]] [/1] [/V]

/1 Копіює тільки першу сторону диска.

/V Перевіряє, чи вірно скопіювалась інформація.

Два гнучких диска повинні бути одного і того ж типу.

Ви можете вказати одну і ту ж літеру для дисководів drive1 та drive2.

DOSKEY

Редагує командний рядок, дозволяє викликати команди, виконані раніше, та утворювати макроси (macros).

DOSKEY [/REINSTALL] [/BUFSIZE=size] [/MACROS] [/HISTORY] [/INSERT | /OVERSTRIKE] [macroname=[text]] /REINSTALL

Установлення нової копії Doskey:

/BUFSIZE=size Установлює розмір буферу для історії набирання команд.

/MACROS Виводить на екран всі макроси Doskey.

/HISTORY Виводить на екран всі команди, що збережені у пам'яті.

/INSERT Визначає, що новий текст, який ви набираєте, вставляється у старий.

/OVERSTRIKE Визначає, що новий текст, який ви набираєте, забиває старий.

macroname Визначає ім'я для макроса, який ви утворюєте.

text Визначає команди, які ви хочете записати.

Клавіші та викликають команди, виконані раніше; ESC очищає командний рядок; F7 виводить на екран історію набирання команд; ALT+F7 очищає історію набирання команд; F8 досліджує історію набирання команд; F9 вибирає команди за номером; ALT+F10 очищає визначення макросів.

Далі наводяться деякі спеціальні коди у визначенні макросів Doskey:

$T Командний роздільник. Дозволяє використовувати декілька команд в одному макросі.

$1$9 Batch-параметри. Еквівалентні до %1%9 у batch-програмах.

$Символ, який заміщує будь-що. Використовується після імені макроса у командному рядку.

DOSSHELL

Запускає оболонку (Shell) MS-DOS.

Оболонка є програмою, яка дозволяє виконувати команди MS-DOS у більш зручній формі, ніж вводячі їх у командному рядку.

DOSSHELL [/T[:res[n]]] [/B]

DOSSHELL [/G[:res[n]]] [/B]

/T Запускає оболонку MS-DOS у текстовому режимі екрана.

:res[n] Літера (L, M, H) та число, які вказують розрізнюючу здатність екрана.

/B Запускає оболонку MS-DOS у чорно-білому режимі екрана.

/G Запускає оболонку MS-DOS у графічному режимі екрана.

EDIT

Запускає редактор MS-DOS, який дозволяє створювати та змінювати ASCII-файли.

EDIT [[drive:][path]filename] [/B] [/G] [/H] [/NOHI]

[drive:][path]filename Визначає ASCII-файл, що редагується.

/B Дозволяє використовувати монохромний монітор із кольоровим графічним адаптером.

/G Забезпечує найшвидше відновлення CGA-екрана.

/H Встановлює максимальне число рядків, які дозволені на екрані вашого комп'ютера.

/NOHI Дозволяє використовувати монітор, який не підтримує підвищену яскравість (інтенсивність) символів.

EMM386

Вмикає або вимикає EMM386, що підтримує сторінкову (expanded) пам'ять.

EMM386 [ON | OFF | AUTO] [W=ON | W=OFF]

ON | OFF | AUTO Активізує або призупиняє драйвер пам'яті EMM386.EXE, або переводить його в автоматичний режим роботи.

W=ON | OFF Вмикає або вимикає підтримку сопроцесора фірми Weitek.

EXPAND

Розгортає (розархівовує) один або декілька компресованих (архівованих) файлів.

EXPAND [drive:][path]filename [[drive:][path]filename [ .]] destination

[drive:][path]filename Визначає місцезнаходження та/або ім'я файла чи множини файлів, які повинні розгортатися. Ви можете використовувати символи шаблонів DOS.

destination Визначає нове місцезнаходження та/або ім'я файла чи множини файлів, що розгортаються. Destination (призначення) може бути літерою з двокрапкою, що задають дисковод, іменем директорії, іменем файла, або їх комбінацією.

FASTHELP

Забезбечує швидку допоміжну інформацію для команд MS-DOS.

FASTHELP [command]

command Визначає команду, про яку треба одержати інформацію.

FASTOPEN

Зменшує тривалість часу, що необхідний для відкриття файлів та директорій, які часто використовуються.

FASTOPEN drive:[[=]n] [drive:[[=]n][ .]] [/X]

drive: Визначає жорсткий диск, на який діє команда Fastopen.

n Визначає максимальне число файлів, місцезнаходження яких зберігається у буфері Fastopen.

/X Утворює буфер Fastopen в розширеній (expanded) пам'яті.

FC

Порівнює вміст двох файлів або множин файлів та виводить на екран відмінності між ними.

FC [/A] [/C] [/L] [/LBn] [/N] [/T] [/W] [/nnnn] [drive1:][path1]filename1 [drive2:][path2]filename2

FC /B [drive1:][path1]filename1 [drive2:][path2]filename2

/A Виводить на екран тільки перший та останній рядки для кожної множини відмінностей.

/B Виконує побітове порівняння.

/C Не розрізняє малі та великі літери.

/L Порівнює файли, як ASCII-тексти.

/LBn Встановлює максимум послідовних неспівпадань у визначеного числа рядків.

/N Виводить на екран номери рядків при ASCII-порівнянні.

/T Не розширює символи табуляції в пропуски.

/W Компресує символи табуляції та пропуски при порівнянні.

/nnnn Визначає число послідовних рядків, які повинні співпадати після неспівпадання.

FDISK

Конфігурує жорсткий диск для використання його операційною системою MS-DOS.

Команда працює у діалоговому режимі і дозволяє розбити жорсткий диск на декілька логічних дисків. Інформація про це зберігається у таблиці розділів (Partition Table), яка є одним з елементів системної області диска.

FIND

Шукає текстовий рядок в одному або декількох файлах.

FIND [/V] [/C] [/N] [/I] "string" [[drive:][path]filename[ .]]

/V Виводить на екран всі рядки, які не містять string.

/C Виводить на екран тільки кількість рядків, які містять string.

/N Виводить на екран номери рядків та самі рядки, що містять string.

/I Ігнорує при пошуку відмінності між малими та великими літерами.

"string" Визначає текстовий рядок для пошуку.

[drive:][path]filename Визначає один або декілька файлів для пошуку.

FORMAT

Форматує диск для використання його системою MS-DOS.

FORMAT drive: [/V[:label]] [/Q] [/U] [/F:size] [/B | /S]

FORMAT drive: [/V[:label]] [/Q] [/U] [/T:tracks /N:sectors] [/B | /S]

FORMAT drive: [/V[:label]] [/Q] [/U] [/1] [/4] [/B | /S]

FORMAT drive: [/Q] [/U] [/1] [/4] [/8] [/B | /S]

/V[:label] Визначає мітку тому (volume label).

/Q Виконує швидке (quick) форматування.

/U Виконує безумовне (unconditional) форматування.

/F:size Визначає розмір диска, що форматується (тобто 160, 180, 320, 360, 720, 1.2, 1.44, 2.88).

/B Залишає місце для системних файлів на форматованому диску.

/S Копіює системні файли на форматований диск.

/T:tracks Визначає число доріжок на одній стороні диска.

/N:sectors Визначає число секторів на одній доріжці.

/1 Форматує одну сторону гнучкого диска.

/4 Форматує 5.25-дюймовий гнучкий диск на 360 K у дисководі для дисків високої щільності (high-density 1.2 М).

/8 Форматує вісім секторів на одній доріжці.

GRAPHICS

Завантажує програму, яка підтримує друкування графічного зображення на екрані.

Графічний образ екрана можна надрукувати після завантаження вказаної програми, натискаючі клавішу Print Screen. Зауважимо, що значно частіше графіку роздруковують за допомогою графічних редакторів.

GRAPHICS [type] [[drive:][path]filename] [/R] [/B] [/LCD] [/PRINTBOX:STD | /PRINTBOX:LCD]

type Визначає тип принтера.

[drive:][path]filename Визначає файл, що містить інформацію про принтери, які підтримуються.

/R Роздруковує білим по чорному (як на екрані).

/B Роздруковує фон (задній план) у кольорі для принтерів COLOR4 та COLOR8.

/LCD Роздруковує з використанням пропорцій екрана LCD.

/PRINTBOX:STD | /PRINTBOX:LCD Визначає розмір рамки для екранів STD або LCD.

HELP

Запускає програму допомоги про команди MS-DOS.

HELP [/B] [/G] [/H] [/NOHI] [topic]

/B Дозволяє використовувати монохромний монітор з кольоровим графічним адаптером.

/G Забезпечує більш швидку роботу з CGA-екраном.

/H Виводить на екран максимальну кількість рядків, що дозволені на вашому обладнанні.

/NOHI Дозволяє використовувати монітор, який не підтримує високої інтенсивності.

[topic] Визначає тему, за якою ви хочете отримати допомогу.

INTERLNK

INTERSVR

Ці програми забезпечують роботу комп'ютера у мережі.

KEYB

Конфігурує клавіатуру для підтримки обраної мови.

KEYB [xx[,[yyy][,[drive:][path]filename]]] [/E] [/ID:nnn]

xx Визначає двохлітерний код для клавіатури (UR для українського алфавіту).

yyy Визначає кодову сторінку для множини символів (866 для українського алфавіту).

[drive:][path]filename Визначає файл, в якому міститься визначення клавіатури.

/E Визначає, що встановлена покращена клавіатура.

/ID:nnn Визначає клавіатуру, що використовується.

LABEL

Створює, змінює або видаляє мітку тому диска.

LABEL [drive:][label]

drive: Визначає диск, на якому створюється, змінюється або видаляється мітка тому.

label Визначає мітку тому.

LOADFIX

Завантажує програму вище перших 64 K пам'яті та запускає її.

LOADFIX [drive:][path]filename

[drive:][path]filename Визначає файл, що є виконуваною програмою.

Використовуйте LOADFIX, якщо ви одержали повідомлення "Packed file corrupt" при спробі завантажити програму в нижню пам'ять.

MEM

Виводить на екран кількість вільної пам'яті та пам'яті, що використовується, у вашій системі.

MEM [/CLASSIFY | /DEBUG | /FREE | /MODULE modulename] [/PAGE]

/CLASSIFY або /C Класифікує програми за використаною пам'яттю. Виводить розміри програм, загальну використану пам'ять та найбільші блоки доступної пам'яті.

/DEBUG або /D Виводить статус усіх модулів пам'яті, внутрішні драйвери та іншу інформацію.

/FREE або /F Виводить інформацію про кількість вільної пам'яті (базової та верхньої).

/MODULE або /M Виводить детальний список модулів використаної пам'яті. За цією опцією повинно слідувати ім'я модуля.

/PAGE або /P Робить паузу після заповнення екрана інформацією.

MEMMAKER

Запускає програму MemMaker, що оптимізує організацію пам'яті.

MEMMAKER [/B][/BATCH][/SESSION][/SWAP:drive][/T][/UNDO][/W:size1,size2]

/B Виводить MemMaker у чорно-білому режимі.

/BATCH Запускає MemMaker у пакетному режимі.

/SESSION Параметр використовується програмою MemMaker під час оптимізації пам'яті.

/SWAP:drive Визначає диск, з якого завантажується операційна система.

/T Відключає виявлення мережі token-ring фірми IBM.

/UNDO Відновлює стан пам'яті після останніх змін, що зроблені програмою MemMaker.

/W:size1,size2 Визначає, скільки резервувати вищої пам'яті для буферів трансляції. Система Windows використовує цей простір, коли запускає програми, що працюють під управлінням DOS.

MODE

Конфігурує пристрої системи.

Порт принтера: MODE LPTn[:] [COLS=c] [LINES=l] [RETRY=r]

Послідовний порт: MODE COMm[:] [BAUD=b] [PARITY=p] [DATA=d] [STOP=s] [RETRY=r]

Статус пристрою: MODE [device] [/STATUS]

Перенаправлення друку: MODE LPTn[:]=COMm[:]

Підготовка кодової сторінки: MODE device CP PREPARE=((yyy[ .]) [drive:] [path] filename)

Вибір кодової сторінки: MODE device CP SELECT=yyy

Оновлення кодової сторінки: MODE device CP REFRESH

Статус кодової сторінки: MODE device CP [/STATUS]

Режим дисплея: MODE [display-adapter][,n]

MODE CON[:] [COLS=c] [LINES=n]

Швидкість друку: MODE CON[:] [RATE=r DELAY=d]

MORE

Виводить вміст файла поекранно.

MORE < [drive:][path]filename

[drive:][path]filename Визначає файл, що виводиться поекранно.

MOVE

Переміщує файли та перейменовує файли і директорії.

Для переміщення файлів:

MOVE [/Y] [drive:][path]filename1[, .] destination

/Y Не виводить підказку про підтвердження при утворенні директорії.

Для перейменування файлів та директорій:

MOVE [drive:][path]dirname1 dirname2

[drive:][path]filename1 Визначає файл(и), що треба перемістити.

destination Визначає нове місцезнаходження файла. Ця опція задає диск та директорію, куди здійснюється переміщення. Якщо ви переміщуєте один файл, то можна додати також нове ім'я для нього.

[drive:][path]dirname1 Визначає директорію, яка перейменовується.

dirname2 Визначає нове ім'я директорії.

Примітка: Якщо параметр destination, який ви задали, є існуючим файлом, то команда MOVE замінить цей файл на файл, який ви переміщуєте.

MSAV

Перевіряє наявність у комп'ютері вірусів та лікує його.

MSBACKUP

Здійснює резервне копіювання (backup) або відновлення (restore) файлів з одного диска на іншій.

MSBACKUP [setup_file] [/BW | /LCD | /MDA]

setup_file Визначає файл, у якому записано, що і як підлягає резервному копіюванню. MSBACKUP утворює файл setup_file після вибору вами у діалозі параметрів установки програми. Файл setup_file повинен мати розширення SET. Якщо ви опустили вказаний параметр, то MSBACKUP використає ім'я DEFAULT.SET.

/BW Запускає MSBACKUP у чорно-білому режимі роботи екрана.

/LCD Запускає MSBACKUP з використанням LCD-монітора.

/MDA Запускає MSBACKUP з використанням MDA-монітора.

MSCDEX

Забезпечує підтримку дисководу типу CDROM (Compact Disk Read Only Memory Компакт-диск пам'ять "тільки для читання").

MSD

Надає детальну технічну інформацію про ваш комп'ютер.

MSD [/I] [/F[drive:] [path]filename] [/P[drive:][path]filename] [/S[drive:] [path] [filename]]

MSD [/B][/I]

/B Запускає MSD у чорно-білому режимі роботи екрана.

/I Не виконує початкове визначення обладнання.

/F[drive:][path]filename Запитує введення та записує звіт роботи MSD у визначений файл.

/P[drive:][path]filename Записує звіт роботи MSD у визначений файл без попереднього запиту введення.

/S[drive:][path][filename] Записує сумарний звіт роботи MSD у визначений файл. Якщо ім'я файла не задане, то звіт посилається на екран.

NLSFUNC

Завантажує специфічну інформацію країни.

NLSFUNC [[drive:][path]filename]

[drive:][path]filename Визначає файл, що містить специфічну інформацію.

POWER

Зменшує енергію, що використовує ваш комп'ютер.

POWER [ADV[:MAX | REG | MIN] | STD | OFF]

ADV[:MAX | REG | MIN] Зменшує енергію, стежучи за виконанням програм та технічними пристроями. MAX забезпечує найбільше збереження енергії, REG середнє збереження, MIN найменше збереження.

STD Зменшує енергію, стежучи за технічними пристроями.

OFF Вимикає управління енергією.

PRINT

Друкує текстові файли під час виконання вами іншіх команд MS-DOS та програм.

PRINT [/D:device] [/B:size] [/U:ticks1] [/M:ticks2] [/S:ticks3] [/Q:qsize] [/T] [[drive:][path]filename[ .]] [/C] [/P]

/D:device Визначає пристрій друку.

/B:size Встановлює розмір внутрішнього буферу в байтах.

/U:ticks1 Очікує заданий проміжок часу (ticks1/18 сек) готовності принтера. Параметр лежить в межах від 1 до 255. За умовчанням ticks1 = 1.

/M:ticks2 Визначає максимальний проміжок часу (ticks2/18 сек), на протязі якого друкується один символ. Параметр лежить в межах від 1 до 255. За умовчанням ticks2 = 2.

/S:ticks3 Визначає частку часу, що відводиться для фонового друку. Параметр лежить в межах від 1 до 255. За умовчанням ticks3 = 8. Збільшення цієї величини призводить до підвищення швидкості друку, але уповільнює роботу основної програми.

/Q:qsize Визначає максимально допустиме число файлів у черзі на друк.

/T Видаляє всі файли із черги на друк.

/C Відміняє друкування імені файла перед текстом.

/P Додає друкування імені файла перед текстом.

Виконайте PRINT без параметрів, щоб одержати список черги на друк.

QBASIC

Запускає систему програмування Quick Basic фірми MicroSoft.

QBASIC [/B] [/EDITOR] [/G] [/H] [/MBF] [/NOHI] [[/RUN] [drive:][path]filename]

/B Дозволяє використовувати монохромний монітор з кольоровим графічним адаптером.

/EDITOR Запускає редактор MS-DOS Editor.

/G Забезпечує більш швидку роботу з CGA-екраном.

/H Виводить на екран максимальну кількість рядків, що дозволені на вашому обладнанні.

/MBF Конвертує вбудовані Basic-функції MKS$, MKD$, CVS та CVD до MKSMBF$, MKDMBF$, CVSMBF та CVDMBF, відповідно.

/NOHI Дозволяє використовувати монітор, який не підтримує високої інтенсивності.

/RUN Запускає визначену Basic-програму перед виведенням її на екран.

[[drive:][path]filename] Визначає програмний файл, що має бути завантажений або виконаний.

REPLACE

Заміщує файли.

REPLACE [drive1:][path1]filename [drive2:][path2] [/A] [/P] [/R] [/W]

REPLACE [drive1:][path1]filename [drive2:][path2] [/P] [/R] [/S] [/W] [/U]

[drive1:][path1]filename Визначає вихідні файл або файли.

[drive2:][path2] Визначає директорію, в якій файли заміщуються.

/A Додає нові файли до цільової директорії. Не може використовуватися з параметрами /S або /U.

/P Виводить підказку для підтвердження перед заміщенням або додаванням файла.

/R Заміщує також файли "тільки для читання" (read-only).

/S Заміщує файли у всіх піддиректоріях цільової директорії. Не може використовуватись з параметром /A.

/W Очікує, доки ви не вставите спочатку дискету.

/U Заміщує (поновлює) тільки файли, які утворені раніше, ніж вихідні файли. Не може використовуватись з параметром /A.

RESTORE

Відновлює файли, які були збережені командою BACKUP.

Остання команда є ранньою версією команди MSBACKUP.

RESTORE drive1: drive2:[path[filename]] [/S] [/P] [/B:date] [/A:date] [/E:time] [/L:time] [/M] [/N] [/D]

drive1: Визначає диск, на якому розташовані файли, збережені командою BACKUP.

drive2:[path[filename]] Визначає файли, які повинні відновлюватись.

/S Відновлює файли у всіх піддиректоріях вказаного шляху.

/P Виводить підказку для підтвердження перед відновленням файлів "тільки для читання" (read-only) або змінених після останнього збереження командою BACKUP.

/B Відновлює тільки файли, які змінені до вказаної дати (date).

/A Відновлює тільки файли, які змінені після вказаної дати (date).

/E Відновлює тільки файли, які змінені до вказаного часу (time).

/L Відновлює тільки файли, які змінені після вказаного часу (time).

/M Відновлює тільки файли, які змінені після останнього збереження командою BACKUP.

/N Відновлює тільки файли, які більше не існують на цільовому диску.

/D Показує збережені файли на цільовому диску.

SETVER

Встановлює номер версії, який MS-DOS повідомляє програмі.

Показати поточну таблицю версій: SETVER [drive:path]

Додати елемент до таблиці: SETVER [drive:path]filename n.nn

Видалити елемент з таблиці: SETVER [drive:path]filename /DELETE [/QUIET]

[drive:path] Визначає місцеположення файла SETVER.EXE.

filename Визначає ім'я програми.

n.nn Визначає номер версії, який MS-DOS повідомляє програмі.

/DELETE або /D Видаляє елемент з таблиці версій для обраної програми.

/QUIET Приховує повідомлення, яке звичайно з'являється під час видалення елемента з таблиці версій.

SHARE

Використовується, як правило, у мережі для розподілення доступу до файлів.

SMARTDRV

Встановлює та конфігурує кеш-диск.

Кеш-диск це область оперативної пам'яті, куди заносяться з диска дані, з якими ви працюєте. Якщо кеш-диск має значний об'єм (48 М), то кешування диска суттєво підвищує швидкодію роботи комп'ютера. Як правило, для кеш-диска призначається сторінкова пам'ять (XMS).

SMARTDRV [[drive[+|-]] .] [/E:ElementSize] [InitCacheSize] [WinCacheSize]] [/B:BufferSize] [/C] [/R] [/L] [/Q] [/S] [/V]

drive Визначає диск, який кешується. Можна задавати декілька дисків.

+ Дозволяє кешування визначеного диска.

Забороняє кешування визначеного диска.

/E:ElementSize Визначає, скільки байтів інформації переміщується одночасно.

InitCacheSize Визначає, скільки кілобайтів XMS-пам'яті використовується під кеш.

WinCacheSize Визначає, скільки кілобайтів XMS-пам'яті використовується під кеш після запуску Windows.

/B:BufferSize Визначає розмір буфера для читання вперед (read-ahead buffer).

/C Записує на жорсткий диск інформацію з кеша.

/R Очищує вміст кеша та перезапускає SMARTDrive.

/L Завантажує SMARTDrive в основну оперативну пам'ять.

/Q Не виводить на екран повідомлення про статус SMARTDrive під час його запуску.

/S Виводить на екран додаткову інформацію про статус SMARTDrive.

/V Виводить на екран повідомлення про статус SMARTDrive під час його запуску.

SORT

Сортує вхід та записує результат у файл, на екран або іншій пристрій.

SORT [/R] [/+n] < [drive1:][path1]filename1 [> [drive2:][path2]filename2] [command |] SORT [/R] [/+n] [> [drive2:][path2]filename2]

/R Обертає порядок сортування; тобто від Z до A, потім від 9 до 0.

/+n Сортує файл відповідно до символу в колонці n.

[drive1:][path1]filename1 Визначає файл, який повинен сортуватись.

[drive2:][path2]filename2 Визначає файл, де буде збережений результат сортування.

command Визначає команду, чий вихід повинен сортуватись.

SUBST

Пов'язує літеру диска з шляхом.

SUBST [drive1: [drive2:]path]

SUBST drive1: /D

drive1: Визначає уявний (virtual) диск, до якого ви хочете звертатися замість звертання до шляху.

[drive:2]path Визначає фізичний диск та шлях, який ви хочете замінити на уявний диск.

/D Знищує уявні диски.

Виконайте SUBST без параметрів, щоб одержати список поточних уявних дисків.

SYS

Копіює системні файли MS-DOS та командний інтерпретатор на вибраний диск.

SYS [drive1:][path] drive2:

[drive1:][path] Визначає місцеположення системних файлів.

drive2: Визначає диск, на який повинні копіюватись системні файли.

TREE

Виводить у графіці структуру директорій та шляхів.

TREE [drive:][path] [/F] [/A]

/F Виводить імена файлів у кожній директорії.

/A Не використовує символи псевдографіки.

UNDELETE

Відновлює файли, що видалені командою DEL.

Це можна зробити, якщо видалений файл не був перезаписаний іншими файлами, або використовувалась одна із систем захисту файлів від видалення (Delete Tracker, Delete Sentry), які підтримує Undelete.

UNDELETE [[drive:][path]filename] [/DT | /DS | /DOS]

UNDELETE [/LIST | /ALL | /PURGE[DRIVE] | /STATUS | /LOAD | /UNLOAD /UNLOAD | /S[DRIVE] | /T[DRIVE]-entrys ]]

/LIST Виводить список файлів, які можна відновити.

/ALL Відновлює файли без підказки про підтвердження.

/DOS Відновлює файли, що видалені за допомогою MS-DOS.

/DT Відновлює файли, що захищені за допомогою Delete Tracker.

/DS Відновлює файли, що захищені за допомогою Delete Sentry.

/LOAD Завантажує Undelete у пам'ять для захисту файлів від видалення.

/UNLOAD Вивантажує Undelete з пам'яті.

/PURGE[drive] Знищує всі файли у директорії Delete Sentry.

/STATUS Показує метод захисту для кожного диска.

/S[drive] Дозволяє метод захисту Delete Sentry.

/T[drive][-entrys] Дозволяє метод захисту Delete Tracking.

UNFORMAT

Відновлює інформацію на диску після використання команд FORMAT або RECOVER (якщо тільки при форматуванні диска не був використаний параметр /U unconditional).

Надійність процесу значно зростає, якщо на диску є так званий mirror-файл, що утворюється деякими програмами, зокрема утилітами MIRROR, IMAGE тощо, і в якому зберігається інформація про системні області диска.

UNFORMAT drive: [/J]

UNFORMAT drive: [/U] [/L] [/TEST] [/P]

UNFORMAT /PARTN [/L]

drive: Визначає диск, що підлягає відновленню.

/J Перевіряє, чи узгоджується mirror-файл з системною інформацією на диску.

/U Відновлює диск без використання mirror-файла.

/L Виводить список всіх знайдених файлів та директорій, або, коли використовується параметр /PARTN, показує поточну таблицю розділів диска (partition table).

/TEST Показує інформацію, але не записує на диск зміни.

/P Посилає повідомлення на принтер.

/PARTN Відновлює таблицю розділів диска (partition table).

XCOPY

Копіює файли (крім прихованих і системних) та дерева директорій.

XCOPY source [destination] [/A | /M] [/D:date] [/P] [/S [/E]] [/V] [/W]

source Визначає файл(и), що копіюються.

destination Визначає місцеположення та/або імена нових файлів.

/A Копіює файли з атрибутом архівний, не змінюючи атрибут.

/M Копіює файли з атрибутом архівний, вимикаючи атрибут.

/D:date Копіює файли, змінені після визначеної дати.

/P Виводить підказку перед копіюванням кожного файла.

/S Копіює директорії та піддиректорії, якщо вони не порожні.

/E Копіює всі піддиректорії, навіть якщо вони порожні.

/V Перевіряє результат копіювання кожного файла.

/W Виводить підказку "натисніть клавішу" (press a key) перед копіюванням.

Пакетні файли (batch-файли)

Пакетний файл або пакетна програма це текстовий файл, який містить одну або декілька команд MS-DOS (в тому числі і програм) та має розширення BAT. Якщо ви набираєте ім'я batch-програми в командному рядку та натискаєте клавішу Enter, то записані у batch-файлі команди виконуються послідовно.

Один із batch-файлів грає особливу роль в системі MS-DOS. Цей файл зветься AUTOEXEC.BAT і він виконується автоматично під час завантаження системи. Зауважимо, що AUTOEXEC.BAT повинен знаходитися в кореневій директорії системного диска (разом з файлами IO.SYS, MSDOS.SYS, COMMAND.COM). Нижче наводиться приклад файла AUTOEXEC.BAT. Зауважимо, що більшість сучасних програмних засобів модифікує ваш файл AUTOEXEC.BAT, додаючи до нього необхідні команди. При цьому старий AUTOEXEC.BAT зберігається під іменем AUTOEXEC.OLD або якимось іншим.

У batch-файлі ви можете використовувати будь-які команди MS-DOS та будь-які виконувані програми. Крім того, наступні команди MS-DOS спеціально призначені для використання їх у batch-файлі.

Спеціальні команди batch-файлів

CALL

Викликає інший (вкладений) пакетний файл з наступним поверненням у перший.

CALL [drive:][path]filename [batch-parameters]

[drive:][path]filename Визначає batch-файл, що викликається.

batch-parameters Визначає будь-які параметри, з якими виконується batch-файл, що викликається.

CHOICE

Очікує, коли користувач натисне одну з множини допустимих клавіш.

CHOICE [/C[:]choices] [/N] [/S] [/T[:]c,nn] [text]

/C[:]choices Визначає допустимі клавіші. За умовчанням YN (Yes так, No ні).

/N Не виводить допустимі клавіші та знак питання (?) у кінці рядка-підказки.

/S Не відрізняє регістр натиснутої клавіші (малі чи великі літери).

/T[:]c,nn Обирає за умовчанням допустиму клавішу c після nn секунд очікування.

text Визначає рядок-підказку, що виводиться на екран.

Код завершення (ERRORLEVEL) цієї команди є зміщенням натиснутої користувачем клавіші у списку допустимих клавіш.

Команда CHOICE це зовнішня команда.

ECHO

Виводить текст повідомлення на екран або перемикає режим роботи (ON чи OFF).

ECHO [ON | OFF]

ECHO [message]

ON Дозволяє виведення на екран командних рядків та повідомлень.

OFF Забороняє виведення на екран командних рядків та повідомлень.

message Виводить текст повідомлення (message) на екран.

Виконайте ECHO без параметрів для виведення на екран біжучого стану команди (OFF або ON).

@ діє як ECHO OFF на один рядок batch-файла.

FOR

Виконує визначену команду для кожного файла із множини файлів.

FOR %variable IN (set) DO command [command-parameters]

%variable Визначає однолітерну змінну, яка послідовно приймає значення імен файлів, що входять до параметру set.

(set) Визначає множину з одного або декількох імен файлів. Можна використовувати шаблони (маски) DOS.

command Визначає команду, яка виконується для кожного файла із списку.

command-parameters Визначає параметри для заданої команди.

Для використання команди FOR у batch-файлі застосовуйте конструкцію %%variable замість %variable.

GOTO

Здійснює перехід на помічений рядок у batch-файлі.

GOTO label

label Визначає текстовий рядок, що використовується у batch-файлі як мітка. Мітка стоїть в окремому рядку та починається з двокрапки (:).

IF

Здійснює розгалуження за умовою в batch-файлі.

IF [NOT] ERRORLEVEL number command

IF [NOT] string1==string2 command

IF [NOT] EXIST filename command

NOT Визначає, що команда (command) повинна виконуватися лише у тому разі, якщо умова не має місця (false хибність).

ERRORLEVEL number Визначає, що умова виконується (true істина), якщо остання програма, яка стоіть у batch-файлі перед if, повертає код завершення (ERRORLEVEL) рівний або більший, ніж визначене число (number).

command Визначає команду, що виконується, якщо умова має місце.

string1==string2 Визначає, що умова виконується (true істина), якщо вказані символьні рядки співпадають.

EXIST filename Визначає, що умова виконується (true істина), якщо визначене ім'я файла існує.

PAUSE

Призупиняє роботу batch-файла та виводить повідомлення "Press any key to continue ." ("Для продовження натисніть будь-яку клавішу .").

REM

Служить для вставки коментаря в batch-файлі або в файлі CONFIG.SYS.

REM [comment]

comment Визначає текстовий рядок, що служить коментарем. В режимі ECHO ON виводить текст параметра comment на екран.

SHIFT

Зсуває вліво параметри batch-файла, що дозволяє використовувати більше 10 параметрів.

Якщо batch-файл виконується з параметрами, то в самому пакетному файлі вони позначаються як %n, де n цифра від 0 до 9.

Приклад файла AUTOEXEC.BAT

@ECHO OFF

D:\DOS\SMARTDRV.EXE

PROMPT $P$G

PATH D:\DOS;C:\UTIL;C:\NC4;D:\WINWORD;C:\WINDOWS;D:\FOXPRO2

PATH D:\NU_7;%PATH%

SET TEMP = D:\

SET NC = C:\NC4

SET SYMANTEC = D:\SYMANTEC

SET NU = D:\NU_7

SET FOXPROCFG = D:\FOXPRO2\CONFIG.FP

C:\UTIL\FDF\FDREAD

C:\UTIL\MOUSE

D:\DOS\MODE CON CP PREP=((866) D:\DOS\EGA.CPI)

D:\DOS\MODE CON CP SEL=866

D:\DOS\KEYB ur

D:\NU_7\IMAGE C: D: /NOBACK

D:\NU_7\NCC /FAST

echo.

d:\nu_7\be beep /F280 /D1

d:\nu_7\be ask "(W)indows, (N)orton_commander, (D)os " wnd DEFAULT=w TIMEOUT=5 BRI YEL

if errorlevel 3 goto Dos

if errorlevel 2 goto Nor

if errorlevel 1 goto Win

:Win

C:\WINDOWS\WIN /s :

:Nor

C:\NC4\NC

:Dos

Файл конфігурації (CONFIG.SYS)

Файл конфігурації CONFIG.SYS це текстовий файл, який містить спеціальні команди. Ці команди конфігурують фізичні пристрої комп'ютера так, що MS-DOS та прикладні програми можуть використовувати їх відповідним чином. Під час завантаження MS-DOS команди, які містяться в файлі CONFIG.SYS, виконуються автоматично. Файл CONFIG.SYS, як і файл AUTOEXEC.BAT, повинен знаходитися в кореневій директорії системного диска. Нижче наводиться приклад файла CONFIG.SYS. Зауважимо, що більшість сучасних програмних засобів модифікує ваш файл CONFIG.SYS, додаючи до нього необхідні команди. При цьому старий CONFIG.SYS зберігається під іменем CONFIG.OLD або якимось іншим.

Команди CONFIG.SYS

Наступні команди можуть використовуватися лише у файлі CONFIG.SYS.

BUFFERS

Виділяє пам'ять для визначеного числа буферів диска при старті системи.

BUFFERS=n[,m]

n Визначає число буферів диска. Величина n повинна лежати в межах від 1 до 99.

m Визначає число буферів у вторинному буферному кеші. Величина m повинна лежати в межах від 0 до 8.

За умовчанням буфери диска встановлюються самостійно, причому їх число залежить від обладнання комп'ютера і змінюється в межах від 2 до 15.

COUNTRY

Дозволяє системі MS-DOS використовувати залежну від країни інформацію при виведенні дати, часу та національної валюти; при визначенні порядку сортування символів; при визначенні того, які символи можуть використовуватися в іменах файлів. Команда COUNTRY конфігурує MS-DOS для розпізнавання множини символів та пунктуації, коли використовується одна з мов, що підтримується системою.

COUNTRY=xxx[,[yyy][,[drive:][path]filename]]

xxx Визначає код країни.

yyy Визначає множину символів для країни.

[drive:][path]filename Визначає місцеположення та ім'я файла, який містить залежну від країни інформацію.

Пов'язані команди: KEYB, MODE, NLSFUNC.

DEVICE

Завантажує визначені вами драйвери пристроїв у пам'ять.

DEVICE=[drive:][path]filename [dd-parameters]

[drive:][path]filename Визначає місцеположення та ім'я драйвера пристрою, який ви бажаєте завантажити.

[dd-parameters] Визначає будь-які параметри, необхідні для драйвера пристрою.

DEVICEHIGH

Завантажує визначені вами драйвери пристроїв у верхню пам'ять. Це дозволяє збільшити об'єм вільної основної пам'яті для прикладних програм. Якщо верхня пам'ять недоступна, команда DEVICEHIGH функціонує просто як команда DEVICE.

DEVICEHIGH [drive:][path]filename [dd-parameters]

[drive:][path]filename Визначає місцеположення та ім'я драйвера пристрою, який ви бажаєте завантажити у верхню пам'ять.

dd-parameters Визначає будь-які параметри, необхідні для драйвера пристрою.

DOS

Визначає, чи повинна MS-DOS управляти верхньою пам'яттю та завантажувати частину себе до області вищої пам'яті (HMA High Memory Area).

DOS=HIGH|LOW[,UMB|,NOUMB]

DOS=[HIGH,|LOW,]UMB|NOUMB

UMB|NOUMB Визначає, чи повинна MS-DOS управляти блоками верхньої пам'яті (Upper Memory Blocks UMBs), утвореними, наприклад, програмою EMM386.EXE. Параметр UMB визначає, що MS-DOS повинна управляти блоками UMBs, якщо вони існують. Параметр NOUMB визначає, що MS-DOS не повинна управляти блоками UMBs. Установка за умовчанням NOUMB.

HIGH|LOW Визначає, чи повинна MS-DOS спробувати завантажити частину себе до області вищої пам'яті HMA (параметр HIGH), або тримати всю MS-DOS в основній пам'яті (параметр LOW). Установка за умовчанням LOW.

DRIVPARM

Визначає параметри пристроїв таких, як дисковод, накопичувач на магнітній стрічці тощо, під час старту MS-DOS. Команда DRIVPARM модифікує параметри існуючих фізичних пристроїв. Вона не утворює нових логічних дисків.

DRIVPARM=/D:number [/C] [/F:factor] [/H:heads] [/I] [/N] [/S:sectors] [/T:tracks]

/D:number Визначає номер фізичного диска. Величина номера повинна лежати між 0 та 255 (наприклад, диск номер 0 = диск A, 1 = диск B, 2 = диск C, і т.д.).

/C Визначає, що дисковод може упізнати, чи закриті його дверцята.

/F:factor Визначає тип диска. У наступному списку наводяться допустимі значення параметра factor та дається короткий опис кожного з них. Величина за умовчанням 2.

0 160 K / 180 K або 320 K / 360 K (5.25-дюймовий диск),

1 1.2 M (5.25-дюймовий диск),

2 720 K (3.5-дюймовий диск),

5 Жорсткий диск,

6 Накопичувач на магнітній стрічці,

7 1.44 M (3.5-дюймовий диск),

8 Оптичний диск для читання/запису,

9 2.88 M (3.5-дюймовий диск).

/H:heads Визначає максимальне число головок. Значення параметра heads повинно лежати між 1 та 99. Величина за умовчанням залежить від значення, яке ви обрали для параметра /F:factor.

/I Визначає електронну сумісність дисковода для 3.5-дюймових гнучких дисків. Використовуйте цей параметр, якщо ROM-BIOS вашого комп'ютера не підтримує дисководів для 3.5-дюймових гнучких дисків.

/N Визначає нез'ємний пристрій.

/S:sectors Визначає число секторів на доріжку, яке підтримується пристроєм. Значення параметра sectors повинно лежати між 1 та 99. Величина за умовчанням залежить від значення, яке ви обрали для параметра /F:factor.

/T:tracks Визначає число доріжок на сторону, яке підтримується пристроєм. Величина за умовчанням залежить від значення, яке ви обрали для параметра /F:factor.

FCBS

Визначає число блоків управління файлами (File Control Blocks FCBs), які MS-DOS може мати відкритими одночасно. Блок управління файлом це структура даних, яка зберігає інформацію про файл.

FCBS=x

x Визначає число блоків управління файлами, які MS-DOS може мати відкритими одночасно. Значення параметра x повинно лежати між 1 та 255. Величина за умовчанням 4.

FILES

Визначає число файлів, до яких MS-DOS може мати доступ одночасно.

FILES=x

x Визначає число файлів, до яких MS-DOS може мати доступ одночасно. Величина параметра x повинна лежати між 8 та 255. Величина за умовчанням 8.

INSTALL

Завантажує резидентні програми в пам'ять, коли MS-DOS стартує. Резидентні програми залишаються в пам'яті комп'ютера, доки він працює. Вони можуть використовуватися навіть тоді, коли активні інші програми. Ви можете застосовувати команду INSTALL, щоб завантажити резидентні програми MS-DOS такі, як Fastopen, Keyb, Nlsfunc та Share.

INSTALL=[drive:][path]filename [command-parameters]

[drive:][path]filename Визначає місцеположення та ім'я резидентної програми, яку ви хочете виконувати.

command-parameters Визначає параметри програми, яку ви обрали.

LASTDRIVE

Визначає максимальне число дисків, до яких ви можете мати доступ. Визначена вами величина є останнім доступним для MS-DOS диском.

LASTDRIVE=x

x Визначає назву диска (літеру у проміжку від A до Z).

NUMLOCK

Визначає, чи встановлена клавіша NUM LOCK у режим ON або OFF, коли ваш комп'ютер стартує.

NUMLOCK=[ON|OFF]

ON|OFF Якщо встановлено режим ON, клавіша NUM LOCK вмикається при старті MS-DOS. Якщо встановлено режим OFF, клавіша NUM LOCK вимикається.

SHELL

Визначає місцеположення та ім'я командного інтерпретатора, яким буде користуватися MS-DOS. Якщо ви хочете використовувати ваш власний командний інтерпретатор (замість COMMAND.COM), ви можете визначити його ім'я, додаючи команду SHELL у файлі CONFIG.SYS.

SHELL=[[drive:]path]filename [parameters]

[[drive:]path]filename Визначає місцеположення та ім'я командного інтерпретатора, яким буде користуватися MS-DOS.

parameters Визначає будь-які параметри, які можуть бути використані обраним вами командним інтерпретатором.

STACKS

Підтримує динамічне використання стеків даних для управління переривань від пристроїв комп'ютера.

STACKS=n,s

n Визначає число стеків. Допустимі величини для n лежать у межах від 0 до 64 і кратні 8.

s Визначає розмір (в байтах) кожного стека. Допустимі величини для s лежать у межах від 0 до 512 і кратні 32.

SWITCHES

Визначає спеціальні опції в MS-DOS.

SWITCHES=/W /K /N /F

/W Визначає, що файл WINA20.386 переміщено до директорії, відмінної від кореневої директорії. Цей параметр використовується лише тоді, коли ви запускаєте систему Windows 3.0 фірми Microsoft і файл WINA20.386 не розміщений у кореневій директорії.

/K Заставляє покращену клавіатуру поводити себе, як звичайна.

/N Забороняє використання клавіш F5 або F8, щоб обійти команди файлів AUTOEXEC.BAT та CONFIG.SYS під час старту системи.

/F Ігнорує 2-секундну затримку після виведення повідомлення "Starting MS-DOS ." під час старту системи.

Наступні команди, як правило, використовуються у файлі CONFIG.SYS, але можуть вводитися також і в командному рядку.

Це команди

Break Rem Set

Їх ми розглядали раніше, коли мова йшла про внутрішні команди та batch-файли.

Наступні спеціальні команди використовуються лише при визначенні множинної конфігурації у файлі CONFIG.SYS. При множинній конфігурації визначається меню, яке з'являється під час старту системи. Кожний елемент такого меню відповідає блоку команд або блоку конфігурації (configuration block) у файлі CONFIG.SYS.

Ви можете подивитися приклади використання команд множинної конфігурації, якщо виконаєте команду HELP та виберете відповідну команду.

INCLUDE

Включає вміст одного блоку конфігурації до іншого.

INCLUDE=blockname

blockname Визначає ім'я блоку конфігурації, що включається.

MENUCOLOR

Встановлює кольори тексту та фону (заднього плану) для меню множинної конфігурації при старті системи.

MENUCOLOR=x[,y]

x Визначає колір тексту меню. Ви можете задати величину цього параметра від 0 до 15 (див. пункт "Значення кольорів").

y Визначає колір фону (заднього плану). Ви можете задати величину цього параметра від 0 до 15 (див. пункт "Значення кольорів"). За умовчанням параметр y приймає значення 0 (чорний).

Значення кольорів

0 Чорний 8 Сірий

1 Синій 9 Яскраво-синій

2 Зелений 10 Яскраво-зелений

3 Ціан 11 Яскраво-ціановий

4 Червоний 12 Яскраво-червоний

5 Фіолетовий 13 Яскраво-фіолетовий

6 Коричньовий 14 Жовтий

7 Білий 15 Яскраво-білий

MENUDEFAULT

Визначає елемент меню множинної конфігурації за умовчанням та встановлює час затримки, після якої він виконується автоматично (при бажанні). Якщо ця команда не використовується, то за умовчанням виконується перший елемент меню.

MENUDEFAULT=blockname[,timeout]

blockname Визначає елемент меню за умовчанням, який пов'язаний з відповідним блоком конфігурації. Цей блок повинен бути визначеним у файлі CONFIG.SYS. Коли MS-DOS при старті системи виводить меню, елемент меню за умовчанням виділяється підвищеною яскравістю і його номер з'являється після підказки "Enter a choice" ("Введіть вибір").

timeout Визначає, скільки секунд буде чекати MS-DOS перед завантаженням системи з конфігурацією за умовчанням. Якщо ви не визначили величину параметра timeout, MS-DOS зупиниться, доки не буде натиснута клавіша ENTER. Ви можете задати величину параметра timeout в межах від 0 до 90 секунд. При значенні 0 відбудеться автоматичний вибір елемента меню за умовчанням без виведення меню на дисплей.

MENUITEM

Визначає елемент меню множинної конфігурації при старті системи. В меню можна задати до дев'яти елементів. Кожний елемент меню відповідає певному блоку конфігурації.

MENUITEM=blockname[,menu_text]

blockname Визначає ім'я, пов'язане з блоком конфігурації. Блок повинен бути визначеним в файлі CONFIG.SYS. Якщо елемент меню вибраний з початкового меню, MS-DOS виконує команди з відповідного блоку конфігурації. Ім'я блоку може містити до 70 символів, виключаючи проміжки та символи \ / , ; = [ ].

menu_text Визначає текст, який виводиться за бажанням для цього елемента меню. Цей текст може містити до 70 будь-яких символів.

SUBMENU

Визначає елемент початкового меню, при виборі якого виводиться інша множина виборів. Ця команда використовується лише в блоці конфігурації файла CONFIG.SYS.

SUBMENU=blockname[,menu_text]

blockname Визначає ім'я, пов'язане з блоком конфігурації. Блок повинен бути визначеним в файлі CONFIG.SYS. Ім'я блоку може містити до 70 символів, виключаючи проміжки та символи \ / , ; = [ ].

menu_text Визначає текст для цього елемента меню, який виводиться за бажанням. Якщо параметр опущено, MS-DOS виводить ім'я блока як ім'я елемента меню. Цей текст може містити до 70 будь-яких символів.

Файл CONFIG.SYS може містити також наступні спеціальні символи.

; Визначає, що поточний рядок є коментарем і не повинен виконуватися. Вказаний символ треба ставити на початку рядка. Ви також можете вставляти коментар, використовуючи команду REM.

? Визначає, що MS-DOS запитує підтвердження на виконання поточної команди. Вставте цей символ безпосередньо перед знаком рівності (=). Наприклад, щоб MS-DOS запитала підтвердження перед виконанням команди DOS=HIGH, змініть цю команду на DOS?=HIGH.

Приклад файла CONFIG.SYS

COUNTRY = 07, 866, D:\DOS\COUNTRY.SYS

DEVICE = D:\DOS\SETVER.EXE

DEVICE = D:\DOS\HIMEM.SYS

DOS = HIGH

FILES = 40

BUFFERS = 20

SHELL = D:\DOS\COMMAND.COM D:\DOS\ /P

STACKS = 9,256

DEVICE = D:\DOS\DISPLAY.SYS CON=(EGA,,1)

NUMLOCK = OFF

SWITCHES = /f

rem DEVICE = D:\DOS\RAMDRIVE.SYS 72 /E

rem DEVICE = D:\NORTON\DISKREET.SYS

Обхід команд CONFIG.SYS та AUTOEXEC.BAT

Якщо ви маєте системні проблеми, які на вашу думку пов'язані з деякими командами ваших файлів CONFIG.SYS та AUTOEXEC.BAT, ви можете обійти (не виконувати) якісь (або всі) команди вказаних файлів.

Щоб обійти всі команди ваших файлів CONFIG.SYS та AUTOEXEC.BAT, натисніть клавішу F5 негайно після старту комп'ютера, коли побачите текст "Now starting MS-DOS .".

Щоб обійти окремі команди файла CONFIG.SYS, натисніть клавішу F8. MS-DOS буде запитувати, чи ви хочете виконувати (або обійти) кожну з команд файла CONFIG.SYS. Щоб виконати всі команди, що залишились, натисніть F5. Щоб обійти всі команди, що залишились, натисніть ESC.

Щоб заборонити розглянуту можливість, додайте команду SWITCHES /N у вашому файлі CONFIG.SYS.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. БрябринВ.М. Программное обеспечение персональных ВМ М., Наука, 1988.

2. НортонП. Персональный компьютер фирмы IBM и операционная система MS-DOS М., Радио и связь, 1992.

3. НортонП. Программно-аппаратная организация IBM PC М., Радио и связь, 1992.

4. ПулЛ. Работа на персональном компьютере М., Мир, 1986.

5. РыбаковМ.А. Анатомия персонального компьютера М., Интермеханика, 1990.

6. ФигурновВ.. IBM PC для пользователя М., Финансы и статистика, 1992.